Basic Medical Science

(1)

Iвано-Франкiвський нацiональний медичний унiверситет

Матерiали

науково-практичної конференцiї

Basic Medical Science

for Endocrinology 2021

18-19 листопада 2021

м. Iвано-Франкiвськ

(2)

Матерiали науково-практичної конференцiї "Basic medical science for endocrinology 2021"[Iнтернет];

2021 18-19 листопада; Iвано-Франкiвськ, Україна. Iвано-Франкiвськ: Iвано-Франкiвський нацiональний медичний унiверситет; 2021.

https://conference.if.ua/conference-proceedings

Органiзацiйний комiтет конференцiї:

- Рожко Микола Михайлович, член-кореспондент Нацiональної академiї медичних наук України, Лауреат Державної премiї України в галузi науки i технiки, Заслужений дiяч науки i технi- ки України, професор, д.мед.н., ректор IФНМУ – Голова Оргкомiтету.

- Ерстенюк Ганна Михайлiвна, д.б.н., професор, перша проректорка IФНМУ – заступник Голови Оргкомiтету.

- Вакалюк Iгор Петрович, д.мед.н., професор, проректор з наукової роботи IФНМУ.

- Попадинець Оксана Григорiвна, д.мед.н., професор, завiдувачка кафедри анатомiї людини IФНМУ – заступник Голови Оргкомiтету, вiдповiдальна за органiзацiю та проведення конференцiї.

- Воронич-Семченко Наталiя Миколаївна, д.мед.н., професор, завiдувачка кафедри фiзiологiї IФН- МУ.

- Грищук Марiя Iванiвна, к.б.н., доцент кафедри анатомiї людини IФНМУ.

- Котик Тарас Любомирович, к.мед.н., доцент кафедри анатомiї людини IФНМУ.

- Токарук Надiя Степанiвна, к. мед. н., доцент кафедри анатомiї людини IФНМУ.

- Юрах Омелян Михайлович, к. мед. н., доцент кафедри анатомiї людини IФНМУ.

Секретарiат конференцiї: - Бедей Вiкторiя Iванiвна - Сачко Андрiй Михайлович

(3)

I. Бiохiмiчнi, метаболiчнi особливостi розвитку ендокринних змiн 1

1. Аналiз забезпеченостi вiтамiном D пiдлiткiв з цукровим дiабетом 1 типу 2 2. Генетичнi механiзми ризику цукрового дiабету 1 типу 5 3. Вплив алiментарних чинникiв на збереження тиреоїдного гомеостазу та секрецiїю

iнсулiну пiдшлунковою залозою 8

4. Гормонально-метаболiчнi ризики за умов високофруктозної дiєти на тлi йододе-

фiциту у двох поколiнях тварин 11

5. Метаболiти оксиду азоту – бiомаркери «метаболiчної пам’ятi» у хворих на поза- госпiтальу пневмонiю i дiабетичну ангiопатiю на тлi цукрового дiабету 2 типу та у хворих на ревматоїдний артрит жiнок постменопаузального перiоду 14 6. Особливостi реалiзацiї програмованої загибелi нейтрофiлiв кровi за умов гiперго-

моцистеїнемiї при гiпертиреозi 18

7. Проблема дозування препаратiв вiтамiну D3 та кальцитрiолу при лiкуваннi хворих

на COVID-19 22

8. Цукровий дiабет та ожирiння – ризики летальних випадкiв коронавiрусної хвороби 25 9. Prevention of metabolic syndrome in pregnant women based on study of body composi-

tion 27

II. Особливостi морфологiчних змiн органiв та тканин при ендокринних

захворюваннях 30

10.Дослiдження м’язової оболонки сечового мiхура при стрептозотоциновому дiабетi 31 11.Клiнiко-морфологiчнi особливостi патологiї наднирникiв у Харкiвському регiонi

за даними аналiзу архiвного матерiалу 2015-2019 рр. 35 12.Результати дiагностики та ендоскопiчного лiкування нейроендокринних пухлин

шлунка i дванадцятипалої кишки: досвiд Медичного центру Святої Параскеви 38 13.Ультраструктурнi змiни тироцитiв у пiзнi термiни пiсля експериментальної термi-

чної травми шкiри та застосуваннi подрiбненого субстрату ксеношкiри 42 14.Malignant mixed ovarian germ cell tumor with embryonal component: the case report 46

(4)

«Basic medical science for endocrinology 2021»

III.Фiзiологiчнi процеси при ендокриннiй патологiї 48

15.Вiкова динамiка показникiв антиоксидантної системи та iонного складу ротової рiдини при частковiй i повнiй втратi зубiв, корекцiї зубних рядiв 49 16.Взаємозв’язок серцево-судинних ризикiв та ендокринних порушень за умов коро-

навiрусної хвороби 51

17.Взаємозв’язок вмiсту лептину в сироватцi кровi та iндексу маси тiла у щурiв за

умов iнсулiнорезистентностi та ожирiння 54

18.Вплив альфа-кетоглютарату на толерантнiсть до глюкози та накопичення вiсце- рального жиру у мишей на тлi висококалорiйної кафетерiйної їжi 57 19.Вплив комплексу харчових добавок на адаптивнi реакцiї щурiв 61 20.Дослiдження процесiв пероксидацiї та енергетичного обмiну у щурiв iз порушеною

толерантнiстю до глюкози на тлi йододефiциту 64

21.Iнсулiнотерапiя та маса тiла 67

22.Метаболiчнi змiни сироватки кровi щурiв з iнсулiнорезистентнiстю та гiпотиреої-

дною дисфункцiєю 69

23.Невротичнi розлади сучасностi 72

24.Особливостi активностi iндуцибельної (iNOS) синтази у таканинi мiокарда щурiв iз iнсулiнорезистентнiстю та ожирiнням за умов належного та обмеженого забез-

печення йодом 74

18-19 листопада 2021, м. Iвано-Франкiвськ

(5)

Бiохiмiчнi, метаболiчнi особливостi

розвитку ендокринних змiн

(6)

1 Аналiз забезпеченостi вiтамiном D пiдлiткiв з цукровим дiабе- том 1 типу

Шевченко А.В.^*, Кушнiрук С.В., Бiляєва К.С.

Вiнницький нацiональний медичний унiверситет iм. М.I. Пирогова, Вiнниця, Україна

*E-mail: [email protected] Ключовi слова:

- цукровий дiабет - вiтамiн D - пiдлiтки

Анотацiя

У роботi висвiтлено проблему дефiциту вiтамiну D у пiдлiткiв iз цукровим дiабетом (ЦД) 1 типу.

Проведено дослiдження серед дiтей 10-18 рокiв iз ЦД 1 типу та зафi- ксовано взаємозв’язок достовiрного збiльшення частоти дефiциту вiта- мiну D зi збiльшенням тривалостi захворювання. Отриманнi данi мають перспективи клiнiчного застосування для медикаментозної корекцiї вi- тамiн D-дефiцитного стану у пiдлiткiв з ЦД 1 типу.

Вступ

Цукровий дiабет – одне з найпоширенiших неiнфекцiйних захворювань iз неухильною тенденцiєю до зростання. Згiдно даних Мiжнародної дiабетичної федерацiї бiльше нiж 1,1 млн. дiтей та пiдлiткiв хворiють на ЦД 1 типу. Щорiчно дiагностується бiльш нiж 128 900 нових випадкiв ЦД у дiтей та пiдлiткiв у свiтi. В Європi кiлькiсть дiтей, хворих на ЦД 1 типу станом на 2019 рiк склала майже 300 000 пацiєнтiв.

Як вiдомо, цукровий дiабет 1 типу є результатом клiтинно-опосередкованого аутоiмунного руйнува- нняβ-клiтин пiдшлункової залози. Враховуючи новiтнi данi щодо впливу вiтамiну D як частини гор- мональної системи органiзму, значну зацiкавленiсть авторiв викликає ступiнь забезпеченостi 25(ОН)D серед пацiєнтiв, якi хворiють на ЦД 1 типу.

Багатьма дослiдженнями серед дiтей та пiдлiткiв iз порушенням вуглеводного обмiну був зафiксо- ваний взаємозв’язок мiж зниженими показниками вiтамiну D та ЦД 1 типу: дослiдження, проведене в Iранi, виявило, що дефiцит вiтамiну D мали 75,3% дiтей з ЦД 1 типу вiком вiд 1 до 15 рокiв, аналогiчне дослiдження, проведене в Саудiвськiй Аравiї серед дiтей вiком вiд 1 до 18 рокiв продемонструвало, що 77% обстежених мали знижену концентрацiю 25(ОН)D в сироватцi кровi.

Спостерiгається, що дефiцит вiтамiну D може бути як фактором ризику ЦД 1 типу та/або як його наслiдок. Так, Jill Norris та колеги з Колорадоської школи громадського здоров’я у своєму дослiджен- нi вперше довели, що високий вмiст вiтамiну D може попередити розвиток аутоiмунного ураження острiвцiв пiдшлункової залози. Дослiдження включало 8 676 дiтей, якi мали генетичний ризик розви- тку ЦД 1 типу. Згiдно отриманих даних, автори прийшли до висновку, що вiтамiн D має можливiсть запобiгати розвитку ЦД 1 типу у дiтей, генетично сприйнятливих до цього стану.

Пiдтверджується, що iснує зв’язок мiж HbA1c та VD, який може виникнути через вплив вiтамiну D на вироблення iнсулiну з бета-клiтин та його дiї.

2

(7)

Матерiали i методи

Дослiдження проводилось на базi Вiнницького обласного клiнiчного високоспецiалiзованого ендокри- нологiчного центру.

Обстеженi пiдлiтки були роздiленi на 2 групи: основна група, яка включала 58 пiдлiткiв (iз них 26 дiвчат, 32 хлопцi), хворих на ЦД 1 типу вiком вiд 10 до 18 рокiв. До складу контрольної групи увiйшли 24 соматично здорових пiдлiтки (серед них 10 дiвчат, 12 хлопцiв) вiдповiдного вiку. В дослiдженнi були використанi клiнiко-анамнестичнi, лабораторнi та статистичнi методи дослiджень.

Всiм дiтям, окрiм стандартних обстежень, було проведено дослiдження - визначення концентрацiї 25(ОН)D гiдроксихолекальциферолу в сироватцi кровi. Забiр кровi проводився натще мiж 8 та 10 годинами. Вимiрювання 25(ОН)D проводилось методом електрохемiлюмiнiсценцiї (аналiзатор Cobas).

Згiдно даних Iнституту медицини (Institute of Medicine) та Комiтету ендокринологiв зi створення настанов iз клiнiчної практики (Endocrine Practice Guidelines Committee) нами було взято за основу наступну класифiкацiю дефiциту та недостатностi вiтамiну D: дефiцит вiтамiну D визначається як рiвень 25(OH)D менший за 20 нг/мл (50 нмоль/л), недостатнiсть вiтамiну D – як рiвень 25(OH)D, що становить 21-29 нг/мл (50,1-74,9 нмоль/л), рiвень 25(ОН)D вище за 30 нг/мл (75,0 нмоль/л та бiльше) вважався оптимальним.

Результати та обговорення

По результатам дослiдження встановлено, що у бiльшостi пiдлiткiв, якi хворiють на ЦД 1 типу було дiагностовано дефiцит вiтамiну D (n=40), що склало переважну бiльшiсть обстежених (68,97%). Не- достатнiсть вiтамiну D вiдмiчена у 12 пiдлiткiв, хворих на ЦД 1 типу (20,69%), тодi як оптимальний рiвень вiтамiну D спостерiгався лише у 6 обстежених пiдлiткiв з ЦД 1 типу (10,35%), p<0,01.

Нами також проведений аналiз щодо статусу вiтамiну D у пiдлiткiв основної групи у порiвняннi iз показниками дiтей контрольної групи.

Частота виявлення дефiциту вiтамiну D серед пiдлiткiв основної групи вдвiчi перевищувала частоту його дефiциту у пiдлiткiв контрольної групи (n=9,30, 30 ±3,72%).

У групi пiдлiткiв iз ЦД 1 типу середнє значення рiвня 25(OH)D в сироватцi кровi характеризува- лося достовiрним його зниженням до дiапазону дефiциту (16,38 ± 2,34 нг/мл). Cлiд вiдмiтити, що у пiдлiткiв, хворих на ЦД 1 типу середнiй рiвень 25(OH)D кровi достовiрно вiдрiзнявся вiд середнього значення даного показника у дiтей контрольної групи (23,20 ±2,27 нг/мл, р<0,05).

При аналiзi статусу вiтамiну D залежно вiд тривалостi захворювання, було виявлено, що дефiцит вiтамiну D переважав у всiх групах, незалежно вiд тривалостi хвороби. Однак, слiд зазначити, що кiлькiсть дiтей iз дефiцитом вiтамiну D наростала залежно вiд тривалостi захворювання. Так, у хворих iз тривалiстю захворювання до 1 року кiлькiсть дiтей iз дефiцитом гiдроксивiтамiну D становила 15,52% (n=9), у дiтей iз тривалiстю хвороби 1 – 4 роки – 24,14% (n=14) та серед дiтей iз тривалiстю захворювання бiльше 5 рокiв – 60,35% (35 обстежених) (р=0.04).

Натомiсть, кiлькiсть дiтей iз оптимальним рiвнем та недостатнiстю вiтамiну D достовiрно знижува- лася залежно вiд тривалостi ЦД.

Висновки

Отже, дослiдження продемонструвало, що у переважної бiльшостi пiдлiткiв, якi хворiють на цукровий дiабет 1 типу спостерiгається недостатня забезпеченiсть вiтамiном D, при чому даний дефiцит вiтамiну D достовiрно збiльшується iз тривалiстю захворювання. Недостатнє забезпечення вiтамiном D може мати негативний вплив на стан вуглеводного обмiну у даної групи пацiєнтiв, що вимагає акцентуацiї уваги на даному показнику та проведенню вiдповiдної медикаментозної корекцiї даного стану.

(8)

Лiтература

[1] International Diabetes Federation. IDF Diabetes Atlas, 9th ed. Brussels, Belgium: 2019.

[2] Infante M, Ricordi C, Sanchez J, Clare-Salzler MJ, Padilla N, Fuenmayor V, et al. Influence of Vitamin D on Islet Autoimmunity and Beta-Cell Function in Type 1 Diabetes. Nutrients [Internet]. 2019 Sep 11;11(9):2185. Available from: https://doi.org/10.3390/nu11092185

[3] Tapia G, M˚arild K, Dahl SR, Lund-Blix NA, Viken MK, Lie BA, et al. Maternal and Newborn Vitamin D–Binding Protein, Vitamin D Levels, Vitamin D Receptor Genotype, and Childhood Type 1 Diabetes.

Diabetes Care [Internet]. 2019 Jan 28;42(4):553–559. Available from: https://doi.org/10.2337/dc18- 2176

[4] Stene LC, Joner G. Use of cod liver oil during the first year of life is associated with lower risk of childhood-onset type 1 diabetes: a large, population-based, case-control study. The American Journal of Clinical Nutrition [Internet]. 2003 Dec 1;78(6):1128–1134. Available from:

https://doi.org/10.1093/ajcn/78.6.1128

[5] Antico A, Tampoia M, Tozzoli R, Bizzaro N. Can supplementation with vitamin D reduce the risk or modify the course of autoimmune diseases? A systematic review of the literature. Autoimmunity Reviews [Internet]. 2012 Dec;12(2):127–136. Available from: https://doi.org/10.1016/j.autrev.2012.07.007 [6] Cerqueiro Bybrant M, Grahnquist L, ¨Ortqvist E, Andersson C, Forsander G, Elding Larsson H,

et al. Tissue transglutaminase autoantibodies in children with newly diagnosed type 1 diabetes are related to human leukocyte antigen but not to islet autoantibodies: A Swedish nationwide prospecti- ve population-based cohort study. Autoimmunity [Internet]. 2018 Jul 4;51(5):221–227. Available from:

https://doi.org/10.1080/08916934.2018.1494160

[7] Craig ME, Prinz N, Boyle CT, Campbell FM, Jones TW, Hofer SE, et al. Prevalence of Celiac Disease in 52,721 Youth With Type 1 Diabetes: International Comparison Across Three Continents. Diabetes Care [Internet]. 2017 May 25;40(8):1034–1040. Available from: https://doi.org/10.2337/dc16-2508 [8] Alqudsi KK, Abdelaziz SA, Al-Agha AE. Association between Vitamin D Status and Type 1 Diabetes

Mellitus in Saudi Adolescents. International Journal of Pharmaceutical Research & Allied Sciences.

2019; 8(3):204-211.

[9] Tunc O, Cetinkaya S, Kızılg¨un M, Aycan Z. Vitamin D status and insulin requirements in children and adolescent with type 1 diabetes. Journal of Pediatric Endocrinology and Metabolism [Internet]. 2011 Jan 1;24(11-12). Available from: https://doi.org/10.1515/JPEM.2011.213

[10] Yasemin A, Ralph S. L. A Review of the Principles of Radiological Assessment of Skeletal Dysplasias.

journal of Clinical Research in Pediatric Endocrinology [Internet]. 2011 Dec 5;3(4):163–178. Available from: https://doi.org/10.4274/jcrpe.430

[11] Al Agha AE, Ahmad IA. Association among Vitamin D Deficiency, Type 1 Diabetes Mellitus and Glycemic Control. Journal of Diabetes & Metabolism [Internet]. 2015;06(09). Available from:

https://doi.org/10.4172/2155-6156.1000594

[12] Bin-Abbas BS, Jabari MA, Issa SD, Al-Fares AH, Al-Muhsen S. Vitamin D levels in Saudi children with type 1 diabetes. Saudi med J. 2011 Jun 1;32(6):589-92.

[13] Aghajanova EM, Hakobyan SH, Hakobyan SV, Zohrabyan NH. The effect of vitamin D deficiency on the severity and course of manifestation in type 1 diabetes mellitus in children. Problems of Endocrinology [Internet]. 2016 Sep 22;62(5):19–20. Available from: https://doi.org/10.14341/probl201662519-20 [14] Federico G, Genoni A, Puggioni A, Saba A, Gallo D, Randazzo E, et al. Vitamin D status, enterovirus

infection, and type 1 diabetes in Italian children/adolescents. Pediatric Diabetes [Internet]. 2018 Apr 17;19(5):923–929. Available from: https://doi.org/10.1111/pedi.12673

[15] Smith LB, Lynch KF, Driscoll KA, Johnson SB. Parental monitoring for type 1 diabetes in genetically at-risk young children: The TEDDY study. Pediatric Diabetes [Internet]. 2021 Apr 19;Available from:

https://doi.org/10.1111/pedi.13173

4 18-19 листопада 2021, м. Iвано-Франкiвськ

(9)

Генетичнi механiзми ризику цукрового дiабету 1 типу

Осiнська Л.Ф., Фiлiппов А.Т.^*

Нацiональнiй медичний унiверситет iм. О.О. Богомольця, Київ, Україна

- дiабет 1 типу - β-клiтини

- компоненти iмун- ної системи

- апоптоз - полiморфiзм - локуси

Анотацiя

Незважаючи на численнi експериментальнi дослiдження щодо патоге- нетичних механiзмiв розвитку цукрового дiабету 1 типу, недостатньо визначена роль генiв-мутантiв та генiв-протекторiв у механiзмi розви- тку даної патологiї. Це, у свою чергу, значно обмежує пошук можливих шляхiв корекцiї, якi спрямованi на елiмiнацiю таких патогенетичних механiзмiв. Проаналiзувавши даннi лiтератури, було визначено ключовi гени (HLA, INS, CTLA4, PTPN22, IL-2Rα, IFIH1, UBASH3A тощо), якi запускають каскад аутоiмунних змiн, що призводять до ушкодження pancreas.

Вступ

В багатьох дослiдженнях цукрового дiабету 1 типу (ЦД1) автори важають, що важливим чинником па- тогенетичних механiзмiв є токсичний вплив гiперглiкемiї, пов’язаний зi збiльшенням резистентностi до iнсулiну або порушенням секрецiї його, її хронiчний вплив. Водночас, генетичний аспект аутоiмунного руйнування β-клiтин pancreas є ще вивчений недостатньо.

Незважаючи на численнi експериментальнi дослiдження та лiтературнi данi щодо патогенетичних механiзмiв ЦД1, недостатньо визначена роль генiв-мутантiв у механiзмi розвитку цукрового дiабету, що не в повнiй мiрi вiдображає спектр патогенетичних механiзмiв, а також шляхи їхньої корекцiї.

Вiдомо, що генотип окремих людей схильний до певних патологiчних змiн ще на етапi внутрiшньо- утробного розвитку. Внаслiдок контакту з навколишнiм середовищем у конкретних генах вiдбувається однонуклеотидний полiморфiзм. Подальша їх експресiя призводить до нефро-, ангiо-, кардiо- та ней- ропатiй, що спричиняє високий ризик розвитку iнвалiдизацiї та смертностi.

Мета роботи: провести аналiз данних лiтератури щодо ролi генiв-мутантiв i генiв-протекторiв β- клiтин в механiзмi розвитку ЦД1. Визначити основнi генетичнi механiзми розвитку данної патологiї та зв’язок мiж однонуклеотидним полiморфiзмом i аутоiмунним ушкодженням pancreas.

Матерiали i методи

Проведено вивчення данних лiтератури, їх аналiз щодо поглиблення патогенетичних механiзмiв ЦД1.

Визначення ролi генiв-мутантiв i генiв-протекторiв β-клiтин в розвитку ЦД1 є важливим для iмпле- ментацiї сучаних методiв лiкування з використанням геннної iнженерiї для уникнення макро- i мiкро- дiабетичних ускладнень.

(10)

Результати i обговорення

ЦД1 характеризується зменшенням секрецiї iнсулiну або його повним дифiцитом внаслiдок аутоiмун- ної дисфункцiї pancreas. Ризиком розвитку ЦД1 є збiльшення певних вариантiв генiв HLA-DQA1 i HBADRB. Цi гени впливають (запускають програму) щодо створення бiлкiв, якi вiдiграють найва- жливiшу роль в iмуннiй системi. Iмунна система бере участь у руйнуваннi β-клiтин через декiлька своїх компонентiв, включаючи Т-клiтини CD4+ i CD8+, NK-клiтини, B-лiмфоцити, макрофаги, ден- дритнi клiтини i антиген-презентуючi клiтини. Запуск каскаду iмунних реакцiй призводить до антиген- та цитокiн-обумовленного апоптозуβ-клiтин pancreas.

Нижче представлено аналiз iнформацiї щодо генiв, їхної функцiї у нормi та полiморфiзм, який при- зводить до розвитку ЦД1.

Гени-мутанти, якi руйнують β-клiтин i провокують ЦД1

При ЦД1 генетично обумовлена вiдповiдь органiзму не може усунути iнфекцiйного агента, що в свою чергу веде до атакиβ-клiтин пiдшлункової залози або iнiцiює аутоiмунну реакцiю.

1.Гени HLA[1, 2] (хромосома6р21, де розташована iнформацiя про людський лейкоцитарний антиген (HLA) кодують бiлки, котрi потрiбнi для розпiзнавання "чужих"для органiзму клiтин. Т-лiмфоцити реагують на молекули I класу та експресуть CD8+, що призводить до цитотоксичного впливу. Т- лiмфоцити, що реагують на молекули МНС класу II, експресують CD4+, якi в свою чергу сприяють розвитку запалення шляхом видiлення цитокiнiв.

2.Ген iнсулiну (INS) [1, 2], який кодується на хромосомi11р15.

3.Ген цитотоксичного Т-лiмфоцит-асоцiйованого бiлка 4 (CTLA4)[1], який кодується на хромосомi 2q33. Його функцiєю є кодування Т-клiтинного рецептора, який опосередковує Т-клiтинний апоптоз.

Тому змiниCTLA4 є однiєю з причин розвитку аутоiмунiтету та дефектiв мехiнiзмiв апоптозу клiтин.

4. Ген PTPN22 [1, 2, 3] знаходиться на хромосомi 1р13. У нормi вiн регулює: процеси передачi си- гналу, якi вказують клiтинi рости i дiлитися або дозрiвати i виконувати спецiальнi функцiї; приймає участь у сигналi, який допомагає контролювати активнiсть Т-клiтин. Однонуклеотидний полiморфiзм в генi PTPN22 був виявленний у багатьох хворих на ЦД1. Вiн бере участь у запобiганнi спонтанної активацiї Т-клiтин та обмежує реакцiю на антиген шляхом дефосфорилювання та iнактивацiї реце- пторiв антигену Т-клiтин-асоцiйованих кiназ. Поки достовiрно не вiдомо чи PTPN22 сприяє розвитку хвороби, або навпаки пригнiчує наростання клiнiчних змiн.

5. Ген розташований на хромосомi 10р15, який кодує субодиницю (IL-2R α) [1, 2] високоафiнного комплексу рецепторiв iнтерлейкiну-2 (IL-2). Дефект даного гена призводить до патологiчної експресiї CD25 на регуляторних Т-клiтинах.

6. Ген IFIH1 [1, 3] (iнтерферон, iндукований з гелiказою C домена 1) розташований на хромосомi 2q24. Вiн кодує MDA5, який є внутрiшньоклiтинним датчиком вiрусної РНК, що викликає вроджену iмунну вiдповiдь. При контактi MDA5 з вiрусною РНК iнiцiалiзується каскад реакцiй, що веде до протизапальної вiдповiдi iз залученням iнтерферонiв. Однак у змiну IFIH1 також входить i декiлька однонуклеотидних полiморфiзмiв у блоцi дисбалансу звязку на хромосомi 2q. Можливо, вищезазначенi змiни є "стартом"у патогенезi розвитку ЦД1.

7. Ген UBASH3A [1] розташований на хромосомi 21q22 i негативно регулює сигналiзацiю Т-клiтин та сприяє зростанню апоптозу Т-клiтин. Вiн схожий за функцiєю наPTPN22, алеUBASH3Aбезпосе- редньо регулює деякi бiлковi тирозинкiнази шляхом дефосфориляцiї. Тому порушення його регуляцiї асоцiюють з появою постiйного острiвцевого аутоiмунiтету.

Також виявленi однонуклеотиднi полiморфiзми у локусах [1]: 6q15 (ген BACH2), 10p15 (ген PRKCQ),15q24 (9 генiв, включаючи CTSH - лiзосомна цистеїнова протеїназа, важлива для загальної деградацiї лiзосомних бiлкiв), 22q13 (гени C1QTNF6 - повязанi з фактором некрозу пухлин 6, i SSTR3 - рецептор соматостатину 3), 1q32.1 (iмунорегуляторнi гени iнтерлейкiнiв IL10, IL19 и IL20), 12p13.31 (iмунорегуляторнi гени, включаючи CD69),16p11.2 (гени, вiдповiдальнi за IL27),6q27 (гени WDR27, C6orf120, PHF10, TCTE3, C6orf208, LOC154449),2p23, (генEFR3B).

Гени-протектори β-клiтин

При ЦД1 наявнi окремi генетично обумовленi захиснi механiзми, що сприяють зменшенню дестру- кцiїβ-клiтин pancreas.

Berchtold LA et al. [4] встановили, щоHIP14 є антиапоптотичним бiлком, який необхiдний для запо- бiгання руйнування β-клiтин i зниження стимульованої глюкозою секрецiї iнсулiну. Ген вiдповiдає за експресiю пальмiтоїнтрасферази, яка каталiзує збiльшення пальмiтину у рiзних бiлкових субстратах.

HIP14, окрiм нервових клiтин, переважно експресується саме вβ-клiтинах пiдшлункової залози, має

(11)

антиапоптичнi властивостi, необхiднi для протидiї деструкцiїβ-клiтин.HIP14 сприяє видiленню iнсу- лiну, iндукованого глюкозою, тобто бере участь у регуляцiї секрецiї iнсулiну. Крiм того,HIP14 знижує IL-1 β-iндуковану активацiю NF-κB i апоптоз, що має вирiшальне значення у розвитку ЦД1 типу [1].

Однак цитокiн-iндукована експресiя miR146a в клональнихβ-клiтинах та в iзольованих острiвцях при- зводить до зменшення експресiїHIP14в вищезазначених клiтинах. Отже, цитокiни здатнi пригнiчувати вираженiсть HIP14.

Гени CLEC16A та DEXI, розташованi на локусi хромосомi 16р13. Виявлено, що CLEC16Aекспре- сується у великих кiлькостях у NK- клiтинах [2, 3]. Це призводить до пригнiчення певних секреторних функцiй, включаючи вивiльнення цитокiнiв. Водночас, DEXI не впливає нi на розвиток дiабету, нi на його пригнiчення.

Висновки

1. Дiабет 1 типу - комплексне аутоiмунне захворювання, яке має генетичне пiдгрунтя.

2. Гени-мутанти, взаємодiючи з ендогенними (стресом), екзогенними чинниками (факторами нав- колишнього середовища) та один з одним збiльшують ризики ЦД1.

3. Гени-протекториβ-клiтин експресуються у NK-клiтинах, що призводить до вивiльнення цитокi- 4. Однонуклеотиднi полiморфiзми компонентiв iмунної системи викликають численнi збої процесунiв.

апоптозуβ-клiтин pancreas.

Лiтература

[1] Bakay M, Pandey R, Hakonarson H. Genes Involved in Type 1 Diabetes: An Update. Genes [Internet].

2013 Sep 16;4(3):499–521. Available from: https://doi.org/10.3390/genes4030499

[2] Concannon P, Rich SS, Nepom GT. Genetics of Type 1A Diabetes. New England Journal of Medicine [Internet]. 2009 Apr 16;360(16):1646–1654. Available from: https://doi.org/10.1056/NEJMra0808284 [3] Soleimanpour SA, Stoffers DA. The pancreaticβ cell and type 1 diabetes: innocent bystander or active

participant? Trends in Endocrinology & Metabolism [Internet]. 2013 Jul;24(7):324–331. Available from:

https://doi.org/10.1016/j.tem.2013.03.005

[4] Berchtold LA, Storling ZM, Ortis F, Lage K, Bang-Berthelsen C, Bergholdt R, et al. Huntingtin- interacting protein 14 is a type 1 diabetes candidate protein regulating insulin secretion and -cell apoptosis. Proceedings of the National Academy of Sciences [Internet]. 2011 Jun 24;108(37):E681–E688.

Available from: https://doi.org/10.1073/pnas.1104384108

(12)

3 Вплив алiментарних чинникiв на збереження тиреоїдного гомео- стазу та секрецiїю iнсулiну пiдшлунковою залозою

Василишин I.В.

Iвано-Франкiвський нацiональний медичний унiверситет, Iвано-Франкiвськ, Україна E-mail: [email protected]

Ключовi слова:

- дiєта - iнсулiн

- тиреоїдний ста- тус

Анотацiя

Встановлено змiни гормонального профiлю (тиреоїдного статусу та концентрацiї iнсулiну в сироватцi кровi) за умов рiзних дiєт харчування (високовуглеводної, високожирової, йоддефiцитної, цинкдефiцитної).

Встановлено порушення секрецiї гормонiв щитоподiбної залози за умов рiзнонапрямленої реакцiї гiпофiза на збереження тиреоїдного гомеоста- зу. За таких умов спостерiгали зростання вмiсту iнсулiну в сироватцi кровi (за виключенням умов перебування тварин на цинкдефiцитнiй дiєтi, яка супроводжувалась зменшенням синтезу iнсулiну).

Вступ

Цинк (Zn) належить до найбiльш важливих i незамiнних для життєдiяльностi органiзму людини мi- кроелементiв. За поширенням в органiзмi людини даний елемент на 2-му мiсцi пiсля залiза [1]. Вла- стивiсть цинку брати участь у процесах лiгандоутворення з органiчними молекулами пояснює над- звичайно широкий спектр його наявностi у рiзних бiологiчних системах. Встановлено, що розвиток патологiї щитоподiбної залози, iнсулiнорезистентностi, порушення вуглеводневого та лiпiдного обмiну також супроводжується дефiцитом цинку.

Захворювання щитоподiбної залози своєю сумарною частотою в популяцiї виходить на перше мiсце серед ендокринної патологiї. Для України це захворювання є об’єктом зацiкавленостi, оскiльки через недостатнiй вмiст йоду в ґрунтах регiонiв, вiддалених вiд моря, гористих мiсцевостях з частими пове- нями, у низцi берегових регiонiв великi територiї виявились тiєю чи iншою мiрою ендемiчними щодо ризику розвитку йоддефiцитних станiв. Однак, за даними багаточисленних дослiджень, дисбаланс мi- кроелементiв, якi беруть участь у бiосинтезi тиреоїдних гормонiв (селен, мiдь, цинк, залiзо тощо) має не менш важливе значення в етiологiї йододефiцитних захворювань, нiж йод.

Надзвичайно важливим у розвитку iнсулiнорезистентностi, а саме синтезi та секрецiї iнсулiну, є цинк. За даними дослiджень, його дефiцит приймає безпосередню участь в розвитку цукрового дiабету (ЦД) 2-го типу, який є однiєю з основних причин смертностi населення в усьому свiтi. Станом на сьогоднi, вiдмiчається стiйка тенденцiя до зростання показникiв захворюваностi на вказанi хвороби.

Ускладнення ЦД сприяють iнвалiдизацiї та значно погiршують якiсть життя хворих людей.

Тому метою дослiдження було дослiдження гормонального профiлю за умов рiзних дiєт харчування (високовуглеводної, високожирової, йоддефiцитної, цинкдефiцитної).

Матерiали та методи дослiдження

Вiдповiдно до завдань дослiдження, тварини були роздiленi на 5 груп: 1-ша – iнтактнi, 2-га – тварини, якi перебували на високовуглеводневiй дiєтi, 3-тя – тварини, якi перебували на цинкдефiцитнiй, 4-та –

8

(13)

тварини, якi перебували в умовах тривалого високожирового вигодовування, 5-та – тварини на йодефi- цитному харчуваннi. Тварин виводили з експерименту шляхом декапiтацiї пiд кетамiновим наркозом.

Для оцiнки тиреоїдного статусу тварин визначали вмiст вiльних трийодтиронiну (вТ3), тироксину (вТ4), ТТГ у сироватцi кровi методом iмуноферментного аналiзу. Кiлькiсть iнсулiну – за допомогою реактивiв для твердофазного iмуноензимного аналiзу для визначення гормону у сироватцi кровi щурiв.

Результати та обговорення

При оцiнцi дiяльностi пiдшлункової залози, у тварин в цинкдефiцитнiй групi спостерiгали зниження кiлькостi iнсулiну у кровi щурiв на 21,5 % (р <0,05) в порiвняннi з контролем (Табл. 3.1). За умов iнсулiнорезистентної, високожирової та йододефiцитної дiєт встановлено збiльшення кiлькостi гормону на 31,0%, 21,5%, 25,3 % (р<0,05) вiдповiдно.

Табл. 3.1.: Рiвень дослiджуваних гормонiв щитоподiбної та пiдшлункової залоз при дiєтах, що моде- лювалися (M±m).

Гормональний профiль

Дiєта Тироксин, Трийодтиронiн, Тиреотропний гормон, Iнсулiн,

пмоль/л пмоль/л мМОль/л мкОД/л

Контроль 3,94±0,21 6,46±0,6 0,72±0,06 15,40±1,12

Iнсулiнорезистентна 1,64±0,13* 3,58±0,6* 0,56±0,02* 22,32±1,69*

Цинкдефiцитна 1,74±0,11* 4,82±0,46* 3,04±0,78* 12,09±0,57*

Високожирова 1,25±0,06* 3,16±0,16* 0,94±0,13* 20,61±1,49*

Йододефiцитна 1,24±0,23* 3,36±0,66* 1,66±0,29* 21,91±1,89*

Згiдно з лiтературними даними, дiабет та резистентнiсть до глюкози достовiрно бiльше поширенi у людей, рацiон харчування яких характеризується низьким вмiстом цинку. Секрецiя iнсулiну В клi- тинами вiдбувається тонiчно – на постiйному низькому рiвнi. Глюкоза та iншi стимулятори секрецiї зумовлюють вивiльнення великої кiлькостi iнсулiну iз секреторних гранул β-клiтин панкреатичних острiвцiв, в яких вiн зберiгається спiльно iз iонами Zn²⁺. Присутнiсть двох iонiв цинку, локалiзованих в центрi гексамеру iнсулiну та зв’язаних iз амiнокислотними залишками HisB10 та GluB13 важлива як для нормального процесiнгу так i для кристалiзацiї iнсулiну. Бiльш того, цинк який вивiльняється разом iз iнсулiном, може вiдiгравати важливу роль у паракринному контролi секрецiї глюкагону, а в умовах in vitro навiть приймає активну участь у процесах гибелiβ-клiтин. Також у рядi робiт дослi- джувався зв’язок мiж цинковим статусом та резистентнiстю до iнсулiну. Було встановлено, що щури з дефiцитом цинку резистентнi до дiї екзогенного iнсулiну. Запропоновано декiлька можливих механi- змiв впливу цинку на дiю iнсулiну, включаючи роль цинку в модулюваннi активностi тирозинкiнази рецептору iнсулiну. Показано, що цинк збiльшує фосфорилювання протеїнкiнази порiвняно з iншими катiонами. У адипоцитах щурiв додавання цинку in vitro (100 мкМ) збiльшує аутофосфорилювання рецептору iнсулiну у два рази та збiльшує iнсулiнзалежне фосфорилювання субстрату-1 iнсулiнового рецептора у п’ять разiв [2].

При дослiдженнi тиреоїдного статусу (див. Табл. 3.1) спостерiгали зниження концентрацiї трийод- тиронiну та тироксину в сироватцi кровi у тварин, якi перебували на iнсулiнорезистентнiй (на 44,6 i 58,4%, р<0,05), цинкдефiцитнiй (на 25,4 i 55,8%, р<0,05) високожировiй (на 51,1% i 68,3%, р<0,05) та йододефiцитнiй (на 47,9 i 47,9%, р<0,05) дiєтах щодо даних контролю. За таких умов вмiст ТТГ суттєво зрiс у сироватцi кровi щурiв цинкдефiцитної групи (на 76,3 %, р <0,05), тодi як у тварин iз високовуглеводневим рацiоном знизився на 22,2% (р<0,05), високожировим – зрiс на 23,4% (р<0,05), йододефiцитним – зрiс на 56,6% (р<0,05) щодо контролю.

Дослiдження показали, що iснує взаємозв’язок мiж дефiцитом цинку та функцiєю щитоподiбної залози [3, 4]. Йони цинку беруть участь у синетезi гормонiв щитоподiбної залози i регулюють меха- нiзм їхньої дiї, що пiдтверджується впливом концентрацiї цинку в сироватцi кровi на рiвень Т3, T4 i ТТГ. Цинк входить до складу значної кiлькостi протеїнiв, що детермiнує рiзноманiтнiсть механiзмiв його впливiв на щитоподiбну залозу. Необхiднiсть цинку для реалiзацiї ефектiв тиреоїдних гормонiв пiдкреслюється також його наявнiстю в ядерних рецепторах Т3 [6]. Цинк входить до складу суперо- ксиддисмутази, зниження активностi якої збiльшує ризик розвитку гiперплазiї залози [6, 7]. Hess SY

(14)

зазначає, що рiвень екскрецiї цинку у добовому дiурезi характеризує стан щитоподiбної залози, а його зниження - може слугувати передвiсником гiпотиреозу [7].

Висновки

Встановлено змiни гормонального гомеостазу пiд впливом алiментарних чинникiв. Результати дослi- джень можуть розширити уявлення про роль цинку в розвитку переддiабету та тиреоїдної недоста- тностi, оцiнити характер структурних змiн м’язiв та жирової тканини при порушеннях метаболiзму, спричинених даними розладами. Отриманi результати можуть послужити основою для проведення клiнiчних спостережень на предмет оптимiзацiї схем лiкування i профiлактики iнсулiнорезистентностi та гiпотиреозу.

Лiтература

[1] Levchuk NI. Бiохiмiчнi i молекулярнi механiзми розвитку iнсулiнорезистентностi в клiти- нах жирової тканини. Endokrynologia [Internet]. 2020 Oct 6;25(3):243–250. Available from:

https://doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-3.243

[2] Severo JS, Morais JBS, de Freitas TEC, Andrade ALP, Feitosa MM, Fontenelle LC, et al. The Role of Zinc in Thyroid Hormones Metabolism. International Journal for Vitamin and Nutrition Research [Internet]. 2019 Jul;89(1-2):80–88. Available from: https://doi.org/10.1024/0300-9831/a000262

[3] Jain RB. Thyroid Function and Serum Copper, Selenium, and Zinc in General U.S. Populati- on. Biological Trace Element Research [Internet]. 2014 May 1;159(1-3):87–98. Available from:

https://doi.org/10.1007/s12011-014-9992-9

[4] Mahmoodianfard S, Vafa M, Golgiri F, Khoshniat M, Gohari M, Solati Z, et al. Effects of Zinc and Selenium Supplementation on Thyroid Function in Overweight and Obese Hypothyroid Female Patients:

A Randomized Double-Blind Controlled Trial. Journal of the American College of Nutrition [Internet].

2015 Mar 11;34(5):391–399. Available from: https://doi.org/10.1080/07315724.2014.926161

[5] Караченцев ЮИ, Гончарова ОА, Подорога ЕИ, Ильина ИМ, Никишина ЛЕ. Обеспеченность селе- ном отдельных регионов Сумской области и особенности частоты патологии щитовидной железы.

Международный эндокринологический журнал. 2013;5(53):17-20.

[6] Барышева ЕС. Роль микроэлементов в функциональном и структурном гомеостазе щитовидной же- лезы (клинико-экспериментальное исследование). Международный эндокринологический журнал.

2010;7(31):15-25.

[7] Hess SY. The impact of common micronutrient deficiencies on iodine and thyroid metabolism: the evi- dence from human studies. Best Practice & Research Clinical Endocrinology & Metabolism [Internet].

2010 Feb;24(1):117–132. Available from: https://doi.org/10.1016/j.beem.2009.08.012

(15)

Гормонально-метаболiчнi ризики за умов високофруктозної дiєти на тлi йододефiциту у двох поколiнях тварин

Стецев’ят В.Б.

Iвано-Франкiвський нацiональний медичний унiверситет, Iвано-Франкiвськ, Україна E-mail: [email protected]

Ключовi слова:

- йододефiцит - iнсулiно- резистетнiсть - дислiпiдемiя

Анотацiя

У роботi представлено результати дослiдження гормонально- метаболiчних особливостей iнсулiнорезистентностi за умов йододе- фiциту у двох поколiнь тварин з урахуванням статевого диморфiзму.

Встановлено, що утримання тварин на високофруктознiй дiєтi супрово- джується розвитком iнсулiнорезистентностi (зростає iндекс НОМА-IR), вторинної дислiпiдемiї (збiльшується коефiцiєнт атерогенностi). На тлi йододефiциту з’ясованi гормонально-метаболiчнi змiни в iнсулiнорези- стентних тварин потенцiюються, особливо у другому поколiннi тварин.

Вища ймовiрнiсть розвитку порушень при iзольованiй iнсулiнорезисте- тностi у самцiв, а за умов комбiнованої ендокринної патологiї ризик розвитку метаболiчних розладiв зростає також у самок.

Вступ

Актуальнiсть дослiдження зумовлена неухильною тенденцiєю до зростання поширеностi цукрового дiабету 2 типу та патологiї щитоподiбної залози. При цьому близько в 11 % хворих на цукровий дiабет дiагностують порушення тиреоїдного гомеостазу, а в 13 % пацiєнтiв iз гiпотиреозом – цукровий дiабет.

Негативний взаємний вплив захворювань на клiнiчний перебiг, ефективнiсть лiкування зумовлюють доцiльнiсть вивчення вказаної коморбiдної патологiї.

Мета: дослiдження гормонально-метаболiчних особливостей iнсулiнорезистентностi за умов йододе- фiциту у двох поколiнь тварин з урахуванням статевого диморфiзму.

Матерiали i методи дослiдження

Тварини були роздiленi такi групи: 1-ша – iнтактнi (контрольна, 12 самцiв та 12 самок), 2-га – твари- ни, якi перебували на йододефiцитнiй дiєтi у другому поколiннi (щури iз пренатальним - вродженим дефiцитом йоду, 15 самцiв та 11 самок), 3-тя – тварини, якi перебували на йододефiцитнiй дiєтi у статевозрiлому вiцi (щури iз постнатальним – набутим йододефiцитом, 20 самцiв та 20 самок), 4-та – тварини, якi перебували в умовах тривалого високофруктозного вигодовування за умов належного забезпечення йодом (20 самцiв та 20 самок) [1], 5-та – тварини iз iнсулiнорезистентнiстю, iндукованою фруктозою, та вродженим йододефiцитом (18 самцiв та 15 самок), 6-та - тварини з iнсулiнорезистентнi- стю, iндукованою фруктозою, та набутим йододефiцитом (20 самцiв та 20 самок). Тварини 4-6-ї груп перебували в умовах високофруктозного вигодовування (отримували замiсть питної води 20% розчин фруктози; “Голден Фарм Україна) упродовж 8-ми тижнiв у статевозрiлому вiцi. Тварини 3-ї та 6-ї груп отримували йододефiцитну дiєту в одному, а 2-ї та 5-ї - у двох поколiннях. Щури контрольної групи знаходились на стандартному харчовому рацiонi вiварiю та пили звичайну воду.

(16)

Результати дослiджень

У результатi дослiдження встановили, що у тварин, якi перебували на високофруктозному наванта- женнi, порушується тиреоїдний гомеостаз: зменшується секрецiя вiльного трийодтиронiну – вТ3на 36 та 40 % (p1-4 <0,05), тиреотропного гормону – ТТГ - на 28 та 34 % (p1-4 <0,05) вiдповiдно у самцiв та самок щодо даних у iнтактних тварин. Такi змiни супроводжуються зниженням iндексу ТТГ/вТ4

(у самцiв – на 25 %, у самок – на 34 %, p1-4 <0,05).

Доведено потенцiювання порушень тиреоїдного статусу експериментальних тварин, якi перебували на йододефiцитнiй дiєтi, за умов навантаження фруктозою. Зокрема, у сироватцi кровi таких щурiв знижується вмiст вТ3 на 13-74 % (p2,3-5 < 0,05, p2,3-6 < 0,05) та вТ4 – на 19-72 % (p2,3-5 < 0,05, p2,3-6 <0,05) щодо даних у тварин iз монодефiцитом йоду. Установлено зростання iндексу ТТГ/вТ4у тварин iз ендокринопатiєю у 5,9 i 3,5 раза (p4-5 < 0,05) та у 3,3 i 2,7 раза (p4-6 <0,05) вiдповiдно у самцiв та самок 5-ї та 6-ї груп щодо значень в iнсулiнорезистентних тварин.

Установлено, що високофруктозна дiєта зумовлює збiльшення у сироватцi кровi вмiсту глюкози натще у самцiв та самок вiдповiдно на 46 та 30 % (р1-4 < 0,05), iмунореактивного iнсулiну (IРI) – на 35 та 28 % (р1-4 <0,05) та глiкозильованого гемоглобiну (HbА1с) у цiльнiй кровi – на 76 та 52 % (р1-4 <0,05) щодо контролю. За таких умов спостерiгали зростання iндексу HOMA-IR у самцiв майже у два рази (р1-4 <0,01), тодi як у самок – на 60 % (р1-4<0,05) щодо вихiдних значень.

Перебування тварин на йододефiцитнiй та високофруктознiй дiєтах одночасно супроводжувалось зростанням iндексу HOMA-IR – у 2,4 раза (р1-5<0,01) у самцiв та на 62 % (р1-5 <0,05) у самок щодо даних у iнтактних тварин. Пiдтверджено суттєво вищу ймовiрнiсть розвитку iнсулiнорезистентностi у самцiв [2, 3].

Уперше дослiджено показники вуглеводного обмiну у тварин, якi перебували на дiєтi з обмеженим вмiстом йоду у двох поколiннях з урахуванням статевого диморфiзму. У самцiв та самок цiєї групи виявлено зростання вмiсту глюкози у сироватцi кровi натще вiдповiдно на 27 та 18 % (р1-2 <0,05), HbА1с у цiльнiй кровi – на 18 та 16 % (р1-2 <0,05), iндекса HOMA-IR - на 46 та 27 % (р1-2 < 0,05) щодо контрольних значень. Такi данi характеризують високий ризик розвитку iнсулiнорезистентностi за умов вродженої йодної депривацiї у тварин рiзної статi.

У iнсулiнорезистентних тварин встановлено зростання вмiсту сечової кислоти у самцiв та самок вiдповiдно на 40 та 37 % (р1-4 < 0,05) щодо контролю. Рiвень гiперурикемiї наростає у тварин iз поєднаною ендокринною патологiєю на тлi вродженого та набутого йододефiциту: у сироватцi кровi тварин збiльшується вмiст сечової кислоти на 55 та 49 % (р1-5,6 < 0,05) у самцiв та на 53 i 39 % (р1-5,6 <0,05) у самок щодо даних у iнтактних щурiв.

За умов iнсулiнорезистентностi у самцiв спостерiгали зростання вмiсту загального холестерину (ЗХС) – на 31 % (р1-4<0,05), холестерину лiпопротеїнiв низької щiльностi (ЛПНЩ) – на 57 % (р1-4 <0,01), триглiцеридiв (ТГ) – на 33 % (р1-4 <0,05) на тлi зниження вмiсту холестерину лiпопротеїнiв високої щiльностi (ЛПВЩ) – на 55 % (р1-4 < 0,05) щодо контролю. Така ж тенденцiя зберiгалась у самок.

Зазначенi розлади зумовили сутєєве зростання коефiцiєнта атерогенностi (КА) щодо даних у iнтактних тварин. Вищий ризик розвитку вторинної дислiпiдемiї у самцiв (КА у iнсулiнорезистентних самцiв перевищує значення у самок у 2,8 раза, р <0,01).

У тварин (самцiв) на тлi високофруктозної дiєти за умов йододефiциту у другому поколiннi вста- новлено збiльшення проатерогенних фракцiй лiпiдiв у сироватцi кровi щодо даних у тварин iз вро- дженим йододефiцитом: ЗХС - на 67 % (р2-5 < 0,05), ЛПНЩ - у 2,3 раза (р2-5 < 0,01), ТГ - у два рази (р2-5 <0,05), КА – у 2,3 раза (р2-5 <0,05) на тлi зниження рiвня ЛПВЩ на 69 % (р2-5 <0,05).

Показники лiпiдограми перевищили данi в iнсулiнорезистентних тварин, зокрема, ЗХС був бiльший у два рази (р4-5 <0,05), ЛПНЩ - у 2,4 раза (р4-5 <0,01), ТГ - у 3,5 раза (р4-5 < 0,05), КА – майже у три рази (р4-5 <0,05) на тлi зниження рiвня ЛПВЩ - на 57 % (р4-5<0,05).

Висновки

Iнсулiнорезистентнiсть за умов йододефiциту (особливо вродженого) супроводжується розвитком вторинної дислiпiдемiї, що залежить вiд статi тварин. Вища ймовiрнiсть розвитку гормонально-метаболiчних порушень при iзольованiй iнсулiнорезистетностi у самцiв, а за умов комбiнованої ендокринної патологiї ризик розвитку метаболiчних розладiв зростає також у самок.

(17)

Лiтература

[1] Shuprovych A, Hurina N, Korpacheva-Zinych O. Disorders of uric acid metabolism in rats with fructose-induced experimental insulin resistance syndrome. Fiziolohichny˘ı zhurnal [Internet]. 2011 Mar 2;57(1):72–81. Available from: https://doi.org/10.15407/fz57.01.072

[2] Guranych S. The Changes of Prooxidant-Antioxidant and Energy Homeostasis in Rates with Impai- red Glucose Tolerance. Archive of Clinical Medicine [Internet]. 2021 May 31;27(1). Available from:

https://doi.org/10.21802/acm.2021.1.9

[3] Guranych SP, Tsymbala EM, Stetseviat VB, Todoriv TV, Danyliuk IM, Guranych TV, et al. Metabolic polyorganic disorders in rats with insulin resistance on the background of iodine deficiency. World of Medicine and Biology [Internet]. 2021;17(77):208. Available from: https://doi.org/10.26724/2079-8334- 2021-3-77-208-214

(18)

5 Метаболiти оксиду азоту – бiомаркери «метаболiчної пам’ятi» у хворих на позагоспiтальу пневмонiю i дiабетичну ангiопатiю на тлi цукрового дiабету 2 типу та у хворих на ревматоїдний артрит жiнок постменопаузального перiоду

Комаревцева I.О.^*, Iгнатова А.Ю., Журба О.А., Глєбова Т.М.

ДЗ «Луганський державний медичний унiверситет», м. Рубiжне, Україна

- метаболiти окси- ду азоту

- ендокринна пато- логiя

Анотацiя

Метою дослiдження було визначення рiвню метаболiтiв оксиду азоту (NOx), як одного з показникiв «метаболiчної пам’ятi» у хворих на цукровий дiабет 2 типу, позалiкарняну пневмонiю i позалiкарняну пнев- монiю в поєднаннi з цукровим дiабетом 2 типу, дiабетичну ангiопатiю, ревматоїдний артрит у жiнок постменопаузального перiоду. Для визна- чення нiтритiв використовували дiазотування з урахуванням реакцiї Грисса. Нiтрати вiдновлювали до нiтритiв, з наступним дiазотуванням.

Таким чином, отримували сумарне значення NO2- NO3- в пробi (NOх).

Встановлений нами рiвень метаболiтiв оксиду азоту (NOx) в сиворотцi кровi хворих на цукровий дiабет 2 типу, позалiкарняну пневмонiю i позалiкарняну пневмонiю в поєднаннi з цукровим дiабетом 2 типу, дiа- бетичну ангiопатiю, ревматоїдний артрит у жiнок постменопаузального перiоду свiдчить про те, що дерегуляцiя у системi оксиду азоту при ви- вчених захворюваннях є проявою та маркером «метаболiчної пам’ятi», а саме, довготривалого впливу не тiльки гiперглiкемiї при цукровому дiабетi, а i гiпоестрогенемiї, дисбалансу естрогенiв-андрогенiв у жiнок в умовах менопаузи.

Вступ

Феномен гiперглiкемiчної «метаболiчної пам’ятi» ускладнень цукрового дiабету вiдноситься до спосте- реження, що пацiєнти з дiабетом схильнi до розвитку пов’язаних з дiабетом ускладнень через ранню гiперглiкемiю, навiть якщо були вжитi ефективнi заходи для контролю рiвня глюкози в кровi та пiд- тримки його в межах нормального рiвня на пiзнiшiй стадiї. хвороби. Основнi механiзми «метаболiчної пам’ятi» включають ряд патогенних факторiв, пов’язаних з дiабетичними ускладненнями, таких як кiнцевi продукти глiкування, окислювальний стрес, запалення та епiгенетичнi модифiкацiї [1]. Меха- нiзми, що лежать в основi клiтинної «метаболiчної пам’ятi», викликаної високим вмiстом глюкози, залишаються незрозумiлими. Велика кiлькiсть клiнiчних дослiджень показали, що цукровий дiабет пов’язаний iз вищим, нiж зазвичай, окислювальним стресом. Теж саме спостерiгається у жiнок з вiком, а саме у постменопаузальному перiоду. У дослiдженнях на людях було документально пiдтверджено, що ендотелiальнi клiтини при дiабетi не здатнi продукувати достатню кiлькiсть оксиду азоту (NO) i не можуть розслабитися у вiдповiдь на ендотелiй-залежнi вазорелаксанти (наприклад, ацетилхолiн, брадикiнiн) [2].

14