Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття

Практичне заняття. Повсякденне життя

2. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття

1

Людина і навколишнє середовище. Розвиток будь-якої людської спільноти разом з іншими чинниками залежить від географічного положення й природних умов території, на якій вона існує.

Українські землі розташовані в південно-східній частині Європи.

Їх рівнинний ландшафт і сприятливі кліматичні умови впливали не ли- ше на розвиток землеробства й тваринництва як основних видів госпо- дарювання, а й на формування характеру самих людей — терплячих, звиклих до тривалої наполегливої праці. Майже дві третини українських земель становили родючі чорноземи, які були головним багатством на- роду й одночасно причиною зазіхання на них сусідів.

Господарювання впливало також на суспільне життя населення.

Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства, на відміну від їхніх північно-східних сусідів-росіян, де бід- ні ґрунти й суворий клімат змушували селян об’єднувати свої зусилля для спільної праці.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. більшість насе- лення становили селяни, які здавна працювали біля землі, жили в не- великих мальовничих селах і не квапилися змінити їх на міські оселі.

Розгортання промислової революції спричинило певні зміни у складі населення українських земель, однак і наприкінці XIX ст. селяни тут переважали.

?

Запитання та завдання

1. Яким був взаємозв’язок між природним середовищем і життям українців? 2. Від- відавши Наддніпрянську україну в XIX ст., іноземний мандрівник К. Мальт-Брюн писав: «українці — це нащадки Русі. селяни на україні ощадніші, ніж московські:

вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні та міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московії. Вони кремезніше збудовані та більш освічені, ніж селяни, наприклад, Литви». Яку інформацію про взаємозв’язок українських селян із природним середовищем можна отримати за джерелом?

Практичне заняття

РОЗДІЛ III

2 Менталітет українського народу. Протягом тривалого часу під впли- вом різноманітних природних та історичних чинників формувався менталітет українського народу.

Українці здавна займалися землеробством, з особливою шаною ставилися до матері-землі, що була їхньою годувальницею. Притаманні українському менталітету пошана до матері й турбота про рідну землю об’єднувалися в одне ціле й ототожнювалися з любов’ю до Батьківщини.

Розташування українських зе- мель на межі впливу християнського й мусульманського світів спричинило формування в населення двох основних типів реакції на певні умови. Загроза поневолення штовхала найрішучіших присвячувати життя захисту рідної зем- лі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців були ті, хто намагався пристосуватися до складних умов життя. Вони вчилися жити під владою загарбників, приховуючи свої думки й почуття.

Особливістю менталітету українців була їх неагресивність. Вони не зазіхали на землі сусідів, а прагнули лише спокійно жити на своїх.

Українська спокійна вдача формувала такі риси народного характеру, як терпимість до людей, приязне ставлення до ближнього, сусіда й чужого.

Після включення Наддніпрянщини до складу Російської імперії серед колишньої козацької старшини набула поширення так звана мало- російська ментальність. Зрівнявшись у правах із російським дворянством, вони прагнули зробити кар’єру, і за будь-яку ціну намагалися забути своє козацьке походження. До спроб відстоювати права українців під владою імперії малоросійські дворяни ставилися вороже, не бажаючи втратити свої привілеї. Однак варто зазначити, що деякі їх представ- ники все ж таки стояли біля витоків українського національного від- родження на Лівобережжі.

На західноукраїнських землях під владою австрійських Габсбургів набуло поширення так зване рутенство. Західні українці в переважній більшості були вдячні австрійській владі за ті зміни, які вона здійснила на їхніх землях. Вони всіляко підтримували віденський уряд, із подя-

кою сприймали все, що надавала влада й упродовж тривалого часу не висували власних вимог. Рутенство, з одного бо- ку, гальмувало розвиток національної свідомості західних українців і допо- магало австрійцям зміцнювати свою Менталітет — спільне світосприйняття, світо-

бачення, самоусвідомлення, спосіб мислення, поведінки й національного характеру, прита- манні певному народу.

Ментальність — характеристика менталітету окремої людини або групи осіб, які є пред- ставниками певного народу.

Рутенство — сукупність настроїв і поведінки, пов’язаних із прихильним ставленням місце- вих українців до австрійських Габсбургів, що виникли в період перебування західноукраїн- ських земель під їхньою владою.

§ 11. Культура україни. Розвиток театру, музики, образо творчого мистецтва та архітектури

владу в краї, з іншого — було історично обумовлене існуючою ситуа- цією, оскільки, задовольняючи деякі потреби українців, австрійці на- магалися послабити вплив поляків у Галичині, угорців — у Закарпатті й румунів — у Північній Буковині.

?

Запитання та завдання

1. Що таке менталітет і ментальність? Які риси ментальності українського народу формувалися впродовж його історії? 2. Які нові явища з’явилися в українській ментальності в період перебування під імперською владою? 3. Французький мандрівник Шарль-Луї Лесюр зазначав, що «українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — являють живий доказ перемоги свободи над людь- ми, що народилися в неволі». На які риси української ментальності звертає увагу автор? Поясніть, як ви розумієте його твердження. 4. складіть план розповіді за темою «Особливості української ментальності наприкінці XVIII — у першій по- ловині XIX ст.».

3 Традиційні види господарської діяльності українців. Українці здавна займалися землеробством, тваринництвом, городництвом, садівни- цтвом, бджільництвом, мисливством і рибальством.

У землеробстві зберігалася трипільна система. Для обробітку землі до 80-х рр. XIX ст. використовували важкий плуг, який тоді назива- ли малоросійським, або степовим. На початку 40-х рр. XIX ст. поряд із ним стали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Збирали врожай вручну за допомогою коси й серпа.

У більшості господарств залежно від достатку тримали волів, ко- ней, корів, овець, свиней, кіз, різну птицю. Особлива увага приділялася розведенню волів, які були основною тягловою силою.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спершу їх використо- вували як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені з Аме- рики. У першій половині XIX ст. на Півдні з’явилися томати, бакла- жани й перець. Славилися також херсонські кавуни, які вирощували на Півдні із XVI ст. У 1764 р. на землях українських селян з’явилася картопля, яка стала для них «другим хлібом». Поряд із новими культу- рами не забувалися й звичні буряки, капуста, гарбузи, морква, цибуля, часник, огірки тощо.

Невід’ємною складовою українського пейзажу були сади. Вони оточували селянські хати, закладалися при монастирях і поміщицьких маєтках. Скрізь вирощували яблука, груші, вишні, сливи, на Півдні — черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті — виноград.

Практичне заняття

РОЗДІЛ III

Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в цій галузі здійснив український вче- ний П. Прокопович, який у 1814 р. винайшов рамочний вулик. Проте використовувати його розпочали в Німеччині, а на українських зем- лях — лише через кілька десятиліть.

Протягом XIX ст. чільне місце в харчовому раціоні українців, як і раніше, посідала риба. Після приєднання Російською імперією Причорномор’я тут стали виникати приватні риболовецькі артілі, що ловили осетрів, судаків, лящів, тарань тощо. Звідти чумацькі валки везли солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. Оселедці й тарань були неодмінним товаром на українських ярмарках і базарах.

?

Запитання та завдання

1. Як розвивалися в цей час традиційні види господарської діяльності українців?

2. Французький письменник Оноре де Бальзак, який певний час жив у Наддні- прянщині, у 1848 р. писав: «Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, яких ніколи не гноять і на яких щороку сіють жито… Країна ця дивна з того погляду, що поряд із надзвичайним блиском бракує в ній найменшого ком- форту. …Маємо тут [у селі Верхівня на Житомирщині, де перебував О. Бальзак — Авт.] людину, що виробляє із заліза чудові речі. Коли б ти мені надіслав малюнок келиха, який би вигадливий не був, він зуміє зробити його із заліза або срібла».

Яку інформацію про особливості господарської діяльності українців у зазначений період можна отримати із джерела?

4 Поселення й житло. Міста, містечка, великі й малі села створювали те неповторне тло, на якому розгорталися події «українського XIX століття». Оскільки більшість українського населення становили селяни, то міста й містечка були переважно невеликими адміністратив- ними й торговельними центрами для найближчих околиць. Під імпер- ською владою вигляд багатьох міст зазнав змін. У кожному губернсько- му й повітовому місті з’явився адміністративний центр із площею, навколо якої розміщувалися адміністративні установи. Їхній вигляд відрізнявся від будівель, зведених в українському стилі. Центральні ву- лиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак більшість вулиць залишалася незабрукова- ною й майже непрохідною в дощову пору року.

Кожне місто складалося із центру, яким найчастіше був замок або фортеця, прилеглих кварталів та околиць. Утім, у XIX ст. на місці дав- ніх напівзруйнованих фортець, потреби в яких уже не було, поставали нові вулиці й місця для прогулянок. Наприклад, у Львові під давнім Високим замком створили парк. Передмістя поступово об’єднувалися з містами, а давні шляхи ставали міськими вулицями. Центрами місь- кого життя були церкви і, звичайно, базари.

§ 11. Культура України. Розвиток театру, музики, образо творчого мистецтва та архітектури

Перша половина XIX ст. стала часом появи у великих містах кіль- каповерхових цегляних будинків. Проте в невеликих містах переважали одноповерхові дерев’яні оселі. Будинки заможних господарів були бага- токімнатними, за європейською модою мали парадні зали, вітальні, кім- нати для гостей і слуг, кабінет господаря, спальні, кухні, господарські приміщення тощо. Кімнати облаштовувалися меблями, які, відповідно до побажань і можливостей замовника, завозилися з Європи або виготов- лялися місцевими майстрами. Окрасою кімнат були дзеркала, килими, годинники, картини тощо. Оселі ж міської бідноти своїм виглядом за- лишалися майже незмінними від попередніх часів і нагадували сільські хати, оточені городами й садами.

Перебування під імперською владою вплинуло й на вигляд укра- їнського села. Особливо це було помітно в Наддніпрянщині. За розпо- рядженнями російської влади села впорядковувалися за єдиним зразком.

У центрі мала розташовуватися площа, від якої розходилися вулиці до околиць. На ній селянам оголошувалися розпорядження влади, здійсню- валися покарання злочинців тощо. Імперське захоплення чітким пла- нуванням особливо поширилось на Півдні, де нові села забудовувалися лише за затвердженими планами під наглядом місцевої адміністрації.

На західноукраїнських землях австрійська влада, як правило, не змі- нювала вигляд сіл.

Перетворення колишньої козацької старшини на малоросійське дворянство і праг

нення правобережної польської шляхти наслідувати тогочасну європейську моду спричинило появу в Наддніпрянщині поміщицьких маєтків із палацами, парками, домовими церквами, родовими усипальнями тощо. до наших днів збереглися маєтки Галаганів у Сокиринцях, В. Тарновського в Качанівці на Чернігівщині, са

довопарковий комплекс «Софіївка» графа Потоцького в Умані та інші.

?

Запитання та завдання

1. Як змінився вигляд поселення і житла на українських землях наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.? 2. Німецький мандрівник ГеоргЙоган Коль, описуючи житло українських селян у XIX ст., зазначав: «Хати, оповиті зеленню й буйним зіл лям, розкинулися на узбіччях балок і поховалися в ярах. Високо поза селом, де продувають вітри, стоїть 50 і 100 вітряків. і так перед мандрівником, що їде високим голим і густим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село. [Українці] живуть у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кож

ного тижня їх миють, як це роблять голландці, але що два тижні їх білять, тому їхні хати виглядають білими, неначе свіжовибілене полотно…». На які особливості житла українських селян звертає увагу автор?

Перетворення колишньої козацької старшини на малоросійське дворянство і праг

довопарковий комплекс «Софіївка» графа Потоцького в Умані та інші.

Практичне заняття

РОЗДІЛ III

5 одяг, їжа, напої. У першій половині XIX ст. для одягу населення українських земель було характерним поєднання народних тради- цій, яких дотримувалася більшість селянства, і впливів європейської моди, які охоче наслідували міщани й заможні верстви суспільства.

Однак значна частина української еліти Наддніпрянщини не забувала народних традицій. Народне вбрання користувалося популярністю й бу- ло своєрідним відображенням пробудження національної свідомості українських патріотів.

Їжа й напої українців у XIX ст., як і раніше, були пов’язані з продуктами землеробства та тваринництва й зумовлені особливостями господарства в окремих регіонах і використанням печі для готування.

Побудова печі обумовлювала переважання в українській кухні варених і тушкованих страв і меншою мірою — смажених і печених. Укра- їнські господині готували страви традиційно двічі на день і вживали обов’язково гарячими.

Повсякденними стравами були, як і колись, борщ, пшоняний куліш, різні каші, галушки, вареники, картопля, вівсяний кисіль.

М’яса споживали мало. Страви з птиці готували переважно в неділю, а з м’яса — лише на свята. Молочні страви споживали частіше. Варені та смажені яйця теж були прикметою святкового столу. У піст часто готували рибну юшку, а на свята пекли пироги з рибою.

Із напоїв домашнього приготування найпоширенішими були узвари зі свіжих та сушених фруктів і хлібний, грушевий, буряковий, яблучний та березовий квас. Хмільний мед і пиво в цей період лишалися на свят- ковому столі, проте наприкінці століття їх готували вже рідко. Утім, пияцтва фактично не існувало, оскільки воно суворо засуджувалося. Се- ред заможних верств був поширений чай. Селяни заварювали й пили настої цілющих рослин, а то й просто вишневі та малинові гілки. На західноукраїнських землях у XIX ст. з’явилася кава, проте цей напій був дорогим, і його споживали переважно заможні люди.

?

Запитання та завдання

1. Як одягалися представники різних верств українського суспільства? 2. Назвіть найпоширеніші страви повсякденного раціону українців. 3. Визначте спільне й відмінне в харчовому раціоні українців у XIX ст. й тепер. 4. складіть меню повсякденного і святкового обіду тогочасних українців.

6 Шлюб і сім’я. Становище жінки. У цей період сім’я зберігала важ- ливе значення для українців. Вона разом із сільськими й міськи- ми громадами, православною й греко-католицькою вірами була тією основою, де захищалися етнічна свідомість, мова й інші складові тра- диційної народної культури. Сімейні відносини, як і раніше, регулюва-

§ 11. Культура україни. Розвиток театру, музики, образо творчого мистецтва та архітектури

ло давнє звичаєве право — неписані народні традиційні норми, із якими в багатьох випадках змушені були ра- хуватися церква й державні установи.

Зокрема, традиціями звичаєвого права освячувалася підлеглість жінки чолові- кові, але заперечувалися нерівноправ- ність, зловживання, передбачалося

право жінки на майно сім’ї тощо. Історичні джерела свідчать, що навіть в умовах традиційної української патріархальної сім’ї, тобто верховен- ства батька й чоловіка, жінка була в ній першорядною особою. Сім’я виховувала дітей, прищеплювала їм трудові навички, здатність захища- ти себе й рідну землю. Звичаєво-правовими установками утверджували- ся чистота й цілісність сім’ї, любов і шанобливе ставлення до батьків, піклування про дітей, засуджувалася подружня невірність і будь-які інші порушення традиційних моральних засад сімейного співжиття.

У цей період в українців існували два типи сімей: малі та великі.

У документах XIX ст. міститься чимало відомостей про спільне проживан- ня й господарювання кількох поколінь сімей. Були сім’ї, що складалися з 30 й більше осіб. Існування великих сімей зумовлювалося не лише тра- дицією, а й економічними причинами: спільними зусиллями було легше вести господарство, сплачувати податки тощо. Внутрішні конфлікти при- водили до розпаду сім’ї, виділення з неї окремих малих сімей. Основними причинами таких процесів були розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму на село, поглиблення соціальної нерівності.

Найдовше великі сім’ї зберігалися в Карпатах, Закарпатті, на Поліссі.

Середній склад сім’ї на українських землях у цей період становив п’ятеро-семеро осіб. У XIX ст. найпоширенішою в Україні була повна мала сім’я (подружжя й неодружені діти). Бездітне подружжя найчас- тіше всиновлювало дитину із сім’ї родичів, де було багато дітей.

Однією з найголовніших подій у житті українців було одруження. у XIX ст. майже на всій території україни шлюбним віком вважалося досягнення 16 років для дів- чини й 18 — для хлопця. Шлюб як акт створення нової сім’ї юридично супрово- джувався церковним вінчанням і відповідними записами в документах світської влади. Завершальним етапом укладання шлюбу було весілля, обряд якого сягав дохристиянської давнини. Весілля могло відбуватися через кілька тижнів або місяців після вінчання. Вважалося, що одружені мали право починати спільне життя й ставали законним подружжям лише після весілля. Проте церква розціню- вала це як приниження християнського обряду. так, у Наддніпрянщині з 1843 р.

за рішенням синоду Російської православної церкви одружених зобов’язували жити разом після вінчання.

Практичне заняття

Мала сім’я — сім’я з однієї шлюбної пари (або одного з батьків) із неодруженими дітьми (або без дітей).

Велика сім’я — сім’я, що складалася з кіль- кох шлюбних пар різних поколінь, які жили разом і вели спільне господарство.

РОЗДІЛ III

?

Запитання та завдання

1. Охарактеризуйте шлюбно-сімейні традиції тогочасних українців. 2. Порівняй- те шлюбно-сімейні традиції в ХІХ ст. на українських землях та в країнах Європи.

Зробіть висновок про спільне й відмінне.

In document (1)Інтернет- підтримка Інтернет-підтримка interactive.ranok.com.ua ІСТОРІЯ УКРАЇНИ О (сторінка 97-104)