Якими були їхні повноваження?
РОЗДІЛ IV
1 Розгортання національного відродження кримських татар. І. Гасприн- ський. Процес становлення кримськотатарського національно-ви- звольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформу- валися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні та всього того, що пере- шкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі — тогочасному цент- рі освіти — татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала роз- вивати свій рух. Молодотурки відіграли помітну роль у подальшому
розгортанні кримськотатарської націо- нально-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспіль- ства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення се- лянської праці від будь-якого гноблення.
У національному питанні молоді татарські націоналісти були при- бічниками захисту національної самосвідомості свого народу й крим- ськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником моло- дотатарських ідей у цей період став Ісмаїл Гаспринський (1851—1914).
Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку у кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар.
татарська школа. Художник К. Боссолі Ісмаїл Гаспринський
?
Визначте коротко внесокзображеного діяча в історію україни.
?
Яку інформацію про організацію навчання в татарській школі можна отримати за ілюстрацією?Клерикалізм — політичний напрямок, при- бічники якого виступають за панування церк- ви й духовенства в суспільно-політичному та духовному житті країни.
§ 18. Національне відродження кримських татар. соціал-демократичний та земський рухи
Ісмаїл Гаспринський усе своє життя докладав чимало зусиль, спрямованих на захист прав кримських татар, їх виживання як народу і національне відродження.у 1875 р., після повернення до Криму з туреччини його було обрано депутатом міської думи, а пізніше — міським головою Бахчисарая. саме завдяки його зусил- лям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в місь- кому господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.
Із 1883 р. І. Гаспринський почав видавати в місті першу націо- нальну газету «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами.
Тривалий час вона була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії.
За своїм світоглядом І. Гаспринський був лібералом, виступав за дружбу слов’янських і кримськотатарських народів, релігійну терпи- мість та співпрацю християн і мусульман, категорично відкидав соціа- лістичні ідеї та методи боротьби.
На честь І. Гаспринського встановлено пам’ятники в Сімферополі та Бахчисараї, його ім’ям названі кримськотатарська бібліотека у Сім- ферополі, вулиці та школи. У Бахчисараї існує музей І. Гаспринського.
З ім’ям І. Гаспринського пов’язане виникнення джадидизму — просвітянського руху народів ісламського сходу. у його основі був новий звуковий спосіб навчан- ня грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив нові методи навчання, завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «учитель дітей»
у чотирьох випусках. учителі шкіл під керівництвом І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.
2 Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів. Друга по- ловина XIX ст. стала періодом поширення в Європі соціал-демо- кратичного і робітничого рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства — промислових робітників. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило працівника, з одного боку, незахищеним перед життєвими негараздами (економіч- ними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства тощо), а з іншого — сприйнятливим до всіляких революційних учень, що обі- цяли «світле майбутнє».
Одним із таких революційних вчень, найбільш поширеним у дру- гій половині XIX — на початку XX ст., як ви знаєте зі всесвітньої
Ісмаїл Гаспринський усе своє життя докладав чимало зусиль, спрямованих на захист прав кримських татар, їх виживання як народу і національне відродження.у 1875 р., після повернення до Криму з туреччини його було обрано депутатом міської думи, а пізніше — міським головою Бахчисарая. саме завдяки його зусил- лям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в місь- кому господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.
З ім’ям І. Гаспринського пов’язане виникнення джадидизму — просвітянського руху народів ісламського сходу. у його основі був новий звуковий спосіб навчан- ня грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив нові методи навчання, завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «учитель дітей»
у чотирьох випусках. учителі шкіл під керівництвом І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.
РОЗДІЛ IV
історії, став марксизм. Він пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками, або пролетаріатом.
Марксистське вчення як у Росій- ській імперії взагалі, так і на території українських земель зокрема, знайшло багато прихильників. Проте слід заува- жити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями»
в робітниче середовище.
Першими пропагандистами нового вчення на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.
Спочатку з основами свого вчення М. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві в 1871 р. Головну увагу він зосереджував лише на еко- номічному змісті вчення, пропускаючи його революційний бік. Інший поширювач марксизму С. Подолинський, як вам уже відомо, у 70-х рр.
XIX ст. брав участь у громадівському русі. Він організував у Відні ви- давництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Грома- да», а також надрукував власні брошури соціально-економічного змісту:
«Про багатство та бідність», «Про хліборобство», «Ремесла і фабрики на Україні» та інші. С. Подолинський розробив оригінальну теорію «гро- мадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.
Перша постійно діюча марксистська група на українських землях під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла в 1893 р. в Ки- єві. Її організатором був Юрій Мельников — росіянин, що заснував ре- місничу школу, яка була засобом розповсюдження марксистських ідей.
Марксистські групи також з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі.
Нелегальні гуртки намагалися поширити марксистське вчення і встано- вити зв’язки з робітничим рухом.
Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. XIX ст. після появи в Петербурзі під керів- ництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Подібні групи виникли в Києві, Катеринославі, Ми- колаєві та інших містах. Згодом ці гуртки об’єдналися в Російську соціал- демократичну робітничу партію (РСДРП). У 1898 р. в Мінську (Білорусія) відбувся перший з’їзд партії. Із дев’яти його делегатів четверо (Н. Виг- дорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) були представни- Інтелігенція — суспільна група, що скла-
дається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, педагоги, інженери, вчені тощо).
Пролетаріат (від латин. — незаможний гро- мадянин) — суспільна верства позбавлених засобів виробництва найманих робітників, джерелом існування яких є продаж своєї робочої сили власникам засобів виробництва.
§ 18. Національне відродження кримських татар. соціал-демократичний та земський рухи
ками українських соціал-демократичних гуртків. Ство- рена на з’їзді партія стала першою загальноросійською пар тією, що діяла й на українських землях.
Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався на- прикінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він мав стихійний характер. Виступи робітників відбувалися через погір- шення умов праці, зменшення заробітної плати. Фор- мами боротьби робітників були колективна відмова від роботи, знищення машин та обладнання, страйки тощо.
Із середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух по- чав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який виник у 1875 р. в Одесі на чолі з Євгеном Заслав- ським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгор- нув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було ви- крито, а її керівників засуджено.
3 Земський рух. Земства, що були виборними все- становими органами місцевого самоврядування, уже своїм існуванням були опозиційними до централі- зованої державної системи Російської імперії. Незва- жаючи на те що в земствах більшість становили по- міщики (близько 75 %), в умовах загальнореформатор- ських настроїв, що панували в імперії в 60—70-х рр.
XIX ст., вони стали носіями ідей подальшої лібералі- зації Росії й запровадження конституції.
За своїм характером земський рух був ліберальним. В основу ліберального шляху суспільного розвитку була покладена ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкурен- ції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою прав- ління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи револю- ційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.
Перші пореформені роки (кінець 60-х — початок 70-х рр. XIX ст.) стали для земського руху часом організаційного становлення, усвідом- лення місця й ролі серед суспільних сил, визначення головної мети та завдань. Основну діяльність було спрямовано на покращення соціаль- но-економічного становища селянства, підняття його освітнього рівня.
Микола Зібер
сергій Подолинський
РОЗДІЛ IV
На другому етапі діяльності (кінець 70-х — початок 80-х рр.
XIX ст.) земства стали центрами ліберальної опозиції. Відбувався ак- тивний процес об’єднання зусиль земств із метою домогтися проведення конституційних реформ у Російській імперії.
В умовах здійснення Олександром III політики контрреформ, опо- зиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям 12 черв- ня 1890 р. закону про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилася. Проте на початку XX ст. земства знову стали одним із центрів опозиції самодержавству.
українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальні- ших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність земства розгорну- ли в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різні сили. серед земських діячів вирізнялись: на Полтавщині — Ф. Лизогуб, В. Лесевич, М. стороженко, В. Науменко, В. Леонтович, Б. Мартос, М. туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, А. свєчин, граф Г. Милорадович, М. Василенко, О. Лазаревський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та інші.
Земства відповідально поставились до справи розвитку господар- ства, медичного обслуговування, народної освіти, зв’язку, страхування, статистики тощо. Уже перші заходи земств виявили їхнє незнання ситу- ації, а з іншого боку, — з’ясували жахливу картину становища переваж- ної частини населення. У більшості випадків дії земств, не передбачені законодавством, розцінювалися урядом як бунтівні й не дозволялися.
Протягом 1866—1868 рр. земства були поставлені під суворий контроль губернаторів, їм заборонялося налагоджувати між собою зв’язки й ви- носити рішення з приводу урядових постанов. У такий спосіб царський уряд намагався не допустити перетворення земств на осередки опозиції.
Незважаючи на обмеження, окремі земства намагалися виробити загальні заходи щодо покращення незадовільного матеріального станови- ща селянства. Так, наприклад, гласні чернігівського губернського зем- ства І. Петрункевич та О. Карпінський протягом 1869—1875 рр. своїми запитами, зверненнями, скаргами порушували питання про постійне го- лодування селян Мглинського і Суразького повітів. Вони пропонували переоцінити їхні землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно- позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найбідніших селян.
Найактивніше земський рух діяв наприкінці 70-х рр. XIX ст., ко- ли набув певного політичного забарвлення. У цей період провідні діячі земського руху намагались об’єднати всі сили, що виступали за кон- ституційну перебудову Російської імперії. Прагнення згуртування сил проявилось у нарадах і з’їздах, що відбувались у 1878—1879 рр.
українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальні- ших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність земства розгорну- ли в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різні сили. серед земських діячів вирізнялись: на Полтавщині — Ф. Лизогуб, В. Лесевич, М. стороженко, В. Науменко, В. Леонтович, Б. Мартос, М. туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, А. свєчин, граф Г. Милорадович, М. Василенко, О. Лазаревський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та інші.
§ 18. Національне відродження кримських татар. соціал-демократичний та земський рухи
На початку 1878 р. земці порозумілися з діячами українського руху й вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом 100-річного ювілею від дня народження Г. Квітки-Основ’яненка. Нарада в Харкові започаткувала політичну організацію земців. Було ухвалено домагатися об’єднання всіх сил у боротьбі за введення в Росії конституції.
Боротьба земців за конституційні реформи дала свої результати.
12 лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу комісію на чолі з міністром внутрішніх справ М. Лоріс-Меліковим, яка мала підготува- ти проект майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні проекти реформ та надсилали їх до комісії або царю. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу — Державної думи. Проте після вбивства царя всі ці пропозиції залишилися нереалізованими. Діячі земського руху зазнали переслідувань. Спроби організувати широку пропаганду своїх ідей через видання журналу «Вільне слово» також не мали успіху. Фак- тично, до початку революції 1905—1907 рр. земський рух активної ролі в суспільному житті більше не відігравав.
!
Висновки. Початок національного відродження кримських татар став свідченням переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний рівень. Пов’язане із завершенням промислової революції виникнення знач ної кількості промислових робітників зробило можливою появу нового суспільного явища — робітничого руху зі своїми специфічними потребами й вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що на- магалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби. Земський рух у той час став єдино можливою ліберальною опози- ційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.?
Запитання та завдання
1. Коли розпочалося кримськотатарське національне відродження? 2. За що виступали молодотатари? 3. Що таке джадидизм? 4. Кого називають інтеліген- цією? 5. Де і коли виникла перша робітнича організація в Наддніпрянщині? Яку вона мала назву? 6. Із якою подією пов’язують початок політичної організації земців у Наддніпрянщині?
7. Як розгорталося національне відродження кримських татар? Яку роль у ньому відіграв І. Гаспринський? 8. Визначте особливості та прояви розгортання соціал- демократичного та робітничого рухів на землях Наддніпрянщини. 9. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравав земський рух?і
РОЗДІЛ IV