Менеджмент
За умов формування ринкових відносин вини- кає потреба в переосмисленні традиційно сформова- них підходів до визначення цілей, завдань та принципів дієвого механізму інвестиційного розвитку підприєм- ства, які в новій ситуації можуть і повинні стати про- відною ланкою системи економічного розвитку
4) визначення необхідних ресурсів і строків ви- конання програми й досягнення кінцевої мети [10;11].
Використання програмно-цільового методу пла- нування передбачає:
— визначення проблеми та формулювання цілей;
— розробку й реалізацію програми, спрямова- ної на досягнення цілей;
— систематичний контроль за якістю та резуль- татами робіт, передбачених програмою;
— коригування заходів, спрямованих на реалі- зацію цілей [12 — 15].
Програмно-цільовий метод планування базуєть- ся на таких основних принципах:
— принцип наскрізного планування;
— принцип планування на основі критеріїв
«вартість-ефективність»;
— принцип пролонгації програми в часі [8].
У методичному відношенні вихідним моментом управління інвестиційним розвитком на основі про- грамно-цільового підходу є постановка обґрунтова- ної основної мети інвестиційної програми.
Кожне підприємство є багатоцільовою системою, тому основна мета передбачає досягнення множини підцілей та задач, рішення яких є засобом її досягнен- ня. При цьому важливо чітко розподілити функції підприємства в цілому та його окремих підрозділів, визначити групу робіт, яку повинен виконати той чи інший підрозділ, а також терміни її виконання.
Існують певні правила формування цілей, які по- зитивно оцінені практикою: при визначенні мети обо- в’язково враховувати джерела виникнення проблем, можливі етапи їх розвитку і яка з них може стати ос- новою для формулювання мети; що повинно бути зроб- лено для розв’язання проблеми й досягнення мети;
Ресурси
1.1.1.
1.1.2.
1.1.3. Підціль 1.1.
1.2.1.
1.2.2.
1.2.3. Підціль 1.2.
1.3.1.
1.3.2.
1.3.3.
Підціль 1.3.
2.1.1.
2.1.2.
2.1.3. Підціль 2.1.
Мета інвестиційного
проекту 1
Основна мета інвестиційної
програми 2.2.1.
2.2.2.
2.2.3. Підціль 2.2.
2.3.1.
2.3.2.
2.3.3. Підціль 2.3.
Мета інвестиційного
проекту 2
3.1.1.
3.1.2.
3.1.3. Підціль 3.1.
3.2.1.
3.2.2.
3.2.3.
Підціль 3.2.
3.3.1.
3.3.2.
3.3.3.
Підціль 3.3.
Мета інвестиційного
проекту 3 Інвестиційні
ресурси 1
Інвестиційні ресурси 2
Інвестиційні ресурси 3
Проблема
Рис.1. Фрагмент дерева цілей побудови моделі управління програмою інвестиційного розвитку підприємства
передбачити узгодженість цієї мети з іншими цілями;
для кожної мети слід чітко визначити один найважли- віший результат; указати терміни намічуваного досяг- нення мети (число, місяць, рік); по можливості виз- начити затрати на досягнення цілей, у тому числі по- требу в матеріальних, фінансових і трудових ресур- сах; установити контрольні, оперативні й кінцеві кри- терії, які будуть використані для оцінки ступеня досяг- нення мети.
Виділити підмети (завдання) першого, другого й наступних рівнів, які водночас є засобами досягнен- ня цілей вищого рівня, дозволяє методологія «дерева цілей». Тобто для конкретизації мети її необхідно роз- членити на складові у вигляді дерева цілей.
При розробці цільових елементів принципове значення має правильне визначення цілей управління інвестиційним розвитком і відповідно цілей форму- вання моделі управління. За допомогою цієї сукуп- ності цілей спрямовується і регулюється весь інвес- тиційний процес, здійснюваний на промисловому підприємстві. Система цілей повинна мати чітку ієрар- хічну структуру, відповідно до якої досягнення кон-
кретніших з них служить засобом реалізації більш загальних (рис.1).
Безумовно, практика розробки й реалізації інвестиційних програм повинна детальніше врахо- вувати ряд принципових методичних позицій:
— уточнення місця й ролі цільових програм в розробці й реалізації інвестиційної політики з ураху- ванням їх результативності;
— формулювання обов’язкових вимог до інвес- тиційних програм як за змістом заходів, так і за техно- логією реалізації;
— необхідність варіантної розробки програмних цільових заходів в умовах підвищення ресурсної за- безпеченості і зростання результативності;
— оцінка програмних можливостей реалізації пріоритетів інвестиційної політики й обґрунтування до- цільності конкурсного відбору програм;
— розрахунок, установлення й оцінка досягнен- ня цільових індикативних показників програмного роз- витку підприємства;
— організація контролю за ходом виконання, ре- зультативністю й ефективністю цільових програм;
Рис. 2. Блок-схема керуючої програми Координуюча
програма
КЕРУЮЧА ПРОГРАММА
Коректуюча програма
Програма навчання
КЕРІВНИК ПРОГРАМИ
Контролююча програма
Зо вн іш нє от оч ен ня
Виконуюча програма
Рис. 3. Модельтрьохрівневоїсистемипрограмно-цільовогоуправлінняінвестиційнимрозвиткомпромисловогопідприємства
— конкретизація відповідальності за реалізацію цільових програм з урахуванням досягнення індика- тивних параметрів;
— організація міжпрограмної координації.
Ці заходи можуть розглядатися як інструмент інве- стиційної політики тільки прза умови дотримання ряду обов’язкових умов: легітимність, нормативність про- грам, реальність, варіантність, конкретність цілей і зав- дань, контрольованість і відповідальність конкретних осіб і організацій за використання ресурсів, виконан- ня окремих завдань і програми в цілому. Ці основні методологічні принципи реалізуються за допомогою
стадій інвестиційного програмування, що складають
«життєвий цикл» програми (проекту): програмування
— ідентифікація — структуризація — оцінка ефектив- ності (коректування) — фінансування — забезпечен- ня — реалізація — стадія здійснення програми — оц- інка досягнутих результатів.
Програми за функціональною ознакою можна розділити, насамперед, на виконуючі програми та керівні. Виконуюча програма є об’єктом, а керівна — суб’єктом управління.
Виконуюча програма розробляється для здійснен- ня конкретних цілей і підцілей. У простій програмі Ранжування проектів за ступенем пріоритетності
Цілі інвестиційного розвитку
Цілі програми (проектів)
Рішення економічних
проблем Рішення соціальних проблем
Проведення процедурних
заходів
Вибір методів оцінки
Вибір критеріїв оцінки
Вибір показників оцінки
Критерій «раціональність»
Критерій «ефективність»
Критерій «ризик»
Критерій «синергічний ефект»
Проведення розрахунків
Аналіз результатів
Відповідність цільовим установкам
Відбір проектів до інвестиційної
програми
Відповідність критеріям та показникам оцінки Цілі стратегічного
розвитку підприємства
Вибір показників обмежень
Критерій «соціальний ефект»
Рис. 4. Алгоритм прийняття обґрунтованого рішення щодо програми інвестиційного розвитку підприємства
виконуюча програма останнього рівня включає всі операції, необхідні для здійснення головної мети. У цьому випадку програми розробляються для кожного рівня дерева цілей.
Програми, за допомогою яких досягається та або інша мета, є сукупністю декількох видів виконуючих підпрограм. У складних випадках, коли програми носять комплексний характер, виникає необхідність в розробці керуючих програм.
Під управлінням програмою слід розуміти су- купність операцій або функцій, за допомогою яких до- сягається оптимальність системи. З іншого боку, управ- ління програмами означає, що об’єктом управлінської діяльності є програми (підпрограми). Програма управ- ління за аналогією з функціями управління включає підпрограми: координація, контрол, корекція і навчання.
Програма, що управляє, забезпечує дієвість ви- конуючої програми за всіма показниками, її повноці- нну роботу при досягненні цілей. Отже, програма, що управляє, включається в роботу після того, як почне діяти виконуюча програма. Зв’язок між окремими ча- стинами (підпрограмами) програми управління відоб- ражений на рис. 2.
На основі розглянутого вище поділу програм на ті, що «управляють» і «виконуючі», нами розроблена модель трьохрівневої системи програмно-цільового управління інвестиційним розвитком промислового підприємства (рис. 3).
Відповідно до моделі на другому рівні управлін- ня відбувається відбір і ранжирування проектів згідно з поставленою стратегічною метою, а також критеріїв ефективності та результативності.
Як зазначалося вище, формування інвестиційних програм передбачає здійснення вибору проектів із числа альтернативних, що призведуть до виникнення синергічного ефекту. При цьому моделі, що врахову- ють альтернативні варіанти інвестування, повинні да- вати можливість розглядати різні способи досягнення поставлених цілей і на основі цього — вибір опти- мального варіанта.
Одним із шляхів вирішення проблем, що вини- кають при формуванні інвестиційних програм, є вста- новлення ієрархії інвестиційних альтернатив, що доз- воляє вибрати пріоритетні напрямки інвестування.
Ієрархічний розподіл (ранжування) планованих інве- стиційних проектів необхідно здійснювати на основі обраного критеріального показника.
Виходячи з цього, нами розроблений алгоритм прийняття обґрунтованого рішення щодо відбору аль- тернативних проектів до програми інвестиційного роз- витку підприємства (рис. 4)
На третьому рівні моделі (рис. 3) відбувається розподіл коштів інвестиційного бюджету між відібра-
ними проектами, що повинен базуватися на аналізі
«витрати — результати». Аналіз «витрати — результа- ти» дозволяє приймати рішення за проектами, робля- чи правильний вибір між різними напрямами викори- стання ресурсів шляхом виявлення й оцінки витрат і вигод так, щоб це дозволяло оцінити їх наслідки з погляду реалізації цілей і завдань інвестиційного роз- витку підприємства.
Зважаючи на вищевикладене, програмно-цільо- вий підхід спрямований на реалізацію складних, роз- рахованих на великий проміжок часу цілей, пов’я- заних з використанням значних ресурсів, а саме — програм інвестиційного розвитку металургійного підприємства.
Література
1. Бесєдін В.Ф. Прогнозування та розробка про- грам / В. Ф. Бесєдін — К. : Науковий світ. — 2000. — 468 с. 2. Григорович А.В. Наукові основи побудови цільових комплексних програм розвитку житлово- комунального господарства / А.В. Григорович // Уні- верситетські наукові записки. — 2007. — №3. — С.140 — 144. 3. Дегтярева Ю. О. Методика про- граммно-целевого управления реконструкцией обще- ственных зданий с учетом требований доступности для маломобильных групп населения : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. экон. наук : спец.
08.00.05 «Экономика и управление народным хозяй- ством (экономика, организация и управление пред- приятиями, отраслями, комплексами — строитель- ство)» / Ю.О.Дегтярева. — Санкт-Петербург. — 2007.
4. Карданская Н.Л. Основы принятия управленчес- ких решений : учеб. пособие для вузов по экон. спец.
и направлениям / Н. Л. Карданская. — М. : Рус. дело- вая літ. — 1998. — 289 с. 5. Кононенко П.І. Страте- гічне програмно-цільове управління виробничо-гос- подарською системою / П.І. Кононенко. — М. : Даш- кова К. — 2003. — 272 с. 6. Стеченко Д.М. Про- грамно-цільова орієнтація в управлінні соціально-еко- номічним розвитком регіону / Д. М. Стеченко // Уні- верситетські наукові записки. — 2007. — №3. — С.167 — 171. 7. Стеченко Д. М. Управління регіо- нальним розвитком : навч. посіб. / Д. М. Стеченко. — К. : Вища шк. — 2000. — 223 с. 8. Федоренко Р.М.
Організаційно-економічні засади розвитку системи оборонного планування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 21.04.01
«Економічна безпека держави» / Р. М. Федоренко. — К., — 2006. 9. Шарко М.В. Использование программ- но-целевого подхода при прогнозировании результа- тов инновационной деятельности в условиях ограни- ченной информации // Економіка. Фінанси. Право. —
2005. — №4. — С. 6 — 11. 10. Програмно-целевой
поход в управлении. Теория и практика. [пер. с болг.].
— М. : Прогресс. — 1975. — 198 с. 11. Програмно- целевой метод в планировании / [А. Г. Фолотов, В. Л. Тамбовцев, Б. В. Любренц и др.; отв. ред.
Н. П. Федоренко]. — М. : Наука. — 1982. — 150 с.
12. Проблемы программно-целевого планирования и управления / под ред. Г. С. Поспелова. — М. : На- ука, 1981. — 464 с. 13. Стефанов Н. Программно- целевой подход в управлении. Теория и практика / Н. Стефанов, К. Симеонова, К. Костов, С. Качаунов.
[пер. с болг.]. — М. : Прогресс, 1975. — 200 с.
14. Программно-целевой метод в планировании / отв.
ред. акад. Н. П. Федоренко. — М. : Наука, 1982. — 150 с. 15. Программно-целевое управление социа- листическим производством. Вопросы теории и прак- тики / за ред. А. Г. Аганбегяна, Б. З. Мильнера, Г. Х. Попова. — М. : Экономика, 1980. — 208 с.
Гудзь П.В., Нечаєва І.А. Методичні основи використання програмно-цільового підходу в уп- равлінні інвестиційною програмою розвитку про- мислового підприємства
Управління інвестиційним розвитком металур- гійного підприємства потребує використання програм- но-цільового підходу, що базується на науковообґрун- тованому формулюванні цілей інвестиційного розвит- ку підприємства, комплексності заходів, визначення термінів їх реалізації, адресності та встановлення дже- рел формування ресурсів.
Ключові слова: інвестиції, інвестиційний розви- ток, управління інвестиційним розвитком, інвестицій- на програма, програмно-цільовий підхід.
Гудзь П.В., Нечаева И.А. Методические ос- новы использования программно-целевого под- хода в управлении инвестиционной программой развития промышленного предприятия
Управление инвестиционным развитием метал- лургического предприятия нуждается в использова- нии программно-целевого подхода, который базиру- ется на научнообоснованной формулировке целей ин- вестиционного развития предприятия, комплексности мероприятий, определения сроков их реализации, ад- ресности и определения источников формирования ресурсов.
Ключевые слова: инвестиции, инвестиционное развитие, управление инвестиционным развитием, инвестиционная программа, программно-целевой подход.
Gudz P. V., Nechaeva I. A. Methodical bases of the use programmatic of having a special purpose approach are in a management the investment program of development of industrial enterprise
A management investment development of metallurgical enterprise needs the use programmatic of having a special purpose approach, which is based on the scientifically-grounded formulation of aims of investment development of enterprise, complexity of measures, determination of terms of their realization, address and determination of sources of forming of resources.
Key words: investments, investment development, management investment development, investment program, programmatic having a special purpose approach.
Стаття надійшла до редакції 22.12.2009 Прийнято до друку 26.02.2010
І. Введение. В условиях современной укра- инской экономической системы традиционные ме- тоды управления не обеспечивают ожидаемого эф- фекта, поскольку ориентированы в большей степе- ни или на плановую экономику, свойственную со- циалистическим странам, или на рыночную среду развитых стран, для которой характерна стабиль- ность и устойчивость развития. Поэтому возникает ряд новых требований к методам управления про- мышленным предприятием. Требуется синтезировать обновление существующих систем управления, быстро реагируя на изменяющиеся условия рыноч- ной среды. Для промышленного предприятия свой- ственно наличие специфических рисков, которые отсутствуют или в гораздо меньшей мере наличе- ствуют в других отраслях.
Также в работах по управлению рисками про- мышленное предприятие не рассматривается с точки зрения системного подхода, не учитываются особен- ности процессов, протекающих на промышленных предприятиях и отличительные особенности методов управления рисками для данных предприятий. Этим обусловлена необходимость глубокого исследования системного подхода к принятию решения при управ- лении рисками на промышленном предприятии.
Таким образом, прослеживается необходимость разработки нового комплексного подхода к управле- нию специфическими рисками промышленного пред- приятия, что обуславливает актуальность данной ра- боты. Вопросам совершенствования механизмов уп- равления промышленными предприятиями были посвя- щены труды таких ученых, как А.И. Амоша, С. Бир, И.А. Бланк,Н.Г. Чумаченко. Среди трудов, посвящен- ных экономическим рискам, можно выделить работы таких отечественных и зарубежных исследователей, как Б.Н. Андрушкив, Р. Брейли, В.С. Князевский, В. Ойгензихт, А.И. Орлов. Проблемами управления рисками предприятий в условиях нестабильной эко- номической среды занимались отечественные и зару- бежные ученые: В.М. Гринев, В.В. Витлинский, В.В. Ковалев, С.И. Наконечный, К. Рэдхэд.
Однако несмотря на значительный объем публи- каций по данной проблематике, задача построения комплексной системы принятия решений по управле- нию промышленными предприятиями в условиях рис- ка является недостаточно исследованной. В первую
очередь это касается концепции совершенствования принятия решений в условиях риска, которая бы рас- сматривала проблемы управления рисками с точки зрения системного подхода, обеспечивая согласован- ность всех аспектов решений по управлению риска- ми и их реализацию.
ІІ. Постановка задачи. Целью статьи является выработка рекомендаций по организационному обес- печению внедрения концепции принятия решений при управлении рисками промышленного предприятия ЗАО «НГМЗ-БУР».
ІІІ. Результаты. Реализация концепции управ- ления рисками промышленного предприятия предпо- лагает ряд мероприятий по организационному обес- печению процесса управления рисками, в частности:
— организацию центра управления рисками про- мышленного предприятия;
— совершенствование бизнес-процессов, свя- занных с рисками;
— формирование системы обеспечения непре- рывности управления рисками.
Последовательная реализация данных меропри- ятий позволит сформировать полноценную структуру управления рисками (рис. 1).
Следует отметить, что организация центра уп- равления рисками вовсе не подразумевает созда- ние отдельного подразделения, основной задачей ко- торого будет расчет рисков и рекомендации лица, принимающего решение (ЛПР) в прочих подразде- лениях по их минимизации. Это так же бессмыс- ленно, как создание отдельных центров-подразде- лений по управлению конкурентоспособностью, адаптивностью, устойчивостью и прочими характе- ристиками предприятия. Управление рисками дол- жно осуществляться существующими подразделе- ниями и лицами, принимающими решения, в рам- ках существующих модернизированных (расширен- ных) бизнес-процессов. Но при этом ЛПР должны в своей деятельности применять соответствующие методы и механизмы, чтобы принятие решений учи- тывало имеющуюся неопределенность.
Участниками центра управления рисками являются:
— руководитель промышленного предприятия, его заместитель, в обязанности которого входит опре- деление стратегии предприятия или соответствующее структурное подразделение, например, правление;
УДК 334.716:330.131.7
И. А. Шиянов, Донецкий национальный технический университет