13. На Ряшківській суконній мануфактурі князя Юсупова на Полтавщині більшість використовуваних механізмів і знарядь були ручними або ремісничими. сам князь вважав, що витрати на закордонні машини є марнотратством, оскільки в нього й так достатньо кріпаків для праці на мануфактурі. На підставі наведеного прикла- ду поясніть, як кріпосницькі відносини перешкоджали розгортанню промислової революції в Наддніпрянщині.§ 5. Початок українського національного відродження
1. Як козацька старшина боролася за відновлення державних прав україни у XVIII ст.? 2. Яким був національний склад населення Наддніпрянської україни?3. Що таке національне відродження? На які етапи його поділяють?
1 Початок формування української національної ідеї. Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. в Наддніпрянщині розвивалися і взаємодіяли кілька визвольних рухів, опозиційних політиці царизму.
Польський напрямок визвольного руху об’єднував польських патріотів, які боролися за відродження своєї державності, знищеної наприкінці XVIII ст. Своєю метою вони вважали відновлення Речі По- сполитої в кордонах від Балтійського до Чорного морів. Прибічники цих поглядів переважали в середовищі польської шляхти на Правобережжі.
Українське населення краю майже не підтримувало цей напрямок.
Російський напрямок ототожнювався з тими представниками ро- сійського дворянства, які домагалися лібералізації імперських порядків.
Переважну більшість членів таємних організацій, утворених ними в Наддніпрянщині, становили офіцери розташованих тут частин росій- ської армії. Серед них були й українці, що вступали до цих товариств із власних патріотичних почуттів. Однак представники російського напрямку, як правило, не визнавали за народами, що населяли імперію, права на окреме державне існування.
Український напрямок об’єд нував прихильників ідеї боротьби про- ти імперського панування за права українського народу. На його розви- ток впливали тогочасні європейські суспільно-політичні ідеї, діяльність представників польських та російських
опозиційних організацій у Наддніпрян- щині, а також історична пам’ять народу.
Поступово в середовищі українських патріотів формувалися основи націо- нальної ідеї українців.
Упродовж кінця XVIII — першої половини XIX ст. українська ідея ево- люціонувала від намагання відновити
і
Історична пам’ять — спільні уявлення пев- ного народу про минуле, які передаються з покоління в покоління у вигляді узагальне- них образів.
Національна ідея — сукупність найзагаль- ніших уявлень про сучасний розвиток і пер- спективи на майбутнє певного народу, що підтримуються його переважною більшістю.
РОЗДІЛ I
автономію українських земель нащадками козацької старшини до пер- шої спроби висунути програму національного визволення українського народу, здійсненої представниками Кирило-Мефодіївського братства.
2 Заходи українського дворянства щодо відновлення автономії України.
«Історія Русів»*. На Лівобережжі після ліквідації російським уря- дом Гетьманщини серед колишньої козацької старшини було чимало незадоволених цим рішенням. Демонстративним виявом протесту став вчинок вихідця з Полтавщини Василя Капніста (1758—1823), який у 1782 р. залишив державну службу на високій посаді в Петербурзі й повернувся на Батьківщину.
Коли в 1785 р. імператриця Катерина II поширила на колишню козацьку старшину права й привілеї російського дворянства, опозиційні настрої серед української еліти пішли на спад. Проте залишалося чима- ло опозиційно налаштованих малоросійських дворян, яких за їхні по- гляди називали автономістами. Із ними пов’язано виникнення наприкінці
XVIII ст. на території колишньої Гетьманщи- ни патріотичних гуртків дворян-автономістів.
Найвідомішим був гурток у Новгороді-Сівер- ському. Члени цих організацій поширювали публіцистичні твори антиімперської спрямова- ності (так звані «промови» гетьманів П. Полу- ботка та І. Мазепи).
У 1791 р. В. Капніст, імовірно, за дору- ченням дворян-автономістів поїхав до Берліна.
Він намагався знайти підтримку для бороть- би проти імперського панування в Україні.
Однозначної відповіді в Берліні В. Капніст не отримав, але цей вчинок став свідченням його рішучості боротися за долю своєї Батьківщини.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в середовищі дворян-автономістів бу- ло створено історико-політичний твір «Історія Русів». У напівхудожній формі автор твору подає огляд історії українського народу та його державності від найдавніших часів до 1769 р.
Провідною ідеєю «Історії Русів» є проголошен- ня невід’ємного права українського народу на самостійний розвиток.
У творі стверджувалося, що, ліквідувавши автономію Гетьманщини, російська влада порушила умови Переяславської угоди 1654 р.
Василь Капніст
і
Василь Каразін
§ 5. Початок українського національного відродження
У цьому відображалася обмеженість поглядів дворян-автономістів, які виступали лише за дотримання Російською імперією підписаного до- говору. Проте й через століття, коли з’явилися перші обґрунтування державної незалежності України, їх автори також посилалися на по- рушення імперією угоди 1654 р.
3 Початок українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині. Поштовхом до національного відродження на Ліво- бережжі стало прагнення нащадків козацької старшини знайти доку- менти, які могли підтвердити їхні претензії на отримання привілейова- ного статусу російського дворянства. Чимало колишніх українських шляхтичів і козацьких старшин стали шукати відповідні документи в родинних архівах: грамоти литовських князів, укази польських коро- лів, універсали українських гетьманів
та їхні договори з московськими царя- ми. Українські дворяни-автономісти В. Полетика, Р. Маркович, А. Чепа, М. Милорадович, Т. Калинський, В. Черниш та інші не мали потреби доводити власне походження, але «по усердію й любові до своєї нації» охоче допомагали в цьому іншим.
Боротьба лівобережної шляхти й старшини за визнання прав на російське дворянство, що тривала до 1835 р., мала далекосяжні наслідки.
Необхідність звернення до власної істо- рії сприяла пробудженню націо нальної самосвідомості українців Лівобережжя.
У цей час почали з’являтися перші ет- нографічні та історичні праці, написані дослідниками-аматорами.
На Слобожанщині розгортання українського національного відроджен- ня пов’язане з відкриттям у 1805 р.
Харківського університету. Це був перший вищий навчальний і науковий заклад європейського типу на україн- ських землях, підвладних Російській імперії. Ініціатором створення універ- ситету став слобідський дворянин, вче- ний, громадський діяч і просвітитель
Автономіст — той, хто виступає за само- управління певної частини держави, її право на самостійне вирішення внутрішніх питань у межах, передбачених загальнодержавними законами.
Національна самосвідомість — сукупність поглядів, оцінок і думок, що відображають рі- вень уявлень представників певного народу про свою історію, сучасний стан, перспективи розвитку й відносини з іншими народами.
?
Яку роль у появі Харківського університету відіграв В. Каразін?Харківський університет. Початок ХІХ ст.
РОЗДІЛ I
Василь Каразін (1773—1842). Викладати в новоствореному університеті В. Каразін запросив найвідоміших тогочасних європейських вчених.
У перше десятиліття діяльності Харківського університету тут працю- вали 29 професорів західноєвропейського походження. Вони знайомили студентів із поширеними тоді в Європі суспільно-економічними та ідейно- політичними течіями. Із випускників Харківського університету сформу- валося нове покоління патріотів, яке наприкінці 20-х рр. XIX ст. посіло чільне місце в українському національному русі в Наддніпрянщині.
4 Українське національне відродження у Наддніпрянщині. Змістовими складовими першого етапу українського національного відроджен- ня в Наддніпрянщині стали матеріали з історії, мовознавства й фольк- лору, що були підтвердженням національної самобутності українців.
Зокрема, відтворенню минулого українського народу сприяли праці Олександра Рігельмана «Літописна оповідь про Малу Росію, її народ і козаків узагалі», Якова Марковича «Записки про Малоросію, її меш- канців і твори», Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії», Миколи Маркевича «Історія Малоросії». Першим наважився написати літературний твір народною мовою українців Іван Котляревський, пере- клавши нею поему «Енеїда» (була надрукована в 1798 р.). Мовознавець Олексій Павловський у своїй «Граматиці малоросійського наречія»
першим розробив граматичну будову української мови, принципи її роз- мовного та літературного використання.
Першим дослідником-аматором українського фольклору став гру- зинський князь Микола Цертелєв, що видав у 1819 р. зібрані ним україн- ські історичні думи. Три збірки народних пісень українців створив та опу- блікував перший ректор Київського університету Михайло Максимович.
Досягнення дослідників-аматорів, здійснені протягом першого етапу українського відродження, стали основою для його подальшого розвитку й переходу до наступної культурницько-літературної стадії.
Із кінця 20-х рр. XIX ст. до 1861 р. видання власних періодич- них журналів у Наддніпрянщині було заборонено. Тому у 20—30-х рр.
XIX ст. українські альманахи й збірки друкувалися на Харківщині.
У них розміщувалися твори й переклади українською мовою Петра Гу- лака-Артемовського. Українське народне життя описував у своїх повістях Григорій Квітка-Основ’яненко. Поетів Левка Боровиковського та Амвросія Метлинського називали «останніми бандуристами» за їх романтичні балади про славне минуле, написані українською мовою.
У 30-х рр. XIX ст. українські літературні гуртки з’явилися в ім- перській столиці — Петербурзі. Під впливом «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, який там жив і працював, українські народні
і
§ 5. Початок українського національного відродження
пісні здобули багато прихильників серед місцевої еліти. У 1831—
1845 рр. тут перебував також Тарас Шевченко. У 1840 р. в Петербурзі вийшло перше видання його «Кобзаря». Велике значення мало видання в Петербурзі у 1841 р. письменником Євгеном Гребінкою альманаху «Лас- тівка», у якому вперше всі твори було написано українською мовою.
Відкриття в Києві університету Св. Володимира сприяло тому, що на початку 40-х рр. XIX ст. сюди перемістився центр українського націо нально-культурного життя. Навколо університету згуртувалися мо- лоді українські патріоти, серед яких були Василь Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак та інші. У 1845 р. поса- ду викладача університету отримав Тарас Шевченко. На відміну від по- передників, серед яких переважали дворяни, представники нової хвилі українського національного руху належали до різних соціальних верств.
5 Утворення та діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Уособлен- ням нового покоління українських діячів 40-х рр. XIX ст. стало Кирило-Мефодіївське братство. Його виникнення пов’язане з Київським університетом, одним із викладачів якого став випускник Харківського університету історик Микола Костомаров. Серед його однодумців у груд- ні 1845 р. зародилася думка про перетворення їхнього гуртка на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Ініціаторами також були полтавський вчитель В. Білозерський, державний службо- вець П. Гулак, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, етнограф О. Маркович. Організаційне оформлення товариства відбулося на почат- ку наступного року. Його назвали Кирило-Мефодіївським братством на честь братів Кирила і Мефодія — проповідників християнства серед слов’янських народів. Знаком братчиків став перстень із написом
«Св. Кирило і Мефодій, січень 1846 р.».
Перше видання «Кобзаря» т. Шевченка університет св. Володимира в Києві. ХІХ ст.
РОЗДІЛ I
У квітні 1846 р. до братства, як припускають, після переїзду з Петербурга до Києва приєднався Т. Шевченко. Кількість членів організації в 1846 р.
становила 12 осіб, а зв’язки з нею підтримували ще 100.
Члени братства здійснювали наукову діяль- ність, виступали з лекціями в навчальних закла- дах Києва, поширюючи свої ідеї щодо майбутнього українців. Велику увагу кирило-мефодіївці приді- ляли просвітницькій діяльності, збирали кошти на відкриття народних шкіл, працювали над ство- ренням підручників для них. Зокрема, П. Куліш написав перший підручник з історії України «По- вість про український народ» (1846 р.).
Погляди та мета боротьби членів братства відрізнялися. Так, М. Костомаров головними вважав християнські ідеали й створення спілки слов’янських народів. Т. Шевченко наполягав на першочерговості знищення кріпацтва й визволення з-під російської влади. П. Куліш віддавав пріоритет ідеї національного визволення. Усі ці погляди зна- йшли відображення в «Книзі буття українського на- роду» і «Статуті слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія» — програмових документах братства, автором яких був М. Костомаров.
Викладена в них програма була першою в іс- торії спробою поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеала- ми та соціальною ідеєю. Реалізація національної ідеї пов’язувалася зі створенням слов’янської спіл- ки християнських республік. Україна, на думку М. Костомарова, могла бути вільною лише в «союзі слов’янськім».
Християнська ідея знайшла відображення в проголошенні необхідності перебудови всього су- спільного життя на основі християнських ідеалів.
Із цим також була пов’язана ідея українського ме- сіанства: визволяючи слов’янські народи, українці виконують Божу волю. Реалізація соціальної ідеї пов’язувалася насамперед із ліквідацією кріпацтва та станової нерівності.
Василь Білозерський
Микола Костомаров Пантелеймон Куліш
§ 5. Початок українського національного відродження
Програмові ідеї братства в скороченому вигляді були викладені у відозвах «До братів українців» та «До братів великоросів і поляків».
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало близько 14 місяців.
У березні 1847 р. за доносом провокатора його членів заарештували.
Слідство тривало протягом трьох місяців. Більш за все імперських уря- довців збентежили ідеї, викладені в документах братства. За вироком, затвердженим імператором Миколою I, усі 12 братчиків були покарані засланням до різних місць імперії. Найбільше постраждав Т. Шевченко, якого відправили солдатом окремого Оренбурзького корпусу до Орської фортеці із забороною писати й малювати.
Із довідки III відділення про діяльність учасників Кирило-Мефодіївського братства
у 1847 р. виявлено, що слов’янофільство може набути злочинного напряму:
у Києві кандидат Гулак, ад’юнкт-професор Костомаров і кандидат Білозерський заснували таємне товариство під назвою «товариство св. Кирила і Мефодія…».
Мета цього товариства спочатку полягала в тому, щоб, відновлюючи народ- ність, мову і літературу слов’янських племен, підготувати ці племена до об’єднання в одну державу, але оскільки всі члени товариства були з Малоросії, то незабаром слов’янофільство перетворилося на українофільство й вони перейшли до при- пущень про відновлення Малоросії у тому вигляді, як вони були до приєднання до Росії… у творах Куліша і частково Костомарова описувалися розпорядження імператора Петра I і його наступників у вигляді гноблення та придушення прав народних, а дух попереднього козацтва вони зображували із захопленим схвален- ням… славу часів Гетьманщини називали всесвітньою, наводили пісні українські, у яких оспівується любов до волі, натякаючи, що цей дух не зник і досі зберіга- ється в малоросіянах. Шевченко у своїх віршах, окрім схвалення попередніх часів і лаяння існуючих порядків, із надзвичайною зухвалістю висловлював наклепи і жовч на все святе для Росії… Були знайдені статут товариства і рукопис «Закон божий» надзвичайно революційного змісту, і вони свідчать, що товариство могло набути напряму, небезпечного для державного спокою.
?
1. Як російський уряд визначив мету діяльності Кирило-Мефодіївського брат- ства? 2. у чому влада вбачала небезпеку товариства?Суворе покарання кирило-мефодіївців перешкодило розвитку укра- їнського відродження. Однак це не зупинило їх наступників від подаль- шої боротьби за українську справу.
Багато зусиль для того, щоб визволити т. Шевченка, докладала княгиня Варвара Рєпніна-Волконська, яку сам поет називав своїм «добрим ангелом». Проте шеф жандармів граф О. Орлов відмовив їй і попередив, що подальші «клопотання»
матимуть неприємні для неї наслідки.
Із довідки III відділення про діяльність учасників Кирило-Мефодіївського братства
у 1847 р. виявлено, що слов’янофільство може набути злочинного напряму:
у Києві кандидат Гулак, ад’юнкт-професор Костомаров і кандидат Білозерський заснували таємне товариство під назвою «товариство св. Кирила і Мефодія…».
Мета цього товариства спочатку полягала в тому, щоб, відновлюючи народ- ність, мову і літературу слов’янських племен, підготувати ці племена до об’єднання в одну державу, але оскільки всі члени товариства були з Малоросії, то незабаром слов’янофільство перетворилося на українофільство й вони перейшли до при- пущень про відновлення Малоросії у тому вигляді, як вони були до приєднання до Росії… у творах Куліша і частково Костомарова описувалися розпорядження імператора Петра I і його наступників у вигляді гноблення та придушення прав народних, а дух попереднього козацтва вони зображували із захопленим схвален- ням… славу часів Гетьманщини називали всесвітньою, наводили пісні українські, у яких оспівується любов до волі, натякаючи, що цей дух не зник і досі зберіга- ється в малоросіянах. Шевченко у своїх віршах, окрім схвалення попередніх часів і лаяння існуючих порядків, із надзвичайною зухвалістю висловлював наклепи і жовч на все святе для Росії… Були знайдені статут товариства і рукопис «Закон божий» надзвичайно революційного змісту, і вони свідчать, що товариство могло набути напряму, небезпечного для державного спокою.
?
1. Як російський уряд визначив мету діяльності Кирило-Мефодіївського брат- ства? 2. у чому влада вбачала небезпеку товариства?Багато зусиль для того, щоб визволити т. Шевченка, докладала княгиня Варвара Рєпніна-Волконська, яку сам поет називав своїм «добрим ангелом». Проте шеф жандармів граф О. Орлов відмовив їй і попередив, що подальші «клопотання»
матимуть неприємні для неї наслідки.
РОЗДІЛ I
!
Висновки. Наприкінці XVIII ст. в українському русі на Лівобереж- жі провідні позиції посідали дворяни-автономісти. Найвагомішим їхнім досягненням стало сприяння пробудженню в тогочасному українському суспільстві зацікавленості до мови, культури та іс- торії свого народу. Саме з дворян-автономістів вийшли ті, хто за- початкував українське національне відродження на Лівобережжі. На Слобожанщині центром українського відродження став Харків.Завдяки діяльності університету Харків зі звичайного провінційного міста перетворився на першу столицю відродження Наддніпрянської України.
У 20—40-х рр. XIX ст. в українському національному русі від- бувся перехід від першого, фольклорно-етнографічного етапу збирання матеріалів з історії, звичаїв і культури українців до наступного, літе- ратурного — боротьби за поширення сфери вжитку української мови й набуття нею ознак літературної. Значний вплив на подальший розвиток українського національного руху мало Кирило-Мефодіївське братство. Його члени першими розро- били політичну програму, що стала прикладом для нащадків. Завдяки цьому став можливим перехід до політичного етапу боротьби, але він не був реалізований через переслідування влади.?
Запитання та завдання
1. Що таке національна ідея? 2. Чому українських дворян Лівобережжя називали автономістами? 3. Коли відбулася місія В. Капніста до Берліна? 4. Якою була провідна ідея «Історії Русів»? 5. Коли утворилося Кирило-Мефодіївське братство?6. Хто був автором програмних документів братства?
7. у яких умовах відбувалося формування української національної ідеї наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст.? 8. Охарактеризуйте боротьбу українського дво- рянства Лівобережжя за відновлення автономії україни. 9. у чому, на вашу думку, полягає значення діяльності Новгород-сіверського патріотичного гуртка? 10. Із якими подіями пов’язаний початок українського національного відродження на Лівобережжі та слобожанщині? 11. Охарактеризуйте розвиток українського на- ціонального руху в 30—40-х рр. XIX ст. 12. Як утворилося й діяло Кирило-Ме- фодіївське братство? 13. Розкрийте зміст ідей, сформульованих у програмових документах братства.
14. складіть ланцюжок подій, пов’язаних із розгортанням українського націо- нального руху в Наддніпрянщині в цей період. 15. Об’єднайтеся в малі групи й обговоріть характерні риси українського національного руху в Наддніпрянщині.сформулюйте та запишіть їх у вигляді тез.