Оцінка статевого дозрівання 1. Ознаки порушення функції яєчок

1. Дефіцит гормонів у внутрішньоутробний період призводить до фемінізації статевих органів, а в постнатальний період – до гіпогонадизму (статеві органи на дитячій стадії розвитку, відсутні вторинні статеві чоловічі ознаки, євнухоїдна будова тіла).

2. Гіперсекреція тестостерону у хлопчиків – синдром передчасного статевого розвитку 5.2.2. Ознаки порушення функції яєчників:

1. Дефіцит естрогенів у дівчат призводить до розвитку гіпогонадизму (недостатній розвиток грудних залоз, відсутність менструацій, євнухоїдна будова тіла).

2. Гіперсекреція естрогенів у дівчат сприяє передчасному статевому розвитку 5.2.3. Закономірність появи ознак статевої зрілості

У хлопців Вік

(у роках) Ознаки статевої зрілості

10 – 11 збільшення розмірів яєчок та статевого члена

11 – 12 ріст передміхурової залози, збільшення гортані, поява поодиноких волосин на лобку 12 – 13 ріст волосся на лобку за жіночім типом

13 – 14 значний ріст яєчок та статевого члена, вузлоподібне ущільнення навколососкової ділянки, початок мутації голосу

14 – 15 ріст волосся в пахвових ямках, подальша зміна голосу, ріст волосся на обличчі, пігментація калитки, перша еякуляція

15 – 17 дозрівання сперматозоїдів, оволосіння на лобку за чоловічім типом, ріст волосся по всьому тілу

У дівчат Вік

(у роках) Ознаки статевої зрілості

9 – 10 ріст кісток таза, округлення сідниць, незначне підняття сосків грудних залоз

10 – 11 конусоподібне підняття грудної залози (стадія "бутона"), ріст поодиноких волосин на лобку

11 – 12 збільшення зовнішніх статевих органів, зміна епітеліальних покривів, ріст волосся у центрі лобка

12 – 13 значний розвиток тканини грудної залози, пігментація сосків, поява перших менструацій, ріст волосся на периферії лобка

13 – 14 ріст волосся в пахвових ямках, нерегулярні менструації, ріст волосся на лобку за жіночім типом

15 – 16 поява вугрів на шкірі обличчя та тулубу, регулярні менструації

5.2.4. Сутність і визначення ознак статевої зрілості різного ступеня У хлопців

Pi – оволосіння на лобку (P₀- волосся відсутнє; P₁- поодинокі прямі волосини біля кореня статевого члена; P₂- волосся на всій поверхні лобка; P₃- густе кучеряве волосся на лобку у формі трикутника; P₄- густе кучеряве волосся, що поширюється на животі в напрямку до пупка та на внутрішню поверхню стегон).

Axi – оволосіння пахвових ямок (Ax₀- волосся відсутнє; Ax₁- поодинокі волосини;

Ax2- рідке волосся в центрі ямки; Ax₃- оволосіння периферії ямки; Ax₄- густе кучеряве волосся на всій поверхні ямки).

Fi – ріст волосся на обличчі (F₀- волосся відсутнє; F₁- рідкі слабкі пігментовані волосини в кутах верхньої губи; F₂- ріст волосся на підборідді та щоках; F₃- злиття всіх зон оволосіння).

Li – ріст щитоподібного хряща (L₀- хрящ не виділяється; L₁- помірне збільшення;

L2- як у чоловіків).

Vi – зміна тембру голосу (V₀- дитячий голос; V₁- мутація голосу; V₂- чоловічій тембр).

У дівчат

Pi – оволосіння на лобку (P₀– волосся відсутнє; P₁– поодинокі волосини; P₂– волосся в центрі лобка, волосини довгі та прямі; P₃– оволосіння периферії лобка; P₄– волосся по всьому трикутнику лобка, довге густе кучеряве).

Axi – оволосіння пахвових ямок (Ax₀– волосся відсутнє; Ax₁– поодинокі волосини;

Ax2– рідке волосся в центрі ямки; Ax₃– оволосіння периферії ямки; Ax₄– густе кучеряве волосся на всій поверхні ямки).

Mai – розвиток грудної залози (Ma₀– немає ознак розвитку; Ma₁– дещо піднімаються соски; Ma₂ – залоза має форму конуса, стадія "бутона", розширене та пігментоване грудне кружальце; Ma₃– залоза набуває округлої форми, соски піднімаються над грудним кружальцем; Ma₄– закінчений розвиток грудної залози).

Mei – наявність менструацій (Me₀– менструації відсутні; Me₁– перші менструації;

Me2– нестійкий менструальний цикл; Me₃– регулярні менструації протягом року).

5.3. Клініка і діагностика вегетативних дисфункцій. Тактика лікаря загальної практики при вегетативних дисфункціях. Лікування вегетативних дисфункцій.

Медичне та психологічне консультування.

5.3.1. Сучасна класифікація вегетативних дисфункцій І Клініко-патогенетичні форми.

1. Нейроциркуляторна дисфункція;

2. Вегето-судинна дисфункція:

 за кардіальним типом;

 за васкулярним типом (гіпертензивним або гіпотензивним).

3. Вегето-вісцеральна дисфункція;

4. Параксизмальна вегетативна недостатність:

 генералізована форма (вагоінсулярні, симпато-адреналові або змішані кризи);

 локалізована форма (церебральний, кардіальний, абдомінальний тощо).

ІІ Рівень ураження.

5. Надсегментарний (центральний);

6. Сегментарний (периферичний).

ІІІ Характеристика вегетативного гомеостазу.

1. Вихідний вегетативний

тонус: 2. Вегетативна реактивність:

- нормальна (симпатико- 3. Вегетативна забезпеченість:

- нормальна (достатня);

- амфотонія;

- ваготонія;

- симпатикотонія.

тонічна);

- гіперсимпатикотонічна;

- асимпатикотонічна.

- недостатня;

- надмірна.

Серед етіопатогенетичних факторів розрізнюють:

- спадкову схильність;

- перинатальні фактори (гіпоксія, внутрішньочерепна гіпертензія);

- ювенільну вегетативну дисфункцію, зумовлену гормональним дисбалансом у препубер- татний і пубертатний період дитинства;

- стрес-емоційну вегетативну дисфункцію, пов'язану з психо-емоційним і фізичним перенапруженням, гострим і хронічним стресом;

- інтоксикаційну вегетативну дисфункцію, зумовлену впливом осередків хронічної інфекції, соматичних інфекційних захворювань на вегетативні структури, які регулюють серцеву діяльність.

5.3.2. Діагностика вегетативних дисфункцій у дітей.

Діагностика вегетативних дисфункцій проводиться за методом виключення, тобто необхідно бути впевненим у відсутності первинної патології в різних органах. Клінічне обстеження акцентує увагу на ознаках сполучнотканинної дисплазії у дітей, вивченні вегетативного гомеостазу – вихідний вегетативний тонус (ВВТ), вегетативної реактивності (ВР), вегетативного забезпечення діяльності (ВЗД), ЕКГ в трьох позиціях: кліно-, орто і після фізичного навантаження. Широко використовуються інші методи – УЗД серця, кардіоінтервалографія, холтерівське моніторування, проби з дозованим фізичним навантаженням – степ-тест (проба Майстра). Для оцінки центральної гемодинаміки, стану мозкового і периферичного кровотоку проводиться реоенцефалографія і рентгенографія шийного відділу хребта. Біохімічні аналізи оцінюють усі види обміну, електролітні порушення, гіпер- і гіпокоагуляцію, гормональний спектр. Консультації офтальмолога, невропатолога, психіатра, кардіолога, ендокринолога, отоляринголога обов'язкові при обстеженні дітей з вегетативними дисфункціями.

При дослідженні стану вегетативної нервової системи проводять клінортостатичну пробу: оцінюють частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск у горизонтальному положенні, потім під час переходу у вертикальне, щохвилини потягом 10 хв. Нормальна реакція на клінортостатичну пробу визначається відсутністю скарг, підвищенням частоти серцевих скорочень на 20 – 40 % від початкової, збільшенням систолічного та діастолічного артеріального тиску не більше ніж на 5 – 15 % (залежно від початкового). Зниження пульсового тиску у процесі ортостатичної проби не перевищує 50 %. На 3 – 4-й хвилині дослідження показники у практично здорових дітей повертаються до вихідного рівня.

Виділяють 5 патологічних варіантів клінортостатичної проби: з надмірним включенням симпато-адреналової системи (гіперсимпатикотонічний), з недостатнім включенням симпато-адреналової системи (асимпатикотонічний, гіпердіастолічний), змішані варіанти (симпато-астенічний, астеносимпатичний).

Гіперсимпатикотонічний – більш різке підвищення систолічного та діастолічного артеріального тиску і пульсу, серцевий імпульс також зростає, обличчя червоніє, хворий скаржиться на відчуття жару в голові (відображення гіперадаптації, пов'язане з порушенням нервової регуляції).

Гіпердіастолічний – ізольоване надмірне підвищення діастолічного артеріального тиску при систолічному, що не змінюється або, навіть, зменшується, значно зменшується пульсовий тиск і компенсаторно збільшується частота серцевих скорочень (найбільш дезадаптивний варіант клінортостатичної проби).

Асимпатикотонічний – знижується серцевий індекс, систолічний та діастолічний артеріальний тиск не змінюється або різко знижується, частота серцевих скорочень може залишатись нормальною або, при зниженні пульсового тиску більше ніж на 50 %, компенсаторно збільшуватися (при значному зниженні систолічного артеріального тиску можлива непритомність).

Симпато-астенічний – відразу після переходу у вертикальне положення відзначається нормальна або гіперсимпатикотонічна реакця, потім на 3 – 6-й хвилині відзначається виражене зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, частота серцевих скорочень зростає до 100 %, при цьому часто відзначається різка блідість, холодний піт, запаморочення, колапс.

Астеносимпатичний – у перші хвилини ортостазу відзначають різке зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, різке збільшення частоти серцевих скорочень, потім виникає гіперсимпатикотонічна реакція, внаслідок якої артеріальний тиск повертається до початкового рівня або вище (такий варіант відзначений у 23 % дітей з пролапсом мітрального клапану).

За показниками хвилинного об'єму гіперсимпатикотонічний (і частково астено- симпатичний) варіант клінортостатичної проби відповідає надмірному, а інші – недостатньому вегетативному забезпеченню.

Для оцінки стану вегетативної нервової системи найбільш інформативною є кардіоінтервалографія – дослідження синусового серцевого ритму і оцінка його сучасними методами математичного аналізу. Для вивчення статистичних параметрів ритму серця досить 1000 кардіоциклів, аналіз краще проводити у ІІ стандартному відведенні. Розраховують такі показники:

Мо – мода – значення кардіоінтервалу, який зустрічається найчастіше, характеризує гуморальний канал регуляції і рівень функціонування системи;

АМо – амплітуда моди – число значень інтервалів, відповідних моді і виражене у % загального числа масиву кардіоциклів, визначає стан активності симпатичної частини вегетативної нервової системи;

ΔХ – варіаційний розмах – різниця між максимальним і мінімальним значенням довжини інтервалу R–R у даному масиві кардіоциклів, відображає рівень активності парасимпа- тичної частини вегетативної нервової системи;

ВПР – вегетативний показник ритму, який дорівнює 1/Мо^х ΔХ .

Показник АМо / ΔХ – характеризує баланс симпатичних і парасимпатичних впливів на серце.

Показник АМо / Мо – вказує на реалізуючий шлях центрального стимулювання.

Показник

) ( 2

(%) c X Mo IH AMo



  – найбільш повно інформує про напруження компенсаторних механізмів організму, рівень функціонування центрального контуру регуляції ритму серця.

Запис кардіоінтервалографії у горизонтальному і вертикальному положення дозволяє оцінити вегетативну реактивність: нормальну (симпатикотонічну), гіперсимпатикотонічну та асимпатикотонічну.

5.3.3. Клінічні прояви нейроциркуляторної дисфункції у дітей

 Нейроциркуляторний синдром – постійний головний біль, запаморочення.

 Психоемоційні розлади – психоемоційна лабільність, недовірливість, схильність до нав'язливих станів, тривоги тощо.

 Синдром дезадаптації – млявість, підвищена стомлюваність, зниження працездатності, неадекватність до фізичних навантажень, метеочутливість, підвищена чутливість до гіпоксії.

 Гіпоталамічний синдром – порушення терморегуляції, ожиріння, порушення сну тощо.

 Синдром порушення транскапілярного обміну – набряклість обличчя, кінцівок, поліартралгії.

5.3.4. Клінічні прояви вегето-судинної дисфункції у дітей

 Синдром порушення функції збудливості, провідності міокарда – тахікардія, брадикардія, екстрасистолія, прискорення атріовентрикулярної провідності, уповільнення внутрішньошлункової провідності.

 Гіпертензивний синдром – артеріальна гіпертензія, підвищення ударного об'єму крові.

 Синдром скоротливої дисфункції міокарда – неприємні відчуття в ділянці серця, задишка при фізичному навантаженні, артеріальна гіпотензія.

 Синдром тонічної дисфункції міокарда – пролапси клапанів серця, порушення тонічності папілярних і хордальних м'язів серця.

 Міокардіальний (міокардіодистрофічний) синдром – постійні кардіалгії, що посилюються при фізичному навантаженні, ознаки порушень реполяризації.

5.3.5. Клінічні прояви вегето-вісцеральної дисфункції у дітей

 Порушення функції травного каналу (дискінезії жовчовивідних шляхів і кишечнику, психогенне блювання, біль у животі нападоподібного характеру).

 Порушення функції сечового міхура (нейрогенний сечовий міхур, нічне і денне нетримання сечі.

 Порушення дихання (ваготонічна бронхіальна астма, напади пароксизмального невротичного кашлю, відчуття ядухи, напади психогенної задишки).

5.3.6. Параксизмальна вегетативна недостатність

Параксизмальна вегетативна недостатність – це клініко-патогенетична форма, що характеризується вегетативними кризами (пароксизмами), які провокуються емоційним, розумовим або фізичним перенапруженням, а також зміною погодних умов. Найбільш істотним фактором патогенезу цих кризів є дезрегуляція ерготропної та трофотропної діяльності вегетативної нервової системи.

Вагоінсулярні (ваготонічні) генералізовані кризи супроводжуються слабкістю, відчуттям припливу жару, ядухи почервонінням обличчя, головним болем, запамороченням з потемнінням в очах, рясною пітливістю, алергійною висипкою, локальними набряками Квінке, болем у животі, нудотою. Знижується артеріальний тиск, температура тіла, реєструється брадикардія, синусова аритмія, екстрасистолія. З'являються позиви на випорожнення, іноді профузні проноси. Пароксизми можуть закінчуватися непритомностями.

Симпатико-адреналові (симпатичні) генералізовані кризи супроводжуються приголомшлевим ознобом, похолоданням кистей, стоп, сухістю в роті, серцебиттям, кардіалгіями. Спостерігається підвищений артеріальний тиск, гіпертермія, різка тахікардія аж до пароксизмальної. Напад супроводжується рухомим порушенням, почуттям страху, закінчується поліурією.

Основні клінічні ознаки симпато-адреналового і вагоінсулярного кризів у дітей

Ознаки Симпато-адреналовий криз Вагоінсулярний криз

Частота кризу Часто Рідко

Наявність провісників Відсутні, початок раптовий Є (млявість, розбитість, тривожн.)

Артеріальний тиск Підвищений Знижений

Пітливість Невиражена Виражена

Озноб, похолодання кінцівок Є Відсутні

Больові відчуття У ділянці серця Головний біль, біль у животі

Напади ядухи Відсутні Можуть бути

Частота пульсу Різка тахікардія Тахікардія, брадикардія

5.3.7. Основні принципи лікування вегетативних дисфункцій у дітей

1. Режим – достатній нічний (у багатьох випадках і денний) сон, чергування розумової і фізичної діяльності, ранкова гімнастика, загартовування, водні процедури.

2. Дієта – визначається формою вегетативної дисфункції і може включати обмеження солоної та гострої їжі, жирів тваринного походження.

3. Лікувальній масаж, особливо хребта, шийно-комірцевої зони.

4. Фізіотерапевтичні заходи – гальванізація, діатермія синокаротидної зони, електрофорез, загальне УФО, електросон, перемінні магнітне поле та ін. Показані водні процедури, велике значення має психотерапія.

5. Вегетотропні засоби – настоянка беладони, белатамінал, белоїд, беласпон, настоянка валеріани, собачої кропиви тощо.

6. Симптоматична і патогенетична терапія з урахуванням варіанта вегетативної дисфункції.

Лікування хворих з вегетативними дисфункціями має бути індивідуальним, комплексним, тривалим, спрямованим на всі ланки патогенезу. Успіх багато в чому залежить від своєчасності і адекватності проведеної терапії. Перевагу слід надавати немедикаментозним шляхам корекції в сполученні з загально режимними та психотерапевтичними заходами.

5.3.8. Немедикаментозні методи лікування вегетативних дисфункцій у дітей Немедикаментозні методи лікування вегетативних дисфункцій у дітей, перш за все, включають організацію правильного режиму праці і відпочинку, достатній сон, усунення стресових ситуацій та нервово-емоційних перевантажень, активний руховий режим, ранкова гімнастика, перебування на свіжому повітрі (2 – 3 години на день). Сприятливу дію на вегетативний гомеостаз має плавання, прогулянка на лижах, ковзанах, дозована ходьба, туризм.

Дієтичні заходи.

Їжа дитини має містити достатню кількість основних інгредієнтів (білків, жирів, вуглеводів), необхідних для організму, який росте, має бути смачно приготовленою, красиво оформленою, багатою на аскорбінову кислоту, солі калію і магнію (гречана, вівсяна, пшоняна, кукурудзяна крупи; фініки, курага, персики, ізюм, горіхи, цибуля, петрушка, селера). У харчування обмежити кількість кухонної солі, жирні сорти м'яса, борошняні вироби, солодощі. Рекомендувати маслинову, кукурудзяну, арахісову, соняшникову олії – джерела поліненасичених жирних кислот.

Лікувальний масаж.

Показані всі види масажу: загальний, точковий з використанням курсів рефлексотерапії – іглорефлексотерапії, поверхневої іглорефлексотерапії (ПІТ), масаж біологічно активних точок (БАТ). Курс складається з 10 – 13 процедур.

Фізіотерапевтичні методи

- При лікуванні вегетативної дисфункції у дітей із симпатикотонією обґрунтованим є застосування процедур, що мають седативну, гіпотензивну, спазмолітичну дію. З цією метою показані гальванізація, діатермія синокаротидної зони, електрофорез на комірцеву зону 5 %- го розчину броміду натрію, 4 %-го розчину сульфату магнію, 2 %-го розчину еуфіліну, 1 %- го розчину папаверину.

- При вегетативній дисфункції з переважанням ваготонії застосовують електрофорез 5

%-го розчину хлориду кальцію, 1 %-го розчину кофеїну, ефедрину, мезатону за комірцевим методом або за методикою рефлексів, за Щербаком, загальне ультрафіолетове опромінення в поступово зростаючих дозах (від 1 до 2 біодоз) на курс – 16-20 процедур. Для стимуляції функції кори надниркових залоз призначають ДМВ терапію ділянки надниркових залоз (ThX-LIV).

Застосовують електросон за очно-потиличною методикою з тривалістю 20-40 хвилин або 2 дні поспіль з 1-денною перервою, на курс лікування – 10-14 процедур (при симпатикотонічній спрямованості тонусу застосовують частоту імпульсів 10 Гц, а при переважанні ваготонії – 100 Гц). Враховуючи гальмуючий вплив магнітного поля на ЦНС, а також виражену антиаритмічну і гіпотензивну дію, застосовують перемінне магнітне поле на комірцеву ділянку. Показано водні процедури: загальні хвойні та радонові ванни при ваготонії, сульфідні – при симпатикотонії.

Психологічне консультування

Психологічне консультування хворого сприяють корекції тривожності, передачі пацієнту нової інформації або зміні значущості вже існуючої, навчанню адекватного емоційного реагування. При цьому використовуються психотерапевтичні методики:

- Аутогенне тренування – це система розслаблюючих вправ (слово "аутогенний"

означає "той, що самозароджується" або "той, що йде з середини"). До аутогенного тренування входять 6 вправ, кожна з яких сконцентрована на одному з почуттів.

- Сугестивна психотерапія використовує інформаційний вплив на психічну сферу пацієнта у вигляді навіювання.

- Раціональна психотерапія – основним психотерапевтичним прийомом є переконання.

- Групова психотерапія – використання сукупності взаємин і взаємодій, що виникають у групі між її учасниками.

5.3.9. Медикаментозна терапія вегетативних дисфункцій у дітей

При недостатній ефективності лікувально-оздоровчих заходів призначають медикаментозну терапію в залежності від форми вегетативної дисфункції.

Фітосбори. Нейрциркуляторна дисфункція: хворим з підвищеною збудливістю рекомендують призначати фітосбори, що мають седативну дію – настоянка валеріани, кропиви собачої, препарати трави пасифлори; комбінацію препаратів – санасон (валеріана, шишки хмелю), персен (валеріана, м'ята перцева, м'ята лимонна), новопасит (гвайфенезин, екстракт глоду, хмелю, меліси, звіробою, валеріани, бузини). Курси лікування проводять довгостроково, протягом 3-12 місяців. Препарати необхідно чередувати через 2-4 тижні (з 2- тижневою перервою між курсами.

Транквілізатори (анксиолітики). При призначення цих препаратів (тривалість прийому – від 4 до 6 тижнів) треба враховувати спрямованість вегетативної дисфункції (ваготонія і симпатикотонія).

- при підвищенні збудливості показані транквілізатори з седативним ефектом, які призначають в 2 прийоми на день (вдень і ввечері): седуксен – 0,005 г 2 рази на день, тазепам – 0,01 г 2 рази на день, феназепам – 0,5 мг 2 рази на день.

- при ваготонії: амізил – 1 мг 2 рази на день.

- при змішаному варіанті вегетативної дисфункції: белоїд або беласпон – по 1 таблетці 2 рази на добу, рудатель – по 5 мг 2 рази на день, грандаксин – 1 таблетка (0,05 г) на день.

Нейролептики. Знімають реакції на зовнішні подразники, мають вегетотропну дію:

френолон – 5-15 мг на добу, сонапакс – 10-20 мг на добу, терален – 5-15 мг на добу.

Антидепресанти. Імізин, амітриптилін та інші призначаються тільки психоневрологами.

Ноотропні препарати (нейрометаболічні стимулятори) мають прямий активуючий вплив на навчання, поліпшення пам'яті та розумову діяльність, підвищують стійкість мозку до агресивних впливів: ноотропіл – 20-80 мг/кг на добу; аміналон – 1-2 г на добу (дітям від 1 до 3 років), 2-3 г на добу (від 4 до 6 років); пантогам – 20-60 мг/кг на добу;

фенібут – 0,05-0,1 г (дітям до 8 років), 0,15 г (від 8 до 14 років) на добу. Тривалість курсу лікування становить 1–1,5 місяці. Ноотропні препарати, як правило, призначають одночасно з судинними засобами для поліпшення мозкового кровообігу та мікроциркуляції (кавінтон, цинаризин, трентал, танакан, вінпоцетин) у дозуваннях в залежності від віку курсом 2-3 тижні. При порушенні венозного відтоку хворим на вегетативну дисфункцію призначають ескузан – по 5 крапель 3 рази на день протягом 3 тижнів.

Вегето-судинна дисфункція

Хворим з гіпертензивним типом вегето-судинної дисфункції наряду з використанням немедикаментозних методів лікування, седативних засобів показане призначення базисної терапії, що включає судинні та ноотропні препарати. При стабільній артеріальній гіпертензії показане призначення невеликих доз бета-адреноблокаторів (атенолол – 0,7 мг/кг/добу 1 раз на день, обзидан – 0,5 мг/кг/добу у 2 прийоми) або інгібіторів ангіотензінперетворюючого ферменту (АПФ) (еналаприл – 0,2 мг/кг/добу), або антагоністи Са пролонгованої дії (ніфедіпін, амлодіпін – 1,25-2,5 мг/кг/добу) протягом 1-3 міс. під контролем АТ, пульсу.

При гіпотонічному типі вегето-судинної дисфункції призначають психостимулятори, що підвищують активність симпатичної системи. З цією метою можна скористатися настоянкою женьшеню, лимоннику китайського, елеутерококу, радіоли рожевої, заманихи, пантокрину. Всі ці препарати призначають по 1-2 краплі на рік життя у першій половині дня, 2 рази на день за 30 хвилин до їжі протягом 1-2 міс., чередуючи їх між собою з перервою у 2- 3 тижні. З інших заходів застосовують полівітамінні комплекси з мінералами ("Джунглі", коензим Q10, L-карнітин, магне-В6, мультибас, вітамін В6, вітамін С).

Вегето-вісцеральна дисфункція

Напади абдоміналгій у шлунково-кишковому тракті мають яскравий вегетативний окрас, переважно з гіперактивацією парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Основні принципи лікування абдомінального болю спрямовані на проведення корекції психічної, вегетативної та соматичної сфер. Використовуються раціональна психотерапія, голкорефлексотерапія. препарати десенсибілізуючої дії (піпольфен, супрастин, тавегіл), нестероїдні протизапальні препарати (вольтарен, найз, нурофен).

Дискинезії жовчовивідної системи

Гіпотонічна форма ДЖВШ частіше діагностується у дітей з перевагою тонусу парасипатичного відділу ВНС. Призначається дієта, збагачена солями магнію, грубою рослинною клітковиною (висівки, гречана каша, морква, сир, відвар шипшини), Використовуються холекінетики (фламін – ½ таблетки (0,05 г) 3 рази на день за 30 хвилин перед їжею упродовж 10-20 днів, холагол – по 3-5 крапель на цукровому сиропі 3 рази на

день за 30 хвилин до їжі, холосас – по 1 дес. ложці 3 рази на день за 30 хвилин до їжі);

фізіотерапевтичні процедури тонізуючого характеру: фарадизація, гальванізація, грязелікування, тюбажи (2 рази на тиждень), мінеральні води з високою та середньою мінералізацією, переважно сульфато-магнієві та сульфато-натрієві (не більше 400-500 мл/день у 2 прийоми).

Гіпертонічна форма ДЖВШ відповідає парасимпатичній спрямованості ВНС.

Рекомендовано дієту з обмеженням вживання механічних і хімічних харчових подразників, жирів. Використовуються засоби седативної дії (бром, барбітурати, рідше транквілізатори), препарати, що знімають спазм гладкої мускулатури травного тракту (папаверин, но-шпа), теплові процедури, фізіотерапевтичні процедури седативного типу: електрофорез з новокаїном, папаверином, сульфатом магнію, гідрокарбонато-хлоридно-натрієві мінеральні води відносно низької мінералізації (5-6 разів на день невеликими порціями).

Купірування симпато-адреналового кризу. Хворому необхідно забезпечити постільний режим, установити правильний ритм дихання, надати зручного положення, яке сприяє м'язовій релаксації; провести заспокійливу психотерапевтичну бесіду. При неефективності цих заходів призначають корвалол або настойку валеріани (1 крапля/рік життя), а за необхідності – транквілізатори (седуксен – 0,1 мл/рік життя в/м або 0,4 мг/кг усередину, тазепам – 10-20 мг/добу усередину). За наявності у хворого високого АТ показані судиннорозширювальні засоби (дибазол – 0,5-2 мл 0,5-1% розчину в/м, папаверин – 2 мл 1- 2% розчину в/м, еуфілін – 0,5-1 мл 24% розчину в/м), діуретики. При вираженій тахікардії призначають неселективні бета-адреноблокатори (анаприлін – 20-40 мг під язик).

Купірування вагоінсулярного кризу. Дитину необхідно покласти горизонтально, забезпечити приплив свіжого повітря, обкласти грілками, розтерти тіло, показані заспокійливі препарати. З метою стимуляції серцево-судинної й дихальної діяльності та підвищення АТ слід ввести (кофеїн – 0,1 мл/рік життя 10% розчину підшкірно, кордіамін – 0,1 мл/рік життя, мезатон – 0,1 мл/рік життя 1% розчину підшкірно, але не більше 1 мл).

Профілактика. Розробка та впровадження первинної профілактики дозволить попередити виникнення і подальше поширення вегетативних дисфункцій у дітей. Для цього необхідно дотримуватись основних принципів:

- раннє виявлення та врахування вегетативних дисфункцій у дітей;

- своєчасна госпіталізація і спрямоване обстеження для уточнення клініко- патогенетичної форми вегетативної патології;

- раціональне, адекватне, поетапне лікування з урахуванням терапевтичної корекції і комплексу реабілітації;

- систематичне диспансерізація;

- наступність у спостереженні дітей і підлітків з виявленими вегетативними дисфункціями.

5.4. Диференційна діагностика первинної та вторинної артеріальної гіпертензії у дітей

In document МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ (сторінка 120-129)