РОЗДІЛ 1. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ГОТОВНОСТІ
1.2. Особливості та функції інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників
Різноаспектуальному розгляду інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників присвячено праці таких учених, як І. Андрощук [6], Є. Бабин [12], С. Бедрина [20], В. Бондар [33], В. Гуменюк [61], Л. Калініна [93; 94], Н. Клокар [103], О. Кулик [136; 137], І. Маслов [167], Д. Новиков [186], М. Пахомова [198], Р. Троцький [293], О. Федорова [300] та ін., що слугують підвалинами подальшого вивчення широкого кола проблем, пов’язаних із особливостями та функціями інформаційно-управлінської діяльності.
Вагомим є внесок у вивчення інформаційних аспектів управлінської діяльності в освітніх системах Л. Калініної, ґрунтовні, насамперед монографічні, дослідження [93; 94] якої сприяють зростанню зацікавленості теоретичним і практичним потенціалом інформаційного менеджменту в царині освітніх систем.
За умов активного розвитку глобального інформаційного суспільства, в якому інформація є не просто пріоритетом, а стратегією всіх сфер його діяльності [296], різні галузі знання відображають посилення уваги до інформаційної основи функціонування освіти як соціального інституту загалом і освітнього процесу як триєдності навчання, виховання та розвитку зокрема. Застосування інформаційного підходу до аналізу таких соціокультурних феноменів уможливлює, з одного боку, вироблення адекватних уявлень про них, з іншого – підвищення (зважаючи на останні) ефективності управлінської діяльності в освітніх системах. Тому інформаційні аспекти постають дієвим інструментом осмислення й моделювання педагогічної дійсності, удосконалення процесів, які в ній відбуваються.
Інформаційний аспект управлінської діяльності у сфері освіти часто асоціюють з інформатизацією навчальних закладів і освітнього процесу,
впровадженням нових інформаційно-комунікаційних технологій, автоматизацією процесів накопичення, передання, оброблення інформації в них. Такі питання, як справедливо зауважують А. Урсул і Т. Урсул [296], порушено в більшості робіт, де фігурує поняття інформаційного підходу.
Інший (системотвірний) потенціал інформаційного аспекту розкрито в контексті інформаційного менеджменту – цілісної управлінської концепції інформації. Використання інструментарію інформаційного менеджменту (науково обґрунтованих принципів, умов, методів, технологій, засобів здійснення управлінського впливу на будь-яку соціальну систему за допомогою ресурсів інформації та знань) в управлінні освітнім процесом дає змогу розглядати останній як інформаційну систему, що потребує відповідного інформаційного управлінського моделювання.
Необхідність осмислення проблем інформації в контексті управління різноманітними освітніми системами (від соціокультурного феномену освіти загалом до навчального заняття зокрема) продиктована комплексом чинників. Серед таких, як уже було наголошено, першорядне значення мають:
1) зростання ролі інформації та знання для розвитку сучасного суспільства, на що вказують у своїх теоріях П. Абурден і Дж. Несбіт, М. Кастельс, М. Маклюен, Е. Тофлер та інші інтелектуали;
2) основоположна ідея кібернетики про єдність інформації й управлінських процесів у технічних, живих і соціальних системах;
3) інформаційна спрямованість освітніх систем, тобто систем, спеціально створених для передання, а також вироблення масивів інформації та знань, що уможливлює відтворення й розвиток усіх соціальних інститутів, а відтак – інституту освіти.
З огляду на прерогативу інформаційно-комунікативної природи освітніх систем, детермінованої їхньою особливою соціокультурною місією, потрактовуємо такі як інтегровану в зовнішнє середовище цілеспрямовану, складноорганізовану, динамічну цілісність тісно пов’язаних між собою
підсистем (компонентів) та їхніх елементів, котрі для реалізації власних функцій і набуття нових якостей та властивостей обов’язково потребують управління, здійснюваного на основі суб’єкт-суб’єктних і/або суб’єкт- об’єктних взаємин шляхом інформаційного обміну (зв’язків), впливу та взаємодії (інтеракції).
До переліку найбільш суттєвих складників професійної діяльності менеджерів освітніх систем належить робота з інформацією на кожному етапі управлінського процесу. Так, у посібнику «Управління освітніми системами»
наголошено, що «інформаційно-аналітична діяльність є найважливішим інструментом управління, оскільки однією з основних характеристик будь- якої системи, що зрештою зумовлює ефективність її функціонування, постає комунікативність, визначення інформаційних потоків (зміст інформації, ступінь її централізації, джерела отримання, виведення на рівень ухвалення рішення), які циркулюють у ній» [314, с. 236].
Загалом видається доцільним стверджувати, що управлінська діяльність за своєю внутрішньою природою мислиться інформаційною, тобто спроектованою на сприйняття, запам’ятовування, перероблення (надання смислу інформаційним повідомленням), використання сприйнятої та генеруванням нової інформації, її передання та зберігання.
Інформаційна природа управління окреслена значенням інформації для освітнього процесу не лише як ресурсу, а як об’єкта, засобу та результату управлінської діяльності. Тому щодо освітньої системи відома теза про те, що «від рівня організації, оброблення й передання інформації залежить ефективність управління» [106], набуває сенсу більшого, ніж стосовно будь- якого іншого (не освітнього) типу соціальних систем. За аналогією до того, що освітній процес виступає осердям усієї системи освіти, інформація мислиться ядром управління всіма його складниками.
Зауважимо, втім, що саме навчальний заклад постає особливим соціальним утворенням, призначеним для передання накопиченої людством інформації та генерування нових інформаційних масивів у руслі
«формування образу людини» (І. Лернер) [147], «висхідного відтворення»
культури, науки, системи освіти та саморозвитку інституту освіти» [279].
Інформаційно-управлінська діяльність педагогічних працівників детермінована складною архітектурою менеджменту освіти, а тому вирізняється низкою особливостей. Загалом освітній заклад є, по-перше, відкритою соціальною системою з розгалуженими зовнішніми та внутрішніми, вертикальними й горизонтальними комунікаціями, де циркулюють різноманітні потоки інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ (будь-який освітній заклад має комплекс властивостей, що притаманні складним соціальним системам [156; 158] і завдяки яким управлінську діяльність в освітньому закладі реалізовують на різних рівнях);
по-друге, людиноцентрованою системою з домінуванням у ній діалогових суб’єкт-суб’єктних зв’язків, живого (безпосереднього) спілкування в академічному просторі та поза ним; по-третє, навчально-виховною системою спланованих, підготовлених, опосередкованих, регульованих і контрольованих дидактичних (педагогічних) комунікацій, що розгортаються в спеціалізованій сфері соціокультурної практики та ґрунтуються на інформації й інформаційному педагогічному впливі; по-четверте, динамічною та саморозвивальною системою, що вбирає в себе процеси, які відбуваються в суспільстві, культурі, науці, економіці, політиці, ідеології та під їхнім упливом зазнає трансформацій; продукує інновації – джерело й власної динаміки, й розвитку інших суспільних інститутів; по-п’яте, конститутивною особливістю управління такою складною соціальною системою, як освітня організація, виступає фокусування всієї сукупності управлінських дій на найважливішому об’єктові їхнього цілеспрямованого впливу – учасниках навчально-виховного процесу (з огляду на це забезпечення якості такого процесу постає системотвірним чинником інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників – від директора до асистента вчителя).
Знаний теоретик управління Д. Гвішіані, розглядаючи у книзі
«Організація і управління» (що стала настільною не для одного покоління менеджерів) взаємопов’язані елементи будь-якої організації, об’єднав у окрему групу ті процеси, що «мають вирішальне значення для виконання цілей організації», а саме: прийняття рішень, комунікації, інформаційні потоки, контроль… [46, с. 185–186].
Ще більшої ваги такі елементи набувають в управлінні навчально- виховним процесом освітніх організацій: у такій площині інформація виступає не тільки об’єктом і продуктом діяльності менеджерів, а й джерелом та засобом навчання, виховання й розвитку особистості, що відбувається в актах взаємодії суб’єктів освіти, спрямованій, за словами І. Лернера, на засвоєння «певного відрізка змісту соціального досвіду» чи
«соціальної культури» [147, с. 8, 11].
За своїм покликанням, природою, методологічним і методичним інструментарієм освітній процес належить до інформаційно-комунікативних систем. Це увиразнює важливість забезпечення його якісними інформаційними ресурсами, потрібними для прийняття управлінських рішень і особистісно-професійного розвитку суб’єктів освіти. Ключову роль у цьому відіграє інформаційне управління як цілісна концепція задоволення різноманітних інформаційних потреб усіх учасників навчально-виховного процесу.
З огляду на те, що управління освітнім процесом є цілеспрямованим впливом однієї системи (педагогічних працівників) на іншу (учня, студента, вихованця) для зміни її стану за допомогою інформації, кожен компонент освітнього процесу – стимулювально-мотиваційний, цільовий, змістовий, операційний, контрольно-регулювальний і рефлексивний процеси [314, с. 18]
– ґрунтований на інформації та поза нею немислимий. Відповідно, всі компоненти управлінської моделі навчання (за В. Якуніним [323]), як-от:
формування цілей, формування інформаційної основи навчання, прогнозування, прийняття рішень, організація виконання, комунікація,
контроль і оцінювання результатів, корекція, містять інформаційний складник.
Інформаційна сутність освітнього процесу й управління ним дає підстави вченим виокремлювати в системі сучасного педагогічного знання міждисциплінарні напрями – інформаційну дидактику й навіть інформаційну педагогіку (останню потрактовують як «теорію отримання, перетворення, передання та засвоєння інформації в навчально-виховному процесі» [307]), які, попри їхнє незначне поширення, усе ж варто брати до уваги. Важливо, що в контексті управління освітнім процесом синонімом термінологічних сполук «інформаційна дидактика», «інформаційна педагогіка» виступає термін «інформаційний менеджмент».
Обсяг інформації, що надходить і циркулює в освітній установі (організації), визначається характером і встановленими правилами її взаємодії із зовнішнім і внутрішнім середовищем [237, c. 180–181].
Наприклад, склад і обсяг управлінської інформації загальноосвітньої школи, установи післядипломної освіти та педагогічного коледжу або університету кардинально різняться, оскільки кожній із них притаманні відмінні від інших правила взаємодії із зовнішнім інформаційним середовищем і власні правила внутрішньої інформаційної взаємодії структурних підрозділів.
Управлінську інформацію, як і будь-яку іншу, оцінюють з кількох позицій – обсягу, корисності, якості, інтенсивності, оперативності та захищеності. Тлумачення кожної із названих позицій з точки зору менеджменту відбиває найбільш істотні характеристики, систематизовані Р. Августином, Ю. Богачем [2, c. 38] та представлені у вигляді таблиці (таблиця 1.2).
Таблиця 1.2 Властивості управлінської інформації
№ Показник Визначення Вимірник
1. Обсяг інформації
Кількісна характеристика даних (переданих,
одержаних, перероблених) в організаційно-
управлінських системах
Кількість (слів, знаків, рядків, сторінок, байтів)
2. Корисність (інформативність)
Ступінь впливу
інформації на виробничі й управлінські процеси, на функціонування організації загалом
Вартість
інформаційного ресурсу або економія на інших ресурсах (грошові одиниці)
3. Якість (достовірність)
Здатність інформації давати правильне та найповніше уявлення про об’єкти або процеси, не мати прихованих
помилок
Частка реальних (достовірних) даних у загальному обсязі інформації (%)
4. Інтенсивність (насиченість)
Обсяг корисних
відомостей, уміщених в одиниці інформації
Частка корисної
інформації в загальному обсязі –
інформаційному потоці (%)
5. Оперативність (своєчасність)
Здатність інформації втрачати свою цінність і ставати застарілою
Ч ас передання, прийому, обробки та збереження інформації 6 Захищеність
(відкритість)
Належність інформації власнику та її захист від несанкціонованого доступу
Ступінь таємності / відкритості інформації Зважаючи на традиційне визнання у менеджменті неефективності ієрархічно побудованих організацій щодо перероблення інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, через неможливість її своєчасної обробки внаслідок адресації одній особі на вершині ієрархії – керівникові організації (переадресація та розподіл інформації за рівнями споживання не дає змоги виокремити час навіть на прийняття рішень, контроль виконання, а на належне естетичне сприйняття [174] й оцінку якості та корисності й
поготів), за умов розпочатих у системі вищої освіти змін набуває особливої актуальності реалізація нових моделей організації освітнього процесу, орієнтація на активну самостійну роботу його суб’єктів, підвищення ролі колективних форм навчальної діяльності, формування освітніх потреб і компетентностей відповідно до вимог ринку праці, що апріорі детермінує потребу перегляду інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників з орієнтацією на наявний управлінський досвід і світові тенденції активізації навчальної діяльності.
Необхідною умовою ефективності системи управління освітою є активне використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій [186]. Однак властиве для сьогодення інтенсивне зростання інтелектуальних можливостей таких технологій дисонує з потребами практики, яка ще не передбачає виконання об’ємних і технічно складних інтелектуальних завдань.
Т. Маркарова, акцентуючи увагу на низькоінтелектуальному статусі традиційних завдань освітньої управлінської діяльності, зазначає, що
«внаслідок цього інформаційні технології із суб’єктивно призначеного їм місця підтримки прийняття непростих управлінських рішень трансформуються в категорію забезпечувальних засобів, що істотно збіднює і стратегію розвитку освітніх установ, і власне саму роль нових інтелектуальних систем управління» [164, c. 36].
Однак сучасні соціокультурні тренди, засновані на ідеях «консолідації зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі» [31], впливаючи на вітчизняні освітні процеси, вимагають якісно нових управлінських рішень, зорієнтованих не лише на «оптимізацію» мережі шкільних освітніх установ чи розподіл державного замовлення на підготовку педагогічних кадрів між закладами вищої освіти, а й на впровадження ефективних методів освітнього
менеджменту, що уможливлюють забезпечення соціально схвалюваного функціонування освітніх установ.
У контексті впровадження ефективних методів освітнього менеджменту набувають конкретизації проблеми вдосконалення управління освітою, як-от:
відсутність комплексності та системності реалізованих проектів інформаційного забезпечення освітніх систем;
невирішеність проблем реформування освіти та змін у соціумі, пов’язаних із входженням в інформаційне суспільство, а також діяльністю в умовах «знаннєвих баз даних», інтелектуальних інформаційних систем;
недосконалість використовуваної формалізації … завдань управління освітньою діяльністю;
слабке опрацьовування стандартів і нормативно-методичної бази … інформаційного забезпечення управління освітніми установами;
недостатня інтеграція … центральних і регіональних програм модернізації системи освіти з програмами інших відомств …;
внутрішньовідомчий (локальний) характер побудови інформаційного забезпечення управління освітніми системами різних … регіонів;
нерозробленість єдиного механізму планування, координації та прогнозування етапів розвитку освітніх систем» [там само, c. 37].
Крім означених проблем, у дослідженнях, присвячених різним аспектам управління, йдеться про несформованість системного уявлення про сутність стратегічного управління, неадаптованість існуючих сучасних методів і способів [38, c. 125–126] ефективного управління процесами діяльності, як-от реструктуризації та реінжинирінгу. У наукових розвідках з управління діяльністю освітніх закладів здебільшого розкривають питання менеджменту якості, взаємодії зі споживачами, результатів освітньої діяльності, залишаючи поза увагою проблеми інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників.
Загалом особливості інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників пов’язані з: інформаційною основою функціонування освіти як соціального інституту; інформаційними інструментами моделювання педагогічної дійсності й удосконалення освітніх процесів;
інформацією як результатом управлінської діяльності; забезпеченням якості освітнього процесу як системотвірним чинником інформаційно- управлінської діяльності педагогічних працівників; активним використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.
Розглянемо функції інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників. У сучасному суспільстві, що досягнуло рівня інформаційного, тривають глобалізаційні процеси у багатьох сферах людської діяльності, що призводять до суттєвих змін характеру виробництва, темпів розвитку, норм і цінностей окремих осіб, соціальних груп і цілих спільнот. За таких умов перед педагогічними працівниками постають завдання не лише відтворення наявного соціального досвіду, а й продукування нових наукових знань, які, на переконання Т. С. Маркарової,
«активно формують корпоративні ідеали, духовні цінності, моральні норми.
Навколо навчальних закладів концентрується культурна, соціально- економічна та політична еліти регіонів. Тому вони стають реальним соціальним інститутом, що задовольняє потреби суспільства загалом, держави, окремих регіонів. Зважаючи на трактування освіти … як процесу передавання знань і культурних цінностей, накопичених попередніми поколіннями, вона якраз і є тим соціокультурним феноменом, який реалізує прогресотвірні функції … – курсив наш, І. С.» [164, c. 35].
Функції інформаційно-управлінської діяльності – це основні види діяльності, що передбачають зведення однотипних видів робіт, які виконують педагогічні працівники, до більш загальних і поєднання їх однаковою цілеспрямованістю.
Найбільш значущі функції такого роду зазвичай пов’язані з виокремленням освіти як:
«одного з оптимальних та інтенсивних способів входження людини у світ науки та культури;
відтворення в освітніх структурах культурних зразків і норм життя, що випереджають сучасний стан суспільства, проектують елементи його культуровідповідного устрою;
процесу соціалізації людини та наступності поколінь;
механізму формування суспільного та духовного життя людини, галузі масового духовного виробництва;
функції розвитку регіональних систем і національних традицій;
соціального інституту, що уможливлює передання й утілення базових культурних цінностей, цілей розвитку суспільства;
реалізатора та прискорювача культурних змін, перетворень у суспільному житті, а також в окремій людині» [там само, c. 35–36]
Аналіз сутності зазначених функцій дає підстави вбачати в них всеохопний інформаційний складник, упровадження якого в освітній процес сприяють засоби, відомі як інформаційно-комунікаційні технології.
У процесі інформаційно-управлінської діяльності педагогічні працівники розв’язують низку таких завдань, як:
1) розроблення, реалізація й забезпечення єдності інформаційної політики освітньої організації;
2) управління її внутрішніми та зовнішніми комунікаціями;
3) інформаційна підтримка;
4) вироблення інформаційних продуктів і послуг;
5) створення пабліцитного капіталу (іміджу, репутації тощо) на основі інформаційного складника комунікацій із владою, зі споживачами освітніх послуг, із громадськістю, інвесторами та благодійниками, випускниками навчального закладу;
6) інформаційне обслуговування учасників освітнього процесу, персоналу організації;
7) інформаційне забезпечення всіх управлінських процесів, зокрема ухвалення рішень;
8) упровадження сучасних інформаційно-комунікативних і комунікаційних освітніх та власне управлінських технологій;
9) інформаційно-аналітичне оброблення електронних документів і документів на традиційних (паперових) матеріальних носіях;
10) захист інформаційних даних.
Виконання завдань підпорядковано такій меті інформаційно- управлінської діяльності, як досягнення якісних змін – репрезентантів особистісного і/або професійного зростання суб’єктів освітнього процесу.
Якість вищезгаданих змін особистості залежить від системи умов – організаційних, організаційно-педагогічних і власне педагогічних, що відповідають трьом виокремленим у дисертаційній роботі О. Галкіної рівням управління педагогічною організацією, а саме: інституційному, управлінському й технічному [43]. Формування тієї чи тієї групи умов передбачає планування й виконання низки заходів з управління інформацією.
Так, організаційно-педагогічні умови детерміновані реалізацією
«взаємопов’язаних інформаційних комплексів, які … необхідно (доцільно) створювати суб’єктові-керівнику на управлінському рівні для забезпечення управління педагогами та їхньою професійною діяльністю, а також тими, хто навчається, і їхньою діяльністю з досягнення певних педагогічних цілей, які створені суб’єктом-керівником на інституційному рівні й забезпечують управління педагогічною організацією загалом, і педагогічних умов, які створені суб’єктом-педагогом на технічному рівні й забезпечують управління діяльністю учнів щодо досягнення певних педагогічних цілей» [17, с.128].
Створення сукупності умов на конкретному рівні управління освітнім процесом охоплює відповідні інформаційні потоки й ресурси, проте кожен рівень вимагає найбільш доцільної для суб’єкта й об’єкта управління інформації.
Від інформаційного забезпечення всіх структурно-функціональних рівнів управління освітньою організацією залежить здійснення в ній найважливішої функції менеджменту: «зробити продуктивними довірені йому людством ресурси» [314, с. 233]. Таким ресурсом, безперечно, варто визнати власне інформацію.
У царині освіти інформація постає більше ніж ресурсом, а саме – засобом (інструментом, знаряддям) передання досвіду, соціалізації, педагогічного впливу, основою формування знань. Зрештою, успішне розв’язання тріади освітніх завдань (навчання, виховання, розвитку) значною мірою залежить саме від якості інформації, її оброблення, використання і, звісно, управління нею. Так, реалізація найважливіших функцій інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників узагалі неможлива без інформаційного забезпечення: управлінський вплив, як відомо, мислиться видом інформаційного впливу.
Загальні функції управління детерміновані загальними його закономірностями, що системно розкривають сутнісні характеристики управління, їхній взаємозв’язок для підвищення якості та досягнення оптимального результату управлінського процесу [165, с. 13].
Специфічними характеристиками управлінської діяльності Р. Троцький вважає інтелектуальні засади вироблення, прийняття та практичної реалізації управлінських рішень; систематизацію, зберігання, ретрансляцію управлінської інформації; наявність мотивації до спільного вирішення проблеми; підтримання високого ступеня дисциплінованості; уміння розв’язувати конфліктні ситуації; сформованість комунікативних умінь, здатність аргументовано висловлювати власні думки; дотримання субординації у взаємостосунках відповідно до статусу; набуття якостей професійного управлінця. Провідними функціями управлінської діяльності є функції цілепокладання, планування; організації; координування;
стимулювання; контролю, обліку й аналізу діяльності [293, с.10].
У дослідженні С. Ніколаєнка управління інноваційним розвитком освіти розглянуто крізь призму трьох груп тенденцій – для навчального, виховного й управлінського процесів, що відбуваються в закладах і установах освіти [183, с.14].
Загалом спектр основних функцій інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників утворюють такі, як: функція цілепокладання, аналітична, прогнозування, планування, мотивування, організаційна, координації, передання інформаційного змісту, контрольна, регулювальна тощо.
Функція цілепокладання пов’язана з управлінням як мистецтвом цілеспрямованого впливу, що неможливе без інформаційних зв’язків.
Аналітична функція інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників відзначається спрямованістю на аналіз інформації. Функція прогнозування охоплює визначення проблем, установлення закономірностей і тенденцій розвитку педагогічних явищ, з’ясування причиново-наслідкових зв’язків, об’єктивне оцінювання педагогічної ситуації, педагогічне прогнозування та моделювання. Сутність планувальної функції інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників полягає в окресленні перспектив, цілей і шляхів їхнього досягнення (умовною моделлю функції є ланцюг: проблема (тема) – мета – завдання – комплекс заходів – прогнозовані результати). Функція мотивування передбачає стимулювання останніх до вказаного виду діяльності. Організаційна функція інформаційно- управлінської діяльності зумовлює визначення місця та ролі педагогічних працівників у досягненні поставлених цілей і реалізації розроблених планів.
Функція передавання інформаційного змісту означує процес передавання досвіду. Координаційна функція інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників регулює суттєві зв’язки між людьми, завданнями та роботою; припускає інтегрування та координування наявних ресурсів (часу, кадрів, матеріально-технічних, фінансових засобів). Функція контролю інформаційно-управлінської діяльності забезпечує моніторинг досягнення
цілей (сучасне тлумачення функції пов’язане з порівнянням стандартів, норм, планів і реального стану педагогічних явищ для надання контролю нового забарвлення – гуманістичного характеру, оптимістичності, навчально- методичної спрямованості, гласності і інформаційної достатності – та зміщення на другий план перевірок із кількісними оцінками шляхом заміни їх на самоконтроль; акцентуації на кінцевих результатах, їхній якості, використаннї контролю для стимулювання успішної діяльності).
Регулювальна функція інформаційно-управлінської діяльності педагогічних працівників передбачає коригування наслідків контролю; уможливлює підтримання системи навчального закладу на оптимальному рівні, упорядковування всіх підсистем, нівелювання надмірного реактивного управління (за наслідками та відхиленнями).
З огляду на вищевикладене варто додати, що визначальним у підході до класифікації функцій інформаційно-управлінської діяльності з позиції управлінського циклу вважаємо розкриття в них змісту роботи педагогічних працівників у зв’язку з їхніми посадовими обов’язками.
1.3. Компоративний аналіз розвитку готовності педагогічних