Організація дослідно-експериментальної роботи

Аналіз проблеми дисертації зумовив постановку низки завдань, пов’язаних із:

– інформаційно-управлінською діяльністю в системі освіти;

– визначенням змістово-компонентного складу готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти;

– дослідженням педагогічних умов розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти;

– експериментальною перевіркою дієвості моделі розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти.

З огляду на перебіг і результати проведеного дослідження проблеми розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно- управлінської діяльності в системі післядипломної освіти визначили загальне наукове завдання дисертаційної роботи, що полягало в забезпеченні оптимальної реалізації світоглядних, освітніх і виховних здобутків, діяльнісних та менеджерських якостей педагогічних працівників у системі післядипломної педагогічної освіти шляхом формування в суб’єктів освітніх взаємин мотиваційно-ціннісної, когнітивно-інтелектуальної, операційно- діяльнісної й оцінно-регулятивної компонент фахової діяльності.

Вивчення теоретичних засад проблеми й аналіз чинної освітньої практики виступили детермінантами експериментальної перевірки дієвості виявлених чинників і підходів у межах педагогічного експерименту.

У довідковій літературі (словнику психолого-педагогічних понять і термінів) термін «експеримент» зафіксовано із таким тлумаченням: «метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах» [271]. Аналіз методів педагогічних досліджень дає підстави вважати, що «експеримент забезпечує найбільш глибоку перевірку ефективності нововведень у галузі навчання та виховання, а також уможливлює порівняння значущості різних чинників у структурі педагогічного процесу та вибір оптимального для відповідних ситуацій їхнього поєднання та встановлення необхідних умов реалізації певних педагогічних завдань», – курсив наш, І. С. [188, с. 134]. А. Киверялг потрактовує педагогічний експеримент як «експеримент особливого роду, завданням якого є виявлення порівняльної ефективності методів, що застосовуються у навчально-виховному процесі» [140, с. 89].

Під час організації експериментальної перевірки результатів дослідження брали до уваги бачення І. Лернером педагогічного експерименту як «науково організованого дослідження в галузі навчальної чи виховної роботи для пошуку більш ефективних шляхів розв’язання педагогічних проблем, дослідницької діяльності, спрямованої на вивчення причинно-наслідкових зв’язків у педагогічних явищах і умов їхнього перебігу, активного впливу явища на педагогічне дослідження» [146, с. 32–

36].

Організація педагогічного експерименту зазвичай передбачає врахування певних особливостей, що спричиняють виникнення труднощів, пов’язаних із:

1) інтегративним характером, складністю, багатофакторністю й багатомірністю досліджуваних об’єктів;

2) складністю або взагалі неможливістю їхньої формалізації та кількісного оцінювання;

3) цілісним, системним характером залежностей структурантів у досліджуваних процесах (об’єктах);

4) складністю організаційних проблем виконання експерименту;

5) репрезентативністю результатів експерименту, проведеного з конкретною групою осіб за певних умов [181; 188].

У контексті вищевикладеного визначали етапи, зміст і методику експериментальної роботи для розв’язання завдань дисертаційної роботи.

Педагогічний експеримент передбачав отримання відповіді на запитання про потенціал виокремлених педагогічних умов розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної педагогічної освіти щодо забезпечення оптимальної реалізації світоглядних, освітніх і виховних здобутків, діяльнісних та менеджерських якостей педагогічних працівників.

Мету експерименту конкретизували щодо встановлення дієвості умов та ефективності моделі розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної педагогічної освіти.

Завдання експерименту полягали в тому, щоб:

1) з’ясувати склад, спрямованість і умови реалізації компонент, що найбільш відчутно позначаються на розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти;

2) сформувати контрольні й експериментальні групи учасників експерименту;

3) розробити засоби та критерії оцінювання рівня вияву структурантів готовності учасників експерименту до інформаційно-управлінської діяльності, визначити їхній рівень готовності;

4) розробити організаційно-педагогічні засоби (інструменти) розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти;

5) реалізувати розроблені заходи в експериментальних групах;

6) з’ясувати зміни рівня готовності педагогічних працівників до

інформаційно-управлінської діяльності внаслідок забезпечення виявлених умов;

7) здійснити математичну обробку отриманих емпіричних даних і сформулювати висновок про ефективність запропонованих організаційно- педагогічних засобів, які уможливлюватимуть забезпечення виконання умов.

До участі в експерименті було залучено педагогічних працівників, які підвищують кваліфікацію в системі післядипломної освіти.

Педагогічний експеримент проводили протягом 2014–2019 років.

Організація дослідно-експериментальної роботи передбачала такі етапи, як:

діагностичний, організаційно-підготовчий, констатувальний, формувальний, контрольний, що відзначалися взаємозв’язком і зорієнтованістю на досягнення поставленої мети. З огляду на виокремлені в дослідженні умови визначали принципи та засоби реалізації стрижневих чинників, що у сукупності забезпечують упровадження умов і уможливлюють отримання результатів із досить високим ступенем надійності. Вибір методів забезпечення педагогічних умов розвитку готовності до інформаційно- управлінської діяльності ґрунтувався на методологічних принципах об’єктивності та науковості.

Базою для проведення експерименту слугували Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти (50 слухачів ЕГ, 49 − КГ), Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія (47 слухачів ЕГ, 51 − КГ), Черкаський

національний університет імені Богдана Хмельницького (46 слухачів ЕГ, 52 − КГ), Комунальний заклад «Житомирський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти» (47 слухачів ЕГ, 49 − КГ). Усього в експерименті взяло участь 391 педагогічний працівник і 27 викладачів закладів післядипломної освіти.

Експериментальне обґрунтування розробленої у п. 2.3 моделі передбачало порівняння результатів контрольної й експериментальної груп, а також подальше їхнє оцінювання на рівні застосовуваних методик.

Для підтвердження теоретичних положень було розроблено критерії та методики оцінювання, що давали змогу встановлювати рівень (стан) готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти за мотиваційно-ціннісною, когнітивно-інтелектуальною, операційно-діяльнісною, оцінно-регулятивною компонентами готовності та простежувати її динаміку за результатами впровадження педагогічних умов і моделі.

Визначено рівні готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності (високий, середній, низький).

Педагогічні працівники із високим рівнем готовності до інформаційно- управлінської діяльності демонстрували достатньо розвинуті професійно значущі потреби, інтереси та мотиви педагогічної діяльності в контексті її вдосконалення, ціннісні орієнтири діяльності; наявність знань і уявлень про педагогічну діяльність та управління педагогічним процесом; опанування на високому рівні способів розв’язання професійно-педагогічних завдань і використання професійних знань; самостійність під час розв’язання інформаційно-управлінських і педагогічних задач; сформованість на високому рівні здатності до оцінювання та коригування педагогічної діяльності; зорієнтованість на досягнення успіху в професійній діяльності.

Педагогічні працівники із середнім рівнем готовності до інформаційно-управлінської діяльності виявляють частково розвинуті професійно значущі потреби, інтереси та мотиви педагогічної діяльності, ситуативно ціннісні орієнтири діяльності; добрі знання й уявлення про педагогічну діяльність та управління педагогічним процесом; опанування на середньому рівні способів розв’язання професійно-педагогічних завдань і застосування професійних знань; ситуативно самостійність під час розв’язання інформаційно-управлінських і педагогічних задач;

сформованість на середньому рівні здатності до оцінювання та коригування педагогічної діяльності; зорієнтованість на виконавську позицію у професійній діяльності.

Педагогічні працівники із низьким рівнем готовності до інформаційно-управлінської діяльності репрезентують недостатньо розвинуті професійно значущі потреби, інтереси та мотиви педагогічної діяльності (неусвідомлення професійно значущих чинників педагогічної діяльності, ціннісних орієнтирів діяльності); недостатні знання й уявлення про педагогічну діяльність та управління педагогічним процесом; недостатнє опанування способів розв’язання професійно-педагогічних завдань і застосування професійних знань; несамостійність під час розв’язання інформаційно-управлінських і педагогічних задач; недостатню сформованість здатності до оцінювання та коригування педагогічної діяльності; незорієнтованість на досягнення успіху в професійній діяльності.

На контрольному етапі педагогічного експерименту встановлювали рівень готовності педагогічних працівників до інформаційно-управлінської діяльності в системі післядипломної освіти; виконували математичну обробку отриманих результатів вимірювань; порівнювали результати контрольних і експериментальних груп за статистичними критеріями та формулювали висновки щодо ефективності розробленого методичного підходу до розвитку готовності педагогічних працівників до інформаційно- управлінської діяльності в системі післядипломної освіти.

Для кількісного аналізу отриманих у процесі педагогічного експерименту даних застосовували методи математичної статистики, як-от описові методи статистики, що передбачають групування, ранжування, графічні інтерпретації, знаходження центральних моментів і показників розсіяння; методи для з’ясування достовірності статистичних гіпотез, висунутих у ході експериментальної роботи.

3.2. Аналіз стану практики розвитку готовності до інформаційно-