співвідношення ресурсно-економічного, морально-політичного, нау- ково-технічного та організаційного потенціалів системи, але й від ефек- тивності роботи оперативного управління. У свою чергу ефективність процесу прийняття, реалізації та коригування оперативних рішень визначається вмінням керівництва зосередити основні зусилля на голов- них напрямах ліквідації причин НС та її наслідків.
Важливою проблемою удосконалення системи оперативного управління є розробка методів прийняття оптимальних рішень і планів операцій для НС в цілому, а також для окремих ситуаційних стра- тегічних зон (ССЗ) та їх сукупностей. Управлінські рішення, що прий- маються за умов НС, є основою оперативного управління, відповідно до яких здійснюється вся наступна діяльність органів управління з ліквідації НС.
Прийняття оперативних рішень у цьому напрямку є творчою та відповідальною задачею. Її сутністю є те, щоб відповідно до поставленої мети, базових планів і обстановки, що склалася, визначити загальний сенс операції з ліквідації НС, конкретні заходи з її реалізації в кожній ССЗ, порядок взаємодії сил і засобів для їх виконання і необхідне забез- печення. Оперативні рішення приймає керівник процесу (робіт) та саме він є за них персонально відповідальним. У підготовці даних для прий- няття оперативних рішень беруть участь майже всі співробітники ор- ганів управління відповідно до функціональних обов’язків (члени штабу та керівники ССЗ). При реалізації оперативних рішень вони мо- жуть замінювати один одного.
Оперативні управлінські рішення за умов НС повинні задоволь- няти вимогам своєчасності, обґрунто-ваності та однозначності ро- зуміння виконавцями, а також категоричності та безумовності їх ре- алізації.
Комплексний аналіз довів, що основними протиріччями, які варто враховувати, приймаючи управлінські рішення за умов НС, є такі:
•
між складністю оцінки ситуації і практично нульовими ресур- сами часу для прийняття і реалізації управлінських рішень;•
між еволюцією в напрямку все більшої спеціалізації при вирішенні завдань у ССЗ та необхідністю загальної системної інтеграції при прийнятті управлінських рішень у штабі;•
між необхідністю централізації управління, що забезпечує взаємоузгодження дій, сил і засобів, а також оперативність координаціїта управління, і потребами децентралізації, яка забезпечує сталість в управлінні, підвищує оперативність рішення локальних завдань та ініціативу керівників ССЗ;
•
між обґрунтованістю рішень, що приймаються, та оператив- ністю управління.Вирішення вказаних протиріч є метою удосконалення системи оперативного управління за умов НС.
Варто також враховувати різницю між характеристиками завдань планування робіт із запобігання і ліквідації наслідків НС та завдань опе- ративного управління, що вирішуються за умов НС.
Завдання планування, як правило, характеризуються великим об- сягом робіт і великою розмірністю, причому обсяг робіт змінюється в часі не суттєво. Тому точність вирішення завдань планування визна- чається в основному достовірністю вихідних даних.
Завдання оперативного управління за умов НС (маючи на увазі оперативність та адекватність їх вирішення) характеризуються випадко- вими та непередбачуваними моментами часу надходженням замовлень на їх вирішення. У середньому обсяг обчислювальної роботи для рішення задач оперативного управління не великий. Час вирішення хоч і не великий, але є лімітуючим фактором. Частота змін вихідних даних дуже велика, а достовірність дуже мала. Точність вирішення задач опе- ративного управління зазвичай визначається не тільки достовірністю даних, але й якістю алгоритмів вирішення завдань даного класу.
Досить важливою та специфічною є проблема оцінки ефектив- ності та адекватності функціонування систем оперативного управління НС. На відміну від управління промисловістю, сільським господар- ством, побутовим обслуговуванням тощо, ефективність функціонування яких оцінюється продуктивністю, якістю продукції, прибутком, видат- ками та іншими показниками, ефективність функціонування систем опе- ративного управління за умов НС повинна оцінюватись дієвістю та ре- зультативністю.
Дієвість є стратегічним показником і слугує для оцінки ступеня досягнення системою мети, поставленої перед нею, рівня виконання робіт, що вимагаються. При оцінці дієвості необхідно враховувати вико- нання всіх необхідних робіт згідно з характером розвитку НС і стра- тегією ліквідації її наслідків, а саме: чи вони ефективні, чи досягаються результати потрібної якості та вчасність їх реалізації. Щоб виміряти дієвість вирішення поставлених завдань, необхідно порівняти ступінь виконання планових робіт, тобто порівняти те, що було необхідно зро- бити з тим, що вже зроблено.
Результативність за суттю дієвості є оперативно-тактичним по- казником, що відображає поточні характеристики рівня виконання робіт у системі в цілому та за окремими ССЗ.
Система оперативного управління за умов НС покликана не лише забезпечити підвищення індивідуальної та загальної продуктивності праці кожного співробітника, але й згуртувати всіх співробітників для досягнення спільної мети системи, домагатися їх активної участі в ре- алізації оперативних планів ліквідації наслідків НС.
Однією з головним вимог до системи управління за умов НС є вимога її високої оперативності.
Під оперативністю (своєчасністю дії) системи управління прийняторозуміти її здатність забезпечувати своєчасне вирішення зав- дань управління відповідно до цілей системи та наявних обмежень. Опе- ративність оцінюється часом між виникненням ситуації, що вимагає втручання відповідних органів управління, та часом її ліквідації. Вимога до швидкості дій систем оперативного управління ліквідацією НС істотно відмінна від аналогічної вимоги до систем управління в проми- словості або економіці. Справа в тому, що при управлінні ліквідацією НС недостатньо орієнтації лише на календарний час реалізації різних заходів, а слід враховувати також їх відносний (відносно темпу розвитку НС) час.
При оперативному управлінні ліквідацією НС необхідно вести ретельний облік балансу часу, співставляючи наявний час з динамікою розвитку НС та обчислюючи його резерв або дефіцит. З цією метою при управлінні ліквідацією НС слід розглядати два види часу–наявний і потрібний, що перебувають у протиріччі.
Наявний час Тн – час, в який слід вкластися при здійсненні будь- якого заходу, щоб забезпечити його успіх. Це той час, який визначається динамікою розвитку НС та її негативних наслідків або встановлюється вищим керівництвом у вигляді деякого директивного рівня, зазвичай та- кож такого, що залежить від динаміки розвитку НС.
Потрібний час Тп–час,необхідний для проведення певного за- ходу зурахуванням рівня підготовки, забезпеченості та стану системи.
Сприятливим вважається такий баланс часу, коли потрібний час не перевищує наявного. Чим більша різниця між наявним і потрібним часом, тим більший резерв часу для компенсації непередбачуваних об- ставин, елементів вірогідності та невизначеності.
У тому випадку, коли потрібний час виявляється більшим ніж на- явний, утворюється дефіцит часу, що не дає змоги виконати запланова- ний обсяг робіт або виконати його з тією ефективністю, яка передбача- лася.
Тн та Тп рідко бувають жорстко детерміновані, зазвичай вони розглядаються як ймовірні величини. Як правило, їх слід вважати мате- матичним очікуванням (середніми значеннями) відповідного часу, вра- ховуючи, що фактичний час у силу різних обставин може коливатися відносно цих середніх значень.
Відмітимо також, що поряд зі звичайними типами резервів (часові та ресурсні) при вирішенні задач оперативного управління за умов НС слід використовувати й інші типи резервів, а саме струк- турно-технологічний, природно-кліматичний та еколого- фізіологічний тощо.
Наявність структурно-технологічного резерву дасть змогу ефек- тивно управляти наявними силами і засобами за втрати спроможності низки елементів системи.
Під структурно-технологічним резервом деякого елемента а системи розуміємо множину елементів R(а), поєднаних структурно-тех- нологічними зв’язками з тими ж елементами, що й елемент а, та здатних виконувати технологічні операції (або деякі з них) з множини О(а). Тут О(а) – множина технологічних операцій елемента а.
Природно-кліматичний резерв поділяється на два типи. На- явність природнокліматичного резерву першого типу забезпечує мож- ливість існування організації за умов виконання нею основних функцій завдяки реалізації деякої множини інших функцій (детермінованої або не детермінованої). Зазвичай ефективність від їх реалізації для цієї ор- ганізації нижча, ніж від реалізації основних функцій. Природно-кліма- тичний резерв другого типу дає змогу організації знижувати видатки на реалізацію деякої множини функцій протягом визначеного періоду часу шляхом забезпечення в цей період достатньо задовільних умов їх ре- алізації в конкретних природно-кліматичний умовах.
Еколого-фізіологічний резерв також буває двох типів.Перший типцього резерву – це здатність живого організму (у т.ч. й людини) про- тистояти змінам умов навколишнього середовища без наступного погір- шення стану здоров’я. Під екологофізіологічним резервом другого типу розуміємо можливість стабілізації ситуації та приведення її до нормаль- них умов без втручання людини завдяки використанню лише природних факторів.
Величини резервів першого типу можуть бути встановлені за до- помогою медичних досліджень можливостей організму людини та з’ясування нормативів його перебування у шкідливих умовах (радіація, шум, вібрація тощо). Резерви другого типу визначаються при вивченні можливостей самоочищення водойм, атмосфери тощо.
1.5. Характеристика комплексу заходів з оперативного управління