РОЗДІЛ IV
!
Висновки. Економічна політика Російської імперії щодо Наддні- прянської України в пореформений період не зазнала змін за своєю сутністю, а лише змінилася за формою, відповідно до нової істо- ричної ситуації. Промислова революція на українських землях завершилась у 80-х рр. XIX ст. Її наслідком стала поява фабрично-заводської про- мисловості та формування нових суспільних верств. Із кінця XIX ст.розпочався швидкий процес концентрації й монополізації виробництва.
Процеси модернізації охопили також сільське господарство. Однак через недоліки реформи 1861 р. їх результатом стало формування не заможного, а нужденного села. Промислове піднесення дало поштовх до зростання міст, вплинуло на сферу торгівлі.?
Запитання та завдання
1. Яку частку загальноімперських прибутків давала Наддніпрянська україна на- прикінці XIX ст.? 2. Які нові промислові райони утворилися в Наддніпрянщині в цю добу? 3. Прикладом яких процесів став стрімкий розвиток міста Катери- нослава? 4. Які зміни в цей період відбувалися у формах торгівлі? 5. Що таке кооператив?
6. Якими були характерні риси економічної політики російського уряду в Над- дніпрянській україні в пореформений період? 7. Охарактеризуйте процеси мо- дернізації в розвитку Наддніпрянщини. 8. Якими були тенденції й особливості розвитку сільського господарства Наддніпрянщини у пореформений період?9. Визначте особливості розвитку міст і торгівлі Наддніпрянщини в другій половині ХІХ ст. 10. Як відбувалося зародження кооперативного руху?
11. Проведіть дискусію за проблемою «Які чинники сприяли швидкому економіч- ному розвитку Наддніпрянщини в пореформену добу?».
12. Підготуйте повідомлення за темою «Зміни в економіці Наддніпрянщини очи- ма тогочасної людини», відобразивши зміни умов і форм економічного розвитку певного регіону впродовж життя людини.§ 15. Місто і село: життя в пореформену добу
вався бурхливий розвиток промисловос- ті (із 3,6 млн осіб у 1858 р. до 8,8 млн 1897 р.). Міське населення Правобереж- жя та Лівобережжя за цей час збільши- лося у три рази, Півдня і Сходу — у п’ять разів. Більшість населення Над- дніпрянщини (22 млн осіб) становили селяни. Промислових робітників напри- кінці XIX ст. налічувалося близько 360 тис. осіб. За національним складом у населенні Наддніпрянщини переважа- ли українці. Найчисленнішими націо- нальними меншинами були росіяни,
білоруси, євреї, німці та молдавани. Найбільша частка росіян була ха- рактерна для губерній Півдня і Сходу — 21—27 %.
Суттєвих змін упродовж другої половини XIX ст. зазнав націо- нальний склад населення Криму. У 90-х рр. XIX ст. відбулася чергова хвиля масової еміграції з півострова татар, викликана постійними релі- гійними утисками й безвихідним становищем безземельних татарських селян. Це призвело до того, що на 1897 р. із близько 1,5 млн населення півострова 70 % складали росіяни і лише 13 % — татари, що перетво- рилися на національну меншину.
2 Селяни. Українське селянство було тією частиною населення, яка поважала народну культуру, вважала своєю рідною мовою україн- ську. За пореформеної доби село в цілому зберігало свій давній вигляд.
Селяни різних регіонів по-різному будували та прикрашали свої оселі, проте повсюдно вони зберігали традиційні українські риси. Протягом другої половини XIX ст. в сере довищі незаможного селянства переважа- ло житло, що складалося з хати й сіней. Заможні господарі все частіше влаштовували у своєму житлі ще й комору. На початку XX ст. через вплив міст у хаті стали відгороджувати кухню.
У харчовому раціоні українського селянина значних змін не від- булося. Більшість селян харчувалася дуже просто та одноманітно.
Здебільшого вони споживали круп’яну та борошняну їжу, картоплю та інші овочі.
Важливе місце в житті українського села посідала селянська громада. Проте реформа 1861 р. суттєво змінила економічні й правові основи її життєдіяльності. Відтоді громада стала нижньою ланкою ім- перської адміністрації. Уся надільна земля належала громаді, яка роз- поділяла її між окремими селянськими господарствами. Час від часу
Національний склад населення
Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.
Українці
Росіяни і білоруси Євреї
Інші Німці 72 %
13,1 % 8 %
4,5 % 2,4 %
РОЗДІЛ IV
відбувалися земельні переділи. Усі члени громади отримували певну смугу землі з різних полів, унаслідок чого виникало черезсмужжя. Се- лянин міг продати свою ділянку за згодою громади, але не мав права використовувати на власний розсуд. Спільне господарювання вимагало від селянина підпорядковуватися громадівській сівозміні, і порушити це правило було неможливо. Ліси, пасовища, луки, річки, озера зали- шалися неподільною спільною власністю громади.
Наприкінці 60-х — у 70-х рр. XIX ст. українське селянство по- чало використовувати заводські металеві знаряддя праці. Поширення набули нові залізні плуги та плуги із залізними частинами, до яких впрягали коней. Заміна волів кіньми збільшила продуктивність пра- ці в обробітку землі та перевезенні зерна в кілька разів. Заводи сіль- ськогосподарського машинобудування випускали культиватори, парові молотарки тощо. Проте використовували техніку лише заможні гос- подарства. Наприкінці XIX ст. в Наддніпрянській Україні з’явилося чимало механічних млинів, які поступово витіснили дерев’яні вітряки та водяні млини.
За пореформеної доби, коли селянство почало господарювати са- мостійно, дедалі помітнішим ставало його майнове розшарування. Уна- слідок цього селянство поділилося на три основні групи:
заможне селянство, яке успішно господарювало завдяки поєднан- ню тяжкої праці, ініціативності, землеробського таланту, використанню праці сільських найманих працівників (батраків). Їхні господарства при- стосувалися до ринкових потреб та орієнтувалися на виробництво товар- ної продукції. Вони нарощували свої землі, купуючи наділи збіднілихРекламна листівка Акціонерного товариства Фільверта і Дедіна в Києві
Жнива
?
Яку сільськогосподарську техніку використовують селяни на наведених ілюстраціях?§ 15. Місто і село: життя в пореформену добу
односельців, мали кілька коней і сіль- ськогосподарський реманент;
господарі середнього достатку, або середняки. Земельні наділи, що на- лежали цій категорії селян, давали їм можливість прогодувати сім’ю. Вони та- кож мали кілька коней та голів худоби.Незважаючи на те що вони були працьо- витими господарями, придбати дорогу сільськогосподарську техніку середня- ки могли дуже рідко. Працювали вони переважно самі, бо не мали можливості найняти батраків;
бідні селяни, або бідняки, що були найчисленнішою групою сіль- ського населення. Вони взагалі не мали землі або мали недостатню її кількість для того, щоб прогодувати себе і свою родину. Бідняки на- ймалися працювати до заможних односельців і поміщиків або шукали іншої сезонної роботи.Значна кількість бідняків обумовлювала зростання напруженості в українському селі. Ця ситуація певною мірою була наслідком непо- слідовної та незавершеної земельної реформи 1861 р.
3 Дворянство. Реформа 1861 р. стала рубіжною подією для більшості дворянства. Землевласники, які звикли розпоряджатися долею сво- їх селян і не замислюватися над тим, звідки беруться гроші, опинилися в незвичних умовах. Тепер для забезпечення гідного життя слід було на- вчитися підраховувати вартість робіт, витрати, прибутки тощо. Для ба- гатьох це виявилося надто складно. Замість переобладнання своїх маєтків, придбання машин тощо дворяни намагалися зберігати звичний стиль життя. Коли грошей не вистачало — закладали маєтки та брали позички.
Унаслідок цього на 1877 р. великі борги мали 77 % дворян. Розплачува- тися за звичку до безтурботного життя багатьом доводилося землею, яку в них купували підприємливі селяни. У 1862—1914 рр. дворянське зем- леволодіння в Наддніпрянській Україні зменшилося на 53 %.
Проте частина землевласників Правобережжя та Півдня спромог- лися перебудувати свої господарства відповідно до нових умов. У маєт- ках-економіях створювалися великі товарні виробництва з використан- ням вільнонайманої праці. На початку 90-х рр. XIX ст. серед поміщиць- ких господарств Наддніпрянщини маєтки-економії становили 40 %.
Найвідомішими серед них були земельні магнати Півдня: Фальц-Фейни в Таврії, Аркаси на Херсонщині, Голуби на Катеринославщині. Хоча за
Розшарування селянства Наддніпрянської України в пореформену добу
Бідняцькі господарства Господарі серед- нього достатку Заможні селяни 50—55 %
15—20 %
30 %
РОЗДІЛ IV
своєю соціальною належністю власники нових господарств залишалися привілейованим дворянським станом, фактично вони наближалися до великої буржуазії. Деякі з них згодом стали також власниками фабрик, заводів, банків.
Таким чином, нові історичні умови змусили дворян поступитися місцем провідної суспільної верстви представникам буржуазії.
4 Буржуазія. Реформи 60—70-х рр. XIX ст. сприяли появі нових верств суспільства — буржуазії та промислових робітників. Процес формування буржуазії розпочався ще за дореформеної доби. Представ- ники нової суспільної верстви були здебільшого вихідцями з купців або заможних селян. Прикладом становлення українського підприємництва була фірма «Брати Яхненки і Симиренко». У пореформений період вона стала лідером у цукровій промисловості.
Наступним етапом формування буржуазії стала індустріалізація.
Одночасно з появою фабрично-заводських підприємств, банків, бірж у Наддніпрянській Україні посилювалися позиції буржуазії. Її ряди активно поповнювалися представниками інших станів. Крім купецтва, кількість буржуазії збільшувалася за рахунок заможних селян, чума- ків, скупників, сільських лихварів. До неї приєднувалися і дворяни, які зуміли створити товарні господарства в сільськогосподарському ви- робництві, харчовій промисловості тощо. Найвідомішими з них стали правобережні дворяни Бобринські, Потоцькі, Браницькі.
У складі буржуазії з’явилися різ- ні за рівнем заможності групи. Вели- ка буржуазія була нечисленною, але зосереджувала у своїх руках найбіль- ший капітал. Її представляли власни- ки значних купецьких капіталів, про- мислових підприємств, найзаможніші господарі маєтків-економій. Основну масу середньої буржуазії становило купецтво. До цієї групи також нале- жали колоністи Півдня, власники се- редніх за розмірами промислових під- приємств тощо. Найчисленнішою була дрібна буржуазія — власники крам- ниць, ремісничих майстерень, невели- ких промислових закладів, заможних сільських господарств.
За складом буржуазія була бага- тонаціональною верствою, до якої на- Замок терещенків на Житомирщині
Меценат — багатий покровитель наук і мис- тецтв.
§ 15. Місто і село: життя в пореформену добу
лежали українці, росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці та інші. Хоча українці не мали в ній більшості, протягом другої половини XIX ст. їхні позиції стали посилюватися.
Серед найвідоміших українських підприємців була сім’я Терещенків зі старовинного козацького роду міста Глухова.
Головою родини був Артем Терещенко (?—1873). свій капітал він створив, забез- печуючи продовольством російську армію під час Кримської війни. Зароблені гроші він вклав у будівництво великої цукроварні в селі Хутір-Михайлівський на Чернігівщині. Пореформена доба стала періодом активізації підприємницької діяльності голови родини та його синів — Миколи (1819—1903) і Федора (1832—
1893). Родина посіла провідні місця в торгівлі хлібом, цукром, худобою, у лісо- обробці, цукровому, гуральному, суконному виробництві, їй належало понад 200 тис. десятин землі.
За успішну підприємницьку діяльність А. терещенку було надано дворянське звання. Згодом брати терещенки стали одними із засновників цукрового й рафі- надного синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.
Родина терещенків уславилася також своєю меценатською діяльністю, ви- тративши на доброчинність близько 5 млн крб. М. терещенко виділяв кошти на будівництво притулків, навчальних закладів, лікарень, храмів, музеїв, пам’ятників, театральних приміщень. Допомагав він і українським митцям.
Серед відомих представників української буржуазії пореформеної доби були також Харитоненки, Римаренки, Симиренки та інші.
5 Робітники. Новою суспільною верствою пореформеної Наддніпрян- щини стали промислові робітники. Наприкінці XIX ст. їхня кіль- кість становила 330 тис. осіб. Це було лише 7 % наявної робочої сили, хоча в цілому їхне число за пореформені роки зросло в чотири рази.
На відміну від селян, промислові робітники не мали засобів ви- робництва та мусили продавати свою робочу силу. У другій половині XIX ст. вони були неоднорідною за складом верствою. Велику кількість робітництва становили сезонні працівники, зайняті в цукровій промис- ловості. У позасезонний час вони поверталися до своїх сіл. Суто про- мисловими робітниками були насамперед жителі промислових районів Півдня — шахтарі Донбасу, металурги Кривого Рогу та інші.
Умови життя й праці промислових робітників, за деякими винят- ками, зовсім не відповідали тогочасним європейським нормам. Особливо тяжким було становище робітників у великих промислових центрах.
Заробітна плата промислового робітника була єдиним джерелом його існування. Проте й цю платню видавали не регулярно. Зазвичай розрахунки з робітниками здійснювалися три-чотири рази на рік — на Головою родини був Артем Терещенко (?—1873). свій капітал він створив, забез- печуючи продовольством російську армію під час Кримської війни. Зароблені гроші він вклав у будівництво великої цукроварні в селі Хутір-Михайлівський на Чернігівщині. Пореформена доба стала періодом активізації підприємницької діяльності голови родини та його синів — Миколи (1819—1903) і Федора (1832—
1893). Родина посіла провідні місця в торгівлі хлібом, цукром, худобою, у лісо- обробці, цукровому, гуральному, суконному виробництві, їй належало понад 200 тис. десятин землі.
За успішну підприємницьку діяльність А. терещенку було надано дворянське звання. Згодом брати терещенки стали одними із засновників цукрового й рафі- надного синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.
Родина терещенків уславилася також своєю меценатською діяльністю, ви- тративши на доброчинність близько 5 млн крб. М. терещенко виділяв кошти на будівництво притулків, навчальних закладів, лікарень, храмів, музеїв, пам’ятників, театральних приміщень. Допомагав він і українським митцям.
Розділ IV
Різдво, Великдень тощо. До чергової платні робітник отримував продук- ти в заводській крамниці в кредит за цінами, що значно перевищували ринкові. Унаслідок цього робітники майже не вживали м’яса, їли лише хліб, картоплю та сало.
Якщо порівняти ціни на продукти харчування й розмір заробітної плати, то, на перший погляд, проіснувати було можливо, адже грошей вистачало фактично лише на їжу. У донбасі наприкінці 80х рр. XIX ст. шахтар отримував 21 крб на місяць, а саночник (перетягував вугілля із забою) — 16 крб. На промислових під
приємствах також платили близько 20 крб на місяць. Жінки і підлітки отримували відповідно дві третини та половину заробітку чоловіків. Хліб у той час коштував 45 коп. за фунт (один фунт дорівнював приблизно 400 грамам), миска борщу — 1,5 коп., галушок — 5 коп., м’ясна ковбаса — 15—20 коп. за фунт, свіжий короп — від 50 коп. до 1 крб за фунт.
Знедолене становище спричиняло страйки та інші сутички між власниками підприємств та їхніми працівниками. Завдяки своїм висту- пам робітники інколи виборювали деяке поліпшення свого становища.
Висококваліфіковані робітники згодом почали отримувати непо- гану платню. Деякі з них навіть могли наймати прислугу.
6 Доля української жінки*. XIX століття стало часом зміни долі жін- ки, її місця в суспільстві провідних країн світу. Відбувався злам традиційних відносин. Зі стрімким промисловим розвитком ці тенденції набули поширення й на українських землях. Проте вони торкнулися лише незначної частини жіноцтва. Переважно це були жінки, причетні до еліти суспільства, а також жительки великих промислових центрів.
В українському селі продовжували зберігатися давні традиції родинно- го життя.
Якщо порівняти ціни на продукти харчування й розмір заробітної плати, то, на перший погляд, проіснувати було можливо, адже грошей вистачало фактично лише на їжу. У донбасі наприкінці 80х рр. XIX ст. шахтар отримував 21 крб на місяць, а саночник (перетягував вугілля із забою) — 16 крб. На промислових під
приємствах також платили близько 20 крб на місяць. Жінки і підлітки отримували відповідно дві третини та половину заробітку чоловіків. Хліб у той час коштував 45 коп. за фунт (один фунт дорівнював приблизно 400 грамам), миска борщу — 1,5 коп., галушок — 5 коп., м’ясна ковбаса — 15—20 коп. за фунт, свіжий короп — від 50 коп. до 1 крб за фунт.
і
за водою. листівка початку ХХ ст.
Шахтарське житло. ХіХ ст.
?
Які особливості тогочасного житла шахтарів і селян відображають ілюстрації?§ 15. Місто і село: життя в пореформену добу
Частина жінок із заможних родин прагнула здобути вищу освіту та брати активну участь у громадському житті. Проте в суспільстві іс- нувало безліч упереджень і законодавчих перешкод, що заважало жінці стати на цей шлях.
Швидкий розвиток великої промисловості зумовив зростання міст і їх жителів. У нових умовах життя відбувся злам традиційних родинних відносин, і не на користь жінки. Хатнім господарством і догляданням дітей, як і раніше, займалися жінки. Ця праця не була легкою, але во- на не мала грошового виразу. Тому годувальником родини був чоловік.
Отже, чітко визначилося залежне становище жінки. Такий статус жінки часто породжував сімейні суперечки.
На роботу влаштовувалися або незаміжні жінки, або жінки, сім’ї яких пе ребували в скрутному матеріальному становищі. Загалом на про мислових підприємствах працювало близько 15 % жінок. Проте зар- плата жінок становила лише дві третини від зарплати чоловіків за ту саму роботу.
7 Зміни в зовнішньому вигляді міст. Міста стали певною мірою відо- браженням змін, що відбувалися в суспільстві під впливом інду- стріалізації.
Явищем, пов’язаним зі швидким зростанням кількості міського населення, стала поява майже в кожному місті нічліжних будинків. Їх жителями ставали переважно селяни, які працювали на місцевих фабри- ках і заводах. Ці нові міщани не були пристосовані до нового середови- ща існування, міських традицій і звичок та часто ставали суспільними маргіналами (від латин. margo — край, межа). Саме вони поповнювали лави міських крадіїв, жебраків тощо.
Значну частку серед переселенців до українських міст, які пере- творилися на великі промислові центри, становили селяни з російських губерній. Збільшення їхньої кількості в містах і панівне становище російської культури спричиняли те, що на міських вулицях переважала російська мова.
Індустріалізація змінила не лише склад міщан, а й зовнішній вигляд міст. Особливо інтенсивно змінювалися Катеринослав, Київ, Харків, Одеса, які перетворилися на великі торговельно-промислові центри. Зводилося все більше кам’яних споруд. Виникала значна кіль- кість громадських будівель: повітових і губернських земських установ, міських дум тощо. Житлові квартали стали прикрашати пишні будин- ки підприємців, купців, банкірів. З’являлися цілі квартали приватних прибуткових будинків. На міських околицях розташовувалися хатинки незаможних міщан і оселі робітників.
Розділ IV
Значні зміни відбулися в міському благоустрої. Центральні вулиці викладалися бруківкою, плитами, цеглою. Тротуари наприкінці XIX ст.
стали вкривати асфальтом. Зросла увага до озеленення міст. У Києві висаджували липи, тополі, каштани, у південних містах — акації.
У другій половині XIX ст. значно покращилося освітлення міських ву- лиць. Спершу їх освітлювали гасовими ліхтарями. Наприкінці 70-х рр.
XIX ст. у Києві з’явилось газове освітлення, а з 1890 р. місто почали освітлювати електрикою. Поширення електрики сприяло також змінам в освітленні житла. Свічки поступилися спершу гасовим лампам, а зго- дом — електричному освітленню.
Розгорнулося також будівництво водогонів. У 1872 р. одним із перших було споруджено водогін у Києві, який забезпечував місто водою Дніпра. У наступні роки водогони з’явилися в Одесі, Харкові, Жито- мирі, Олександрівську. Однак більшість міського населення, як і рані- ше, користувалася колодязною водою. Важливою проблемою розвитку міст була система каналізації. Її примітивність спричиняла в минулому численні спалахи епідемій інфекційних захворювань серед міського на- селення. У середині XIX ст. каналізацію було побудовано у Феодосії, де відпочивала імперська знать. Наприкінці століття каналізація стала діяти в Києві, Одесі, Ялті.
На початку 80-х рр. XIX ст. набув поширення телефонний зв’язок.
Через десять років телефонні лінії вже діяли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві. Однак кількість користувачів телефонів через високу плату за ці послуги була незначною.
Зростання міст і кількості їхнього населення спричинило появу міського громадського транспорту. У містах виникли кінні залізниці —
Конка. ХіХ ст.
Машинний будинок нижньої станції водогону в Києві. ХіХ ст.
?
Про які зміни в містах Наддніпрянщини можна дізнатися за ілюстраціями?§ 15. Місто і село: життя в пореформену добу
конки. У 1890 р. конка з’явилася на вулицях Києва, а згодом і в інших містах. Починаючи з 80-х рр. XIX ст. в найбільших містах Наддніпрян- щини почали споруджувати електростанції. У 1892 р. конку на вулицях Києва змінив перший у Східній Європі електричний трамвай. До по- чатку XX ст. трамвайний рух розпочався в Катерино славі, Житомирі, Єлисаветграді, Севастополі.
8 Поліція — уособлення імперської влади в Наддніпрянській Україні*.
Повсякденне життя українських міст другої половини XIX ст. було важко уявити без звичної постаті городового, околоточного або іншого представника поліції. Для населення вона була найближчою владою, із якою йому доводилося безпосередньо розв’язувати всі нагальні справи.
Поліція мала величезні повноваження, що дозволяли їй втручати- ся в усі сфери суспільного та особистого життя громадян. Одним із най- важливіших засобів у цьому було її право видавати довідки про благо- надійність громадян. Без них було неможливо вступити до університету чи обійняти відповідальну посаду. Попередній дозвіл поліції був також необхідний для підприємницької діяльності.
Іншим джерелом влади поліції над громадянами було її право вста- новлювати нагляд за будь-яким громадянином. У того, за ким установ- лювався нагляд, відбирали всі документи, а замість них видавалося по- свідчення від поліції. Піднаглядний не мав права переїздити до іншого міста без дозволу поліції, його оселю могли в будь-який час обшукати.
Йому заборонялося перебувати на будь-якій громадській посаді, викла- дати, читати лекції тощо. Поліція також контролювала його пошту.
Американський журналіст кінця XIX ст. Дж. Кеннан
про обмеження для громадян, які існували в Російській імперії
Якщо ви… бажаєте заснувати газету, ви повинні звернутися за дозволом до Міністерства внутрішніх справ. Якщо ви бажаєте заснувати недільну чи будь-яку іншу школу… ви повинні отримати дозвіл Міністерства народної освіти. Якщо ви хочете влаштувати концерт або виставу на потреби сирітського притулку, ви по- винні звернутися до найближчого представника Міністерства внутрішніх справ, потім надати програму вистави на затвердження або виправлення цензору… Якщо ви бажаєте відкрити аптеку, друкарню, фотоательє або книжкову крамницю, ви повинні отримати дозвіл…
?
Як величезні повноваження поліції характеризували відносини між владою й су- спільством у Російській імперії?Для населення Наддніпрянщини всевладність поліції стала уособ- ленням імперської влади. Жорсткий контроль мав унеможливити проя- ви будь-яких опозиційних настроїв стосовно існуючих порядків.
Американський журналіст кінця XIX ст. Дж. Кеннан
про обмеження для громадян, які існували в Російській імперії
Якщо ви… бажаєте заснувати газету, ви повинні звернутися за дозволом до Міністерства внутрішніх справ. Якщо ви бажаєте заснувати недільну чи будь-яку іншу школу… ви повинні отримати дозвіл Міністерства народної освіти. Якщо ви хочете влаштувати концерт або виставу на потреби сирітського притулку, ви по- винні звернутися до найближчого представника Міністерства внутрішніх справ, потім надати програму вистави на затвердження або виправлення цензору… Якщо ви бажаєте відкрити аптеку, друкарню, фотоательє або книжкову крамницю, ви повинні отримати дозвіл…