• No results found

Замість коми потрібно поставити тире у реченні

Складне реченняСкладнеречення

12. Замість коми потрібно поставити тире у реченні

А Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля (М. Рильський).

Б Замолоду працюєш, на старість пануєш (Народна твор- чість).

В Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють (Т. Шевченко).

Г Йти йому з лісу не хочеться, звик тут за літо (Г. Тютюнник).

§ 21. Аудіювання тексту публіцистичного стилю (тест) Вправа 134. Прослухайте текст. Дайте відповіді на запитання після нього.

АТЛАНТИДА – ТАЄМНИЧИЙ ОСТРІВ

Першим про Атлантиду написав великий старогрецький фі- лософ Платон, на твори якого і посилаються сучасні дослідники і шукачі затонулого острова. Все, що Платону було відомо про таємничу Атлантиду, розказано в двох його діалогах – «Кри- тій» і «Тімей». У них предок Платона Критій згадує про бесіди давньогрецького мудреця Солона з неназваним єгипетським жерцем. Розмова відбувалася в VI столітті до н. е.. Єгиптянин розповідав, посилаючись на священні єгипетські тексти, про те, що велика країна Атлантида, що лежала за Геркулесовими стовпами, загинула в результаті жахливої катастрофи.

«... Існував острів, що лежав перед тією протокою, яка на- зивається на вашій мові Геракловими стовпами. Цей острів перевищував своїми розмірами Лівію та Азію, разом узяті.

На цьому острові, що іменувався Атлантидою, виник великий і гідний подиву союз царів, чия влада простягалася на весь острів, вони володіли Лівією аж до Єгипту та Європою аж до

Тірренія. Але пізніше, коли прийшов час небачених землетрусів і повеней, Атлантида зникла, поринувши у вир. Відтоді море в тих місцях донині несудноплавне і недоступне через обміління, викликане величезною кількістю мулу, який залишив після себе острів» («Тімей»).

«Дев’ять тисяч років тому була війна між тими народами, що мешкали по той бік Гераклових стовпів, і всіма тими, хто жив по цей бік. На чолі останніх стояла наша держава (тобто Афіни), а на чолі перших – царі острова Атлантиди; як ми вже згадували, це колись був острів, що перевищував величиною Лівію та Азію, нині ж він провалився внаслідок землетрусів і перетворився на непрохідний мул, що закриває шлях море- плавцям» («Критій»).

Карта Атлантиди, укладена А. Кірхером 1669 р.

Ще в давнину з’явилися прихильники і противники гіпотези про існування Атлантиди. Гіпотезу підтримували Пліній Стар- ший і Діодор Сицилійський, противниками були Аристотель і географ Страбон. Суперечки тривають донині – кількість опуб- лікованих праць з проблеми Атлантиди перевалила за 5000, а версії про місцезнаходження Атлантиди перевищили десяток.

До цього слід додати масу окультно-теософських спекуляцій на тему Атлантиди і велику кількість «досліджень» любите- лів-«атлантологів», чия діяльність, як пише О. Гореславський,

«принесла більше шкоди, ніж користі, оскільки їх стараннями цікава проблема стародавньої цивілізації повністю перейшла в розряд наукових курйозів». Які тільки версії не висували

«фахівці з Атлантиди»: приписували всім народам світу по- ходження від атлантів, називали їх прибульцями з космосу, вважали атлантів «стародавніми русами», наділяли їх якоюсь небувалою мудрістю і «таємними знаннями» тощо.

До речі, Платон іменує Атлантиду островом, і з його тексту аж ніяк не випливає, що це був цілий континент. З тексту Пла- тона цілком очевидно також, що цивілізація Атлантиди – така ж архаїчна цивілізація бронзового століття, як цивілізації Дав- нього Єгипту, хетів, Мікен, долини Інду, Месопотамії. Атланти, що мали царів і жерців, приносили жертви язичницьким богам, вели війни, їх армія була озброєна списами. Атланти зрошували поля за допомогою каналів, будували морські судна, обробляли метали: мідь, олово, бронзу, золото і срібло. У широких масшта- бах залізо, ймовірно, вони не застосовували. У будь-якому разі, Платон про нього не згадує. Тому вигадки про якісь «високороз- винені» цивілізації атлантів можуть викликати лише співчуття.

Сумнівно й те, що Атлантида могла існувати в 9000 році до нашої ери. Давно і справедливо відмічено, що в ті часи ще «не було ні єгиптян, які могли б залишити записи про ці події, ні греків, які нібито здійснювали свої подвиги». Перші сліди нео- літичної культури в Нижньому Єгипті відносяться приблизно до V тисячоліття до н. е., а народи, що говорять грецькою мовою, з’явилися в Греції лише в II тисячолітті до н. е.. Отже, атланти не могли в 9600 році до н. е. воювати з греками, бо їх ще не існу- вало. Вся сукупність фактів, наведених в оповіданні Платона, не дає підстав віднести час існування цивілізації Атлантиди далі II тисячоліття до н. е..

Відповідно до вказівок Платона, Атлантиду розміщували за Геркулесовими стовпами – Гібралтарською протокою, всередині Атлантичного океану. Невеликі архіпелаги – Азорські, Канар- ські і Багамські острови – називали залишками потонулого материка. Інтерес до цієї проблеми пожвавився після того, як 1898 року під час прокладання телеграфного кабелю між Євро- пою та Америкою французьке судно в 560 милях на північ від Азорських островів підняло з дна океану камінь, що при ближ- чому огляді виявився шматком склоподібної вулканічної лави.

Ця лава могла утворитися лише на суші під дією атмосферного тиску. Методом радіовуглецевого аналізу вдалося встановити, що виверження загадкового вулкана мало місце приблизно за 13 тисяч років до н. е.. Однак, крім лави, на цьому місці більше нічого виявити не вдалося.

У 1979 році радянське науково-дослідне судно «Москов- ський університет» зробило кілька фотознімків підводної гори

Ампер. На них були відображені залишки якихось штучних споруд. Але ця таємниця так і залишилася нерозкритою. Крім того, постали серйозні сумніви щодо правильності тлумачення зображень на фото – швидше за все, це міг бути природний рельєф морського дна.

Після відкриття Америки з’явилися припущення про те, що цей материк і є легендарна Атлантида. Таку гіпотезу, зокрема, підтримав Френсіс Бекон.

X. Шультен у 1922 році виступив з ідеєю про те, що під Ат- лантидою треба розуміти відоме в давнину місто мореплавців Тартесс, що знаходилося в Іспанії, в гирлі річки Гвадалквівір, і пішло під воду близько 500 року до н. е..

У 30-ті роки ХХ століття А. Геррманн висловив гіпотезу про те, що Атлантида знаходилася на території сучасного Тунісу і її засипали піски Сахари. Французький учений Ф. Гідон припускав, що в легенді про Атлантиду наведена історія за- нурення в море північно-західного узбережжя Франції. У 1997 році цю гіпотезу відродив і розвинув російський учений, член Географічного товариства В. Кудрявцев. Він висловив гіпотезу про те, що в результаті цієї події затопленим виявився так званий Кельтський шельф – дно сучасного Північного моря між Францією і Південною Англією. Шельф цей неглибокий і має деяку подобу затопленої берегової лінії. Майже в центрі цієї затопленої території знаходиться Літтл Сол – визначне підводне узвишшя, на якому, як вважає В. Кудрявцев, і знаходилася столиця Атлантиди – «місто, що знаходиться на пагорбі з урвищем у бік моря». Щоправда, за гіпотезою Кудрявцева, Атлантида постає не островом, а частиною Єв- разійського континенту, бо автор дослідження вважає, що в давньоєгипетській мові не було окремих слів для означення понять «земля» і «острів».

Наприкінці льодовикового періоду внаслідок підняття рівня океану під воду пішла значна територія на заході Європи, де й була Атлантида, колишній центр високорозвиненої культури.

Спроби пов’язати загибель Атлантиди з підняттям рівня Світо- вого океану внаслідок танення льодовиків завжди викликали вагомі заперечення. Вважається, що це підняття відбувалося поступово з різною швидкістю протягом декількох тисяч років.

Критики цієї гіпотези стверджували, що затоплення, пов’яза- не з цим підняттям, не може відповідати за катастрофічністю описаному Платоном: «Атлантида загинула ... в один жахливий день і одну ніч» (За В. Наулко).

Тести