• No results found

§ 18. Поняття про травму. Види та класифікація травм

Пригадайте, чи ви отримували травми в дитинстві. Як це відбувалось?

Травмою (грецьк. trauma, traumatos — рана, ушкодження) назива- ють раптову, миттєву дію на організм людини зовнішнього чинника (ме- ханічного, термічного, хімічного, радіаційного тощо), що спричиняє в ор- ганах і тканинах анатомічні чи фізіологічні зміни, які супроводжують мі- сцева і загальна реакція організму (іл. 18.1).

Іл. 18.1. Травма кисті Іл. 18.2. Дитячий травматизм

Травматизм — це сукупність травм, які виникли в певній групі населення за обме- жений відрізок часу й пов’язані з різними видами діяльності людини.

Залежно від умов і місця, де сталось ушкодження, розрізняють травматизм проми- словий, сільськогосподарський, транспортний, спортивний, побутовий, військовий та дитячий (іл. 18.2). Такий розподіл видів травматизму дає змогу визначити групу людей, виявити причину та умови виникнення, спланувати й провести профілактичні заходи.

В усьому світі травму вважають пріоритетною проблемою охорони здоров’я. Смерт- ність від травми посідає третє місце серед інших причин смертності. Це не тільки медична, але й соціальна проблема, оскільки гинуть, як правило, люди працездатного віку.

Найнебезпечнішими є травми з внутрішніми крововиливами. При цьому важливо ви- значити, який орган пошкоджено, якого калібру пошкоджені судини, наскільки швидко і які- сно надана домедична допомога та доставлено хворого в спеціалізоване відділення.

Вважають, що втрата крові до 700 мл не впливає на загальний стан постраждалого та гемодинамічні показники (венозний тиск і швидкість кровотоку). Здебільшого, такий стан триває до однієї години після отримання травми і початку кровотечі. Тому цей час називають «золотою годиною».

Саме тому завданням домедичної допомоги під час травм зі значними внутрішніми крововиливами є забезпечення всіх заходів для стабілізації гемодинаміки і продовження часу «золотої години» за рахунок централізації кровообігу (зменшення циркуляції крові на периферії організму).

Це досягається введенням великої кількості кровозамінників, шляхом бинтування кінцівок або застосування протишокового костюма, який, стискуючи дрібні судини, збе- рігаючи магістральний кровоток, забезпечує перехід 1,5–2 літрів власної крові до важли- вих для життя органів: серця, легень, нирок, головного мозку.

64

Однак не менш важливим є час надання допомоги з моменту прийому постражда- лого в стаціонар до оперативного втручання та зупинки кровотечі. Найоптимальнішим часом є 30 хв, тому цей проміжок часу називають «платиновою півгодиною».

Таким чином, якщо в разі травми зі значною внутрішньою кровотечею кваліфіко- вана допомога буде надана в межах півтори години, імовірність виживання постражда- лого є високою. Однак віддаленість лікувальних закладів, відсутність зв’язку, невміння надати кваліфіковану допомогу на місці пригоди; складність діагностики значно знижує відсоток виживання постраждалих.

Класифікація та види травм. Травми класифікують за характером травмувального чинника: механічні (ушкодження предметами); фізичні (вплив температур, електрич- ного струму, радіаційного випромінювання); хімічні (вплив хімічних речовин, отрут, па- тологічних виділень організму); психічні (вплив на психоемоційну сферу).

Відкриті травми — це пошкодження цілості шкірного покриву або слизових оболонок (іл. 18.3);

закриті — ушкоджень зовнішнього покриву немає.

Проникні пошкодження виникають при спо- лученні порожнин організму через рану із зовніш- нім середовищем; непроникаючі — відсутнє спо- лучення між порожнинами організму та зовнішнім середовищем. За локалізацією ушкодження розріз- няють пряму (виникає в місці дії травмувального чинника) і непряму (виникає осторонь) травми.

За клінічним перебігом травма буває неускладнена і ускладнена (безпосередньо в момент отримання травми; найближчим часом — від доби до тижня після отримання травми; у віддаленому періоді).

Ізольована (поодинока) травма — ушкодження в межах одного органа або однієї анатомічної зони.

Множинна травма — кілька однотипних ушкоджень в межах одного органа чи анатомічного сегмента або ушкодження двох і більше органів у межах однієї порожнини.

Поєднана травма — ушкодження двох і більше органів у різних порожнинах орга- нізму або одночасне ушкодження внутрішнього органа і елементів опорно-рухового апа- рату під дією одного травмувального чинника.

Комбінована травма виникає під дією кількох травмувальних факторів.

Після дії ушкоджувального чинника в організмі постраждалого розвиваються міс- цеві й загальні зміни в різних тканинах і органах. До місцевих проявів належить болю- чість, зміна форми, кольору, цілісності слизових та шкірних покривів, порушення функ- ції ушкодженого органу. До загальної реакції організму — запаморочення, колапс, шок.

Загальний стан постраждалого після травми оцінюється відповідно до інтенсивності проявів загальних розладів і характеризується як задовільний, середньої важкості, важкий і вкрай важкий.

Тяжкість пошкодження залежить від багатьох причин:

– фізичної характеристики травмувального чинника (форма, консистенція);

– анатомо-фізіологічних особливостей травмованих тканин і органів;

– патологічного стану тканин і органів у момент травми;

– умов, у яких перебуває травмований.

Іл. 18.3. Відкрита травма голови

65 Будь-яке ушкодження прогнозується з погляду його небезпеки для життя або пору- шення функцій органів. І хоча остаточний діагноз можливий тільки наприкінці ліку- вання, множинні, поєднані й комбіновані ураження, що нерідко розвиваються внаслідок техногенних катастроф, належать до травм, за яких прогноз є дуже відповідальним.

Результат травм може бути різним: повне видужання, видужання із залишковими явищами або необоротними змінами, що призводять до інвалідності; нарешті, летальний результат. Причини смертності через травму різноманітні: шок, масивна крововтрата, значні ушкодження важливих для життя органів тощо.

Тупа і проникна травми. Під терміном «тупий предмет» слід розуміти тверді тупі предмети, а під механічним пошкодженням, що спричинений поверхнею будь-якого пре- дмета, — тупий вплив. Форма і розміри, маса, міцність і пружність, характер поверхні тупих предметів вельми різноманітні. Різні їхня кінетична енергія в момент удару, місце і напрямок діючої сили. Усе це обумовлює морфо-

логічну різноманітність ушкоджень, завданих ними. На пошкодження певною мірою впливають анатомо-фізіологічні властивості частини тіла, що уражається, наявність супутніх патологій і пошко- джень, вік постраждалого, давність пошкодження, процес загоєння тощо. Характер пошкодження в місці прикладання сили залежить головним чином від розміру, форми, рельєфу травмувальної повер- хні тупого предмета (іл. 18.4).

Травма тупими предметами належить до ме- ханічних пошкоджень, більшість яких (садна, синці, рани, переломи, вивихи, крововиливи під оболонки і в тканину внутрішніх органів, їх роз- риви, розтрощення і зім’яття, часткове і повне роз- ділення тіла і його руйнування) мають виражені зміни анатомічної структури тканин і органів.

Основні механізми утворення пошкоджень від дії тупих предметів — удар, стиснення, розтя- гування, тертя.

Механізм утворення ушкоджень визначає його сутність. Так, для ударної дії типові забиті

рани, вдавлені переломи; для стиснення — ущільнення частин тіла, зім’яття органів і тканин; для розтягування — рвані рани, відшарування шкіри; для тертя — великі потер- тості. Утім, деякі види ушкоджень можуть бути наслідком різних механізмів: синці ви- никають і від удару, і від стиснення; садна — і від удару, і від тертя; розриви внутрішніх органів — від удару, стиснення і розтягування.

Проникна травма — відкрита травма, яка виникає в результаті пошкоджень ціліс- ності шкірних покривів або слизових оболонок (іл. 18.5). Після такої травми є небезпека інфікування, проникнення пилу та інших сторонніх предметів, які можуть погіршити стан постраждалого.

Травма. Види ушкоджень.

Іл. 18.4. Тупа травма голови

Іл. 18.5. Проникна травма ока

66

1. Що таке травма?

2. Які чинники можуть спричинити поранення?

3. Які є види ушкоджень?

4. За якими ознаками класифікують травми?

5. Які зміни можуть настати в організмі після дії ушкоджувального чинника?

6. Від чого залежить тяжкість ушкоджень?

7. Які можуть бути результати й наслідки травм?

§ 19. Типи травм у разі дорожньо-транспортної пригоди та падіння з висоти

Які причини отримання травми в разі дорожньо-транспортної пригоди та падіння з висоти?

Політравма. Зазвичай політравми розглядаються у 15 % з усіх випадків травмування, в екстремальних ситуаціях — до 40 %. При цьому, розглядаючи, що таке політравма через ДТП, потрібно відзначити, що це найпоширеніший вид ушкоджень, на який припадає по- ловина всіх випадків. Зазвичай зазнають травмування чоловіки у віці від вісімнадцяти до сорока років. Дуже часто настає смертельний результат (половина всіх випадків). Такі тра- вми посідають третє місце за смертністю після онкології та серцево-судинних захворю- вань. Смерть настає в результаті розвитку травматичного шоку чи великої крововтрати, а також у разі появи супутніх ускладнень: розладів головного мозку, пневмонії, інфекцій тощо. У 30 % випадків численні травми призводять до інвалідності.

Політравма — травматичне ушкодження організму з наявністю двох і більше зон ураження в одній або кількох анатомічних ділянках, коли одне з ушкоджень або їхнє поєднання становить небезпеку для життя і здоров’я постраждалого і вимагає проведення невідкладної кваліфікованої або спе- ціалізованої медичної допомоги.

Політравма якісно відрізняється від звичайної травми тим, що множинність ушко- джень за принципом взаємного обтяження швидко призводить до тяжкого, часто крити- чного стану постраждалого. У такій ситуації вирішального значення для збереження життя постраждалого набуває своєчасна і правильна організація діагностики та ліку- вання, роль якої ще більше зростає у випадку масового надходження постраждалих уна- слідок транспортних катастроф.

Характерними рисами політравми є:

– травматичні захворювання і синдром взаємного обтяження;

– нехарактерні симптоми, які ускладнюють постановку діагнозу;

– розвиток травматичного шоку та крововтрати;

– множинні ускладнення, часті смертельні наслідки.

У травматології розрізняють кілька ступенів (рівнів) тяжкості політравми:

перший ступінь характеризується невеликими ушкодженнями без наявності шоку.

Згодом усі функції органів і систем організму повністю відновлюються;

67

другий ступінь обумовлюється ушкодженнями середнього рівня тяжкості, появою шоку. Щоб організм людини відновився, необхідна тривала реабілітація;

третій ступінь характеризується тяжкими ушкодженнями, появою шоку. Функції органів і систем відновлюються частково, а деякі з них повністю втрачаються, що приз- водить до інвалідності:

четвертий ступінь обумовлюється вкрай тяжкими ушкодженнями, наявністю си- льного шоку, порушенням діяльності систем і органів. У цьому випадку підвищена віро- гідність смертельного результату як на початку лікування, так і згодом.

Політравма може бути різною залежно від небезпеки наслідків. У медицині ви- окремлюють такі види:

небезпечна для життя травма являє собою пошкодження, які не призводять до сильних порушень роботи органів і систем організму, а також не становлять небезпеки для життя людини, яка постраждала;

небезпечна для життя травма характеризується ушкодженнями органів, роботу яких можна відновити шляхом оперативного втручання або інтенсивної терапії.

смертельна травма обумовлюється ушкодженнями важливих органів, роботу яких не вдається відновити навіть за умови своєчасно наданої допомоги.

Найтиповіші ушкодження за ДТП. Під час аварії постраждалий може отримати величезну кількість травм: усе залежить від сили удару, від якості автомобіля і від того, чи була людина пристебнута ременем безпеки.

Серед травм, що виникають унаслідок ДТП, найчастіше трапляються черепно-моз- кові, травми грудної клітки і органів грудної порожнини, живота і органів черевної по- рожнини, переломи хребта та трубчастих кісток.

Черепно-мозкова травма виникає через те, що під час різкого гальмування тіло продовжує рухатися за інерцією вперед і незакріплена голова різко вдаряється об лобове скло, сидіння або кермо. Особливо ризикують отримати таку травму люди, які відмовля- ються пристебнутися ременем безпеки під час руху.

Струс мозку можна отримати і після аварії через спрацювання подушки безпеки.

При ударі під час ДТП можуть постраждати м’які тканини, кістки та головний мозок, що є доволі важким станом.

Через різке гальмування може виникнути перелом або вивих шийного відділу спини (іл. 19.1). Така травма може виникнути навіть у разі зіткнення на невеликій швидкості, так як тіло рухається за інерцією і відбувається різ-

кий кивок головою. Щоб уникнути такої травми під час ДТП, необхідно правильно сидіти за кермом.

При цьому спина повинна бути пряма і притиснута до крісла, а підголівник правильно відрегульований.

Доволі часто під час ДТП відбуваються пере- ломи ребер і ключиці. Такий стан може виникнути через удар об кермо та від пасів безпеки. Пас рятує людині життя, але під час сильного удару він стис- кує ребро та ключицю, спричиняє їх перелом.

В особливо важких випадках, коли під час ДТП машина перекидається, людина, зазвичай, отримує

Іл. 19.1. Перелом шийного відділу хребта від різкого руху вперед

68

множинні травми, якщо вона не пристебнута. У цьому випадку спостерігається і ушко- дження мозку, різні переломи, забої, порізи, вивихи. Запобігти виникненню таких важ- ких наслідків ДТП може тільки використання пасів безпеки.

Часто постраждалі отримують множинні дрібні порізи обличчя від уламків скла. У цьому випадку особливо небезпечним є пошкодження очного яблука і крупних артерій.

Зазвичай такий стан не є небезпечним для життя.

Якщо сталася аварія, а в людини немає видимих слідів травми, наприклад кровотеч, гематом, то це не завжди означає, що людина повністю здорова. Через удар може вини- кнути травма внутрішніх органів. Такий стан вимагає медичного обстеження.

Під час ДТП часто стаються переломи ніг, нерідко таке відбувається з водіями, ноги яких затискаються при лобовому зіткненні. Такий стан є небезпечним і якщо постраждалого вчасно не звільнити, може виникнути омертвіння тканин і він залишиться інвалідом.

Також часто трапляються спинномозкові травми, особливо це стосується людей, які не пристебнуті в автомобілі. Так само від травми хребта частіше страждають водії, у си- діння яких ззаду вдаряється пасажир чи пасажирка з величезною силою. Через це прис- тебнутими в салоні повинні бути всі: і пасажири, і водій.

Травми через падіння з висоти. Падіння з висоти переважно трапляються в побуті (34 %).

Локалізація, кількість і тяжкість ушкоджень зале- жать від того, з якої висоти впав чоловік, поло- ження падаючого в момент «приземлення», жорс- ткості рельєфу місця «приземлення». Так, унаслі- док падіння з невеликої відстані зазвичай мають місце переломи кінцівок і пошкодження хребта, струс мозку, вивихи, удари, садна (іл. 19.2).

Трапляються й складніші пошкодження, але дуже рідко, до 2 % від усіх випадків.

Падіння з великої висоти супроводжується небезпечними травмами: перелом хребта; розри- вом внутрішніх органів; черепно-мозковими ушкодженнями, крововиливами; множин- ними переломами кісток кінцівок, тазу, ребер; розривами великих артерій. Такі пошко- дження можуть призвести до летального результату.

Падіння на прямі ноги супроводжується, як правило, двосторонніми переломами кіс- ток п’яток; падіння на одну ногу спричиняють множинні ушкодження, які локалізуються переважно на цій же кінцівці. Падіння на бік зазвичай супроводжується переломами попе- рекових хребців, кісток таза, стегна, гомілки. Вельми складними за механізмом є падіння вперед з опорою на руки, за яких ушкоджуються і голова, і грудна клітка, і хребет, і кінці- вки. Часто «політ» і «приземлення» постраждалих у стані алкогольного сп’яніння завер- шується травмою голови.

Слід зазначити, що внаслідок падіння з висоти пошкодження черепа і головного мозку, таза і хребта супроводжують переломи кісток кінцівок набагато частіше, ніж за інших механізмів травми.

Політравма. Дорожньо-транспортна пригода.

Іл. 19.2. Вивих гомілковостопного суг- лоба внаслідок падіння з висоти

69 1. Що таке політравма?

2. Які характерні риси політравми?

3. Дайте стислу характеристику ступеням тяжкості політравми.

4. Які найбільш типові ушкодження внаслідок ДТП вам відомі?

5. Яких складних пошкоджень можна зазнати через падіння з висоти?

6. Від чого залежить тяжкість ушкоджень?

§ 20. Вплив мінно-вибухової травми на організм людини

Які травми, на вашу думку, можна отримати під час бойових дій?

Поняття про мінно-вибухову травму. Воєнний конфлікт на Сході України, значне збільшення кількості терористичних актів ставлять велику кількість питань щодо орга- нізації та надання медичної допомоги постраждалим із мінно-вибуховою травмою (МВТ). Під час проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на Сході України спостері- галося значне зростання кількості постраждалих із мінно-вибуховою травмою. Причому більшу частину ранньої госпітальної допомоги надають в умовах цивільних лікарень, що розташовані поруч із місцями проведення бойових дій (іл. 20.1).

Іл. 20.1. Евакуація бійців з мінно-вибуховими пораненнями

Унаслідок сучасних бойових дій страждають особи найбільш працездатного та жит- тєво активного віку, переважно чоловіки. Співвідношення постраждалих військовослу- жбовців та цивільних осіб за деякими даними становить 3:1.

Після Другої світової війни суттєво змінився вид зброї, яка застосовувалась під час локальних війн та збройних конфліктів (у Кореї, В’єтнамі, Алжирі, Сирії, Ефіопії, Ізраїлі, Аргентині, Ірані, Сомалі, Афганістані, Гренаді, Іраку, Югославії, на Північному Кавказі, Сході України тощо).

Так, у 1960–1970 рр. з’явились кулькові бомби, снаряди зі стріловидними елемен- тами, високошвидкісні кулі зменшеного калібру, бойові боєприпаси об’ємного вибуху. З 1980-х років розповсюджена мінно-вибухова зброя, яка суттєво змінила структуру бойо- вої травми. Ця зброя спричиняє зростання кількості уражень людини (численні пора- нення декількох анатомічних ділянок, органів) різними вражаючими факторами, відбу- вається значне руйнування тканин, здебільшого рани інфікуються брудним одягом, ґру- нтом тощо.

70

На структуру бойової хірургічної травми має вплив також і характер ведення бойових дій. Під час локальних війн та збройних конфліктів останніх десятиріч змінилась тактика ведення бойових дій — частіше застосовують ракетно-бомбові удари, мінометні або арти- лерійські обстріли, у т. ч. з використанням реактивних систем залпового огню; рейдові за- чистки місцевості; як вид воєнних операцій розглядається проведення автомобільних ко- лон по ворожій території, яке супроводжується виникненням санітарних втрат від нападу противника або підривів на мінах. Бойовики широко застосовують набіги, засідки, бомбу- вання, стрільбу з укриття та іншу потайну тактику, тобто проводять партизанську війну.

Також суттєво впливає на поранення наявність та якість індивідуального захисного обмундирування, колективних захисних споруд, місце проведення конфлікту.

Мінно-вибухова травма (МВТ) — це вогнепальна поєднана травма (політравма), що виникає в людини внаслідок імпульсного впливу ком- плексу вражаючих факторів вибуху мінних боєприпасів. МВТ характери- зується взаємопов’язаним впливом глибоких і значних пошкоджень тка- нин з одночасним розвитком загального контузійно-коммоційного синдрому (конту- зія від лат. contusio — забій, що спричиняє травмування — комоцію (те саме, що струс мозку). Струсові мозку властиві загальномозкові симптоми, зокрема порушення свідо- мості, головний біль, запаморочення, блювота, напади судом тощо.

Факторами ураження під час мінно-вибухових травм є:

– ударна хвиля;

– висока температура і полум’я;

– уламки і частки вибухового пристрою, і вторинні уражальні снаряди;

– механотравма — забій тіла через удари об землю та інші тверді тіла;

– баротравма — коливання атмосферного тиску;

– токсична дія газоподібних продуктів вибуху;

– акустична травма.

У разі мінно-вибухових уражень виникає три зони змін у травмованих тканинах:

• зона відриву, розчавлювання і сепарування (відділення) тканин (необоротні зміни);

• зона контузії ( вогнищеві незворотні процеси);

• зона комоції (структурні зміни судин і нервових стовбурів).

У постраждалих з мінно-вибуховою травмою спостерігаються:

– пошкодження груднини та реберного каркасу (у кожного другого);

– гемо-і пневмоторакс або забій серця (у кожного п’ятого постраждалого);

– пошкодження очей, кісток лицьового та мозкового черепа;

– пошкодження органів черевної порожнини та ін.

Періоди клінічного перебігу мінно-вибухових уражень:

• період шоку та інших гострих розладів, обумовлених пораненням (12–48 год);

• ранній післяшоковий період (період численної органної дисфункції і неспромо- жності травмованих органів) — від 3 до 7 діб;

• період інфекційних ускладнень або значного ризику їх розвитку (від 2 тижнів до місяця і більше);

• період сповільненої реконвалесценції або трофічних порушень (від декількох тижнів до декількох місяців).

71 Залежно від механізму травми і переважання тих чи інших порушень, розрізняють мінно-вибухові поранення (МВР), які становлять близько 80 % від усієї МВТ, і мінно- вибухові пошкодження (МВП). МВР — результат прямого впливу на людину кількох або всіх факторів вибуху мінних боєприпасів. МВП виникає в людини, що перебувають за яким-небудь екраном від вибухового пристрою (корпусом танка, машини тощо), при цьому провідним вражаючим чинником є імпульс вибухової хвилі.

При МВТ загальна реакція організму на пошкодження тотожна реакції на будь-яку іншу вогнепальну травму, але специфічні вражаючі фактори вибухового пристрою при- зводять до більш швидкого і напруженого її перебігу з тенденцією до швидкого висна- ження і зриву компенсаторних механізмів.

У сучасних умовах усе більшого поширення набувають термобаричні боєпри- паси і вибухові пристрої об’ємного вибуху (так звані «вакуумні бомби»).

Об’ємний вибух відрізняється від звичайного вкрай швидким вигорянням кисню в зоні розпилення горючих або вибухових речовин, у результаті чого створюється область зниженого тиску, що розповсюджується слідом за ударною хвилею. Таким чином, на по- страждалого практично одночасно впливають три чинники: висока температура, високий тиск і механічні пошкодження через проходження фронту повітряної ударної хвилі, де- компресія (хворобливий стан, який виникає внаслідок різкого зниження тиску навколи- шнього повітря) після проходження ударної хвилі, яка є одним з основних вражаючих чинників будь-якого вибуху.

Вибухова хвиля — це різке стиснення повітря, що розповсюджується від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Ударна хвиля викликає акустичну травму (найчастіше розрив барабанних перетинок), баротравму, механічні пошкодження, найбільш часто ви- никають переломи кінцівок, хребта і черепа, струс і контузія головного мозку, стиснення.

Надлишковий тиск повітря у фронті ударної хвилі викликає закриті травми головного мозку, очей, органів грудної та черевної порожнини.

Комбіновані ураження в результаті об’ємного вибуху викликають важкі внутрішні пошкодження, часто з незначними зовнішніми ушкодженнями. Відмінними особливос- тями є кровотеча з носа, рота і вух, крововиливи під рогівку ока, розтрощення м’яких тканин (тіло постраждалого на дотик нагадує желе або холодець в тонкій оболонці). Най- частіше трапляються баротравма легень, розрив барабанних перетинок з ушкодженнями середнього вуха, опік верхніх дихальних шляхів і очей, гострий набряк головного мозку і легень, удари органів черевної порожнини. Можуть бути різні судинні ушкодження.

Мінно-вибухові терористичні акти. Мінно-вибухові ушкодження добре вивчені й описані в військово-медичній літературі. Однак солдати на полі бою отримують такі по- ранення насамперед унаслідок розривів осколкових і осколково-фугасних артилерійсь- ких боєприпасів, меншою мірою — через підрив на протипіхотній міні. У ході терорис- тичних акцій артилерію застосовують украй рідко, стандартні (ті, що належать до озброєння армій) міни і фугаси — дещо частіше, але й ті, й інші — здебільшого в зонах постійних конфліктів. Під час терористичної діяльності, спрямованої проти мирного на- селення, набагато частіше застосовуються саморобні вибухові пристрої (СВП) та міни- пастки («сюрпризи») (іл. 20.2, 20.3).

72

Іл. 20.2. У зоні ООС терористи залишають міни-пастки

Іл. 20.3. Під таким м’ячем може ховатися міна-«сюрприз»

Особливості та ступінь тяжкості ураження внаслідок такого вибуху залежать пере- важно від конструкції вибухового пристрою і способу його застосування (місця закла- дки, часу підриву тощо).

Маса вибухової речовини — важливий показник, але часто впливає на ураження зна- чно меншою мірою. Так, маса тротилу в гранаті РГД-5 удвічі більше, ніж в гранаті Ф-1, однак якщо перша має вражаючу дію на відстані до 25 м, то друга — до 200 м. На прак- тиці це призводить до того, що кинута під ноги скупчення людей (дискотека, мітинг тощо) РГД-5 завдає множинні, але не смертельні поранення — переважно в ноги і нижню частину тулуба. Постраждалі, які опинилися біля місця вибуху, прикривають собою ін- ших. Тому осколки іноді не пробивають навиліт навіть м’які тканини кінцівок.

Наприклад, вибух безоболонкового вибухового пристрою з масою вибухової речо- вини (ВВ) до 5 кг в умовах значного скупчення людей (вокзал), незважаючи на часткове обвалення даху будівлі, призвів до загибелі трьох осіб, які опинилися безпосередньо біля місця закладки заряду. У тих же умовах застосування осколкових боєприпасів з тією ж масою тротилу могло збільшити кількість жертв до 20–30 осіб.

Для посилення осколкової дії терористи можуть використовувати як готові забійні елементи, вмонтовані в СВП, так і ті предмети, що наявні на місці закладки заряду. Так, чавунна сміттєва урна під час вибуху СВП потужністю 5–7 кг тротилу створює кругову зону ураження; при цьому окремі уламки можуть зберігати забійну силу на відстані до 500 м. Тонкостінні металеві конструкції (бочки, баки, частини автомобіля тощо) унаслі- док підриву зазвичай створюють кілька вузьких зон ураження; великі частини констру- кції завдають ураження на відстані до 150–200 м, дрібні уламки — до 30–50 м.

Серед легких уламків особливу небезпеку становлять уламки неметалевих предме- тів, передусім пластмасових і скляних. Їх важко помітити на рентгенівських знімках;

якщо разом з ними ураження завдавали металеві елементи, то існує небезпека залишення пластикових предметів у рані, що неминуче призводить до різних ускладнень. Тому по- мічені пластмасові та скляні уламки необхідно видаляти з рани насамперед, дотримуючи особливої обережності, щоб не залишити дрібних відколів і відламків стороннього тіла.

Унаслідок підривів великих об’єктів (мости, будинки тощо) і транспортних засобів (вагони, автобуси тощо) значну кількість ушкоджень завдають уламки. При цьому пора- нення супроводжують численні та поєднані переломи, розтрощення та забої.

Іноді внаслідок перетискання уламками кінцівок та інших пошкоджених ділянок тіла кровотеча навіть з великих і глибоких ран може бути незначною. Тому під час ряту- вальних робіт необхідно спочатку визначити становище і стан постраждалого і лише по- тім піднімати або відгинати уламок або конструкцію, уживши заходів безпеки. Якщо