ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ВИРОБНИЦТВ
Рисунок 7.21 Загальний вигляд наземного резервуара (тип РВС)
1 – піногенераторна камера; 2 – дихальний клапан; 3 – запобіжний клапан;
4 – вогнеперешкоджувач; 5 – люк для вимірювання; 6 – пристрій для вимірювання рівня нафтопродукту; 7 – світловий люк; 8 – хлопавка; 9 – люк-лаз; 10 – заземлення
Наповнення та спорожнення резервуарів здійснюється з допомогою пристроїв приймання-роздачі, що мають місцеве або дистанційне керування.
Кількість таких пристроїв визначають залежно від максимальної продуктивності заповнення і спорожнення. Пристрій приймання-роздачі повинен обладнуватись надійним запірним органом (хлопавка, підйомна труба).
Пристрій з хлопавкою, яка має бокове керування, обладнується запасним тросом. Швидкість руху потоку рідини не більша за 2,5 м/с, при заповненні порожнього резервуара – не більша за 1 м/с до моменту заповнення кінця патрубка приймання-роздачі.
Резервуари для легкозаймистих та горючих рідин оснащуються дихальною і запобіжною арматурою. Вибір дихальної арматури залежить від типу резервуара і рідини, яка в ньому зберігається. Зокрема, на резервуарах типу РВСПП, РВСП розташовують вентиляційний патрубок з вогнеперешкоджувачем; на резервуарах типу РВС для зберігання нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів до 93,3 кПа і з тиском у газовому просторі 2 кПа – дихальний і запобіжний клапан з вогнеперешкоджувачем; на резервуарах з РВС при атмосферному тиску у газовому просторі для зберігання масел і мазутів – вентиляційний патрубок.
Резервуари оснащуються приладами місцевого або дистанційного вимірювання рівня і температури рідини, що зберігається, автоматичною сигналізацією верхнього і нижнього рівнів та пристроями відбору середньої проби.
Для вилучення підпродуктової води резервуари всіх типів оснащуються сифонними кранами. Крани встановлюються на першому поясі стінки резервуара в будь-якому місці по обидва боки від осі люка-лазу на відстані не менше 1 м.
В’язкі нафта і нафтопродукти зберігають в резервуарах, які мають теплоізоляційне покриття і обладнані засобами підігріву, що забезпечують збереження якості рідин та пожежну безпеку.
Рухомі елементи конструкцій плаваючих покриттів і понтонів повинні виготовлятися з матеріалів, які виключають іскроутворення через тертя деталей, що переміщаються та від їх можливих співударів.
При ручному відборі проб та замірі рівня слід використовувати тільки заземлені пристрої, виготовлені з матеріалів з питомим опором менше 105 Ом.м.
Для обмеження вільного розтікання рідин з легкозаймистими та горючими рідинами при пошкодженнях і аваріях влаштовують обвалування.
Його розташовують навколо окремих резервуарів чи групи резервуарів.
Обвалування має вигляд суцільного земляного валу чи суцільної стінки з негорючих матеріалів з розрахунковою висотою і нормованою шириною.
Висота обвалування навколо резервуарного парку з ЛЗР та ГР повинна бути такою, щоб воно вміщало об’єм рідини, яка зберігається у найбільшому резервуарі і перевищувало рівень розлитої рідини на 0,2 м, тобто:
2 , 0 F F
h V n
і 1 р. і п.
р. max
обв.
,
де hобв.– висота обвалування, м; Vmax– об’єм найбільшого резервуара, м3;
.п.
Fр – площа резервуарного парку, м2; Fір.– площа і-того резервуара, м2; n – кількість резервуарів. Земляне обвалування у верхній частині має мати не менше 0,5 м завширшки.
Територія резервуарних парків і особливо майданчиків всередині обвалування повинна бути очищена від рідини, сміття, сухої трави і листя.
Забороняється складувати на цій території горючі матеріали. Обвалування резервуара або групи резервуарів необхідно підтримувати у справному стані.
Для запобігання дії сонячних променів наземні резервуари для зберігання ЛЗР мають бути пофарбовані світлою фарбою.
На кожен резервуар повинна бути складена технологічна карта, в якій вказують номер резервуара, його призначення, максимальний рівень наливання, мінімальний залишок, швидкість наповнення і спорожнення, а також максимальну температуру підігрівання продукту, якщо в резервуарі зберігається продукт, що потребує підігрівання.
Наповнювати або спорожнювати резервуар можна тільки після перевірки правильності відкривання і закривання відповідних засувок. Продукт повинен надходити під шар рідини. Не дозволяється подавати продукт в резервуар
"падаючим струменем".
В процесі експлуатації резервуарів необхідно постійно контролювати герметичність резервуарів, стан сифонових кранів, прокладок фланцевих з'єднань, сальникових засувок тощо. Виявлені несправності слід негайно усувати.
Дихальна арматура і вогнеперешкоджувачі, встановлені на резервуарах, повинні бути правильно відрегульовані і утримуватися в справному стані.
Майданчик, де вони розташовані, має з'єднуватися зі сходовим майданчиком резервуара містком. Ходити безпосередньо по даху резервуарів забороняється.
Дихальні клапани та вогнеперешкоджувачі у весняно-літній період необхідно перевіряти не рідше одного разу на місяць, а при мінусовій температурі повітря – не рідше двох разів на місяць. При оглядах дихальної арматури необхідно очистити клапани від бруду, взимку – від льоду; у гідравлічних клапанах перевірити рівень рідини. Дихальні клапани повинні бути з непримерзаючими тарілками.
Гідравлічний запобіжний клапан необхідно заповнювати рідиною, що важко випаровується і не замерзає після кожного викиду. Замінювати цю рідину потрібно не рідше двох-трьох разів на рік.
Перед заповненням резервуара рідиною необхідно перевірити справність замірного пристрою. При замірі рівня рідини в резервуарі мірною стрічкою в замірному люку повинні бути кільце або колодка з металу, що виключає іскроутворення.
Резервуари, труби і інше устаткування слід очищати механізованим вибухопожежобезпечним способом. При ручному очищенні необхідно застосовувати інвентар, що виключає іскроутворення при ударах.
Під час огляду резервуарів, відбору проб або заміру рівня рідини допускається використовувати для освітлення лише акумуляторні ліхтарі у вибухозахищеному виконанні. Користуватися для освітлення сірниками, факелами, свічками, гасовими лампами забороняється. Забороняється відбирати проби ЛЗР через верхній люк резервуара під час закачування або відкачування продукту.
Група резервуарів і окремо розташовані резервуари повинні бути забезпечені (відповідно до норм) первинними засобами пожежогасіння.
Якщо резервуари обладнані стаціонарними системами пожежогасіння, їх перевіряють в терміни, встановлені інструкцією (не рідше).
Зливоналивні споруди і робочі шляхи залізничних естакад повинні бути в справному стані і надійно заземлені. Майданчики, на яких розміщують зливоналивні споруди, повинні мати гладку поверхню; необхідно забезпечити можливість безперешкодного стоку пролитої рідини. Нерівності, вибоїни, ями, що з'являються на майданчику, потрібно негайно усувати.
По обидва боки зливоналивних пристроїв на залізничних коліях (на відстані двох двовісних або одного чотиривісного вагона) мають бути встановлені сигнальні знаки, що забороняють в'їзд тепловозів на ці колії. Рух тепловозів по залізничних коліях, на яких розташовані зливоналивні пристрої, забороняється. У разі потреби рух тепловозів і паровозів дозволяється лише по обхідних залізничних коліях. Зчеплення, розчеплення і сортування вагонів- цистерн повинні здійснюватися поза пунктами зливу і наливу. Подача під злив і
налив транспортних засобів допускається тільки після ретельного очищення майданчиків і залізничних колій від раніше пролитої рідини.
Подача залізничних цистерн під злив або налив і виведення їх повинні проводитися плавно, без поштовхів і ривків. Гальмування залізничних цистерн металевими черевиками на території зливоналивних пристроїв не дозволяється.
Для цього можна застосовувати лише дерев'яні підкладки або інший матеріал, що не дає при гальмуванні іскор. Не допускається застосовувати як важелі сталеві ломи і інші сталеві предмети для зрушення з місця і підкатки вагонів- цистерн до місця зливу і налив.
Забороняється під час зливоналивних операцій на естакаді проводити маневрові роботи або подавати на вільну колію окремі залізничні цистерни.
Перед початком зливоналивних операцій необхідно перевірити справність зливоналивних пристроїв, систем заземлення, перемикальних вентилів, засувок і правильність їх відкривання, а також щільність шлангів або телескопічних труб. Виявлені несправності в пристроях треба негайно усунути.
Забороняється приймати під налив вагони-цистерни без відмітки технічного огляду, а також з явними ознаками протікання або інших несправностей, перешкоджаючих наливанню в них рідини.
При наливі або зливі рідин з температурою спалаху пари 45° С і нижче обслуговуючий персонал повинен особливо обережно відкривати і закривати кришки люків цистерн, приєднувати шланги і інші прилади до цистерн, не допускаючи при цьому ударів. Інструмент, що використовується під час операцій зливу і наливу, повинен бути виготовлений з металу, що виключає іскроутворення при ударах.
Щоб при наливанні рідини не було розбризкування, наконечник шланга повинен бути опущений до дна цистерни.
Якщо в процесі наливання виявиться протікання цистерни, то налив необхідно припинити до повного усунення несправності. У разі неможливості її усунення рідину з цистерни виливають і цистерну повертають на станцію відправлення.
Злив рідини з цистерни з несправним нижнім зливним пристроєм повинен проводитися через верхню горловину люка цистерни шляхом відкачування. В цьому випадку не дозволяється використовувати для відкривання нижнього зливного приладу металеві ударні інструменти.
Під час зливоналивних операцій не допускаються переповнення і облив цистерн рідиною. Для запобігання переливу продукту при наливанні його в цистерни слід застосовувати обмежувачі рівня наливу.
Відігрівати застиглі рідини в зливоналивних стояках і пристроях цистерн слід тільки парою, гарячою водою або нагрітим піском. Для відігрівання забороняється застосовувати відкритий вогонь (факели, паяльні лампи, жаровні і т.п.). Підігрівати ЛЗР, що застигають (бензол, льодову оцтову кислоту і ін.), допускається паровими або водяними грілками (змійовиками), а в'язкі нафтопродукти – електричними грілками. У роботу на повну потужність грілка включається тільки після повного її занурення в продукт. В процесі
підігрівання треба стежити за тим, щоб при розширенні продукту від нагрівання не відбувся перелив або викид його з цистерни.
Температура підігріву в'язких нафтопродуктів не повинна перевищувати 90 оС і бути на 15 оС нижчою за температуру спалаху рідини.
Під час зливоналивних операцій необхідно дотримуватися суворого протипожежного режиму. Розлиту під час цих операцій рідину треба прибрати, а очищені місця засипати піском. Забороняється при цьому проводити ремонтні роботи, застосовувати відкритий вогонь, палити, використовувати для освітлення звичайні переносні електричні лампи.
Для місцевого освітлення місць під час проведення зливоналивних операцій можна застосовувати тільки акумуляторні ліхтарі у вибухозахищеному виконанні.
Забороняється проводити зливоналивні операції під час грози.
Зливоналивні пристрої повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння відповідно до встановлених норм. Стан наявних стаціонарних систем пожежогасіння необхідно систематично перевіряти.
Забезпечення складів нафти і нафтопродуктів, резервуарів автоматичними установками пожежогасіння і автоматичною пожежною сигналізацією здійснюється згідно з таблицею 7.3.
Таблиця 7.3.
Вид приміщення
Нормативний показник приміщень, які підлягають обладнанню:
АУПГ АПС
Складські приміщення для зберігання
нафтопродуктів в тарі з tсп<120оС При площі ≥500м2 При площі <500м2 Складські приміщення для зберігання
нафтопродуктів в тарі з tсп≥120оС При площі ≥750м2 При площі <750м2 Приміщення для насосів і вузлів
засувок у будинках продуктових насосних станцій на складах нафти і нафтопродуктів
При площі ≥300м2 При площі <300м2
Приміщення для насосів і вузлів засувок у будинках продуктових насосних станцій резервуарних парків магістральних нафтопроводів
Незалежно від площі, на станціях продуктивністю
≥1200м3/год
Незалежно від площі, на станціях продуктивністю
<1200м3/год Наземні резервуари для зберігання
нафти і нафтопродуктів Об’ємом ≥5000м3 –
Зберігання ЛЗР і ГР у тарі
Легкозаймисті і горючі рідини в тарі можна зберігати в будівлях (сховищах), під навісами і на відкритих майданчиках.
Складські приміщення для горючих нафтопродуктів в тарі проєктуються висотою не більше трьох поверхів, для легкозаймистих нафтопродуктів – одноповерховими. Зберігання горючих нафтопродуктів в тарі допускається в одноповерхових підземних спорудах.
Загальна місткість одного складського приміщення не перевищувати 1200 м3 для легкозаймистих нафтопродуктів та 6000 м3 – для горючих. Склади можуть розташовуватися в одному приміщенні з розливальними, роздатковими, насосними та іншими обслуговуючими приміщеннями з виокремленням складської частини протипожежними перегородками.
При зберіганні нафтопродуктів у складських приміщеннях і під навісами з механічним укладанням тари, висота стелажів чи штабелів приймається не більше 5,5 м. В кожному ярусі стелажу тара розміщується в один ряд по висоті і в два ряди по ширині. Ширина штабеля приймається не більше чотирьох піддонів. Між штабелями та стелажами влаштовуються проїзди шириною не менше 1,4 м і проходи – 1,0 м.
При зберіганні нафтопродуктів на відкритих майданчиках тара укладається у штабелі. Довжина одного штабеля не більше 25 м, ширина – 15 м, висота – 5,5 м; на кожному майданчику допускається розташування не більше шести штабелів. Для обмеження площ розливу нафтопродуктів майданчики (відкриті чи під навісом) для зберігання нафти та нафтопродуктів в тарі огороджуються земляним валом чи негорючою стіною висотою 0,5 м.
Зберігати рідини можна лише в справній тарі. Укладання бочок з ЛЗР і ГР в сховищі слід проводити обережно (для уникнення ударів їх один об одного) і обов'язково корками вгору.
У сховищах затарених нафтопродуктів забороняється зберігати промаслений спецодяг і обтиральні матеріали – скриньки для зберігання обтиральних матеріалів повинні знаходитися поза сховищем. Заборонено застосовувати сталевий інструмент, відкритий вогонь і палити.
У сховищах дозволяється тримати рідини в скляних бутлях, що поміщені в кошики. Кошики з бутлями допускається розміщувати групами не більше 100 бутлів в кожній, в два ряди по 50 бутлів в кожному ряду. Між групами бутлів повинен бути прохід завширшки не менше 1м. На відкритому майданчику зберігати бутлі з рідинами не дозволяється. Транспортування скляних і керамічних бутлів з горючими рідинами допускається на спеціальних візках або ношах з бортами. У сховищі забороняється зберігати порожню тару і закупорочний матеріал. Не допускається відпускати рідини наливанням.
Відпускати ЛЗР і ГР споживачам дозволяється тільки з розфасовувальних, розливних або роздавальних відділень в металеву вибухобезпечну герметичну тару з корками, що щільно закриваються.
Відпускати ЛЗР і ГР споживачам в скляну тару не допускається. Металеві бочки, бідони та іншу тару з-під ЛЗР і ГР миють в спеціальних приміщеннях або на окремих мийних майданчиках із застосуванням негорючих мийних розчинів.
На територію складу ЛЗР і ГР забороняється в'їзд автомобілів, колісних тракторів і іншого механізованого транспорту, не обладнаного спеціальними іскрогасниками і засобами пожежогасіння.
Тарні сховища легкозаймистих і горючих рідин повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння відповідно до встановлених норм; стан наявних стаціонарних систем пожежогасіння необхідно систематично перевіряти.
7.3. Пожежна безпека процесів зберігання твердих горючих матеріалів Для нормального функціонування всіх галузей народного господарства (промисловості, сільського господарства, науки, охорони здоров'я) необхідно мати запаси різноманітних видів сировини, напівфабрикатів, хімікатів, тобто матеріальних ресурсів.
Речовини і матеріали, що виготовляються, можуть поставлятися споживачам безпосередньо, тобто транзитом, або через бази, склади, органи матеріально-технічного постачання, тому запаси матеріальних ресурсів створюються не лише на промислових підприємствах і збутових складах підприємств-виробників, але і на складах і базах постачальних та збутових організацій, а також на складах перевалочних транспортних організацій.
Завданням складського господарства є створення матеріальних ресурсів в асортименті, що необхідний для ритмічного постачання галузей народного господарства, забезпечення пожежної безпеки зберігання матеріалів, режиму і технології зберігання, максимальне використання площ і об'ємів, збільшення їх пропускної здатності, підвищення рівня механізації та інших функцій, пов'язаних з прийманням, розташуванням і відпуском матеріальних ресурсів споживачам.
У складських приміщеннях концентруються значні кількості речовин, тому необхідно особливо ретельно дотримуватись протипожежного режиму під час будь-якої складської операції (приймання, відпуск, зберігання, розфасовка тощо), особливо з хімікатами (хімічною продукцією, реактивами, препаратами).
Матеріальні склади поділяються на склади загального призначення і спеціалізовані. Склади загального призначення на залізничних станціях, в морських і річкових портах називаються пакгаузами. Пакгаузи призначені для тимчасового зберігання вантажів. Невеликі матеріальні склади іноді називають господарськими.
До складів загального призначення відносяться торгові бази і склади, матеріальні склади промислових підприємств, речові, склади військових частин, господарські склади навчальних, адміністративних, науково- дослідних і проєктних установ.
Склади металевих виробів, скла в упаковці, хімічних речовин, паперу, шкіри, гуми і гумотехнічних виробів, каучуку, сірників, інструментів входять до групи спеціалізованих складів.
На відміну від спеціалізованих, на складах загального призначення зберігаються товари різні за пожежною небезпекою і фізико-хімічними властивостям. Особлива увага надається сумісності зберігання речовин і матеріалів на складах та визначенню ефективних засобів гасіння пожеж. Під час зберігання у складах (приміщеннях) різних речовин та матеріалів повинні враховуватися їх пожежонебезпечні фізико-хімічні властивості (здатність до окиснення, самонагрівання, займання в разі потрапляння вологи, взаємодії з повітрям тощо), сумісність, а також ознаки однорідності речовин, що застосовуються для гасіння пожежі. Наприклад, спільне зберігання в одній
секції з каучуком або автомобільною гумою, а також ЛЗР та ГР будь-яких інших товарів і матеріалів, незалежно від однорідності вогнегасних речовин, які використовуються, не дозволяється.
Пожежна небезпека матеріальних складів характеризується також наявністю великої кількості горючого пакувального матеріалу і тари, дерев'яних стелажів, дерев'яних конструкцій будівель і навантажувально- розвантажувальних механізмів.
Крім укладання і переміщення товарів на складах здійснюється пакування, сортування, комплектація та їх зважування. Ці технологічні операції, а також присутність людей, створюють ряд умов для виникнення джерел запалювання.
Тому у складських будівлях (приміщеннях) всі операції, пов’язані з розкриттям тари, розфасуванням продукції, перевіркою справності та дрібним ремонтом, приготуванням робочих сумішей вогненебезпечних рідин та іншими подібними до цих роботами, повинні здійснюватися в ізольованих приміщеннях.
За будовою склади загального призначення поділяють на відкриті (майданчики, платформи), напівзакриті (навіси) і закриті (опалювані і неопалювані). Закриті склади є основним типом складських приміщень.
Відкритий склад – майданчик, який розташований на незначній висоті над поверхнею землі, з нахилом для стоку атмосферних опадів, належним чином обладнаний і пристосований для складування і тимчасового зберігання продукції.
Напівзакритий склад – навіси з одно- або двосхилою покрівлею з негорючих матеріалів. Залежно від виду транспорту навіси споруджують з платформою шляхом насипання ґрунту або на рівні ґрунту. У них складують і зберігають хімічну продукцію, яку необхідно захищати від дії атмосферних опадів і сонячного проміння і яка не створює загрози виникнення пожежі.
Закриті склади – будівлі із залізобетонних, бетонних або інших негорючих матеріалів. Будівлі матеріальних складів найчастіше будують одноповерховими. Проте зустрічаються і багатоповерхові складські будівлі – до шести поверхів. Багатоповерховими можуть бути склади готової продукції промислових підприємств і великі оптові бази.
Для зберігання хімічних речовин споруджують звичайно одноповерхові будівлі. Одноповерхові складські будівлі мають ряд переваг перед багатоповерховими: на 1 м2 площі підлоги одноповерхового складу допускається навантаження до 6 т, а на 1 м2 міжповерхового перекриття – від 0,5 до 1,5 т. У одноповерховій складській будівлі краще використовувати механізми для обробки речовин.
У закритих складах складують і зберігають хімічну продукцію, яку необхідно захищати не тільки від вологи, але і від температурних коливань навколишнього середовища (повітря).
Складські приміщення (відсіки), розташовані в підвальних або цокольних поверхах, повинні мати люки чи вікна розміром 0,9 м х 1,2 м з приямками (для випускання диму в разі пожежі), які влаштовуються відповідно до вимог будівельних норм. У разі неможливості влаштування вікон дозволяється обладнання цих приміщень спеціальною системою димовилучення. Матеріальні
склади промислових підприємств можна споруджувати впритул до виробничих будівель, розділивши їх глухою протипожежною стіною.
Склади об'єктів торгівлі і будівництва, господарські склади адміністративних і навчальних закладів можна розташовувати в підвалах житлових будинків і установ при дотримані ряду вимог:
1) склад не повинен містити ЛЗР, ГР, горючих газів, піротехнічних виробів;
2) перекриття над підвалом повинно мати межу вогнестійкості не менше REI 60;
3) виходи з складу повинні бути відокремленими від сходових кліток загального користування;
4) у підвалі не повинні знаходитися газові та парові комунікації, транзитні електрокабелі.
Для зберігання матеріалів, які є різними за пожежною небезпекою, склади розділяються протипожежними стінами на відсіки. Величина відсіку визначається за площею або кількістю матеріалів і речовин, що зберігаються.
Допустима місткість відсіків встановлюється частіше для спеціалізованих складів (наприклад, для аміачної селітри).
Підвищену пожежну небезпеку на складах мають конторські та побутові приміщення. Їх необхідно ізолювати від складських приміщень. У складах конторські та побутові приміщення мають бути облаштовані протипожежними перегородками 1-го типу та перекриттями 3-го типу (без отворів) і мати один з евакуаційних виходів безпосередньо назовні. Сполучення цих приміщень зі складом допускається через протипожежні двері 2-го типу. У протипожежних перегородках, що відокремлюють конторські приміщення від складу, дозволяється влаштовувати протипожежні вікна 2-го типу, що мають сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання відповідності.
Дозволяється розташовувати у складських приміщеннях робочі місця комірників (обліковців, відбраковувальників, товарознавців) з обгородженням їх заскленими перегородками з негорючих матеріалів заввишки 1,8 м, які не повинні перешкоджати евакуації людей та матеріальних цінностей.
До будівлі складу окрім навантажувально-розвантажувальних рам забороняється прибудовувати будь-які приміщення, навіси. Виняток становить випадок, при якому зовнішня стіна складу є протипожежною. Зберігання вантажів, тари та вантажних механізмів на рампах складів не дозволяється.
Матеріали, розвантажені на рампу, до кінця роботи складу мають бути прибрані.
Опалення складських приміщень – важлива ланка в загальному комплексі протипожежних заходів. Закриті склади поділяються на неопалювані і опалювані. На складах, де зберігають метали, металовироби, текстильні товари, підтримувати плюсову температуру необов'язково. Склади для зберігання продовольчих товарів потребують плюсової температури (+3°С). Для складів допускається тільки централізоване опалення (парове, водяне) з гладкими батареями, переважно – калориферне.
Забороняється застосовувати в робочих приміщеннях електронагрівальні прилади з відкритим нагрівальним елементом, а також з нагрівальним елементом, температура якого понад 95 °С. Використання опалювальних
електронагрівальних приладів допускається лише у приміщеннях для обслуговуючого персоналу складів (конторських, побутових), відділених від складських приміщень протипожежними перегородками та перекриттями. Для обігріву цих приміщень можна використовувати безпечні електронагрівальні прилади, наприклад масляні радіатори, які повинні мати окрему мережу живлення з пусковими і захисними пристроями і справними терморегуляторами. При виявленні несправності або порушенні температурного режиму нагрівник негайно вимикають і повідомляють про це особу, яка відповідальна за експлуатацію.
Матеріальні цінності на складах укладаються на стелажі або у штабелі.
У складських приміщеннях, розташованих у будівлях будь-якого ступеня вогнестійкості, допускається встановлювати стелажі з горючих матеріалів висотою не більше 3 м із влаштуванням проходів між стінами і стелажами завширшки не менше 1 м. Конструкції стелажів (у тому числі і полиці) висотою більше 3 м мають бути виготовлені з негорючих матеріалів.
У разі застосування безстелажного способу зберігання матеріали повинні укладатися у штабелі. Навпроти дверних отворів необхідно залишати проходи, які дорівнюють ширині дверей, але не менше 1 м. Якщо склад понад 10 м завширшки, посередині його влаштовується поздовжній прохід не менше 2 м завширшки. Ширина проходів між штабелями має бути не менше 1 м. Ширина проходів та місця штабельного зберігання повинні бути позначені обмежувальними лініями, нанесеними на підлозі, які добре видно. Відстань від стін до штабелів повинна бути не менше 0,8 м.
Для вилучення шкідливої пари, газів і пилу, що виділяється через нещільність тари, а також для створення температурного режиму і підтримки необхідної вологості, в складських приміщеннях передбачають вентиляцію.
Залежно від ступеня шкідливості забруднень влаштовують природну, механічну або змішану вентиляцію. Вона повинна створювати певну кратність повітрообміну. При тимчасовому перебуванні людей в складських приміщеннях повинна передбачатися вентиляція з кратністю обміну від 1,5 до 5, при постійному перебуванні людей – від 3 до 10.
У складських приміщеннях, в яких зберігається особливо вибухопожежонебезпечна хімічна продукція, а також в приміщеннях розфасовки і перезатарування, передбачають аварійну вентиляцію.
Вентиляційне обладнання має бути пожежобезпечним, а електроустаткування – у вибухобезпечному виконанні.
Балони з горючими газами, посудини (пляшки, сулії, інша тара) з ЛЗР та ГР, аерозольні упаковки мають бути захищені від сонячного й іншого теплового впливу.
У складах загального призначення допускається зберігання не більше 5 тис. аерозольних упаковок. За умови більшої кількості таких упаковок вони повинні зберігатися в окремих складах або ізольованих протипожежних відсіках загальних складів з безгорищними покриттями, які легко скидаються.
В ізольованому відсіку дозволяється зберігання не більше 15 тис. упаковок.