Забарвлення і нанесення написів на балони

Назва газу Колір балонів

Текст напису

Колір напису

Колір смуги

Азот Чорний Азот Жовтий Коричневий

Аміак Жовтий Аміак Чорний –

Ацетилен Білий Ацетилен Червоний –

Бутилен Червоний Бутилен Жовтий Чорний

Бутан Червоний Бутан Білий –

Водень Темно- зелений

Водень Червоний –

Повітря Чорний Стиснуте повітря

Білий –

Кисень Голубий Кисень Чорний –

Сірководень Білий Сірководень Червоний Червоний

Хлор Захисний – – Зелений

Етилен Фіолетовий Етилен Червоний –

Коефіцієнт заповнення балонів скраплених газів повинен бути не більше як 0,85. Під час зберігання, транспортування балонів з киснем не можна допускати потрапляння в них масла та дотикання арматури з промасленими матеріалами.

При транспортуванні балонів з киснем забороняється братись за вентилі.

На склад слід приймати балони з газами, у яких ще не закінчився термін періодичного огляду. Балони з отруйними газами повинні зберігатися в спеціальних закритих приміщеннях. Балони з іншими газами дозволяється зберігати як в спеціальних приміщеннях, так і на відкритих майданчиках, захищених від дії опадів і сонячних променів.

Не допускається зберігати балони з несправними вентилями, пошкодженим корпусом (з тріщинами, вм'ятинами, сильною корозією). При завантаженні, розвантаженні і зберіганні не можна допускати ударів балонів один об одного, падіння ковпаків і балонів на підлогу.

У складах балонів з газами не дозволяється зберігати інші речовини, матеріали і предмети (ЛЗР, ГР, кислоти, ганчір'я тощо).

На відстані 5м від складу для зберігання балонів з горючими газами забороняється зберігати будь-які горючі матеріали (тверді і рідкі), проводити роботи із застосуванням відкритого вогню.

Склади для зберігання балонів з газами повинні бути одноповерховими, I чи II ступеня вогнестійкості, з легкоскидними покриттями. Вікна і двері складів повинні відкриватись назовні, підлоги повинні бути виконані з неіскроутворюючих матеріалів. Максимальний загальний вміст складу – 3000 балонів (у перерахунку на 40-літрові). Склад розділяють протипожежними перегородками на відсіки місткістю не більше 500 балонів з горючими або отруйними газами і не більше 1000 балонів з негорючими та неотруйними.

Для оберігання балонів від прямої дії сонячних променів шиби вікон і дверей складу повинні бути матовими або пофарбованими білою фарбою.

Склади для зберігання балонів з газами повинні мати постійно працюючу примусову вентиляцію, що підтримує безпечні концентрації газів.

Використовувати склади з непрацюючою вентиляцією не дозволяється.

Балони оснащують башмаками і зберігають у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, клітках чи огороджують бар’єром. Окремо розташовані балони закріплюють ланцюгами чи хомутами. Балони, що не мають башмаків, зберігають в горизонтальному положенні на дерев’яних рамах чи стелажах. При укладанні в штабелі їх висота не повинна перевищувати 1,5 м, всі вентилі закриті запобіжними ковпаками і повернуті в одну сторону. Наповнені балони зберігають окремо від порожніх.

Балони з горючими газами (воднем, ацетиленом, пропаном, етиленом тощо) зберігають окремо від балонів з киснем, хлором, фтором, стисненим повітрям і іншими окисниками, а також окремо від токсичних газів. Як правило, кисень і горючі гази зберігають в ізольованих один від одного приміщеннях, а хлор – в спеціальних складських приміщеннях. Сірководень зберігають на відкритому повітрі під навісом.

При виявленні балонів з горючим газами, що мають витікання, їх негайно вилучають з складу.

Балони транспортують автомобільним, залізничним, повітряним, водним транспортом, а також електрокарами і візками. Під час перевезення на їх вентилі встановлюють захисні ковпаки. На автомобілях балони вкладають ковпаками в одну сторону. Для запобігання ударам при перевезенні балони

розташовують на дерев’яних підкладках, оббитих повстю, або одягають на кожен балон два мотузкових чи гумових кільця товщиною 0,025 м.

Підлогу складів для горючих газів виконують з негорючих матеріалів, що виключають іскроутворення при падінні балонів. На склади не допускають осіб, у взутті, підбитому металічними цвяхами чи підківками.

Освітлення складів балонів з горючими газами має бути електричним у вибухозахищеному виконанні. Доцільно влаштовувати зовнішнє освітлення через засклені вікна з допомогою ламп з відбивачами. Опалення складів водяне, парове низького тиску чи повітряне. Необхідно стежити, щоб відстань від балонів до радіаторів системи опалення була не менше 1 м. Температура в складах балонів горючих газів не перевищує 35 ^оС в околі 10 м навколо складу балонів не дозволяється зберігати горючі матеріали і проводити вогневі роботи.

В умовах пожежі балони необхідно своєчасно вилучати з небезпечної зони, а якщо це неможливо, то інтенсивно охолоджувати водою, здійснюючи одночасно гасіння балонів, що горять, і конструкцій. Якщо балони охоплені вогнем, то їх охолоджують водою, яку подають з-за укриття. Підходять до балонів на пожежі збоку, а не з торців.

7.2. Пожежна безпека процесів зберігання легкозаймистих і горючих рідин Легкозаймисті та горючі рідини зберігають в резервуарах і у тарі (бочках, каністрах, флягах, бідонах, спеціальних контейнерах тощо).

Зберігання ЛЗР і ГР в резервуарах

Резервуар (з лат. reservare – зберігати) – споруда призначена для приймання, зберігання, видачі, обліку (кількісного і якісного) легкозаймистих та горючих рідин, а також для відстоювання води і механічних домішок.

Резервуари виготовляють із сталі методом зварювання – сталеві резервуари, з спеціальних марок бетону з відповідною гідроізоляцією – залізобетонні. Сталеві резервуари найбільш поширені і залежно від форми поділяються на: циліндричні, каплеподібні, кулясті (сферичні), прямокутні.

Циліндричні резервуари в свою чергу виготовляють горизонтальними (мають циліндричний горизонтальний корпус та напівсферичні або плоскі з підсилюючими ребрами боковини) та вертикальними (мають вертикальні циліндричні стінки та плоскі днища і покрівлю).

Залежно від рівня грунту резервуари поділяють на наземні – у яких рівень рідини вище прилеглого майданчика та підземні – заглиблені у грунт або обсипані ґрунтом. Підземними вважають такі резервуари, у яких найвищий рівень рідини в резервуарі або рівень рідини, що розлилась в будівлі або споруді, нижчий не менше ніж на 0,2 м найнижчої планувальної позначки прилеглого майданчика на відстані в межах 3-х м від краю сховища. В обсипаних ґрунтом резервуарах, як випливає з визначення, ширина обсипки по верху повинна бути не менше 3-х м.

На відміну від наземних сховищ підземні виключають можливість розливання ЛЗР чи ГР через руйнування стінок від вибуху або температурних напружень, випаровування легких фракцій у них нижче у порівнянні з підземними. При пожежах вони мають значно менший рівень теплового випромінювання, не потребують проведення охолодження і тому організація їх пожежогасіння значно простіша. В той же час будівництво таких сховищ більш складніше і дорожче. З цієї причини вони використовуються дуже рідко.

Залежно від об’єму продукту, що зберігається, резервуари поділяють на чотири класи небезпеки: клас I – резервуари об’ємом більше 50 000 м³; клас II – резервуари об’ємом від 20 000 м³ до 50 000 м³ включно, а також резервуари об’ємом від 10 000 м³ до 50 000 м³ включно, які розташовуються безпосередньо на берегах рік, великих водойм та в межах міської забудови;

клас III – резервуари об’ємом від 1 000 м³ та менше 20 000 м³; клас IV – резервуари об’ємом менше 1 000 м³.

За конструктивними особливостями сталеві вертикальні резервуари виготовляють: з плаваючим покриттям (позначення – РВСПП); з стаціонарним покриттям та понтоном (РВСП), з стаціонарним покриттям без понтона (РВС), з захисною стінкою ((РВС; РВСП; РВСПП) – ЗС). Вибирають тип резервуара залежно від температури спалаху і тиску насичених парів ЛЗР та ГР, зокрема, легкозаймисті рідини з тиском насичених парів від 26,6 кпи до 93,3 кпи зберігають у резервуарах з плаваючою покрівлею або понтоном та у резервуарах з стаціонарною покрівлею, які обладнані газовою обв’язкою або установкою уловлювання легких фракцій. Легкозаймисті рідини з тиском насичених парів менше 26,6 кпи зберігають у резервуарах зі стаціонарною покрівлею без газової обв’язки.

Резервуари з плаваючим покриттям (рис. 7.19) проектують для умов зберігання нафти і нафтопродуктів з температурою не вище 40 ^ос. Їх споруджують в основному в південних районах України.

Рисунок 7.19 – Розріз резервуара з плаваючим

покриттям (тип РВСПП):

1 – пересувна драбина;

2 – мембрана; 3 – зовнішня драбина; 4 – мірник;

5 – корпус резервуара;

6 – захисний козирок;

7 – кронштейн козирка;

8 – плаваюче покриття;

9,10 – дренажний пристрій для стікання води

Всередині резервуара розташовано металевий дах, який плаває на поверхні рідини. Призначення такого плаваючого покриття – зменшення втрат легкозаймистих та горючих рідин при зберіганні. Нижнє положення плаваючого даху фіксується кронштейнами на висоті 1,8 м від дна резервуара.

Відвід дощової води з резервуара в дренажну систему проводиться з допомогою шарнірної труби, яка фіксується в нижній частині. Між плаваючою покрівлею і стінкою резервуара повинна бути щілина 200 мм з допустимими відхиленнями 100 мм.

На плаваючому покритті у резервуарах з об’ємом більше 5000 м³ необхідно обладнувати кільцевий бар’єр для утримання піно утворювальних засобів пожежогасіння.

На підприємствах нафтопродуктів розповсюджені також і резервуари з понтонами (рис. 7.20). Вони утворюють конструкцію з дном із листового металу і підсилюючими ребрами.

1 2

3

4

250