перехідних опорів може сягати рівня в 400 °С залежно від стану контакту і сили струму, що протікає через нього.
Тривале існування режиму "поганого контакту" призводить до перегріву і пошкодження (розплавлення, обвуглення) ізоляції проводів в безпосередній близькості від місця контактного з'єднання, руйнування ізоляторів електроспоживачів, а також комутуючих пристроїв.
Великі перехідні опори часто призводять до металевого КЗ між жилами електропроводів внаслідок руйнування ізоляції. Висока температура, що виникла на великому перехідному опорі, може виявитися причиною загоряння ізоляції проводів, а також інших горючих речовин і матеріалів, що розташовані в безпосередній близькості від цього місця.
Саме у місцях перехідних опорів, перш за все і відбувається небезпечне нагрівання ізоляції, інших дотичних горючих речовин і матеріалів і навіть їх займання. При цьому апарати електрозахисту у вигляді запобіжників не здатні реагувати на "поганий" контакт. Великі перехідні опори виявляються в місцях з'єднань провідників, виготовлених з різних матеріалів. Особливо небезпечними є з'єднання багатожильних проводів, виконані без опресовки або пайки.
1.4. Аналіз технічних рішень та нормативної бази із
Відомо, що на величину наслідків від пожеж (травмування та загибель людей, матеріальні збитки) впливає ефективність системи протипожежного захисту. На основі аналізу діючої законодавчої бази України, яка ґрунтується на законах України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» [1, 2, 4], та інших нормативно-правових актах, встановлено, що не визначені вимоги до застосування систем забезпечення пожежної безпеки автотранспортних засобів і не конкретизовано вимоги до систем чи їх елементів.
Так, наприклад, статтею 10 Закону України “Про транспорт” [1] встановлено, що “транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат”. Згідно зі статтею 29 Закону України “Про дорожній рух” [4], “до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам ”. Відповідно до статті 20 Закону України “Про автомобільний транспорт” [2],
“конструкція та технічний стан транспортних засобів, а також їх частини мають відповідати вимогам, порядок визначення яких встановлює Кабінет Міністрів України, та забезпечувати безпеку людей, які користуються транспортними засобами чи беруть участь у дорожньому русі”.
Окрім того, вимоги щодо оснащення транспортних засобів протипожежними системами відсутні і в Кодексі цивільного захисту України [5].
Інші нормативно-правовові акти вказують на необхідність забезпечення системами протипожежного захисту в якості первинних засобів пожежогасіння, тобто
вогнегасниками. А саме ПКМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 року «Про правила дорожнього руху» [6], «забороняється експлуатація транспортного засобу за відсутності працездатного вогнегасника» (пункт 31.4.7). ДСТУ 3649-2010
«Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методи контролю» [3] містять вимогу про те, що транспортні засоби повинні бути укомплектовані вогнегасниками, а в автобусі та в вантажному автомобілі, тимчасово обладнаному для перевезення пасажирів, один вогнегасник повинен знаходитися у кабіні водія, а інший – у пасажирському салоні (кузові) (пункт 6.8.20-21).
Найбільш широко необхідність використання переносних вогнегасників на транспортних засобах та норми їх оснащення наведено у [7, 8] (табл. 1.7). На транспортних засобах переносні вогнегасники розміщують у кабіні біля водія в легкодоступному для нього місці і встановлюють за допомогою кронштейнів. Конструкція кронштейна повинна надійно утримувати вогнегасник, не закривати своїми елементами маркувальні написи на його корпусі, бути зручною для встановлення і оперативного зняття вогнегасника.
Вогнегасники, які розміщують поза кабіною, потрібно захищати від впливу атмосферних опадів, сонячних променів і бруду.
Згідно з [8], забороняється зберігання вогнегасника в багажнику легкового автомобіля, кузові вантажного автомобіля та інших місцях, доступ до яких обмежений.
Таблиця 1.7 Перелік колісних транспортних засобів і норми їх оснащення
переносними вогнегасниками [7]
Назва колісного транспортного
засобу
Мінімальна кількість, тип та позначення вогнегасника
1 2
Легковий автомобіль
загального, спеціалізованого та спеціального призначення
один порошковий (закачного типу ВП-2 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-2) із зарядом вогне-гасної речовини не менше 2 кг
Вантажний автомобіль загального, спеціалізованого та спеціального призначення з повною масою:
не більше 3,5 т один порошковий (закачного типу ВП-3 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-3) із зарядом вогне-гасної речовини не менше 3 кг
Продовження таблиці 1.7
1 2
від 3,5 т, але не більше 12 т один порошковий (закачного типу ВП-5 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-5) із зарядом вогне-гасної речовини не менше 5 кг
понад 12 т один порошковий (закачного типу ВП-9 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-9) із зарядом вогне-гасної речовини не менше 9 кг
Причіп, напівпричіп з повною масою:
від 0,75 т, але не більше 3,5 т один порошковий (закачного типу ВП-3 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-3) із зарядом вогнегасної речовини не менше 3 кг
від 3,5 т, але не більше 10 т один порошковий (закачного типу ВП-5 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-5) із
зарядом вогнегасної речовини не менше 5 кг
понад 10 т один порошковий (закачного типу ВП-9 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-9) із зарядом вогнегасної речовини не менше 9 кг
Автобус (пасажирський автомобіль), що має більше ніж 9 місць для сидіння з місцем водія включно, з повною масою:
не більше 5 т один порошковий (закачного типу ВП-3 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-3) із зарядом вогне-гасної речовини не менше 3 кг
понад 5 т один порошковий (закачного типу ВП-5 (з) або з газом витискувачем у балоні ВП-5) із зарядом
вогнегасної речовини не менше 5 кг
Отже, на сьогоднішній день немає нормативно- правових актів і документів, які б вимагали від виробників влаштовувати на КТЗ системи виявлення та гасіння пожеж.
Також немає нормативних документів на проектування та монтаж цих систем. Тому розвиток наукових основ з цього напрямку є актуальною задачею.
За результатами проведеного аналізу встановлено, що пожежі на транспортних засобах з роками зростають, разом з тим збільшуються і людські жертви та матеріальні збитки. Це зумовлено ростом автомобільного парку, а також тенденціями застосування нових штучних матеріалів (полістирол, вініпласт, поліпропілен тощо), які використовуються при виробництві, удосконаленням експлуатаційних синтетичних
рідин (оливи, охолоджуючі та гальмівні рідини тощо) з низькою температурою займання, розвитком бортових електромереж, що в сукупності збільшує пожежну навантагу, сприяє швидкому розвитку та поширенню полум’я, знижуючи пожежну безпеку автотранспортних засобів. З огляду на це актуальним є підвищення рівня пожежної безпеки автотранспортних засобів.
На теперішній час в Україні діють нормативні документи [1-4], які встановлюють вимоги до пожежної безпеки, та норми обладнання переносними вогнегасниками [6, 7, 8], проте з огляду на вище сказане нерідко вогнегасники є малоефективними, що створює потребу у розробці нових технічних рішень та підходів.