СИНДРОМ ПЛЕЧОВОГО БОЛЮ ПІСЛЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХОЛЕ- ЦИСТЕКТОМІЇ: ЧАСТОТА, ХАРАКТЕРИСТИКА, МОЖЛИВІ ПРИЧИНИ.
Ананєвич В.О.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра хірургії факльтету після диломної освіти,
Центр малоінвазивної хірургії обласної клінічної лікарні у м. Івано-Франківськ Науковий керівник – д.мед.н., проф. Ткачук О.Л.
Лапароскопічна холецистектомія на даний час є одною з найчастіших опера- цій у практиці хірургічних відділень. На відміну від відкритих хірургічних втру- чань, післяопераційний період при застосуванні лапароскопічних технологій має низку характерних особливостей. Одною з них є біль у плечі у ранньому після- операційному періоді. Післяопераційний біль у плечі (ПОБП) переважно є незна-
чної інтенсивності та короткотривалий, проте інколи може спричинити більший дискомфорт, ніж біль у місці проведення операції чи тривати до 7 днів чи навіть 5 тижнів після операції.
Метою роботи було визначити частоту виникнення ПОБП, залежність від віку, статі та особливостей лапароскопічного оперативного втручання.
Було обстежено 114 послідовних пацієнтів віком від 15 до 81 року, яким було проведено лапароскопічну холецистектомію з приводу жовчекамяної хвороби.
Проводилось опитування пацієнтів через 12, 24 та 48 годин у післяопераційному періоді. Статистичну обробку проводили за когортним методом з визначенням до- стовірності відмінностей за Пірсоном.
У ході проведеного дослідження нами було встановлено, що виникнення болю у плечі у пацієнтів у постопераційному періоді не має достовірного зв’язку з віком та статтю пацієнтів, а також не має прямої залежності від тривалості операції.
Проте було встановлено чітку залежність між наявністю болю у плечі та порушен- ням моторики ШКТ у постопераційному періоді. Такі дані свідчать про те, що біль у плечовому поясі пов’язаний не стільки з пневмоперитонеумом та перерозтягом діафрагми скільки з подразненням перднього печінково сплетення під час операції.
ПРОЕКТ УКРАЇНСЬКОГО СУДИННОГО АЛЛОПРОТЕЗУ Василюк С.Я.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра хірургії №1
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.І. Гудивок
Метою роботи є проектування конструктивно нового матеріалу для виготов- лення судинних аллопротезів. В результаті дослідження виявилося, що протез по- винен володіти функцією, яка б дозволяла йому мати здатність реагувати на зміни гідродинамічного тиску, після проходження стадій імплантації. Для цього потрібен протез з своєрідним «амортизатором», який би дозволяв звужуватися та розши- рюватися навіть після обростання сполучною тканиною та після вкриття фібри- новим шаром. Нами пропонується проект аллопротезу, який володіє універсаль- ним амортизатором. Цим амортизатором буде слугувати газово-комічаста плівка, яка буде займати середній шар в аллопротезі («штучний м’язовий шар»). Газово- комічаста плівка повинна бути напівпроникна полікапролактонна наноматриця з S-нітрозоглутатіоном, який є джерелом оксиду азоту. Кожну комірка заповнюється оксидом азоту (NO), тому що оксид азоту вважається багатофункціональною мо- лекулою, яка виявляє активність у регуляції кровообігу, артеріального тиску та тромбоутворенні. Розмір комірки повинен бути діаметром до 1 мм і висотою 0,6-1 мм, а можливо і значно меншим. Ці комірки дозволять реагувати на зміни гідро- динамічного артеріального тиску. Весь простір між комірками разом з верхнім і нижнім шаром варто просочити протиатеросклеротичними і антитромботичними препаратами. Поступове вивільнення їх та NO з «комірок» у просвіт судини може виявитися перспективним напрямком у профілактиці рестенозів.
СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ М’ЯКИХ ТКАНИН У СВІТЛІ УЧЕННЯ
В.Ф. ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКОГО Верба Н.А., Чорнопищук Р.М.
Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова Кафедра загальної хірургії
Науковий керівник – д. мед. н., проф. М.Д. Желіба
Не зважаючи на очевидні досягнення сучасної медицини, рани надалі зали- шаються однією з найактуальніших проблем наукової та практичної медицини (Ва- фин А. З. и соавт., 2007; Даценко Б. М. и соавт., 2007; Lucas C. et al., 2007). Частота цієї патології серед хворих загальнохірургічного профілю досягає інколи 35 – 40
%, та має тенденцію до зростання (Хворостов Е. Д. та ін., 2008; Біляєва О. О. та ін., 2009; Лігоненко О. В. та ін., 2009).
Ще в середині минулого століття, підводячи підсумок своєї діяльності архіє- пископ Лука писав: “Первое, что я почувствовал начав роботу на селе, – это край- няя недостаточность полученной мной в университете подготовки по диагностике и терапии гнойных заболеваний, которые однако, оказались самой важной, самой повседневной частью хирургии…”. Ці слова і на сьогоднішній день не втратили своєї актуальності, а численні питання, що стосуються вивчення ранового процесу як фундаментальної проблеми сучасної клінічної хірургії, донині потребують до- слідження.
Мета: оцінити внесок Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького у форму- ванні основних принципів гнійної хірургії та використання їх у лікуванні гнійно-за- пальних процесів м’яких тканин на прикладі глибоких флегмон стегна.
Матеріали та методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходилися 29 хворих (чоловіків – 23, жінок – 6) з глибокими флегмонами стегна віком від 23 до 68 років. Причиною виникнення запального процесу на стегні у 6 хворих було запа- лення суглобів (4-ом в умовах поліклініки виконувались параартикулярні блокади), у 3-ох укуси комах, травми у 4, введення сурогатних наркотичних засобів у 3, роз- повсюдження процесу з інших анатомічних ділянок у 8-ми, у 5 пацієнтів причина не встановлена. У двох хворих з відкритою травмою стопи розвинулась анаеробна флегмона, яка блискавично прогресувала.
Результати дослідження: на тлі проведеного лікування 27 пацієнтів були ви- писані додому і 2 хворих з анаеробною швидко прогресуючою флегмоною стегна померли в ранньому післяопераційному періоді внаслідок розвитку інфекційно- токсичного шоку та поліорганної недостатності.
Висновки. Глибокі флегмони стегна мають тяжкий перебіг і потребують комплексної інтенсивної антибактеріальної, детоксикуючої і підтримуючої терапії як при сепсисі. Розкриття ж і дренування флегмон, як запорука швидкого виліко- вування хворих та запобігання рецидивів, повинно проводитись із врахуванням топографічних особливостей фасцій та судин, на чому в свій час наполягав В. Ф.
Войно-Ясенецький.
ПОРУШЕННЯ ГІДРОДИНАМІКИ ОКА У ХВОРИХ ІЗ ТРАВМАТИЧНОЮ ОПТИЧНОЮ НЕЙРОПАТІЄЮ
ВНАСЛІДОК ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ Вершинін С.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра нейрохірургії та офтальмології
Науковий керівник – к.мед.н. доц. Н.М. Мойсеєнко
Мета. Вивчити вплив порушень гідродинаміки ока на стан зорових функцій при травматичній оптичній нейропатії внаслідок черепно-мозкової травми.
Матеріали і методи. Проведене скринінгове обстеження 29 хворого (58 ока) із легким ступенем ЧМТ, які знаходились на стаціонарному лікуванні у відділенні нейрохірургії. Контрольну групу склали 15 практично здорових людей (30 очей).
В 11 пацієнтів було відмічено зниження гостроти зору до 0,73±0,28, що разом з офтальмоскопічними ознаками дало можливість виставити діагноз травматичної оптичної нейропатії (ТОН). У 18 пацієнтів гострота зору не погіршилась і вони склали групу ЧМТ.
Гідродинаміка ока була різноманітною і мала вплив на розвиток функціональ- них розладів при ТОН. Так у більшості пацієнтів (23 хворих (79,3%) виявлено дво- бічне зниження величини істинного внутрішньоочного тиску (P0<15 мм.рт.ст). У 6 хворих (20,7%) на стороні ураження (IL) також спостерігалось зниження тиску, а на протилежній (KL) – показник був нормальним (IL P0<15 мм.рт.ст, KL P0≥15 мм.рт.ст). За величиною коефіцієнта легкості відтоку внутрішньоочної рідини (С) виявлено 4 групи травмованих.
Найнижча сума меж поля зору визначалась у пацієнтів із послабленням відто- ку на стороні ураження та посиленням на протилежній стороні, у яких відмічалось двобічне звуження меж поля зору на 105,89±36,37º іпсілатерально і на 78,04±7,31º контралатерально місцю первинного ураження в порівнянні із контрольною гру- пою (р<0,05). У цієї групи також визначалось звуження меж поля зору на червоний і зелений кольори більш виражене на стороні ураження. Висновки. Отримані ре- зультати підтверджують патогенетичну роль порушень гідродинаміки ока на роз- виток і клінічний перебіг травматичних уражень зорових нервів. Її показники слід враховувати при виборі тактики лікування.
ПРОЯВИ ЕНДОТОКСИКОЗУ ПРИ ГОСТРОМУ ПАНКРЕАТИТІ Гаврилюк О.С.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра загальної хірургії
Науковий керівник – асист. М.Б. Федорків
В експерименті змоделювали гострий панкреатит у щурів двома внутрішньо- очеревинними ін’єкціями 20 % р-ну L-аргініну (сумарна доза 5 г/кг, з одногодин- ним інтервалом) за методикою L. Czako. У групі порівняння тваринам через 5 хв після моделювання гострого панкреатиту вводили препарат «Цитофлавін» у дозі 0,21 мл/кг маси тіла. Визначали активність амілази, вміст МСМ254 та МСМ280, рівень малонового альдегіду, дієнових кон'югатів в крові. При експериментально-
му гострому панкреатиті показники ендогенної інтоксикації значно підвищувались через 12-48 год, що знаходиться в прямій залежності від вираженості мембраноде- структивних процесів у тканинах підшлункової залози на тлі зростання активності процесів перекисного окислення ліпідів. Застосування препарату енерготропної антигіпоксантної та антиоксидантної дії «Цитофлавін» при експериментальному ГП призводить до зменшення вираженості ендотоксикозу: зниження рівня МСМ – через 24 год і 72 год – на 9,71 % та 27,27 % відповідно (p<0,05), малонового альде- гіду і дієнових кон'югатів – через 24 год – на 11,29 % та 18,34 % відповідно (p<0,05) відносно аналогічних показників контрольної групи.
ГІПЕРПЛАСТИЧНИЙ ЛАРИНГІТ ГАЙЄНКА – РЕЙНКЕ Гнатик Л.Р.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра оториноларингології з курсом хірургії голови та шиї Науковий керівник – д.мед.н., проф. В.І. Попович
Серед причин, що порушують голосову функцію гортані, найчастіше є хро- нічні ларингіти, які становлять 8.4% від усієї патології ЛОР - органів. Однією з форм хронічного ларингіту є Гіперпластичний Ларингіт Гайєнка-Рейнке. Простір Гайєнка-Рейнке – це потенційний простір, який стає можливий завдяки нещільно- му приляганню слизової оболонки голосових зв'язок до основної голосової зв'язки, що розташовані під нею. Межі цього простору становлять: слизова оболонка го- лосової зв'язки – медіально, голосова зв'язка – латерально, передня щілина – спе- реду, голосовий відрізок черпакуватого м'яза – ззаду. Верхню і нижню дугоподіб- ну лінію, тобто це точка, де відбувається перехід від плоского до циліндричного епітелію. Нещільне прилягання слизової оболонки до голосових зв'язок, очевидно має важливе значення у створенні коливань голосових зв'язок; проте через поганий лімфатичний дренаж цієї ділянках підслизової основи, відомої як простір Гайєнка- Рейнке. Перенапруження голосового апарату – це постійний чинник. Зловживання голосом типово викликає ураження у формі поліпів та вузликів , локалізованих у передній третині зв'язки. Подразники, що переносяться повітрям, також приречені до виникнення розладів простору. Найголовніший подразник – це дим від тютюну (активний чи пасивний). Але промисловий дим і дим навколишнього середовища викликають більш дифузне подразнення, що уражає всю слизову оболонку голо- сових зв'язок і викликає набряк Гайєнка-Рейнке. Більшість робіт, присвячених лі- куванню на дану патологію, зводяться до контрольованої за допомогою мікроскопа декортикацію обох голосових зв'язок. Однак проведене лікування не завжди дає позитивний ефект і в найближчий період часто виникає рецидив захворювання.
Метою нашої роботи оцінити ефективність консервативного лікування хворих на гіперпластичний набряк слизової оболонки в комбінації з хірургічним втручанням методом класичної мікроларингоскопії та оголення голосових зв'язок.
ВИБІР СПОСОБУ МАЛОІНВАЗИВНОГО ВТРУЧАННЯ У ХВОРИХ НА ЖОВЧНОКАМ’ЯНУ ХВОРОБУ Гринів В.М., Пюрик М.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра хірургії ФПО
Науковий керівник – д.мед.н., проф. О.Л. Ткачук
Частота хірургічних втручань з приводу жовчнокам’яної хвороби (ЖКХ) займає друге місце після апендектомії. За останнє десятиріччя хірургічна такти- ка перетерпіла ряд змін, пов’язаних із розробкою і впровадженням лапароскопіч- ної холецистектомії, яка стала «золотим стандартом» лікування неускладненого калькульозного холециститу. Достатньо складними і невирішеними залишаються питання хірургічної тактики при ускладнених формах ЖКХ. Мета дослідження – розробити алгоритм оптимального методу хірургічного лікування хворих на каль- кульозний холецистит і його ускладнення із врахуванням операційного ризику і можливостей сучасних діагностичних та малоінвазивних хірургічних технологій.
Основним оперативним втручанням при неускладненому калькульозному холе- циститу була стандартна лапароскопічна холецистектомія. У випадку наявності жовчної гіпертензії, холедохолітіазу, патології стенозу сфінктера Одді виконані до- даткові втручання: ендоскопічна папілосфінктеротомія, ендоскопічна холедохолі- тоекстракція. При неефективності ендоскопічних методів санації жовчних проток (особливо при відсутності стенозу великого дуоденального сосочка) проводили хо- ледохолітотомію з ендоскопічною літоекстракцією, яку виконували з мінідоступу.
При гострому деструктивному калькульозному холециститі, складних топографо- анатомічних умовах, високому ризику пошкодження навколишніх структур про- водили лапароскопічну субтотальну холецистектомію з мукоклазією залишених стінок (по типу Прібрама).
У хворих з високим операційним ризиком, обумовлений супутньою патоло- гією, запущеними запально-інфільтративними змінами пропонували накладати мікрохолецистостому (під місцевою анестезією з УЗД контролем). Хворим з вкрай важкою супутньою патологією, яка в подальшому не дозволяла планувати виконан- ня радикального хірургічного втручання, проводили холецистостомію з мінідоступу під місцевою анестезією з одномоментною чи відстроченою літоекстракцією. Засто- сування запропонованого алгоритму хірургічного лікування хворих на ЖКХ дозво- лило знизити кількість операційних ускладнень та скоротити термін госпіталізації.
КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ДІАБЕТИЧНОЮ АНГІОПАТІЄЮ НИЖНІХ КІНЦІВОК, УСКЛАДНЕНОЮ ГНІЙНО-НЕКРОТИЧНИМ ПРОЦЕСОМ НИЖНІХ КІНЦІВОК Грушецька М.М.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра загальної хірургії
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Д.С. Михальчук, М.М. Грушецький Одним із найнебезпечніших хірургічних ускладнень цукрового діабету є роз- виток гнійно-некротичних уражень нижніх кінцівок, результати лікування яких не
можна вважати задовільними. Це ускладнення за оцінками дослідників ВООЗ спо- стерігають у 5% хворих на діабет, з яких у 3% воно є безпосередньою причиною ампутації нижніх кінцівок.
Під нашим спостереженням знаходилось 30 хворих з гнійно-некротичними ускладненнями діабетичної ангіопатії нижніх кінцівок. Після поступлення в клі- ніку всім хворим призначали патогенетичне лікування, направлене на корекцію вуглеводного обміну (хворим з гнійно-некротичними ускладненнями призначали інсулін), антибактеріальну терапію (спочатку призначали антибіотики широкого спектру дії, потім проводилась корекція відповідно до результатів посіву на чут- ливість мікрофлори до антибіотиків), судинорозширюючі препарати (Латрен), дезагреганти, антикоагулянти (нефракціонований гепарин, або низькомолекуляр- ні гепарини, потім переходили на непрямі антикоагулянти під контролем коагуло- грами), препарати, що покращують обмінні процеси (Тівортін, Тіатріазолін). Після поступлення в стаціонар хворим під загальним знеболення проводили розкриття діабетичної флегмони стопи. Лікування рани проводили відповідно до фази рано- вого процесу. В першій фазі ранового процесу лікування було направлене на очи- щення рани (протеолітичні ферменти, мазі на гідрофільній основі). В другій фазі ранового процесу проводили лікування, направлене на прискорення епітелізації рани. При неефективності лікування проводилась ампутація пальців з резекцією головок плюсневих кісток, ампутація дистального відділу стопи на рівні суглобів Ліс-Франка або Шопара, ампутація кінцівки на рівні стегна.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОСТОРОВОЇ ЧУТЛИВОСТІ ПРИ МІОПІЇ Дзюбак А.Ф.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра нейрохірургії та офтальмології
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Н.М. Мойсеєнко
В зв’язку із значним прогресом науки і уявлень щодо процесів мислення, фор- мування зорових образів і адаптації людей із слабким зором, розробка засобів, які полегшують орієнтацію в просторі є особливо актуальними. Міопія, як найбільш часта причина зниження гостроти зору у людей молодого віку, потребує особливої уваги, так як існуючі методи корекції не задовольняють усіх вимог молоді.
Мета: оцінити особливості просторово-контрастної чутливості у міопів з різ- ними типами корекції.
Методи: Обстежено 38 людей (76 очей) віком 20-28 років, з них було 12 еме- тропів, 26 міопів слабкого ступеня (до -3,0Д). Еметропи розглядалися як контроль- на група, а міопів поділено на 4 експериментальних групи: І група - без корекції – 50 % (13 чол.); ІІ - з окулярною – 23,1 % (6 чол.); ІІІ - з лінзовою – 23,1% (6 чол.);
IV- з хірургічною корекцією – 3,8 % (1 чол.) Комплексне обстеження включало:
візіометрію, рефрактометрію, оріентовний метод оцінки контрастної чутливості, тести «Окомір».
Результати та обговорення. На основі проведеного комплексного обстеження встановлено, що у еметропів найвища контрастна чутливість визначався в діапа- зоні середніх просторових частот (1,79±0,21%), що відмічалось також і у міопів
без корекції, проте з вищим порогом чутливості (3,6±0,21%.) У пацієнтів із усіма видами корекції спостерігалось зміщення піку чутливості в бік високих частот. За даними оцінки окоміру, встановлену збільшення відсотку похибки у міопів вдвічі в порівнянні із еметропами. При цьому окулярна корекція викликала зростання вка- заного показника із 2-4% до 8-16%.
Висновки. Таким чином, за результатами проведеного дослідження виявле- но недостатність корекції сучасними методами в діапазоні низьких частот, а отже недостатню участь вторинних і третинних центрів зору, що, очевидно порушую окомір і просторову орієнтацію.
НЕЙРООФТАЛЬМОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ СЛАБКОГО ЗОРУ ПРИ МІОПІЇ Дутчин Х.М., Мельникович Х.Д.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра нейрохірургії та офтальмології
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Н.М. Мойсеєнко
Актуальність теми. Міопія є однією з найбільш частих аномалій рефракції, що досить часто спричиняє погіршення зору у людей молодого віку. Відомо, що рети- нальний дефокус може служити стимулюючим фактором для розвитку компенса- торних механізмів в аксонах гангліонарних клітин сітківки, що зберігає здатність до орієнтації в просторі ще довгий час.
Мета роботи. Вивчити нейроофтальмологічні аспекти адаптації до умов слаб- кого зору при міопії. Матеріали і методи. Обстежено 13 людей (26 очей) віком 20-26 років, з них еметропів було 6, міопів слабкого ступеня 7. Еметропи розглядались як контрольна група, а міопи як експериментальна. В комплекс обстежень входило проведення: візіометрії, рефрактометрії,орієнтованого методу оцінки контрастної чутливості, Humphrey-периметрії, пупілометрії. Результати та обговорення. На основі проведеного дослідження встановлено, що у еметропів найвищий рівень контрастної чутливості спостерігається в зоні середніх (1,8% для правого ока і 1,7%
для лівого ока) і низьких (5,5% і 5,1% відповідно) просторових частот. Найнижчим рівень чутливості був в діапазоні високих частот. У міопів була знижена контрастна чутливість у всіх діапазонах просторових частот. Пік чутливості також припадає на ділянки середніх просторових частот. Поріг чутливості при цьому для середніх частот становить 3,6% для правого ока і 2,4% для лівого ока, а для низьких - 10,6%
і 11,2% відповідно. За даними Humphrey-периметрії у міопів визначили ділянки із зниженою чутливістю до мерехтіння з подвійним значенням контрасту (P<5%) частка яких становила до 7,8% на праве око і до 16,9% на ліве око, ділянки із помір- но зниженою (P<2%) 7,8% і 1,3%, і з P<1% 1,3% і 13% відповідно, чого не спосте- рігалося у еметропів. Знайдені особливості контрастної чутливості і чутливості до мерехтіння з подвійним значенням контрасту можуть свідчити про зниження функ- ціональної активності мозкових центрів зору при міопії. Висновки. Отже, вивчення нейроофтальмологічних аспектів адаптації до умов слабкого зору при міопії має особливе значення для подальшої розробки фізіологічних методів корекції зору.
ОСОБЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ РАН ПРИ СИНДРОМІ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ
Іванюк Р.Ю., Кормилець Х.Б., Оріщак О.Р., Приймак Х.Б.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра хірургії №1
Науковий керівник – д.мед.н., проф. С.М. Василюк
Через мультифокальність патогенезу лікування гнійно-некротичних усклад- нень синдрому діабетичної стопи (СДС) є складним і погано прогнозованим за- вданням для хірурга. Загальноприйнятими принципами залишаються проведення етапного хірургічного лікування, системне застосування препаратів, які покращу- ють трофіку тканин стопи і ефективно пригнічують життєдіяльність мікроорганіз- мів та місцеве призначення антисептиків. Нами було проаналізовано карти 14 ста- ціонарних хворих на гнійно-некротичні ускладнення СДС, які лікувалися у клініці кафедри хірургії № 1. Діагноз невропатично-інфікованої форми СДС був у 9 хворих (64,3 %), невроішемічної (мішаної) – у 3 (21,4 %) та ішемічно-гангренозної – у 2 (14,3 %) За тяжкістю пацієнти розподілилися наступним чином: II ст. за Meggit- Wagner у 1, III ст. – у 10, IV ст. – у 3 і у одного спостерігалося повне руйнування структур стопи (V ст.). Вибір терміну і методу оперативного втручання базувався на багатьох чинниках. Поряд з ступенем тяжкості гнійно-некротичного процесу на стопі на нього впливав загальний стан хворого, наявність метаболічного синдро- му і кетоацидозу, якісні та кількісні характеристики кровопостачання та іннервації стопи. Об’єм оперативного втручання у всіх пацієнтів полягав у проведенні опера- тивного втручання на рані з одночасною катетеризацією нижньої епігастральної арте рії з боку ураження. Нами було встановлено, що частота економних ампута цій була дуже низькою у хворих на міщану та ішемічно-гангренозну форми СДС: у них переважали некректомії, розкриття гнійних запливів та у 2 хворих (14,3 %) було ви- конано ампутації на рівні стегна. У пацієнтів з невропатично-інфікова ною формою СДС, частота високих ампутацій була значно нижчою. Таким чином, найбі льш не- сприятливий прогноз хірургічного лікування гнійно-некротичних дефектів стопи слід очікувати у хворих з мішаною та ішемічно-гангренозною форма ми СДС.
ПЕРЕБІГ АТЕРОСКЛЕРОЗУ У ЖІНОК ДО І ПІСЛЯ МЕНОПАУЗИ Ігнатьєв В.О., Галанджій М.-А.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра загальної хірургії
Науковий керівник – д.мед.н., проф. С.М. Геник
Атеросклероз – хронічне захворювання артерій, що обумовлене порушенням ліпідного обміну і супроводжується відкладанням холестерину і деяких фракцій ліпопротеїдів в інтимі судин, послідуючим розвитком сполучної тканини, її склеро- зуванням і ущільненням.
Атеросклероз – мультифакторне захворювання. У його розвитку бере участь цілий ряд “факторів ризику”, що являють собою сукупність внутрішніх та зовніш- ніх умов, які значно підвищують імовірність виникнення цього захворювання в людини. Це тривале психоемоційне напруження, спадкова схильність, порушення
харчування, вік, стать, артеріальна гіпертензія, інтоксикації, гормональні порушен- ня. Дана робота присвячена вивченню питання про перебіг атеросклерозу у жінок до і після менопаузи. Причиною може слугувати досягнення жінками віку, коли проявляються перші симптоми клімаксу, недостатня продукція естрогенів навіть у молодих жінок, видалення яєчників та ін.
Було вивчено клініко-морфологічні ознаки атеросклерозу, розглянуто основні проблеми його діагностики та методи лікування двох груп жінок з цією патологі- єю з метою попередження життєво небезпечних ускладнень і покращення стану хворих. Проведено аналіз симптоматики в залежності від причини атеросклерозу.В ході виконання роботи було встановлено, що клінічні прояви атеросклерозу в жінок в період менопаузи розвиваються швидше, а ускладнення, спричинені ними при- зводять до значного погіршення якості життя у хворих.
АНАЛІЗ ЕТІОЛОГІЇ КРОВОТЕЧ ТА ПРИЧИН ЛЕТАЛЬНОСТІ СЕРЕД ХВОРИХ З ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНИМИ ВИРАЗКАМИ
ЗА ДАНИМИ КЛІНІКИ КАФЕДРИ ХІРУРГІЇ №1 Костецька Х.О., Тинкалюк В.В., Федорів І.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра хірургії №1
Науковий керівник – д.мед.н., проф. С.М. Василюк
Щороку в Україні відмічається 25 тис. госпіталізацій з приводу шлунково- кишкових кровотеч (ШКК). Більш як 4,5 тис. пацієнтів щорічно переносять опе- ративні втручання з приводу гастродуоденальних кровотеч виразкової етіології.
Поряд з цим залишається стабільним рівень летальності при виразковій кровотечі, який сягає 3,5-15%. Актуальність проблеми підкреслює висока захворюваність – середнє число госпіталізацій з приводу кровотеч складає 1 на 1000 населення. За- гальна летальність при шлунково-кишкових кровотечах у м. Києві складає 3,1%, по Україні в цілому – 8,5%. Переважне число пацієнтів складають чоловіки працездат- ного віку. Метою нашого дослідження було вивчити причини виникнення гастро- дуоденальних кровотеч, а також причини летальності пацієнтів шляхом детального вивчення анамнезу захворювання на виразкову хворобу та аналізу помилок при діагностиці ШКК на догоспітальному етапі. Нами проаналізовано 51 історію хво- роби пацієнтів, госпіталізованих в клініку кафедри хірургії №1 в період з 2010 по 2012 рік з приводу гастродуоденальних кровотеч. Основними причинами помилок на догоспітальному етапі обстеження пацієнта є наявність прихованого періоду в перебігу ШКК, помилкове направлення до спеціалістів іншого профілю (кардіо- лога, невропатолога), помилкові госпіталізації у терапевтичні стаціонари, а також відмова пацієнтів від госпіталізації через недостатньо проведену роз’яснювальну роботу лікаря. Виявлено, що 95% пацієнтів хворіють на H.pilory асоційовані ви- разки, з них у 41% пацієнта – була так звана «німа виразка» і на момент розвитку кровотечі хворий вперше виявив, що хворіє на виразкову хворобу, а отже, не дотри- мувався дієти, не лікувався, що сприяло швидкому прогресуванню некробіотичних процесів у виразковому дефекті. Таким чином причинами виникнення кровотечі та летальності при гастродуоденальних виразках є низьке охоплення диспансерним спостереженням пацієнтів у гастроентеролога, не проведення ерадикації H.pilory,