ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ П’ЯТКОВОЇ КІСТКИ НА БАЗІ МКЛ №1 Бабич Р.-O.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Т.М. Ковалишин
Актуальність теми: Переломи п’яткової кістки складають близько 2% від усіх переломів скелета, а серед переломів кісток стопи – 60%. Існує високий рівень інва- лідності (приблизно 25%), проте знання лікарями анатомічних особливостей та біо- механіки стопи, вчасне і якісне рентгенобстеження допомагає вибрати адекватну тактику консервативного чи оперативного лікування, чим попередити важкі ранні і віддалені посттравматичні ускладнення.
Мета роботи: На основі поглибленого вивчення анатомічних особливостей даної ділянки та власного аналізу існуючих біомеханічних і 3D-кінематичних мо- делей функціонування компонентів стопи здорової людини, власного обстеження та вимірювання оцифрованих серійних рентгенограм даної ділянки, на яких заре- єстровано переломи п’яткової кістки вивчити особливості їх лікування та реабілі- тації хворих.
Матеріалом роботи: послугували анатомічні атласи та електронні інтернет- публікації спеціалізованих сайтів, історії хвороб, та оцифровані рентгенограми хворих, оперованих у медичних закладах тощо.
Висновки: оперативне лікування переломів п’яткової кістки передбачає за- стосування розширеного латерального доступу, методології анатомічної репозиції, кісткової аутопластики та стабільної внутрішньої фіксації спеціальною пластиною.
Дотримання означених умов забезпечує відновлення форми п’яткової кістки та до- брі функціональні результати лікування. Ранні строки виконання операції дозволяє отримати кращий функціональний результат, скорочує строки перебування у стаці- онарі та лікування в цілому. У випадках застарілих пошкоджень значним потенціа- лом володіє метод дистракційного остеосинтезу.
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФІКСАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ БЛОКУЮЧИХ ІНТРАМЕДУЛЯРНИХ ФІКСАТОРІВ РІЗНИХ ТИПІВ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МЕТОДУ КІНЦЕВИХ ЕЛЕМЕНТІВ
Данилюк Х.Л., Вінтоняк М.В., Штих Ю.І.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології і ортопедії Науковий керівник – асист. В.І. Гуцуляк
Вступ: Блокуючий інтрамедулярний остеосинтез є одним із найбільш ефек- тивних методів лікування діафізарних переломів довгих кісток. Проте, даний ме- тод остеосинтезу не позбавлений певних недоліків, що пов’язані із складністю блокування дистальної частини фіксаторів та необхідністю використання рент- гентелевізійної апаратури. Впровадження нових способів блокування потребує проведення біомеханічних досліджень даних систем фіксації. Мета дослідження:
провести порівняльний аналіз напружено-деформованого стану різних систем для блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу при діафізарних переломах стегнової кістки. Матеріал і методи: На створеній в програмі Autodesk Inventor 2011 триви- мірній математичній моделі стегнової кістки проведено моделювання остеосинтезу з використанням блокуючих інтрамедулярних фіксаторів АО, Orthofi x, блокуючого інтрамедулярного фіксатора конструкції Гуцуляка В.І. (патент України № 82992 від 10.06.2008) та дослідження напружено-деформованого стану даних систем з ви- користанням методу кінцевих елементів. Результати: При прикладанні зусиль за шести ступенями свободи до систем «фіксатор–стегнова кістка» виявлено, що ви- конання інтрамедулярного фіксатора з роздвоєним кінцем, що необхідно для забез- печення оригінального способу блокування його дистальної частини, практично не впливає на показники жорсткості остеосинтезу фрагментів даним фіксатором у по- рівнянні із фіксаторами «класичної» форми (АО, Orthofi x). Стабільність остеосин-
тезу в більшій мірі залежить від виду та кількості проведених блокуючих гвинтів.
Висновки: Використання запропонованого інтрамедулярного блокуючого фіксато- ра може бути рекомендоване для клінічного застосування, оскільки даний фіксатор забезпечує достатню для раннього навантаження жорсткість остеосинтезу, дозво- ляє спростити процес дистального блокування та зменшити рентгенологічне опро- мінення пацієнта та медичного персоналу.
ВИПАДОК АТИПОВОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ПОДАГРИЧНИХ ТОФУСІВ Косік О.В., Морозов О.О.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології і ортопедії,
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.П. Омельчук
Причиною подагри (М10.0–9) є порушення пуринового метаболізму: похід- ні пурину аденін та гуанін розпадаються до сечової кислоти, яка недостатньо ви- водяться сечею, розвивається гіперурікемия. Гострі кристали моноурату натрію відкладаються в органах та тканинах, механічно їх пошкоджують, активно виді- ляються медіатори запалення. Виникає сильний біль зі всіма проявами гострого за- палення, аж до гіпертермії 39°. В 70% хвороба розпочинається з ураження плюсне фалангового суглоба І пальця стопи у чоловіків, дуже рідко первинні зміни можуть розпочинатися в сухожиллях, м’язах, шкірі або нирках. Подагричні вузли (тофуси) типово утворюються на стопах, далі на кистях, ліктях, тощо. Ми спостерігали хво- рого К.В., 53 р., що хворіє подагрою біля 10 років, не лікується та не дотримується обмежувальної дієти, часто зловживає алкоголем. Має тофуси середніх розмірів на стопах, ліктях, завитках вушних раковин. 6 років тому хворому виконаний остео- синтез перелому правої стегнової кістки в н/3 Г-подібною пластиною, своєчасним видаленням якої зневажав. Ускладнень не було, перелом консолідувався, функція кінцівки відновлена повністю. Поступив із скаргами на зміни в ділянці післяопера- ційного рубця, де 3 тижні тому з’явилося не болюче, розм’ягшене випинання 2х2 см, шкіра над ним мала синюво-багряний колір. Виникло підозріння на формування
„пізньої“ лігатурної нориці або абсцесу. При операції висічено рубець, разом із вка- заним утвором, на всю глибину м’яких тканин, одним блоком. Видалена пластинка.
Відмічено накопичення навколо деяких гвинтів та самої пластинки тофусних мас білого кольору пастоподібної консистенції. Післяопераційна рана загоїлася первин- ним натягом. При розсіченні з макропрепарату виділилися пастоподібні маси до 6 мл, які розцінено як вміст подагричного тофусу. При гістологічному дослідженні:
значні накопичення уратів у вигляді безструктурних, інколи зернистих мас, безпо- середньо в товщі дерми, в окремих місцях у вигляді голчатих кристалів. Навколо їх відкладень розвиток грануляційної або грубої сполучної тканини з місцевою тканинною дистрофією, некрозом, деструкцією, періфокальною запальною реак- цією, плазмоклітинною, лімфоїдною інфільтрацією з явищами фагоцитозу уратів, фіброзу по периферії вузлика. Вказана локалізація подагричного тофусу розцінена нами як рідкісна, атипова, не описана в проаналізованій літературі, тобто як така, що заслуговує на увагу.
ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН ЕРИТРОЦИТІВ ЩУРІВ ПРИ МНОЖИННІЙ СКЕЛЕТНІЙ ТРАВМІ ЗА ДАНИМИ МОРФОМЕТРІЇ Кулага Дарья Малгожата, Сковрон М.В., Махала Єва Моніка ДВНЗ « Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії Науковий керівник – асист. У.В. Кузь
Відомо, що основною ланкою в патогенезі політравми (особливо в ранньому періоді) є травматичний шок, pозвиток якого пояснюється стресовим зривом меха- нізмів адаптації. Що в ранній період (до 6 год) повязаний з реакцією організму на кровотечу, а в більш пізні (до 7 доби) з активацією великої кількісті медіаторів за- палення та продуктів ПОЛ. Все це приводить до глибоких змін на клітинному рівні всіх систем, та особливо кровотворної, що проявляється патологічними змінами еритроцитів. Метою нашої роботи було виявити особливості змін гістоморфоме- тричної структури еритроцитів при моно- та поліфокальних скелетних ушкоджен- нях в експерименті на тваринах.
Матеріали і методи. Для дослідження було взято 38 різностатевих білих щу- рів: І група – 16 тварин з моно травмою, ІІ група – 16 тварин з полі травмою, ІІІ – контрольна (4 тварини). Морфометричне дослідження еритроцитів проводили за допомогою опто-електронного аналізатора зображень з програмним забезпеченням UTHSCSA Image Tool® for Windows® (version 2.00) в мазках периферичної крові в динаміці (6, 24, 72, 168 год після травми). Визначали наступні параметри: площу та периметр профілю еритроцитів, F – коефіцієнт форми профілю, Р – периметр, S – площа еритроцита. Висновки: Поява патологічно змінених форм еритроцитів при моно травмі має тимчасовий характер, а при полі травмі зміни залишаються аж до 7 доби, що може мати вагоме значення для прогнозування виникнення синдрому поліорганної недостатності.
НОВІ ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ СПАСТИЧНОЇ ЗГИНАЛЬНОЇ КОНТРАКТУРИ У ДІТЕЙ З ДЦП Млавець С.Ф., Скринник Т.В., Іванцюк О.В., Харун І.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.І. Дубас
В Україні частота ДЦП складає 2,4 – 2,5 випадків, а в різних регіонах країни коливається від 2,3 до 4,5 на 1000 дитячого населення. По Івано-Франківській об- ласті на 306418 дітей зареєстровано 841 дитину з ДЦП, що складає 2,74 випадки на 1000 дитячого населення. Всі ці діти мають потребу в тривалій реабілітації та при сформованих контрактурах в ортопедичному лікуванні. За 5-ть років в травма- толого-ортопедичному відділенні ОДКЛ було проліковано 118 дітей з різними ви- дами контрактур, при цьому комплексне лікування всіх контрактур та деформацій нижніх кінцівок проведено у 12 дітей. Згинальна контрактура колінного суглоба є важливою проблемою ортопедичного відновлення ходьби хворого з ДЦП. Аналіз проведеного ортопедичного лікування у 24 хворих з даною контрактурою показав в динаміці неповне вирішення проблеми. Тому ми запропонували нові підходи до ор-
топедичної корекції згинальної спастичної контрактури колінного суглоба у дітей, які грунтуються на біомеханічному та клінічному спостереженні. Мета: запропону- вати новий підхід до ортопедичного лікування згинальної спастичної контрактури колінного суглоба у дітей з ДЦП. Аналіз оперативного лікування згинальної спас- тичної контрактури колінного суглоба у 22 дітей показав залежність успіху лікуван- ня від віку хворих та ступеня згинальної контрактури. Після проведеного оператив- ного лікування 8 хворих продовжували ходити на зігнутих колінних суглобах без контрактури м′язів згиначів гомілки. Клінічне та рентгенологічне обстеження по- казало необхідність врахування стану чотирьохголового м′язу стегна та знаходжен- ня наколінка. Низведення наколінка та напруження відповідно чотирьохголового м′язу дасть можливість стабілізувати функцію колінного суглоба та покращити ходьбу хворих з ДЦП. Висновок: успіх оперативного лікування згинальної спас- тичної контрактури колінного суглоба у дітей з ДЦП можливий при комплексному обстеженні стану м′язів згиначів та розгиначів гомілки, врахування конгруентності суглобових поверхонь колінного суглоба та місцезнаходження наколінка.
ДИНАМІКА ЗМІН ПОКАЗНИКІВ ФУНКЦІЇ ДИХАЛЬНОЇ ТА МЕТАБОЛІЧНОЇ ФУНКЦІЇ ЛЕГЕНЬ ПРИ МНОЖИННІЙ
СКЕЛЕТНІЙ ТРАВМІ В ЕКСПЕРИМЕНТІ Сковрон М.В., Махала Єва Моніка, Кулага Дарія Малгожата ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
Науковий керівник – д.мед.н. проф. В.С. Сулима
Майже всі потерпілі з політравмою мають загальні або місцеві ускладнення, які визначають результат травматичної хвороби. Тріада смерті - прямий результат травми та вторинних змін в організмі, що виникають як наслідок системної реак- ції на травму та взаємообтяжують одне одного, створюючи при цьому вадне коло.
Основними моментами патофізіологічними ланками тріади смерті є гіпотермія, ацидоз, коагулопатія. Метою нашої роботи було виявити зміни кислотно-лужної рівноваги в крові та газообміну в легенях при моно- та поліфокальних скелетних ушкодженнях в експерименті на тваринах. Матеріали і методи. Для дослідження було взято 38 різностатевих білих щурів: І група – 16 тварин з моно травмою, ІІ група – 16 тварин з полі травмою, ІІІ – контрольна (4 тварини). Всім тваринам про- водилось вимірювання сатурації кисню SрО2 з допомогою пульсоксиметра Отак- соксі 200, та показники кислотно лужного стану - pH, парціальні тиски CO2 та O2, з кореляцією на температуру, сатурацію гемоглобіну SaО2 та дефіцит основ BЕefc в з допомогою аналізатора ЄЦ 60 в динаміці (6, 24, 72, 168 год після травми). Ви- сновки: Визначення кисневого статусу у хворих з політравмою має вагоме значен- ня для прогнозування можливих змін дихальної функції легень, як ранніх проявів гострого ушкодження легень. Рання діагностика метаболічного ацидозу, як однієї з ланок «тріади смерті» у хворих з політравмою, може вказувати на виникнення синдрому поліорганної недостатності та порушення метаболічної функції легень.
Отримана динаміка змін показників кислотно-лужної рівноваги свідчить про мож- ливість використання їх для вибору оптимального часу для виконання необхідних
хірургічних лікувальних заходів, які на нашу думку буде мати прогностично більш сприятливий результат.
ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЙ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ДИСТАЛЬНОГО МЕТАЕПІФІЗУ ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ
КІСТКИ, ЗОВНІШНЬОЇ КІСТОЧКИ ТА РОЗРИВАХ СИНДЕСМОЗА – ПОТРЕБИ СЬОГОДЕННЯ
Тинкалюк В.В., Пилип М.М.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології і ортопедії
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.А. Андрейчин
Переломи дистального метаепіфізу великогомілкової кістки, кісточок гомілко- воступневого суглоба та розриви синдесмозу в структурі переломів кісток гомілки займають до 59 %. Мета роботи полягала у вивченні особливостей застосування сучасних металоконструкцій для їх лікування. Піддано аналізу лікування 113 хво- рих з переломами дистального метаепіфізу великогомілкової кістки, зовнішньої та внутрішньої кісточки та розривами синдесмозу. Чоловіків було 70, жінок – 43.
Мали місце переломи дистального метаепіфізу великогомілкової кістки та пере- ломи зовнішньої кісточки і(або) внутрішньої кісточки у 58, а також їх поєднання з розривами дистального міжгомілкового синдесмозу у 49 хворих; ізольовані роз- риви синдесмозу мали місце у 6 пацієнтів. Для остеосинтезу використовували ме- талеві пластинки різних конструкцій, шурупи, спиці; фіксація відламка заднього краю великогомілкової кістки здійснена спицями і шурупами. Оперативні втру- чання здійснені у всіх хворих у строк від декількох годин до 1.3 місяця з моменту травми. Середня тривалість лікування з періодом реабілітації при оперативному лі- куванні даної категорії хворих становила 3.2 міс. Для зменшення строку лікування і реабілітації хворих необхідна точна репозиція кісткових відламків та відновлення конгруентності елементів гомілковоступневого суглоба а при розривах синдесмозу металеву пластинку необхідно фіксувати шурупами вище синдесмозу, що сприяє більш повноцінному відновленню функції кінцівки.
CТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ СТЕГНОВОЇ
КІСТКИ У ЛЮДЕЙ ЛІТНЬОГО ВІКУ Травінський А.Ф.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології і ортопедії
Науковий керівник – д.мед.н., проф. В.С. Сулима
З віком в кістковій тканині виникають суттєві структурні зміни. Ці процеси не оминають і структури кульшового суглоб. Відбувається поступове потоншення кісткових балок губчастої тканини, стоншується компактна кісткова тканина. Пе- релічені зміни можуть зумовлювати виникнення переломів навіть при незначній травмі. Частота переломів проксимального відділу стегнової кістки у осіб літнього віку сягає 25-27% від переломів іншої локалізації і належать до найтяжчих, що у
20-25% випадків призводять до летальності. Лікування хворих з переломами про- ксимального відділу стегнової кістки є складною проблемою в зв’язку з наявною супутньою патологією, котра може спричиняти погіршення загального стану лю- дини протягом перебігу травматичної хвороби. Тому основний принцип лікування полягає в ранній хірургічній тактиці спрямованій
на стабільну фіксації уламків та ранній активізації хворих. З метою вибору адекватного лікування вкрай необхідним є попереднє вивчення структурно-функ- ціонального стану кісткової тканин.
В ортопедичному відділенні Івано-Франківської обласної лікарні протягом 2010-1012 років при проведенні остеосинтезу сучасними конструкціями та імплан- тації ендопротезів кульшового суглоба інтраопераційно виконали 19 трепанбіопсій кісткової тканини. Біоптат піддається аналізу гістоморфологічним методом, який дозволяє кількісно оцінити усі компоненти кісткової тканини шляхом морфометрії.
Нами запропонована схема взяття матеріалу для дослідження кісткових ділянок, де відбувається зміна структури в залежності від ступеня остеопорозу (за рентге- нологічною класифікацією Singh, 1970). Відомо, що індекс Singh належить до на- півкількісних методів оцінки зниження мінеральної щільності кісткової тканини та базується на візуальному аналізі трабекулярного малюнка проксимального відділу стегнової кістки.
Отже, ознаки порушення структурно-функціонального стану кісткової тка- нини, шляхом гістоморфології та порівняння їх з результатами рентгенівського, рентгенденситометричного, біохімічного та ін. методів дозволить нам виявити не- сприятливі прогностичні критерії стабільного функціонування імплантату/фікса- тора.
ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ПЕРЕЛОМИ ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ ТА ОСТЕОТРОПНА МЕДИКАМЕНТОЗНА ТЕРАПІЯ Цюцюра Н.Р.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії Науковий керівник – асист. Ю.Д. Валовіна
Протягом останніх десятиліть невпинно зростає кількість ушкоджень опо- рно-рухового апарату на грунті порушень стану кісткової тканини, а саме остеопо- розу. Найбільш поширеними при остеопорозі є переломи проксимального відділу стегнової кістки. Основною метою в лікуванні хворих похилого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки є досягнення стабільної фіксації уламків та ранньої активізації хворого, що сприяє створенню умов для зрощення перелому та попередження ускладнень чи приєднання супутньої патології. Важливим є вико- ристання медикаментозних засобів для покращення умов репаративної регенерації та стану кісткової тканини.
Метою роботи є оцінка стану кісткової тканини при лікуванні хворих по- хилого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки. Матеріали та методи. За період 2010 – 2012р.р. у відділенні травматології-ортопедії Івано-Фран-
ківської ОКЛ 51 хворому з ушкодженням проксимального відділу стегнової кістки, яким проведено хірургічне лікування, виконано денситометрію поперекового відді- лу хребта та шийки стегнової кістки контрлатерального кульшового суглоба. У 45 (88,2%) хворих виявлено зниження мінеральної щільності кісткової ткани нижче вікової норми, а у 10 (19,6%) хворих виявлено ознаки остеопорозу. В післяопера- ційному періоді хворим призначали медикаментозу остеотропну терапію. При по- вторній денситометрії через 6 місяців виявлено, що у хворих, які отримували ос- теотропну терапію, відмічалося збільшення кісткової маси в середньому на 1,53%.
Висновок. Вивчення стану кісткової тканини при лікуванні хворих похилого віку з переломами кісток дозволяє виявити закономірні порушення кісткового ремоде- лювання в посттравматичному періоді, використовувати медикаментозне остеото- проне лікування з метою корекції структурних порушень кістки та попередження повторних переломів.