АРХІВНО-КРИМІНАЛЬНА СПРАВА С.Є. БАРВІНСЬКОГО (УСИКА): УМАНСЬКИЙ МАРТИРОЛОГ РЕПРЕСОВАНИХ

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УДК 94 (477.46) (092)

АРХІВНО-КРИМІНАЛЬНА СПРАВА С.Є. БАРВІНСЬКОГО (УСИКА):

УМАНСЬКИЙ МАРТИРОЛОГ РЕПРЕСОВАНИХ

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Україна, 20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Садова, 28

e-mail: [email protected]

ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5063-451X

У статті висвітлено результати дослідження життєвого шляху репресованого НКВС на початку 1930-х рр. директора Уманського плодоягідного інституту – Степана Євтихійовича Барвінського (Усика).

На основі аналізу архівно-кримінальної справи встановлено його активну партійну роботу з 1919 р., про- те під час «чисток партії» у 1933 р. він був звинувачений в антирадянській діяльності та заарештований НКВС. Обвинувачений у злочинних діях за ст. 54-13 КК УСРР, С. Барвінський (Усик) винним себе не визнав. У результаті справу було закрито заступником прокурора у спецсправах УСРР.

Ключові слова: політичні репресії, С. Барвінський (Усик), обвинувачений, слідство, кримінальна справа Наслідки тоталітарного політичного режи-

му стали гальмівним чинником у розбудові демократичного суспільства та правової дер- жави в сучасній Україні. Очевидно, саме з цієї причини, не дивлячись на численність наяв- них наукових, публіцистичних і документаль- них видань, рівень зацікавленості та потреби у подальших історичних розвідках лише зрос- тає. Пошук шляхів модернізації культурного простору супроводжується болісним пере- осмисленням історичних подій, що вплинули на процеси формування української самоіден- тифікації, націотворення. Духовний поводир народу – інтелігенція зазнала найбільш руйні- вного впливу під час масштабних політичних репресій наприкінці 1920-х – упродовж 1930- х рр. Було знищено потужний інтелектуаль- ний потенціал українського народу, а «нова радянська» інтелігенція використовувалась як ідейний інструмент у вихованні класового су- спільства з політичною стереотипною свідомі- стю.

Серед масивного комплексу наукових пуб- лікацій з даної проблеми вирізняються змісто- вністю праці В. Онопрієнка [12], В. Даниленка та Г. Касьянова [6], Ю. Шаповала [16], В. Мароч- ка та Г. Хілліга [9], М. Кузьменка [8], О. Бажа- на [2] та багатьох інших. Автори на архівно- документальній основі ґрунтовно та неупере- джено аналізують різнобічні аспекти пробле- ми взаємовідносин між інтелігенцією та вла- дою упродовж 1920-1930-х рр., підтверджують злочинну діяльність щодо представників ро- зумової праці. З огляду на масштабність полі- тичного терору, актуальним питанням зали- шається використання біографічного підходу з метою надання індивідуального характеру

дослідженню та розкриттю трагічного диску- рсу української історії.

Метою автора даної статті є спроба торкну- тися регіональної складової масових репресій через персоналізацію соціокультурної катаст- рофи. Зокрема, йдеться про репресованих представників Уманщини, серед довгого, і ще на сьогодні неповного, списку яких, значну частку займають педагоги та науковці. До та- ких належить Барвінський (Усик) Степан Єв- тихійович, який на початку 1930-х рр. обіймав посаду директора Уманського плодоягідного інституту (нині – Уманський національний університет садівництва) [17, с. 10-11]. На той час заклад тільки набув статусу сільськогос- подарського інституту (1929) і відповідно збі- льшився контингент студентів від 200 учнів в училищі до понад 500 студентів в інституті [5, с. 40]. При вищому навчальному закладі діяли курси підвищення кваліфікації, заочне відді- лення, аспірантура, а також опорний пункт Південного науково-дослідного інституту плодоягідного господарства. Зрозуміло, що навантаження та відповідальність керівника були величезними, тим паче, враховуючи об- ставини політичного характеру.

С. Барвінський народився у 1891 р. у с. Бу- цин Ковельського повіту на Волині (нині – Польща) [7]. Як він сам зазначає в автобіогра- фії, його батьки були «бідними, неписьменни- ми селянами, котрі мали півдесятини приса- дибної землі» [1]. Залишившись у п’ятирічно- му віці без батька, закінчив сільську трьохріч- ну церковно-приходську та двохкласну земсь- ку школи. З 12 років працював найманим пра- цівником у поміщицьких економіях на польо- вих і садово-городніх роботах. Упродовж року

ЕМІНАК

ської губернії, де отримав досвід лісорозробки та городництва.

Президія Комітету незаможних селян (1925 р.):

Чикаленко, Барвінський (внизу справа), Приходько, Баранів

(ДАЧО. Ф. Р-5625. Оп. 1. Спр. 6118. Арк.245)

З 1910 р. С. Барвінський займається ремон- тними роботами на залізниці у м. Ковелі. Зна- йомиться з нелегальною політичною літера- турою, бере участь у дискусіях молодіжного робітничого гуртка. Його членів, у тому числі й С. Барвінського, переслідує жандармерія і нас- лідком стає звільнення з роботи. Згодом, у 1912 р. С. Барвінський переїжджає до Київської губернії (с. Христинівка, ст. Звенигородка, Уманський повіт), намагаючись уникнути вій- ськової служби та переслідувань царської охранки. Врешті, через останні, довелося піти до війська, де пробув з 1915 р. до вересня 1917 р. Упродовж шести місяців служив рядо- вим, закінчив трьохмісячні курси військових телефоністів. Надалі – телефоніст у штабі пол- ку. Після шестимісячного навчання на війсь- кових метеорологічних курсах рік пробув спо- стерігачем на метеорологічній станції, отри- мав звання єфрейтора.

Після повернення з військової служби пе- ребував у батьків своєї дружини (Монастири-

щенський район) і брав участь у сільській зем- комісії, розподіляючи поміщицьку землю по- між селянами. За це переслідувався експеди- ційними загонами гетьманщини, тому й при- був до м. Умані. У 1919 р. С. Барвінський всту- пає до Уманської організації більшовицької партії під прізвищем Усик і влаштовується ек- спедитором Ревкому, пізніше працює в Інфор- мвідділі. Як зазначено в автобіографії, до ре- волюційної діяльності та політичної роботи

«вперше приступив на фронті, в часи імперіа- лістичної війни – у [19]16-17 роках читав

«Окопну правду» та іншу політичну літературу серед солдат-зв’язківців» [1].

Як засвідчив аналіз архівно-кримінальної справи, під час відступу більшовиків у серпні 1919 р. у період наступу Денікіна С. Барвінсь- кий (Усик) був залишений секретарем парт- кому (Козаковим) для підпільної роботи у ро- зпорядження керівника підпілля Карпінсько- го. 27 листопада 1919 р. – заарештований де- нікінською контррозвідкою й ув’язнений на 33 доби в Уманській в’язниці. Згодом С. Бар- вінський (Усик) захворів на тиф і був переве- дений під конвоєм до військового шпиталю, звідки йому вдалось згодом утекти.

Після остаточного встановлення радянсь- кої влади на Уманщині С. Барвінський (Усик) виконував спеціальні доручення на Губсудо- вих сесіях, представляв сторону обвинувачен- ня, по партійній лінії перевіряв знання та стан сільських партійних осередків, проводив реві- зії в Окружних радянських і кооперативних установах тощо. У 1923 р. С.Є. Барвінський (Усик) політперевіркою був зарахований до 2-ї категорії з висновками щодо нахилу працюва- ти у сільськогосподарській кредитній коопе- рації, лісництві та судових установах.

Упродовж 1932-1933 рр. С. Барвінський (Усик) обіймав посаду директора Уманського плодоягідного інституту. Під час «чистки» ка- дрів, був звинувачений у шкідництві, влашту- ванні на роботу в інститут і до радгоспу «во- рожих класу елементів, розставлянні їх на від- повідальні ділянки». На С. Барвінського (Уси- ка) завели справу, у протоколі Уманської ра- йонної комісії чистки партії, осередку Умансь- кого плодоягідного інституту зазначалось на- ступне: «Барвінський (Усик) вступив у партію з метою провокацій, видав Уманську підпільну організацію комуністів, які були розстріляні денікінською контррозвідкою. З приходом бі- льшовиків Барвінський-Усик оформляється як член партії-підпільник по фамілії Барвінський і приховує до моменту чистки, що він має фа- мілію Усик. До наступного оформлення в пар-

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

тиву його запитували, чи він мав коли-небудь фамілію Усик, на що він категорично запере- чував. На посаді директора інституту він за- ймався шкідництвом. Продукти масово розк- радались, вивозились партіями Наркомзему до облздороввідділу, внаслідок чого матеріа- льна база інституту була підірвана. Через це стався витік студентів у кількості 180 чоловік протягом кількох місяців. Також Барвінський- Усик переховував у себе брата своєї дружини – активного петлюрівця Янишевського. В інсти- туті були контрреволюційні прояви, як-то ви- падки виколювання очей вождям на портре- тах, зривання лозунгів та плакатів, виступали проти Сталіна і т.п. Барвінський-Усик займався утисками, буквально тероризував найбільш активних комуністів, які виступали проти за- ворушень, що відбувались в інституті» [3]. На основі вищевикладеного комісія постановила С. Барвінського (Усика), як «зрадника, прово- катора-шкідника виключити з партії», а його справу передати на розгляд слідчим органам.

Крім того, цією комісією на чолі з головою Мулером проводилась так звана самоперевір- ка партійної роботи в інституті, результатом якої став висновок про незадовільну роботу партійного осередку закладу. Розкритикували і навчальну та науково-дослідну роботу, зок- рема вказували на «…засміченість програм і окремих дисциплін буржуазно-ідеалістичними концепціями, ігнорування матеріалістичної діалектики та перекручування поглядів кла- сиків марксизму», «…методологічні засади на- уково-дослідного процесу не піднесені на принципово-теоретичну височінь, особливо щодо комплексного опрацювання тем» [4, арк. 9]. Загалом, такі події на початку 1930- х рр., в умовах «соціалістичної реконструкції сільськогосподарського виробництва», відбу- вались в усіх освітніх і науково-дослідних установах країни. У невдачах, слабкому мате- ріальному становищі, невиконанні першого п’ятирічного плану розвитку народного гос- подарства УСРР, звинувачували, насамперед, науковців.

В обвинувальному акті у справі щодо ін- кримінування колишньому директору Уман- ського плодоягідного інституту С. Барвінсько- му (Усику) здійснення злочинних дій передба- чених ст. 54-13 КК УСРР зазначено наступне:

«Справа виникла на підставі даних, що надій- шли до Уманського РВ ДПУ про те, що колиш- ній директор Уманського плодоягідного ін- ституту, колишній член КП(б)У, вичищений з партії при чистці у 1933 р., С.Є. Барвінський

(Усик), будучи залишеним у 1919 р. партійним керівництвом м. Умані для підпільної роботи при денікінцях, видав їхній контррозвідці ряд партійців-підпільників, які були контррозвід- кою розстріляні» [10, арк. 280].

Здійсненим у справі слідством було встано- влено: «Повернувшись з імперіалістичної вій- ни на Уманщину, Усик-Барвінський будучи співвласником ресторану у м. Умань, періоди- чно відвідував села Новосілку-Умановку та Княжу-Криницю Монастирищенського райо- ну, де проживали родичі його дружини Яни- шевські. Буваючи у цих селах у роки громадян- ської війни, у період загостреної боротьби по- літичних банд із радянськими частинами, бу- дучи за переконаннями петлюрівцем, він се- ред селян проводив агітацію проти радвлади й закликав їх до озброєної боротьби з нею. За- ймаючи певне положення в петлюрівських колах, Усик-Барвінський у той же час був пов’язаний з активно діючою тоді на Уманщи- ні бандою Осауленка через активного учасни- ка цієї банди Крушлинського, з яким останню зустріч та ділову розмову про діяльність банди він мав після розгрому банди й відступу її з-під Умані від наступаючого радянського загону.

Викладений факт про зустріч Усика- Барвінського з Крушлинським підтверджує, що вказівки «ідейного керівництва» банда отримувала від першого. У період оперування банди Осауленка Усик-Барвінський своєму те- стю Янишевському привозив різні предмети та речі, які продавали на базарах його теща та дружина. Ці факти підтверджено показаннями свідків: Крушлинського Мойсея Трифоновича, Ротаєнко Антона Павловича, Хливного Степа- на Самойловича, Хоменко Ігната Трохимовича, Фельдверга Хаїма Пінхосовича, Трояновського Михайла Антоновича, Тичініна Михайла Гри- горовича.

Після розгрому основних сил Петлюрівщи- ни та відновлення радвлади на Уманщині, приховуючи різноманітними шляхами свою причетність до петлюрівщини, Усик-Барвінсь- кий влаштувався на роботу в радянські орга- ни, а пізніше вступив до компартії, змінивши в той же час своє справжнє прізвище Усик на Барвінський, що юридично оформив лише у 1925 р.

У 1919 р. під час евакуації партійних і ра- дянських організацій з м. Умані через наступ денікінців, він з міста не від’їжджає, залиша- ється з особистих міркувань і домагається отримати у колишнього секретаря парткомі- тету Козакова завдання у підпіллі. Влаштував- ся за сприяння свого родича, колишнього пет-

ЕМІНАК

вича у військовий шпиталь. Працюючи Війсь- комом, він разом з Горячковським, який на той час перебував у його розпорядженні та низкою інших людей, які були йому відомі як петлюрі- вці-денікінці, розграбовували госпітальне майно. У результаті пограбувань госпіталь бу- ло спалено явно з метою приховування скоє- них злочинів. Через 2 місяці він був заарешто- ваний денікінською контррозвідкою і передав їй явку підпілля через провокатора Пичневич.

Викладені дані підтвердили ряд свідків (Ско- робреха, Дідур, Валевич, Портний, Лєнна, По- ляруш, Загородній). Після відступу денікінців С. Барвінський-Усик з’явившись у партійний комітет, встав на облік як партієць, який не має відповідних документів. Пізніше оформля- ється у партії й отримує призначення на від- повідальні роботи. Займаючи у 1922-1924 рр. в м. Умані відповідальні пости, Барвінський- Усик користувався довірою в антирадянських колах і сприяв окремим представникам при- ховувати своє минуле. Зайнявши у 1932 р. по- саду директора Уманського плодоягідного ін- ституту, Барвінський-Усик почав стягувати в інститут і групувати навколо себе класово во- рожий елемент. Він влаштував до себе на ро- боту свого шурина, петлюрівця Янишевського, попа Саватовського й інших. У той же час усі- ляко тероризував і намагався вижити з інсти- туту партійців. Він своїм керівництвом довів інститут до межі розрухи, а також наніс йому вагомий матеріальний збиток» [10, арк. 282].

Надалі, під час попереднього слідства С. Барвінський (Усик) свідчив, що за декілька днів до закінчення евакуації, колишній голова Ревкому Ковган дав йому гроші та відомість на видачу співробітникам зарплати. Як свідка цього факту він назвав колишнього бухгалте- ра Ревкому Волоха, який «під час допиту і оч- ної ставки з Барвінським (Усиком), категорич- но заперечував цей факт і стверджував, що гроші співробітникам видавались лише за йо- го, Волоха безпосередньої участі» [10, арк. 283]. Активність С. Барвінського (Усика) на користь радвлади у період 1918-1919 рр. не підтверджували й інші свідки, на яких він по- силався (Геренштейн, Загородній, Розенфельд, Недоля, Найда, Малиновський, Крук, Климо- вицький). С. Барвінський (Усик) не підтвердив своєї заяви комісії по чистці щодо повідомлен- ня Горячковському про свою підпільну роботу.

Також він доводив, що під час допиту денікін- ською контррозвідкою йому поставили лише три питання: чи він більшовик; де проводив агітацію; де гроші, отримані на агітацію.

Завершальна частина обвинувального ви- сновку містить наступне: «За господарчі зло- чини в інституті у жовтні 1933 р. Барвінський- Усик по ст. 97 та 99 КК УСРР був засуджений Уманським Нарсудом на 4 роки позбавлення волі у віддалених краях Радянського Союзу – за те, що у роки громадянської війни в період загостреної боротьби політичних банд з ра- дянськими частинами активно боровся проти радянської влади. У 1919 р. через провокатора Пічневича видав денікінській контррозвідці низку комуністів-підпільників, які були роз- стріляні. Боротьбу з радянською владою він продовжував і будучи у лавах компартії, яку обманював до моменту останньої чистки, тоб- то до осені 1933 р., що передбачено ст. 54-13 КК УСРР, а тому відповідно ст. 204 КПК УСРР дана справа направляється Уманському діль- ничному прокурору на предмет передачі вин- ного до суду» [10, арк. 285]. Обвинувальний акт у справі С. Барвінського (Усика) підписано оперуповноваженим Секретно-політичного відділу Купріяновим і затверджено керівни- ком Уманського районного управління НКВС П. Ленським.

С. Барвінський (Усик) під час проведення попереднього слідства утримувався під охо- роною в Уманській в’язниці до 1934 р. Обвину- вачений у злочинних діях за ст. 54-13 КК УСРР (активна діяльність проти революційного ру- ху при цараті та під час громадянської війни:

розстріл або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням грома- дянства) – винним себе не визнав. С. Барвінсь- кий за іншими матеріалами слідства пояснив, що він дійсно, зійшовся з учасниками револю- ційного гуртка та деколи був присутній на чи- таннях революційної літератури, але револю- ційну діяльність гуртка він не передбачав.

Стосовно заяви під час чисток кадрів в Українському плодово-ягідному інституті, він засвідчив, що взагалі не був заарештований разом з членами гуртка. Крім того, С. Барвінсь- кий (Усик) стверджував, що під час наступу Керенського, він жодної революційної діяль- ності не здійснював, як йдеться у його автобіо- графії. Також він заперечував свої зв’язки як з петлюрівцями, так і з боротьбистами, що під різними гаслами діяли у 1918-1920 рр. ^[17].

Під час досудового слідства до справи було залучено 27 свідків, у тому числі й дружина С. Барвінського (Усика) – Барвінська Марія Ві- кторівна [15]. Здебільшого їхні показання не співпадали з поясненнями арештованого. На- далі, як свідчить аналіз архівних матеріалів, справа потрапила на розгляд до сектору про-

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

юстиції (НКЮ) УСРР, що у 1934-1936 рр. здійс- нював прокурорський нагляд за діяльністю органів ДПУ-НКВС [11].

У постанові заступника прокурора в спецс- правах УСРР Л. Мальцева від 25 серпня 1934 р.

зазначається наступне: «Ознайомившись зі справою Усика-Барвінського С.Є. за арт. 54-13 КК та з обвинувальним висновком Уманського Райвідділу УДБ НКВС знайшов, що: 1) мате- ріалами справи злочину, що його інкриміно- вано Барвінському – не доведено; 2) хоча із зізнань низки свідків встановлені дружні зв’язки Барвінського з колишніми петлюрів- ським офіцером Горячківським, а також ви- кликають деякі сумніви обставини втечі Бар- вінського з військового лазарету під час його арешту денікінською контррозвідкою, але факт провокаційної діяльності Усика-Барвін- ського та видачі ним робітників комуністич- ного підпілля контррозвідці нічим не доведе- но. Навпаки, з довідок Гіхмана Савіцького та з інших матеріалів сама версія про можливість видачі Барвінським запільних робітників ви- кликає сумнів, бо Барвінський із заарештова- ними зв’язаний не був; 3) таким чином доста- тніх підстав для віддання Барвінського до суду – немає. Тому, керуючись арт. 197 ч. 2 і п. 2 арт. 223 КПК постановив: справу за звинува- ченням Усика-Барвінського С.Є. за ознаками злочину, передбаченого арт. 54-13 КК – вирі- шено закрити» [13].

Таким чином, звинувачений у «шкідництві»

та «провокаторській діяльності», засуджений Уманським Народним судом на 4 роки позбав- лення волі у віддалених краях СРСР, С. Барвін- ський (Усик) майже рік знаходився під слідст- вом Уманського районного відділу ДПУ до за- криття справи заступником прокурора за від- сутністю достатніх доказів злочинних дій. На- разі, подальша доля С. Барвінського (Усика) невідома, що спонукає до подальших розвідок.

Результати вивчення архівно-кримінальної справи репресованого уманчанина залишають без відповіді чимало запитань, невстановле- них фактів і невідповідностей. Не досить зро- зумілими все ж залишаються обставини за-

криття справи С. Барвінського (Усика), його справжні життєві позиції та взаємини з радян- ською владою й ін. Врешті, незрозумілою є да- та арешту 30.10.1930 р., вказана у «Реабіліто- вані історією…», а також інформація в історич- ному виданні «Уманський національний уні- верситет садівництва…» про директора Уман- ського плодоягідного інституту в 1932- 1933 рр. Барвінського Микиту Васильовича.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Автобіографія Барвінського Степана Євтихійовича //

Державний архів Черкаської області (далі – ДАЧО). Ф. Р-5625.

Оп. 1. Спр. 6118. Арк. 186-187.

2. Бажан О. Вертикаль терору: діяльність Уманської міжрайонної оперативно-слідчої групи НКВС у 1937- 1938 роках. Наукові записки НаУКМА. 2016. Т. 182. Історичні науки. С. 41-48.

3. Виписка з протоколу Уманської районної комісії чис- тки партії, осередку Уманського плодоягідного інституту //

ДАЧО. Ф. Р-5625. Оп. 1. Спр. 6118. Арк. 4-6.

4. Висновки про стан та роботу партколективу Умансь- кого навчального плодоягідного комбінату // ДАЧО. Ф. Р- 5625. Оп. 1. Спр. 6118. Арк. 7-11.

5. Головчук А.Ф., Коваль А.У., Недвига М.В. Уманський національний університет садівництва (1844-2011). Літопис становлення і визнання. Вінниця: ТОВ «Консоль», 2012.

240 с.

6. Даниленко В., Касьянов Г. Сталінізм і українська ін- телігенція (20-30-ті роки). Київ, 1991. 96 с.

7. Дело № 595 по обвинению Барвинского Степана Ев- тихиевича по ст. 54-13 УК УССР. 30 октября 1933 г. – 27 августа 1934 г. // ДАЧО. Ф. Р-5625. Оп. 1. Спр. 6118.

299 арк.

8. Кузьменко М. Науково-педагогічна інтелігенція в УРСР 20-30-х років: соціально-професійний статус та освіт- ньо-культурний рівень. Донецьк, 2004. 456 с.

9. Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України:

жертви політичного терору (1929-1941). Київ, 2003. 302 с.

10. Обвинувальний висновок у справі С.Є. Барвінського (Усика) // ДАЧО. Ф. Р-5625. Оп. 1. Спр. 6118. Арк. 280-285.

11. Окіпнюк В. Штатна структура і персональний склад прокурорського нагляду за органами державної безпеки радянської України в 1920-1930-х рр. З архівів ВУЧК-ГПУ- НКВД-КГБ. 2011. № 2. С. 137-183.

12. Онопрієнко В. Репресована наука України. Київ, 1990.

65 с.

13. Постанова заступника прокурора в спецсправах УСРР від 25.08.1934 р. // ДАЧО. Ф. Р-5625. Оп. 1. Спр. 6118.

Арк. 294.

14. Реабілітовані історією. Черкаська область: научное издание. Кн. 7. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю.А., 2010. 654 с.

15. Список осіб, які підлягають виклику на судове засі- дання у справі С.Є. Барвінського (Усика) // ДАЧО. Ф. Р-5625.

Оп. 1. Спр. 6118. Арк. 244.

16. Шаповал Ю. Україна XX ст. : особи та події в контексті важкої історії. Київ, 2001. 560 с.

17. Шаповал Ю.І. «Контрреволюційної боротьбистської організації» справа 1935. Енциклопедія історії України: у 10 т.

/ редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Ін-т історії України НАН України. Київ: Наук. думка, 2009. Т. 5: Кон-Кю. С. 106.

Skus Olha

Archive-Criminal Case of S.E. Barvinsky (Usyk): Uman Martyrology of the Repressed

The paper presents the results of the study of the issue of Ukraine regional history, in particular, its component – the political repressions of the intellectuals of Uman region in the 1920s – 1930s. After the processing of a complex of archival criminal cases stored in the State Archives of Cherkasy Oblast (Region), the case of Barvinsky (Usyk) Stepan Eutychiovych was chosen as being in need of further study.

As the analysis showed, S. Barvinsky (Usyk) grew up in a poor family and had a three-year parish school education. That did

ЕМІНАК

not stop him after military service in 1919 to join the party and after that to occupy certain positions in the local structure of the Bolshevik authorities. In 1932-1933 he held a position of the director of the Uman Fruit and Vegetable Institute, and during the

«purge» of its party staff, was accused of wrecking and anti-Soviet activity. As a result of the inspection carried out at the insti- tute, a conclusion was made about the unsatisfactory party, academic and research work. S. Barvinsky (Usyk) was sentenced to four years imprisonment in the remote parts of the USSR by the Uman People's Court and was under the investigation of the Uman District Department of the DPU on a charge of the communist underground betraying to Denikin counterintelligence in 1919. Twenty-seven witnesses were involved in the pre-trial investigation, but most of their testimonies did not coincide with the explanations of S. Barvinsky (Usyk), who did not plead his guilt. The investigation body referred the charging paper to the Uman district prosecutor «for the referring of the defendant to court». The case was considered by the Special Cases Deputy Prosecutor of the People’s Commissariat for Justice of the UkrSSR and, for the lack of sufficient evidence of criminal activity, it was closed.

Currently, there is no information about the further life of S. Barvinsky (Usyk) and therefore this issue requires further study.

The analysis of the found archival materials allowed to disclose a number of discrepancies between many facts and events con- cerning this personality.

Keywords: political repressions, S. Barvinsky (Usyk), accused, investigation, criminal case

Надійшла до редакції / Received: 27.10.2018 Схвалено до друку / Accepted: 03.12.2018