1
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Факультет соціальної та психологічної освіти
Гендерний центр
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЖІНКАМИ
Навчальний посібник для студентів
спеціальності 231 «Соціальна робота» та 232 «Соціальне забезпечення»
(Галузь знань 23 Соціальна робота)
Умань – 2018
2 УДК 364.4] -055.2(075.8)
С 69
Рецензенти:
Коляда Н. М. – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини;
Расказова О. І. – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки Харківської гуманітарно- педагогічної академії;
Кучер Г. М. – начальник Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради.
Рекомендовано до друку вченою радою
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 13 від 26 червня 2018 р.)
ISBN
Соціальна робота з жінками : навчальний посібник для студентів спеціальностей 231 Соціальна робота та 232 Соціальне забезпечення (Галузь знань 23 Соціальна робота) / [уклад.: А. І. Войтовська, О. О. Кравченко]. – Умань: Візаві, 2018. – 229 с.
У навчальному посібнику звернуто увагу на проблеми гендеру, які посідають важливе місце у професійній підготовці майбутніх фахівців соціальної сфери, зокрема у формуванні стійкої професійної компетентності пошанування суб’єктності;
життєстійкості особи, без огляду на її статеву належність; здатності реалізовувати основі положення міжнародного та вітчизняного законодавства у сфері захисту прав та гідності людини.
Рекомендовано для студентів, викладачів та фахівців соціальної сфери, а також усіх, хто досліджує та практикує питання соціальної роботи та гендеру.
3
Передмова………... 4
Тема 1 Гендерна рівність і соціальна сфера………. 6
Тема 2 Важливість участі жінок в процесах досягнення сталого миру (Резолюція Ради Безпеки ООН 1325)………. 12
Тема 3 Нормативно-правове підґрунтя соціальної роботи з жінками: гендерні аспекти……… 15
Тема 4 Соціальна робота з одинокими жінками………. 27
Тема 5 Становище жінки в сільській місцевості: соціальний аспект………. 43
Тема 6 Соціальна робота з внутрішньо-переміщеними жінками та з жінками учасницями АТО……….. 48
Тема 7 Соціальна робота з жінками з алко- та наркозалежністю……… 56
Тема 8 Жінки-жертви торгівлі людьми. Трафікінг…………... 88
Тема 9 Жінки у військовій діяльності (жінки-військовослужбовці)……….. 101
Тема 10 Соціальна адаптація жінок, звільнених з місць позбавлення волі………... 120
Тема 11 Соціальна робота з жінками-жертвами домашнього насилля………... 134
Питання для самоконтролю……….... 146
Словник термінів………...147
Додатки………... 157
4
ПЕРЕДМОВА
Протягом останніх років у соціально-політичному, економічному, культурному житті України відбулися суттєві зміни (усвідомлення та визнання у суспільстві актуальності жіночих прав та проблем, створення державних структур та заснування цілого ряду неурядових організацій, спрямованих на поліпшення становища жінок).
Роль українського жіноцтва в усіх суспільних процесах об'єктивно зростає. Жінки становлять більшість населення України. Однак, незважаючи на певні досягнення, жінки й сьогодні залишаються незахищеними, їхнє життя сповнене багатьох проблем.
Сприйняття жінок як вразливої групи населення та надання їм соціальної допомоги, включаючи медичні, освітні та просвітні послуги і створення додаткових можливостей для участі у прийнятті рішень на рівні місцевих громад, держави, суспільства в цілому та зменшення гендерної нерівності, стають складовими забезпечення сталого суспільного розвитку.
Соціальна робота з жінками стає важливим напрямом соціальної соціальної політики. Більшого визнання отримують принципи превентивності, врахування соціокультурних і психофізіологічних особливостей жінок у процесі проведення соціальної роботи. Всі завдання соціальної опіки над жінками, як правило, виконуються фахівцями із соціальної роботи разом із співробітниками різних сфер соціального комплексу – правоохоронними органами, службами зайнятості, медичними і освітніми закладами.
Власне практикоорієнтований зміст професії соціального працівника виступає дієвою формою дотримання принципів гендерної рівності. Адже для соціальної роботи ключовими виступають принципи захисту прав людини і соціальної справедливості. Соціальні працівники виступають агентами змін у житті окремої людини, сім’ї, громади, відтак агентами змін у суспільстві. Разом з тим, у ході професійної діяльності вони намагаються виключити будь-які форми дискримінації, у тому числі за ознакою статті, від чого залежить перспективи антидискримінаційного соціального обслуговування, соціальної справедливості і соціального розвитку.
5
професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери як формування стійкої професійної компетентності пошанування суб’єктності, життєстійкості особи, без огляду на її статеву належність, а також здатності реалізовувати основі положення міжнародного та вітчизняного законодавства у сфері захисту прав та гідності людини.
У межах реалізації вищеозначеного підготовлений навчальний посібник «Соціальна робота з жінками», який висвітлює наступні теми:
«Гендерна рівність і соціальна сфера», «Важливість участі жінок в процесах досягнення сталого миру (Резолюція Ради Безпеки ООН 1325)», «Нормативно- правове підґрунтя соціальної роботи з жінками: гендерні аспекти»,
«Соціальна робота з одинокими жінками», «Становище жінки в сільській місцевості: соціальний аспект», «Соціальна робота з внутрішньо- переміщеними жінками та з жінками учасницями АТО», «Соціальна робота з жінками з алко-та наркозалежністю», «Жінки-жертви торгівлі людьми. Трафікінг», «Жінки у військовій діяльності (жінки- військовослужбовці)», «Соціальна адаптація жінок, звільнених з місць позбавлення волі», «Соціальна робота з жінками-жертвами домашнього насилля».
Сподіваємося, що пропонований навчальний посібник сприятиме формуванню гендерночутливого освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх соціальних працівників.
6
ТЕМА 1
Гендерна рівність і соціальна сфера
Наука про гендер є молодою, визначення і підходи часто лише формуються, тому можуть бути або несталими, або суперечливими, або такими, що змінюються.
Це стосується і поняття «гендер», яке, залежно від контексту, має різні значення. У Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» поняття «гендерна рівність» виходить з правового контексту і пов’язане з впливом суспільних структур на життя жінок і чоловіків – їхні права, свободи, можливості, потреби тощо. Саме це чітко і однозначно закріплено законодавством. «Гендерна рівність» визначається як «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Наведене поняття можна вважати «розширеним» поняттям прав жінок і підвищення розуміння їх (жінок) внеску у життя суспільства.
«Розширення» відбулося тому, що дискусія про права жінок привела до актуалізації і прав чоловіків, які в деяких сферах теж упосліджені.
Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:
■утвердження гендерної рівності;
■недопущення дискримінації за ознакою статі;
■застосування позитивних дій;
■забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;
■забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;
■підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;
■виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;
■захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.
Інші існуючі визначення поняття «гендер» мають відношення до того, що пов’язане з гендерною ідентичністю, тобто з варіантами самовизначення людини. Як термін він використовується, але в українському законодавстві на даний час відсутній. І тоді, коли цей термін буде запроваджений, важливо чітко окреслити його різне застосування.
7
це не є коректним. Сексуальність є іншою характеристикою соціальної ідентичноті людини. Також такими важливими характеристиками є – вік, етнічне походження, релігійні переконання тощо.
Ціннісні орієнтації українського суспільства, спрямовані на самовираження людини, передбачають повагу до її прав незалежно від особистих якостей, характеристик, належності до груп, а тому цей підхід має бути відображений в національному законодавстві, але це не означає, що таке відображення має бути некоректним.
Упровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є однією з важливих умов реалізації прав людини та самореалізації особистості, запорукою ефективного розв’язання існуючих проблем, а також європейської інтеграції України та виконання міжнародних зобов’язань згідно з основними міжнародними договорами у сфері захисту прав людини, у тому числі Цілей Сталого Розвитку до 2030 року, затверджених Генеральною Асамблеєю ООН.
Серед населення України кількість жінок на вісім відсотків перевищує кількість чоловіків (53,9% – жінки та 46,1 – чоловіки з 46465,7 тис. осіб станом на 2007 р.), що породжує серйозні демографічні проблеми, які є підґрунтям для гендерної нерівності, як у бік жінок, так і чоловіків.
У 2015 році Україна посіла 67 місце серед 145 країн, згідно з Глобальним звітом про стан гендерної рівності у світі, за індикаторами «гендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України та депутатів місцевих органів влади», «співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок та середнього рівня заробітної плати чоловіків».
Зокрема, частка жінок у Верховній Раді України VIII скликання становить 12%, що є несуттєвим збільшенням порівняно із попередніми скликаннями. У 2015 р. в 5 міністерствах з 17 (Мінмолодьспорт, Міноборони, Міненерго, Мінрегіонбуд, Мінкультури) на посадах у вищому керівництві не було жінок.
Лише одну з 25 обласних держадміністрацій очолює жінка. В 14 обласних адміністраціях жодної жінки немає на посадах заступника голови. Загалом лише 16% цих посад займають жінки.
За даними місцевих виборів 2015 року, у 22 обласних радах жінки становили 15%, у міських радах – 18,1% (при існуванні законодавчої норми щодо не менше ніж 30% представленості у місцевих радах недопредставленої статі). Тридцятивідсоткову норму, передбачену законодавством, було забезпечено лише в одній міській раді, і не забезпечено у жодній із обласних рад.
Згідно з інформацією Державної служби статистики України, розмір середньомісячної заробітної плати жінок є на 26% нижчим, ніж у чоловіків.
Жінки контролюють лише 5 - 10% економічних ресурсів. У приватному бізнесі жінки володіють 30% малих, 12,7% середніх і лише 13% великих підприємств. Чимало професій та посад є недоступними для жінок в силу
8
існування патерналістського законодавства. Наприкінці 2017 року Міністерство охорони здоров’я України відмінило заборонний список на 450 професій для жінок, розширивши їх спроможності на ринку праці.
Різниця в очікуваній тривалості життя жінок і чоловіків складає більше 10 років на користь перших, що визначається не стільки біологічними факторами, які складають 2-3 роки, а соціальними і створюють суттєві демографічні проблеми в країні та є показником низької якості життя.
Безкоштовність та доступність медицини давно вже є проблемою. Зростає вартість і пологів, яка б’є не лише по сім’ях, але, перш за все, по жінках. У державному пологовому будинку вона складає біля 17 тис. грн., а в приватному – більше 40 тис. Закриття ФАПів в сільській місцевості призводить до погіршення доступу сільських жінок до медичних послуг.
Моніторинг ЗМІ та рекламної продукції свідчить, що медійний та рекламний простір переповнені сексистськими та гендерно дискримінаційними образами, що порушує права людини й призводить до відтворення та поглиблення негативних гендерних стереотипів. Сексизм у ЗМІ підсилює існування таких проблем як сексуальна експлуатація, торгівля людьми та дискримінація жінок у сфері праці. Існують «приховані» (зміст навчальних предметів, його відображення в навчально-методичній літературі, стиль викладання; упередженість в оцінюванні навчальних результатів) та «відкриті»
(окремі програми/блоки для хлопців/юнаків та дівчат/юнок;
мовленнєвий/мовний сексизм) елементи гендерної дискримінації. У 2014 р.
Міністерство освіти і науки звернуло увагу на стереотипи щодо жінок у шкільних підручниках. У 2016 р. розпочалася робота зі здійснення їх гендерної експертизи. Недосконала гендерна статистика не дозволяє провести моніторинг рівності у доступі до освіти.
Така ситуація підживлюється гендерними упередженнями та стереотипами, які є одним з «бастіонів» гендерної нерівності. Вони впливають на реальну ситуацію навіть тоді, коли законодавство вимагає іншого підходу.
Стереотипи дуже поширені у трудових відносинах. Для гендерних бар’єрів на ринку праці придумали навіть різноманітні порівняння. «Скляна стеля», «липка підлога», «скляний підвал» – так називають специфічні прояви дискримінації проти жінок і чоловіків на робочому місці. Жінки опиняються між двох вогнів – між «скляною стелею» і «липкою підлогою», які чіпляють їх внизу і не дають сягнути верхівки.
«Липка підлога» – це низькі зарплати, які мало лишають шансів піднятися вище.
«Скляна стеля» стосується більше стереотипів, які не створюють начебто помітних бар’єрів для просування, але й не дають рухатися вперед.
9
роботи (Ст.43 Конституції). Понад 90% усіх смертних випадків, пов’язаних із професією, трапляються з чоловіками.
Серйозною проблемою є гендерне насильство, яке дорого коштує суспільству. У 2007 році українському бюджету реагування тільки на зареєстровані випадки насильства в сім’ї обійшлося приблизно в 158 464 540 грн. Загальна ж вартість зареєстрованих випадків насильства в сім’ї в 2007 р.
становила 669 249 795 24 грн., причому більшу частину витрат були змушені понести самі потерпілі. У структурі цих витрат, більшість становлять ті, які лягають безпосередньо на плечі жертви – пов’язані з втратою майна (42,2%) і зі здоров’ям (19,3%).
Дані дослідження, проведеного в 2017 р. Фондом народонаселення ООН, показали, що економічні втрати, які несе українське суспільство внаслідок насильства щодо жінок, сягають до $208 млн. на рік, при чому основна частина витрат, що зумовлені насильством щодо жінок, лягає на плечі самих постраждалих, і може сягати до $190 млн. на рік (більше 90% сукупних економічних витрат суспільства). Проблема домашнього та гендерного насильства і на сьогодні залишається гострою в Україні. Ця проблема ускладнюється ще й наявністю збройного конфлікту та тимчасовою окупацією частини Донецької та Луганської областей та незаконною анексією АРК, адже в таких ситуаціях завжди зростає кількість випадків сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом. Із погіршенням гуманітарної ситуації на окупованих територіях, кількість випадків гендерного насильства зростатиме і на решті території України.
Останнє також може бути викликане процесом демобілізації учасників АТО, оскільки вони потребують професійної психологічної допомоги для подолання агресії, обумовленої військовими діями.
Механізм запобігання та протидії насильству в сім’ї є недостатньо ефективним. Сьогодні соціальні служби лише надають соціальні послуги постраждалим від насильства замість проведення роботи, спрямованої на запобігання їх виникненню. Особливо гострою ця проблема є в сільській місцевості та у віддалених гірських районах, де соціальні працівники, що можуть забезпечити допомогу постраждалим, практично відсутні.
Існує гостра необхідність забезпечення ефективної роботи, спрямованої на формування в суспільстві негативного ставлення до насильницької моделі стосунків, виявлення та забезпечення захисту осіб, які постраждали від різних видів насильства, а також розширення їх доступу до правових, медичних та соціально-психологічних послуг. Однак, слід зазначити, що саме гендерний підхід при наданні соціальних послуг уразливим категоріям населення дає можливість не лише критично визначати їх потреби, але й надавати допомогу, враховуючи особливості у сприйнятті власних проблем жінками та чоловіками.
10
На сьогодні в соціальній політиці держави відсутній такий важливий компонент, як формування гендерної чутливості в системі соціального захисту та соціального обслуговування населення.
Оскільки від розпізнавання гендерної нерівності при виконанні соціальними працівниками своїх службових обов’язків залежить, наскільки дієвою буде допомога та чи взагалі буде дотримано принципи соціальної справедливості та соціальної відповідальності надавачів соціальних послуг, це питання має стати одним із пріоритетних завдань у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації соціальних працівників.
Протягом 2015-2016 років на рівні держави затверджено ряд Державних стандартів надання різних видів соціальних послуг сім’ям, особам та групам осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах. Не зважаючи на те, що одним із принципів надання таких послуг у деяких Стандартах визначено
«дотримання прав людини, поваги до її честі та гідності», в жодному з них не говориться про урахування ґендерних особливостей отримувачів послуг при наданні їм допомоги та підтримки.
Також, незважаючи на те, що в соціальних службах здебільшого працюють жінки, посади, що передбачають прийняття рішень, як правило, обіймають чоловіки, які через стереотипне мислення по відношенню до гендерного насильства не розглядають цю проблему, як одну з першочергових, що потребує вирішення. Отже, кошти на проведення надання послуг та заходів з протидії гендерному насильству виділяються по залишковому принципу або ж не виділяються зовсім.
Тож структури соціального обслуговування населення, як і інші структури суспільства, є чутливими до гендерних питань. Така чутливість особливо гостро постає на фоні реорганізації та оптимізації системи соціального обслуговування населення.
Зокрема, це відчувається при проведенні реформи щодо децентралізації влади та об’єднанні територіальних громад. Станом на кінець 2017 року вже існують випадки, коли ліквідовуються центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, або ж проходить їх об’єднання з територіальними центрами соціального обслуговування (надання соціальних послуг), головним завданням яких є створення умов для підтримки життєдіяльності людей з інвалідністю та осіб похилого віку, які не взмозі самостійно себе обслуговувати (придбання та доставка продуктів харчування, приготування їжі тощо).
Отже, важливість гендерно-орієнтованого підходу при здійсненні заходів щодо соціального захисту та соціального обслуговування населення, зокрема його уразливих категорій, мають бути усвідомленими як на рівні держави так і
11 фахівцями, які надають соціальні послуги.
Список використаних джерел
1. «Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні», здійснено Українським центром соціальних реформ на замовлення Фонд народонаселення ООН, 2017 : www.unfpa.org.ua/publications/745.html
2. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Стаття 1. – Електронний ресурс. Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2866-15
3. Катерина Стулень. Во сколько обходится украинцам рождение ребенка. – Сегодня, 10.09.2012. – Електронний ресурс. – Режим доступу:
http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1347226456
4. Наказ Міністерства охорони здоров’я №1254 від 13.10.17.
Електронний режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1508-17
12
ТЕМА 2
Важливість участі жінок в процесах досягнення сталого миру (Резолюція Ради Безпеки ООН 1325)
Розуміння можливостей участі у процесах досягнення миру з часом змінюється. Відбувається перехід від традиційного розуміння процесів досягнення миру, в якому переважно участь беруть дипломати, високопосадовці, військові, тобто люди, наділені владними повноваженнями, до сучасного, де є місце кожному і кожній, незалежно від посади. З одного боку це пов’язано з комплексним (гібридним) характером військових конфліктів та тісним взаємозв’язком між макро- та мікрорівнями конфліктів, з іншого – зі змінами характеру сучасних війн, стратегією та тактикою їх проведення. Переважна частина населення країн, втягнутих у війни, зазнає їх впливу. 90% постраждалих від сучасних військових конфліктів – це цивільне населення.
Тому для досягнення сталого миру важливою є участь кожної людини, якою б справою і на якому б рівні вона не займалася. Водночас дуже важливо, щоби така участь була усвідомленою і відповідальною, бо нефахові, непродумані кроки в умовах крихкості і несталості балансу можуть нанести більше шкоди, ніж відсутність будь-яких кроків.
У цьому відношенні актуальною виступає Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 як одна з найбільш важливих резолюцій РБ ООН у сфері політики безпеки. Важливо, що цей документ наголошує на важливій ролі жінок у запобіганні і врегулюванні конфліктів та в розбудові миру, а також закликає держави-члени забезпечити більш активну участь жінок на всіх рівнях прийняття рішень в національних, регіональних і міжнародних інститутах, у механізмах запобігання, управління та вирішення конфліктів. Безперечно, першочерговим завданням кожної держави має бути фізична і психологічна безпека жінки, її захист у багатьох сферах сучасного життя – в сімейно-побутовій площині, на професійному рівні, в громадській роботі чи на політичній арені.
У межах традиційного для ООН чотирьохвекторного підходу для роботи над досягненням миру: превентивна дипломатія (preventive
13
і миробудування (peacebuilding), все більше визнається роль громади, громадських та міжнародних організацій.
Превентивна дипломатія – це дії, спрямовані на попередження виникнення конфліктів, попередження застосування насильства в ситуації конфлікту, обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.
Миротворчість – це дипломатична діяльність, спрямована на те, щоб схилити ворогуючі сторони до згоди шляхом переговорів, використовуючи такі мирні засоби, які передбачені у Главі VI Статуту ООН.
Збереження миру – це діяльність, спрямована на дотримання домовленостей щодо припинення військових дій, насильницьких способів вирішення конфлікту.
Миробудування – дії з визначення та відновлення допоміжних структур для посилення та підтримки миру з метою запобігання повторенню конфлікту.
Наведемо багатомодельну структуру миротворчості, яка співвідноситься з підходом ООН до роботи над досягненням миру.
Модель 1 – миротворчість шляхом дипломатії, залишається сферою офіційною урядової діяльності, з розподілом на такі моделі:
Модель 2 – миротворчість шляхом професійного вирішення конфлікту;
Модель 3 – миротворчість шляхом комерції (бізнесу);
Модель 4 – миротворчість шляхом особистого залучення (приватні особи);
Модель 5 – миротворчість шляхом навчання (дослідження, тренінги та освіта);
Модель 6 – миротворчість шляхом адвокації (активність);
Модель 7 – миротворчість шляхом віри у дію (релігія);
Модель 8 – миротворчість шляхом забезпечення ресурсами (фінансування);
Модель 9 – миротворчість шляхом інформування (комунікація та медіа).
На практиці ж, лише 2% медіаторів і посередників, 9%
переговірників у військових конфліктах світу протягом 1992-2011 рр. – це жінки. У системі миротворчих місій ООН жінки найняті переважно як допоміжний персонал. У 2014 р. з приблизно 125 000 миротворців жінки складали 3% військового персоналу та 10% – поліцейського. Лише 2%
14
фінансування програм миру і безпеки йде на гендерну рівність чи підтримку жінок.
Участь жінок важлива через 1 причину – вони мають на це право!
Список використаних джерел
1. Авторами багатомодельної структури є доктор Луїза Даймонд (Dr.Louise Diamond) та посол Джон МакДонольд (John McDonald).
Розбудова миру. Профілактика і вирішення конфлікту з використанням медіації: соціально-педагогічний аспект. – Навч.-метод.посібник/ – К., 2016. – С.38.
2. Інформаційний бюлетень. Глобальне дослідження. Виконання Резолюції Ради Безпеки ООН №1325: ключові посили, результати та рекомендації. – UN Women, 2015. – c. 5.
3. Preventing Conflict. Transforming Justice. Securing the Peace. A Global Study on the Implementation of the UN Security Council Resolution 1325. – p.14. Електронний режим доступу : http://wps.unwomen.org/~/media/files/un%20women/wps/highlights/unw-
global-study-1325-2015.pdf
15
ТЕМА 3
Нормативно-правове підґрунтя
соціальної роботи з жінками: гендерні аспекти
Основні завдання державної політики в Україні стосовно жінок полягають у тому, щоб узгодити позиції документів державної нормативно-правової бази щодо становища жінок з вимогами міжнародного законодавства для забезпечення дотримання прав жінок в єдності з правами та основними свободами людини; створити правові норми, необхідні для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав та рівних можливостей; забезпечити умови для повноправної участі жінок у прийнятті рішень на всіх рівнях управлінської діяльності;
відроджувати і розвивати історичні, культурні, духовні традиції ставлення до жінки в суспільстві; формувати громадську думку щодо державної політики стосовно жінок; сприяти забезпеченню та контролю за дотриманням рівних прав на ринку праці; забезпечити охорону здоров’я жінок та безпечне материнство; відпрацювати нормативні акти та механізми їх втілення для запобігання насильству стосовно жінок;
підвищувати правову грамотність жінок стосовно їх власних юридичних прав; забезпечити координацію дій та заходів державної політики щодо жінок на національному, регіональному та міжнародному рівнях.
Вважаємо доцільним окремо схарактеризувати міжнародну законодавчу бузу гендерної парадигми.
Одним з найважливіших міжнародних документів, який не тільки забороняє всі форми дискримінації щодо жінок, але й передбачає механізм контролю за виконанням його положень кожною державою, яка його ратифікувала, стала Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW або «Жіноча конвенція»), прийнята ООН у 1979 р.
та набула чинності у 1981 р. Ст. 10 цього документу визначає: «Держави- сторони вживають усіх відповідних заходів для того, щоб ліквідувати дискримінацію щодо жінок, з тим щоб забезпечити їм рівні права з чоловіками в галузі освіти…».
У 1995 р. відбулась Четверта Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекінська конференція) – перший міжнародний захід, в підсумкових документах якого були використані терміни «гендер» та
16
«комплексний гендерний підхід» (gender mainstreaming). Документи, розроблені та одностайно прийняті у Пекіні – Платформа Дій задля рівності, розвитку і миру та Пекінська декларація – відобразили нові міжнародні зобов’язання щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків. У Платформі Дій визначено 12 стратегічних пріоритетних напрямів для всіх країн, що підписали ці документи. Одним з цих напрямів визнано освіту:
«капіталовкладення у формальну і неформальну освіту та навчання дівчат і жінок є одним з найкращих засобів досягнення стабільного розвитку та економічного зростання». Основною передумовою успішного здійснення Платформи Дій визнано зобов’язання та конкретні заходи з боку урядів, міжнародних організацій та установ і мобілізація необхідних ресурсів на всіх рівнях.
Окремий інтерес у освітній сфері представляють освітні програми ЄС – «Сократ» і «Леонардо да Вінчі», які сприяють встановленню рівних можливостей жінок та чоловіків.
У жовтні 1998 р. у Парижі відбулась Всесвітня конференція з вищої освіти, під час якої було прийнято «Всесвітню декларацію про вищу освіту для 21-го століття: підходи і практичні заходи». В декларації наголошено, що в царині наукових досліджень і вищої освіти необхідно продовжувати зусилля, спрямовані на викорінення всіх гендерних стереотипів, врахування гендерних аспектів у всіх дисциплінах і розширення участі жінок на всіх ступенях й у всіх дисциплінах, де вони недопредставлені, забезпечивши, зокрема, їх більш активну участь у процесі прийняття рішень». Тобто, знову було підтверджено курс європейської освітньої спільноти на досягнення гендерної рівності.
У вересні 2000 р. на Саміті Тисячоліття в Нью-Йорку було затверджено Декларацію Тисячоліття ООН, що визначила цілі та конкретні завдання на довгострокову перспективу, серед яких дві цілі і чотири завдання напряму зорієнтовані на досягнення рівності. Україна ратифікувала всі вищезазначені документи й тим самим взяла на себе певні зобов’язання у сфері забезпечення дійсної гендерної рівності в т.ч. і у сфері освіти.
У Конвенції про права осіб з інвалідністю (2006) у статті 6 окремо виділені жінки з інвалідністю, де зазначено «Держави-учасниці визнають, що жінки з інвалідністю та дівчата з інвалідністю піддаються множинній дискримінації, й у цьому зв’язку уживають заходів для забезпечення повного й рівного здійснення ними всіх прав людини й основоположних
17
ХХ–ХХІ сторіччя стали епохою встановлення гендерної рівності – соціальної рівності чоловіків і жінок, що має на увазі утвердження основ гендерної рівноваги та гендерної демократії.
Міжнародна спільнота постійно здійснює моніторинг стану справ із забезпеченням рівних прав і можливостей. Питання гендерної рівності включено до низки провідних міжнародних звітів, що свідчить про важливість цінності гендерної рівності. Зокрема, Індекс із гендерної рівності (Gender Equality Index) – один із важливих компонентів щорічного міжнародного Звіту із людського розвитку Програми розвитку ООН (UNDPHuman Development Report). Станом на 2014 р. Україна посідає 83 місце за рівнем розвитку людського потенціалу.
У міжнародному звіті Рівня свободи у світі (Freedom in the World, Freedom House) також є розділ про «особисту автономію та індивідуальні права». Будучи в 2014 р. «частково вільною» країною із значенням 3,5 (із максимальних 7), Україна стикається із такими проблемами стосовно забезпечення гендерної рівності: «Гендерна дискримінація забороняється відповідно до конституції, але урядовці демонструють мало інтересу чи розуміння проблеми. Правозахисні організації скаржаться, що роботодавці відкрито дискримінаціюють за ознаками статі, зовнішності та віку.
Торгівля жінками за кордоном з метою проституції залишається серйозною проблемою».
Однак, окремі щорічні міжнародні звіти присвячено лише тематиці забезпечення гендерної рівності. У Звіті із глобального гендерного розриву 2014 р. (Global Gender GapReport 2014), що готується Світовим економічним форумом (World Economic Forum), вимірюється величина гендерного розриву (gender gap) у чотирьох важливих сферах нерівності між чоловіками та жінками: економічна участь, рівень освіти, політичне представництво та сфера здоров’я. У 2014 році Україна посідала 56 місце із 142 досліджуваних країн (чим вища позиція в списку, тим більше країна наближена до гендерної рівності). В Україні найгіршою є ситуація із політичною компонентою (участю жінок у процесі прийняття рішень) – 105 місце із значенням, яке майже наближається до нуля, тобто, до суцільної гендерної нерівності.
У вересні 2015 року лідери 193 країн під час засідання Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй ухвалили 17 Цілей сталого розвитку на 2016–2030 роки (відомі також як Глобальні цілі сталого розвитку). Ці цілі замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін дії яких завершився 2015 р. Цілі сталого розвитку охоплюють широкий спектр
18
проблем сучасності – від протидії бідності до безпечного використання землі. До цих цілей запропоновано 169 конкретних показників, які дають змогу вимірювати прогрес у досягненні цілей. Кожна країна, спираючись на Глобальні цілі та цільові показники, має розробити власні цілі сталого розвитку, довгострокові та короткострокові завдання, а також забезпечити їх реалізацію задля розвитку, який задовольняє потреби нинішнього покоління, без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Організатори конференції виходять із того, що сталий розвиток є керованим, і основою його керованості слугує системний підхід, поєднання економічної, соціальної та екологічної складової розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання. Мета конференції:
ідентифікація механізмів реалізації, дилем та викликів реалізації Глобальних цілей сталого розвитку, а також їх національних аналогів;
аналіз потенційних можливостей поліпшення ситуації в країні задля просування вперед у впровадженні глобальних ідей сталого розвитку.
Конференція пропонуватиме простір для обговорення економічних, соціальних, правових, політичних, освітніх та інших аспектів реалізації Цілей сталого розвитку.
Левова частка досліджень на гендерну тематику в Україні проводиться різноманітними міжнародними організаціями чи їх представництвами в Україні, які працюють у напрямку утвердження рівності між чоловіками та жінками, забезпечення рівних прав та можливостей. Інформація Бюро з питань демократії, прав людини і праці Державного департаменту США, Міжнародної організації з міграції, Британської Ради, ОБСЄ, Програми рівних можливостей ПРООН та інших організацій є цінною для моніторингу ситуації із забезпеченням гендерної рівності в українському суспільстві.
Новий етап у роботі з жінками розпочався у 1996 р., коли в Україні було створено Міністерство України у справах сім’ї та молоді – вищий орган державного управління, покликаний формувати політику щодо жінок. У 1999 р. Верховна Рада України схвалила Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок.
Державне управління, формування державного механізму поліпшення становища жінок передбачає необхідність утворення, крім
19
обласних та міських державних адміністраціях створено управління (відділи) у справах сім’ї та молоді. Вони забезпечують реалізацію на відповідній території державної політики з питань статусу жінок і підвищення їхньої ролі в суспільстві, рівних можливостей для участі жінок і чоловіків у всіх сферах життя.
Для порятунку життя і здоров’я жінок і дітей можуть використовуватися притулки-стаціонари, кризові центри, захистки з комплексом соціальних послуг (психологічна і медична реабілітація, юридичне консультування і правовий захист, допомога в отриманні чи відновленні документів тощо). Звичайно, надання допомоги в надзвичайних умовах не вирішує соціальних проблем як таких, але здатне іноді врятувати життя жінок чи їхніх дітей.
Підтримка соціального функціонування носить більш довго- строковий характер і потреба в ній визначається складнішою сукупністю причин. Відповідно і технології, що застосовуються при цьому, різноманітніші: всі адекватні види соціально-психологічної, соціально- економічної, медичної реабілітації і підтримки жінок у складній життєвій ситуації. Найважливішим засобом соціальної і трудової реабілітації слід вважати перепідготовку чи перенавчання жінок більш потрібним професіям.
Із загального населення близько 45,4 млн людей, які проживають в Україні, біля 24,3 млн або 53,7 % становлять жінки.
Розвиток нашого сьогодення вимагає радикальних змін у забезпеченні рівних шансів представників обох статей у різних сферах соціального життя та законодавчого закріплення і просто таки правового втілення гендерних правозахисних механізмів, розроблення стратегії гендерної політики та її здійснення в Україні, діяльної участі у цьому процесі юнаків та дівчат.
У травні 2006 року Міністерство юстиції видало Інструкцію з проведення гендерно-правової експертизи. Інструкція передбачає, що всі законопроекти мають проходити експертизу, починаючи з 1 червня 2006 року, а чинне законодавство оцінюватиметься з 1 січня 2007 року. Станом на травень 2015 року, Міністерство юстиції здійснило гендерно-правову експертизу 38 законодавчих актів. З них десять були визнані такими, що містять положення, які дискримінують за ознакою статі. З них чотири вже були змінені задля усунення гендерної дискримінації, тоді як шість ще чекають на внесення поправок.
Розвиток гендерного законодавства в Україні відбувається досить
