Кілька статей про міську раду Луцька XVI – першої половини XVII ст

(1)

Діяльність раєцького уряду волинських міст тією чи іншою мірою була предметом студій істориків. Загальних питань функціонування міської ради торкався ще М.Грушевський¹. Розлогий опис основних функціональ- них обов’язків її в українських містах подали Т.Гошко² та М.Кобилецький³. Окремі аспекти діяльності райців на прикладі Володимира, Кременця й Луцька висвітлив П.Сас⁴. Кілька статей про міську раду Луцька XVI – першої половини XVII ст. опублікувала О.Штанько⁵. Явно невдалу спробу

1 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.5. – К., 1994. – С.343, 348–353.

2 Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XIV – початок XVII ст.). – Л., 2002. – С.140–171.

3 Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV – перша половина XIX ст.): історико- правове дослідження. – Л., 2008. – С.201–218.

4 Сас П.М. Феодальные города Украины в конце XV – 60-х годах XVI в. – К., 1989. – С.179–185.

5 Штанько О. Урядники Луцького маґістрату ХVІ ст.: реконструкція персонального складу //

Вісник Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри давньої історії України та архівознавства, Львівський національний університет ім. І.Франка (Львів, Україна), [email protected]

РАЙЦІ ВОЛИНСЬКИХ МІСТ XVI – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.:

ЧИСЕЛЬНІСТЬ, ПЕРСОНАЛІЇ, ПОВНОВАЖЕННЯ

Розглядається функціонування у волинських містах головного органу міського самоврядування – ради. Остання з’явилася разом із запровадженням маґде- бурзького права й була покликана займатися проблемами життєдіяльності міста. На конкретних прикладах показано, коли та як проходили вибори рай- ців, адже усталеної процедури у цьому питанні не було. З’ясовано, що зазви- чай чисельність райців становила чотири, але в окремих випадках згадується одночасно п’ять – шість осіб. Установлено, що час перебування райців на сво- їх урядах не завжди обмежувався одним роком – дехто виконував ці обов’язки впродовж триваліших строків. Джерела дозволили простежити суміщення урядів райців з обов’язками лентвійтів та війтів. На ці ж уряди райці нерідко переходили після закінчення роботи в раді. Перебування в міській раді було вигідним для міщан, але траплялися випадки відмови їх від цього почесного обов’язку, що мотивувалося, як правило, або поганим станом здоров’я й по- хилим віком, або ж матеріальною незацікавленістю. Функціональні обов’язки райців передбачали, окрім судових повноважень, захист міщан ратушної юрис- дикції від конкуренції міщан замкової та духовної юрисдикцій. Райці реґламен- тували ремісничі й торговельні заняття міщан, розпоряджалися зібраними коштами і звітували про їх використання, пильнували порядок у місті й ви- ставляли міську сторожу, опікувалися протипожежною безпекою, відсилали своїх колеґ до короля та сейму лобіювати міські інтереси. Удалося виявити в окремих випадках суперництво і протистояння райців між собою. Актив- но займалися вони підприємницькою діяльністю. Маючи у своїх руках реальну владу, райці часом зловживали нею.

Ключові слова: райці, рада, місто, маґдебурзьке право, Волинь.

(2)

розглянути міське самоврядування на прикладі довільно обраних декількох волинських міст зробила А.Бортнікова⁶. Низку ґрунтовних статей з історії ко- ролівських міст Волині, в яких предметом дослідження стала діяльність ра- туш у житті міщан і самоврядування у Кременці, опублікував В.Кравченко⁷. Ряд студій, де більшою чи меншою мірою заторкувалися питання діяльності раєцького уряду, надрукувала Н.Білоус⁸. Цій самій авторці належить не- щодавно виданий покажчик міських урядників Луцька, в якому коротко охарактеризовано раєцький уряд та подано списки райців⁹. Цікаві спосте- реження про механізм функціонування міського соціуму у середині – другій половині XVI ст. у Володимирі висловила Н.Старченко¹⁰. Джерельною базою нашого дослідження стали кілька збережених міських книг (Луцька, Вижви, Милянович, Ковеля, Олики, Рівного) та луцькі, володимирські, кременецькі ґродські й земські книги.

Рада традиційно вважалася головним органом міського самоврядуван- ня¹¹. У класичному посібнику Б.Ґроїцького зазначалося, що райцями пови- нні бути люди «добрі», «розумні», які досягли 25-річного віку, осілі в місті, середнього достатку, «доброї слави» та з порядної сім’ї, богобоязні й такі, що люблять справедливість, не схильні до хабарництва, здатні не поширювати міські таємниці, не п’яниці, не брехливі, не підлабузники, не нав’язливі, не

«чужоложці», не лихварі, не фальшувальники, не сварливі¹². Як бачимо, на- бір вимог до кандидатів був серйозним і знайти таких людей серед міщан, якщо слідувати за Б.Ґроїцьким, було, очевидно, непросто. Однак, як відомо,

науки. – Вип.4: На пошану проф .А.О.Копилова. – Кам’янець-Подільський, 2011. – С.297–305;

Її ж. 1566: один рік з історії Луцького маґістрату // Наукові записки: Зб. пр. молодих вчених та аспірантів. – Т.25. – К., 2012. – С.90–109; Її ж. Вибори міської влади у Луцьку (за матеріалами маґістратської книги 1638–1640 рр.) // Другі політологічні читання імені професора Богдана Яроша. – Луцьк, 2013. – С.188–190; Її ж. Міська рада Луцька: юрисдикція та діяльність у ХVI – першій половині ХVIІ ст. // Історичні студії Волинського національного університету імені Лесі Українки. – Вип.4. – Луцьк, 2010. – С.31–36.

6 Бортнікова А.В. Державна влада та місцеве самоврядування на Волині (кінець ХІV – середина ХVІІ ст.). – Луцьк, 2013. – 552 с.

7 Кравченко В. Ратуша у самоврядному житті громади міста Володимира в кінці XVI ст. //

Український археографічний щорічник. – Вип.13/14. – К., 2009. – С.417–455; Його ж. Документи до історії ратуші в місті Ковелі 30-х – 40-х рр. XVII ст. // Там само. – Вип.16/17. – К., 2012. – С.337–362; Його ж. Книги гродських судів Володимира і Луцька до історії Кременця та його замку // Релігія і церква в історії Волині / Під. ред. В.Собчука. – Кременець, 2007. – С.40–45;

Його ж. Структура міської влади Кременця другої половини XVI ст. // Студії і матеріали з історії Волині: 2009 / Під. ред. В.Собчука. – Кременець, 2009. – С.41–50.

8 Білоус Н. Магдебурзькі привілеї Кременця XV–XVI ст. // Студії і матеріали з історії Волині: 2009. – С.33–40; Її ж. Міський уряд Олики на початку XVII ст. // Минуле і сучасне Волині і Полісся: Олика і Радзивілли в історії Волині та України. – Вип.18. – Луцьк, 2006. – С.64–67; Її ж. «Вірність» і «зрада» у світосприйнятті міщанства Київщини та Волині в XVI – першій половині XVII ст. // Соціум: Альманах соціальної історії. – Вип.6. – К., 2006. – С.141–

160; Її ж. Насильство над жінками: сюжети з міщанського і селянського повсякдення Волині XVI – початку XVIIІ ст. // Там само. – Вип.11/12. – К., 2015. – С.135–146.

9 Biłous N. Urzędnicy miejscy Łucka w XV–XVII w.: Spisy. – Toruń, 2017. – 111 s.

10 Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання //

Соціум. – Вип.3. – К., 2003. – С.65–98.

11 Дружчыч В. Магістрат у беларускіх местах з майдеборскім правам у XV–XVII ст. // Запіскі аддзелу гуманітарных навук. – Кн.8: Працы клясы гісторыі. – Менск, 1929. – С.379–381.

12 Groicki B. Porządek sądów i spraw miejskich prawa majdeburskiego w Koronie Polskiej. – Warszawa, 1953. – S.29.

(3)

реальне життя вносить корективи в письмові приписи. Колишній луцький міський і війтівський писар, райця та лентвійт Ярош Суєтич (1611 р.) за- значав, що бурмистр і райці повинні бути «сторожами и оборонцами прав и волности месткихъ»¹³, а володимирський ґродський писар (1637 р.) писав про бурмистра та райців, «которые, яко сторожове места того и обывателев в немъ мешкаючих, целости присеги своее на тот уряд выконаное пилнуючи», прийшли в міських справах до ґроду¹⁴.

Зазвичай рада засідала в ратуші, або ж у будинку котрогось із міщан (як у Володимирі, поки не було збудовано ратушу)¹⁵. У січні 1581 р. луцькі бур- мистр, райці, лентвійт і лавники зібралися для обговорення міських справ у будинку міщанина Матвія Щетинки¹⁶.

Вибори бурмистра та райців у містах відбувалися по-різному й у різний час. У королівському привілеї Ковелю (1611 р.) зазначено, що міщани що- року в найближчий після Нового року понеділок вибирають вісім осіб «ста- течних і чесних» на уряд бурмистра і райців, а староста чи його заступник їх затверджує: чотирьох – райцями, а одного – бурмистром. Обрані й затвер- джені райці складали присягу, після чого приступали до виконання своїх обов’язків. Щомісяця один із райців виконував повноваження бурмистра¹⁷. Князь Григорій Львович Сангушко, надаючи привілей Горохову (1600 р.), оговорював, щоб до міського уряду в день св. Мартина (11 листопада) самі міщани обирали людей «добрих», «чесних», таких, що «знають право», а стара рада повинна прозвітуватися про власну діяльність перед мешканцями, тоді як нова – виконати присягу перед ревізорами князя¹⁸. За королівським при- вілеєм 1570 р., конфірмованим у 1633 р., вибори райців у Володимирі мали відбуватися на Новий рік¹⁹. На початку січня, після свята Трьох королів, про- ходили вибори в Луцьку. 12 січня 1639 р. відбувалося це в ратуші за присут- ності війта, чинних та «старих» райців, лавників, цехмістрів і «поспільства».

Двох райців обрали міщани, а двох – війт, після чого новообрані урядовці склали присягу²⁰. Аналогічні вибори в Луцьку відбулися в той самий день і наступного року²¹. У Миляновичах (1634 р.) елекція міських урядників про- ходила 2 липня²², а в Олиці (1601 р.) – 29 червня²³.

Чи завжди раєцькі уряди були бажаними для міщан – не знаємо, але історія з багатолітнім луцьким райцею Матвієм Демковичем наводить на

13 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.25. – Оп.1. – Спр.90. – Арк.1009.

14 Там само. – Ф.28. – Оп.1. – Спр.72. – Арк.731 зв.

15 Там само. – Спр.7. – Арк.10–11 (у березні 1572 р. райці зібралися в домі Волоса Семеновича). Ратуші у Володимирі й інших волинських містах та її значенню для міського соціуму присвячено кілька ґрунтовних статей В.Кравченка (див. прим.7).

16 Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.23. – Арк.39.

17 Там само. – Ф.35. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.10 зв.

18 Архив Юго-Западной России (далі – АЮЗР). – Ч.5: Акты о городах (1432–1798). – Т.1. – К., 1869. – С.92, 95.

19 Там же. – С.144.

20 ЦДІАК України. – Ф.23. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.80 зв. – 90.

21 Там само. – Арк.130–130 зв.

(4)

певні міркування. У січні 1614 р. він скаржився до ґроду на війта Андрія Загоровського, котрий за порадою бурмистра Кирила Дем’яновича під час виборів райців заочно подав скаржника на уряд райці. А діялося це якраз тоді, коли він через хворобу та старість не був присутній на виборах. Про себе М.Демкович свідчив: він чоловік уже в літах і хворий, «през килка двадцетъ литъ юж перед тымъ на розных урядехъ будучи, речи посполитой месъта Луцъкого служилъ», а його, не питаючи, обрали і ключі та міську печатку передали. Через возного Станіслава П’яновського він відіслав ці міські атрибути назад війтові, але останній знову повернув їх скаржнико- ві «силою, кгвалътомъ в дому скаржучого покинулъ, грозечи скаржучому»²⁴. Зазначене у скарзі М.Демковичем, напевно, було правдою, адже невдовзі, у лютому 1616 р., він помер²⁵. Не прагнули урядів деякі ковельські райці.

У січні 1556 р. королева Бона визнала, що бурмистр, райці й писар не хочуть тримати свої уряди, оскільки не мають із того жодного зиску, лише збитки і

«кривди»²⁶. Для заохочення кременецьких райців у 1571 р. король підтвер- див привілеї Бони (1536, 1549 рр.)²⁷ та звільнив урядників від сплати чиншу з 1 волоки й дозволив варити 10 солодів для пива²⁸.

Присягали райці не лише при обранні на уряди, але й при вчиненні юри- дичних дій, пов’язаних із правами громади: звітуванні про фінансові витрати чи свідченні про наслідки пожежі в місті тощо. Для прикладу, у луцькій ґрод- ській книзі за 1584 р. збереглася присяга райців щодо розпорядження фінан- сами. Почергово Юсько Богомолець, Іван Андросович, Кузьма Андросович, Ярмола Васильович Чиж та Яцько Степанович Біркоз присягали:

«Я […] присягаю пану Богу всемогущему в Тройци единому, створителеви неба и земли и мене грешного, иже-мъ ни в чомъ посполитого скарбу местского луцкого собе не привлащалъ и на свой властный пожитокъ домовый не оборочал, толко на потребу места Луцкого, водлуг повинности вряду моего верне а справед- ливе доходы все з места приходячие оборочал и выдавалъ. Такъ ми Пане Боже помози, который прийдешъ всего света судит зо всими святыми и мене грешного такъ и евангелия святая»²⁹.

З огляду на пожежу в Луцьку (1639 р.), коли згорів будинок райці Яна Матвійовича, міщанин Шимон Кравець свідчив у ратуші під присягою, під- нявши догори два пальці³⁰.

Про те, що присяги міських урядовців були в полі зору міських мешканців, свідчить ситуація, зафіксована у грудні 1569 р., коли володимирські міщани

24 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.97. – Арк.50 зв.

27 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського (далі – ІР НБУ). – Ф.2. – Спр.22120. – Арк.5; Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф.389. – Оп.1. – Кн.33. – Л. 4.

28 ІР НБУ. – Ф.2. – Спр.22116. – Арк.2.

29 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.31. – Арк.865 зв. – 866.

(5)

скаржилися на райців Степана Заваду й Василя Каплю «о невчиненъе при- сяги ихъ, которую они весполок з войтомъ чинити мели»³¹.

Чисельність райців по різних містах не була однаковою, утім найчастіше йшлося про чотирьох³². Під час виборів міських урядників у Миляновичах (1634 р.) фіґурував один бурмистр і три райці³³. Зазвичай такий комплект лише зрідка згадується у відповідній міській книзі, натомість нормою в ній є два – три райці, а часом і один. У ході елекції урядників в Олиці (1601 р.) нотуємо чотирьох райців³⁴. Бурмистр і три райці діяли у Кременці³⁵. Чотири райці були характерними для Володимира, хоча в окремих справах задіяні були один – два, або два – три з них. Щоправда, під 1586 р. згадано аж вісім райців, але, мабуть, у документі поряд з актуальними просто забули позна- чити старих райців³⁶. У Луцьку також діяли чотири райці, хоча не завжди всі вони одночасно фіґурували у справах. Траплялося, що райців згадува- лося більше: п’ятеро (1566, 1584, 1614, 1628, 1633 рр.)³⁷ або шестеро (1561, 1625 рр.)³⁸. Порічний перелік луцьких райців подано у згаданому вище по- кажчику міських урядовців Луцька³⁹, а опрацьовані мною джерела дозволи- ли дещо доповнити його⁴⁰.

32 А.Грицкевич зазначав, що неусталеність числа райців було звичним для тогочасних міст явищем (див.: Грицкевич А.П. Частновладельческие города Белоруссии в XVI–XVIII вв.

(социально-экономическое исследование истории городов). – Минск, 1975. – С.196).

33 ЦДІАК України. – Ф.1401. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.101.

35 Там само. – Ф.21. – Оп.1. – Спр.21. – Арк.211 (1583 р.); Спр.43. – Арк.13 зв. (1606 р.);

Ф.22. – Оп.1. – Спр.45. – Арк.244 (1639 р.); Ф.25. – Оп.1. – Спр.49. – Арк.806–807 (1596 р.);

Спр.204. – Арк.843 (1637 р.); Спр.211. – Арк.141 (1638 р.); Спр.217. – Арк.309 зв. (1639 р.);

Ф.28. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.454–454 зв. (1642 р.).

37 Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.60 зв., 94; Спр.31. – Арк.865 зв.; Спр.90. – Арк.401;

Спр.161. – Арк.564 зв.–565; РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Кн.206. – Л.28; Кн.214. – Л.98–98 об.

38 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.3. – Арк.214 зв.; Спр.148. – Арк.136;

Спр.154. – Арк.382 зв.

39 Biłous N. Urzędnicy miejscy Łucka w XV–XVII w.: Spisy. – S.49–66.

40 Подаю луцьких райців, незауважених Н.Білоус: 1566 р. – Стецко Ленкович (див.: ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.24 зв., 325 зв.); 1570 р. – Василь Лукашевич, Петро Дубов’яка, Яцко Біркоз (див.: Там само. – Спр.12. – Арк.53 зв., 571 зв.); 1582 р. – Юско Щока Богомолець, Урбан Балвер (див.: Там само. – Спр.26. – Арк.575–575 зв, 1119–1119 зв.); 1583 р. – Юско Щока Богомолець (див.: Там само. – Спр.460. – Арк.144 зв.); 1592 р. – Яцко Перетятко, Михайло Билчинський (див.: Там само. – Спр.41. – Арк.178 зв.; Спр.42. – Арк.340 зв.; Спр.47. – Арк.2/266); 1593 р. – Іван Дубницький, Зенко Никонович (див.: Там само. – Ф.26. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.216 зв.); 1595 р. – Михайло Филипович (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.47. – Арк.159); 1602 р. – Петро Вишковець (див.: Там само. – Спр.63. – Арк.243); 1605 р. – Кирило Дем’янович, Юв Іванович, Тимош Кузмич, Іван Дубницький (див.: Там само. – Спр.72. – Арк.600;

Спр.75. – Арк.302, 522 зв.); 1606 р. – Тимош Кузмич (див.: Там само. – Спр.83. – Арк.68); 1618 р. – Ян Матвійович (див.: Там само. – Спр.109. – Арк.168–169; Ф.28. – Оп.1. – Спр.50. – Арк.469);

1622 р. – Олександр Бедерман (див.: Там само. – Ф.26. – Оп.1. – Спр.31. – Арк.124 зв.); 1623 р. – Станіслав Засланський (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.135. – Арк.542 зв.); 1626 р. – Нестор Горохович, Андрій Сезонович (див.: Там само. – Спр.154. – Арк.382 зв.; Ф.28. – Оп.1. – Спр.60. – Арк.1111); 1627 р. – Шимон Злоторович (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.153. – Арк.117 зв.; Спр.156. – Арк.468; Спр.157. – Арк.503); 1628 р. – Шимон Злоторович, Кирило Косацький, Нестор Ювкович, Матіяш Косацький (див.: Там само. – Спр.161. – Арк.564 зв.–566;

Спр.163. – Арк.386, 401 зв. – 402); 1629 р. – Павло Антонович (див.: Там само. – Спр.165. – Арк.58, 514 зв.); 1632 р. – Кирило Дем’янович, Нестор Ювкович (див.: Там само. – Спр.182. – Арк.145); 1633 р. – Федір Терешкович (див.: Там само. – Спр.185. – Арк.174 зв.); 1635 р. – Іван

(6)

Час обіймання райцями своїх урядів був різним, подеколи доволі три- валим, і, як відзначали дослідники, не завжди обмежувався одним роком⁴¹. У Вижві значний період на посадах перебували Ярмола Коречко (з перервами в 1599–1625 рр.)⁴², Яцько Коречко (1634–1651 рр.)⁴³, Пархом Ониськович (із пе- рервами в 1616–1631 рр.)⁴⁴, Ян Щаснович (із перервами в 1619–1648 рр.)⁴⁵, Іван Поридубський (із перервами в 1627–1645 рр.)⁴⁶. У Козлині впродовж 1603–

1610 рр. бурмистром і райцею був Станіслав Козаковський⁴⁷, у Миляновичах райцями були Ласко Горошкович (із перервами в 1584–1611 рр.)⁴⁸, Шимко Павлович (із перервами 1585–1611 рр.)⁴⁹, Петро Андрійович (із перервами в 1613–1630 рр.)⁵⁰, Андрій Кашчич (із перервами в 1634–1645 рр.)⁵¹. У Кременці раєцькими «довгожителями» були Андрій Легеза (1636–1642 рр.)⁵² та Іван Бобовський (із перервами в 1633–1647 рр.)⁵³. У Володимирі ряд років при вла- ді були Михайло Семенович Задерейко (1581–1587 рр.)⁵⁴, Томило Демкович (1626–1629 рр.)⁵⁵, Кіндрат Воронович (із перервами в 1611–1619 рр.)⁵⁶, Павло

Яцкович, Юнас Шолц, Костянтин Яцкович (див.: Там само. – Спр.195. – Арк.626; Спр.197. – Арк.70 зв.); 1636 р. – Іван Цар, Нестор Ювкович (див.: Там само. – Спр.201. – Арк.1446);

1638 р. – Шимон Злоторович (див.: Там само. – Спр.204. – Арк.875 зв.; Спр.214. – Арк.85 зв.);

1639 р. – Нестор Ювкович, Іван Богомаз, Ян Гепнер, Василь Шилневич, Ян Косацький (див.:

Там само. – Спр.196. – Арк.39 зв.; Спр.217. – Арк.199 зв.; Ф.26. – Оп.1. – Спр.43. – Арк.185 зв.–

186); 1640 р. – Шимон Злоторович, Ян Матвійович (див.: Там само. – Ф.23. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.130); 1641 р. – Іван Антонович Добриянович (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.225. – Арк.1178 зв.); 1642 р. – Іона Михайлович, Іван Антонович Добриянович, Шимон Злоторович (див.: Там само. – Спр.230. – Арк.210; Спр.232. – Арк.635; Ф.26. – Оп.1. – Спр.26. – Арк.230);

1643 р. – Андрій Сезенович, Іона Михайлович, Іван Антонович (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.236. – Арк.403 зв.; Спр.237. – Арк.208 зв.); 1644 р. – Адам Гоголя (див.: Там само. – Спр.159. – Арк.1350 зв.); 1645 р. – Іона Михайлович, Самуель Кирилович (див.: Там само. – Спр.243. – Арк.325, 798); 1646 р. – Ян Гепнер, Павло Антонович (див.: Там само. – Спр.252. – Арк.664 зв.–665; Ф.26. – Оп.1. – Спр.45. – Арк.544); 1647 р. – Ян Счирба, Федір Липка, Адам Гоголя (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.59. – Арк.674; Спр.254. – Арк.236 зв., 692 зв.;

Спр.257. – Арк.393 зв.; Спр.260. – Арк.97).

41 Сас П.М. Феодальные города Украины в конце XV – 60-х годах XVI в. – С.179.

42 ЦДІАК України. – Ф.32. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.1–4 зв., 38, 41, 44, 68 зв., 80, 121 зв. – 122.

43 Там само. – Арк.42, 75, 128, 139, 146 зв., 149, 190 зв., 200 зв., 209 зв., 228, 257, 271 зв., 276, 279, 281 зв., 302 зв., 308, 317 зв., 324–324 зв., 334 зв.

44 Там само. – Арк.34, 41, 44, 45, 68 зв., 85, 89 зв., 91, 93 зв., 104, 118, 121.

45 Там само. – Арк.45, 89 зв., 91 зв., 93 зв., 104, 118, 121, 128 зв., 146 зв., 261, 271 зв., 276, 279, 302 зв., 327.

46 Там само. – Арк.91 зв., 93 зв., 104, 118, 121, 162, 176, 289, 290, 293 зв., 299 зв., 302 зв.

47 Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu (далі – BZNO). – Oddział rękopisów. – Rkps.3669/II. – K.1–2, 3, 13, 14 v. – 15 v., 16, 18, 33 v., 56, 75 v.

48 ЦДІАК України. – Ф.1401. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.1–2 зв., 3, 19 зв., 21 зв., 22, 24, 26, 34, 35 зв., 36–36 зв., 37, 39 зв., 41.

49 Там само. – Арк.6–6 зв., 22, 23, 26, 27–27 зв., 30, 32–32 зв., 34, 35–36 зв., 39 зв.

50 Там само. – Арк.42 зв., 43, 44, 45–45 зв., 48 зв., 50, 51, 57 зв., 59, 60, 66 зв.–67, 71 зв., 76, 78 зв.

51 Там само. – Арк.101, 106, 111, 114, 144 зв., 147 зв.

52 Там само. – Ф.22. – Оп.1. – Спр.42. – Арк.61; Спр.45. – Арк.344; Ф.25. – Оп.1. – Спр.211. – Арк.141; Спр.217. – Арк.309 зв.; Ф.28. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.454–454 зв.

53 Там само. – Ф.22. – Оп.1. –Спр.43. – Арк.12 зв.; Спр.49. – Арк.403; Ф.25. – Оп.1. – Спр.185. – Арк.501; Ф.28. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.454–454 зв.

54 Там само. – Ф.28. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.429–429 зв., 476 зв.; Спр.15. – Арк.36 зв., 80, 287, 679 зв.; Спр.19. – Арк.309, 446–446 зв., 589, 925, 927; Спр.20. – Арк.289, 293 зв., 387.

55 Там само. – Спр.60. – Арк.524–524 зв.; Спр.61. – Арк.794; Спр.63. – Арк.158, 1271; Спр.64. – Арк.146 зв.; Спр.66. – Арк.517а – 518.

56 Там само. – Спр.43. – Арк.223 зв.; Спр.44. – Арк.376, 400; Спр.46. – Арк.541 зв.; Спр.54. – Арк.749 зв.; РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Кн.209. – Л.73.

(7)

Стомич (із перервами в 1628–1645 рр.)⁵⁷. Міщани в 1566 р. скаржилися, що володимирські райці «от пети и от десети лет в раде местской седят»⁵⁸. У Луцьку тривалий час урядували Іван Андросович (із перервами в 1569–

1584 рр.)⁵⁹, Ярмола Васильович Чиж (1572–1573, 1576–1584 рр.)⁶⁰, Матвій Трушевич (1585–1590, 1592–1596 рр.)⁶¹, Яцько Біркоз (1570, 1576–1585 рр.)⁶², Богуш Ванкович (1596–1602 рр.)⁶³, Парфен Карпович (1606–1617 рр.)⁶⁴, Шимон Злоторович (із перервами в 1616–1644 рр.)⁶⁵. За багаторічну службу на раєцькому уряді Шимон Злоторович у 1635 р. отримав від короля ґрунт у Луцьку з дозволом звести будинок⁶⁶.

Дехто з райців зумів піднятися кар’єрними щаблями. У Луцьку Михайло Половка Пархонович у 1621 р. фіґурував і як райця, і як лентвійт⁶⁷.

57 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.173. – Арк.581–582; Ф.28. – Оп.1. – Спр.62. – Арк.1337;

Спр.64. – Арк.148 зв.; Спр.66. – Арк.517а–518; Спр.70. – Арк.718 зв.; Спр.81. – Арк.904 зв.

59 Там само. – Спр.11. – Арк.259, 571 зв.; Спр.13. – Арк.189; Спр.14. – Арк.254 зв.; Спр.16. – Арк.219 зв.; Спр.18. – Арк.676 зв.; Спр.19. – Арк.236 зв., 352 зв.–353, 625; Спр.21. – Арк.131, 516; Спр.23. – Арк.286; Спр.25. – Арк.220 зв.; Спр.26. – Арк.536, 575–575 зв., 1147 зв.; Спр.29. – Арк.182; Спр.31. – Арк.8, 135, 208, 573, 865 зв.; Спр.41. – Арк.654а зв.; Спр.122. – Арк.283;

Спр.459. – Арк.362–362 зв.

60 Там само. – Спр.13. – Арк.623; Спр.14. – Арк.323, 371; Спр.16. – Арк.48–49; Спр.17. – Арк.362; Спр.18. – Арк.241, 334, 337, 338; Спр.19. – Арк.352 зв. – 353; Спр.21. – Арк.131, 516;

Спр.25. – Арк.216 зв., 220 зв.; Спр.26. – Арк.575–575 зв., 1111 зв.; Спр.29. – Арк.182; Спр.31. – Арк.8, 208, 865 зв.; Спр.41. – Арк.654а зв.

61 Там само. – Спр.33. – Арк.139 зв.; Спр.34. – Арк.1262; Спр.35. – Арк.46; Спр.36. – Арк.534;

Спр.37. – Арк.428, 510; Спр.38. – Арк.1038 зв.; Спр.41. – Арк.178 зв.; Спр.42. – Арк.456 зв.;

Спр.43. – Арк.245 зв., 461; Спр.45. – Арк.12, 367–367 зв., 920 зв.; Спр.46. – Арк.125 зв.; Спр.47. – Арк.159, 2/266; Спр.49. – Арк.340, 585, 868; Ф.28. – Оп.1. – Спр.20. – Арк.282, 308 зв.

62 Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.11. – Арк.571 зв.; Спр.16. – Арк.48, 49; Спр.17. – Арк.594;

Спр.20. – Арк.390; Спр.21. – Арк.67 зв., 71 зв., 131; Спр.31. – Арк.208; Спр.34. – Арк.291 зв.;

Спр.41. – Арк.654а зв.; Спр.460. – Арк.144 зв., 275 зв.; АЮЗР. – Ч.1. – Т.1. – К., 1859. – С.155.

63 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.33. – Арк.385; Спр.49. – Арк.284, 340, 679, 868;

Спр.50. – Арк.189 зв., 722 зв.; Спр.51. – Арк.171, 173; Спр.55. – Арк.173, 461, 464; Спр.56. – Арк.576; Спр.62. – Арк.328 зв., 494 зв., 666 зв. – 667; Спр.63. – Арк.243; Спр.65. – Арк.345;

Ф.28. – Оп.1. – Спр.31. – Арк.242 зв.; Latvijas Nacionālā bibliotēka. – F.26. – R.7348. – K.9 v., 41, 110, 115 v., 137.

64 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.76. – Арк.599 зв.; Спр.80. – Арк.862, 1461 зв.;

Спр.82. – Арк.48; Спр.83. – Арк.68 зв.; Спр.88. – Арк.446 зв.; Спр.90. – Арк.936 зв. – 937;

Спр.93. – Арк.456; Спр.94. – Арк.790; Спр.96. – Арк.547 зв., 553; Спр.98. – Арк.623; Спр.99. – Арк.116–116 зв.; Спр.103. – Арк.256 зв.; Спр.108. – Арк.204, 205 зв., 262; Ф.26. – Оп.1. – Спр.19. – Арк.675 зв.; Ф.28. – Оп.1. – Спр.40. – Арк.96 зв.; Спр.46. – Арк.20, 264; Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф.52. – Оп.1. – Спр.425. – Арк.2; РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Кн.206. – Л.28, 125 об.

65 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.103. – Арк.316; Спр.107. – Арк.225; Спр.108. – Арк.204, 205 зв., 262; Спр.110. – Арк.129; Спр.111. – Арк.93 зв.; Спр.113. – Арк.814; Спр.118. – Арк.1050 зв.; Спр.137. – Арк.151 зв., 501 зв.; Спр.140. – Арк.680; Спр.148. – Арк.136;

Спр.153. – Арк.117 зв.; Спр.156. – Арк.468; Спр.157. – Арк.503; Спр.161. – Арк.564 зв. – 565;

Спр.163. – Арк.401 зв. – 402; Спр.169. – Арк.512 зв.; Спр.179. – Арк.731; Спр.185. – Арк.75–

75 зв., 375 зв. – 376; Спр.187. – Арк.928–929; Спр.193. – Арк.235; Спр.194. – Арк.137;

Спр.197. – Арк.70 зв., 723; Спр.198. – Арк.792 зв.; Спр.201. – Арк.958–958 зв., 1020 зв., 1062, 1446; Спр.203. – Арк.483; Спр.211. – Арк.813; Спр.222. – Арк.62, 236, 492; Спр.223. – Арк.114;

Спр.227. – Арк.336; Спр.247. – Арк.276 зв.; Ф.21. – Оп.1. – Спр.72. – Арк.114 зв.; Ф.23. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.17, 35, 37, 80 зв., 95 зв., 106, 130, 168; Ф.28. – Оп.1. – Спр.50. – Арк.65–66; Спр.60. – Арк.1111; РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Кн.214. – Л.98–98 об.; Archiwum Główne Akt Dawnych (далі – AGAD). – Tak zwana Metrika Litewska. – Sygn.37. – K.143.

66 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.204. – Арк.69–70 зв.

67 Там само. – Спр.123. – Арк.175. У 1622 р. – як лентвійт (див.: Там само. – Спр.133. – Арк.63).

(8)

Одночасно при виконанні функції райців і лентвійтів згадуються Станіслав Засланський⁶⁸, Ян Матвійович Косацький⁶⁹, Ян Гепнер⁷⁰, Василь Шилневич⁷¹, Шимон Злоторович⁷². У Володимирі багаторічний райця Павло Стомич (1628–1635 рр.) у 1637, 1639 і 1648 рр. згадується як лентвійт⁷³, а Филимон Святогорович фіґурує як райця (1641, 1648 рр.)⁷⁴ та лентвійт (1635, 1643, 1645 рр.)⁷⁵. У Вижві Семен Лапчич – спочатку райця⁷⁶, далі – лентвійт⁷⁷, а Занко Волосович у Миляновичах і райця (1585, 1590 рр.)⁷⁸, і лентвійт (1581, 1586, 1587, 1589, 1592 рр.)⁷⁹. В Олиці бакалавр мистецтв та філософії райця Миколай Старнігель у 1601 р. став війтом⁸⁰.

Що стосується соціального походження райців, то абсолютна більшість із-поміж них – міщани, хоча бували і шляхтичі. Переважне число райців – місцеві українці. У листопаді 1581 р. плебан луцького костелу Святого Духа Андрій Луневський звинувачував райців у відібранні костельного начиння, закидаючи при цьому, що зробили вони це, «будучи Русь, межи собою жад- ного радцы не маючи ляха»⁸¹. Винятково несприятлива ситуація склалася у Кременці, де королівський привілей місту від 1642 р. вимагав, аби райці та лавники були лише католиками, отже, фактично, поляками⁸². Чужинці в місті здебільшого сприймалися з певною насторогою, особливо, якщо з ними виникали якісь протистояння. Так, у липні 1600 р. слуга Матвія Косацького Ганус скаржився на луцького міщанина Антона Брияновича, який обізвав його: «Ты, скурвый сыну немецъкий, жадъный вольности тут мети не будешъ и зъгола мешкати з нами тутъ в Луцъку не будешъ»⁸³.

У першій половині XVII ст. спостерігаємо значне проникнення польської мови в діловодство⁸⁴. Луцький бурмистр Кирило Дем’янович (1627 р.) «об- лятував» у ґроді «квит» (розписку) поручникові Войні Чарноті – документ подано польською, а підпис бурмистра – кириличний⁸⁵. Луцький міщанин

68 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.135. – Арк.542 зв., 551 (1623 р.). Він же лентвійт у 1625 р. (див.: Там само. – Спр.141. – Арк.125).

69 Там само. – Спр.203. – Арк.320 зв. (1636 р.).

70 Там само. – Спр.204. – Арк.962–963 (1637 р.); Ф.23. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.95 зв. (1639 р.).

71 Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.241. – Арк.508 зв.; Спр.243. – Арк.798, 1010; Спр.244. – Арк.709 (1645 р.).

72 У 1638 р. він райця та лентвійт (див.: Там само. – Ф.23. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.17), у 1642 р.

ще й королівський секретар (див.: Там само. – Ф.26. – Оп.1. – Спр.43. – Арк.230 зв.), а у 1645 р. – лавник (див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.243. – Арк.798).

73 Там само. – Ф.28. – Оп.1. – Спр.72. – Арк.299; Спр.74. – Арк.969; Спр.84. – Арк.230.

74 Там само. – Спр.76. – Арк.69 зв.; Спр.84. – Арк.230, 377.

75 Там само. – Спр.70. – Арк.718 зв.; Спр.78. – Арк.293 зв.; Спр.81. – Арк.904 зв.

76 Там само. – Ф.32. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.261 (1642 р.).

77 Там само. – Арк.270, 279, 286 зв. (1643, 1644 р.).

78 Там само. – Ф.1401. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.6–6 зв, 27 зв.

79 Там само. – Арк.10, 19 зв., 21 зв.–22, 24, 26, 32–32 зв.

80 Там само. – Ф.1237. – Оп.1. – Спр.6. – Арк.31–31 зв.

81 АЮЗР. – Ч.1. – Т.1. – С.156.

83 Latvijas Nacionālā bibliotēka. – F.26. – R.7348. – K.81.

84 Спостереження про мову документів див.: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики: 1569–1573 рр.: Студії з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. – Острог; Л., 2002. – С.73–85.

85 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.172. – Арк.238 зв.

(9)

українець Лукаш Майко з дружиною Параскою (1623 р.) позичили 500 золотих у Станіслава Вольського, давши йому заставний лист, написаний польською мовою⁸⁶. Дедалі частіше в першій половині XVII ст. з’являлися латиномовні документи, або ж кириличні зі значними вкрапленнями латинських слів і фраз, чого у XVI ст. практично не було. Так, у 1579 р. єврей із Галича Савул Шаєвич скаржився луцькому підстарості Андрієві Ківерецькому на луцького єврея Єска Богдановича, який заборгував йому 16 золотих, і подав декрет галицького земського суду, писаний латиною. Підстароста відправив скарж- ника назад до Галича, щоб йому документ переклали на польську чи руську мови, адже, як він заявив: «Я не могучи з оного декрету вырозумети с тых при- чин, же по латине писанъ»⁸⁷. У 1581 р. кустош луцького костелу Св. Трійці А.Луневський просив бурмистра Кузьму Андросовича, аби райці визначи- ли межу між згаданим костелом і церквою Св. Миколая. Бурмистр не був проти, але не захотів робити цього райця Іван Андросович, мотивуючи тим, що він просив кустоша перекласти латинський привілей «нашим языком»⁸⁸. 1583 р. лист Григорія Колмовського до єврея Рубіна, перш ніж уписати до луцької ґродської книги, переклали з польської мови на «руську»⁸⁹. У 1574 р.

кременецький староста князь Миколай Збаразький відмовився виконати наказ короля у справі єврея Ісаака Ленковича, адже лист писаний поль- ською, а не руською мовою⁹⁰. Подібна ситуація повторилася у серпні 1581 р., коли в Луцькому ґроді постановили не брати до уваги королівський лист, представлений однією зі сторін, оскільки він латино-, а не руськомовний⁹¹. У липні 1578 р. володимирські євреї принесли до ґроду королівський приві- лей Сиґізмунда Авґуста і просили перекласти його з латини й польської на руську мову та вписати переклад у ґродську книгу⁹².

Траплялися й неграмотні райці. У Кременці (1564 р.) війт Матис Ришковський заявив, що «райца жаден писма не умеет»⁹³. Не вмів писати бурмистр Сокола Войтех Яновський (1630 р.), замість якого на реєстрі місько- го чопового підписався міщанин Ян Охримович⁹⁴ та його колеґа з Козлина – Ян Томкович (1631 р.)⁹⁵.

Б.Ґроїцький зазначав, що райці мали щонайменше раз на тиждень, або коли виникне потреба, збиралися в ратуші для обговорення міських проблем. Рада повинна запобігати дорожнечі продуктів і карати «зловмисників»-продавців, пильнувати ваги та міри, щоб не було ошуканства, залагоджувати сварки в міс- ті, «обороняти» сиріт і вдів та звітувати про міські прибутки й видатки⁹⁶.

86 Там само. – Спр.135. – Арк.47–49.

87 Там само. – Спр.20. – Арк.306 зв.

90 Там само. – Спр.459. – Арк.114–115 зв.

91 Там само. – Спр.23. – Арк.340–341.

96 Groicki B. Porządek sądów i spraw miejskich prawa majdeburskiego w Koronie Polskiej. – S.29–31.

(10)

Одне з практичних завдань, що поставало перед райцями – захист прав міщан ратушної юрисдикції та примноження їх чисельності. Актуальною була проблема переходу міської нерухомості в руки нератушних господарів.

У 1630 р. луцькі райці просили короля, щоб у випадку продажу міщанином будинку новий власник залишався під міською юрисдикцією⁹⁷. Ще у травні 1525 р. війт і райці Луцька, обстоюючи міщан своєї юрисдикції, доповіда- ли великому князеві, що частина міщан переходить під зверхність світських і духовних осіб та уникають міських повинностей⁹⁸. Сиґізмунд І у привілеї Володимиру (1534 р.) зазначав, що старостинські слуги, котрі живуть у місті, повинні бути під міським присудом і мають виконувати міські повинності⁹⁹. У 1645 р. король направив листа до луцьких міщан, які проживали на місь- кому ґрунті, ганячи їх за те, що вони не хочуть підлягати маґістратові, уника- ють сплати податків, не виконують міських повинностей і заводять свої окремі суди. Покликаючись на конституцію 1611 р., монарх наказував їм підкоряти- ся міській владі та виконувати на користь міста належні повинності¹⁰⁰. У лю- тому 1633 р. луцькі райці оскаржували шевця Євхима, чий покійний батько Мисько Козел отримав від міста ґрунт, на якому побудувався, і ось тепер Євхим, без відома міста, «ку здраде места» піддався луцьким домініканцям, яким записав ділянку з будинком. Це викликало обурення райців, котрі зая- вили, що то «ест реч неподобная, жебы коли руского набоженства чоловек на костел, а не на церковъ лекговат што мел»¹⁰¹. У червні 1645 р. луцький бур- мистр Войтех Липець та райця Іона Михайлович оскаржували продаж шлях- тичем Юзефом Синницьким ґрунту і двору Ягнишці Станішевській. Міщани свідчили, що шляхтич невідомо яким правом купив ділянку в міщанина й випросив у міського уряду право звести на ній будинок, обіцяючи платити чинш до міської скарбниці та не продавати дім без відома маґістрату, однак слова не дотримав¹⁰². Не завжди суперечка зі шляхтичами закінчувалася перемогою міщан. У листопаді 1645 р. луцький бурмистр Войтех Липець із райцями скаржився на шляхтича Себастіяна Шанавського, який випросив у короля дев’ять волок землі, «якобы праву земъскому подълегълые», хоча вони віддавна насправді належали місту¹⁰³. У цій суперечці монарх став на бік оскарженого (1646 р.), і тепер уже С.Шанавський позивався до міщан, за- явивши, що через них зазнав збитків на 1500 золотих, а судді відіслали спра- ву на розгляд королівського задвор ного суду¹⁰⁴. Історія мала продовження в 1647 р., коли С.Шанавський знову судився з міщанами, але суд і цього разу відправив справу на розгляд короля¹⁰⁵.

97 AGAD. – MK. – Sygn.178. – K.185.

98 РГАДА. – Ф.389. – Кн.14. – Л.284 об. – 285 об. Опубл.: LM: Knyga Nr.14 (1524–1529). – Vilnius, 2008. – Р.311.

99 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Кн.41. – Л.167 об.

101 Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.185. – Арк.76. Учинок Євхима опротестували у ґроді два його брати – Матвій та Іван (див.: Там само. – Арк.116 зв. – 117).

102 Там само. – Спр.243. – Арк.325.

103 Там само. – Арк.1132–1134.

104 Там само. – Спр.253. – Арк.247–252.

105 Там само. – Спр.256. – Арк.619–624.

(11)

Обстоювали райці торговельні й ремісничі інтереси своїх міщан. У бе- резні 1633 р. підданий князя Павла Друцького Любецького луцький кушнір Лукаш Терешкович заявив у ґроді, що він, «будучи в цеху ремесла своего здавна», у торговий день вийшов зі своїм товаром на ринок, а бурмистри Іван Антонович і Казимир Покрицький наказали ратушному слузі Іванові Брончику привести його до них, на що Л.Терешкович заявив, що він має свого пана, а владі маґістрату не підлягає, тому відмовився виконати наказ. За це ратушний слуга почав його «шарпати» й відібрав кілька шапок. Натомість того ж дня згадані бурмистри заявили у ґроді, що Лукаш, «добродействъ, месту належачих, заживаючи», не бажає платити міських податків і вико- нувати міські повинності¹⁰⁶. 2 жовтня 1641 р. райці, «постерегаючи ряду в месте», побачили перекупника Трохима, котрий на міському ґрунті прода- вав сіно та овес, і хотіли його покарати, але той поскаржився шляхтичам Криштофові Свищовському та Янові Гуляницькому (очевидно, своїм панам), які спочатку словесно ображали райців, а далі схопилися за шаблі, однак інші шляхтичі їх стримали¹⁰⁷. Дбали райці про безпечне проведення в місті ярмарку. У вересні 1587 р. луцькі урядники заявили, що довідалися від куп- ців, котрі прибули з Ярослава, що під час тамтешнього ярмарку було багато

«лотровства злодеевъ», які навіть двічі влаштували в місті пожежі, аби лег- ше було красти. Частину злодіїв піймали, але дехто втік, і є небезпека появи їх у Луцьку, тому райці заборонили міщанам та передміщанам приймати до себе на час ярмарку непевних осіб¹⁰⁸.

Дратувала райців значна активність єврейської громади Луцька в меж- ах міської юрисдикції та виробництво і збут її членами алкоголю. Зокрема у жовтні 1637 р. бурмистр Нестер Ювкович від імені райців та поспіль- ства скаржився в Луцькому ґроді на старших обох єврейських зборів Якуба Гитлина та Ізраеля Краков’янина про те, що євреї своєю торгівлею алкого- лем (до всього ще й скуповують горілку у приїжджих євреїв і видають за свою) шкодять місту, не платячи нічого до міської скриньки, прикриваючись замковою юрисдикцією. Окрім того, вони

«домовъ немало зъ юрысдыцый местских, такъ же и на кгрунъ- те местскомъ побудовали, такъ тежъ броваровъ на валахъ мест- ских, которые з великимъ небезъпеченъствомъ всего места од неприятеля Крыжа Святого аж досченту пороскопавшы и знес- шы, баръзо веле наставяли и набудовали […], до того податъ- ковъ ани послушенъства жадного оддаватъ урядови не хотят»¹⁰⁹.

До переліченого райці додали й те, що євреї не виставляють протипожеж- ну сторожу та обмовляють міський уряд. Збитки місту оцінили в 10 тис. зо- лотих¹¹⁰. У відповідь євреї заявили, що дії райців порушують їхні привілеї,

106 Там само. – Спр.185. – Арк.172 зв. – 175.

107 Там само. – Спр.227. – Арк.451 зв. – 452.

110 Там само. – Арк.372 зв. – 373.