МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ПОЧАНСЬКА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА
УДК 342.95
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ВУКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.07 − адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Суми – 2020
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.
Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України БАРАШ Євген Юхимович,
Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки та техніки України
ГАРАЩУК Володимир Миколайович, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри адміністративного права;
доктор юридичних наук, доцент КОРОПАТНІК Ігор Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
начальник кафедри правового забезпечення Військового інституту;
доктор юридичних наук, доцент КОБЗЄВА Тетяна Анатоліївна, Сумський державний університет, доцент кафедри адміністративного, господарського права та фінансово- економічної безпеки Навчально-наукового інституту права.
Захист відбудеться 3 липня 2020 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 55.051.07 Сумського державного університету за адресою: 40007, м. Суми, вул. Петропавлівська, 57.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Сумського державного університету за адресою: 40007, м. Суми, вул. Римського- Корсакова, 2.
Автореферат розісланий 01 червня 2020 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.М. Рєзнік
1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Обґрунтування вибору теми дослідження. Конституція України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави. Отже, відповідно до Основного Закону, дотримання прав людини є фундаментальною конституційною засадою в Україні, дія якої спрямовує систему суспільно-політичних відносин в країні, визначає характер здійснення органами державної влади своїх функцій іповноважень.
Невід’ємною складовою системи забезпечення прав і свобод особистості в Україні є забезпечення здійснення, охорони та захисту прав громадян, засуджених до кримінального покарання у вигляді позбавлення волі. Забезпечення реалізації прав і свобод, а також створення системи адміністративно-правової охорони та захисту прав громадян у пенітенціарних закладах України стає сьогодні одним із пріоритетних напрямків діяльності держави, адже розбудова європейської демократичної правової держави неможлива без створення надійної та ефективної системи забезпечення прав особистості у місцях позбавлення волі. Виконання даного завдання зумовлює актуальність дослідження змісту та особливостей адміністративно-правового забезпечення прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, як важливого аспекту загальної системи забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Загальнотеоретичні питання змісту та захисту прав людини розглядалися в працях таких відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, як І. Бородін, Л. Глухарьова, М. Ентін, О. Зайчук, А. Колодій, О. Кушніренко, О. Лукашева, М. Матузов, В. Погорілко, Т. Слінько, Ю. Тодика, Ю. Шемшученко та ін. Права і свободи засуджених, їх дотримання при виконанні кримінального покарання були предметом наукових досліджень К. Автухова, Н. Бородовської, О. Бублік, Ю. Грошевого, М. Гуцуляка, О. Джужи, Ю. Кричуна, М. Мелентьєва, І. Михалка, М. Романова, О. Северин, А. Степанюка, Л. Стрельбіцької, О. Стулова, Ю. Томіліної, В. Трубникова, Ю. Чеботарьової, М. Щербакова, О. Яворської, І. Яковець та ін.
Аналізу суб’єктного складу адміністративних правовідносин присвячені праці таких відомихучених, як В. Авер’янов, О. Бандурка, О. Безпалова, Ю. Битяк, В. Галунько, В. Гаращук, Ю. Гаруст, О. Гетманець, С. Гончарук, С. Гусаров, Б. Деревянко, О. Кисельова,
2
О. Клюєв, Т. Кобзєва, Т. Коломоєць, В. Колпаков, А. Комзюк, І. Коропатнік, Т. Кравцова, А. Куліш, В. Курило, О. Музичук, В. Пахомов, О. Рєзнік, М. Старинський, В. Сухонос та ін. До питань суб’єктного складу правовідносин у сфері захисту прав та свобод громадян у пенітенціарних закладах України та їх взаємодії зверталися у своїх дослідженнях І. Богатирьов, К. Василенко, С. Гречанюк, М. Дзюдзь, Н. Домбровська, О.Колб, М. Ребкало, Л. Фещенко, О. Шкута.
Питання нормативно-правового забезпечення прав і свобод засуджених досліджували В. Бадира, Є. Бараш, С. Богунов, О. Букалов, Є. Захаров, С. Зінченко, А. Ковальов, І. Компанієць, М. Кутєпов, К. Левченко, О. Лісіцков, В. Льовочкін, К. Муравйов, О. Олійник, О. Осауленко, Г. Середа, С. Сидоренко, Г. Фрейман, М. Яцишин.
Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини були предметом наукового аналізу М. Антоновича, П. Рабіновича, О. Руднєвої, О. Тіунова, Л. Ульяшиної, В. Філіппова та ін. Окремі аспекти закріплення у національному законодавстві України міжнародних стандартів поводження із засудженими розглядали І. Василюк, О. Іваньков, С. Клименко, О. Лисодєд, Л. Луць, В. Маляренко, О. Романюк, Н. Рябих, В. Човган.
Однак, незважаючи на достатньо велику увагу науковців до даної проблематики, активне реформування національного законодавства у галузі прав людини та його адаптація до сучасних світових і європейських стандартів, а також процес реформування пенітенціарної системи України вимагають сьогодні комплексного дослідження адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі. Актуальність і значущість дослідження визначається як загальним переосмисленням змісту даного покарання в сучасних умовах, так і наявністю низки конкретних проблем правового регулювання, охорони та захисту прав і свобод засуджених, пов’язаних із неузгодженістю норм кримінального, кримінально- виконавчого та адміністративного законодавства, відсутністю належної правової регламентації спеціальних прав і свобод засуджених, їх невідповідністю міжнародним стандартам у галузі прав людини та ін. Слід зазначити, що у даному питанні існує також ціла низка невирішених організаційно-правових проблем, переважна більшість яких пов’язана із незавершеним процесом реформування пенітенціарної системиУкраїни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до основних положень Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої
3
Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015, Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016 – 2020 роки, затвердженої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р., планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Харківського національного університету внутрішніх справ, зареєстрованих в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації на 2014 − 2018 рр.: «Правоохоронна функція української держави» (номер державної реєстрації 0113U008192),
«Реалізація та удосконалення адміністративного законодавства України» (номер державної реєстрації 0113U008197).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності, змісту та особливостей адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, а також основних напрямків його розвитку та подальшого удосконалення.
Для досягнення поставленої мети у дисертації необхідно вирішити такі основнізавдання:
− визначити методологічні засади забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні;
− здійснити історико-правовий аналіз нормативно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні;
− охарактеризувати правові засади забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, та визначити серед них місце адміністративно-правовогорегулювання;
− з’ясувати особливості адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− встановити завдання, функції та адміністративні повноваження суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− окреслити зміст адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні;
− розкрити основні напрямки адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні;
− опрацювати організаційні засоби адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні;
4
− систематизувати адміністративно-правові форми забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− узагальнити напрямки удосконалення адміністративно- правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− встановити зміст та види сучасних міжнародних стандартів у галузі прав людини та можливості їх використання в адміністративно- правовому забезпеченні прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− визначити напрямки розвитку адміністративного законодавства, що регулює забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− запропонувати напрямки удосконалення взаємодії між суб’єктами забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що формуються у процесі забезпечення прав і свобод осіб, засуджених до позбавлення волі.
Предметом дослідження є адміністративно-правовове забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність сучасних загальнонаукових та спеціально-наукових методів і прийомів, використання яких зумовлено особливістю предмета дослідження. Специфіка мети і задач дослідження в цілому зумовила застосування системного, системно- структурного, діалектичного, логічного методів, використання відповідних прийомів формальної логіки, методів порівняння й узагальнення та ін., що дало можливість дослідити проблемні питання у єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснивши системний аналіз сутності, особливостей, напрямків розвитку та шляхів удосконалення адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні. Так, основу методології дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод, що дозволив з’ясувати зміст та основні напрямки адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні. На окремих етапах роботи передбачено, зокрема, застосування таких методів, як логіко-семантичний та логіко- юридичний – для дослідження категоріального апарату зазначеної проблематики, розмежування і формулювання відповідних понять (розділи 1, 2, 3); системний і структурно-функціональний – при
5
дослідженні змісту та структури правовідносин, що виникають під час забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі (підрозділи 1.1, 2.1, 4.3), характеристиці адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, аналізі мети і завдань їх діяльності, функцій, особливостей компетенції (розділ 2), а також при визначенні зв’язку відповідних адміністративно-правових форм та засобів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні (підрозділ 3.2); історико-правовий – у ході аналізу процесу формування та напрямків розвитку правових засад забезпечення прав засуджених в Україні (підрозділи 1.2, 4.2); методів узагальнення – для підбиття підсумків розгляду окремих найважливіших питань та оформлення загальних висновків дослідження (розділи 3, 4); класифікації та групування – для визначення видів прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі, з’ясування основних форм їх забезпечення (підрозділи 3.1, 3.2), аналізу основних видів міжнародно- правових стандартів поводження з ув’язненими (підрозділ 4.1), виокремлення основних етапів розвитку законодавства у сфері забезпечення прав засуджених (підрозділи 1.2, 1.3, 4.2).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження становлять праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління, адміністративного права, конституційного права, міжнародного права, кримінального та кримінально-виконавчого права, інших галузевих правових наук, а також філософії, політології та соціології. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають засади адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення вітчизняної та міжнародної практики поводження із засудженими, аналітичні статті, правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали з даних питань.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є однією з перших спроб на узагальненому рівні, з використанням сучасних методів пізнання та урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права визначити сутність та особливості адміністративно-правового забезпечення прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, що дозволило обґрунтувати низку нових концептуальних положень і висновків,
6
надати практичні рекомендації та пропозиції з досліджуваних питань.
До найбільш значущих належать наступні:
вперше:
− визначено особливості прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, як об’єкта адміністративно-правової охорони та захисту, виходячи з їх розмежування відповідно до змісту на фізичні(природні), громадянсько-політичні, соціально-економічні і культурні (духовні) конституційні, спеціальні та індивідуальні права і свободи;
− узагальнено історико-правові особливості правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, що базується на характеристиці основних періодів розвитку пенітенціарної системи та державної політики України на відповідних етапахдержавотворення;
− визначено систему адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, представлену як узгоджену за змістом та ієрархічно впорядковану відповідно до юридичної сили сукупність нормативно-правових актів національного законодавства та міжнародно-правових стандартів у даній сфері;
− окреслено систему суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, яку становлять органи державної влади та місцевого самоврядування, громадські об’єднання і організації, а також особи, які мають відповідні завдання, функції та адміністративні повноваження у даній сферідіяльності;
− встановлено особливості сучасного стану адміністративно- правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян, які відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі в Україні, встановлено основні проблеми у даній сфері та визначено можливі напрямки розвитку механізму адміністративно-правового регулювання прав громадян, засуджених до позбавлення волі;
− розкрито сутність та зміст функціонування адміністративно- правового механізму забезпечення прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, що являє собою систему взаємопов’язаних нормативно-правових та організаційних заходів, які в межах і обсязі, встановлених законодавством, реалізуються уповноваженими органами держави, та які спрямовані на регулювання суспільних відносин управлінського характеру і створення належних умов для охорони та захисту прав зазначених осіб;
7
− визначено основні напрямки удосконалення адміністративно- правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− окреслено напрямки практичного вирішення проблеми застосування у пенітенціарній системі України міжнародних стандартів поводження з засудженими, встановлено основні форми їх використання у національному законодавстві України;
− встановлено основні тенденції розвитку національного законодавства з питань регулювання правового статусу громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, до яких віднесено тенденції демократизації та гуманізації, проаналізовано їх зміст та особливості;
− узагальнено правові засади і практику взаємодії основних державних і недержавних суб’єктів забезпечення прав засуджених, визначено напрямки підвищення ефективності адміністративно- правового забезпечення прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
удосконалено:
− класифікацію видів правового статусу, відповідно до якої весь комплекс прав і свобод осіб, засуджених до позбавлення волі, розподілено на основні, спеціальні та індивідуальні права ісвободи;
− характеристику особливостей компетенції суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, як головного елемента структури їх адміністративно-правового статусу, що визначає законодавчо встановлене коло повноважень (сукупність адміністративних прав та обов’язків), спрямованих на здійснення покладених на них завдань і функцій, пов’язаних із безпосереднім здійсненням діяльності по реалізації, охороні та захисту прав громадян, засуджених до позбавленняволі;
− класифікацію функцій суб’єктів забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі, визначених як нормативно регламентовані та забезпечені організаційно усталені напрями діяльності, спрямовані на досягнення головної мети їх діяльності та виконання поставлених завдань, виходячи з їх розподілу на основні (самостійні) та допоміжні(додаткові);
− характеристику змісту основних видів нормативно-правових та організаційно-правових гарантій прав громадян, засуджених до позбавлення волі;
дістали подальшого розвитку:
− встановлення сутності та особливостей правовогостатусу осіб, засуджених до позбавлення волі, який визначено як сукупність прав, свобод і обов’язків з відповідними обмеженнями, конкретизацією і
8
доповненнями, що передбачені законодавством та випливають з вироку суду і особливостей режиму відбування покарання;
− характеристика структури та особливостей адміністративно- правового статусу індивідуальних і колективних суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні;
− визначення змісту і співвідношення системи загальноправових та спеціальних правових принципів, що становлять основу нормативно-правових гарантій прав громадян, засуджених до позбавлення волі вУкраїні;
− систематизація міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення прав і свобод осіб, засуджених до позбавленняволі;
− характеристика взаємодії суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, яка визначена як організована відповідно до вимог законодавства спільна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства, узгоджена за своїми формами і напрямами та спрямована на досягнення загальної мети – захист та охорону прав і свобод осіб, засуджених до позбавлення волі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертації основні положення та висновки можуть бути використані у:
− науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення теоретико-методологічних та правових питань забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні (акт впровадження Кримінологічної асоціації України від 14.01.2020 р.);
− правотворчості – як основа для вдосконалення адміністративного законодавства, що регламентує забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні (акт впровадження Науково-дослідного інституту публічного права від 15.01.2020 р.);
− правозастосовній діяльності – з метою удосконалення окремих напрямків, форм та методів адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України від 24.04.2020 р.);
− навчальному процесі – під час підготовки підручників та навчальних посібників із дисциплін «Адміністративне право», «Публічне адміністрування», «Кримінально-виконавче право» та інших дисциплін, у ході підготовки відповідних їх розділів, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів (акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ від 17.01.2020 р.).
9
Апробація результатів дисертації. Основні розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах: «Розвиток правової системи України в умовах сьогодення» (м. Донецьк, 2014); «Сучасне правотворення: питання теорії та практики» (м. Дніпропетровськ, 2014); «Роль права та закону в громадянськомусуспільстві» (м. Київ, 2015); «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Харків, 2015); «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 2016); «Актуальні завдання та напрями розвитку юридичної науки у ХХІ столітті» (м. Львів, 2016);
«Сутність та значення впливу законодавства на розвиток суспільних відносин» (м. Одеса, 2017); «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права» (м. Львів, 2017); «Сучасні проблеми адміністративного права та процесу» (м. Харків, 2017); «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн» (м.
Запоріжжя, 2017); «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (м. Запоріжжя, 2018); «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпро, 2018).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в одноосібній монографії, 24 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, 12 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 11 підрозділів та 6 підпунктів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 495 сторінок. Список використаних джерел містить 553 найменування, що займає 62 сторінки, додатки розташовано на 13сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, охарактеризовано ступінь розробленості проблеми, встановлено зв’язок із науковими планами та програмами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, науково-теоретичну базу дослідження, наукову новизну і практичне значення результатів дослідження, наведено відомості про апробацію результатів дисертації та наукові публікації.
Розділ 1 «Методологічні засади забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу особливостей правового статусу громадян,
10
засуджених до позбавлення волі в Україні, характеристиці їх прав і свобод як об’єкта адміністративно-правової охорони та захисту, а також визначенню правових засад їх забезпечення.
У підрозділі 1.1 «Поняття, особливості та види прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, як об’єкта адміністративно-правової охорони та захисту» здійснено аналіз правовідносин, які виникають у зв’язку із забезпеченням прав і свобод, та які належать до адміністративної сфери, з’ясовано специфіку прав осіб, засуджених до позбавлення волі.
Встановлено, що суспільні відносини, які виникають у зв’язку із забезпеченням та охороною прав і свобод, безпосередньо стосуються адміністративної сфери, а суб’єктивні права осіб, засуджених до позбавлення волі, є об’єктом адміністративно-правового захисту як складова системи забезпечення прав і свобод особистості в Україні.
Досліджено зміст та особливості правового статусу осіб, засуджених до позбавлення волі, який визначено як сукупність їх прав, свобод і обов’язків з відповідними обмеженнями, конкретизацією й доповненнями, що передбачені нормами законодавства та випливають з вироку суду і особливостей режиму відбуванняпокарання.
Відзначено, що правовий статус осіб, які відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, має міжгалузевий характер, оскільки регулюється не лише нормами кримінального, кримінально- виконавчого права, але й нормами конституційної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної та інших галузей права.
Увесь комплекс прав і свобод засуджених з метою їх аналізу класифіковано відповідно до видів правового статусу особи на основні, спеціальні та індивідуальні. Аналіз особливостей прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, як об’єкта адміністративно-правової охорони та захисту, виходить з їх предметного розмежування відповідно до змісту на фізичні (природні), громадянсько-політичні, соціально-економічні і культурні (духовні) конституційні, спеціальні та індивідуальні права і свободи осіб, засуджених до позбавлення волі.
У підрозділі 1.2 «Історико-правовий аналіз нормативно- правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» досліджено процес розвитку законодавства України у сфері регулювання правового статусу громадян, засуджених до позбавлення волі, охарактеризовано його зміст таособливості.
Аналіз змісту та особливостей процесу розвитку пенітенціарної системи та державної політики у даній сфері на відповідних етапах державотворення дозволив виділити такі етапи розвитку
11
національного законодавства з питань закріплення і регулювання прав і свобод осіб, засуджених до позбавлення волі в Україні:
1) 1991 – 1995 рр. – пострадянський період, який характеризувався переосмисленням державної політики, оновленням застарілих методів управління системою виконання покарань у нових соціально-політичних та правових умовах та початком процесу кардинального реформування законодавства, що регулювало правовий статус засуджених осіб вУкраїні.
2) 1996 – 2000 рр. – період, головним змістом якого є прийняття у 1996 р. Конституції України, що стала необхідною правовою основою для подальшого розвитку національного законодавства, в тому числі й у частині забезпечення прав засуджених осіб, а також створення з метою адаптації норм вітчизняного законодавства до європейських стандартів у галузі прав людини Державного департаменту України з питань виконанняпокарань.
3) 2001 – 2005 рр. – період, протягом якого в межах загального процесу гуманізації виконання покарань прийнято нові Кримінальний і Кримінально-виконавчий кодекси України, а також низку інших нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення прав засуджених осіб вУкраїні.
4) 2006 – 2009 рр. – період, за який з метою приведення умов тримання засуджених осіб у відповідність з вимогами законодавства та виконання міжнародних зобов’язань України з дотримання прав людини і громадянина, а також забезпечення реалізації прав засуджених на гуманне ставлення до них було розроблено низку нормативно-правових актів програмного характеру, зокрема Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006 – 2010 рр., Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України таін.
5) 2010 – 2013 рр. – етап, пов’язаний з утворенням Державної пенітенціарної служби України та прийняттям Кримінального процесуального кодексу України й схваленням нової Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально- виконавчої служби, що визначила головні напрями удосконалення існуючої кримінально-виконавчої політики, у тому числі й щодо захисту прав і свобод засуджених осіб вУкраїні.
6) 2014 – 2020 рр. – новітній етап, що визначається кардинальними змінами у ціннісних орієнтирах суспільства та відповідними змінами у державній політиці, спрямованими на демократизацію суспільного та державного життя, євроінтеграцію, дотримання принципів правової і соціальної держави, боротьбу з
12
корупцією та запобігання політичним репресіям, дотримання прав людини. Зміст етапу становить розвиток національного законодавства та його адаптація до європейських стандартів поводження із засудженими, посилення гарантій їх дотримання в умовах військової агресії проти України, а також у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Важливими подіями цього періоду є ліквідація Державної пенітенціарної служби України і початок процесу оптимізації структури Державної кримінально-виконавчої служби України.
Детальний аналіз чинного законодавства у даній сфері дозволив встановити, що за роки незалежності в Україні було розроблено цілу низку нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі. Втім, незважаючи на велику кількість прийнятих у даній сфері нормативно-правових актів, кардинальної зміни правової бази щодо адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, не відбулося. Значна частина норм чинного законодавства за своїм змістом є застарілою та не відповідає сучасним світовим та європейським стандартам поводження з ув’язненими.
У підрозділі 1.3 «Правові засади забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, та місце серед них адміністративно-правового регулювання» визначено основні складові елементи нормативної бази адміністративно-правовогорегулювання та захисту прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, проаналізовано їх зміст та значення.
Встановлено, що, незважаючи на наявність цілої низки системних проблем у сфері забезпечення прав громадян, засуджених в Україні до позбавлення волі, за останні роки було суттєво поліпшено умови тримання засуджених осіб, їх матеріально-побутове, медико-санітарне забезпечення тощо. Протягом останнього часу були впроваджені істотні законодавчі та структурні зміни у регулюванні правового статусу осіб, засуджених до позбавлення волі, з метою приведення у відповідність до сучасних міжнародних стандартів вітчизняного законодавства у сфері забезпечення прав засуджених осіб. Проте відзначено, що існуючі в даній сфері проблеми, пов’язані з регулюванням та забезпеченням прав засуджених в Україні, наразі остаточно не вирішені і потребують комплексного підходу – як на законодавчому, так і на структурно-організаційному рівні.
Систему адміністративно-правового забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, було представлено як узгоджену за змістом та ієрархічно впорядковану відповідно до
13
юридичної сили систему нормативно-правових актів національного законодавства та міжнародно-правових стандартів у даній сфері.
Встановлено, що, попри наявність цілої низки нормативно- правових актів різного рівня, спрямованих на забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі, в умовах активного реформування національного законодавства і його адаптації до загальноєвропейських вимог і стандартів, є досить велика кількість питань, які вимагають свого значного доопрацювання на законодавчому рівні з метою удосконалення та осучаснення правових засад забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні.
Розділ 2 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений комплексному аналізу системи суб’єктів забезпечення та охорони прав і свобод громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні.
У підрозділі 2.1 «Поняття, структура та особливості адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» проаналізовано зміст адміністративно-правового статусу індивідуальних і колективних суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, надано характеристику його основних структурнихелементів.
З’ясовано, що правовий механізм забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, становить система органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань та організацій, а також осіб, які мають відповідні завдання, функції та адміністративні повноваження в даній сфері діяльності.
Встановлено, що класифікація суб’єктів забезпечення прав засуджених осіб у сучасному адміністративному праві проводиться за різними підставами, зокрема за: видом (змістом) та напрямками діяльності із захисту та забезпечення прав засуджених; зв’язком із державною владою та громадянським суспільством; формою реалізації компетенції суб’єктами забезпечення прав засуджених осіб;
характером організаційно-правових форм та засобів взаємодії суб’єктів захисту прав засуджених; фінансовими джерелами діяльності суб’єктів забезпечення прав засуджених та ін.
Аналіз змісту діяльності основних суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, дав змогу визначити такі їх загальні групи:
1) загальнодержавні суб’єкти (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади,суди);
14
2) правоохоронні (прокуратура, Національна поліція, Національна гвардія України та інші державні органи, статус яких визначається законодавчими актами) та контролюючі суб’єкти (що мають контрольні повноваження, але не належать до правоохоронних, – державні інспекції, служби, агентства та інші контролюючі органи), зокрема і відомчі (Міністерство юстиції України, органи Державної кримінально-виконавчої службиУкраїни);
3) місцеві органи виконавчої влади та самоврядування (обласні та районні державні адміністрації, управління і відділи центральних органів влади, місцевогосамоврядування);
4) громадські суб’єкти, в тому числі й спеціалізовані, що контролюють умови утримання засуджених (спостережні комісії, громадські ради, правозахисні організації, громадські об’єднання, окреміособи).
Враховуючи специфіку предмета регулювання адміністративного права та велику кількість суб’єктів, які вступають у адміністративно- правові відносини, обґрунтовано доцільність виокремлення правового статусу індивідуальних та колективних суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні, з виділенням основних структурних елементів відповідно до їх особливостей.
Аналіз природи та особливостей адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, дозволив відзначити, що в загальному масиві елементів, які становлять його структуру, ключовими є завдання та функції суб’єктів, а також їх компетенція (адміністративні повноваження).
У підрозділі 2.2 «Завдання та функції суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» визначено зміст та систематизовано основні завдання і функції суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі.
З’ясовано, що зміст і спрямованість діяльності основних суб’єктів забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі в Україні, визначається їх завданнями, до яких віднесено охорону, захист інтересів засуджених осіб, відновлення порушених прав, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів шляхом створення ефективної системи забезпечення прав і свобод засуджених, яка б відповідала вимогам міжнародних пенітенціарних стандартів та нормам сучасних світових документів у галузі прав людини.
Встановлено, що конкретизація завдань суб’єктів забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі, відбувається через їх
15
функції, що були визначені як нормативно регламентовані та забезпечені організаційно усталені напрями діяльності, спрямовані на досягнення головної мети їх діяльності та виконання поставлених перед ними завдань.
Усіх суб’єктів реалізації та захисту прав людини і громадянина поділено на тих, які наділені відповідними функціями від імені держави, та тих, які здійснюють певні функції як інститути громадянського суспільства. Наголошується, що усі функції суб’єктів взаємопов’язані між собою, а отже, мають застосовуватися у комплексі, оскільки практична реалізація будь-якої з них становить основу для реалізації інших функцій. У загальному масиві їх функцій виділено самостійні (головні, заради яких, власне, й створюються дані суб’єкти) та допоміжні (додаткові, спрямовані на створення належних умов для реалізації основних функцій). До головних (самостійних) функцій суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, віднесено функцію нормотворення, охоронну функцію та функцію контролю; до допоміжних (додаткових) – функцію сприяння виправленню (виховну функцію), функцію ресоціалізації, функцію соціального захисту й запобігання (профілактики) правопорушень.
У підрозділі 2.3 «Адміністративні повноваження суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі в Україні» здійснено аналіз особливостей компетенції суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, як головного елемента структури їх адміністративно-правовогостатусу.
Встановлено, що зміст завдань та функцій суб’єктів забезпечення прав громадян в Україні, засуджених до позбавлення волі, безпосередньо конкретизується у повноваженнях, якими органи державного управління та посадові особи у даній сфері, а також недержавні суб’єкти наділяються відповідними нормативно- правовими актами чинногозаконодавства.
Аналіз основних наукових підходів до характеристики сутності компетенції як ключового елемента адміністративно-правового статусу дозволив визначити компетенцію суб’єктів забезпечення прав громадян, засуджених до позбавлення волі, як складову структури їх адміністративно-правового статусу, що відбиває законодавчо визначене коло повноважень, спрямованих на здійснення покладених на них завдань та функцій, пов’язаних із безпосереднім здійсненням діяльності з реалізації, охорони і захисту прав громадян, засуджених до позбавленняволі.
