Житомир - 2003
Ф І Л О С О Ф І Я
П .Ю . Саух
УДК ББК С
Рецензенти:
Андрущенко В.П., доктор філософських наук, професор;
Ярощовець В.І., доктор філософських наук, професор;
Кралюк П.М., доктор філософських наук, професор.
Саух П.Ю.
С Філософія: навчальний посібник. – Житомир: Видавництво Житомирського державного педагогічного університету. – 2003. – 254 с.
Навчальний посібник розроблений за навчальною програмою,
яка має три рівні : «Вступ до філософії», «Філософія», «Соціальна філософія». Розрахований передусім на студентів, які мають обмежені можливості в широких лекційних курсах і змушені самостійно працювати над вивченням філософії.
До навчального курсу філософії в опорних конспектах, чітко визначених інформаційних блоках і висновках по кожній темі додаються контрольні запитання, індивідуальні завдання, тести та ігрові матеріали, які можуть бути використані як для організації навчального процесу, так і для самоконтролю студентів.
ББК УДК
ВСТУП
Філософія - це безліч тем, пізнавальних схем і моделей, які характеризуються фундаментальністю або докорінністю. При цьому кожний витвір філософської думки претендує на статус культурного явища й тому заслуговує на збереження його неповторності.
На відміну від інших наук, де безперервно відбувається процес ущільнення знання, згортання теорії в закони, складних доведень у формалізовані схеми, процес відкидання старих істин новими, у філософії процес «внутрішнього зростання» йде дещо по-іншому.
Поява нової філософської ідеї не перекреслює значення всіх попередніх, так само як і не забезпечує цій ідеї безперечну загальнозначущість. Тому філософія дещо подібна до мистецтва, і це додає особливих труднощів при розробці будь-якого навчального курсу з філософії. Будь-яка спроба ознайомити студентів з усією філософською проблематикою веде до побудови й поширення формальних схем, що суперечить природі і сутності філософії. Але у багатьох випадках такий підхід до вивчення філософії є виправданим і ефективним. Особливо, коли йдеться про дистанційну форму навчання, яка зумовлює значне посилення самостійної роботи студентів.
Навчальний курс філософії в опорних конспектах лекцій, що пропонується, розрахований передусім на студентів, які мають обмежені можливості в широких лекційних курсах і змушені самостійно працювати над вивченням філософії. У цій ситуації , як свідчить досвід, конче необхідний навчальний курс, який виступив би певним путівником в широкому проблемному полі філософії. Саме він має можливість передати інформацію у значно більшому об’ємі, розширити предметну основу викладання, продемонструвати структурно-логічні зв’язки вражаючого видовища філософської думки.
Але незважаючи на те, що зміст і форма цього курсу надасть вам можливість долучитися до головних філософських проблем, усе ж загалом це не більше ніж «скелет» філософії, не більше ніж попереднє ознайомлення з такою неосяжною галуззю людської культури, якою є філософія. Й автор плекає надію, що подані опорні конспекти лекцій збудять у вас інтерес і прагнення до справді серйозного ознайомлення з нею. У цьому вам допоможуть не тільки запропоновані питання для самоконтролю, але й завдання та тести
проміжного контролю знань з кожної теми, зорієнтовані на вивчення філософського категоріально-понятійного апарату та глибоке знання першоджерел і допоміжної літератури.
Не дивлячись на певну обмеженість можливостей опорних конспектів у розрізі вивчення філософії, вони мають, як свідчить багаторічний досвід, значні переваги у порівнянні із будь-яким іншим навчальним посібником. По-перше, стислістю та компактністю викладу знань з кожної філософської проблеми та системою поетапного формування знань. По-друге, спрямованістю на вибір головного, зручністю сприйняття і відтворення, систематизацією вивченого. По-третє, гарантією ефективності і сталості запам'ятовування інформації, що складає приблизно 50% (на відміну від почутого або прочитаного, що забезпечує "осідання" лише 15%
інформації).
Як працювати з навчальним посібником?
1. Постарайтесь осягнути логіку теми, зміст основних її модулів (блоків).
2. Відтворіть кожну тему і складові її блоки самостійно на папері.
Це один із самих ефективних засобів організації запам'ятовування.
3. Не зупиняйтесь на тому, що Вам вдалося відтворити опорні конспекти, їх потрібно прокоментувати "своїми" словами.
4. Дайте стислу відповідь на конкретні питання. Прочитавши рекомендовану літературу, розв'яжіть запропоновані кросворди, криптограми та інші завдання.
5. Перевірте себе на основі тестів і Ви переконаєтесь, наскільки та у якому обсязі засвоєна тема.
Per aspera ad astra.
ЗМІСТ
ВСТУП ...3
ЗМІСТ ...5
ЧАСТИНА І. ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ ...6
Розділ 1. Філософія і світогляд ...7
Тема 1. Витоки філософії ...7
Тема 2. Природа філософського знання ...18
Розділ 2. Історико-філософський вступ ...30
Тема 3. Філософія Стародавнього Сходу і досократівська філософія Стародавньої Греції ...30
Тема 4. Класика і еліністичний період античної філософії ...40
Тема 5. Середньовічна філософія ...51
Тема 6. Філософія епохи Відродження ...63
Тема 7. Філософія Нового часу ...70
Тема 8. Німецька класична філософія ...83
Тема 9. Філософія марксизму ...93
Тема 10. Сучасна світова філософія ...103
Тема 11. Основні етапи розвитку вітчизняної філософії ...116
ЧАСТИНА ІІ. ФІЛОСОФІЯ ...127
Тема 12. Філософія, її предмет і вихідні принципи ...128
Тема 13. Буття, життєдіяльність, матерія ...143
Тема 14. Проблема свідомості у філософії ...159
Тема 15. Теорія пізнання ...169
Тема 16. Теорія діалектики ...180
Тема 17. Методологія пізнання та практики ...187
ЧАСТИНА ІІІ. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ...196
Тема 18. Соціальна філософія, її предмет, завдання та роль у суспільстві...197
Тема 19. Людина і природа ...207
Тема 20. Людина і суспільство ...216
Тема 21. Єдність та різноманітність суспільно-історичного розвитку ...231
Тема 22. Особа і культура ...………...240
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...249
ВСТУП ДО
ФІЛОСОФІЇ
РЕЗЮМЕ
1. Термін "філософія" грецького походження. Він походить від двох слів: jіlеw — "люблю" та uоjіa — "мудрість". Буквально пере- кладається як "любов до мудрості". Серед українських та російських дослідників XVII — середини XIX сторіч філософію часто позначали словом "любомудріє". Зокрема, широко вживав це слово в такому йо- го розумінні Г. С. Сковорода.
2. Виникає філософія в один і той же час — VI сторіччя до н. е.
— в трьох культурних центрах: Середземномор'ї, Китаї, Індії. На той
час це були досить віддалені райони, що не мали між собою регуляр- ного сполучення. Не дивлячись на це, тут одночасно відбуваються од- ні й ті ж процеси:
а) руйнування міфологічного способу світобачення і світорозу- міння. Внаслідок цього починається усвідомлення нетривкості, навіть крихкості буття, але натомість формуються і входять до духовного складу культури ідеї, які роблять існування людини у світі можливим;
б) виникають теоретичні знання і зародки релігій спасіння. Смис- ловим підгрунтям культурного розвитку цієї епохи стає одухотворен- ня, а головними відкриттями — розум і особистість. Ось чому цей пе- ріод з повним правом можна назвати "стрижневою добою" філософії.
3. Своїм походженням та специфікою функціонування філософія пов'язана із світоглядом і виступає його теоретичною формою. Світо- гляд — це синтетична форма вияву духовного життя людини, своєрід- ний спосіб відтворення відношення "людина-світ". Але світогляд — це не тільки "огляд світу", а щось набагато більше й істотніше. Він є не тільки деяким образом світу, але й певною проекцією на світ люд- ських переживань, прагнень, очікувань. Разом з тим це певне зусилля, певна мобілізація внутрішніх ресурсів людини, спонукання й спряму- вання її залученості до світу. Світогляд є, таким чином, здійснюваний у процесі духовно-практичного освоєння світу перетин і певна моно- літність образу світу, самообразу людини, її самопроекції на світ і са-
4. Світогляд має різні структурні виміри: компонентний, рівне- вий та функціональний. Компонентну структуру світогляду утворю- ють різні притаманні людині форми осягнення світу. Це почуття, знання, цінності, оцінки та різного роду приписи, настанови і пере- конання. Всі ці компоненти у своєму поєднанні здійснюють акт само- усвідомлення залученості людини до світу. За рівнями своєї організа- ції світогляд може бути поділений на світовідчуття (світ і ставлення до нього відтворюється тут у чуттєво-емоційній формі: оптимістичній, песимістичній, нейтральній), світосприйняття (знання й просторо- во-часові уявлення про світ, які, синтезуючись, дають у результаті ці- лісний образ світу); світорозуміння (образ світу набуває рис картини світу, яка відрізняється від образу світу тим, що містить пояснення;
може бути міфологічною, релігійною, буденною, художньою, філо- софською, науковою). Світовідчуття, світосприйняття й світорозумін- ня, поєднуючись, визначають загальну функціональну ознаку світо- гляду – світоперетворення. Функціональну структуру складають: ві- ра (включає в духовний світ і практичне життя те, що не входить без- посередньо до складу життєвого досвіду конкретного індивіда); надія
(мрія, у здійснення якої людина повірила); любов (синтетична форма
ставлення до світу, в якій поєднані й діяння, й споглядальне ставлення до людини й усього сущого).
5. В історичній послідовності світогляд розвивається через міфо- логію, релігію, філософію (історичні типи світогляду співіснують і взаємодіють між собою). Міфологічний світогляд (первісно-родове і ранньокласове суспільство) будується на відчутті цілісності світу, необхідної пов'язаності всього з усім. Релігійний світогляд
(подвоєння і протиставлення видимого і невидимого світу)
ґрунтується на ідеї посередництва між людиною і Богом.
Філософський світогляд спрямований на об'єктивно істинні знання (Логос). Філософія виникає тоді, коли світ постає перед людиною як такий, що потребує свого пояснення із нього самого, як продукт дії іманентних (внутрішньо-притаманних йому) сил.
6. Як виникає філософія? Серед існуючих точок зору дві є най- більш послідовними й аргументованими — міфогенна та гносеоген- на. Міфогенна теорія виходить з того, що філософія сягає своїм ко- рінням найдавніших шарів людської свідомості, успадкувавши від мі- фології всі стрижневі світоглядні проблеми, лише піддавши їх спеціа-
льній раціональній обробці. Гносеогенна — наполягає на якісній від- мінності філософії та міфології. Власним грунтом філософії оголошу- ється раціональне знання, несумірне й несумісне з міфологічними мо- делями світу. Кожна з них може сьогодні претендувати на істину й жодна з них не може зовсім виключити іншу. Однозначно можна ли- ше констатувати, що виникненню філософії передував певний "підго- товчий" процес, коли філософські ідеї і сам філософський спосіб мис- лення, маючи вже деякі підстави для себе, все ж не могли ще вияви- тись достатньою мірою, а існували в межах інших форм духовного.
Це духовне утворення перехідного типу дістало назву протофілосо- фія. Передумовою виникнення філософії є поява писемності, форму- вання безособового соціально-духовного досвіду — традиції, міфоло- гії та знань. Виникненню і швидкому розвитку філософії значно по- сприяли і сам лад суспільного життя, публічний характер державності, чинники духовно-культурного характеру (трагедія, лірика) та діяль- ність мудреців.
7. Головним способом буття філософії в культурі з часів її вини- кнення є діалог логосу (об'єктивний закон, чітке, сперте на послідовну думку знання) і міфа. На цій основі викристалізовуються дві найбільш важливі філософські орієнтації. Перша – це філософія, яка орієнтуєть- ся на знання наукового типу. Цей спосіб народження і здійснення фі- лософських ідей називається епістемним (від грецького epіuтem —
"знання"). Прикладом епістемного буття філософії можуть бути вчен- ня Арістотеля, Аквінського, Гоббса, Канта, Гегеля, представників по- зитивізму. Орієнтація ж філософії на форми повноти життя, вияв сти- хійно-творчих потенцій світу й людини отримала назву софійної.
Прикладом софійного типу є філософія Платона, Сенеки, Августина, Паскаля, Кіркегора, Ніцше, Марселя. Смислова сполученість цих спо- собів буття філософії надає їй стабільності й динамізму, робить її вод- ночас здатною до упорядкування й до творення нових смислів, до стимулювання суттєвих зрушень у людині й культурі.
8. За ступенем узагальненості й спорідненості філософських
ване яким-небудь мислителем. Наприклад, атомістичне вчення Демо- кріта); філософська школа (споріднені філософські вчення — іоній- ська, піфагорейська, мегарська школи); філософська течія (спіль- ність деяких вихідних комплексів ідей і способів їх розгортання у фі- лософському знанні, наприклад: екзистенціалізм, неотомізм, прагма- тизм). Найзагальнішою формою буття філософії є філософський на- прямок (певна смислова єдність у філософії, яка забезпечується спі- льністю окремих принципів світорозуміння). Такими напрямками у філософії є матеріалізм та ідеалізм.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Де, коли, чому і як виникає філософія?
2. Що таке світогляд, його історичні форми та структура?
3. Чим можна пояснити багатоманітність форм і способів буття філософії?
4. У чому суть софійного та епістемного способів філософського мислення? Назвіть їх типових представників.
5. Простежте зміну змісту поняття «філософія» протягом історії.
Прореферуйте для цього статтю В. Віндельбанда «Прелюдії».
(Див.: Мир философии. Книга для чтения. В 2-х ч. Ч. 1. – М.,
1991. – С. 67-75).
6. І. Кант сформулював три питання, які мають, за його переко- наннями, принципове значення для філософії: Що я в змозі зна- ти? Що я повинен робити? На що я можу сподіватись? Визначте, які три типи відношення людини до світу вони відображають?
Охарактеризуйте кожен з цих типів відношення людини до світу.
( Див.: Введение в философию. Ч.1.-М.,1989. - С.42-48).
7. Дайте логічне обґрунтування вислову Л. Шестова «Завдання філософії не в тому, щоб заспокоювати людей, а в тому, щоб бентежити їх».
8. Підберіть з графи «Б» визначення, які розкривають зміст по- нять графи «А».
А Б
1. Світ 2. Релігія 3. Міфологія 4. Світорозуміння
а) пізнавально-інтелектуальна сторона світогля- ду;
б) ототожнення природного та людського життя ; в) єдність об’єктивної дійсності (природи і суспі-
льства) і дійсності людських сутнісних сил ; г) відображення дійсності в конкретно-чуттєвих
образах ;
д) віра в існування надприродних сил і їх роль у створенні світу і життя людини ;
е) образно-фантастичне розуміння світу, що ґру- нтується на обожненні сил природи ;
є) об’єктивна дійсність.
9. Розшифрувавши криптограму, прочитаєте вислів М. Бердяєва про філософію.
1. Поняття, що означає вчення про сутність людини (1, 2, 3, 4, 5, 6, 5, 8, 5, 10, 11, 12) ;
2. Слово, що виражає найбільш суттєву рису міфа (1, 2, 3, 4, 5, 6, 5, 15, 5, 4, 9, 2, 11, 13, 3, 16);
3. Країна, в якій виникає філософія (10, 4, 18, 19, 11, 12).
10. Розв’яжіть кросворд : «Світогляд».
По горизонталі :
4. Уява або ідея, опосередкована власним до- свідом.
6. Софія.
7. Спосіб існування релігійного світогляду.
ТЕСТИ ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
1. Яке з визначень світогляду є недостатньо повним?
а) світогляд - це форма самосвідомості особистості та суспі- льства ;
б) світогляд - це сума знань про світ ; в) світогляд - це здоровий глузд ;
г) світогляд - це інтегральне духовне утворення, що спону- кає до практичної дії.
2. Визначте, які способи філософствування знайшли вираження в цих висловах.
а) філософія - це епоха, схоплена в думці (Г.Гегель);
б) філософія - це стислий виклад науки свого часу (О. Конт);
в) предмет філософії - логічний аналіз мови науки (Л. Вітге- нштейн);
г) головне питання філософії - це питання про те, чи варто людині жити (А. Камю);
ґ) філософія є перш за все вчення про смисл людського іс- нування (М. Бердяєв);
д) у той час, як наукове пізнання йде до окремих предметів, у філософії мова йде про цілісність буття (К. Ясперс);
е) філософія... є чимось проміжним між теологією і нау- кою (Б. Рассел);
є) визначення слова «філософія» може мати тільки харак- тер конвенції чи угоди (К. Поппер).
3. Які з наведених питань є філософськими?
а) Що таке людина і яке її місце в світі?
б) Що таке свобода?
в) У чому сутність гравітації?
г) Які конкретні шляхи вирішення екологічної кризи?
ґ) Що таке спадковість?
д) У чому сенс людського життя?
е) Чи розширюється Всесвіт?
є) Чи відбувається прогрес суспільства?
4. Філософія виникає : а) у VI ст. до н.е.;
б) у IX-VIII ст. до н.е.;
в) у II ст. до н.е.;
г) у I ст. н.е.;
ґ) у V-VI ст. н.е.
5. Хто із стародавніх філософів уперше використовує поняття
«філософія»?
а) Конфуцій;
б) Фалес;
в) Піфагор;
г) Сократ;
ґ) Платон.
6. Що є предметом філософії?
а) людина та її сутнісні виміри;
б) суспільство і його історія;
в) людина світ;
г) природа у всій її багатоманітності;
ґ) найбільш загальні закони розвитку суспільства і мислення.
7. Яке з визначень філософії є найбільш повним?
а) філософія - це епоха, схоплена в думці (Гегель);
б) філософія є вчення про шляхи здійснення сенсу людського існування (Бердяєв)
в) філософія є сповідь її творця (Ніцше);
г) філософія - універсальний спосіб самоусвідомлення люди-
ною самої себе, свого місця у світі та свого призначення у ньому. Вона є теоретичною формою світогляду, загаль- ною світоглядною методологією;
ґ) філософія є системою виховання людини близькою до Бога.
(Шелер).
8. Вчення яких філософів можуть бути прикладом епістемного
способу буття філософії?
а) Сократа;
б) Арістотеля;
в) Фоми Аквінського;
г) Платона;
ґ) Рассела.
9. Вчення яких філософів можуть бути прикладом софійного спо-
ґ) Сартра.
10. Найзагальнішою формою буття філософії є:
а) філософська ідея;
б) філософська школа;
в) філософський напрямок;
г) філософська течія.
11. Філософський напрямок - це:
а) матеріалізм;
б) піфагорійська школа;
в) екзистенціалізм;
г) ідеалізм;
ґ) неопозитивізм.
Філософія є смислотвірним ядром культури. Здійснюючи в культурі смисловий синтез, філософія імпульсує цілісне єднання і подальше нарощування
культурних надбань людства.
СВІТОГЛЯДНА
ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ
МЕТОДОЛОГІЧНА
ПІЗНАВАЛЬНА СОЦІО-
КУЛЬТУРНА ПРОГНОСТИЧНА
РЕЗЮМЕ
1. Мудрістю у всіх народів називають досконале й повне знання
(точніше, знання всього) й відповідний до нього досконалий спосіб
життя. На першому місці тут стоїть досконале життя, а воно вже за- свідчує досконалість знання й надає життю носія мудрості (мудрецю), його думкам і вчинкам безпосереднього авторитету. Знання, які скла- дають мудрість, мають одночасно індивідуальний та універсальний характер. Згодом уявлення про мудрість немовби розщепилося. При- хована в мудрості ідея універсальності й всесильності людського знання постала повною мірою у Піфагора. Саме він зрозумів, що не- обхідною ознакою знання є його об'єктивність, прилученість до зага- льного ладу буття. На цій основі виникає уявлення про мудрість як знання, що максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, як знання "про причини і начала", "про сутність", "про суще як таке вза- галі" (Арістотель).
2. Необхідною передумовою цих знань були знання, що виходи- ли за межі міфологічно опанованої реальності, мали сакральний хара- ктер й входили до складу релігійного світогляду. Перші астрономічні спостереження, математичні розрахунки тощо розглядались як слу- жіння таємничим силам, що правлять світом. Ці знання усвідомлю- ються як такі, що не підлягають розголосу, потребують утаємничення й приховування. Знання такого типу пізніше дістали назву езотерич- них. На цьому рівні можна говорити лише про протофілософію — певний духовний комплекс перехідного типу, в якому поєднані руди- менти міфологічних уявлень, релігійні вірування, вияви народної муд- рості й гідні загального визнання зразки колективної та індивідуальної
художньої творчості (Єгипет, Вавилон, Персія).
3. Внутрішнє протиріччя езотеричних знань (з одного боку, ці знання вимагали широкої їх повідомлюваності, вільного їх поширення й вільного доступу до них, а з другого, — вони не були повною мірою науковими, бо існували не як самостійний витвір людського духу, а як символічний вияв якоїсь вищої реальності) призвело до того, що вони не набули в культурі самостійного розвитку, залишившись "міжструк- турним" феноменом. Саме тому вони викликають сьогодні до себе де- далі зростаючий інтерес. Це протиріччя на початку І тисячоліття до н.е. було розв'язане через виникнення знання нового типу, яке поєдну- вало в собі світоосяжність, загальнозначущість, повідомлюваність і закритість. Це було філософське знання. Від емпіричного знання во- но відрізнялося своєю спрямованістю на пояснення граничних питань ("Чому є світ?", "Як він є?", "Чи є початок і кінець світу?" тощо). Від езотеричних знань воно відрізнялось своєю принциповою пові- домлюваністю, зверненістю потенційно до кожної людини. А від за- родків наукового знання (загальновідомих) філософське знання відрі- знялось певною закритістю. Воно зорієнтоване на його особисте сприйняття й перетворення на ґрунті індивідуального мислительного зусилля. Тільки через вільне особисте мислення філософське знання стає живим і динамічним, справжнім каталізатором людської культу- ри. Чинником, який поєднав усі передумови виникнення філософсько- го знання і "запустив двигун" його власного розвитку, стало особисті- сне начало людини, самостійно мислячої й відповідальної у своїх ду- мках і вчинках людської особистості (Конфуцій, Парменід, Фалес, Ге- ракліт, Емпедокл та ін.).
4. Що зумовило появу особистості на арені культури, поставило її біля витоків філософського знання?
а). Соціально-практичні чинники: масове використання заліза, що спричинило швидкий ріст продуктивних сил і збільшення населення;
інтенсивне освоєння територій; розвиток торгівлі і мореплавства; роз- виток товарно-грошових відносин; переоформлення соціальних струк-
знаменує собою вихід за межі міфологічного світогляду й вияв потре- би в новому способі світоосягнення; вимога вияву сили й суверенності людської думки; ствердження утаємниченості буття й необхідності для людини опановувати приховані від неї буттєві смисли.
5. Зміна ставлення людини до світу і самого пізнавального суб’єкта зумовили справжнє філософське мислення. Останнє почина- ється з ідеї природної необхідності, яка набирає згодом сенсу ідеї сві- тового закону. В грецькій філософії він визначається як "Логос", а в китайській — як "Дао". Це раціональне мислення. Здійснюється воно за межами міфологічного та релігійного світогляду і є неприйнятним та навіть загрозливим для них. Перша вимога філософії: все потребує свого пояснення, причому пояснення раціонального, здійснюваного засобами логічного мислення. Друга — знання повинні виступати як відкриття. Здобуття об'єктивних смислів і водночас сприйняття їх роз- глядаються як особистісний набуток. Способом народження і здійс- нення філософських знань стає логічне конструювання. А підвалиною загального визнання філософських ідей виступає особиста мислитель- на здатність філософа, його вміння реалізовувати її у формах діалогіч- ного мислення.
6. На перших етапах свого існування філософія являла собою
"сукупне знання" про світ, яке містило в собі елементи фізичних, хімі- чних, біологічних та інших знань, котрі згодом, протягом тривалого періоду розвитку філософії, поступово "відбрунькувалися" і ставали самостійними галузями наукового знання. В міру їх кількісного зрос- тання і відповідної систематизації та "автономізації" ці знання "звіль- нилися" від світоглядно-оціночних елементів, переставши бути філо- софією і водночас ставши наукою.
Предметом філософії є світ загалом (природа, суспільство, мис- лення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення. Звідси і специфіка філо- софського знання. Наукові ж знання — це "незацікавлені" знання, знання про об'єкт сам по собі (про природу: фізика, хімія, геологія, біологія та ін.; про суспільство: історія, мовознавство та ін.; про лю- дину: антропологія, фізіологія вищої нервової діяльності, психологія та ін.).
7. Спільним для філософії і науки є те, що їх знання максимально
позбавлені чуттєвої конкретності, і одній, і другій властива логічна обґрунтованість положень та теоретичний характер їх досліджень.
Відмінність їх полягає найперше в несумірності мудрості і знань (“на- громадження знань не навчає мудрості”). Філософське знання – "заці- кавлене" (світоглядне) знання, а наукове — безвідносне до людських інтересів. На відміну від науки, теоретичні тези філософії не завжди піддаються підтвердженню результатами спостережень або експери- ментів. Філософія, як правило, не підлягає об'єктивному контролю з боку досвіду або алгоритму. До того ж у філософії поява нової ідеї або цілої теорії, на відміну від науки, ще не викликає безперечного ви- знання хибності інших ідей або теорій. Розвиток філософії не має та- кож характеру комулятивного процесу. Тут спостерігається не стільки ущільнення знання, як в науці, скільки зростання багатоманітності на зразок того, як це відбувається в мистецтві. Розв'язання проблем тут ніколи не є остаточним. Специфічним, нарешті, є і предмет філософ- ського дослідження. Він не має тих ознак об'єктивної дійсності, які мають інші науки. Саме тому філософські твердження не мають хара- ктеру об'єктивно істинних знань, завжди залишаються проблематич- ними.
8. Найважливішим, основним питанням філософії є питання про відношення мислення до буття. Це питання окреслює позицію кожного філософа відносно решти питань і проблем, що виникають у процесі філософського осмислення світу. Ті філософи, що виходять із первинності буття, природи, тіла, називаються матеріалістами; ті ж, що визнають первинність духу, свідомості, мислення, — ідеалістами.
Оскільки ці позиції протилежні, то між матеріалізмом і ідеалізмом протягом усієї історії філософії точиться боротьба. У різні історичні епохи як матеріалізм, так і ідеалізм отримували різноманітні форми конкретного виявлення. Історії філософії відомі спроби "обминути"
основне питання філософії, віднайти якесь інше його вирішення. Од- нією з таких спроб є так званий дуалізм ( від лат. duа — два ), який прагне витлумачити матерію і свідомість у вигляді двох, незалежних один від одного, паралельно співіснуючих основ (Р. Декарт, І. Кант).
тобто вважають світ пізнаваним. Інші — заперечують пізнання світу.
Вони назвали свою позицію агностицизмом (від грец. ăyuwrog – недоступний пізнанню).
9. Щодо розуміння світу і людини у світі з початку виникнення філософії сформувалися ще дві позиції. Одна стверджувала мінливість усього сущого, друга — його непорушність і сталість. Обидві позиції проходять через усю історію філософії аж до наших днів. Перша відо- ма в історії філософії як діалектика, друга — як метафізика. І діале- ктика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу, її підходу до пізнання і впливу на навколишній світ, відображають дія- льний методологічний аспект філософствування.
10. Філософія "проростає" в повсякденні й водночас стверджує здатність людини до перевершення буденного існування. Вона висвіт- лює як життєво остаточні світоглядні уявлення й переживання і разом з тим піддає їх випробуванню на осмисленність і життєву продуктив- ність. Філософія прагне надати своїм набуткам безперечної переконли- вості через прилучення до кола наукових знань і поряд з цим уникає твердого статусу, демонструє свою здатність перевершувати можливос- ті науки.
11. Філософія є універсальним способом самоусвідомлення лю- диною самої себе, свого місця у світі, свого призначення в ньому. Во- на виступає теоретичною формою розвитку світоглядного знання й за- гальною світоглядною методологією. У процесі свого соціокультурно- го здійснення вона виконує такі функції: 1) світоглядну (вся філософ- ська проблематика пов'язана із смислотвірним центром відношення
"людина — світ". Навколо нього формується той духовний зміст, що його набуває людина, відшукуючи відповіді на питання, що націлені на здобуття нового смислу. Саме на цій основі філософія розробляє і обґрунтовує найважливіші принципи соціально-політичної, наукової, моральної і естетичної орієнтації людей); 2) методологічну (відкриває і обґрунтовує найзагальніші форми організації процесу пізнання соці- альної дії. Філософія не тільки живить наукову думку доглибинними смислами і слугує орієнтиром у процесі наукового пошуку, але й ви- ступає певною формою упорядкування світоглядних знань, позбав- люючи тим самим внутрішній світ людини від "духовних порожнин"
та аморфності думок, вірувань, переживань); 3) пізнавальну (філосо-
фія не тільки узагальнює, але й завдяки цьому допомагає глибше про- никати в таємниці буття. До того ж їй найбільшою мірою властиве втілення критичності людської думки — те, що можна було б назвати чесністю людського духу перед самим собою); 4) соціокультурну (як форма освоєння людиною світу, філософія виступає смислотвірним ядром культури. Слугуючи способом звільнення цілісності культури, вона разом з тим підноситься над нею, виступає її самосвідомістю); 5) прогностичну (філософія виступає для людини своєрідним способом подолання наявного. Вона відкриває в людському бутті вимір належ- ного й бажаного, намагається обжити його для людини, обґрунтувати різні способи реалізації людини у ньому. Цим самим вона виявляє свою здатність проектувати і до деякої міри прогнозувати життя лю- дини й людства в їх перспективі).
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. У чому полягає специфіка філософського знання ? Його харак- терні риси.
2. Назвіть причини, які зумовили виникнення філософського знання.
3. Чим відрізняються філософські знання від наукових і що у них є спільного?
4. Філософія та міфологія, філософія та релігія : спільне та від- мінне.
5. У чому суть основного питання філософії?
6. Чим пояснюється існування матеріалістичної та ідеалістичної течії у філософії?
7. Поняття методу філософської рефлексії. У чому відмінність між діалектикою та метафізикою?
8. Яку роль відіграє філософія в культурі?
9. Які функції виконує філософія? Дайте їх характеристику.
10. Прочитайте праці М.К. Мамардашвілі «Как я понимаю фило- софию» М., 1992 р., та М. Хайдеггера «Что такое философия»
блем, які не вирішуються іншими науками? Аргументуйте свою відповідь.
12. Складіть короткий конспект праці В.В. Соколова «Основне питання філософії в його історико-філософській конкретності і розвитку» (Философские науки. №8, 1990).
13. Сформулюйте аргументи і контраргументи до позиції А. Камю
«Мислять лише образами. Хочеш бути філософом - пиши ро-
ман».
14. Розгорніть вислів у формі діалогу «Метафізика є основною по- дією людського буття. Вона і є самим людським буттям»
(Хайдеггер М. Що таке метафізика // Читанка з історії філосо-
фії. Кн.6 . - К., 1993. - С.99).
15. Підібравши синоніми до наведених понять, заповніть крос- ворд.
По горизонталі: 2. Фетиш.
4. Софія.
7. Магія.
8. Категорія.
По вертикалі: 1. Синкретизм.
3. Креаціонізм.
5. Міф.
6. Фатум.
16. Структура філософського знання. Заповніть назви теорій, що виражають основні рівні філософсько-теоретичного освоєння дійсності.
17. Прочитавши уривок з праці М. Бердяєва «О назначении чело- века. Опыт парадоксальной этики» (Мир философии. Ч.1. - С.111-116), вставте пропущені слова в наведених виразах і за- повніть кросворд.
По горизонталі:
1. «Тому для філософії буття є дух,
для науки ж буття є ...»
6. «Буття, що не є дух, яке «зовні», а не всередині, є тиранія ...».
По вертикалі:
1. « … це посвята в тайну буття, в містерії життя».
2. «Кінець … є кінець філософії».
3. «... знаходиться в безперервному русі, її гіпотези і теорії часто змі- нюються і старіють».
4. «... бачити світ в людині і тільки в цьому її специфічність».
5. «... є лише в тому, що в мені і зі мною, тобто в духовному світі».
ТЕСТИ ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ 1. Філософські знання характеризуються:
а) практичністю;
б) загальнозначимістю;
в) надприродністю;
г) закритістю;
ґ) світоосяжністю;
д) повідомлюваністю.
2. Наука і філософія відрізняються за:
а) відсутністю чуттєвої конкретності;
б) індиферентністю до людських інтересів;
в) логічною обгрунтованістю положень;
г) теоретичним характером досліджень;
ґ) світоосяжністю.
3. У який період відбувається найбільш бурхлива диференціація
знань, відгалуження наук від філософії?
ня основного питання філософії ? а) Шеллінгу;
б) Фейєрбаху;
в) Гегелю;
г) Марксу;
ґ) Енгельсу.
5. Визначте, яка із наведених думок відображає ідеалістичну лі- нію у філософії.
а). Я мислю, отже, я існую (Декарт);
б). Природа є причина самої себе (Спіноза);
в). Все дійсне - розумне, все розумне - дійсне (Гегель);
г). Існувати - значить бути сприйманим (Берклі).
6. Агностицизм … :
а) заперечує буття бога;
б) визнає первинним дух, ідею, свідомість;
в) прагне витлумачити матерію і свідомість у вигляді двох незалежних одна від одної основ;
г) форма матеріалістичної філософії;
ґ) заперечення пізнання світу.
7. Визначте методи філософської рефлексії : а) моделювання;
б) метафізика;
в) діалектика;
г) експеримент;
ґ) спостереження.
8. Вислів «Все тече, все змінюється» належить:
а) Фалесу;
б) Піфагору;
в) Геракліту;
г) Юму;
ґ) Ніцше.
9. Філософія виконує функції : а) ілюзорно – компенсаторну;
б) світоглядну;
в) регулятивну;
г) методологічну;
ґ) соціокультурну;
д) прогностичну.
РЕЗЮМЕ
1. Філософія Стародавньої Індії і Стародавнього Китаю має ряд особливостей, що зумовлені специфікою суспільного розвитку цих країн. Розпад первіснообщинних відносин і заміна їх рабовласниць- кими тут ускладнені і заторможені феодально-ієрархічною організа- цією суспільства (чиновничо-бюрократична система Китаю і касто- вий лад в Індії) сприяли консервуванню традиційних релігійно- міфологічних уявлень і зростанню їх ролі у формуванні перших філо- софських учень. Ці обставини, у свою чергу, зумовили панування в давньосхідному світогляді релігійно-етичної проблематики над нау- ково-теоретичною, ідеалізму над матеріалізмом. Виникнувши у цьому регіоні, філософія не стільки критично заперечувала міфологію і релі- гію, скільки намагалася побороти їх з середини шляхом раціоналізації і концептуального розвитку закладених у них світоглядних можливос- тей.
2. Панівні цільові вектори давньосхідної філософії:
Перший. Пізнавальне відношення до світу не доходить тут до ха- рактерного для греків культу знання заради знання. Воно підпорядко- ване критичному завданню поведінки (Китай) або проблемі спасіння, тобто подоланню страждань через звільнення душі від безконечного колеса народжень (Індія). У відповідності з цим конструюється харак- терна для східної філософії картина світу.
Другий. Природа трактується в основному не як предмет теоре- тичних розмірковувань і досліджень, а як об'єкт релігійно-етичної ре- флексії.
Третій. Вчення про світ розгортається як варіація і продовження етичного вчення про людину, натурфілософія шукає в бутті не приро- дні причиново-наслідкові зв’язки, а вселенський моральний світопо- рядок (індійська карма), що визначає життєвий шлях і долю людини.
3. Загальні тенденції стародавньої індійської філософії прояви- лись у поглядах представників філософських шкіл: санкх’я, йога, мі- манса, веданта, вайшешика, ньяя, раннього буддизму, джайнізму.
Але у цей час існує також альтернатива цим загальним тенденціям, що проявилася перш за все в матеріалістичних і наївно діалектичних уяв- леннях філософської школи локаята-чарвака. Ця школа узагальнила волелюбні і богоборчі настрої. В основі світобудови, згідно локаятиків і чарваків, лежить повітря, вогонь, вода і земля, а комбінація їх утворює речі, у тому числі людину. Духовної реальності не існує, душі як такої немає. Існування богів — фікція, а священні тексти, що розповідають про них, — видумка жреців. Єдиними достовірними джерелами пізнан- ня є відчуття і сприйняття, а єдиним критерієм і метою плинного життя
— радість тілесного існування і насолоди благами поцейбічного світу.
4. Основними філософськими школами Стародавнього Китаю, що визначали загальну релігійно-моральну спрямованість китайської філософії цього періоду, були: конфуціанство, моїзм, легізм та ін.
Тут пізнавальне відношення до світу підпорядковується практичному завданню поведінки; природа інтерпретується як об’єкт релігійно- моральної рефлексії; вчення про світ розгортається як варіація: продо- вження етичного вчення про людину; пошук вселенського світопоряд- ку, що визначає життєвий шлях і долю людини; релігійна “забарвле- ність” усіх філософських пошуків.
Поряд з цим мали також місце матеріалістичні і наївно- діалектичні тенденції, найбільш характерні школі даосизму (заснов- ник — Лао-Цзи) з її вченням про дао (першопричина усього сущого).
дамент космосу.
Унікальним явищем у китайській культурі цього періоду була по- стать Ван Чуна, який не належав до жодної із філософських течій. Ван Чун дотримувався натурфілософських поглядів, досвід вважав голо- вним джерелом знань, був вільнодумцем. Одначе всі розділи його вчення проникнені фаталізмом (людина — іграшка в руках долі. Доля суспільства також не залежить від людей, тому що все визначається примхами природи).
5. Виникненню античної філософії сприяли такі обставини: 1) зрілі рабовласницькі відносини і демократичний устрій суспільства, які давали можливість росту і самоствердженню індивіда (вільному громадянину); 2) розвиток міфологічного мислення поза і незалежно від будь-якого культу, високий рівень раціоналізації мислення; 3) ді- лові і світоглядні контакти греків із країнами Стародавнього Сходу, які значною мірою розширили пізнавальні інтереси, пробудивши са- мостійні теоретичні пошуки і узагальнення. Це дало змогу античній філософії більш рішуче і послідовно, ніж східній, розлучитися з релі- гійно-міфологічним минулим і знайти "любов до істини і знань".
6. Найбільш відомими філософськими школами в докласичній античній давньогрецькій філософії були: мілетська школа (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт); піфагорейська школа (Піфагор, Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон) та елейська школа (Ксенофан, Пар- менід, Зенон Елеатський, Меліс Самоський). За своїми проблемними інтересами докласична антична філософія була космоцентрична (тобто зорієнтована понад усе на Космос як на безумовну реальність і вищу цінність). Вона розпочинається з постановки питання про пер- шопричину усього сущого (архе), про ту невидиму єдність світу, яка ховається за чуттєвою багатоманітністю речей. Звідси пошук першо- причини, тілесного елемента або матеріальної стихії ("стойхейон").
Для Фалеса це вода, для Анаксімена — повітря, для Анаксімандра —
"апейрон". Цей наївний матеріалізм тісно пов'язаний з елементами ді- алектики, яка сприймає світ в його народженні, становленні і розвит- ку (Геракліт Ефеський).
Але цей наївний матеріалізм мав ряд недоліків, які істотно обме- жували його світоглядні можливості.
По-перше, він не перейшов від образу до поняття і тому сутність речей ототожнював з явищем, загальне — з одиничним, субстанцію —
