УДК 331.102.344
DOI: 10.15587/1729-4061.2021.244916
Формування ефективної моделі розвитку інтелектуального підприємництва в умовах цифрової економіки
Г. Й. Островська, Г. В. Ціх, І. В. Струтинська, І. П. Кінаш, О. М. Пєтухова, О. М. Головня, Н. З. Шегінська
Досліджено особливості становлення та розвитку інтелектуального підп- риємництва, як нового суспільного феномена національних економік, та імпера- тивів його прояву в економічному середовищі. Виявлено взаємозв’язок інтелекту- альної, інформаційної та інноваційної сфер, які формують середовище сучасного підприємництва. Запропоноване нове розуміння сутності категорій «інтелектуа- льне підприємництво» і «управління талантами». Цінність людського капіталу, реалізацію інтелектуальних можливостей особистості визнано базовою цінніс- тю інтелектуального підприємництва. Доведено, що в сучасних умовах для націо- нальних економік найбільш перспективним є перехід до моделей відкритих іннова- цій. Зазначено, що розвиток та ефективне використання інтелектуального по- тенціалу зумовлені необхідністю підвищення ефективності систем інновацій, на- уки і освіти, що забезпечує економічне зростання національної економіки. Розроб- лено структуру інтелектуального потенціалу підприємництва в умовах цифрової трансформації економіки. Представлено авторські погляди щодо сутності і зна- чення системи управління талантами. Зазначено, що інтелектуальне підприєм- ництво потребує застосовування холістичного підходу. Розроблено класифікацію спільнот інтелектуалів-практиків. Сформовано систему управління розширеним відтворенням новітніх знань суб’єктів підприємництва. Окреслено напрями циф- рової трансформації інтелектуального підприємництва. Розроблено системно- інтегрований методичний підхід до визначення Індексу цифрової трансформації суб’єктів підприємництва. Результати дослідження розвивають теоретичні та практичні аспекти інтелектуального підприємництва, сприяють ефективному використанню та розвитку інтелектуального потенціалу підприємницьких орга- нізацій та їх мережевих об’єднань.
Ключові слова: цифрова економіка, інтелектуальне підприємництво, ме- неджмент знань, інтелектуальна комерція, цифрова трансформація.
1. Вступ
В умовах цифрової економіки інноваційний розвиток господарських систем обумовлюється двома паралельними і взаємопов’язаними явищами – глобалізаці- єю (відкриті макроекономічні системи) і трансформацією моделей інноваційного процесу. «Глобалізація 4.0 і технологічні інновації, що лежать в її основі, перево- дять світ до нової ери розвитку – кіберфізичних систем і талантів – ери, яка за ма- сштабами, швидкістю та глибиною змін не має історичного прецеденту» [1].
Домінанти інтелектуалізації сучасної економіки за векторами високотехно- логічних послуг та наукомістких технологій ознаменували становлення такого
феномена сучасної економіки як інтелектуальне підприємництво [2]. Ідеться про синтез інтелектуальної та підприємницької діяльності, що супроводжується вза- ємодією суб’єктів неперервного відтворення інтелектуальних ресурсів економіки та суспільства і суб’єктів підприємництва. Фахівці одностайні в тому, що транс- формуванню вказаних процесів перешкоджають психологічна інерція та й зага- лом розуміння підприємництва, сформоване за часів розвитку індустріального суспільства. У цьому контексті основною проблемою сучасного підприємництва вважається несформоване креативне інноваційне мислення, відсутність нових теорій, концепцій, методів та механізмів щодо капіталізації потенціалу знань, модернізації інституціональної інфраструктури підприємництва тощо.
Дослідження в контексті вказаної проблематики є актуальним, оскільки за- безпечує реалізацію результатів щодо формування ефективної моделі розвитку інтелектуального підприємництва за умов цифрової економіки. Вказані обставини обумовлюють необхідність аналізу літературних даних та постановку проблеми.
2. Аналіз літературних даних та постановка проблеми
Осмислення феномена підприємництва еволюціонує «від поняття антре- пренерство до інтелектуального підприємництва, притаманного сучасним тен- денціям, серед яких базовими є інноваційне спрямування соціально- економічних процесів та динамічний розвиток інформатизації всіх аспектів людської діяльності» [3].
У цьому контексті сформувались альтернативні підходи світових шкіл що- до вирішення проблематики інтелектуального підприємництва. По-перше, Ва- ршавський університет імені Козмінського, де в 1998 р. була створена кафедра ЮНЕСКО з інтелектуального підприємництва. У центрі досліджень варшавсь- кої школи, опублікованих в серії Knowledge Café for Intellectual Entrepre- neurship, знаходиться підприємець, який вже займається бізнесом.
Тут інтелектуальне підприємництво асоціюється з особливим типом підп- риємництва, що здійснюється підприємцями-інтелектуалами. Вони створюють соціально-орієнтовані інноваційні продукти, керуючись при цьому не тільки економічними вигодами, а й цілями самореалізації та духовно-моральними орі- єнтирами [4]. Іншим центром вивчення інтелектуального підприємництва є Те- хаський університет в Остіні. Техаська школа в центр уваги ставить вченого, академічного діяча, вважаючи, що академічні інститути краще за інших здатні розвивати критичне мислення, володіючи при цьому знаннями та інструмента- ми. Зокрема, в дослідженні [5] стверджується, що вказане підприємництво є ви- робництвом найновіших знань, організацією та управлінням розширеного відт- ворення знань, утіленням їх конкретні життєві блага за узагальнення механізмів співробітництва та взаємодії економічних агентів. При цьому підприємництво являє собою установку на оволодіння світом, процес культурної інновації. Інте- лектуальні підприємці співпрацюють і вирішують проблеми в самих різних со- ціальних сферах: корпоративній, некомерційній, державній та освітній. У цьому контексті співпраця між університетами та громадськістю розширює доступ до
«інтелектуальних активів» університетів. Шведська школа демонструє підхід, який ґрунтується на розвитку та ефективному використанні інтелектуального
потенціалу підприємництва, як багатства нації. Згідно цього напряму людський потенціал у поєднанні зі структурним капіталом має сприяти майбутньому зро- станню інтелектуального підприємництва. На підґрунті всебічного аналізу та осмислення глобальних соціально-економічних процесів 1990-х рр сформува- лась концепція інтелектуального підприємництва, яке «інтегрує інтелектуалізм, підприємництво та університетську (академічну) освіту» [6].
З метою подальшого вивчення вказаної концепції Центр технологій і підпри- ємництва Гарвардського університету (Technology and Entrepreneurship Center at Harvard, TECH) за підтримки компанії «Zebra Technologies Corporation» провів симпозіум «Інновації 2016 року: Інтелектуальне підприємство» [7]. Увага акцен- тувалась на тому, що концепція інтелектуального підприємства дає змогу компа- ніям впроваджувати передові технології і рішення підключення, відповідні вимо- гам сучасного цифрового світу. У цьому контексті аналітиками інноваційної ком- панії «Zebra Technologies Corporation», які формують щорічний звіт «Індекс інте- лектуального підприємства» («Intelligent Enterprise Index») [8] визначається, наскі- льки конкретні компанії наблизилися до статусу «інтелектуального підприємст- ва». Для оцінювання ступеня відповідності «корпоративного інтелекту» конкрет- ної компанії статусу «Інтелектуальне підприємство», було використано 11 крите- ріїв, в числі яких стратегія впровадження інтернету речей, адаптація співробітни- ків, управління даними і інтелектуальний аналіз.
Заслуговує на увагу дослідження [9], науковий доробок якого полягає в ро- звитку концепції цифрового підприємництва. При цьому пропонується інтерп- ретаційна база, яка складається з таких компонентів, як: обґрунтування прий- няття цифрових технологій (чому), цифрова діяльність (що), цифрові актори (хто), та цифрова організація (як). Однак, якщо це явище було проаналізовано для академічного підприємництва, то питання щодо впливу цифрових техноло- гій на інтелектуальне підприємництво залишаються невирішеними.
У роботі [10] домінує позиція щодо інтегрування сучасного підприємництва з інноваціями. При цьому інновація вважається способом вираження підприємниц- тва. Також наведено докази того, що вказана концепція є підґрунтям для форму- вання соціальних ролей та установок, які дають змогу суб’єктам підприємництва розвиватися. На основі критичного аналізу доведено, що економіка – це простір, де люди можуть співпрацювати, генерувати ідеї та конкурувати в інтелектуальній рефлексії. Інтелектуальне підприємництво розуміється як ставлення до глобально- го розширення межі знань. Проте, вказана стаття носить виключно теоретичний характер, відсутні рекомендації авторів на практичній платформі.
Використовуючи мета-аналіз, автори [11] досліджують, якою мірою зага- льні розумові здібності (когнітивний інтелект) та емоційний інтелект вплива- ють на успішність підприємництва. На основі соціологічних методів дослі- джень виявлено, що, як когнітивний, так і емоційний інтелект мають суттєвий вплив на ефективність роботи підприємництва, однак значення емоційного ін- телекту є вдвічі більшим. У цьому контексті залишився поза увагою авторів та- кий важливий елемент інтелектуального підприємництва, як духовна свідо- мість, що обмежує висвітлення об’єкту дослідження.
Проблеми розвитку інтелектуального підприємства в контексті капіталіза- ції потенціалу знань кристалізуються в роботі [12]. Основна увага акцентується на розумній спеціалізації, яка передбачає активізацію взаємозв’язків між бізне- сом, наукою і громадською сферою. Доведена необхідність виходу за межі еко- номіко-математичного інструментарію в дослідженні економічного розвитку на користь комплексності та мультидисциплінарності. Встановлена варіативність впливу науки на економічне зростання утверджує розуміння неоднозначності й нелінійності даного процесу. Відповідно, вимагає постійних емпіричних пере- вірок існуючих залежностей та пошуку нових чинників впливу залежно від ста- дії цивілізаційного руху, на якій перебувають різні країни світу.
Необхідно погодитися з твердженням авторів дослідження [13], що в процесі інтелектуальної та інноваційної діяльності підприємств аутсорсинг дає змогу сконцентрувати всі наявні ресурси на досягненні комерційних цілей. При цьому економічна оцінка послуг аутсорсингу є надзвичайно важливою для ефе- ктивної діяльності підприємництва. У цьому контексті заслуговує на увагу роз- роблена авторами методика синтезу показників економічної ефективності, що відтворюють переваги, отримані за рахунок аутсорсингу.
Доктрина інтелектуальної комерціалізації слугує надійним фундаментом фо- рмування моделі високотехнологічного та конкурентоспроможного підприємниц- тва, прогрес якого тісно пов’язаний з виробленням інтелектуального продукту як вияву людського таланту. Однак вона ще не об’єднана єдиною методологією, тео- ретичною конструкцією, не виокремлені її соціально-економічні аспекти.
Формування цілісної концепції інтелектуального підприємництва потребує розробки нового «функціонально-змістового» підходу, який би гармонійно по- єднував аспекти розумової діяльності і практико-орієнтованої діяльності особи- стості, що володіє інтелектуальною компетентністю.
Інтелектуальну компетенцію розуміємо як фундаментальну навичку, яка визначає міру засвоєння суб’єктом предметної галузі. При цьому характеризу- ється особливим типом організації предметно-специфічних знань і ефективни- ми стратегіями прийняття рішень за допомогою нестандартних методів, які продукуються ірраціональною компонентою мислення.
3. Мета та завдання дослідження
Метою дослідження є формування ефективної моделі розвитку інтелектуа- льного підприємництва в умовах цифрової економіки. Це сприятиме досягнен- ню економічної, соціальної, управлінської, капіталізаційної та іміджевої ефек- тивності підприємництва та домінуванню ролі людини в сучасній економіці як інтелектуального чинника економічного зростання.
Для досягнення поставленої мети необхідно:
– обґрунтувати доцільність переходу національних економік до моделей відкритих інновацій;
– побудувати структуру інтелектуального потенціалу сучасного підпри- ємництва;
– дослідити особливості інтелектуального підприємництва з точки зору йо- го змістовного наповнення як форми реалізації інтелектуального потенціалу;
– сформувати систему управління розширеним відтворенням новітніх знань суб’єктів підприємництва;
– окреслити напрями цифрової трансформації інтелектуального підпри- ємництва;
− розробити системно-інтегрований методичний підхід до визначення Ін- дексу цифрової трансформації суб’єктів підприємництва.
4. Матеріали та методи дослідження
З метою обґрунтування доцільності переходу національних економік до моделей відкритих інновацій, розробки системи управління розширеним відт- воренням новітніх знань суб’єктів підприємництва використано такі методи до- слідження, як абстрагування, конкретизації та узагальнення теоретичних поло- жень. Для аналізу альтернативних підходів світових шкіл щодо вирішення про- блематики інтелектуального підприємництва застосовано історичний метод.
Для побудови методичного підходу до оцінювання Індексу цифрової трансфо- рмації суб’єктів підприємництва вжито метод економіко-математичного моде- лювання. Табличний метод дослідження використано для наочного відобра- ження результатів дослідження. В контексті формування цілісної концепції ін- телектуального підприємництва розроблено функціонально-змістовий підхід.
Інтелектуальне підприємництво має суттєво ширший і глибший зміст, ніж строгі методи наукового пізнання соціально-економічної дійсності. Розширене відтворення новітнього знання в сучасних умовах не може бути лише результа- том застосування дослідницьких інструментів, жорстко детермінованих вимо- гами певної методології і наукових парадигм. Зростання складності та супереч- ливості соціально-економічної дійсності об’єктивно зумовлює необхідність де- далі більш приватних імпровізацій, інтуїтивних рішень, детекції та осмислення
«слабких сигналів» як маркерів з інших галузей знання.
5. Результати дослідження в контексті активізації інтелектуального підприємництва
5. 1. Економічне обґрунтування доцільності переходу національних економік до моделей відкритих інновацій
Глобальне поширення знань, технологій, інформації, інтелектуальних ресур- сів, зростання значущості відкритих взаємодій і якісно нових ефектів («ефект ме- телика») призводять до змін самого характеру конкуренції та форм ведення інте- лектуального бізнесу. Проведені теоретичні та прикладні дослідження дали змогу дійти висновку, що в сучасних умовах для національних економік найбільш перс- пективним є перехід до моделей відкритих інновацій. Вказані інтелектуальні мо- делі пов’язані з розробкою, впровадженням та використанням результатів науко- во-технічної та інноваційної діяльності в процесі відкритої інноваційної взаємодії.
При цьому стійкість інноваційних взаємодій безпосередньо залежить від дифузії нововведення. Протягом останніх років відкриті інноваційні моделі стали не- від’ємною частиною інноваційних стратегій низки країн і бізнес-моделей компа- ній. В цих моделях особливої актуальності набувають питання управління міжга- лузевими кластерами, локальними інноваційними мережами, системою тристо-
роннього співробітництва науки, бізнесу і держави. Також заслуговують уваги проблеми ефективного використання інтелектуального потенціалу, розвитку рин- ку інтелектуальної власності та інституціональне забезпечення інноваційної дія- льності. Відповідно до правил формування відкритої інноваційної системи, управ- ління інноваційним розвитком будується на таких принципах, як:
– визнання інновації в якості ключової конкурентної переваги;
– сприйнятливість до інновацій суспільства, науки, держави і бізнесу;
– використання моделі відкритої інноваційної взаємодії; розвиток іннова- цій на базі інноваційних цільових програм;
– створення інституціональних та інфраструктурних умов для забезпечен- ня переходів інноваційних процесів з попередньої на наступну стадію;
– узгодження розвитку інноваційної підсистеми з соціально-економічними системами;
– забезпечення трансформації інтелектуального потенціалу в інтелектуаль- ний капітал, як найважливішого чинника, що генерує знання і забезпечує інно- ваційний розвиток;
– досягнення синергізму внаслідок того, що керуючий вплив на інновацій- ний розвиток буде генеруватися зсередини, а не ззовні, і відповідатиме внутрі- шнім тенденціям саморозвитку системи.
Перехід до відкритих інновацій зміщує акцент на максимально швидку ро- зробку і впровадження нововведень з метою отримання конкурентних переваг високого порядку. Своєю чергою, це залежать не скільки від накопичених знань, скільки від здатності і можливості їх створювати, оновлювати і трансфо- рмувати в інноваційне благо. Перешкодою впровадження моделі відкритих інновацій в національній системі є слабка інституціональна підтримка іннова- ційної діяльності. Це уповільнює перехід до нового технологічного укладу і не дає змоги ефективно використовувати технологічні вікна можливостей з метою прискореного інноваційного розвитку.
Засновані на знаннях послуги та технології революціонізують економіку.
Однак ступінь, в якому підприємництво може бути успішним, залежить від компетенцій людей і їх операційних можливостей, таких як структура та систе- ми. Для досягнення виняткового успіху необхідно використовувати інтелектуа- льні можливості і конкурентну інформацію про навколишнє середовище.
5. 2. Побудова структури інтелектуального потенціалу сучасного підп- риємництва
Панорама наукових досліджень дає змогу стверджувати, що інтелектуальний потенціал як рушійна сила, що базується на знаннях і науці, є основою ефективно- го розвитку підприємництва в умовах цифрової економіки. Інтелектуальний поте- нціал є інтегруючим показником внутрішніх джерел, можливостей, засобів раціо- нального вирішення соціальних, політичних, ідеологічних, культурних, науково- технічних проблем, включаючи суспільно цінні знання всього населення, країни, регіону, громади. За допомогою інтелектуального потенціалу готуються переду- мови для створення нових знань, практичне використання яких сприяє прогресу суспільства загалом і його структурних елементів зокрема [14]. Для більш глибо-
кого аналізу інтелектуального потенціалу підприємництва за умов цифрової еко- номіки сформована його інфраструктура (рис. 1).
Рис. 1. Інфраструктура інтелектуального потенціалу підприємництва в умовах цифрової економіки
Інфраструктура інтелектуального потенціалу підприємництва Організаційні структури управління
розвитком інтелектуального потенціалу
Система, яка сприяє процесу цифрових трансформацій суб’єктів підприємництва
Система навчання
підприємництву
Потенціал у сфері наукових досліджень та інженерних розробок
Розвиток крауд- технологій
(краудсорсингу, краудрекрутингу, краудворкінгу) Система
навчання мережевим інструментам капіталізації інтелектуально- го потенціалу та інновацій
Науково- дослідні інститути
Ядро
інтелектуал ьного
потенціалу
Система технічної та інже- нерної освіти
Інноваційні парки; кластери;
бізнес- інкубатори;
система підтримки розвитку
підприємництва;
Система
навчання з питань охорони інтелектуальної власності
Інноваційна система підготовки наукових кадрів у сфері
креативних індустрій
Рівень освіти та розвитку індивідів
Система набуття навиків і знань
Інституціональні механізми
регулювання інтелектуальної, інноваційної та інформаційної діяльності суб’єктів
підприємництва Неперервне
навчання Креативність Генерація нового знання Розвиток
інформацій- но-комуніка- ційної струк- тури
Інформаційна грамотність
Система освіти і професій- ного навчання в сфері ІКТ
Потенціал у сфері НДДКР Патентна активність
Складові елементи інтелектуального потенціалу у взаємодії між сферами впливу
Фінансово- економічні
Інвестиційно
-інноваційні Науково- технічні
Логістич- но-марке- тингові
Експортно- імпортні
Врахування вище виділених компонент інтелектуального потенціалу, дасть змогу суб’єктам господарювання ефективніше управляти бізнес-процесами, сфо- рмувати ключові вектори зростання і напрями стратегічного розвитку бізнесу.
Вважаємо, що можливості забезпечення високого якісного рівня інтелекту- ального потенціалу суб’єктів підприємництва знаходяться у площині запрова- дження програм управління талантами. Управління талантами розглядаємо як цілеспрямований вплив на працівників задля підвищення рівня їх самооцінки, професійної спритності, інноваційності та креативності в процесі використання особистісного інтелектуального потенціалу. Отже, «інноваційні можливості не приходять на ураганній хвилі – їх приносить легкий подих вітерця» [15]. В умовах сьогодення збільшення розриву таланту є найбільшим викликом для суб’єктів підприємництва. Так, у 2020 р. найбільш значний дефіцит працівників із високим рівнем інтелектуального потенціалу спостерігається в США, і, згід- но з прогнозами, сягатиме 14 млн. осіб. При цьому в Японії дефіцит талантів підтверджують 86 % підприємців, у сусідній Польщі – відповідно 51 % [16].
Реалізація програм управління талантами для суб’єктів підприємництва, на на- шу думку, повинна передбачати: ідентифікацію (виявлення) талантів з викорис- танням різних методик; моніторинг і якісне оцінювання (спостереження за ди- намікою таланту); розвиток (на основі практик тренування, навчання, самоосві- ти, самовдосконалення, зміни робочого місця тощо).
Загалом розвиток та ефективне використання інтелектуального потенціалу в еру знань сприяє підвищенню ефективності існуючих в країні систем іннова- цій, науки і освіти, що забезпечують економічне зростання національної еконо- міки загалом. Сприятливим середовищем для ефективного використання та ре- алізації інтелектуального потенціалу є інтелектуальне підприємництво.
5. 3. Інтелектуальне підприємництво як форма реалізації інтелектуа- льного потенціалу
Перехід економіки в еру знань принципово змінює традиційні підходи та моделі розвитку сучасного підприємництва, що підтверджується необхідністю інтелектуалізації підприємництва. Це пов’язано з тим, що основними економіч- ними продуктами підприємницької діяльності виступають інтелектуальний продукт і високотехнологічний продукт, при цьому самі підприємці стають ін- телектуалами, знаменуючи розвиток інтелектуального типу підприємництва.
Основними ознаками інтелектуального підприємництва є такі:
– поєднання навчання з основною виробничою діяльністю та винагородою;
– високо розвинена мотиваційна сфера людини; наявність інноваційного системного мислення;
– отримання, поширення знань, навичок, досвіду в освітньому або профе- сійному середовищі;
– чітка кодифікована таксономія колективних знань задля підвищення їх результативності;
– перетворення знань у конкретні дії та рішення за сприяння комунікатив- них та розумових здібностей, обумовлених креативністю, та технологій їхньої реалізації;
– ефективне використання та практична реалізація інтелектуального поте- нціалу особистості і (або) колективу;
– реалізація венчурних проєктів, спрямованих на створення і комерціаліза- цію інновацій, розвиток нових секторів (галузей) економіки країни (регіону);
– інтеграція з самонавчальною організацією;
– розвиток інтелектуальної культури, зокрема культури знань;
– підтримання рівноваги між хаосом і порядком, тобто фундаментальна організаційна дихотомія.
Інновації потребують розумного, виваженого поєднання структурованості та креативності, що, ймовірно, підтримує поняття «хаордичний» [17]. При цьо- му підприємництво несе відповідальність за просування інтелектуального про- дукту на глобальні ринки, керуючись не тільки економічними досягненнями, але й цілями самореалізації та моральними орієнтирами.
Інтелектуальне підприємництво поєднує в собі раціональний інтелект (rational intelligence), емоційну культуру (emotional intelligence) і духовну сві- домість (spiritual intelligence). За цих умов інтелектуальне підприємництво ви- магає холістичного (цілісного) підходу. Отже, потрібні організаційні синапси, які створюються можливостями навчання або досвідом. Підґрунтям раціональ- ного та емоційного інтелектів є духовна свідомість, або коефіцієнт духовних синапсів (synapse quotient – SQ). У межах холістичного підходу доцільним є ви- користання технології «інтелектуальна карта» [17].
В концепції інтелектуального підприємництва реалізована ідея об’єднання фізичного і цифрового світів заради інновацій, підвищення ефективності та темпів зростання глобальної економіки. Працюючи спільно, фахівці організовують інте- лектуальні товариства (спільноти практиків, коаліції еліти), у результаті чого ге- нерація знань здійснюється через ефективний механізм синергії. Це дає змогу усу- вати не лише перешкоди на шляху реалізації специфічних інтелектуальних потен- ціалів окремих особистостей, а й ресурсні обмеження у виробництві новітніх знань [2]. Класифікація спільнот інтелектуалів-практиків подана в табл. 1.
Таблиця 1
Класифікація спільнот інтелектуалів-практиків
Ознака Види спільнот інтелектуалів-практиків
За формою органі- зації
– ті, що самоорганізуються;
– ініційовані керівництвом
За часом існування – короткочасні;
– існуючі протягом багатьох років За розміром спіль-
ноти – з невеликим числом членів спільноти;
– численні (розширені) За цільовою спря-
мованістю – створені для досягнення певної короткострокової мети;
– багатофункціональні За простором існу-
вання
– внутрішньоорганізаційні (об’єднують співробітників однієї організації);
– міжорганізаційні (об'єднують співробітників декількох різних організа- цій, наприклад, мережеві спільноти, «віртуальні спільноти»)
Отже, новітня парадигма підприємництва ґрунтується на засадах [18]:
– соціальної відповідальності;
– мережевої побудови підприємницького середовища;
– партнерстві некомерційних та неприбуткових організацій, стартапів для обміну знаннями, технологіями та формування єдиного інституціонального се- редовища соціального розвитку;
– взаємодії великого бізнесу з середнім і малим, нових формах економічної інтеграції;
– триєдності соціального, інноваційного та ринкового орієнтирів діяльності.
Перші інтелектуальні підприємства з’явилися в нафтовому бізнесі («Royal Dutch/Shell»), виробництві цементу (мексиканська фірма «Cementos Mexicanos»), сфері фінансових послуг (шведська «Scandia»), роздрібній торгівлі (англійська фірма «Burmah Petroleum Fuels Ltd»). Концепція інтелектуального підприємства не має галузевої специфіки і є універсальною моделлю організації майбутнього.
5. 4. Формування системи управління розширеним відтворенням нові- тніх знань суб’єктів інтелектуального підприємництва
Інтелектуальне підприємництво розуміємо як відкриту взаємодію його суб’єктів у процесі управління розширеним відтворенням знань за умов висо- корозвиненої інтелектуальної культури. При цьому інтелектуальна культура є системою відносин, які виникають між учасниками інтелектуальної, інновацій- ної та інформаційної діяльності.
Система управління розширеним відтворенням новітніх знань суб’єктів ін- телектуального підприємництва подана на рис. 2.
На рис. 2 інтелектуальне підприємництво розглядаємо як систему іннова- цій у сфері розширеного відтворення інтелектуальних цінностей. Менеджмент знань є формою інтелектуального підприємництва, свідомим цілеспрямованим впливом на процес відтворення нових організаційних знань. У цьому контексті система менеджменту знань повинна базуватися на культурно-ціннісному під- ході. Отже, менеджмент знань – це концепція стратегічного управління, орієн- тована на розвиток та ефективне використання інтелектуального потенціалу на основі методів управління та нових інформаційних технологій задля забезпе- чення принципово нових конкурентних переваг [19].
Складові механізму набуття інтелектуальних знань є взаємопов’язаними і забезпечують синергічний результат у формі створення новітніх знань в рамках дискурсивного творчо-енергетичного простору. Сферою особливої уваги є си- нергічна ефективність соціально-економічних внутрішньофірмових взаємодій як функція інтенсивності дискурсивних трансакцій. Ця інтенсивність забезпе- чується мережею творчих груп, мережевих проектних підгруп і мережевою фо- рмою функціонування суб’єктів підприємництва, де будь-які форми вияву ад- міністрування і внутрішньої бюрократизації призводять до руйнування просто- ру розвиваючого обміну-спілкування.
Відповідно, запровадження інноваційних моделей відкритих знань та інновацій, комерціалізація в науці потребують створення платформ для обміну знаннями – інноваційних ринків. Необхідним компонентом структури вказано-
го ринку виступає краудсорсинг, метою застосування якого є використання ла- тентного інтелектуального потенціалу суспільства задля отримання нового знання або відкритої інновації. Впровадження елементів краудсорсингу дає змогу прискорити інноваційний розвиток та адаптувати продукт (інформацій- ний чи матеріальний) до потреб споживачів ще на етапі розробки.
Рис. 2. Система управління розширеним відтворенням новітніх знань суб’єктів інтелектуального підприємництва
Менеджмент знань
Організаційна структура
Інформаційна інфраструктура
Корпоративна культура
Інтелектуалізація людських ресурсів
Набуття новітніх інтелектуальних знань
Самонавчання в процесі
виконання завдань Генерування нових ідей
Набуття організаційних навиків
Вдосконалення всіх систем підприємства
До основних принципів інтелектуальних платформ відносяться такі:
– об’єднання зусиль на найбільш значущих для комерціалізації напрямах зацікавлених сторін (науки і освіти – бізнесу і виробництва);
– створення професійних та експертних спільнот;
– формування інноваційної культури;
– виокремлення орієнтирів щодо формування нових міждисциплінарних галузей знань;
– інноваційна (випереджальна) підготовка кадрів у сфері креативних ін- дустрій.
Зазначимо, що в сучасних умовах недостатньою мірою висвітлене об’єктивне та офіційне розуміння розвитку інноваційних ринків, зокрема цифрових. У цьому контексті необхідно активізувати інноваційні форми підприємницької діяльності, підґрунтям яких є соціальний капітал та ІТ-технології (краундфандингові, ковор- кінгові, шерингові платформи та електронна комерція тощо).
5. 5. Цифрова трансформація підприємництва
Цифрова трансформація підприємництва відбуватиметься шляхом впрова- дження цифрових технологій за рахунок: потужних централізованих і розподі- лених обчислювальних ресурсів (супер- і квантові комп’ютери; хмарні і пери- ферійні обчислення (Cloud і Edge Computing)); програмного забезпечення, за- снованого на системах штучного інтелекту, що передбачає машинне навчання;
мережеві ресурси нового покоління, які об’єднують великі дані (BigData) з ви- користанням принципів побудови нейромереж; розробки і впровадження про- грамно-апаратних комплексів. У сфері мережевої інфраструктури основою для розвитку інфокомунікаційних мереж загального користування повинні стати мережі з синхронною цифровою ієрархією (SDH), що послужить основою для подальшого впровадження та розширення використання технологій міжмашин- ної взаємодії (М2М) і інтернету речей (IoT).
Процес цифровізації суб’єктів підприємництва слід вибудовувати шляхом впровадження систем управління на основі концепції інтернету речей, високо- швидкісної обробки даних, створення промислових роботів, технологій триви- мірного друку, повної цифрової інтеграції інженерно-конструкторських робіт за ланцюжком створення вартості. При цьому акцент повинен бути спрямований на вироблення комплексних програмно-стратегічних документів з цифрової трансформації суб’єктів підприємництва, аналогічних концепціям «Індустрія 4.0» (ФРН), «Інтернет +» (КНР), щодо масштабного переходу до нових техно- логій, включаючи зміну існуючих бізнес-моделей. Високотехнологічне вироб- ництво повинно розвиватися за затребуваними напрямами створення компоне- нтної бази мікроелектроніки для всіх видів діяльності. Для успішної цифровіза- ції суб’єктів підприємництва потрібні стандартизація технологічних процесів, модернізація устаткування, впровадження інтелектуальних систем управління виробничими операціями і бізнес-процесами, створення центрів компетенцій з розповсюдження цифрових технологій. Цифровізація традиційних видів діяль- ності передбачає впровадження швидко переналагоджуваних автоматизованих виробничих ліній і обробних центрів. Виробниче обладнання необхідно адапту-
вати до використання CALS-технологій, ERP-систем, SCM-систем (управління ланцюгами поставок), MES-систем (управління виробничими системами). Та- ким чином, основними напрямами цифрової трансформації підприємництва вважаються взаємодія з клієнтами, оптимізація операційних процесів і зміна бізнес-моделі.
5. 6. Практична апробація системно-інтегрованого методичного підхо- ду розрахунку Індексу цифрової трансформації бізнес-структур «НІТ»
Відсутність відкритих інформаційних джерел, платформ, сервісів щодо циф- рової трансформації суб’єктів підприємництва, гальмує процеси впровадження інновацій та вихід на міжнародну економічну арену У цьому контексті «цифрова»
компетентність (або «цифрова» грамотність) визнана Європейським Союзом одні- єю з восьми ключових компетенцій для професійної діяльності та забезпечення повноцінного життя [20]. В масштабах держави покращення формування цифро- вих компетенцій у всіх сферах функціонування є джерелом підвищення рівня кон- курентоспроможності країни, адже доступ до інформації, цифрова взаємодія та інтенсивність використання та вдосконалення інформаційно-комунікаційних тех- нологій є базовими елементами практично усіх глобальних індексів конкуренто- спроможності. Вказані проблеми зумовлюють необхідність розроблення методич- ного підходу, що полягає у визначенні Індексу цифрової трансформації суб’єктів підприємництва на основі відповідних індикаторів.
Створення та затвердження національної методики визначення індексу цифрової трансформації бізнесу дасть змогу оцінити рівень цифрової зрілості суб’єктів підприємництва та врахувати усі фактори (індикатори), які необхідно інтегрувати для нарощування потенціалу бізнесу. При цьому відстежити вплив відповідних технологій на розвиток бізнесу та інформаційного суспільства за- галом, що надалі стане поштовхом для дослідження впливу інформаційних тех- нологій на економіку країни.
Для визначення узагальненого Індексу цифрової трансформації сформова- но формулу (1) за зведеними структурними показниками (індикаторами) циф- рової трансформації суб’єктів підприємництва:
H H I I T T
HIT Summ Summ Summ , (1)
де «HIT» – індекс цифрової трансформації бізнесу; SummH – зведений показник стану цифрової грамотності людського капіталу підприємства; SummI – зведений показник стану функціонування цифрових інструментів, інтегрованих в бізнес- процеси підприємства; SummT – зведений показник стану функціонування циф- рової інфраструктури підприємства; ωH – ваговий коефіцієнт індикатора H; ωI – ваговий коефіцієнт індикатора I; ωT – ваговий коефіцієнт індикатора T. При цьому:
H I T 1. (2)
Враховуючи формулу 2, у нашому випадку ваговий коефіцієнт індикатора H складе 0,3
H 0.3 ,
оскільки «цифрова» грамотність (або «цифрова» компетен- тність) визнається Європейським Союзом однією з восьми ключових компетенцій для життєдіяльності та професійної діяльності. Ваговий коефіцієнт індикатора І становитиме 0,5
I 0.5 .
Саме використання та реалізація певних груп цифро- вих інструментів у структурі бізнес-процесів підприємства трансформують існую- чу бізнес-модель та виступають як імператив інноваційного розвитку суб’єкта підприємництва. Ваговий коефіцієнт індикатора T становить 0,2
T 0.2 .
Рівень людської грамотності в активах людського капіталу підприємства визначається за формулою:
( ) ( )
1
,
mH H HH i i
i
Summ n k (3)
де ni(H) – показник рівня цифрової грамотності людського капіталу підприємст- ва; ki(H) – ваговий коефіцієнт індикатора ni(H); mH – кількість експертних думок.
Основною причиною виокремлення цієї складової в розрахунку Індексу цифрової трансформації є те, що цифрова зрілість підприємства, а саме цифро- ва трансформація бізнесу виходить далеко за рамки цифрових інструментів (те- хнологій). Ваговий коефіцієнт індикатора Н становить 0,3, адже процес цифро- вої трансформації не зможе відбутися без участі людського капіталу, а саме ін- теграції знань, таланту, культури та організаційної структури з «цифровим» се- редовищем.
Зведений показник стану функціонування цифрових інструментів інтегро- ваних в бізнес-процеси підприємства набув вигляду:
( ) ( ) 1
,
mI I II i i
i
Summ n k (4)
де ni( )I – показник рівня функціонування цифрових інструментів на підприємстві;
( )I
ki – ваговий коефіцієнт індикатора ni( )I ; mI – кількість цифрових інструментів.
Одночасно, зведений показник стану функціонування цифрової інфрастру- ктури підприємства розраховуватиметься таким чином:
( ) ( )
1
,
mT T TT i i
i
Summ n k (5)
де ni( )T – показник рівня функціонування цифрової інфраструктури на підпри- ємстві; ki( )T – ваговий коефіцієнт індикатора ni( )T ; mT – кількість елементів ци- фрової інфраструктури.
