ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені К. Д. УШИНСЬКОГО
На правах рукопису ОЛІЯР Марія Петрівна
УДК 371.13:316.454.5:372.4
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО- СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ
ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
13.00.02 – теорія та методика навчання (українська мова) 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти
Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
Науковий консультант – БОГУШ Алла Михайлівна,
доктор педагогічних наук,
професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України
Одеса – 2016
ЗМІСТ
ВСТУП……….5 РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ………...19 1.1. Проблема формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів: генезис явища……….19 1.2. Теоретико-педагогічні засади проблеми формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів: сучасна інтерпретація…...38 1.3. Наукова семантика феномена «комунікативна особистість майбутнього вчителя початкових класів»………..60 Висновки до розділу 1………...78 РОЗДІЛ 2. ЛІНГВІСТИЧНИЙ КОНЦЕПТ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНО- СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ………..82 2.1. Базові лінгвістичні поняття як підґрунтя формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів………..82 2.2. Навчально-педагогічний дискурс у сучасному науковому контексті…..90 2.3. Стратегії і тактики педагогічної комунікації: смислова інтерпретація..105 Висновки до розділу 2……….120 РОЗДІЛ 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТУДІЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ………...124
3.1. Комунікативно-діяльнісний підхід як методологічна платформа формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів………124
3.2. Особистісно-прагматичний підхід у контексті підготовки майбутніх учителів початкових класів до самореалізації в комунікативно-стратегічній діяльності…………...146 3.3. Компетентнісний підхід у векторі комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів………..157
3.4. Культурологічний підхід у площині формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів……….166 Висновки до розділу 3………...175 РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ………...179
4.1. Зміст, структура та функції комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів………..179
4.2. Лінгводидактичний концепт формування комунікативно-стратегічної компетентності студентів напряму підготовки «Початкова освіта»……...199
4.2.1. Закономірності формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів……….199
4.2.2. Принципи, методи і форми організації процесу формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів……….………204 4.3. Педагогічні умови формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів………..223 4.4. Модель формування комунікативно-стратегічної компетентності студентів напряму підготовки «Початкова освіта»………..246 Висновки до розділу 4………...253 РОЗДІЛ 5. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ………...257
5.1. Стан формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх
учителів початкових класів у практиці сучасних ВПНЗ……….257
5.2. Аналіз програмно-методичного забезпечення формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів……….267
5.3. Характеристика рівнів сформованості комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів………..280
5.4. Експериментальна методика формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів……….316
5.4.1. Формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів на комунікативно-пізнавальному етапі формувального експерименту………...316
5.4.2. Формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів на діяльнісно-організаційному етапі формувального експерименту………...346
5.4.3. Формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів на рефлексивно-результативному етапі формувального експерименту………379
5.5. Порівняльна характеристика рівнів сформованості комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів на констатувальному і прикінцевому етапах……….390
Висновки до розділу 5………...409
ВИСНОВКИ……….413
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………...419
ДОДАТКИ………478
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної психолого-педагогічної науки визначальним є входження України у світовий освітній простір, що зумовлює переосмислення методологічних засад наукового пізнання педагогічної дійсності, освітніх систем і моделей навчання. Розбудова нового інформаційного суспільства, реалізація компетентнісної парадигми як стратегії підвищення якості національної освіти актуалізують зміни в цілях, напрямах, змісті підготовки майбутніх висококваліфікованих, мобільних, конкурентоспроможних фахівців. Однією з провідних тенденцій, яка зумовлює реформування системи професійної освіти, є поглиблення й ускладнення зв’язків у сучасному глобалізованому світі, що актуалізує проблему міжособистісної комунікації, реалізації комунікативного підходу у фаховій підготовці як одну з першорядних.
Докорінні зміни філософії сучасної професійної освіти спричинили активізацію досліджень у галузі формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів, зокрема такого її складника, як комунікативно-стратегічна компетентність. Це пов’язано з новими завданнями початкової школи: підготувати учнів до життя в cучасному динамічному полікультурному просторі, виховати в них здатність до постійного самонавчання і саморозвитку, що неможливе без належного володіння комунікативними вміннями.
Нормативне підґрунтя формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів закладене в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній рамці кваліфікацій (постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1341), Галузевому стандарті вищої школи, Державному стандарті початкової загальної освіти. Завдання щодо розвитку ключових компетентностей у галузі мови висвітлено в Загальноєвропейських Рекомендаціях із мовної освіти, які ґрунтуються на визнанні комунікативної
функції мови як такої, що забезпечує мовленнєву діяльність особистості та є базою для формування її комунікативно-стратегічної компетентності.
Ученими здійснено дослідження теоретичних засад фахової підготовки майбутніх учителів початкових класів, специфіки їхньої професійної діяльності (А. Алексюк, Н. Бібік, О. Біда, В. Бондар, М. Вашуленко, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, І. Зязюн, А. Коломієць, О. Комар, Л. Коржова, О. Мельник, Н. Ничкало, І. Осадченко, І. Пальшкова, О. Савченко, Л. Хомич, Л. Хоружа, М. Фіцула, І. Шапошнікова та ін.); компетентнісного підходу в професійній підготовці (В. Байденко, І. Бех, Н. Бібік, А. Богуш, В. Болотов, С. Бондар, Є. Бондаревска, О. Горошкіна, І. Зимняя, О. Копусь, В. Краєвський, М. Марусинець, О. Овчарук, Н. Побірченко, О. Пометун, Дж. Равен, О. Савченко В. Сєриков, Е. Тоффлер, Р. Уайт, Р. Хайгерті, А. Хуторськой та ін.);
комунікативного підходу в навчанні мови (Н. Бабич, Г. Богін, Т. Дрідзе, Н. Зарубіна, Г. Золотова, В. Капінос, І. Конфедерат, Н. Лобко-Лобановська, Л. Мамчур, В. Мельничайко, Н. Онипенко, Л. Паламар, М. Пентилюк, Г. Шелехова та ін.); теорії і практики формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів (В. Бадер, Л. Бірюк, М. Вашуленко, Т. Грітченко, Г. Демидчик, В. Усатий та ін.); закономірностей формування комунікативних умінь і навичок майбутніх педагогів (А. Добрович, В. Кан-Калик, О. Коропецька, Л. Овсянецька Л. Петровська, Т. Яценко, та ін.); лінгводидактичних компетентностей та стратегій мовної освіти (С. Караман, О. Копусь, Ю. Крижанська, О. Любашенко, Н. Остапенко, В. Третьяков та ін.);
комунікативних стратегій і тактик майбутніх учителів (Н. Антонова, А. Габідулліна, О. Іссерс, В. Карасик, М. Олєшков, Т. Радзієвська, Ю. Романенко та ін.).
Натомість проблема формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів, зокрема її зміст і структура, не привертали увагу українських науковців.
У процесі дослідження обраної проблеми виявлено низку суперечностей між:
− суспільною значущістю сформованості комунікативно-стратегічної компетентності в майбутніх учителів початкових класів і наявною науково- теоретичною та практичною розробленістю проблеми, відсутністю відповідного методичного супроводу;
− необхідністю формування комунікативної компетенції молодших школярів відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти та недостатнім усвідомленням майбутніми вчителями реальних комунікативних проблем і шляхів їх вирішення;
− вимогами сучасної початкової школи до рівня комунікативно-стратегічної компетентності вчителів і реальною сформованістю в них навичок міжособистісної взаємодії.
Зважаючи на актуальність проблеми, недостатню її розробленість, а також виявлені суперечності, було обрано тему дослідження «Теоретико-методичні засади формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів».
Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в межах наукової теми кафедри української філології і методики навчання фахових дисциплін «Українська лінгвокультура й мовна особистість: концептуальний, соціокультурний, функціонально- прагматичний, лінгвометодичний виміри» (№ 0111U009912), що входить до тематичного плану науково-дослідної роботи Державного закладу
«Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського». Тема дисертації затверджена вченою радою Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» (протокол № 10 від 26.05.2011 р.) й узгоджена в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук НАПН України (протокол № 6 від 14.06.2011 р.).
Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні та апробації теоретико-методологічних засад, педагогічних умов, методики формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
Завдання дослідження:
1. Визначити й обґрунтувати методологічні концепти та лінгвістичні засади формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
2. Розкрити сутність і структуру феномена «комунікативно-стратегічна компетентність майбутніх учителів початкових класів». Уточнити поняття
«компетентність», «комунікативна компетентність», «комунікативно-стратегічна діяльність», «комунікативна стратегія», «комунікативна тактика».
3. Виокремити критерії, показники та схарактеризувати рівні сформованості комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
4. Визначити й обґрунтувати педагогічні умови формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
5. Схарактеризувати поняття «комунікативна особистість», виявити особливості комунікативної особистості майбутнього вчителя початкових класів.
6. Здійснити класифікацію комунікативних стратегій майбутніх учителів початкових класів.
7. Розробити й апробувати модель та експериментальну методику формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
8. Схарактеризувати принципи і закономірності формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
Об'єкт дослідження – професійно-мовленнєва підготовка майбутніх учителів початкових класів у вищих педагогічних навчальних закладах.
Предмет дослідження – зміст та експериментальна методика формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів у вищих педагогічних навчальних закладах.
Загальна гіпотеза дисертаційного дослідження ґрунтується на припущенні залежності формування комунікативно-стратегічної компетентності від моделювання процесу професійної комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів на основі комунікативно-діяльнісного, особистісно-
прагматичного, компетентнісного, культурологічного підходів та експериментальної методики і передбачає поетапну реалізацію моделі та методики, що здатна забезпечити істотне підвищення рівня сформованості комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
Загальна гіпотеза конкретизована в часткових гіпотезах, зміст яких полягає в тому, що комунікативно-стратегічна компетентність майбутніх учителів початкових класів – це цілісне професійно-особистісне утворення, яке може бути успішно сформоване, якщо реалізувати такі педагогічні умови:
− дискурсивно-трансдисциплінарна організація формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів;
− наявність розвивального комунікативно-стратегічного освітнього середовища в процесі фахової підготовки студентів;
− занурення майбутніх учителів початкових класів в активну науково- дослідну та самостійну комунікативно-мовленнєву діяльність.
Провідною ідеєю дослідження стало положення про те, що формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів зумовлене спеціальною організацією розвивального освітнього комунікативно- стратегічного середовища вищого педагогічного навчального закладу (далі – ВПНЗ) та розробленням відповідного методичного супроводу, що сприятиме оволодінню студентами всіма складниками комунікативно-стратегічної компетентності. Водночас ефективність сформованості комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів залежить від професійної спрямованості навчання їх української мови, мовленнєвої активності студентів, розвитку в них умінь особистісної і фахової самореалізації. Отже, процес формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх фахівців є цілеспрямованим, керованим, вимірюваним і ґрунтується на різних рівнях теоретико-методологічних концептів.
Концепція дослідження. Вивчення й аналіз стану професійно-мовленнєвої та професійно-комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів у теорії і практиці вищої школи, з одного боку, та Загальноєвропейські
Рекомендації, державні документи з мовної освіти у ВПНЗ України, Державний стандарт початкової загальної освіти, з іншого, дали підстави вважати, що наявні методики професійно-мовленнєвої підготовки майбутніх учителів початкових класів у лінгводидактиці вищої школи є недостатніми для успішної реалізації мовленнєво-стратегічної комунікації в їхній подальшій професійній діяльності.
Успішність професійно-комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів залежить від того, наскільки в змісті та методиці експериментального навчання буде забезпечено: використання навчальних дисциплін лінгвістичного і педагогічного циклів, трансдисциплінарних зв’язків між ними як засобу досягнення мети формування комунікативно-стратегічної компетентності студентів; організацію комунікативно-стратегічного освітнього середовища в процесі викладання фахових дисциплін; управління непрямого типу з опорою на партнерську взаємодію учасників освітнього процесу, співтворчість, участь студентів у навчальному процесі як його активних суб’єктів; використання методів і прийомів інтерактивного характеру, традиційних та інноваційних технологій із метою оволодіння студентами стратегіями і тактиками професійної комунікації.
Методологічний концепт дослідження становлять філософські положення про мову як засіб спілкування; єдність мови і мовлення, мовлення і мислення;
концепції мовної освіти в Україні; наукові положення про загальну та професійну культуру фахівця; розвиток особистості під впливом таких чинників, як діяльність і середовище; ідеї гуманізації, гуманітаризації та демократизації сучасної освіти;
засади прагматичної філософії.
Методологічні засади передбачають використання законів, принципів, закономірностей, взаємозв’язок і взаємодію методологічних підходів, на підставі яких здійснено формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів, а саме:
− комунікативно-діяльнісний підхід визначає вибір компонентів системи навчання, їх процесуальну закономірність, що полягає в отриманні знань про мову і вмінь їх використання в навчально-комунікативній діяльності, уможливлює таку організацію процесу формування комунікативно-стратегічної компетентності
майбутніх учителів початкових класів, яка передбачає постійну комунікативну взаємодію викладачів і студентів, а зміст навчальних предметів слугує підґрунтям для практичного оволодіння мовою;
− особистісно-прагматичний підхід забезпечує професійну підготовку майбутніх учителів початкових класів, що передбачає створення умов для самореалізації студента як суб’єкта навчального процесу, зацікавленого в цілеспрямованому пошуку, здобутті й актуалізації професійно значущих знань з метою оволодіння комунікативними стратегіями і тактиками, набуття індивідуального досвіду ефективної комунікативно-стратегічної діяльності, розвитку здатності до самовдосконалення і самоосвіти;
− компетентнісний підхід передбачає спрямованість освітнього процесу у ВПНЗ на формування та розвиток комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів, які вільно володіють стратегіями і тактиками комунікативної взаємодії у професійному середовищі, свідомо й доречно використовують їх у своїй комунікативно-мовленнєвій діяльності, здатні розв’язувати проблемні ситуації, використовуючи здобуті у ВПНЗ знання, уміння та педагогічний досвід;
− культурологічний підхід спрямовує освітній процес на формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутнього вчителя початкових класів як складника його загальної і професійної культури, що створює умови для формування інтелектуально розвиненої, духовно багатої, високоморальної комунікативної особистості майбутніх фахівців, відкритих до сприйняття інших культур та мов, здатних до успішної професійної самореалізації в полікультурному середовищі початкової школи.
Теоретичний концепт дослідження визначає: систему наукових ідей, теорій, концепцій у контексті досліджень вітчизняними та зарубіжними вченими проблем професійної комунікації; психолого-педагогічних і лінгвістичних понять, які сприяють розумінню сутності та структури комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів; теоретико-понятійного апарату її дослідження; закономірностей і принципів формування комунікативно-
стратегічної компетентності майбутніх фахівців; теоретичну платформу побудови моделі формування комунікативно-стратегічної компетентності як механізму доповнень і змін освітньої практики та забезпечення якості комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів.
Методичний концепт позиціонує розроблення й експериментальну перевірку ефективності запропонованої методики в процесі поетапного формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів, визначення критеріїв і показників рівнів сформованості комунікативно-стратегічної компетентності студентів, оцінювання ефективності впровадження експериментальної методики.
Реалізація визначених концептуальних підходів спрямована на розроблення методики і вдосконалення практики формування комунікативної сфери майбутніх учителів початкових класів.
Теоретичні засади дослідження склали: концептуальні положення теорії діяльності (Б. Ананьєв, П. Анохін, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін, В. Зінченко, М. Каган, Г. Костюк, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, М. Лісіна, Б. Ломов, А. Петровський, С. Рубінштейн, Ю. Татур та ін.), професійної діяльності вчителя початкової школи (А. Алексюк, Н. Бібік, В. Бондар, С. Гончаренко, І. Зязюн, Л. Коваль, М. Марусинець, Н. Ничкало, О. Савченко, Л. Хомич, Л. Хоружа, М. Фіцула, І. Шапошнікова та ін.), загальна теорія мовленнєвої діяльності (Л. Варзацька, М. Вашуленко, І. Зимняя, О. Леонтьєв, М. Львов, О. Реформатський, Л. Щерба та ін.), принципи комунікативної спрямованості в навчанні мови та формуванні різних груп комунікативних умінь (Л. Виготський, О. Горошкіна, М. Жинкін, О. Копусь та ін.), процесуального аспекту вивчення мови (А. Каніщенко, Т. Ладиженська, М. Львов, Т. Рамзаєва, Н. Скрипченко, Л. Федоренко та ін.), теоретичні підходи до формування комунікативних якостей майбутнього педагога, вдосконалення педагогічного мовлення (Н. Бабич, Д. Балдинюк, А. Богуш, Л. Гапоненко, Л. Головата, Н. Грипас, І. Ґудзик, Л. Долинська, А. Капська, Г. Козачук, О. Кротова, Л. Мамчур,
В. Мельничайко, Л. Паламар, Т. Рукас, Г. Сагач, О. Хорошковська, І. Яценко та ін.).
Методи дослідження: теоретичні: узагальнення теоретико-методологічної, науково-методичної, філософської, психолого-педагогічної, лінгвістичної літератури з використанням методів ретроспективного, порівняльного та системного аналізу – для зіставлення різних поглядів на проблему, визначення теоретико-методичних засад дослідження, розроблення й обґрунтування педагогічних умов, експериментальної методики формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів, визначення понятійно-категорійного апарату дослідження, формулювання його основних положень і висновків; емпіричні: аналіз державних документів, що регулюють зміст і процес мовної освіти в Україні, досвіду навчання студентів напряму підготовки
«Початкова освіта» української мови – з метою визначення стану досліджуваної проблеми; моделювання – для розроблення експериментальної моделі формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів;
педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний та контрольний етапи) – з метою перевірки гіпотези дослідження; діагностувальні методи (анкетування, тестування, бесіда, опитування, спостереження й аналіз лекційних і практичних занять у ВПНЗ, уроків, проведених студентами під час педагогічної практики, перевірка шкільної документації, аналіз письмових робіт студентів, самооцінювання, взаємооцінювання) – для виявлення рівнів сформованості комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів;
методи математичної статистики з метою оброблення і порівняння результатів кількісного та якісного аналізу здобутих даних.
Експериментальною базою дослідження стали: ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Державний заклад
«Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. Загалом на всіх етапах дослідження взяли участь 740
студентів напряму підготовки «Початкова освіта», 85 учителів початкових класів, 50 викладачів лінгвістичних і педагогічних дисциплін початкової освіти.
Наукова новизна дослідження: вперше науково обґрунтовано: теоретико- методологічні, лінгвістичні та концептуальні засади формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів на основі комунікативно-діяльнісного, особистісно-прагматичного, компетентнісного, культурологічного підходів; сутність і структуру комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів, що включає ціннісно- мотиваційний, когнітивний, операційно-дієвий, рефлексивно-емпатійний, фатичний, афективний складники; педагогічні умови формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів (дискурсивно- трансдисциплінарна організація формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів; наявність розвивального комунікативно-стратегічного середовища в процесі фахової підготовки студентів;
занурення майбутніх учителів початкових класів в активну науково-дослідну та самостійну комунікативно-мовленнєву діяльність); принципи і закономірності формування комунікативно-стратегічної компетентності; схарактеризовано поняття «комунікативна особистість», виявлено особливості комунікативної особистості майбутнього вчителя початкових класів; здійснено теоретичне обґрунтування експериментальної методики формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкової школи; розроблено та експериментально апробовано поетапну модель формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів (комунікативно-пізнавальний, діяльнісно-організаційний, рефлексивно- результативний етапи); критерії (когнітивно-мовленнєвий, діяльнісно- стратегічний, креативно-продуктивний, рефлексивно-оцінний) із відповідними показниками та рівні сформованості комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкової школи (професійно-креативний, професійно- адаптований, професійно-репродуктивний, професійно-неадаптований);
класифіковано комунікативні стратегії вчителя початкових класів за функціями
педагогічного спілкування та жанрами педагогічного дискурсу; уточнено поняття
«компетентність», «комунікативна компетентність», «комунікативно-стратегічна діяльність», «комунікативна стратегія», «комунікативна тактика»; удосконалено зміст дисциплін лінгвістичного та педагогічного циклів відповідно до мети формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів; подальшого розвитку набули теорія і методика фахової мовної підготовки майбутніх учителів початкових класів.
Практичне значення результатів дослідження: розроблено:
діагностувальну та експериментальну методики формування комунікативно- стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів; навчально- методичний комплекс матеріалів із дисциплін лінгвістичного та педагогічного циклів, а саме: систему дидактичних ігор, комунікативних ситуацій, вправ із навчання майбутніх учителів початкових класів української мови та формування у них комунікативно-стратегічної компетентності; спецкурс «Комунікативно- стратегічна компетентність майбутніх учителів початкових класів». Результати дослідження можуть бути використані в процесі розробки та корегування навчальних планів, навчальних і робочих програм із лінгвістичних та педагогічних дисциплін, підготовки підручників, посібників для студентів, слухачів інститутів післядипломної педагогічної освіти, а також у викладанні навчальних предметів, проведенні спецкурсів, спецсемінарів, організації різних видів практик.
Результати дослідження впроваджено в навчальний процес ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (акт про впровадження № 01-15/03/1563 від 28.09.2015 р.), Державного закладу
«Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» (акт про впровадження № 2779 від 30.09.2015 р.), Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (довідка
№ 252/1963 від 24.09.2015 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 2690/01 від 20.10.2015 р.), Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (акт про
впровадження № 01/10-889 від 12.10.2015 р.), Хмельницької гуманітарно- педагогічної академії (довідка № 645 від 8.10.2015 р.).
Особистий внесок здобувача в опублікованих у співавторстві навчально- методичних посібниках: «Основи науково-педагогічних досліджень» [45] полягає в написанні розділів «Методологія науково-дослідницької діяльності»,
«Інформаційне забезпечення науково-педагогічних досліджень», «Наукова організація дослідницької роботи студентів»; «Сучасна українська мова.
Синтаксис: словосполучення і просте речення» [44] – у розробленні вправ і завдань комунікативного спрямування.
Достовірність результатів дослідження забезпечено належним обґрунтуванням його теоретико-педагогічних і лінгвістичних засад, понятійно- термінологічного апарату; використанням комплексу методів дослідження, що відповідають об’єктові, предмету, меті, завданням та гіпотезі дослідження;
репрезентативністю проведених анкетувань, тривалістю експериментального дослідження; багаторічною апробацією концептуальних положень дослідження.
Апробацію результатів дослідження здійснено в ході виступів з науковими повідомленнями й обговорень основних положень і результатів на: міжнародних науково-практичних конференціях («Професійна підготовка вчителів: сучасні тенденції та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 2012), «Професійна культура фахівця: сутність, реалії, перспективи» (м. Суми, 2012), «Формування мовної особистості в багатоступеневій системі освіти: досвід, реалії, перспективи»
(м. Івано-Франківськ, 2013), «Психолого-педагогічні проблеми становлення сучасного фахівця» (м. Харків, 2013), «Сучасні тенденції використання дидактичних ідей Яна Амоса Коменського» (м. Умань, 2013), «Карпати-Аппалачі:
формування особистості в контексті сталого розвитку гірських регіонів» (м. Івано- Франківськ, 2013), «Педагогічні та психологічні науки: аналіз сучасності та прогноз майбутнього» (м. Одеса, 2013), «Актуальні проблеми сучасної дошкільної та вищої освіти» (м. Одеса, 2013), «Роль і місце психології та педагогіки у формуванні сучасної особистості» (м. Харків, 2014), «Нове і традиційне у дослідженнях сучасних представників психологічних та педагогічних наук»
(м. Львів, 2014), «Сучасні тенденції і фактори розвитку педагогічних та психологічних наук» (м. Київ, 2014), «Педагогіка і психологія сьогодення: теорія та практика (м. Одеса, 2014), «Педагогічна теорія і практика в контексті інтеграційних процесів» (м. Тернопіль, 2014), «Проблеми гуманітарних та суспільно-економічних наук – 2014» (м. Будапешт, 2014), «Розвиток іншомовної компетентності: методичні, психологічні, лінгвістичні аспекти» (м. Тернопіль, 2015), «Педагогіка і психологія в епоху зростаючого потоку інформації – 2015»
(м. Будапешт, 2015), «Вища школа: сучасні тенденції розвитку» (м. Черкаси, 2015 р.), «Інновації та традиції в сучасній науковій думці» (м. Київ, 2015 р.); II міжнародному педагогічному конгресі «Теоретико-методичні засади передшкільної освіти в сучасному освітньому просторі (м. Миколаїв, 2012 р.);
всеукраїнських науково-практичних конференціях («Традиції та інновації у підготовці вчителя початкової школи» (м. Умань, 2012), «Проблеми початкової школи: традиції та інновації» (м. Умань, 2013), «Лінгвістика. Комунікація. Освіта»
(м. Луганськ, 2013), «Мирослав Гнатович Стельмахович – видатний український педагог» (м. Івано-Франківск, 2014), «Розвиток національно-мовної особистості в умовах неперервної освіти: надбання, реалії, перспективи» (м. Умань, 2014),
«Десяті педагогічні читання пам’яті М. М. Дарманського: розвиток системи освіти України в умовах євроінтеграційних процесів: здобутки і перспективи»
(м. Хмельницький, 2015).
Публікації. Результати дослідження відображено в 46 наукових працях, серед яких: 1 монографія, 21 стаття у фахових виданнях України, 5 – у періодичних виданнях інших країн, 12 – апробаційного характеру, 7 – додатково відображають результати дослідження (2 – у співавторстві).
Матеріали кандидатської дисертації з теми «Навчально-пізнавальна культура молодших школярів» (спеціальність 13.00.02 – методика викладання (українська мова), яку захищено в 1993 році, у тексті докторської дисертації не було використано.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, 17
додатків на 73 сторінках. Основний зміст викладений на 418 сторінках тексту.
Робота містить 27 таблиць, 21 рисунок, що обіймають 11 сторінок основного тексту. У списку використаних джерел подано 563 найменування на 58 сторінках, з яких 28 – іноземною мовою. Загальний обсяг дисертації складає 551 сторінку.
РОЗДІЛ 1
ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У
СИСТЕМІ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
1.1. Проблема формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів: генезис явища
Для з’ясування теоретичних засад проблеми формування комунікативно- стратегічної компетентності (КСК) майбутніх учителів початкових класів необхідно здійснити історико-педагогічний аналіз соціально-культурного досвіду попередніх поколінь, оскільки комунікативні вміння – це, з одного боку, мистецтво, яке має глибокі історичні корені, а з іншого – сучасне наукове знання, тією чи тією мірою включене в зміст вищої педагогічної освіти.
Врахування надбань минулого дає змогу:
− виділити етапи розвитку проблеми та їх змістове наповнення;
− проаналізувати досвід і продуктивні напрями вирішення проблеми в минулому;
− обґрунтувати актуальність проблеми на сучасному історичному етапі;
− спрогнозувати перспективи розвитку наукових досліджень в означеному напрямі.
Аналізуючи проблему формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів в історико-педагогічному ракурсі, зазначимо, що сучасне розуміння теоретичного і практичного змісту комунікативно-стратегічної компетентності є результатом тривалого процесу наукових пошуків, починаючи з другої половини ХХ століття, у галузях філософії, лінгвістики, соціолінгвістики, лінгводидактики, психолінгвістики, педагогічної теорії і практики, психології. Оскільки проблема має комплексний характер, змістове наповнення періодів її розвитку повинно включати такі ключові аспекти, як: розвиток системи професійної освіти майбутніх учителів; еволюція ідей комунікативного підходу в професійній освіті; розвиток проблеми педагогічної комунікації; розроблення стратегій і тактик комунікативної діяльності вчителя;
розвиток проблеми формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
З урахуванням перечислених аспектів, а також результатів аналізу робіт з проблеми компетенції і компетентності (В. Байденко, Л. Берестова, Г. Білицька, Н. Гришанова, І. Зимняя, Н. Кузьміна, В. Куніцина, А. Маркова, Дж. Равен, Р. Уайт, Н. Хомский, А. Хуторськой та ін.) умовно виділено 5 етапів становлення
проблеми формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.
1 етап – передісторія проблеми (до 60-х років ХХ ст.). Розроблення проблеми започатковане ще Сократом (469−399 до н.е.) і софістами, які заклали основи риторики й етики. У межах цих наук мистецтво переконання, правильного викладу думок, аргументованого судження в публічній комунікації розглядалися як аспекти комунікативної культури. Сократ та його учень Платон навчали своїх учнів стратегії створення публічної промови, умінь самостійно мислити, спілкуватися у формі діалогу [117].
Біля витоків стародавнього ораторського мистецтва стояли також Аристотель, Демокріт, Катон Старший, Марк Антоній, Марк Туллій Цицерон, Марк Фабій Квінтіліан. Аристотель першим звернув увагу на три важливі взаємопов’язані елементи комунікативної діяльності педагога: педагог-оратор, його мовлення і слухач, на які повинен зважати вчитель, вибудовуючи стратегічний етап своєї комунікативної діяльності, щоб домогтися успіху [15].
Демокріт підкреслював переваги слова як засобу навчання та виховання над іншими засобами переконання [155].
Цицерон (106−43 рр. до н. е.) у трактатах «Про оратора» та «Оратор» чітко висловлював думку про стратегічну спрямованість промови оратора – впливати на волю та поведінку слухачів, спонукати їх до діяльності. Він підкреслював важливість комунікативних умінь у різних видах професійної діяльності. Цицерон надавав великого значення майстерному публічному виступові, блискучому ораторському стилю, красі та майстерності мовлення на рівні функціонування державної влади [127]. Думки Цицерона підтримує і розвиває Марк Фабій Квінтіліан, який у своїй праці «Про виховання оратора» висуває низку вимог до педагога-вихователя [249].
Отже, розуміння важливості комунікативної діяльності в житті людського суспільства утвердилося ще в античному світі, де одним із провідних законів риторики виступив стратегічний закон. Уже в античній риториці було визначено низку характеристик комунікативної стратегії, які залишаються актуальними і
сьогодні, а саме: вибір стратегії залежить від теми і мети висловлювання;
стратегія має варіанти реалізації залежно від конкретних умов та особливостей співрозмовника; стратегія оратора є чіткою програмою дій, що здійснюються в певній послідовності; ці дії складають структуру стратегії. Однак рівень розвитку особистості і відносин між людьми був ще надто низьким для того, щоб проблема спілкування набула серйозного значення в громадській свідомості [192].
У Київській Русі князі Святослав, Володимир, Ярослав Мудрий та ін.
надавали великого значення розвиткові освіти, усного і писемного слова. Однак надалі в епоху середньовіччя, що характеризувалася засиллям схоластики та догматизму, мистецтво красномовства майже не існувало. Лише в кінці цього періоду в освітніх закладах риториці знову було відведено належне місце.
Ренесанс української культури пов’язаний з Острозькою слов’яно-греко- латинською академією, заснованою 1576 року, де вивчалися сім вільних наук, у тому числі граматика і риторика, а також п’ять мов: слов’янська, польська, давньоєврейська, грецька, латинська. Тут з’явилися такі визначні праці, як «Ключ царства небесного», «Календар римський новий» (1587 р.) Герасима Смотрицького, «Апокрисис» Христофора Філарета та ін., що стали зразками мистецтва полеміки.
Значним прогресом у формуванні комунікативної культури випускників вирізнялася Києво-Могилянська академія. Серед викладачів академії було багато видатних письменників, учених, перекладачів (Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Захарія Копистянський, Феофан Прокопович та ін.). Зокрема, широко відомою є праця «Про ораторське мистецтво» Ф. Прокоповича, яка стала значним внеском у розвиток теорії педагогічного спілкування [408].
Ідеї використання мистецтва слова як засобу комунікації, впливу на людину та розвитку її особистості в процесі здобуття освіти розвивали такі видатні педагоги-класики, як Ф.-А. Дістервег, Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковорода. Зокрема, Я. Коменський став засновником дидактико- методичного напряму в дослідженні проблеми комунікативної підготовки майбутніх учителів, розробив чимало аспектів формування умінь спілкування
