Отже, НГУ є військовим формуванням із правоохоронними функціями, яке підзвітне суспільству. Контроль за діяльністю НГУ здійснюється як з боку держави (Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Пре- зидента України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, центральних, місцевих органів ви- конавчої влади, органів місцевого самоврядування, в межах по- вноважень визначених законом, а також судових органів Украї- ни), так і громадськості (громадян України, громадських органі- зацій, засобів масової інформації).
Список бібліографічних посилань
1. Про Національну гвардію України: закон України від 13.03.2014
№ 876-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 17. Ст. 594.
2. Національна гвардія України отримала статус спостерігача в FIEP з перспективою членства/Прес-служба НГУ // Міністерство внут- рішніх справ України: офіц. сайт. 12.10.2016. URL: http://mvs.gov.ua/ua/
news/3307_Nacionalna_gvardiya_Ukraini_otrimala_status_sposterigacha_v _FIEP_z_perspektivoyu_chlenstva_FOTO_VIDEO.htm (дата звернення:
19.04.2017).
3. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник:
у 2 т. Т. 1: Загальна частина/редкол.: В. Б. Авер’янов (голова). Київ:
Юрид. думка, 2004. 584 с.
4. Адміністративне право України: підручник/Битяк Ю. П., Гара- щук В. М., Дьяченко О. В. та ін.; за ред. Ю. П. Битяка. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 544 с.
Одержано 21.04.2017
*
УДК 347.132.6
Альона Сергіївна Бахаєва,
ад’юнкт Харківського національного університету внутрішніх справ;
ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213
ВОЛЯ ТА ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ПІ Д ЧАС УК ЛАДАННЯ ПРАВОЧИНІВ
Незважаючи на широкий інтерес науковців до проблем не- дійсних правочинів, сьогодні ще виникає немало теоретичних та практичних питань навколо блоку правочинів, укладених із
порушенням вимог законодавства, зокрема й тих, що стосують- ся вимог єдності волі та волевиявлення учасників правочину, і досі не існує єдиної позиції щодо юридичної природи недійсних правочинів та їх місця в системі юридичних фактів.
На підставі результатів наукових здобутків та доктриналь- них положень, здійснених у сфері недійсних правочинів, автор намагається класифікувати окремі види вад волі та волевияв- лення при укладенні правочинів як умови дійсності правочину та їх місця в системі юридичних фактів.
Враховуючи значний обсяг досліджень навколо недійсних правочинів, у цивілістичній доктрині не має єдиної думки щодо правової класифікації вад волі та волевиявлення при укладенні правочинів як умови дійсності правочину та їх місця в системі юридичних фактів.
Окремі елементи вад волі та волевиявлення при укладенні правочинів традиційно поділялися на дві групи: 1) без внутріш- ньої волі на укладення правочину; 2) внутрішня воля сформува- лась невірно.
До цього числа відносяться правочини, зроблені під впли- вом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, під впливом тяжких обставин, вчинених дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225, 229–233 ЦК України).
Характерна риса зазначених недійсних правочинів – невідповід- ність волевиявлення (яке має повністю відповідати вимогам закону) справжньої волі особи, якої немає або вона склалася поза дійсним бажанням особи укласти правочин. У правочині підмінюється воля сторони правочину на волю сторонньої осо- би, яка здійснює протиправний вплив на волю сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчи- нила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Помилка особи в правочині в науці іменується омана [1]. При укладенні недійсного правочину внаслідок омани воля особи фо- рмується в результаті неправильних уявлень про дійсні (реальні) умови правочину або про обставини реальної дійсності, однак без протиправного наміру іншої сторони. Головна відмінність
помилки від омани в тому, що помилка формується без проти- правного наміру контрагента, а в більшості випадків виникає з необачності, самовпевненості, непоінформованості, переоцінки власного досвіду [2]. При цьому до уваги повинна братися не будь-яка омана, а лише та, що має істотне значення. Узагаль- нюючи ці випадки, ми класифікуємо їх таким чином:
По-перше, при помилці у характері правочину – сторони помиляються у визначенні самого правочину, наприклад, укла- дають договір оренди майнового паю, при наданні речі на збері- гання застосовують правила договору безоплатного користуван- ня річчю. Так у справі № 723/26/14-ц суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким визнано недійсним договір дарування житлового будинку, виходив із того, що укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач помилився щодо фактичних обставин правочину та його приро- ди, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення дого- вору дарування замість договору довічного утримання.
По-друге, помилка в предметі правочину (помилка в якості предмета) має місце, коли учасник правочину під час укладання правочину помилково мали на увазі різні речі, і ця помилка була з’ясована лише при передачі речі, наприклад, покупець бажає придбати взуття з натуральної шкіри, а йому продають зі штуч- ної, оскільки продавець не знав про наміри покупця. Так у спра- ві № 6-372цс16 суд встановив, що наявність чи відсутність по- милки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обста- вин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторо- нами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у до- гляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровува- ному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її викорис- тання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося
після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виник- ли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони пра- вочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
По-третє, помилка в особі контрагента має місце, коли осо- бу помилково приймають за однофамільця чи особа повторно звертається в установу для надання послуги і з’ясовується, що в ній вже не працює той робітник, який останнього разу був вико- навцем послуги. Так, у справі № 522/2038/14, ухвалюючи рі- шення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що позивачка, надаючи но- таріально посвідчену згоду на укладення договору купівлі- продажу квартири, помилялась стосовно істотних умов оспорю- ваного договору, а саме ціни квартири та особи-покупця;
По-четверте, помилка в праві – це випадки, коли особи пе- ребували в омані з підстави правового регулювання правочину.
Наприклад, уклали договір поставки під час дії мораторію на ввіз. Так, у справі № 6-25376св10 апеляційний суд не врахував і змісту п. 5 Прикінцевих положень закону України «Про внесен- ня змін до деяких законів України з метою подолання негатив- них наслідків фінансової кризи», за яким на 2009–2010 роки введено мораторій на примусове виселення із житла, в якому зареєстрована фізична особа іпотекодавець, і це житло є єдиним житлом іпотекодавця, у разі якщо відсотки за іпотечним житло- вим кредитним договором сплачується своєчасно або з макси- мальною затримкою до двох місяців, а також документально врегульовано питання реструктуризації боргу на узгоджених з банком умовах виселення буде неможливим.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обста- вин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Якщо було навмисне введення особи в оману відносно дійсних умов правочину, в результаті чого сторона укладає невигідний для себе договір, такі недійсні правочини іменуються вчиненими під впливом обману. Обман може вира- жатися в двох формах:
1) в активній формі, коли стверджуються неправдиві факти про правочин, його елементи; заперечуються недоліки; перебі- льшення; підробки і т. п. Так, у справі № 668/13508/14-ц суд дійшов висновку, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або мало- літньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що переда- ється в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші нас- лідки, передбаченні законодавством, які застосовуються орга- нами опіки та піклування;
2) у пасивній формі, коли навмисно вмовчується про дійсні факти: ненадання повної документації; приховання інформації і т. п. Так у справі № 6-7184св08 судом установлено, що 31 тра- вня 2007 року між ВАТ «Донецьксільбуд» та відповідачами був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 70/100 частин будівель автобази. Відповідачі навмисно замовчу- вали наявність обставин, що можуть перешкодити вчиненню правочину, а саме відсутність у них наміру сплачувати за прид- бання майна 3 млн. 900 тис. грн. Унаслідок дій відповідачів по- зивач навмисно був введений в оману щодо вартості майна, яку мали намір сплатити за його придбання відповідачі, замовчуючи існування обставин, які могли перешкодити вчиненню правочи- ну з боку позивача.
Головний елемент цих недійсних правочинів – прямий на- мір контрагента або третіх осіб, які діють на прохання контраге- нта, на введення сторони в оману. Як вказують науковці, обман може стосуватися не тільки умов правочину, але й знаходитися за межами правочину, наприклад, стосуватися мотиву і цілей правочину.
Частина 2 ст. 230 ЦК України встановила виняток із загаль- ного правила визнання правочину недійсним двосторонній рес- титуції, яке полягає у двократному розмірі відшкодування за- вданих збитків і можливості стягнути моральну шкоду зі сторо- ни, яка використовувала оману.
Омана у правочинах не поширюється на випадки, коли по- милка стосується мотивів укладання правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Насильство – фізич- ний або психологічний вплив на особу – учасника правочину або його близьких з метою спонукання особи до укладення пра- вочину. Особа, що укладає невигідний для себе правочин, вира- жає волю під впливом заподіяних фізичних чи моральних стра- ждань. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочи- ну, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, од- нак не обов’язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою – як що- до іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім’ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов’язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі [3, п. 21].
При цьому не обов’язково, щоб контрагент сам здійснював цей вплив, необхідно, щоб він знав про примус і використовував цю обставину в своїх інтересах.
Список бібліографічних посилань
1. Макарчик В. С. Основи римського приватного права: навч.
посіб. 2-ге вид., допов. Київ: Атіка, 2003. С. 184–186.
2. Зайцев О. Л. Правочини з вадами волі. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2007.
Вип. 36. С. 364–369. URL: http://visnyk.univd.edu.ua/
index.php?controller=service&action=download&download=28881 (дата звернення: 18.04.2017).
3. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними: постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листоп. 2009 р. № 9 // Право України: Інтернет-проект/
Інформ.-аналіт. центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА:ЗАКОН». URL:
http://pravo.ligazakon.ua/document/view/VS090583?edition=2009_11_06 (дата звернення: 18.04.2017).
Одержано 20.04.2017
