Університет економіки та права «КРОК»
Правові та соціально-
психологічні виміри новітнього інформаційного суспільства
Розвиток інформаційного суспільства
Êîëåêòèâíà ìîíîãðàô³ÿ
Том 9
Äî 20-ð³÷÷ÿ
ÂÍÇ «Óí³âåðñèòåò åêîíîì³êè òà ïðàâà «ÊÐÎÊ»
УДК 159.9 : 34 Р 64
Рекомендовано до друку Вченою радою ВНЗ Університету економіки та права «КРОК»
(протокол № 4 від 25 грудня 2014 року)
Наукові редактори:
Гіжевський В.К., к.ю.н., професор, проректор-декан юридичного факультету ВНЗ «Універ- ситет економіки та права «КРОК» (розділ 1 «Сучасні проблеми розбудови правової держави»);
Марков С.Л., к.психол.н., доцент, професор кафедри психології ВНЗ «Університет економі- ки та права «КРОК» (розділ 2 «Соціально-психологічні чинники розвитку сучасної соціально- економічної формації»)
Рецензенти:
Кохановська О.В., доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної ака- демії правових наук України;
Шамрай В.О., доктор наук з державного управління, кандидат юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Розвиток інформаційного суспільства: Колективна монографія в 10-ти томах / Том 9. Правові та соціально-психологічні виміри новітнього інформаційно- го суспільства – К.: ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», 2015. – 424 с.
ISBN 978-966-7735-95-1
ББК 67 : 88
© колектив авторів, 2015
© ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», 2015 ISBN 978-966-7735-95-1
Р 64
Вступне слово ... 5
Переднє слово ... 7
Розділ 1. Сучасні проблеми розбудови правової держави ... 10
1.1. Правові проблеми сучасного інформаційного суспільства ... 10
1.1.1. Інформаційне право і право інтелектуальної власності: проблеми співвідношення ... 10
1.1.2. Конкуренція та її правова охорона: концептуальний підхід ... 14
1.2. Прикладні правові проблеми сучасного суспільства ... 45
1.2.1. Створення і розвиток органів внутрішніх справ на транспорті України ... 45
1.2.2. Кримінальна відповідальність за порушення правил міжнародних польотів ... 74
1.2.3. Право власності релігійних організацій на майно культового призначення ... 109
1.2.4. Судебная фоноскопическая экспертиза ... 141
1.3. Історико-правові аспекти становлення силових структур ... 181
1.3.1. Історико-правовий аналіз розвитку вітчизняних слідчих органів ... 181
1.3.2. Правове забезпечення контррозвідувальної діяльності в Російській імперії ... 202
1.3.3. Історичний аналіз нормативно-правового регулювання запобіжних заходів, пов’язаних із забороною залишати місце проживання, у вітчизняному законодавстві ... 230
Розділ 2. Соціально-психологічні чинники розвитку сучасної соціально-економічної формації ... 252
2.1. Соціально-психологічні особливості управління та комунікацій в сучасному інформаційному суспільстві ... 252
2.1.1. Творче управління і управління творчістю в новітній креатологічній формації ... 252
2.1.2. Пропедевтика психологічного впливу як основний засіб взаємодії у інформаційному суспільстві ...266
2.1.3. Мотивація до роботи в команді персоналу банківських в умовах інформатизації суспільства ... 276
2.1.4. Психологічні особливості конкуренції та конкурентоздатностi персоналу ВНЗ приватної форми власності в умовах інформатизації суспільства ... 292
2.1.5. Огляд основних підходів дослідження впливу стресу на стан готовності ... 302
інформаційного освітнього простору ... 316
2.2.1. Естетичні смаки як передумова розвитку креативної особистості...316
2.2.2. Екзистенціальний коучинг в інформаційному просторі сучасного навчання...322
2.2.3. Особливості формування професійної компетентності майбутніх фахівців з управління проектами ...335
2.2.4. Професійна ідентичність як соціально-психологічне явище ...344
2.3. Актуальні проблеми інформаційно-психологічної безпеки ...353
2.3.1. Інформаційно-психологічна безпека держави: актуальні аспекти...353
2.3.2. Актуальні проблеми використання людського чинника в особливих умовах діяльності: психологічний аспект... 392
2.3.3. Використання поліграфа у кадровій роботі з метою забезпечення надійності персоналу організації ...405
2.3.4. Психологічне забезпечення інформаційної безпеки підприємства ...413
Шановні читачі!
Ви тримаєте в руках один із томів колективної монографії, яка присвячена
20-річчю Університету «КРОК». Це незвичайне видання об’єднує багатогранний
доробок науковців інститутів, факультетів, кафедр, коледжів і лабораторій на- шого навчального закладу. Ґрунтовність досліджень та мультидисциплінарність пошуку забезпечують синергетичний ефект, що сприяє здобуванню нового оригі- нального знання, науковому зростанню авторів, створює передумови формування наукових шкіл і гарантування якості вищої освіти. Високий рівень професійної зрілості дослідників дає змогу спільно працювати над загальноуніверситетською науковою темою: «Проблеми розвитку інформаційного суспільства: економічні, управлінські, правові, міжнародні, гуманітарні та технологічні аспекти», в якій знаходять своє відображення як персональні наукові інтереси багатьох науково- педагогічних працівників, так і пріоритетні напрями роботи наукових колективів.
Зміст кожного тому монографії відбиває один із ключових напрямів наукових досліджень і підготовки кадрів. Кожний науковий колектив має власну історію створення та розвитку в контексті становлення Університету «КРОК» як одного з провідних приватних вищих навчальних закладів України. Кожний автор – непе- ресічна особистість із власним поглядом на сучасний світ і його проблеми. Біль- шість дослідників поєднує надбання наукових шкіл різних закладів та установ із власним доробком, але вже чимало молодих учених навчалися та зростали в на- шому закладі.
Постійно розвивається наукова інфраструктура Університету. Здається, зо всім недавно вийшов друком перший номер «Вчених записок Інституту економіки, управління та господарського права», а тепер уже звичним є щорічне видання кількох томів «Вчених записок Університету «КРОК». Серія «Економіка», «Прав- ничого вісника Університету «КРОК», що офіційно визнані фаховими виданнями з еконо мічних, юридичних і психологічних наук. Спільно зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля багато років видається фа- ховий із технічних наук збірник наукових праць «Управління проектами та роз- виток виробництва», тривалий час під керівництвом професора Кириченка О.А.
виходив друком часопис «Зовнішня торгівля. Економічна безпека», започаткова- но видання журналу «Фокус мови», систематично друкуються тематичні збірки наукових праць викладачів та студентів, матеріали наукових конференцій і тези магістерських робіт.
Сотні студентів щорічно беруть участь у Всеукраїнській студентській олімпіаді, Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт, конкурсах дипломних
робіт і студентських проектів. За кількістю переможців Університет стабільно посідає одне з перших місць серед приватних вищих навчальних закладів України.
Університет «КРОК» ініціював проведення Всеукраїнських студентських олімпіад зі спеціальностей «Управління фінансово-економічною безпекою» та «Управління проектами». Стрімкий розвиток аспірантури свідчить про набуття навчальним за- кладом справді університетської якості та закладає підвалини сталого зростання.
Виявом високої довіри української держави є створення в Університеті «КРОК»
спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата та доктора наук.
З кожним роком міцніє впевненість у правильності обраних нами ціннос- тей служіння суспільству, поваги до держави, наукового пошуку та свободи під- приємництва. Переконані, що в подальшому Університет «КРОК» разом із усією Україною зможе зробити прорив у напрямі до мейнстриму сучасної науки та кращої практики світових лідерів вищої освіти.
Дозвольте подякувати кожному авторові цієї монографії, викладачам, спів- робітникам, аспірантам і студентам Університету «КРОК», представникам парт- нерських організацій, які брали участь у підготовці та публікації видання. Особ- ливу подяку хочу висловити проректору з наукової роботи Університету «КРОК», доктору історичних наук, професорові, члену-кореспонденту Національної ака- демії педагогічних наук України Сідаку Володимиру Степановичу та начальнику науково-організаційного відділу Університету Лічман Тетяні Володимирівні, які доклали багатьох зусиль для успіху цього видання.
С.М. Лаптєв, професор, ректор Університету «КРОК»
Характерними ознаками сучасного світу є глобалізація, динамізм та ускладнен- ня всіх соціально-економічних та суспільно-політичних процесів, трансформація ціннісних систем та орієнтирів, неочікуваність та непередбаченість змін, стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних систем і технологій, лавино подібне зрос- тання інформації, підвищення перевантаженості та пересиченості інформаційного простору.
Сьогодні відбувається зміна епох світового соціокультурного та економічного розвитку, стверджується нова «креатологічна формація», ключовим фактором роз- витку якої стає вже не стільки інформація, скільки способи, методи та прийоми її створення. Відмінними рисами та сутнісними критерієм новітньої формації ви- ступає розпізнавання та виробництво новизни, інноваційний розвиток всіх сфер суспільного життя, генерування нових ідей, а також їхнє рішуче впровадження в практику.
У центрі новітнього креатологічного суспільства стоїть людина, творчі команди та особистості, які генерують нові знання, ідеї та рішення. У зв’язку з цим го- ловною метою управління, бізнесу та освіти стає залучення, концентрація, сти- мулювання, виховання та розвиток талантів, створення стимулюючого культурно- творчого середовища й організація інноваційної діяльності.
Складні процеси економічної та соціо-культурної трансформації сучасного сус- пільства потребують надійного правового та психологічного забезпечення, про- ведення більш глибокого наукового аналізу, правових та психологічних експертиз, активного залучення теоретичних напрацювань і методів сучасної юриспруденції та психології.
Комплексність та взаємопов’язність проблем сучасного суспільства потребу- ють цілісного, міждисциплінарного підходу до їхнього визначення, дослідження та пошуку шляхів вирішення. Тому синтез, об’єднання творчих зусиль науковців, представників юридичної та психологічної науки є необхідною умовою розвитку правової та соціальної держави.
Сьогодні правознавство, соціальна та юридична психологія розвиваються на стику наук. Наукове знання стає все більш глибоким, багаторівневим та практично орієнтованим. З іншого боку, їх змістовною основою та одним із провідних мето- дологічних принципів є індивідуальний підхід, орієнтація на правовий захист осо- бистості, соціальних прав і свобод людей, спрямованість на творчу індивідуаль- ність, здатну ефективно і продуктивно вирішувати професійні та життєві проб- леми.
Сприяння гуманізації всіх сфер людської життєдіяльності є вищою, кінцевою
метою юридичної та психологічної науки. Пріоритетними напрямами розвитку суспільства, науки та освіти стають загальнолюдські цінності, захист прав та сво- бод людини, законні інтереси особистості, демократичні форми управління, підви- щення ефективності правотворчого процесу.
Автори колективної монографії у своїх статтях роблять спробу дати відпові- ді на виклики та потреби сьогодення, висвітлити основні правові та психологічні проблеми суспільства, а також запропонувати шляхи їх вирішення.
Монографія об’єднує два тісно пов’язані підходи до дослідження проблем су- часного суспільства: правовий та соціально-психологічний, у центрі яких стоїть людина, активний суб’єкт соціальних, політичних та правових трансформацій.
Відповідно до науково-практичної проблематики, зміст монографії містить два розділи:
1. Сучасні проблеми побудови правової держави
2. Соціально-психологічні чинники розвитку сучасної соціально-економічної формації
У першій частині монографії досліджуються актуальні проблеми, пов’язані з інформаційним правом та станом захисту прав інтелектуальної власності, розгля- даються концептуальні підходи до конкуренції та її правової охорони, проводиться історико-правовий аналіз розвитку вітчизняних слідчих органів. Водночас, автори розглядають стан організації та здійснення ефективної законодавчої діяльності в різних сферах сучасного суспільства: діяльності транспортної системи України, функціонування релігійних організацій та ін. Автори підкреслюють необхідність активізації та організації ефективної правотворчої діяльності, забезпечення якості законів та механізмів їх реалізації, врахування життєвих інтересів усіх учасників трансформаційних процесів, що відбуваються в державі.
У другій частині монографії розглядаються проблеми управління, творчої та інноваційної діяльності, мотивації, конкурентних відносин, комунікацій та психо- логічного впливу в новітньому інформаційному суспільстві.
Окремим напрямком уваги авторів монографії є дослідження шляхів формуван- ня професійної компетентності та ідентичності майбутніх фахівців в інформацій- ному просторі сучасного навчання.
Відмінною особливістю монографії є поглиблене дослідження актуальних про- блем інформаційно-психологічної безпеки держави, підприємств та організацій, шляхів використання людського чинника і сучасних інформаційних технологій в кадровій роботі та в особливих умовах діяльності.
Автори монографії наголошують, що в новітній інформаційній та креатологіч- ній формації кардинально змінюються функції виробництва, бізнесу та менедж- менту. У зв’язку із цим головною метою сучасного управління стає залучення, розвиток талантів, генерування унікальних ідей та акумуляція інтелектуального
капіталу, створення стимулюючого культурно-творчого середовища, організація інноваційної діяльності й реалізація методів креативного менеджменту.
У монографії підкреслюється, що формування професіонала, який може давати відповіді на складні виклики сьогодення, можливе лише за умови застосування сучасних інтерактивних технологій, впровадження методів екзистенціального коу- чингу та спеціальних тренінгових програм.
Авторами відзначається необхідність створення цілісної системи психологіч- ного забезпечення фінансово-економічної безпеки бізнесу, адаптації зарубіжного досвід, забезпечення керівників конкретними рекомендаціям та сучасним психо- діагностичним інструментарієм, включаючи технології поліграфа, вирішення за- вдань спеціальної підготовки високоосвічених професіоналів.
У написанні монографії брали участь:
Гордієнко С.Г. (підрозділ 1.1.1); Чистякова А.С. (підрозділ 1.1.2); Гіжевський В.К. (підрозділ 1.2.1); Боровенко В.М. (підрозділ 1.2.2); Ятченко Є.О. (підрозділ 1.2.3); Бєгов Д.Д. (підрозділ 1.2.4); Мазур О.В. (підрозділ 1.3.1); Бернадський Б.В. (підрозділ 1.3.2); Тарасова І.В. (підрозділ 1.3.3); Марков С.Л. (підрозділ 2.1.1); Матеюк О.А. (підрозділ 2.1.2); Карамушка Л.М., Філь О.А., Блешмудт П.П.
(підрозділ 2.1.3) ; Корсакевич В.В (підрозділ 2.1.4); Стадник В.А. (підрозділ 2.1.5);
Калашник Н.Г. (підрозділ 2.2.1); Живоглядов Ю.О. (підрозділ 2.2.2); Сингаївська І.В., Кутас М.С. (підрозділ 2.2.3); Пасічняк Р.Ф. (підрозділ 2.2.4); Сідак В.С., Шевченко В.Є. (підрозділ 2.3.1); Сафін О.Д. (підрозділ 2.3.2); Дектярьова Т.В.
(підрозділ 2.3.3); Кондрюкова В.В. (підрозділ 2.3.4).
В.К. Гіжевський, С.Л. Марков
Сучасні проблеми розбудови правової держави
1.1. Правові проблеми сучасного інформаційного суспільства
1.1.1. Інформаційне право і право інтелектуальної власності: проблеми співвідношення
Одним із основних питань формування галузі інформаційного права в Україні, як інтегрованої характеристики якості суспільного розвитку, на нашу думку, є ви- значення значення у його структурі, чи співвідношення з ним права інтелектуаль- ної власності.
Останнє сприятиме ефективній систематизації законодавства держави з усього комплексу питань стосовно інформаційного права та інформаційної безпеки в ці- лому та ефективного забезпечення адекватного захисту інтелектуальної власності України, зокрема, найбільш ефективним шляхом є його кодифікація.
Аналіз останніх публікацій і реального стану практичної діяльності за цим на- прямом переконливо демонструє, що зазначена науково-прикладна проблема є не- вирішеною навіть у першому наближенні. Останнє реально свідчить про її надто високу складність і необхідність вирішення.
На переконання автора, це можливо лише за використання потенціалу сис- темного методу – основи системо-миследіяльнісної методології, синергетики та структурно-функціонального аналізу і низки інших − із понад 70 методологічних платформ [1].
Загальною метою цієї роботи є спроба визначення та впорядкування понятійно- категоріального апарату, який застосовується в інформаційному праві та праві ін- телектуальної власності, що сприятиме визначенню основних шляхів вирішення зазначеної в назві статті проблеми.
Нами, апріорі, вважається, що забезпечення безпеки інформації та її складової – інтелектуальної власності в Україні є найважливішим завданням, про що свід- чать нормативно-правові акти Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України.
Вимоги таких норм підтверджують наше переконання в тому, що на рівні дер- жавного керівництва є розуміння того, що в епоху ноосфери матеріальні блага ма- ють високу вартість, однак інформація взагалі та інформація, що становить основу об’єктів інтелектуальної власності, є надзвичайно цінною нематеріальною суб- станцією, яка практично ніколи не вноситься до загальної вартості підприємств.
Очевидно, умисне, невключення останньої до балансової вартості підприємств протягом тривалого часу сприяло активізації протиправних посягань на такі спе- цифічні ринкові об’єкти.
На підставі викладеного вище, ефективність і системність протидії зазначеній протиправній діяльності може бути адекватною лише в разі:
змістовного, а не формального визначення понять «інформація», «знання»,
«інтелектуальна власність» та їх похідних;
упорядкування (кодифікації) норм, що регулюють їх застосування.
Останні тези є підставою того, що в сучасних умовах набуло необхідності ви- значення зазначених понять. Останнє можливе лише за використання потужного методологічного потенціалу праць М. Карабанова, В. Кузнєцова, Є. Войшвилла, Е. Ільєнкова, А. Хамідова, А. Автономова [2] та інших, а також однопорядкового розуміння природи інформації та інтелекту, що її сприймає, обробляє і в подальшо- му створює новий інформаційний продукт – його інтелектуальну власність.
Змістовно-наповнене їх розуміння повинно стати підґрунтям визначення за- вдань державних органів і недержавних установ України у кодифікації інформа- ційного права та забезпеченні захисту інформаційних продуктів із вільним досту- пом і таких, що мають різні грифи обмеження в доступі.
Не претендуючи на істинність і абсолютність визначень, що будуть запропо- новані нижче, автор сподівається на розуміння колег і їх конструктивні пропозиції стосовно визначення та вдосконалення останніх.
Власність – це будь-яка матеріальна чи нематеріальна субстанція, що належить юридичній або фізичній особі.
При визначенні інтелектуальної власності використовують такі категорії та поняття, як «розум», «винахід», «творчість», «наукова й науково-технічна ді- яльність», «мислення», «розумова діяльність», «нові знання», «використання нових знань», «здатність до мислення, раціонального пізнання», «розумова ді- яльність», «раціональне пізнання», «духовність», «здатність до мислення та ро- зуміння», «свідомість», «виключні права», «юридичний термін», «продукт розумо- вої праці, що охороняється законом», «пошукова діяльність людини, результатом
якої є щось якісно нове», «цілеспрямована пошукова діяльність людини», «нау- кове, нове досягнення», «нове технічне вирішення завдання, результат науково- дослідної й (або) дослідно-конструкторської розробки», «інтелектуальний про- дукт» тощо [3].
Викладене дає підстави стверджувати, що поняття «інтелектуальна власність»
набагато складніше, ніж «власність», хоча б тому, що в нього структурно входить така нематеріальна категорія, як «інтелект», тобто «розум». Визначень останніх існує величезна кількість, і, як правило, визначення одного поняття наводиться через інше, тобто виникає коло, що є порушенням правил визначення понять [4].
При цьому доцільно вважати, що головним для розуміння інтелектуальної ді- яльності є факт створення нових знань. Щоправда, ці знання можуть використову- ватися як на благо, так і на шкоду людству.
Отже, інтелектуальна власність – це матеріалізовані або нематеріальні нові знання, які належать юридичній чи фізичній особі.
Поділяючи точку зору В. В. Копєйчикова на визначення права, як найбільш адаптованого до вимог, що пред’являються до визначень, пропонуємо трактовку права як системи норм, а не сукупності (правил поведінки), які встановлені держа- вою, мають офіційний формально-визначений характер, є загальнообов’язковими для всього населення, посадових осіб і держави, охороняються державою від по- рушень, виражають волю панівного класу, юридичні права й обов’язки учасників правовідносин і спрямовані на регулювання та охорону найбільш важливих сус- пільних відносин і соціальних цінностей [5].
Відзначимо, що практично всі розглянуті під час роботи над статтею визначен- ня права власності є формальними, а часто й пустими. Ми пропонуємо власне, на нашу думку, змістовно-наповнене визначення права власності як системи право- вих норм, що закріплюють, охороняють та регулюють суспільні відносини з на- лежності й використання нематеріальної чи матеріалізованої субстанції фізичною або юридичною особою.
Виходячи з наведеного та власного розуміння термінів «власність», «інтелекту- альна власність», право інтелектуальної власності – це система правових норм, що закріплюють, охороняють і регулюють суспільні відносини з належності й ви- користання нематеріальних чи матеріалізованих знань, що належать юридичній або фізичній особі.
Досить важливим для розуміння авторської позиції є визначення та співвідно- шення понять «інформація» та «знання», які ним даються.
Інформація – це відомості, отримані людиною в процесі діяльності з пізнання інформації. Це осмислені людиною відомості про навколишній світ і процеси, що відбуваються в ньому. Інформація існує незалежно від пізнання її людиною, і лише пізнана інформація стає відомостями.
Інформація має не тільки форму існування, а й якісні характеристики змісту, що дають можливість її класифікувати. Критерії класифікації інформації досить різноманітні. Її можна класифікувати як науково-технічну, газетну, інформацію за- собів масової інформації (друк, радіо, телебачення, кіно), генетичну, нейтрально- оповідальну, ознайомчо-просвітницьку, рекомендаційну, командно-наказову тощо.
Форми пізнання та подання інформації також надто різноманітні [4].
Знання – це перевірений практичною діяльністю людини результат пізнання ві- домостей про навколишній світ.
Таким чином, з огляду на подані визначення (акцент було зроблено на сутність явищ), ми маємо нагоду переконатися у важливості й необхідності встановлення змісту та значення кожного поняття в системі схожих за змістом, їх взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємодії.
Отже, викладене вище, на наше переконання, дає обґрунтовані підстави до достатньо простого, але важливого висновку, що спочатку просто існує інфор- мація як певна характеристика матерії та енергії, потім у результаті спе- цифічної розумової людської діяльності з її пізнання з’являється певна кіль- кість відомостей, які в результаті діяльності з їх пізнання та класифікації перетворюються на нові знання, що можуть стати інтелектуальним про- дуктом і лише надалі перетворитися на інтелектуальну власність, утворив- ши її право.
Останнє нами вважається можливим лише при закріпленні визначень запропо- нованих нами понять у нормативно-правових актах. Це сприятиме більш чіткому та обґрунтованому, а найголовніше – більш конкретному та ефективному застосо- вуванню норм у процесі діяльності із забезпечення захисту інформаційних про- дуктів.
Таким чином, поданий матеріал дає авторові підстави зазначити, що за суто прагматичного підходу до вирішення проблеми, яка диктується станом речей у ін- формаційній сфері, існують суто теоретичні можливості штучно відокремити ін- формаційні правовідносини від права інтелектуальної власності.
Однак, це не призведе до спрощення процедури нормативно-правового регулю- вання цих відносин лише тому, що буде знову ж таки штучно і дещо необґрунтова- но збільшена кількість норм з їх врегулювання.
Адже теоретично та практично можливе створення інформаційного кодексу, модель якого давно існує, який автоматично не замінить 4 книги Цивільного ко- дексу і не відмінить низку законів, що регулюють правовідносини в суто інформа- ційній сфері та право інтелектуальної власності.
На думку автора, вирішення зазначеної теоретико-прикладної проблеми, яка стосується всіх сфер діяльності держави (адже інформацією описується якісний стан політичної, економічної, екологічної сфер діяльності держави), можливе
лише за умови наявності політичної волі до її вирішення шляхом кодифікації різ- ногалузевих норм права. Зазначене можливе лише за умови поєднання зусиль на- уковців і практиків різних державних і недержавних органів та установ.
Список використаних джерел
1. Гордієнко С. Г. Молодому науковцю коротко про необхідне. Науково-практичний по- сібник. – К. : КНТ, 2007. – 92 с.
2. Карабанов М. В. Проблемы развития социальных понятий. – М. : Наука, 1985. – 159 с.
3. Кузнецов В. Понятие и его структура. Методологический анализ. – К., Інстит. філо- соф. НАН України, 1997. – 238 с.
4. Войшвилло Е. К. Понятие как форма мышления : логико-гносеологический анализ / Е. К. Войшвилло. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.
5. Копєйчиков В. В. Правознавство : підручн. / В. В. Копєйчиков. – К. : Юрінком Інтер.
– 2006. – 748 с.
1.1.2. Конкуренція та її правова охорона:
концептуальний підхід
Конкуренція – процес і ситуація
Конкуренція – сутнісна риса майже всіх видів людської діяльності, яким прита- манне зіткнення людських інтересів. Уже в найдавніших пам’ятках вказується, що конкуренція постійно супроводжує життя не тільки людей, а й богів. У «Політи- ці» Аристотеля згадується про конкуренцію як про особливі взаємовідносини між людьми[1]. Економіст Ф. Кене підкреслю вав, що «торгівля …завдяки всесвітній конкуренції стає шкідливою» [2]. Анн Тюрго вказував на користь конкуренції в межах країни між покупцями продукції: «продаж здійснюється тим легше й вигід- ніше, чим більша конкуренція серед покупців» [2] − і на користь конкуренції між підприємцями [2].
Конкуренція в різних аспектах розглядалася в працях: Т. Гоббса (монополії купців – корпорації) [3], Д. Юма (конкурентоспроможність країни)[4], Р. Оуена
(конкуренція – соціальне зло)[4], Дж. Міля («конкуренція – стимул необхідний,
і навряд чи в близькому майбутньому вона втратить своє значення як обов’язкова умова прогресу, а захист конкуренції – це захист від ліні та розумової тупості, відмову від необхідності бути такою ж активною та знаючою людиною, як інші люди»)[5], К. Маркса («конкурентна боротьба, особливо під час вирішальних переворотів у техніці, змушує замінювати старі засоби праці ще до їх природної смерті новими засобами»)[6], Т. Верлена («конкуренція є процесом природного відбору інститутів»)[7], Й. Шумпетера («конкуренція – це творче руйнування, в якому фірми ростуть, виживають або вмирають, а прагнення до надприбутку пере-
віряється в конкурентному оточенні, яке водночас є безкінечним процесом змін і перетворень»[8]; «конкуренція …впливає не тільки тоді, коли вона вже є, але й тоді, коли вона є лише потенційною загрозою. Можна сказати, що вона дисциплі- нує ще до свого настання»)[9].
Конкуренцію традиційно вважають економічною категорією, як правило, голо- вним фактором, що визначає успішність компанії або втратою нею своїх ресурсів.
Адже тільки в процесі конкуренції стає зрозумілим, наскільки інновації компанії та корпоративна культура або реалізація обраної стратегії здатні бути ефективни- ми. Зміна стратегії впливає на зміну конкурентних переваг і навпаки, це зумовлено тим, що ринок не є статичним явищем.
Крім того, варто зазначити, що конкурентні переваги по суті виникають із вар- тості, яку компанія здатна створити для своїх споживачів і яка перевищує витрати на їх створення. Вартість – це те, за що покупці погоджуються сплачувати: висока вартість обумовлюється або більш низьким рівнем цін у порівнянні з ціною конку- рентів на аналогічний товар, або наданням унікальних переваг, що виправдовують більш високу ціну.
Учений К. Ю. Тотьєв пропонує досліджувати конкуренцію на структурному, поведінковому, функціональному (рольовому), комплексному рівнях, розглядаючи її як процес і як ситуацію[10]. Як ситуація конкуренція характеризується наяв- ністю на ринку виробників (споживачів), які мають рівні умови для виробництва, реалізації (споживання) товарів, робіт і послуг. Як процес конкуренція характе- ризується протидією, змагальністю, зіткненням інтересів підприємців у процесі діяльності з виробництва та продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямованої на систематичне отримання прибутку[11]. Конкуренцію не можна розглядати як щось стале, оскільки вона є динамічним процесом.
Конкуренцію розуміють як процес моніторингу та управління конкурентними перевагами, недоліками та зовнішніми загрозами на адресу як суб’єкта, так і його конкурентів із досягнення однієї і тієї ж мети, наприклад, досягнення фактичної конкурентоздатності на конкретному ринку в конкретний проміжок часу[12]. Так,
Р.А. Фатхутдінов до суб’єктів конкуренції відносить:
1) індивідуума (політик, співробітник установи чи організації, підприємець, творчий працівник, спортсмен та ін.);
2) організацію, установу як об’єкт соціально-економічної системи;
3) галузь як сукупність однорідних організації;
4) регіон як сукупність різнорідних організацій та установ на одній території.
До об’єктів, з приводу яких ведеться конкуренція, Р. А. Фатхутдінов відносить:
1) товар; 2) послугу; 3) інформацію; 4) технологію; 5) бренд; 6) сегмент ринку;
7) новації; 8) інвестиції; 9) конкурентоздатний персонал; 10) простір (економіч- ний, інформаційний, інноваційний та ін.)[12].
Двома невід’ємними ознаками вільної (модель досконалої конкуренції) конку- ренції є:
1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців пев-
ного виду товару;
2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців[13].
Конкуренція може мати місце лише в разі відповідності певним суттєвим умо- вам: [14].
На думку М.Х. Хакулова, економічний зміст конкуренції полягає у змагаль- ності між господарюючими суб’єктами за кращі, економічно більш вигідні умови виробництва, реалізації продукції та отримання найбільшого прибутку за наяв- ності умов економічного, юридичного та етичного характеру [13]. При цьому, еконо мічними умовами існування конкуренції є суспільний розподіл праці та спеціа лізація виробництва. Юридичні умови конкуренції складаються із систе- ми юридичних норм і правових інститутів, що встановлюють принципи свобо- ди договорів, охорону приватної власності, юридичної рівності господарюючих суб’єктів, свободи конкуренції. Етичні умови конкуренції характеризуються тим, що в основі господарської діяльності людини лежить особистий інтерес, який полягає в прагненні реалізувати свої послуги та продукцію. Мета конкурентної боротьби між підприємцями полягає в завоюванні максимальної кількості спо- живачів. Засобами досягнення цієї мети в умовах добросовісної, етично допус- тимої конкуренції є підвищення якості пропонованих товарів, послуг, робіт і зни- ження цін на них[15].
На думку М. Леле, бізнес – це не конкуренція, а монополія і, знаючи закони монополії, можна зрозуміти причини успіху одних компаній та невдач інших. Ар- гументи, які наводить автор, дають змогу стверджувати, що є більше підстав по- годитися з такою позицією, ніж відхилити її[16].
Монополія здатна порушувати «правила гри» на ринку. Причинами такої по- ведінки є сама природа монополії. Один із відомих основоположників класичної школи Вільям Петті[4] у своїй праці «Про податки і збори» стверджує, що людина, яка володіє монополією, тобто «виключним правом продажу», може продавати той товар, на який це право поширюється, оцінюючи його як їй заманеться чи за тією ціною, за якою їй заманеться, чи роблячи те й інше у рамках дозволених їй меж.
Умови для утвердження такої монополії полягають у праві винахідників, надаючи їм монополію на власні винаходи на певний термін, і, по-друге, у тому, що завдяки саме монополії, виробництво будь-яких нових виробів, яке потребує початкової великої праці та відповідальності, виявляється хоча б на перших порах сконцен- трованим у руках найбільш кваліфікованих спеціалістів[17].
На нашу думку, варто розглядати конкуренцію як явище і, одночасно, як про- цес. Як явищу конкуренції притаманні характерні тільки для неї ознаки (майнова
та організаційна незалежність постачальників товарів у кількості, достатній для виникнення змагальності між ними; майнова та організаційна незалежність по- купців товарів у кількості, достатній для формування платоспроможності попи- ту і можливості вибору товарів; незалежність дій постачальників та споживачів, відсутність штучного формування умов реалізації товарів на ринку; відсутність економічних та інших перешкод у доступі до сировини, матеріалів і капіталів). Як процес конкуренція є динамічним явищем, яке змінюється, та реагує на зовнішні фактори, якими є попит і пропозиція.
Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» необхідно врахову- вати, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»
економічною конкуренцією є змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господа- рювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість обирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку [18].
Змагання, вочевидь, повинно здійснюватися за певними правилами та з вису- ванням єдиних (тотожних, однакових) вимог до учасників змагання. Виключно за цих умов може йтися про отримання результатів, за яких були дотримані закони (правила, принципи) конкуренції.
Товарний ринок – місце вчинення конкурентного змагання
Конкуренцію як процес можна розглядати лише в межах товарного ринку, що характеризується трьома основними ознаками: часові, територіальні (географіч- ні), товарні межі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ринок товару (товарний ринок) – це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Вод- ночас під товаром розуміють будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукцію, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери). Задіяний ринок товару – відповідний ринок товару, на якому повинні або можуть мати місце узгоджені дії або їх наслідки, а також ринки, суміжні з ним [18].
Суміжний ринок товару – ринок товару, відмінного від товару, що обертається на відповідному ринку, для суб’єктів якого реалізація вироблених товарів або ви- користання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без використання товарів, що обертаються на відповідному ринку товару.
Антиконкурентні узгоджені дії цінового характеру були у 2008 р. найбільш по- ширеними на ринках паливно-енергетичного, агропромислового комплексів і на ринках пасажирських перевезень. На регіональних ринках паливно-енергетичного
комплексу в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Тернопільській і Чернігівській областях виявлено та припинено антиконкурентні дії суб’єктів гос- подарювання, що стосувалися підвищення цін на світлі нафтопродукти, скрапле- ний газ як моторне пальне. До прикладу, на ринках паливно-енергетичного комп- лексу у 2008 р. за антиконкурентні узгоджені дії притягнуто до відповідальності МПП «Лілія», ТОВ «Вейт-ЛТД» і ТОВ «Скіф+», які узгоджено підвищували роз- дрібні ціни на світлі нафтопродукти в Донецькій області протягом жовтня – грудня
2007 р., а також січня – березня 2008 року. На порушників накладено штраф. Від-
повідачами вжито заходів щодо зниження цін на нафтопродукти. У місті Кірово- граді ТОВ Торговий дім «Континіум-Галичина», в особі Черкаської філії, та ВАТ
«Концерн Галнафтогаз», в особі Кіровоградської філії, п’ять разів одночасно під- вищували роздрібні ціни на дизельне пальне протягом червня – липня 2008 р., що- разу встановлюючи їх на однаковому рівні. Тож, маючи на ринку значну ринкову владу (у 2007 р. Товариства, в особі філій, мали сукупну частку на ринку в розмірі 48,8 %, протягом січня – вересня 2008 р. – 39,1 %) вони могли суттєво впливати на цінову ситуацію на цьому ринку. Відповідальність у вигляді штрафів у розмірі 382 тис. грн було застосовано до 30 суб’єктів господарювання, які здійснюють роздріб- ну торгівлю скрапленим газом у межах міста Харкова. З березня до липня 2008 р.
зазначені суб’єкти господарювання одночасно фіксували роздрібні ціни реалізації скрапленого газу до однакового рівня – 3,80 грн за літр. Такі ціни були найвищими в Україні та перевищували середні на 8 %. За результатами розгляду справи ціни було зменшено [19].
На ринках агропромислового комплексу порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосувалися фіксування закупівельних цін на одному рівні на молоко для промислової переробки, були виявлені та припинені органами Анти- монопольного комітету України у Вінницькій, Київській, Полтавській, Рівненській, Сумській і Черкаській областях; узгоджених дій стосовно встановлення цін на цу- кор – у Львівській і Харківській областях, на борошно – Донецькій і Чернігівській областях. До прикладу, ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод», ПП «Білоцерків- ська агропромислова група», ВАТ «Решетилівський маслозавод», ВАТ «Лубенський молочний завод», ЗАТ «Білицький молочноконсервний завод», ЗАТ «Гадячсир», ВАТ «Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів», ЗАТ «Пиря- тинський сирозавод», ТОВ «Миргородський сироробний комбінат» і ВАТ «Глобин- ський маслозавод» одночасно знизили закупівельні ціни на молоко першого ґатун- ку в низці районів Полтавської області та встановили їх на одному рівні [19].
Аналогічне порушення на ринку цукру було припинене Харківським терито- ріальним відділенням з боку ТОВ «Українська продовольча компанія» та НВФ
«Сінтал’Д-ТОВ».
Антиконкурентні узгоджені дії, що стосувалися встановлення цін на пасажир-
ські автоперевезення, органами Антимонопольного комітету України виявлено та припинено в Автономній Республіці Крим, Рівненській, Сумській і Херсонській областях. Антиконкурентні узгоджені дії стосовно обмеження виробництва було виявлено та припинено на ринках роздрібної та дрібногуртової торгівлі сіллю в Чернівецькій області.
ТОВ «Сільпо-31», ТОВ «Західно-Українська торгова компанія «Продторг», ТОВ «Ліга-Прім» і ТОВ «Технонафтозбут» у березні 2008 р. обмежили, а в по- дальшому припинили реалізацію солі через належні їм супермаркети та фірмові магазини міста Чернівці. Однак, виробництво солі не має сезонного характеру, що- місячне споживання солі населенням є стабільним, а інфляційні процеси не могли спричинити різкого зростання попиту через порівняно невелику вартість продукту
[19]. Отже, об’єктивних причин для обмеження та припинення реалізації солі не
існувало. Вчинення таких дій усунуло нормальні конкурентні відносини між учас- никами ринку та призвело до виникнення дефіциту товару.
Таким чином, критеріями конкурентного ринку є: 1) географічні; 2) часові;
3) товарні межі. Це пов’язано з тим, що конкуренція та відповідно конкурент- не правопорушення існує в певних часових, просторових, товарних межах. У зв’язку з чим і порушення конкуренції, у тому числі й антиконкурентні узгоджені дії, можуть бути вчинені лише в певний час, на певній території та з відповідни- ми товарами. Такі критерії застосовуються для визначення характеру конкурен- ції на певному ринку та визначення позитивного (негативного) ефекту від дій, що вчиняються учасниками певного ринку. Наслідки від обмеження, спотворен- ня, усунення конкуренції також можуть проявлятися на певному ринку товарів (робіт, послуг).
Правила визначення товарних меж ринку встановлені Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, за- твердженого Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р (далі – Методика) [13]. Метою визначення монопольного (доміную- чого) становища суб’єктів господарювання на ринку є отримання необхідної інфор- мації для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема, демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією; контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб’єктів господарювання, груп суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень. Відповідно до Мето- дики товарні межі ринку – товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до спо- живання іншого [13].
Товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних
