Міністерство освіти і науки України Державний заклад
«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»
О. О. Чумак.
Психологія особистості.
Навчальний посібник
для організації навчальної роботи з курсу для студентів, що навчаються за
кваліфікаційними рівнями
«бакалавр», «спеціаліст» психологічних та непсихологічних спеціальностей.
Старобільськ
ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка»
2016
УДК 159.923 ББК 88.3 Ч-90
Рецензенти:
Пашко Т. А. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченко.
Терновець О. М. – кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченко.
Донець О. І. – кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної психології та психології управляння Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Чумак О. А.
Ч - 90 Психологія особистості: Навчальний посібник для організації навчальної роботи з курсу для студентів, що навчаються за кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст» психологічних та непсихологічних спеціальностей. / О. О. Чумак ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Старобільськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2016. – 289 с.
Посібник орієнтовано на оптимізацію теоретичної й практичної підготовки студентів психологічних і непсихологічних спеціальностей. Він складений відповідно до основних розділів навчального курсу „психологія особистості”, спирається на класичні, а також сучасні дослідження в цій області й містить багато корисних різноманітних вправ, що допомагають сформувати психологічну компетентність студентів. У ньому представлені різноманітні форми й методи роботи студентів, як для аудиторних, так і для самостійних форм роботи, необхідних для повного й міцного засвоєння базових знань психології.
Книга призначена для студентів психологічних і непсихологічних спеціальностей, викладачів психології.
УДК 159.923 ББК 88.3
Рекомендовано до друку навчально - методичною радою
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № від 2016 року)
© Чумак О. О., 2016
© ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2016
Зміст.
Тема 1.
Поняття особистості і структури особистості у працях вітчизняних психологів.
1. Поняття індивіда, особистості, індивідуальності………...
2. Співвідношення індивідуальності і особистості; біологічне і соціальне в особистості……….
3. Структура особистості………...
Тема 2.
Поняття активності і спрямованості особистості у вітчизняній психології.
1. Активність і спрямованість особистості……….
2. Розвиток особистості………
Тема 3.
Поняття і структура самосвідомості особистості.
1. Поняття самосвідомості та його основної функції………
2. Структура самосвідомості особистості………..
3. Самооцінка і рівень домагань особистості………
4. Поняття про локус-контроль та його види……….
5. Етапи формування самосвідомості……….
Тема 4.
Концепція особистості А. Ф. Лазурського.
1. Поняття розвитку в концепції А. Ф. Лазурського………
2. Ендопсихіка і екзрпсихіка як структура особистості в концепції А. Ф. Лазурського………
3. Рівні психічного розвитку………
4. Чисті типи різних рівнів………
Тема 5.
Концепція особисті К. К. Платонова.
1. Поняття особистості у концепції К. К. Платонова………
2. Структура особистості у концепції К. К. Платонова…………..
3. Характер і здібності в структурі особистості за К. К. Платоновим………...
Тема 6.
Психоаналітична теорія особистості З. Фрейда.
1. Топологічна модель особистості в психоаналізі З. Фрейда…..
2. Структурна модель особистості в теорії З. Фрейда………
3. Розвиток особистості в психоаналізі З. Фрейда………..
4. Комплекс Едіпа та Електри як етап розвитку особистості в теорії З. Фрейда………
Тема 7.
Психологічні механізми захисту.
1. Поняття і види тривоги в теорії З. Фрейда………
2. Поняття і види психологічних захисних механізмів………
3. Типологія конфліктів. Психологічні захисти………...
Тема 8.
Біхевіоризм. Теорія оперантної поведінки Б. Ф. Скінера.
1. Основні поняття теорії оперантної поведінки Б. Ф. Скіннера………
2. Поняття і види підкріплення як основного поняття теорії Б.
Ф. Скіннера……….
3. Поняття т типи режиму підкріплення………..
4. Використання теорії оперантного навчання у педагогічній практиці………...
Тема 9.
Гуманістична психологія А. Г. Маслоу.
1. Мотивація: ієрархія потреб………
2. Причини рідкісної самоактуалізації………...
3. Дефіцитарна мотивація і мотивація розвитку……….
4. Метапатології……….
5. Дефіцитарний образ и метаобраз життя: шлях до
самовдосконалення……….
Тема 10.
Феноменологічне направлення К. Р. Роджерса.
1. Точка зору К. Р. Роджерса на природу людини………
2. Тенденція актуалізації………
3. Я-концепція……….
4. Психічні розлади і психопатологія……….
5. Повноцінно функціонуюча людина………
Передмова.
Даний посібник створений для допомоги студентам, викладачам психології в активному освоєнні сучасної психологічної науки. А також для спонукання студентів до професійної творчості й росту, зближенню науки й практики.
Велику роль у формуванні в студентів уміння аналізувати різні психологічні факти й здійснювати правильні, психологічно обґрунтовані практичні дії відіграє самостійне розв'язання психологічних завдань. Завдання, представлені у даному посібнику передбачають аналіз різноманітних фактів і ситуацій, що вимагають обов'язкового засвоєння основних теоретичних знань по темі.
Досвід викладання психології показує, що розв'язання психологічних задач викликає в студентів підвищений інтерес до психології як науки, сприяє закріпленню засвоєних теоретичних знань, а також прояву й розвитку в студентів творчих здібностей, формуванню вміння мислити й орієнтуватися в багатій різноманітності психологічної дійсності.
Матеріал посібника структуровано відповідно з існуючою на кафедрі психології ЛНУ імені Тараса Шевченка освітньою програмою «Психологія особистості». Розділи посібника представлені основними ключовими темами та найбільш важливими термінами, що її розкривають; до кожної теми складені тестові завдання, що дозволяють перевірити правильність та точність засвоєння теоретичного матеріалу, підібрані задачі (матеріали до багатьох з яких відібрані з художніх творів, кінофільмів, життєвих історій, народного фольклору та т.п.), що дають змогу розкрити та проілюструвати різні теоретичні положення сучасної науки; рекомендована додаткова література до розділу, що вивчається; а також сформульовані завдання для самостійної роботи студента для більш поглибленого вивчення теми.
Теоретична частина представлених у посібнику розділів представляє собою скорочений в об’ємі матеріал з відомого підручника «Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: Основные положения, исследования и
применение» (такі як теор З. Фрейда, Б. Ф. Скіннера, А. Г. Маслоу, К. Р. Роджерса). Глави про поняття
особистості, активності в спрямованості особистості, частково глава про самосвідомість, викладені за підручником А. В. Петровського «Вступ до психології».
Деякі теми, такі як концепція А. Ф. Лазурського, К. К. Платонова викладаються автором в скороченому
вигляді за першоджерелами.
Залежно від профілю факультету й часу, відведеного в його навчальному плані на семінарські, практичні або лабораторні заняття за курсом загальної психології, викладачі в кожному окремому випадку можуть відібрати матеріал для аудиторної й самостійної роботи студентів, визначити процедуру обробки й оцінки результатів виконання завдань, які в найбільшій мірі будуть сприяти розвитку в студентів пізнавальної активності й самостійності в їхній навчальній діяльності по даній дисципліні.
Посібник створювався, насамперед, для первинного ознайомлення з даною областю науки і може служити основою для більш поглибленого дослідження розглянутих теорій.
Поняття особистості і структури особистості у працях вітчизняних психологів.
1. Поняття індивіда, особистості, індивідуальності.
2. Співвідношення індивідуальності і особистості; біологічне і соціальне в особистості.
3. Структура особистості.
Основні поняття.
Індивід, особистість, індивідуальність, біологічне в особистості, соціальне в особистості, інтраіндивідна підструктура особистості, інтеріндивідна підструктура особистості, надіндивідна підструктура особистості.
1. Поняття індивіда, особистості, індивідуальності.
Індивід і особистість.
Людина на світ народжується вже людиною. Це твердження тільки на перший погляд
здається істиною, яка не потребує доказів. Справа в тому, що у людського зародка в генах закладено природні передумови для розвитку власне людських ознак і якостей.
Конфігурація тіла новонародженого передба- чає можливість прямо- ходіння, структура мозку забезпечує можливість роз- витку інтелекту, будова руки - перспективу викори- стання знарядь праці тощо, і цим немовля - уже людина по сумі своїх можливостей -
відрізняється від дитинчати тварини.
Таким чином, доводиться факт належності немовля до людського роду, що фіксується в понятті індивід (на відміну від дитинчати тварини, якого відразу ж після народження на світ і до кінця його життя іменують особиною). У понятті «індивід»
втілена родова приналежність людини. Індивідом можна вважати і новонародженого, і дорослого на стадії дикості, і високоосвіченого жителя цивілізованої країни.
Отже, говорячи про конкретну людину, що він індивід, ми по суті стверджуємо, що він потенційно людина. З'явившись на світ як індивід, людина поступово здобуває особливу соціальну якість, стає особистістю.
Особистість. Особистістю в психології позначається системна (соціальна) якість, що здобувається індивідом у предметній діяльності та спілкуванні і характеризує міру (рівень і якість) представленості суспільних відносин в індивіді.
Що ж таке особистість як особлива соціальна якість індивіда? Перш за все, якщо ми визнаємо, що особистість - це якість індивіда, то ми тим самим стверджуємо єдність індивіда і особистості і одночасно заперечуємо тотожність цих понять (так, наприклад, світлочутливість - якість фотоплівки, але не можна сказати, що фотоплівка - це світлочутливість або що світлочутливість - це фотоплівка).
Далі, «...особистість є системне і тому "надчуттєва"
якість, хоча носієм цієї якості є цілком чуттєвий, тілесний індивід з усіма його природженими та придбаними якостями»
(Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. М.:
Педагогика, 1983. - Т. 1. - С. 385).
Таким чином, поняття «особистість» потребує особливої характеристики, яка могла б описати цю соціальна якість, носієм якого є індивід. І перш за все треба уточнити, чому про особистість можна сказати як про "надчуттєву" якість індивіда («системну і тому "надчуттєве"»). Очевидно, що індивід має цілком чуттєві (тобто доступними сприйняттю за допомогою органів почуттів) властивостями: тілесністю, індивідуальними особливостями поведінки, мовленням, мімікою і т. д. Яким же чином у людини виявляються якості, які не можуть бути сприйнятими в своїй безпосередній чуттєвій формі? Подібно до
того, як додаткова вартість є деяка «надчуттєва» якість, яку у виготовленому предметі ні через який мікроскоп не побачиш, але в якому виявляється втілений не оплачена праця робітника, особистість втілює в собі систему відносин, суспільних за своєю природою, які вміщуються в сферу буття індивіда як його системну якість. Відкрити їх може лише науковий аналіз, чуттєвому сприйняттю вони не доступні.
Якщо родову сутність людини, на відміну від всіх інших живих істот, становить сукупність усіх суспільних відносин, то сутність кожної конкретної людини як особистості складає сукупність конкретних соціальних зв'язків і відносин, в які він виявляється включений як суб'єкт. Вони, ці зв'язки і відносини, поза його межами, тобто в суспільному бутті, і тому безособові, об'єктивні (раб знаходиться в повній залежності від рабовласника), і разом з тим вони всередині, в ньому самому як особистості і тому суб'єктивні (він ненавидить рабовласника покоряється або повстає проти нього, вступає з ним у соціально
-обумовлені зв'язку). Суспільними відносинами в даному
випадку є статусні відносини раб-господар. А особистісними особливостями у раба можуть бути – ненависть до господаря та ін. людей, ненависть до класового суспільства ( та певні психологічні характеристики і певні вчинки, що випливають з цих відносин). Виникнути такі характеристики особистості могли тільки при перенесенні «усередину» індивіда тих суспільних відносин, в які він вступає за життя.
Індивідуальність. Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням психологічних рис і особливостей, які утворюють її індивідуальність, що становлять своєрідність людини, його відмінність від інших людей.
Індивідуальність проявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, переважаючих інтересах, в якостях пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви), в здібностях, індивідуальному стилі діяльності і т. д. Немає двох людей з однаковим поєднанням зазначених психологічних особливостей - особистість людини неповторна у своїй індивідуальності [2].
2. Співвідношення індивідуальності і особистості; біологічне і соціальне в особистості.
Про співвідношення індивідуальності і особистості. В умовах конкретної соціальної групи індивідуально-психологічні якості існують у формі проявів особистості і вони здатні змінюватися в умовах спільної предметної діяльності і спілкування, характерних для даного рівня розвитку групи. Ця гіпотеза в даний час перевірена і підтверджена в ряді конкретних робіт.
Так, у завдання одного дослідження входила перевірка зазначеної вище гіпотези стосовно до навіюваності
(конформності) як властивості особистості, а також до
протилежного явища - самовизначення особистості як феномену міжособистісних відносин в групі. Гіпотеза конкретизувалася в наступній експериментальній процедурі. Ряд реально існуючих груп утворює ієрархію рівнів групового розвитку - від дифузної групи до колективу. Близько третини піддослідних кожної групи незалежно від рівня її розвитку, з даними експерименту, виявляла в незначній ситуації тенденцію до конформності. Про те ж свідчать дані особистісних опитувальників. Питання полягало в тому, як ці випробовувані поведуть себе в умовах експерименту на виявлення феномена самовизначення в групах різного рівня розвитку. Експериментальні дані підтвердили, що індивіди, що входять в групу вищого рівня розвитку, по відношенню до яких при використанні незначних впливів був зроблений висновок про їх податливості груповому тиску, виявляли самовизначення, тобто здатність не піддаватися груповому тиску, захищаючи колективні цінності. Іншими словами, така індивідуально-психологічна якість, як сугестивність, виявляється перетвореною в особистості індивіда, що входить в групу високого рівня розвитку.
Таким чином, очевидно, що структура особистості людини ширше структури індивідуальності. Тому в першу слід включати не тільки риси і загальну будову його індивідуальності, найбільш повно виражені в темпераменті, характері, здібностях і т. д., але і прояви особистості, зафіксовані в групах різного рівня розвитку, у міжіндивідних
відносинах, опосередкованих провідною для цієї групи діяль- ністю.
Біологічне і соціальне в структурі особистості.
Особистість людини, яка є і продуктом, і суб'єктом історичного процесу, не могла зберегти біологічну структуру, рівноправну структурі соціальній. Природні передумови розвитку індивіда, його тілесна організація, його нервова та ендокринна системи, переваги й вади його фізичної організації владно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей.
Однак біологічне, входячи в особистість людини, стає соціальним.
Розповімо про дослідження, в якому вивчалося формування рис особистості людей, чий зріст не перевищував 80-130 див. Було встановлено значну схожість індивідуальних рис цих людей, у яких, крім низького зросту, не було ніяких інших патологічних відхилень. У них спостерігалися специфічний інфантильний гумор, некритичний оптимізм, безпосередність, висока витривалість до ситуацій, що вимагають значного емоційного напруження, відсутність якої б то не було сором'язливості і т. д. Зазначені риси не можуть бути віднесені ні до «эндопсихіки», ні до «экзопсихіки» вже хоча б тому, що будучи результатом природних особливостей карликів, ці риси можуть виникнути і сформуватися тільки в умовах тієї соціальної ситуації, в якій карлики знаходяться з моменту, коли виявилася різниця росту між ними та їхніми однолітками. Саме тому, що оточуючі ставляться до карлика інакше, ніж до інших людей, бачачи в ньому іграшку і висловлюючи здивування, що він може відчувати і думати так само, як і інші, у карликів виникає і фіксується специфічна структура індивідуальності, що маскує їхній пригнічений стан, а іноді й агресивну установку по відношенню до інших і до себе. Якщо на хвилину уявити, що карлик формується в товаристві людей того ж зросту, то стане цілком очевидно, що у нього, як і у всіх його оточуючих формуватимуться зовсім інші риси особистості.
Природні органічні сторони і риси існують у структурі індивідуальності людської особистості як соціально обумовлені її елементи. Природне (анатомічні, фізіологічні та інші якості) і соціальне утворюють єдність і не можуть бути механічно
протиставлені один одному як самосійні підструктури особистості [2].
3. Структура особистості.
Три складові структури особистості. В структуру особистості в першу чергу входить системна організація її індивідуальності, тобто внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема, представлена в будові темпераменту, характеру, здібностей людини, необхідна, але недостатня для розуміння психології особистості.
Особистість, будучи суб'єктом системи дійсних відносин з суспільством, групами, до яких вона інтегрована, не може бути укладена лише в якийсь замкнутий простір всередині органічного тіла індивіда, а виявляє себе у просторі міжіндивідних відносин. Не сам по собі індивід, а процеси міжособистісної взаємодії, в які включені щонайменше два індивіда (а фактично спільність, група), можуть розглядатися як прояви особистості кожного з учасників цієї взаємодії. Так звана інтеріндивідна (зовнішньоіндивідна) підсистема особистості.
Інтраіндивідна і інтеріндивідна підсистеми не покривають всі прояви особистості. Є можливість виділити третю складову структури особистості - метаіндивідну (надіндивідну). Особистість при цьому не тільки виноситься за межі органічного тіла індивіда, але і переміщається за межі його існуючих «тут і тепер» зв'язків з іншими індивідами. У цьому випадку в центрі уваги психолога виявляються «внески» в інших людей, які суб'єкт вільно чи мимоволі здійснює за допомогою своєї діяльності. Індивід як особистість тим самим виступає в якості суб'єкта цих активно вироблених перетворень інтелектуальної та емоційно-вольової сфери так або інакше пов'язаних з ним людей. Мова йде про активний процес свого роду продовження себе в іншому не тільки у момент впливу суб'єкта на інших індивідів, але і за межами безпосереднього миттєвої актуальної взаємодії. Процес і результат фіксації суб'єкта в інших людях, його ідеальної представленості і продовженності в них отримав назву персоналізації.
Явище персоналізації відкриває можливість пояснити завжди хвилювавший людство проблему особистого безсмертя.
Якщо особистість людини не зводиться до її представленості в тілесному суб'єкті, а продовжується в інших людях, то зі смертю
індивіда особистість «повністю» не вмирає. Згадаймо слова О. С. Пушкіна: «Нет, весь я не умру... доколь в подлунном мире
жив будет хоть один пиит». Індивід як носій особистості йде з життя, але, персоналізований в інших людях, він продовжується, породжує у них тяжкі переживання, що пояснюється трагічністю розриву між ідеальною представленістю індивіда і його матеріальним зникненням. У словах «він в нас живе і після смерті» немає ні містики, ні чистої метафоричності — це констатація факту руйнування цілісної психологічної структури при збереженні однієї з її ланок.
Факт персоналізації може бути встановлений експериментально, що отримало підтвердження у великій кількості досліджень, виконаних за допомогою методу відображеної суб'єктності.
Так, наприклад, школярам пропонують дати оцінку розумових, вольових, моральних та інших якостей незнайомого однолітка, чию фотографію їм дають можливість подивитися. Так як сфотографований невідомий, риси обличчя якого недостатньо інформативні для висновків,
оцінки, що даються випробовуваними, аморфні і невизначені.
Його не вважають розумним, але і не стверджують, що він дурний, і т. д. У другій серії досвіду пред'являють аналогічне фото іншого школяра. Але при цьому включається фонограма, на якій записаний голос педагога. При цьому зміст того, що він говорить, фактично не вловлюється випробуваним, тим більше, що воно не має ніякого відношення до задачі оцінки портрета.
Між тим голос одного педагога призводить до різкої поляризації оцінок - незнайомець оцінюється як дурний, злий, хитрий і т. п.
або, навпаки, як розумний, добрий, простодушний і т. п., а голос іншого залишає оцінки настільки ж аморфними, якими вони були в першій експериментальній серії. Очевидно, що перший педагог більшою мірою особистісно представлений, персоналізований у своїх учнях.
Таким чином, у структуру особистості людини входять три утворювання три підсистеми: індивідуальність особистості, її представленість в системі міжособистісних відносин і, нарешті, в інших людях.
Єдність розгляду особистості у всіх трьох її підструктурах покажемо на прикладі такої важливої її характеристики, як авторитетність.
Авторитет складається в системі міжіндивідних відносин і залежно від рівня розвитку групи проявляється в одних спільнотах як жорсткий авторитаризм, реалізація прав сильного, як «авторитет влади» по перевазі, а в інших високорозвинених, групах - як демократична «влада авторитету», особистісне виступає як групове, групове як особистісне (інтеріндивідна підсистема особистості). В рамках метаіндивідної підсистеми особистості авторитетність - це визнання іншими за індивідом права приймати значимі для них рішення в значущих обставин, результат того вкладу, який він вніс своєю діяльністю в їх особистісні смисли. У низкорозвинених групах - це наслідок конформності її членів, в групах типу колективу - результат самовизначення. Таким чином, авторитетність — це ідеальна представленість суб'єкта насамперед в інших (він може не знати про ступінь своєї авторитетності) і тільки у зв'язку з цим в самому суб'єкті. Нарешті, у внутрішньоіндтвідному «просторі»
особистості — це комплекс психологічних якостей суб'єкта: в
одному випадку — свавілля, жорстокість, завищена самооцінка, нетерпимість до критики, в іншому - принциповість, високий інтелект, доброзичливість, розумна вимогливість і т. д.
(інтраіндивідна підсистема особистості).
Отже, щоб зрозуміти особистість учня, педагог повинен розглядати школяра в системі його дійсних відносин з однолітками, батьками і вчителями, а не як утворену жорстким поєднанням «атомів» індивідуальних якостей ізольовану
«молекулу» в організмі класу і школи. Необхідно вивчити і групи, в які він входить, в яких він діє і спілкується, виробляє і приймає «вклади», здійснюючи перетворення інтелектуальної та емоційної сфери інших людей і в свою чергу зазнаючи зміни, прийнявши «вклади» від них. В центрі уваги вчителя повинні перебувати активність особистості і характер її соціально значущої спрямованості [2].
Структура особистості в концепції С. Л. Рубінштейна. На думку С. Л. Рубінштейна процес вивчення психічного образу особистості передбачає вирішення трьох питань:
• чого прагне особистість, що для нього привабливо, до чого він прагне? Це питання про спрямованість, установки і тенденції, потреби, інтереси, ідеали;
• що може особистість? Це питання про здібності, про таланти людини, про його обдарованості;
• що особистість є, що з його тенденцій і установок увійшло у плоть і кров і закріпилося в якості стрижневих особливостей особистості. Це питання про характер.
Виділивши ці аспекти психічного образу особистості, С. Л. Рубінштейн підкреслював, що вони взаємопов'язані і взаємообумовлені, що в конкретній діяльності вони поєднані в єдине ціле. Спрямованість особистості, її установки, породжуючи в однорідних ситуаціях певні вчинки, переходять потім в характер і закріплюються в ньому у вигляді властивостей. Наявність же інтересів до певної області діяльності стимулює розвиток здібностей у цьому напрямі, а наявність здібностей, обумовлюючи успішну роботу, стимулює інтерес до неї.
Також тісно пов'язані між собою здібності і характер.
Наявність здібностей породжує у людини впевненість у собі, твердість і рішучість або, навпаки, зарозумілість або безтурботність. Одно і властивості характеру обумовлюють розвиток здібностей, оскільки здібності розвиваються за допомогою їх реалізації, а це в свою чергу залежить від властивостей характеру – цілеспрямованості, наполегливості і т.п. Таким чином, у реальному житті всі сторони, аспекти психічного образу особистості, переходячи один в одного, утворюють нерозривну єдність [1].
Розв’язання задач.
1. Віднесіть нижче приведені ознаки до одного з двох понять – індивід, особистість.
а) висока чутливість нервової системи;
б) словесно–логічне запам’ятовування;
в) переважання процесу збудження над гальмуванням;
г) абстрактне мислення;
д) здатність володіти своєю поведінкою;
е) тонкий нюх;
ж) здатність до емпатії;
з) висока швидкість утворення умовних зв'язків;
і) здатність до виділення себе з навколишнього світу;
к) відповідальність за свої вчинки;
л) функціональна спеціалізація півкуль головного мозку.
2. Нижче подані зразки прояву рис індивіда та особистості поведінки людини. Вкажіть, які зразки відповідають індивіда, а які особистості.
а) У дівчинки спостерігається уповільненість в моториці, у мові, мисленні і в протіканні інших пізнавальних процесів, виникненні почуттів. Вона поволі і насилу перемикається з одного виду діяльності на інший;
б) Наш колега розповів нам про те, як він розподіляє свій вільний від роботи час між спортом і навчанням в університеті;
в) Пан Т. став членом комуністичної партії України;
г) Один Анатолія відрізняється виразною мімікою, різкими рухами і швидкою ходою;
д) Вчитель географії вніс пропозицію, реалізація якого істотно збільшила успішність у всій школі;
е) У нашого керівника чудова дикція і приємний голос.
3. До якої з підструктур особистості (за А. В. Петровським) можна віднести кожне з наступних висловлювань.
а) У дитячому саду діти люблять бути разом з Сергієм і навіть пропонують йому особисті речі, щоб він погодився з ними пограти;
б) Він вдивлявся в кожного нового знайомого з особливою увагою, прагнучи його зрозуміти. Мабуть, у нього був великий інтерес до людини;
в) М. І. — людина із сильною волею, якщо вже намітить яку- небудь мету, обов'язково прагне її досягти. Сказав, наприклад, що кине палити, і кинув!
г) Незабаром після появи С. М. у бригаді виявилося, що він безумовно симпатичний жіночої частини колективу;
д) У мене був учитель. Я втратив з ним зв'язок. Кажуть, що через кілька років після нашого випуску він перебрався на Сахалін. Але в скрутну хвилину я подумки раджуся з ним: «Що б він сказав з цього приводу, як би вчинив на моєму місці?» [4].
4. Визначте, про який подструктуре з теорії особистості А. В. Петровського йдеться.
а) У "Старому" Ю. Трифонова читаємо: "Дружина Павла Євграфовича померла, але сумління її жива"[4];
б) Я памятник себе воздвиг нерукотворный, К нему не зарастёт народная тропа,
Вознёсся выше он главою непокорной Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру - душа в заветной лире Мой прах переживёт и тленья убежит - И славен буду я, доколь в подлунном мире Жив будет хоть один пиит.
Слух обо мне пройдёт по всей Руси великой, И назовёт меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгус, и друг степей калмык.
И долго буду тем любезен я народу, Что чувства добрые я лирой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал.
Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца;
Хвалу и клевету приемли равнодушно И не оспаривай глупца (А. С. Пушкин)[3].
в) «Нехай ти помер!.. Але в пісні сміливих і сильних духом завжди ти будеш живим прикладом, закликом гордим до свободи, до світла!» (М. Гіркий) [4].
Список використаної літератури.
1. Аверин В. А. Психология личности : учеб. пособие / В. А. Аверин. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 1999. –
89 с.
2. Введение в психологию / Под общ. ред. проф.
А. В. Петровского. — Москва: Издательский центр
«Академия», 1996. - 496 с.
3. Пушкин А. С. Полное собрание сочинений : в 10 т. / А. С. Пушкин ; Акад. наук СССР. Ин-т русской литературы
(Пушкинский дом). – Изд. 3-е. – М. : Изд-во Акад. наук СССР, 1962– . –
Т. 1 : Стихотворения. 1813–1820. – 1962. – 535 с. : 1 л. порт.
4. Штейнмец А. Э. Общая психология : учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведения / А. Э. Штейнмец. – М. : Академия, 2006. – 288 с.
Список рекомендованої літератури.
1. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев.– 2-е изд. – М. : Политиздат, 1977. – 304 с.
2. Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. - Ростов-на-Дону: издательство "Феникс", 1996. - 512 с.
3. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб. и др. : Питер, 2003. – 705, [7] c.
Поняття активності і спрямованості особистості у вітчизняній психології.
1. Активність і спрямованість особистості.
2. Розвиток особистості.
Основні поняття.
Активність особистості, активна життєва позиція, наднормативна активність, спрямованість особистості, інтерес, переконання, психологічна установка, рушійні сили розвитку.
1. Активність і спрямованість особистості.
Під активністю особистості розуміється здатність людини здійснювати суспільно значимі перетворення навколишнього світу , що проявляються в спілкуванні, спільній діяльності, творчості.
Найбільш загальна, інтегральна характеристика активності особи — активна життєва позиція, що виражається в її ідейній принциповості, послідовності у відстоюванні своїх поглядів, єдність слова і справи.
Одним з найістотніших проявів активної життєвої позиції, є так звана наднормативна активність у суспільно корисній діяльності. Наднормативна активність передбачає здійснення діяльності, яка не є строго обов'язковою для даної особистості, але яка відповідає вищим ідеалам і цінностям суспільства. Ніхто за нормами трудового права не може
пред'явити вимогу робочого перевищувати своє денне завдання, працювати в рахунок майбутнього року, виконувати не тільки свою норму, але і норму товариша по цеху, який загинув смертю хоробрих при захисті Батьківщини, віддати свої заощадження в Фонд миру, на спорудження пам'ятника і т. д. Разом з тим педагогові треба вміти відрізняти наднормативну активність від її показного демонстрування. Учень, не виявляє належної активності в обов’язковій для нього, тобто нормативної, діяльності (навчанні, трудовій підготовці тощо), іншого разу намагається справити на всіх враження своєю
«наднормативною» активністю. Викликавшись оформити
стінгазету, він, бути може, тим самим розраховує прикрити свою бездіяльність, яка стає помітною для колективу.
Наднормативна активність не може існувати поза і крім нормативної активності.
Якщо при вирішенні питання про те, чому людина стає активніше, ми аналізуємо сутність потреб, в яких виражено стан нужди в чому або
кому-небудь, що приводить до активності, то для того, щоб визначити, у що виллється активність, необхідно проаналізувати, чим визначається її спрямованість, куди і на що ця активність орієнтована.
Наприклад, школяр хоче продовжити освіту у ВНЗ.
Однак сама ця потреба (загальна для дуже багатьох учнів) ще нічого не говорить про його мотиви (тобто про те, заради чого він буде здійснювати ті чи інші дії (наприклад, вступати до ВНЗ заради престижу, або щоб не засмутити батьків, або щоб оволодіти знаннями і вміннями за привабливою спеціальності, або щоб продовжити період навчання - не важливо де). Зовні дії по підготовці до ВНЗ можуть виглядати одними і тими ж, однак психологічно вони зовсім різні, оскільки різні їхні мотиви.
Очевидно, що і в перспективі значення мотивів для подальшого
професійного розвитку особистості також буде різним: для одних студентів навчання буде сходинкою до поглиблення своєї особистості, оволодіння знаннями і навичками, для інших -
«промайне, не залишивши помітного сліду», так як їх мотиви були чисто зовнішніми, минущими.
Сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність особи і відносно незалежних від наявних ситуацій, називається спрямованістю особистості людини.
Самі мотиви можуть приймати наступні форми існування: інтереси, переконання, установки.
Інтереси. Інтерес — мотив, що сприяє орієнтуванню в якій-небудь області, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому відображенню дійсності. Суб'єктивно для індивіда - інтерес виявляється в позитивному емоційному тоні, який набуває процес пізнання, бажання глибше ознайомитися з об'єктом, дізнатися про нього ще більше, зрозуміти його.
Задоволення інтересу, що виражає спрямованість особистості, як правило, не призводить до його згасання, а внутрішньо перебудовуючи, збагачуючи і поглиблюючи його, викликає виникнення нових інтересів, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності.
Таким чином, інтереси виступають в якості постійного спонукального механізму пізнання.
Переконання. Переконання - це система мотивів особистості, що спонукають її діяти у відповідності зі своїми поглядами, принципами, світоглядом. Зміст потреб, що виступають у формі переконання - це знання про навколишній світ природи і суспільства, їх певне розуміння. Коли ці знання утворюють впорядковану і внутрішньо організовану систему поглядів (філософських, естетичних, етичних, природничо- наукових та інших), то вони можуть розглядатися як світогляд.
Мотиви, про які йшла до цих пір мова, характеризуються насамперед тим, що вони є усвідомленими.
Іншими словами, людина, у якої вони виникають, віддає собі звіт в тому, що спонукає його до діяльності, що є змістом його потреб. Однак далеко не всі мотиви входять в дану категорію.
Важливу область мотивації людських дій і вчинків утворюють неусвідомлювані спонукання, до розгляду яких ми і переходимо.
Психологічна установка. Психологічна установка — це неусвідомлювана особистістю готовність діяти певним чином, що веде до побудови або зміни способу і характеру поведінки, сприйняття і спілкування. Явища психологічної установки присвячено величезну кількість експериментальних досліджень. Опишемо деякі з них.
Є такий приклад, коли двом групам студентів показували фотографію одного і того ж чоловіка, причому першій групі він був представлений як видатний вчений, а другій - як злочинець. Учасники експерименту у першому випадку характеризували чоловіка доброго, захопленого, розумного і т. д. А в другому випадку як хитрого, підступного...
Цілком очевидно, що установка вплинула на всю систему суджень і оцінок студентів і істотно орієнтувала процес сприйняття.
Двома канадськими психологами був поставлений експеримент, який продемонстрував дію установки в умовах навчання в коледжі. Спочатку психологи провели обстеження всіх учнів. Передбачалося, що вони визначають ступінь розумової обдарованості кожного. Однак реально подібну задачу дослідники перед собою не ставили, і кінцеві результати обстеження в подальшій роботі не враховувалися. Між тим викладачам коледжу були повідомлені фіктивні результати визначення обдарованості тільки що надійшли в коледж і досі невідомих їм молодих людей. Дослідники абсолютно довільно розділили всіх учнів на три підгрупи. Щодо першої підгрупи викладачам коледжу була надана інформація, що вона складається суцільно з високоінтелектуальних молодих людей.
Друга підгрупа була охарактеризована як така, що показала найнижчі результати. Третя - була подана як середня по розумової обдарованості. Потім всі учні були розподілені по різним навчальним групам, але відповідними «ярликами» вони вже були забезпечені, і ті, кому їх потрібно було навчати, добре знали і пам'ятали їх.
До кінця року з'ясувалися успіхи студентів у навчанні.
Перша підгрупа радувала викладачів навчальними
