А. М. Домановський ...1011 — 1017 — 1037...?

Мініатюра ΧΙΙΙ (ΧV) ст.

А. М. Домановський ...1011 — 1017 — 1037...?

ТИСЯЧОЛІТТЯ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ*

Там, де стоїш ти, біла й золотава, О ліліє струнка в намисті рос, Яку плекала мудрість Ярослава!

...

Там, де священна сутінь залягла Й в дрімотнім сні спочила Візантія,— ...

Свята Софія, ясна й незрушима.

Росте легендою в блакить.

Юрій Клен. Софія

К

* Пропоновану увазі читачів лекцію вперше було виголошено під час Наукових зборів Харківського історико-філологічного товариства 25 грудня 2012 р. під назвою «...1011 — 1017 — 1037... Тисячоліття Софії Київської: (поза)наукова “дискусія” у (поза)науковому контексті» (Див.: http://keui.wordpress.com/2012/12/18/news-226/ ; http://www.hi-phi.org.ua/

novyny/naukovi-zbory-khift-25-12-2012-protokol-137). Відтоді її у скороченому варіанті було включено до курсів з історії України та історії української культури, і понад 10 разів про- читано на низці факультетів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (факультет психології, медичний факультет, геолого-географічний факультет) і Харківсько- го національного автомобільно-дорожнього університету (факультет транспортних систем, автомобільний факультет). Викладені у лекції наукові висновки, думки і спостереження не є оригінальними і повністю запозичені з наукової, науково-популярної і публіцистичної літе- ратури, скорочений список якої наведено наприкінці тексту лекції.

науковцями. Останніми роками наукове вивчення Св. Софії стало пред- метом підвищеної уваги суспільства і спричинило низку (поза)наукових дискусій (і скандальних подій), пов’язаних із питанням про дату побудови храму і, відповідно, святкування тисячоліття з часу його спорудження.

11 червня 2010 р. Президентом України В. Ф. Януковичем було підписа- но Указ № 682/2010 «Про відзначення 1000-річчя заснування Софійського собору», у якому йшлося про забезпечення відповідних заходів зі святку- вання 1000-літньоого ювілею заснування цієї пам’ятки у 2011 р. Наприкін- ці вересня 2011 р. урочистості з приводу 1000-ліття Софії Київської відбу- лися у Києві. Підставою для святкування стала розроблена і представлена як до українських владних структур, так і до ЮНЕСКО наукова концепція

«Датування Софії Київської у світлі новітніх фактичних даних» авторства співробітників Національного заповідника «Софія Київська» Н. М. Нікі- тенко і В. В. Корнієнка, у якій стверджується: «Можна датувати її (Софії — А. Д.) закладення (посвячення) неділею 4 листопада 1011 р., а завершення (освячення—інавгурацію) — неділею 11 травня 1018 р. Саме на ці дати припали недільні (Господні) дні, в які могли освятити Софійський собор (дім Господній). Тобто собор був закладений і майже закінчений князем Володимиром, хрестителем Русі в 1011—1015 рр., а завершений його си- ном Ярославом у 1018 р.».

Концепція є підсумком багаторічних досліджень Н. М. Нікітенко і В. В. Корнієнка, однак їхні численні дотеперішні публікації не знайшли вагомої підтримки ні в українських, ані у зарубіжних наукових колах, а пропоновані ними датування хіба що вряди-годи згадують як курйозні в узагальнюючих працях з історії архітектури і мистецтва Давньої Русі.

Інші відомі дослідники історії, археології, архітектури і мистецтва Київ- ської Русі вкрай скептично поставилися до концепції Нікітенко-Корнієнка, особливо коли справа дійшла до підготовки офіційних урочистостей на державному рівні. Концепція послідовно критикувалася на кількох кон- ференціях, що відбулися у Києві, Санкт-Петербурзі і Новгороді Великому впродовж 2009—2010 рр. Найважливішим із цих зібрань став Круглий стіл

«Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань», який відбувся у Києві 7 квітня 2010 р.

Високої напруги сягнула полемічна боротьба як прибічників, так і про- тивників концепції нового датування спорудження церкви Святої Софії Ки- ївської й у засобах масової інформації. При цьому навіть побіжний огляд газетних статей і новинарних відеоматеріалів засвідчує, що журналісти мало не одностайно прихильно поставилися до нового датування спору- дження Софії, створивши для його активного просування сприятливий ін- формаційний фон. Адміністративному ж закріпленню сприяла на той час

офіційна позиція владних структур, обумовлена необхідністю виконувати вже згаданий Указ Президента.

Натомість науковці мало не одностайно виступили на заперечення ново- го датування. Варто звернути увагу на опубліковані у матеріалах Круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань»

численні матеріали, у яких ішлося про слабку доказову базу концепції Нікітенко-Корнієнка і через це безпідставність святкування тисячоліття Софії Київської 2011 р. Все це сприяло посиленню інтересу громадськості до проблеми датування спорудження Софійського собору в Києві, робило її не лише науково, але й суспільно актуальною.

Зрештою, обидві сторони зійшли до банальних обвинувачень одна одну у влаштуванні не фахового наукового обговорення проблеми, а «типових піар-акцій», «виступів заангажованих державних службовців та наукових співробітників» з одного боку, і «погромницького круглого столу», на яко- му відбувалася «не рівноправна толерантна дискусія, а банальне «судили- ще» на кшталт тих, що практикувалися за тоталітарних часів» з другого.

Зацікавленому ж не так з’ясуваннями особистих стосунків між окремими науковцями, як науковою істиною сторонньому спостерігачеві залишалося в такій ситуації лише одне—спробувати самотужки розібратися як у новій концепції Нікітенко-Корнієнка, так і традиційних датуваннях споруджен- ня Софії Київської 1017 або ж 1037 рр.

Оскільки обмежитися розглядом однієї лише концепції Нікітенко-Кор- нієнка було б з наукової точки зору хибним, ми звернулися також до двох традиційних точок зору про закладення Софії Київської або у 1017 р., або у 1037 р., кожна з яких має давню історіографічну традицію і вже усталене коло джерел для підтвердження чи спростування. Ранню дату обстоювали митрополит Євгеній (Болховітінов), Д. Айналов, М. Брунов, М. Воронін, М. Іль’їн, П. Толочко, С. Висоцький, Г. Логвин та ін., пізню— М. Макси- мович, П. Лебединцев, М. Каргер, Ю. Асєєвим, А. Поппе.

Точка зору Н. М. Нікітенко і В. В. Корнієнка, згідно з якою собор було закладено 4 листопада 1011 р., а його будівництво завершено і споруду освячено 11 травня 1018 р. не має жодних прямих літописних підтвер- джень —у жодному літописі 1011 р. не згадується як рік закладання, а чи 1018 р. як рік освячення Софійського собору. При цьому, однак, концепція Нікітенко-Корнієнка видається авторами як така, що є всебічно обґрунто- ваною завдяки залученню найрізноманітніших джерел— іконографічних, письмових, архітектурно-археологічних, графіті. Це вимагає послідовно розглянути ключові моменти аргументації науковців послідовно за усіма чотирма типами джерел.

Іконографічні джерела концепції

Вперше ідею про третє, альтернативне 1017 і 1037 рр. датування спору- дження собору Софії у Києві було висловлено Н. М. Нікітенко у другій по- ловині 1980-х рр., причому тоді у якості дат закладення і освячення храму пропонувалися не 1011 і 1018 рр., а 1007 і 1017 рр. Можливість датувати заснування церкви часом правління Володимира в той час була спричине- на новим трактуванням-реконструкцією групового князівського портрету у центральному нефі собору (рис. 4), здійсненою Н. М. Нікітенко (рис. 7).

Ця реконструкція, на думку дослідниці, була достатньою підставою для перегляду датування собору.

Князівський портрет відомий за малюнком голландського художника А. ван Вестерфельда, скопійованим у XVIII ст. і пізніше опублікованим І. Я. Смирновим (рис. 5). Дослідники критично оцінюють це джерело, оскільки навряд чи замальовка 1651 р. відображає реальний стан фрес- ки давньоруської доби, тим більше, що фреску на ньому зображено після часткового руйнування і поновлення у ΧVII ст. Однак саме відштовхую- чись від цього джерела, чи, точніше його реконструкції, Н. М. Нікітенко здійснила перегляд також письмових джерел щодо датування заснування Софії Київської, з яких ключовим стало «Слово про закон і благодать» ми- трополита Іларіона.

Втім, перед розглядом цих джерел варто докладніше зупинитися на новому розумінні княжого портрету, оскільки воно стало не лише від- правною точкою нового датування, запропонованого Н. М. Нікітенко, але і його стрижневою основою.

На думку дослідниці, на західній стіні собору було зображено реаль- ну церемонію освячення Софійської церкви, яка символізувала перемогу християнства на Русі, і, оскільки Русь хрестив не Ярослав, а Володимир, то й зображеною має бути сім’я Володимира, а не Ярослава. На Володи- мира, зокрема, немов би вказує відсутність подібності у зображенні хра- ма в руках князя (рис. 10) з реальними архітектурними формами Святої Софії Київської (рис. 2). Натомість Н. М. Нікітенко вбачає у формах хра- му подібність до Десятинної церкви і пропонує трактувати предмет у ру- ках князя як «дароносний сосуд-єрусалим», що символізував охрещену Русь —«Новий Єрусалим». На жаль, хоча б якимось чином верифікувати це припущення дослідниці неможливо — достовірні дані про зовнішній вигляд Десятинної церкви відсутні, існуючі ж на сьогодні понад десять варіантів її реконструкції (див., наприклад, рис. 8, 9) залишаються дис- кусійними. До того ж, зазвичай моделі храмів у руках донаторів мали суто символічний характер, і їхні форми повністю не відповідають не лише

реальним храмам, але навіть основним архітектурним типам церковних споруд.

Наступна за Н. М. Нікітенко ключова фігура фрески — зображення дружини князя навпроти нього (рис. 11). Цю фігуру дослідниця вважає портретом дружини Володимира Анни. Атрибуція довільна, оскільки дав- ніх зображень княгині не існує, а порівняння з фрескою північної вежі (у замальовці аж середини ХІХ ст. (рис. 12), що її сама ж Н. М. Нікітенко потрактовує як зображення коронаційного виходу принцеси Анни під час укладання династичного союзу (заручин) з князем Володимиром), аж ніяк не може вважатися переконливим (див.: рис. 13).

Втім, навіть якщо погодитися, що на фресці зображено саме Анну, це лише додає побудові Н. М. Нікітенко додаткової проблеми. Оскільки княгиня померла 1011 р., дослідниця доходить висновку, що собор мав існувати вже до її смерті. Спочатку Н. М. Нікітенко вважала, що собор було закладено 1007 р., а освячено ще за життя Анни 4 листопада 1011 р.

Певний час собор залишався неоздобленим, бо будівельники очікували, коли остаточно осядуть і просохнуть стіни, однак поспішити з освячен- ням Володимира змусила хвороба дружини. Пізніше, однак, вона пере- глянула свої датування, і, згідно з теперішньою концепцією, на 4 листо- пада 1011 р. припадає не освячення недооздобленого храму, а закладення його будівництва. Відповідно, на фресці має бути зображене не освячення, а закладення Софії, і тоді її трактування у якості зображення «урочисто- го церемоніального виходу в храм сім’ї київського князя» втрачає будь- який сенс, бо самого храму ще не існувало! Таким чином, неодноразо- во повторювана Н. М. Нікітенко теза, що на фресці зображено реальну подію освячення храму у світлі її таки нових датувань втрачає будь-яке підґрунтя: на 1018 р., коли, за концепцією Нікітенко-Корнієнка було про- ведено церемонію освячення храму, Анна (та й Володимир!) вже давно померли.

Відмовившись, таким чином, від початкової інтерпретації фрески як зо- браження урочистої церемонії освячення храму, Н. М. Нікітенко, однак, не відмовилася від первісної ідеї трактувати її як ілюстрацію реальної події, але тепер вже не освячення, а закладення Софії. З цією метою вона звер- нула увагу на фон замальовки А. вон Вестерфельда, на якому, на її думку, зображено «поле поза городом»: «на рисунке Вестерфельда персонажи фрески шествуют по холмистой местности, покрытой полевой раститель- ностью, а фигура Владимира отбрасывает тень на северо-запад, значит, ил- люстрируемая церемония происходит летним утром на «поле вне града».

Однак таке пояснення, на думку її опонентів, не витримує жодної критики, оскільки подібні замальовки краєвидів і природних ландшафтів— загаль-

ний топос візантійського мистецтва у якості фону, що мав символізувати зображення райських садів; такі пейзажі є звичною нижньою частиною багатьох фігурних композицій.

Нарешті, важливого значення набуває трактування Н. М. Нікітенко центральної частини фрески. Заперечуючи ктиторський характер фрески, згідно з яким князь мав би підносити модель собору Ісусу Христу (так це зроблено на реконструкціях В. Н. Лазарева, С. О. Висоцького і А. Поппе (рис. 6)), дослідниця стверджує, що зображення Спасителя не могло пере- бувати позаду вірян, які стояли обличчям до вівтаря і під ногами князя, який перебував на хорах. Спочатку було припущено, що в центрі розмі- щувалася фігура митрополита у супроводі священиків, але згодом— мар- мурова панель з символом престолу. Н. Б. Козак зауважує, що «князь під- носить модель храму не Христові, а на «мармурову панель» і назустріч княгині, а якщо прийняти пояснення Автора (Н. М. Нікітенко—А. Д.), що

«об’єднуючою ланкою» було княже подружжя, яке під час служби стояло на хорах якраз над центральною частиною композиції, то в такому разі князь підносив модель сам собі, а потім, після смерті, своїм нащадкам.

Аналогів такому композиційному укладу не збереглось в пам’ятках візан- тійської іконографії». Більше того, при цьому чомусь повністю зігнорова- но свідчення руських паломників ХІІ—XIV ст., згідно з якими над західни- ми дверми Святої Софії вони бачили ікону Спаса.

Зрештою, Н. Б. Козак підсумовує: «Жодне твердження Н. Нікітенко щодо

«атрибуції» чи інтерпретації княжого портрета не може вважатися доказом або аргументом у дискусії довкола датування Святої Софії в Києві».

Письмові джерела концепції

Літописні статті, що датують закладення Софії 1017 р. чи 1037 р., відкидаються Н. М. Нікітенко завдяки ідеологічній критиці: на її думку літопис було сфальсифіковано придворним літописцем з метою звели- чення Ярослава, якому приписувалися досягнення батька. Втім, важливі- шою є її увага до «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона, з твердженням якого Ярослав немов би закінчив починання Володимира, як біблейський Соломон справи Давидові у спорудженні Єрусалимського храму: «недоконьчаная твоа (Володимира—А. Д.) наконьча, акы Соломон Давыдова, иже дом Божий велыкий святый Его Премудрости създа на свя- тость и освящение граду твоему».

На підставі процитованого вислову Іларіона Д. В. Айналов дійшов вис- новку, що ідея спорудження Святої Софії Київської належала ще князю Володимирові Великому, але через смерть він не встиг втілити її в життя.

Його ж син Ярослав Мудрий, немов би виконуючи волю батька, довів спра- ву до логічного завершення: «Уподобление Владимира Давыду, а Ярослава Соломону, из которых второй исполняет завет первого по постройке Иеру- салимского храма, отводит на долю Ярослава только выполнение планов Владимира по созданию церкви св. Софии, а не самостоятельное изобре- тение этого плана». Саме цю тезу розвиває Н. М. Нікітенко, розуміючи текст Іларіона не як риторичну алегорію, звернену до Володимира, а суто буквально, і стверджуючи, що Ярослав лише закінчив будову, розпочату його батьком Володимиром.

З огляду на той факт, що «Слово...» Іларіона мало в такому разі бути виголошеним одночасно або ж максимально близько до моменту завер- шення спорудження Софійського собору, Н. М. Нікітенко датує його ча- сом повного збігу Великодня і Благовіщення (так зване Кіріо) 1022 року.

Це ультрараннє датування не було підтримане жодним з дослідників, які звернули увагу на той факт, що у «Слові...» згадуються «онуки і правнуки»

Володимира, тобто сини і онуки Ярослава. Оскільки ж перший із внуків Ярослава народився не раніше межі 1030-х—1040-х рр., а другий— не ра- ніше кінця 1040-х рр., то й «Слово...» має датуватися аж ніяк не 1022 р., а щонайраніше 1040-ми рр. 1022 року правнуки Володимира ще не наро- дилися, а з онуків був один лише Володимир Ярославович, якому щойно виповнилося два роки (народився 1020 р.).

Спроба Н. М. Нікітенко відповісти на ці критичні зауваження спричи- нила побудову нею складної конструкції, згідно з якою основна первісна частина слова була виголошена 1022 р., а усілякі «незручні» реалії потрап- ляли до нього під час наступних виголошень в різний час й у різних міс- цях: у Десятинній церкві на день пам’яті Володимира, у Благовіщенській церкві над Золотими воротами з приводу завершення спорудження «міста Ярослава» або під час поставлення Іларіона митрополитом 1051 р. у Со- фійському соборі.

В будь-якому разі, навіть буквальне розуміння алегорії Іларіона про Ярослава як продовжувача справ Володимира і порівняння їх, відповід- но, з Соломоном (Ярослав) і Давидом (Володимир), на якому наполягає Н. М. Нікітенко, може вести до зовсім інакшого розуміння ситуації, аб- солютно невигідного для побудов дослідниці. Наводимо трактування О. П. Толочка та Є. І. Архіпової: згідно з Біблією Господь заборонив Да- виду (в нашому випадку Володимирові) будувати свій храм, оскільки той пролив надто багато крові (1 Пар. 22:8; 1 Пар. 28:3), сказавши: «Соломон, син твій, побудує дім Мій і двори Мої» (1 Пар. 28:6).

Зрештою, у свідченні Іларіона в будь-якому разі годі шукати згадки 1011 р. як дати закладення Софії. Більше того, ця дата не згадується в жод-

ному давньоруському джерелі. То звідки ж отримує її Н. М. Нікітенко?

Як виявляється, з джерел значно пізніших, а саме з напису, виконаного на честь реставрації Софійського собору київським митрополитом Петром Могилою (рис. 14, 15). Причому саме на цьому написі дослідниця наголо- шує як чи не на найважливішому доказі: «Найбільш значущим є те, що у самій Софії зазначався точний час її заснування— 1011 рік!».

Втім, перш за все звертає на себе увагу пізнє походження свідчення, яке Н. М. Нікітенко робить одним з наріжних каменів своєї концепції, і яке єдине містить згадку про 1011 р. Цей напис було виконано на честь рестав- рації Софійського собору київським митрополитом Петром Могилою аж 1634 р., причому звідки автори напису взяли зазначену дату, достеменно невідомо —Н. М. Нікітенко припускає, що Петро Могила немов би мав доступ до якихось давніх і автентичних джерел, пізніше, на жаль, втра- чених.

Першим цей напис опублікував Є. Болховитинов 1825 р., причому дату 1011 р. він не згадує: «Изволеніемъ Божіемъ нача здатися сей Пре мудрости Божія храмъ в лето 1037 благочестивымъ князем и самодержцемъ всея Россіи Ярославом-Георгіемъ Владиміровичемъ. Совершися же в лето

1038 и освященъ Феопомптомъ митрополитом Кіевскимъ тойжде святый

храмъ». Ідентично цей напис відтворює М. Закревський. Н. М. Нікітенко, однак, наводить інший текст, який вважає ще одним варіантом напису, на її думку — першопочатковим: «Сия церковь или храм Премудрости Бо- жией изволением Божиим нача здатися в лето 1011 оным благоверным и благочестивым великим князем и самодержцем всея России Яросла- вом Владимировичем, нареченным во святом крещении Георгием, со- вершися же в лето 1037, а в лето 1038 ноемврия 4 дня преосвященным Феопомптом митрополитом Киевским и освящен тойжде святый храм».

Задля більшої доказовості й наочності дослідниця неодноразово публі- кувала довоєнну фотографію напису, на якій чітко читалася дата 1011 р.

(риc. 14, 15).

Натомість О. П. Толочко, який присвятив питанню з’ясування автен- тичності напису окрему статтю, вважає, що початковим був все ж напис, наведений Є. Болховитіновим, а дата 1011 р. з’явилася внаслідок так зва- ної «солнцевської реставрації» 1843—1853 рр., під час якої «реставрато- ри», послуговуючись власними знаннями з історії Київської Русі, «підпра- вили» Петра Могилу. Для них же джерелом дати 1011 р. стали записки з історії Софії, створені впродовж другої половини XVIII ст., які, за від- сутності на той час наукових праць про київські старожитності, вважа- лися у церковному середовищі цілком авторитетними джерелами. Своєю чергою монастирські записки з історії Софії базувалися на двох найбільш

відомих, авторитетних і доступних у XVIII ст. працях з давньоруської істо- рії: київському «Синопсисі» (1674 р.) і «Хроніці польській» Мацея Стрий- ковського (1582 р.). Обидві ці пам’ятки, запозичивши хронологію з «Ан- налів» Яна Длугоша, «зсунули» початок княжіння Ярослава у Києві на

10 років —з 1019 р. на 1009 р. «Звичайно, —підсумовує О. П. Толочко,—

усі ці спостереження жодним чином не впливають на вирішення проблеми заснування Софії (1017, 1037 рр., якийсь рік між цими двома датами чи один з років після 1037 р.). У подібних дебатах пізні свідчення мають пра- во лише «дорадчого голосу». Що вони (спостереження) позитивно вста- новлюють, так це недостовірність дати 1011 р. Її треба виключити з усіх подальших дискусій».

Археологічні та архітектурні джерела концепції

Археологічні та історико-архітектурні побудови Н. М. Нікітенко на- бувають, з огляду на спірність базованих на іконографічних і письмових джерелах датувань, особливого значення. Першопоштовхом для історико- архітектурних спостережень Н. М. Нікітенко стала, як і у випадку зі свід- ченням «Слова...» митрополита Іларіона, думка Д. В. Айналова про те, що Софію Київську будували і прикрашали ті ж майстри, яких Володимир свого часу залучив до спорудження Десятинної церкви, і тому літопис не згадує про заклик нових майстрів Ярославом, оскільки той «выполнил за- дачу при помощи старых мастеров своего отца».

На користь цього твердження немов би свідчить низка архітектурних паралелей у спорудах обох храмів: особливості технологічних прийомів;

сортамент і технологія виготовлення плінфи; ідентичність будівельно- го розчину, фрескового тиньку і полив’яних плиток підлоги; стилістична схожість розпису Софійського собору з фресками Десятинной церкви і ві- зантійськими пам’ятками кінця Х — початку ХІ ст.; виконання різьблення шиферних парапетів на хорах собору і гробниці Десятинної церкви одними й тими ж майстрами; використання у декорації собору мармурових деталей, привезених Володимиром у якості трофеїв з корсунського походу тощо.

У найбільш «концентрованому» вигляді ці твердження наведено у на- уковій концепції «Датування Софії Київської у світлі новітніх фактичних даних»: «Датування Софії 1011—1018 рр. підтверджується результатами лабораторних аналізів складу фрескового тиньку і полив’яних плит підло- ги Десятинної церкви і Софії Київської. Доведено, що за технологічними ознаками фресковий тиньк і полив’яні плити підлоги обох храмів є пов- ністю ідентичними. Так само і стиль стінопису цих храмів виявляє між собою близькі аналогії. Це об’єктивно засвідчує хронологічну близькість

обох храмів, побудованих «мастеры от Грекъ», закликаних Володимиром наприкінці Х ст. для будівництва Десятинної церкви».

Здавалося б, наведені докази є цілком переконливими, однак інші на- уковці, археологи й історики, фахівці у відповідних галузях, спростовують їх. Перш за все, історики візантійського мистецтва (А. І. Комеч, О. С. По- пова, В. Д. Сараб’янов) суголосно твердять, що Софія Київська включена у контекст візантійського мистецтва другої чверті— середини ХІ ст., а не часів кінця Х — перших десятиліть ХІ ст. Найближчими паралелями до стилістики Софії у Києві називають фрески Софійського собору у Охри- ді (1030-ті — 1050-ті рр.), мозаїки собору монастиря Неа Моні на Хіосі (1040-і — 1050-ті рр.), внутрішній декор монастиря Осіос Лукас (перша половина ХІ ст.).

По-друге, у будівництві й оздобленні Спасо-Преображенського собо- ру в Чернігові (за винятком етапу початкового будівництва) брали участь ті ж майстри, які зводили і розписували Софію Київську. Участь тих само майстрів у будівництві храмів у Києві та Чернігові дозволяє вважати їх відносними ровесниками. З літопису відомо, що на 1036 р. —рік смерті Мстислава Володимировича Чернігівського, —закладений ним Спаський собор було зведено приблизно на третину: «Мстислав вийшов на лови, і розболівся, і помер. І положили його [у Чернігові] в церкві святого Спаса, що її він спорудив був сам; було бо зведено її при ньому [так] заввишки, як, на коні стоячи, [можна] рукою досягти». Відповідно, і Софія мала будува- тися в період, близький до середини 1930-х рр.

По-третє, історики архітектури (М. В. Холостенко, Ю. С. Асєєв) дово- дять, що сортамент і технологія виготовлення плінфи Десятинної церкви і Софійського собору відмінні, а не тотожні, як це стверджує Н. М. Нікі- тенко. Плінфа Х ст. Десятинної церкви виготовлювалась у скошених не- роздільних рамках і відрізнялася від софійської складом керамічного тіс- та. Така технологія відома у Києві лише на одній пам’ятці—Десятинній церкві й кількох сусідніх світських будівлях, стверджують Д. Д. Йолшін і А. А. Євдокімова.

По-четверте, останні аналізи фрагментів фрескового тиньку показали, що тиньковий розчин фресок Десятинної церкви кінця Х ст., за тверджен- нями Ю. М. Стріленка і В. К. Козюби, не має аналогій у основному маси- ві тиньків Святої Софії, їхні мікроструктури докорінно відмінні (рис. 16), і, відповідно, храми було розписано різними майстрами.

Нарешті, особливого значення набуває висновок щодо будівельних ма- теріалів і послідовності фрескового розпису собору (Ю. М. Стріленко):

«Если в составе строительного раствора в течение строительного периода заметны изменения, то состав фрески одинаков на всем объеме собора—

от центра и до наружных галерей. Следовательно, собор строился на про- тяжении определенного, довольно длительного периода, а расписывался после завершения всего объема, одновременно».

Таким чином, на підставі аналізу будівельних матеріалів, особливостей будівельної техніки і декоративного оздоблення Софії Київської, Десятин- ної церкви, Спаського собору в Чернігові та візантійських пам’яток до- слідники доходять висновку про те, що архітектурно-археологічні джерела не можуть бути достатньою підставою для датування закладення і спору- дження собору другим десятиліттям ХІ ст. Всі ці матеріали, на їхній по- гляд, свідчать швидше на користь спорудження Софії у другій чверті— се- редині ХІ ст., а це—час правління Ярослава Мудрого.

Графіті як доказова база концепції

Останньою групою джерел, які залучено до обґрунтування концепції Нікітенко-Корнієнка, є графіті на стінах церкви Святої Софії. Вони, на думку науковців, містять дати, що неспростовно підтверджують датування заснування Софії Київської другим десятиліттям ХІ ст.

Гранично стисло їх подано у тексті «наукової концепції»: «Софія містить у собі найбільш достовірні автентичні дані щодо часу свого ви- никнення. Найважливіше значення в цьому відношенні мають датовані написи-графіті на її стінах. Виявлені на фресках у різних місцях собору графіті 1018—1021, 1019, 1022, 1028, 1033 (три написи) і 1036 рр. спрос- товують 1037 рік як час заснування чи завершення Софії. Перекреслюють вони і 1017 р., адже переконливо свідчать, що вже до 1018—1021 р. собор стояв і був прикрашений розписами. Значить, Софія виникла в другому десятиріччі ХІ ст.».

При цьому, однак, інші науковці (Т. А. Бобровський, С. М. Міхеєв, А. Ю. Виноградов, А. А. Мединцева, Т. В. Рождественская) зазначають як загальні методичні недоліки здійснених Н. М. Нікітенко та В. В. Корнієн- ком досліджень софійських графіті, так і ставлять під сумнів прочитання конкретних написів. Проблематичним є також факт, що опубліковані напи- си не містять недвозначних дат: кожного разу «рання дата» є результатом пояснення і без інтерпретації не існує. Якість же інтерпретації є різною:

в одному випадку датою вважають частину напису грецькою мовою, у дру- гому дата виникає внаслідок почергового читання рядків двох сусідніх гра- фіті як одного напису, в третьому дата припускається з відновлюваного дослідниками змісту графіті тощо.

В цілому ж ситуацію з графіті підсумовує А. О. Мединцева: «Даже сто- ронники гипотез о более ранней дате построения Софии Киевской не мо-

гут отрицать, что все до сегодняшнего дня опубликованные даты Софии Киевской ранее 1052 г. приходятся на плохо сохранившиеся надписи вне контекста и, безусловно, не могут являться палеографической основой для столь решительных выводов о передатировке времени построения Софии Киевской».

Як бачимо, запропонована і активно пропагована Н. М. Нікітенко і В. В. Корнієнком концепція раннього датування спорудження Софії Ки- ївської не була сприйнята іншими науковцями. Доводиться визнати, що до- слідникам не вдалося переконати наукову спільноту у своїй правоті і затвер- дити у науці нові точні дати закладення (4 листопада 1011 р.) і освячення (11 травня 1018 р.) собору, однак вони спонукали істориків до подальших наукових досліджень піднятої проблематики. Саме у дискусії й полеміці від- находиться істина, і привернення уваги фахівців до проблеми датування спо- рудження Св. Софії може вважатися позитивним фактором розвитку науки.

Звернемося тепер до двох інших, традиційних дат спорудження Св. Со- фії —1017 і 1037 рр.

Рік 6545 (1037 р.)

як дата закладення церкви Святої Софії у Києві

Хрестоматійною датою спорудження Святої Софії Київської став закріп- лений в усій навчальній літературі й освячений в очах школярів і студен- тів її незаперечним авторитетом 1037 р. Походить він з Повісті минулих літ, де згадується про спорудження собору під 6545 р. від створення світу (1037 р.) у контексті розбудови Ярославом Володимировичем нового міс- та: «У рік 6545 [1037]. Заложив Ярослав город— великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благо- віщення святої Богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав за- для того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої Богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини».

Далі під тим само роком літописець повідомляє про розвиток христи- янської церкви і монастирів, піклування Ярослава щодо «учення книжно- го» й усіляко звеличує князя: «Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спору- див він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і златом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають Богові в належні часи. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановляючи попів

і даючи їм частку майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков».

1037 р. як дату заснування собору підтримали М. Закревський, П. Г. Ле- бединцев, М. О. Максимович, В. Н. Лазарєв, М. К. Каргер, А. Поппе, Ю. С. Асєєв, П. А. Раппопорт, А. І. Комеч.

Варто звернути увагу, що лише два дослідники з цього переліку — А. Поппе і Ю. С. Асєєв — спеціально зверталися до проблеми датуван- ня спорудження Софії Київської, присвятивши цьому питанню спеціальні розвідки. Для інших же цей сюжет був принагідним в контексті досліджен- ня давньоруської архітектури в цілому, історії та архітектури Києва, в кра- щому випадку —мистецького оздоблення Софійського собору. При цьому Ю. С. Асєєв значною мірою підтримував і розвивав концепцію, яку розроб- ляв А. Поппе. Закономірно під цим кутом зору, що підсумковою працею, яка узагальнювала і остаточно збирала всі аргументи на користь датуван- ня спорудження Софії 1037 р., стала англомовна стаття цього польського дослідника, опублікована 1981 р. (Journal of Medieval History. —1981. — Vol. 8. — P. 15—66).

З 1981 р. літописна дата 1037 р. неодноразово згадувалася в узагальню- ючих працях з історії Київської Русі та давньоруської архітектури і міцно закріпилася у навчальній літературі, але спеціальних праць з датування спорудження Софії, у яких би обстоювався саме 1037 р. від 1981 р. фак- тично не публікувалося. Розглянемо ж головні аргументи, які висувають прибічники цієї дати для обґрунтування своєї наукової концепції.

Перш за все, відразу впадає в око, що цитована раніше літописна стаття за 6545 р. (1037 р.) збірна, в ній підсумовано всі заслуги Ярослава за увесь час його правління, і це неодноразово зазначалося у історіографії. Виходя- чи з цього, здавалося б, з датою 1037 р. не можна однозначно пов’язувати ані час закладення, ані завершення будівництва собору. Втім, літопис міс- тить ще одну згадку про Софію, цього разу датовану, за Лаврентіївським списком, 6544 р. (1036 р.). Під цим роком описано битву Ярослава з пе- ченігами, які підступили до Києва в той час, коли князя не було в місті:

«А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що пе- ченіги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій (виділено мною —А. Д.).

А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні— киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печені- ги почали йти на приступ, ізступилися вони на [тім] місці, де є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді [це] було поле поза городом (виділено мною —А. Д.). І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав».

Науковці, які обстоюють дату 1037 р. як час спорудження собору, звер- тають увагу на те, що ще 1036 р. місце, де згодом було споруджено Софію, було «полем поза городом» («полем вне града»), тому датування спору- дження собору 1037 р. в літописі цілком відповідає історичним реаліям, бо ще роком раніше на його місці було заміське поле. Крім того, наголошують вони, Ярослав міг розгорнути широку будівельну програму в Києві лише як повновладний господар Київської Русі («самовластець Русьтей земли»), яким він став лише після смерті свого брата і головного суперника Мсти- слава Чернігівського 1036 р.

Наведеними думками, по суті, аргументи прибічників дати 1037 р. об- межуються, інші їхні розлогі міркування не так доводять їхню точку зору, як заперечують концепції більш раннього датування собору. Так, А. Поппе присвятив спеціальну розвідку критиці статті С. О. Висоцького, який від- найшов у соборі графіті, що, на його думку, містять дати 1030 р. і 1032 р.

Потім у підсумковій статті польський науковець так само чимало місця приділяє критиці доказової бази прибічників більш раннього датування, і, таким чином, намагається йти від зворотного, здійснює побудову своєї концепції на запереченні аргументів інших дослідників, не так доводячи власне датування, як унеможливлюючи інші й, на цій підставі, стверджую- чи правильність свого. Натомість воно також видається спірним.

По-перше, археологічні дані (П. П. Толочко, Я. Є. Боровський) пере- конливо свідчать, що «місто Ярослава» було на 1036 р. аж ніяк не «полем вне града», а заселеним і укріпленим міським районом. З іншого боку, на- прикінці Х ст. ця територія ще не входила до складу «міста Володимира».

Серед виявлених тут під час археологічних розкопок об’єктів бачимо за- міські садиби і майстерні (пов’язані з пожежонебезпечним виробництвом і тому винесені за межі міста), розташовані серед численних в цьому райо- ні ярів та балок з постійними джерелами води, необхідної для організації виробничого процесу. У верхів’ях відкритого давнього яру на північний схід від Софії було розкопано рештки майстерень з виробництва будівель- них матеріалів, необхідних для її спорудження (М. М. Ієвлєв, А. О. Козлов- ський, І. І. Мовчан). Заміські садиби було обнесено локальними укріплен- нями, спланованими у ХІ ст. після зведення укріплень «міста Ярослава»

і необхідними з огляду на подальше розростання міста. Археологічні до- слідження жодним чином не доводять, що «місто Ярослава» було оточене валами вже за часів Володимира, а «розкопки досить широкими площами в районі Лядських воріт вказують, що цей мікрорайон забудовувався прак- тично одночасно й ближче до середини ХІ століття» (Г. Ю. Івакін). Таким чином, забудова території навколо Софії Київської відбулася в межах дру- гої чверті ХІ ст.

По-друге, викликає цілком закономірне здивування факт спорудження грандіозного собору за один рік: якщо у 1036 р. собору ще не було, а під 1037 р. літописець звеличує Ярослава за його спорудження, то будівництво мало бути розпочатим і завершеним впродовж одного року, що фактично нереально.

По-третє, саме датування битви з печенігами 1036 р. викликає вагомі заперечення. За слушною думкою Л. Є. Махновця, в цьому місці тексту йдеться про події давноминулого щодо 1036 р. часу, період, коли Ярослав щойно став київським князем. Це підкреслюється на початку фрагменту реченням: «І Ярослав... прийшов до Києва і ввійшов у город свій». Сло- восполучення «ввійшов у город свій» видається Л. Є. Махновцю цілком доречним для 1017 р., коли Ярослав щойно став київським князем, і без- глуздим щодо 1036 р., коли князь вже багато років сидів у Києві. Виходячи з цього, вислів літописця «на [тім] місці, де є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді [це] було поле поза городом» («на месте, иде же стоить ныне святая Софья, митрополья русьская: бе бо тогда поле вне града») по- трібно трактувати як те, що минулого (ймовірно, 1017 р., як це припускає Л. Є. Махновець), битва з печенігами відбулася на тому само місці, «де нині» («иде же стоить ныне») — тобто 1036 р.! — розташований собор Святої Софії.

Маємо додаткові підстави переносити дані про битву з печенігами з 1036 р. на 1017 р. завдяки тому, що Новгородський четвертий і Софій- ський перший літописи, які О. О. Шахматов відносить до так званого Зво- ду 1448 р., вміщують під 1017 р. відомості не лише про заснування Софії, але й про той само напад печенігів, про який у Повісті минулих літ гово- риться під 1036 р. У Софійському першому і Новгородському четвертому літописах існує багато відомостей, відсутніх у Повісті минулих літ, до- стовірність яких не викликає у дослідників жодних сумнівів. Враховую- чи те, що Софійському першому і Новгородському четвертому літопису відомі окремі подробиці подій 1017—1018 рр., невідомі Повісті минулих літ, автентичність яких підтверджується даними Титмара Мерзебурзького, можемо використовувати їх для цього періоду у якості достовірних дже- рел. Це дозволяє дійти висновку про те, що битва Ярослава з печенігами відбулася не 1036 р., а 1017 р.

Нарешті, по-четверте, як вже зазначалося, стаття літопису за 6545 р.

має явно звеличувальний, панегіричний характер, в якому підсумовують- ся всі попередні досягнення князя. Д. С. Лихачов слушно порівнює па- негірик Ярославу від 1037 р. з похвалою Володимирові під 996—997 рр., а Л. Є. Махновець зауважує, що стаття під 1037 р. — ювілейна, укладена до шістдесятиріччя Ярослава Мудрого.

На думку О. О. Шахматова, вона завершувала Давній літописний звід, який закінчувався 1039 р., тобто була записана не пізніше 1039 р. На той час Софія вже точно була споруджена, оскільки дивно було б вихваляти Ярослава за непобудовані, а лише закладені до будівництва храми. Таким чином, у статті літопису 1037 р. йдеться про завершене будівництва хра- му на 1037 р., а не про активну стадію розбудови, бо у статті за цей рік літописець створює панегірик Ярославові за спорудження «Святої Софії, премуд рості Божої, митрополію», маючи на увазі завершений, доконаний факт.

Г. Н. Логвин вважав, що панегірики Володимиру і Ярославу було укла-

дено у розквіт державницької діяльності обох князів —до 20-річчя їхнього правління: похвала Володимирові була пов’язана із закінченням будівни- цтва Десятинної церкви і міст-фортець на Русі, а Ярославові— з остаточ- ним завершенням будівництва Софійського собору і патрональних храмів свв. Георгія та Ірини. Це зовсім не означає, що завершення будівництва припало саме на 1037 р. — воно могло закінчитися й раніше.

Насамкінець треба згадати про графіті. На південній стіні південної сходової башти Софії, на висоті приблизно 159 см від підлоги на фреско- вому тиньку фрески «полювання на тарпана» міститься п’ятирядкове гра- фіті грецькою мовою, яке містить дату 1038/1039 р., що засвідчує, що на серпень 1039 р. собор був добудований і, принаймні частково, розписаний.

Оскільки, як нам вже відомо з археологічних матеріалів, собор будувався впродовж доволі тривалого часу, а розписувався достатньо швидко, то дату його закладання 1037 р. доведеться відкинути: збудувати за 1,5—2 роки споруду такого масштабу малоймовірно.

Ще більш важливим видається графіті, виявлене і опубліковане С. О. Висоцьким, яке може датуватися проміжком часу від 1 вересня 1032 р. до 28 лютого 1034 р. Воно, на думку С. М. Міхеєва, засвідчує, що собор було закладено не пізніше 1034 р., а, можливо, він на той час був уже й збудований.

Таким чином, дата 1037 р. як року закладення собору Святої Софії Ки- ївської не витримує критики. Єдине, що вона засвідчує беззаперечно, це той факт, що на 1037 р. собор вже було остаточно добудовано, але статися це могло як 1037 р., так і раніше. Попередня ж літописна стаття засвідчує, на нашу думку, що собор було споруджено не пізніше, ніж на 1036 р. І вже точно літописна стаття 6545 р. нічого не може повідомити про початок будівництва, дату закладення будівництва собору.