Ferdinand de Saussure) (26 листопада 1857, Женева- 22 лютого 1913

Лекція № 8

Тема:Лінгвістична концепція Ф. де Соссюра.

План

1)Витоки лінгвістичних поглядів Ф. де Соссюра.

2)Теорія мови й мовлення.

3)Мова як система.

4)Знаковий характер мови.

5)Учення про синхронію й діахронію.

Женевське озеро

Фердинанд де Соссюр (фр.

Ferdinand de Saussure) (26

листопада 1857, Женева- 22 лютого 1913) — швейцарський лінгвіст,

засновник структуралізму, вважається батьком сучасної

лінгвістики і одним з найвидатніших науковців 20 століття.

Видатний швейцарський учений Фердінанд де Соссюр (1857 – 1913) став знаковою фігурою в загальному мовознавстві, бо його творчість на зламі ХІХ –ХХ ст. символізує

поступовий якісний перехід

лінгвістичної науки від порівняльно- історичного методу до глибоко

синхронічного розуміння мови як соціального й системного явища.

Швейцарія

Ф. де Соссюр вважається засновником соціологічної школи мовознавства, яку називають французькою, і провісником панівного в ХХ ст. структуралізму.

Але стосовно обох напрямів, особливо

соціологічного, його важко назвати першовідкривачем, бо, насправді, основи

соціолінгвістики заклали його попередники Огюст

Ф. де Соссюр уважав своїм учителем, і теоретик

марксизму Поль Лафарг.

Засновник позитивізму

народився в Монпельє у сім’ї чиновника. Навчався в ліцеї, потім у паризькій Політехнічній школі. З 1817 по 1824 р. працював секретарем у Сен-

Симона, з 1832 р. був репетитором з

математики в

Політехнічній школі.

Головний твір Конта -

«Курс позитивної

філософії» (т. 1-6, 1830- 1842).

ль ль

(фр. Michel Bréal , 26 березня 1832, Ландау, Баварія— 25

листопада 1915,Париж),

французький лінгвіст і історик, громадський діяч; член Академії написів (1875). Праці з індоєвропеїстики й міфології

індоєвропейських народів.

Поль Лафарг

(фр. Paul Lafargue, 15 січня 1842, Сантьяго- де-Куба, Королівство Іспанія — 26

листопада 1911, м.

Дравей, департамент Сенай Уаза

Франція) — французький економіст і

політичний діяч, один із

марксистських

теоретиків. Чоловік

Лаури Маркс.

Еміль Дюркгейм ( фр. Émile Durkheim; 15квітня 1858,Епіналь, Франція —15 листопада 1917 Париж, Франція) —французький соціолог і етнолог.

Помітний вплив на розуміння соціології мови Ф. де Соссюром справило вчення його сучасника, філософа-соціолога, Еміля

Дюркгейма (1858 – 1917). Він визначав обряди, звичаї,

вірування, мову тощо складниками соціальних факторів, які

становлять собою колективну свідомість, що існує поза окремою людиною і спонукає її до

відповідної соціальної поведінки.

Так Дюркгейм виводить закон

"примусу", згідно з яким

колективна свідомість і всякий соціальний факт змушують людину підкорятися їм і

впливають на видозміну її психічної індивідуальності.

Жан-Габрієль Тард (12 березня 1843 —13 травня 1904) — французький соціолог і криміналіст.

На розробку Ф. де Соссюром учення про мову й

мовлення значний вплив справив інший філософ- соціолог Г.Тард, який у своїй праці "Соціальна логіка" (1895) визначив

основою суспільного життя закон "мавпування": в

суспільстві немає нічого такого, чого немає в індивідуумі, й навпаки, тільки одиниці створюють щось нове, винаходять, а участю більшості

залишається "мавпування", тобто відтворення

готового.

Отже, виховавшись на традиціях порівняльно-історичного

мовознавства, Ф. де Сосcюр, з одного боку, творчо розвинув деякі його досягнення, зокрема вчення про систему

індоєвропейського вокалізму, філологічне опрацювання

писемних пам'яток, порівняльне вивчення явищ споріднених мов (це перша частина його наукової діяльності), з іншого, -

об'єднавши всі концептуальні здобутки в принципово нове ціле, створив загальну теорію мови сучасного стану. Про це добре сказав один із

найавторитетніших дослідників надбання швейцарського

лінгвіста А.А.Холодович:

"Сосcюр – не сума ідей, а

система ідей. А в такому разі проблема джерел кожної ідеї набуває другорядного

значення".

Не хвилюйтесь! Усе буде добре!

Лінгвістична теорія

визнавалася Ф. де Сосcюром дедуктивною наукою, яка має загальну вихідну точку зору й спирається на операційну (дихотомійну) методику, що й становить предмет науки про мову. Основним методом аналізу мовного матеріалу і явищ учений обрав, як у свій час В.Гумбольдт, метод

антиномій, який ще називають системою дихотомій. Одне з центральних місць у цій системі займає вчення про мову й мовлення, яке значною мірою започаткував

В.Гумбольдт, а потім

розвивали О.О.Потебня та І.О.Бодуен де Куртене.

Мова протиставляється мовленню як іншій стороні мовленнєвої діяльності. Схематично це співвідношення Ф. де Соссюр

представив у вигляді такої схеми:

мова (langua) синхронія Мовленнєва діяльність

(langage)

мовлення (parole) діахронія

Основна відмінність між двома сторонами в тому, що :



Мова соціальна, а мовлення індивідуальне;



Мова системна, загальна, мовлення асистемне, часткове;



Мова потенційна, мовлення реальне;



Мова синхронічна, мовлення діахронічне;



Мова – сутність (істотне), мовлення – явище, тобто побічне, випадкове.

Дослідникові, вважав він, "треба обрати або один, або інший із двох шляхів і прямувати обраним шляхом незалежно від іншого;

прямувати двома шляхами одночасно не можна".

Суть мовної системи вчений образно пояснив, порівнюючи її з шахами: "…Мова є

система, яка підкоряється лише своєму власному

порядку. Усвідомленню цього може допомогти порівняння зі грою в шахи, де досить легко відрізнити, що є

зовнішнім, а що внутрішнім.

Те, що ця гра прийшла в Європу з Персії, є фактом зовнішнього порядку;

навпаки, внутрішнім є все те, що стосується системи й правил гри. Якщо я фігури з дерева заміню фігурами зі слонової кості, то така заміна буде байдужа для

системи; але, якщо я зменшу чи збільшу кількість фігур, така переміна глибоко

зачепить "граматику" гри".

Важливою ознакою мовної

системи, за Соссюром, виступають два типи відношень –

синтагматичні та асоціативні.

"Синтагматичне відношення завжди in praesentia: воно ґрунтується на двох або більшому числі членів

відношення, однаковою мірою наявних в актуальній

послідовності", тобто в силу принципу лінійності кожна мовна одиниця при таких відношеннях входить у сполучення з судніми одиницями. Які вчений називає с и н т а г м а м и .

Другий тип відношень він називає асоціативними: "…Асоціативне відношення єднає члени цього відношення у віртуальний (мнемонічний (уявний ) ряд".

Ф. де Соссюр відзначав, що завдяки системним відношенням мова

функціонує як засіб спілкування і має

соціальний характер.

Разом із тим він ставить питання, що ж відрізняє мову від інших

соціальних явищ

(політичних, юридичних тощо), які теж мають системний характер? І сам дає чітку відповідь – з н а ков и й х а р а к т е р

: "Мова є система

знаків, яка виражає

поняття ".

Вчений наголосив на дихотомії мовного знака, який виступає як двостороння єдність форми (те, що позначає) і змісту

(означуване). Крім цих властивостей, були названі й інші ознаки знака: довільність (знак не має якогось обов'язкового

природного зв'язку з позначуваним: наприклад, поняття

"сестра", франц. soeur [s-o-r] могло б виражатися й іншим

словосполученням), ця форма не є абсолютною, а обмежується законами розвитку певної мови.

Наступною ознакою, яка пов'язана з попередньою, є

мотивованість, яка прослідковується в етимологічно прозорих словах, що зберігають свою внутрішню форму ясною: підвіконник, сімдесят, безсмертник (але смерть?) тощо.

Іншу антиномію утворюють такі властивості знака, як "змінність - незмінність".

Ще однією властивістю знака Ф. де Соссюр називає його

лінійність: "Позначення, будучи за своєю природою сприйманим на слух, розгортається тільки в часі та характеризується запозиченими в часі ознаками: а) воно володіє протяжністю;

б) ця протяжність має один вимір – це лінія".

Швейцарія

Ш

Синхронна лінгвістика

розглядається мовознавцем як статична наука: "До синхронії належить усе, що

називають "загальною граматикою", адже різні відношення, що входять до компетенції граматики, встановлюються лише в

межах окремих станів мови».

Такий підхід учений застосовує при аналізі

конкретних ситуацій мови, зокрема мови й мовлення, категорій тотожності,

реальності та вартості

(значущості), синтагматичних й асоціативних відношень, у мовній системі, властивостей знака, граматики та її розділів.

Отже, статичну лінгвістику він розглядає як граматику, яка повинна описувати систему мови, а також взаємодію вартостей (значущостей), які функціонують у мові.

Ф. де Соссюр, віддаючи перевагу синхронному підходу в лінгвістиці, зовсім не заперечував еволюції мови та її змін. У зв'язку з цим він

протиставляв синхронній лінгвістиці діахронічну:

"Діахронічна

лінгвістика вивчає відношення не між елементами певного стану мови, що

співіснують між собою, а між послідовними

елементами, які

змінюють один одного в

часі".

Годинник із квітів.

Женева

Отже, в основі протиставлення синхронії та діахронії лежить врахування стану й процесу в мові, межу між якими важко встановити. Тому Ф. де Соcсюр відзначає: "Поняття "стан мови" не може не бути приблизним. У статичній лінгвістиці, як і в більшості наукових дисциплін, жодне доведення неможливе без умовного спрощення вихідних даних". І далі знаходимо: "В дійсності стан мови є не математичною точкою, а більш-менш тривалим проміжком часу, протягом якого сума змін залишається дуже малою. Він може

дорівнювати десятьом рокам, життю одного

покоління, одному сторіччю і навіть більше".

З О В Н І Ш Н Я

лінгвістика

зовнішня лінгвістика

Лінгвістика мовлення

parole

(мовлення)

Індивідуальне:

- значення - фонетика -еволюція

Діахронна лінгвістика:

-ретроспективна - перспективна

Лінгвістика мови

langue

(мова ) система знаків

Соціальне:

-значимість -граматика -стан (статика)

Синхронна лінгвістика:

-теорія синтагм - теорія

асоціацій

В Н У Т Р І Ш Н Я

лінгвістика

внутрішня лінгвістика

Університет Женеви.

Філологічний факультет

Започаткована Ф. де Соссюром Женевська школа разом з

Казанською лінгвістичною школою І.О.Бодуена де Куртене й

Московською лінгвістичною школою П.Ф.Фортунатова, на думку

спеціалістів, становлять основу

неограматизму як перехідного стану від молодограматизму до соціології мови й структуралізму.

Неограматизм має відмінну від останніх лінгвістичну концепцію та принципи, а саме:

 Мова за своєю суттю соціальна, а не природний організм чи

індивідуально-психологічне явище.

 Предметом мовознавства є не тільки історія мови та її етнографія, а й структура (будова).

 На першому плані стоїть граматика як учення про форму мови, у зв'язку з чим неограматизм є лінгвістичним формалізмом, який не заперечував мовної семантики (другої сторони неограматизму).

 Найважливішим теоретичним

питанням загального мовознавства є уточнення аспектів дослідження й класифікація лінгвістичних

дисциплін, чим визнавалася

самостійність мовознавства як науки і складність її об'єкта.

Дякую за увагу!