УДК 339.166.5
DOI: 10.15587/1729-4061.2022.252334
Виявлення закономірностей розвитку бебіекономіки як складової нанорівня господарської системи
Т. Г. Остапенко, І. Г. Брітченко, П. Лошонці, С. П. Матвеєв
Дослідження підтвердило, що господарська система визначається різни- ми складовими, зокрема вона включає реальний сектор економіки, що форму- ється на мега-, макро-, мезо-, мікро- та нанорівнях. Крім того, було доведено, що нанорівень визначається діяльністю окремих індивідів, економічна актив- ність яких починається з народження та відношення батьків, з відвідування різних освітніх та виховних навчальних закладів, з навчання в університеті.
Окремий сегмент нанорівня економічної системи – це бебііндустрія, що відпо- відальна за виробництво товарів та послуг для дітей та майбутніх батьків.
Всі ці аспекти є виразниками розвитку бебіекономіки. Було виокремлено та ви- значено таку економічну категорію, як бебіекономіка. У дослідженні застосо- вані такі методи: аналіз, синтез, структурний аналіз, системний підхід, спо- стереження, порівняння, багатофакторної регресії. Ці методи дозволили дося- гти таких результатів, які передбачають виокремлення бебіекономіки як скла- дової наноекономіки та визначення таких компонентів бебіекономічного сег- менту наноекноміки, як економіка сім‘ї чи домогосподарства, бебііндустрія, економіка навчального процесу та виховання. Для цього був застосований цін- нісно-інституційний підхід. Крім того, був проведений багатофакторний ана- ліз впливу показників розвитку бебіекономіки на чисельність населення країни з перехідною економікою з доходами нижче прожиткового мінімуму. Цей аналіз визначив прямий але незначний зв’язок між цими явищами, що засвідчує необ- хідність активізувати та створити політику щодо бебіекономіки в подібних державах. Теоретичне значення отриманих результатів визначається введен- ням нової економічної категорії «бебіекономіка» для формування наноекономі- чної складової в рамках соціально-економічних систем.
Ключові слова: бебіекономіка, економіка домогосподарства, бебііндустрія, економіка навчального процесу та виховання.
1. Вступ
У світі є актуальним питання індивідуалізації економічних відносин, що проявляється у визначенні такої категорії, як наноекономіка. Наноекономіка є економікою людини, що окреслюється системою прийняття рішень окремими індивідуумами щодо розробки та впровадження наноінновацій. Така система починається з виховання та навчання фахівців в цій царині, за що і відповідаль- на бебіекономіка. Категорія «бебіекономіка» відображає явище підготовки на- нофахівців у різних сферах життя: від нанохімії та нанофізики до наноекономі- ки. На сучасному етапі розвитку економічної науки бебіфактор розвитку еко-
Not
a reprint
номічних систем є відправною точкою для формування індивідуального чинни- ка впливу на вищі економічні рівні.
Бебіекономіка є економічним поняттям, що знаходиться у стані формуван- ня тлумачень та визначень. Так, людина економічна формується не відразу на своєму робочому місці, а в сімейному осередку, дошкільному виховному закла- ді, школі, училищі чи університеті. Якість життя маленької людини визначаєть- ся розвитком бебііндустрії, тобто рівнем розвитку галузей виробництва товарів для дітей (дитячих одягу та взуття, продуктів харчування, меблів, послуг тощо).
В комплексі економіка домогосподарств, система виховання та навчання і бебі- індустрія утворюють бебіекономіку, яка в такому складі є компонентом нано- економіки як системного утворення.
Як можна сформувати бебіекономіку в певній країні та чи від неї будуть залежати умови впливу дитячого чинника на якість економічної системи на вищих рівнях – це питання має практичну цінність. Адже, навіть людський ка- пітал починає діяти на рівні освіти. А також домогосподарство є умовами мож- ливостей розвитку індивідуума в освітній, виховній системах і в системі мене- джменту та економічних відносин в рамках підприємств, галузей, національних економік та міжнародних економічних відносин.
Саме у зв’язку із цим, дослідження, присвячені розробці концепції бебіе- кономіки та її складових, є актуальними.
2. Аналіз літературних даних та постановка проблеми
В роботі [1] досліджено приватні та соціальні впливи системи освіти, їх зв’язок з виробництвом, витратами та умовами фінансування. Також окреслю- ються обставини розвитку ринків викладацької праці, загалом освітні ринки, їх напрям поступу та інші аспекти. У праці [1] не вирішені питання впливу еко- номіки освіти на розвиток бебіекономіки та не визначено місце підростаючого покоління жителів певної країни у системі освіти. Економіка освіти є складо- вою системи бебіекономіки та є вужчою від останньої.
Інший автор [2] засвідчує, що майбутнє зростання та соціальний добробут зазнає впливу від знаннєвих галузей та різних відповідних послуг. В цьому ви- падку більшість робочих місць вимагають високої освітньої кваліфікації. Важ- ливо визначити відносини між освітньою політикою та іншими типами політик (таких як дослідницький та технологічний розвиток) та економічною еволюці- єю країни. Аналізується людський капітал як фактор виробництва. Не дослі- джуються умови впливу ринків освітньої праці на формування свідомих фахів- ців в різних галузях господарської системи.
Соціально-економічна рівність розглядається в праці [3] як фактор розвит- ку академічного середовища. Розкривається сутність та значення учасників освітнього процесу. Академічне середовище є таким, що включає макро-, мезо-, мікро- та нанорівні. Це середовище включає наукові, освітні та виробничі уста- нови, які мають вплинути на розвиток бебі- та наноекономіки.
Значну частку працівників складають такі з них, що мають фінансову осві- ту, особливо це стосується хатніх працівників, які можуть виховувати молодше покоління як фінансово свідоме та готове отримувати вищу освіту. Так, у пра-
For reading
only
ці [4] визначається напрям впливу фінансової освіти жінок-імігрантів, що пра- цюють у приватних оселях в Сінгапурі. Не досліджуються аспекти імпелемен- тації хатніх працівниць щодо формування молодших осіб в рамках домогоспо- дарств. Ці також складова бебііндустрії, каналами якої відбувається вплив по- мічників з господарства на виховання та навчання молодого покоління. Ці пи- тання не висвічуються у даному дослідженні.
Особливої уваги заслуговує праця [5] щодо економіки вищої освіти, коли оцінюються умови, концепції та інші прикладні питання розвитку саме вищої освіти. У праці [5] акцентується увага на визначенні вищої освіти як складової економічної системи певної країни. Для бебіекономіки особливого значення набуває отримання університетського диплому, після чого власник диплому може реалізовувати фаховий потенціал і працювати для розробки нанотехноло- гічних рішень в різних галузях знань.
Також питанням освітньої складової бебіекономіки приділяється увага у статті [6], яка розкриває особливості освіти, економіки та їх взаємозв’язку. Для даного дослідження актуальними є питання впливу освіти, економіки та їх вза- ємозв’язку на розвиток людини економічної та умов її формування та визна- чення питань створення бебіекономічного розвитку.
Але слід зауважити, що всі названі праці [1–6] лише дотично стосуються розвитку наноекономіки, яку розвивають такі праці, що були опубліковані у кінці ХХ та на початку ХХІ століть. Питанню розвитку наноекономіки присвя- тили увагу в своїх працях різні вчені. Так, у праці [7] наводилося визначення економічної категорії «наноекономіка», а у праці [8] згадується таке поняття, як
«бебіекономіка». Робота [8] була першою, що визначила складовою наноеко- номіки бебіекономіку. Дослідження [9] було присвячено аналізу формування економіки домогосподарства та його системі управління. Інституціональні під- ходи до визначення складових бебіекономіки базуються на праці [10], та пра- ця [11] акцентує увагу на ціннісних складових бебіекономіки та інших. Загалом питання впливу освіти та сімейних стосунків на розвиток економічних систем досліджено у недостатній мірі. Бебіекономіка стає тим фактором, що визначає залежність виробничих відносин та продуктивних сил від якості умов дорослі- шання та формування інституціональних основ системи бебіекономіки. Відомо, що інистими – це правила гри, а їх суб’єкти – гравці, що здійснюють ці правила гри. Робиться спроба проаналізувати бебіекономіку саме як цілісний інститут.
Загалом, даний аспект є недослідженим в економічній літературі.
Виокремлення недостатньо досліджених аспектів порушеної проблеми до- зволяє визначати умови формування наноекономіки та її складової бебіеконо- міки. Особливо недослідженими аспектами є умови розвитку бебііндустрії, яка має бути виділена в окремий сегмент національного господарства та відрегу- льована державною політикою. Крім того, необхідно виокремити економіку на- вчального процесу та виховання як інституціональної складової бебіекономіки та економіки людини.
Not
a reprint
3. Мета і завдання дослідження
Метою дослідження є визначення місця бебіекономіки в системі нанорівня господарських відносин та формування системи бебіекономіки в умовах розви- тку економіки людини з використанням багатофакторного аналізу. Це дасть можливість виявити можливості впливу складової бебіекономіки на розвиток економічної системи на нано- та вищих її рівнях.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
– окреслити інституціональні підходи до визначення «правил гри» та орга- нізацій для розвитку бебіекономіки;
– визначити місця економіки домогосподарства в рамках бебіекономіки;
– визначити особливості формування економіки навчального процесу та виховання;
– проаналізувати умови розвитку бебііндустрії;
– здійснити багатофакторне дослідження впливу аспектів бебіекономіки на зростання економіки в перехідних країнах.
4. Матеріали та методи дослідження
Об’єктом дослідження є бебіекономіка як складова господарської системи.
Авторська гіпотеза передбачає, що нанорівень економічної системи є рівнем економічних відносин «людина-людина», в яких відправною ланкою є економі- ка дитини або «бебіекономіка». Так, від навчання і виховання в сім’ї та відпо- відній установі, а також від забезпечення всім необхідним для економічного дорослішання дитини залежить розвиток людини економічної та системи прий- няття її відповідних рішень. Наноекономіка починається від бебіекономіки, ко- ли від народження і до створення нанотехнологічних рішень залежить якість господарської системи на всіх її рівнях.
У дослідженні застосовані такі методи:
– аналіз для дослідження складових бебіекономіки;
– синтез для формування єдиної системи відокремлених частин цілого бе- біекономіки;
– структурний аналіз передбачав виділення складових та закономірностей взаємозв’язку між ними;
– системний підхід передбачав формування наноекономічної системи як єдиного цілого та окреслення її складової бебіекономіки;
– спостереження за процесами розвитку бебіекономіки;
– складових бебіекономіки у статиці та динаміці, багатофакторної регресії.
Ці методи дозволили досягти таких результатів, які передбачають виокре- млення бебіекономіки як складової наноекономіки та визначення таких компо- нентів бебіекономічного сегменту наноекноміки, як економіка сім‘ї, бебііндус- трія, економіка навчального процесу та виховання. Для цього був застосований ціннісно-інституційний підхід. Крім того, був проведений багатофакторний аналіз впливу показників розвитку бебіекономіки на чисельність населення Ук- раїни з доходами нижче прожиткового мінімуму. Цей аналіз визначив прямий але незначний зв’язок між цими явищами, що засвідчує необхідність активізу- вати та створити політику щодо бебіекономіки в нашій державі.
For reading
only
5. Дослідження змісту бебіекономіки як складової нанорівня господар- ської системи
5. 1. Напрями застосування інституційного підходу для визначення ка- тегорії «бебіекономіка»
Бебіекономіка є складовою наноекономічної системи, яка була визначена на основі ціннісно-інституційного підходу.
За визначенням праці [10], інститути являють собою сукупність правил і норм, котру люди накладають на свої відносини. Таким чином, визначаються стимули та механізми контролю, що поряд з бюджетними, ресурсними, техно- логічними та іншими обмеженнями окреслюють межі вибору в діяльності еко- номічних агентів [10]. Праця також засвідчує, що інститути – це рамки, які ор- ганізовують взаємовідносини між людьми та впливають на економічний про- цес. Бебіекономіка є інститутом як збірка «правил гри», а її агенти-суб’єкти – це діти, дорослі (як індивідууми), домогосподарства (як сімейні осередки), осві- тні організації (як суб’єкти об’єднання дітей та дорослих), виробничі організа- ції (як суб’єкти – виробники товарів для підростаючого покоління). Зупинимося більш детально на характеристиці цих суб’єктів.
Основним суб’єктом бебіекономіки є саме дитина, від народження до за- кінчення навчання за фахом (це можуть бути середньо-спеціальні навчальні за- клади, технікуми чи коледжі та університети). Специфіка визначення такого суб’єкта полягає у тому, що дитиною до повноліття опікуються дорослі і вона фактично невідокремлена від інституту сім’ї та своїх батьків, чи осіб що їх за- мінюють. Цей суб’єкт економічно залежний від старшого покоління. Дитина не є суб’єктом економічних відносин, лише в частині споживання і то через опіку- нів, які спроможні забезпечувати дітей відповідними товарами та послугами.
Дитина не має навичок і не є суб’єктом трудових відносин на ринку праці. Про- те, існує чорний ринок дитячої праці, на якому виготовляється певна продукція, що має місце на території країн, що розвиваються. Таких випадків стає все менше через нелегальну форму бізнесу.
Правила гри дітей як суб’єкту бебіекономіки полягають у тому, що діти мають виховатися та навчатися в межах сімейних осередків та освітніх органі- зацій. Діти мають навчитися бути відповідальними споживачами та бути ініціа- торами перетворень у навколишньому світі.
Якщо згадати теорію трансакційних витрат, то можна зауважити, що дити- на має через батьків впливати на отримання вигід від низьких цих витрат. Так, теорія [11] тлумачить: «якщо права власності чітко визначені і трансакційні ви- трати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінним та ефективним незалежно від змін у розподілі прав вла- сності». Отже, якщо батьки мають власність і трансакційні витрати невисокі, то створення бізнесу буде ефективним, якщо покриваються всі витрати членів до- могосподарства. З іншого боку, права власності на освітні заклади можуть пе- реходити на приватних власників, або приватні заклади можуть націоналізува- тися. З даної теорії витікає декілька теоретичних і практичних висновків щодо розвитку бебіекономіки:
Not
a reprint
По-перше: концепція розкриває бебіекономічний зміст прав власності. Згі- дно з [11] екстерналії (тобто відмінності між приватними та соціальними вида- тками та вигодами) з’являються лише тоді, коли права власності визначені не- чітко, розмиті. Коли права визначені чітко, тоді всі екстерналії «інтерналізу- ються» (зовнішні видатки стають внутрішніми). Це означає, наприклад, що ви- трати на освіту із державних стають внутрішньосімейними для тих сімей, що мають власність та бізнес на її основі.
По-друге: теорема відводить звинувачення ринку у «провалах». Шлях до подолання екстерналій пролягає через створення нових прав власності у тих галузях, де вони були нечітко визначені. Особливо це стосується власності на установи освіти, які не можуть бути приватизовані, але приватні освітні органі- зації можуть переходити у статус націоналізованих. І «провали» залежать від діяльності держави в галузі освіти щодо приватних освітніх установ.
По-третє: згадана теорема виявляє ключове значення трансакційних видат- ків. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефективність та структуру виробництва. Отже, коли зростає кількість приватних освітніх закладів, зростає і ефективність ви- робничої системи.
По-четверте: окреслена концепція вказує, що посилання на зовнішні ефек- ти – недостатня основа для державного втручання. Так, держава має сама ство- рити концепцію втручання у діяльність освітніх установ, коли зовнішні та вну- трішні чинники складають позитивну чи негативну загрозу щодо діяльності цих установ.
Дорослі як суб’єкти бебіекономіки є забезпечуючими особами, від яких за- лежить поява дітей на світ та життя і виховання з перших днів і до отримання освіти і набуття повноліття. Виділимо дві категорії дорослих як суб’єктів бебіе- кономіки:
1. Батьки, які народили дитину та забезпечують її життєдіяльність до пов- ноліття і більше.
2. Особи, які спрямовують свою діяльність на виховання, навчання, забез- печення дітей необхідними товарами та послугами.
5. 2. Визначення ролі домогосподарств у активізації відносин наноеко- номіки
Домогосподарству як одному з суб’єктів бебіекономіки належить надзви- чайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ри- нкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.
По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нема- теріальних благах виступає природною метою нановиробництва. Попит домо- господарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів переда- ють їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефекти- вне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується господарст- вом продовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за пе- вних обставин стати потужним джерелом наноекономічного зростання країни.
For reading
only
Можна констатувати, що домогосподарство виконує в наноекономіці три осно- вні функції: споживання, постачання факторів виробництва, заощадження. От- же, домогосподарство – це наноекономічна одиниця, що складається з однієї чи кількох осіб, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто- рами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів і послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб.
Проте з погляду наноекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.
Для того, щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, наноекономічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість ви- вчити поведінку об’єкта аналізу в чистому вигляді:
1) вважається, що домогосподарство виступає єдиним наноекономічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям «індивід»;
2) допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок прода- жу факторів виробництва, точніше їхніх послуг, за використання чи перерозпо- діл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень;
3) вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ;
4) не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення, або зменшення майна; отриман- ня кредиту; вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.
За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору: йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто як до- могосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.
Порядок переваг домогосподарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності описують раціональну поведінку споживача. З’ясування влас- тивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти ко- рисність певного набору благ, які може обрати індивід. В наноекономічній тео- рії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова.
Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в середині ХІХ ст. [12, 13], полягає у тому, що індивід у змозі виміряти кількість «корисності», яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший.
Проте залишається нез’ясованим одне докорінне питання: як виміряти «корис- ність», у яких одиницях.
Сутність порядкової концепції корисності [14] полягає у тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для ньо- го найвищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з’ясувати ступінь ба- жаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потреби вдаватись до кі-
Not
a reprint
лькісного визначення корисності. Порядкова концепція корисності є теоретич- ною підвалиною сучасних теорій попиту і пропозиції.
Економіка домогосподарств є особливою формою економіки, яка існувала завжди, але наукові підходи до її тлумачення формуються лише в сучасних умовах. Економіка домогосподарств передбачає становлення системи управ- ління сімейними осередками, коли з позитивно налаштованої системи сімейних відносин формується особистість, спроможна створювати новітні знання, особ- ливо в наногалузях. Наукові завдання щодо домогосподарств та управління ни- ми є такими, розв’язання яких призведе до визначення участі домогосподарств у системі економічних відносин нано-, мікро-, мезо-, макро- та глобального рі- внів. Це, у свою чергу, необхідно для розуміння сутності економічної системи, як цілісного багатокомпонентного явища із налагодженням зв’язків у внутріш- ньому і зовнішньому середовищі та середовищі глобального порядку.
Вплив економіки домогосподарств на міжнародну економіку та міжнародні економічні відносини стає ланкою впливу наноекономіки на еволюцію глобаль- ного середовища. Так, окрема людина впливає на якість міжнародних відносин формуючи позитивний розвиток осередків – найближчого оточення людини.
Зазначимо, що всі особливості наноекономіки також притаманні системі економіки домогосподарства [9]. Також зауважимо, що поряд з економікою до- могосподарств виділяється менеджмент домогосподарств, який характеризуєть- ся виконанням функцій управління. Все починається з планування доходів і ви- трат та фінансової поведінки в домогосподарствах. Продовжується організаці- єю процесу налагодження домашніх справ. Також мотивується участь домочад- ців у необхідних домашніх діях. Координується процес взаємозв’язку між чле- нами родини. І, з рештою, на останньому етапі менеджменту домогосподарств контролюється результат на предмет відповідності цілям та планам родини.
Такі функції менеджменту домогосподарств призводять до формування економічної поведінки у молодших членів сім’ї та переростання їх у повноцін- них економічних індивідуумів.
5. 3. Визначення економіки навчального процесу та виховання як складової бебіекономіки
І звісно окремим сектором бебіекономіки є підсистема виховання та нав- чання. Це установи дошкільні, середньої освіти, середньо-спеціальної освіти та університети. Наразі освіта є дуже диференційованою: це і державні, і комуна- льні, і приватні освітні заклади. Створюються цілісні освітні мережі та он-лайн освіта. Так, в Європі діє Болонський процес, який передбачає стандартизацію освітнього процесу і в багатьох країнах впроваджує міжнародний підхід до уп- равління бебіекономікою [6].
Вчені-економісти у своїх працях визначили, що одним з підходів до розу- міння бебіекономіки є тлумачення особливостей її складової – економіки нав- чального процесу та виховання [8]. Певні роботи, наприклад [15], акцентують увагу на формуванні економічного мислення молодших школярів, які залуча- ються до азів економічної грамотності. В цьому аспекті економіку навчального процесу та виховання можна розглядати як економічну поведінку дитини.
For reading
only
Аристотель визначав економіку як систему, що виготовляє блага для своїх громадян. Зауважимо, економіка навчального процесу та виховання є складо- вою економічної системи, яка поряд з використанням певних ресурсів (фізич- них-природних, соціальних) в дитинстві, приводить до формування особистос- ті. На основі творчої поведінки у дорослому віці формуються та виробляються блага з використанням утворених знань і навичок. Таким чином, для економіки навчального процесу та виховання характерним є процес дорослішання та ви- користання понятійно-термінологічного апарату вікової психології. Крім того, слід для дослідження економіки навчального процесу та виховання використо- вувати економічні категорії, оскільки економіка навчального процесу та вихо- вання є складовою економічної науки.
В інституціоналізмі присутня теорія економічних організацій. Так, якщо ін- ститути – це правила гри, то організації (фірми) – можна порівняти зі спортивни- ми командами. І такими командами для бебіекономіки є освітні організації. В нео- класичній теорії поняття фірми фактично злилося з поняттям виробничої функції.
Фірма для даного дослідження є освітньою установою, що може бути державною чи приватною. Якщо приватна освітня установа – це теж фірма, адже це бізнес, хоча і навчальний чи виховний. А якщо йдеться про державну освітню установу, чи підпорядковується її діяльність законам інституціональної економіки.
У 1937 році у певних дослідженнях вперше вдалося поставити та частково вирішити питання щодо: причин існування фірми, чи причин існування ринку [11]. Дані дослідження ставили питання щодо приватних фірм, задача полягала в тому, щоб визначити, чи є фірмою дитячий садок, школа та університет. У роботі [11] відмінною ознакою фірми було зазначено відносини найму та пов’язував її існування з тим, що вона сприяє кращому розподілу ризику між працівниками (що намагаються унеможливити ризик) та підприємцями (нейтральними до ризику). В обмін на стабільну оплату, застраховану від випадкових коливань, працівники по- годжуються підпорядковуватися контролю підприємця. За даних обставин праці- вники – це викладачі, вихователі, психологи, управлінський персонал освітніх за- кладів. Ці заклади відповідають ринковим умовам найму, адже це робоча сила, що має ринкову вартість. Така робоча сила має стабільну оплату, хоча і не максима- льну за умовами ринку. Ризики найму освітянської робочої сили полягають у то- му, що треба мати диплом лише педагога для влаштування до навчально- виховного закладу і навіть маючи такий диплом оплата праці можу бути досить низькою (якщо йдеться про державні освітні заклади). Звісно, якщо йдеться про приватні дошкільні чи середньоосвітні установи – то рівень оплати там досить ви- сокий, але якість найманої праці має бути також високого рівня (власні методики, відмінні від звичайного викладання). І якщо відстежувати найм до університетів, то приватні університети зразка 1990-х років та початку 2000-х мали більше пра- цівників за сумісництвом. Доценти та професори з державних установ викладали за сумісництвом в приватних вищих навчальних закладах не полишаючи працю за основним місцем роботи.
Слід зауважити, що ринок освітньої праці в ці роки мав ознаки ринку про- позиції, коли установи диктували умови праці та умови найму. На сучасному етапі освітній ринок орієнтується на специфічні навички викладацького складу,
Not
a reprint
а саме: викладання англійською мовою профорієнтаційних дисциплін, автор- ські розробки та методики, зв‘язок з практичним сектором та проходження практик на підприємствах заданого профілю.
Економіка трансакційних видатків є вирішальною при виборі організацій- ної форми і розмірів освітньої установи. Оскільки такі видатки є реальними, то будь яка освітня одиниця має вибір: що краще та дешевше – брати ці видатки на себе, отримуючи освітню робочу силу на ринку, чи бути вільними від них, готуючи цих фахівців власними зусиллями. Так, школи та університети можуть відстежувати перспективних учнів і спонукати їх до набуття відповідної освіти і до праці у альма-матер.
Слід відмітити також, що адміністративний освітній механізм також не ві- льний від видатків, що нарощуються поряд із збільшенням розмірів освітньої установи. Тому межі установи будуть проходити там, де кінцеві видатки, пов’язані із використанням ринку праці, порівнюються з кінцевими видатками, пов’язаними з використанням ієрархічної освітньої організації.
Наступний крок у розвитку трансакційного підходу був зроблений в роботі [11], коли сутність фірми виводили з переваг кооперації, коли сумісно викорис- товуючи певний ресурс у складі цілої команди, можна досягнути кращих ре- зультатів, ніж діючи одноосібно. Це принцип синергії.
Освітні установи є також командами, а кооперація відбувається на рівні міністерств освіти різних країн. Проте діяльність єдиної «команди» ускладнює оцінку вкладу кожного учасника у спільний результат. Звідси – потреба у конт- ролі, який би вводив подібну поведінку у жорсткі рамки. Відома всім контроль- на праця для вчителів та викладачів щодо звітності та якості проведення навча- льного процесу. Агент, що бере на себе по відношенню з іншими учасниками функції контролю, стає директором школи чи ректором університету.
Розвиваючи цей підхід певні автори визначили фірму як «мережу контрак- тів». Проблема освітньої установи розуміється як проблема вибору оптимальної контрактної форми, що забезпечує максимальну економію на трансакційних видатках. Завдання зводиться до вироблення таких контрактів, які могли б бути краще за все пристосовані до особливостей кожної конкретної угоди. Трансак- ційні видатки освітніх закладів це: вартість навчання, наймання провідних фа- хівців для викладання певних частин окремих курсів та дисциплін, вартість встановлення комп’ютерних систем (мульти-медія), проведення позанавчальної роботи, вивчення мов на факультативних засадах тощо.
Теорія 1990 року [11] будується навколо поняття «організаційна культура».
Через неповноту контрактів критичне значення для будь-якої освітньої устано- ви має питання про адаптацію до неочікуваних змін. Але необхідну свободу маневру їй вдається отримати, лише коли її працівники будуть твердо впевнені, що не зловживає цією свободою для них.
Трансакційна теорія виділяє декілька наскрізних характеристик, що визна- чають сутність освітньої установи, як фірми:
– існування складної мережі контрактів. Це контракти з різними суб’єктами бебіекономіки. Контракти на навчання та на викладання. Різниця між цими контрактними вартостями складає прибуток освітньої установи;
For reading
only
– довготривалий характер відносин. Зі студентами та учнями укладаються угоди на певний цикл освіти (середньої, бакалаврату чи магістратури);
– виробництво «єдиною командою». Коли працює команда високофахових педагогів і здійснюється в одному напрямі. Бебіекономіка вимагає ефективних команд для навчання та виховання;
– адміністративний механізм координації завдяки наказам. Так, всі умови регулювання та управління освітнім процесом формуються чітко ієрархічно.
Матричні системи менеджменту не спостерігаються;
– інвестування у специфічні активи. Освіта є елементом людського капіта- лу, адже лише специфічні фахівці та їх особливі методики мають прерогативу щодо використання у навчанні;
– освітня установа – це інструмент щодо економії трансакційних видатків.
Оскільки індивідуальне навчання є досить коштовним (репетиторство, індиві- дуальні уроки тощо), його відносне здешевлення відбувається в рамках освітніх установ;
– конкуренція на ринку організаційних форм призводить до того, що в конкурентній боротьбі виживають структури, які у найбільшій мірі відповіда- ють вимогам освітнього середовища. Зокрема ті освітні установи, що приєдну- ються до Болонського процесу та різних освітніх напрямів на кшталт «Росток».
Бебіекономіка передбачає об’єднання умов конкуренції та кооперації освітніх закладів.
Зауважимо, що в межах інститутів один автор виділяє три головні складові:
– неформальні обмеження (традиції освітніх установ, їх звичаї та різні со- ціальні умовності);
– формальні правила (закони про освіту, адміністративні акти шкіл, уніве- рситетів);
– механізми примусу, що забезпечують виконання правил (перевірки, ак- редитації, ліцензування тощо).
Технічний прогрес, відкриття нових ринків, зростання населення – все це призводить, чи до зміни цін на навчання по відношенню до цін на фактори ви- робництва, чи до зміни цін на працю у порівнянні з цінами інших ресурсів. Те- хнічний прогрес має визначальний вплив на освітню систему та її «правила гри». Всі рівні освіти мають орієнтуватися на останні розробки у світі науки як фундаментальної, так і прикладної. І тому освітні програми мають постійно пе- реглядатися для відповідності сучасності.
Нові ринки виникають як реакція на появу нових товарів та послуг, або на відхід від інших неринкових систем на відкриті економічні рейки. І бебіекономіка має відповідно реагувати на такі нововведення. Впроваджувати у навчальний про- цес нові аспекти виробництва та споживання тих чи інших товарів та послуг.
5. 4. Формування бебііндустрії як передумови розвитку наноекономіки Виробничі організації (як суб’єкти – виробники товарів для підростаючого покоління) також є організаціями у правилах гри щодо бебіекономіки. Процес на- родження дитини є також таким, що можна спланувати, організувати, мотивувати, координувати та контролювати. Зазвичай цими питаннями займається голова сі-
Not
a reprint
мейства, роль якого у багатьох країнах світу продовжують виконувати чоловіки.
Проте сучасні жінки в Європі, Північній Америці і в деяких інших регіонах світу, особливо одинокі, управляють цим процесом самостійно, адже від такого керу- вання залежить якість процесу появи нової людини. Багато у чому ці функції та їх складові виконують спеціалізовані установи (пологові будинки, перенатальні цен- три, осередки червоного хреста тощо). Загалом цей процес вимагає вкладання мо- ральних, психічних, матеріальних та грошових ресурсів.
Цей процес народження дитини може передбачати прямі та непрямі умови виконання. Як у звичайних торговельних відносинах, можливе пряме укладання контрактів, скажімо на пренатальні послуги. Коли майбутні батьки напряму отримують відповідні послуги на супровід вагітної жінки. Але такі умови отримання послуг можуть відбуватися через посередників – так, існують цілі клініки щодо надання послуг сурогатних матерів. Батьки, що не можуть наро- дити дитину природнім шляхом, домовляються не напряму з сурогатною ма- тір’ю, а через відповідного посередника. Ця індустрія розвивається особливо інтенсивно в різних країнах світу.
З залежності від досвіду ведення посередницької діяльності виробником бебінатальних послуг, характеру взаємовідносин між ними та посередницькою організацією, а також від виконуваних посередником функцій виділяють декі- лька видів торгово-посередницьких операцій:
– офіційні організовані бебі-посередники (поліклініки, лікарні, пологові будинки, перинатальні центри тощо);
– індивідуальні посередники, які на комерційних началах надають послуги зв’язку батьків з медичним персоналом щодо зародження, супроводу та наро- дження дитини;
– послуги посередників з перепродажу дитячих товарів, як бувших у вжит- ку, так і нових (це ті посередники, що відповідають класифікації торговельних посередників – дилери, комісіонери та агенти).
Останній тип посередників передбачає вплив індустрії забезпечення жит- тєдіяльності дитини, що є особливим сектором національної економіки, визна- чається значними обсягами. Так, індустрія дитячих продуктів складається з ре- ально діючих підприємств, що можуть виходити і часто виходять на світовий ринок. Зокрема, дитячі іграшки китайських підприємств заполонили весь світ.
Бебііндустрія включає такі галузі:
– дитячий одяг;
– дитяче взуття;
– дитячі іграшки;
– дитячі меблі;
– дитячі продукти харчування;
– дитячі супровідні товари (візочки, предмети гігієни, паперові, канцеляр- ські вироби тощо).
Подібна продукція виготовляється в рамках відповідних виробництв, проте статистика їх не виділяє. Світова бебііндустрія народилася із бебібумом після- воєнного періоду. Народжувалося більше дітей нового покоління і це потребу- вало більше відповідних продуктів, існуючі ніші все більше заповнювалися но-
For reading
only
вими виробниками. Це цілий сектор, наприклад, брендів дитячого одягу, коли для дітей різного віку та статі є лінійки лакшарі одягу і взуття. Ті батьки, що можуть забезпечити своїх дітей ексклюзивним вбранням, роблять це витрачаю- чи значні кошти.
Дитячі меблі актуальні завжди, адже у помешканні завжди виділяється ди- тяча кімната із відповідним оздобленням та відповідними предметами меблів.
Більшість таких меблів робляться на замовлення, адже габарити не стандартні.
Супровідні товари є також напрямом бебііндустрії. Вони відрізняються для дітей різного віку. Так, для дітей молодшого віку це візочки, олівці та фарби, для більш старших дітей це особливі предмети для виконання уроків, для за- нять у гуртках, для проведення вільного часу. Загалом статистика виділяє таку галузь, як канцелярське приладдя, що використовується і дітьми також.
Продукти дитячого харчування є цілою сферою у виробництві їстівних то- варів. Починаючи із продуктів, що замінюють мамине молоко, і прикормом для дітей молодшого віку і закінчуючи не дуже корисними снеками. Деякі вироб- ники продуктів харчування мають певну лінію товарів для дітей. Так, напри- клад, Завод «Оболонь» має дитячий бренд «Живчик», що був розроблений та виготовляється для дітей з відповідною рецептурою. Бренди з молочної проду- кції майже всі мають товари для дітей (спеціальні йогурти, десерти та інші кис- ломолочні продукти).
Світовий ринок бебітоварів лише починає виокремлюватися в певну га- лузь. Це величезна ніша для виробників, що шукають сфери прикладання влас- них зусиль. Це світовий ринок на початкових етапах життєвого циклу. Він є з позитивною зростаючою тенденцією. І тут також діє ціла індустрія, наприклад відповідні програми та виставки. Адже виробники бебітоварів мають за допо- могою останніх презентувати свої товари та розроблені технологічні новинки для суміжних бізнесів та потенційних споживачів.
Ціноутворення у сфері бебііндустрії відповідає вимогам виробництв това- рів для дорослих. Відомо, що дитячі товари, хоч і малих розмірів, коштують майже, як для дорослих. Така практика існує для виробників дитячих товарів з середини двадцятого століття. Це не дешевий сегмент продуктів.
Бізнес-організації, що виготовляють бебітовари, виросли з представництв компаній для дорослих. Так, скажімо, Шанель має дитячу лінійку одягу і пози- ціонує себе як виробник дитячих товарів. Чи виробники дитячих засобів гігієни, які є здебільшого транснаціональними корпораціями, такими як Unilever чи Procter & Gambеl.
Бебіекономіка передбачає керування домогосподарством, процесом появи дитини у життя, системою забезпечення життєдіяльності дитини, процесом на- вчання та виховання у дошкільному закладі освіти, школі та вищому навчаль- ному закладі. Таке керування опосередковано пов’язане із об’єктивним впли- вом глобалізаційних процесів на бебіекономіку.
Зауважимо, що бебіекономіка складається як система з таких елементів:
– економіки домогосподарства (як підсистеми, що передбачає економічне життя сімейних осередків з різною кількістю домочадців та з дітьми чи без);
