ПРОКОПЕНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК 811.161.2’37:81’42:[821.161.2 – 17 – 7] «19/20»
ЕКСПРЕСИВНО-ОЦІННА СЕМАНТИКА МОВНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ГУМОРИСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.
Спеціальність 10.02.01 – українська мова
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Запоріжжя – 2017
державного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Олексенко Володимир Павлович,
Херсонський державний університет,
декан факультету філології та журналістики
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бибик Світлана Павлівна,
Інститут української мови НАН України,
старший науковий співробітник відділу стилістики
та культури мови
кандидат філологічних наук, доцент
Зубець Наталія Олександрівна,
Запорізький національний університет,
доцент кафедри української мови
Захист відбудеться 4 квітня 2017 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66; корп. 2, ауд. 224).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2).
Автореферат розіслано 3 березня 2017 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О. Л. Клименко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Пошуки нових аспектів вивчення комунікативно-прагматичної природи мовленнєвої взаємодії, що позначені антропоцентричним підходом до розвитку лінгвістичної науки, викликають неабиякий інтерес до експресивності як до ментально-емпатичної, мовностилістичної категорії. Проблема функціювання експресивних виражальних засобів у різних типах комунікативних процесів, зокрема в дискурсі, сьогодні є найбільш тенденційною.
Сучасним дослідженням проблем дискурсу притаманні різнобічні спрямування, що торкаються категорійної системи теорії дискурсу, з’ясування жанрових особливостей його реалізації тощо. Вивченню дискурсу як складного лінгвістичного явища присвячені праці західноєвропейських (Е. Бюіссанс, Т. ван Дейк, В. Кінч, Д. Крістал, Г. Кук, П. Рікер, А. Херріс та ін.) і вітчизняних (Ф. Бацевич, А. Євграфова, А. Мартинюк, Т. Пристайко, А. Приходько, В. Самохіна, К. Серажим, І. Шевченко, О. Юрчак та ін.) лінгвістів.
На сучасному етапі в мовознавчій науці набуває широкого обговорення питання типології та визначення різновидів дискурсу. В цьому аспекті гумористичний дискурс як окремий тип відзначається особливою експресивною конотацією і спеціально організованою мовною структурою. Він має своєрідне експресивно-оцінне наповнення – специфічні мовні особливості, свою стилістичну організацію, універсальні жанроутворювальні ознаки, орієнтацію на певні ключові поняття, мовно-естетичні настанови – і зумовлений певною комунікативною ситуацією. При цьому експресивність, що є антропоскерованою текстово- дискурсивною категорією, презентована на всіх лінгвальних рівнях з чітко вираженим національним забарвленням у поєднанні з суб’єктивним сприйняттям ситуації кожним мовцем – носієм певної ментальності. Тому функційно- стилістичний підхід до вивчення гумористичного дискурсу, що позначений екстралінгвальними, соціокультурними, прагматичними, естетичними, психолінгвальними та іншими чинниками, є ключовим для дослідження комунікативно-прагматичних аспектів діяльності учасників комунікації.
Гумористичний дискурс найяскравіше виявляється в текстах малих форм (міні-текстах, малих текстах, малих формах дискурсу), оскільки вони первісно запрограмовані на реакцію слухача/читача, чому сприяє використання стилістичних конотацій у вигляді експресивності, оцінності, модальності, емотивності, інтенсивності, національного колориту. Ці категорії розглядали як у загальнотеоретичному плані (О. Ахманова, Н. Бойко, Л. Булаховський, Є. Галкіна- Федорук, В. Чабаненко, Д. Шмельов та ін.), так і прикладному (І. Арнольд, Т. Винокур, Д. Ганич, В. Дєвкін, С. Єрмоленко, В. Жайворонок, М. Кожина, В. Коломієць, І. Олійник, Д. Розенталь, О. Тараненко, В. Харченко, В. Чабаненко й ін.). Транспозиція цих стилістичних складників на гумористичний дискурс стала теоретичною основою дисертаційної роботи.
Отже, актуальність теми дисертаційної праці зумовлена: 1) потребою поглиблення теоретичних положень щодо мовних виявів комічного в сучасному гумористичному дискурсі; 2) необхідністю з’ясування стилістичної ролі
експресивно-оцінних виражальних засобів у створенні комічного ефекту;
3) спробою встановити й осмислити шляхи і прийоми створення гумористично- стилістичного звучання в текстах малих форм.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової проблематики кафедри журналістики та філології Сумського державного університету «Особливості формування національного інформаційного простору України: від радянської системи ЗМІ до демократичної моделі» (ДР № 0115U001713 УДК 070.13(477)(09).
Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Сумського державного університету (протокол № 6 від 18 грудня 2014 року), уточнено (протокол № 6 від 8 грудня 2016 року); схвалено Науковою радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 73 від 26 квітня 2016 року).
Мета дослідження – розкрити експресивно-оцінний потенціал виражальних засобів, їх функційні можливості у створенні комічного в українському гумористичному дискурсі на матеріалі текстів малих форм.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
– окреслити поняття гумористичного дискурсу і виявити його основні риси;
– з’ясувати особливості функціювання міні-текстів гумористичного дискурсу в комунікативному просторі, визначити причини їх актуалізації на сучасному етапі;
– установити явища, що висміюються і стають об’єктами оцінки в гумористичному дискурсі;
– проаналізувати стилістичні функції мовних контрастів, їх структуру та значення на матеріалі досліджуваних гумористичних текстів малих форм;
– виділити мовні одиниці з експресивно-оцінною семантикою в гумористичному дискурсі;
– здійснити аналіз мовних засобів усіх рівнів, використовуваних для експресивізації гумористичного дискурсу, з метою їх сумарно-системного опису;
– визначити пріоритетність в ієрархії мовних рівнів, що беруть участь у створенні гумору.
Об’єкт дослідження – міні-тексти українського гумористичного дискурсу.
Предмет дослідження – мовні засоби різних рівнів, що мають експресивно- оцінну модальність і є способом вираження гумористичного ефекту в текстах малих форм.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв’язання визначених завдань використано традиційний описовий метод, що дозволив виявити внутрішньомовні (типологійні) та позамовні (когнітивні) механізми створення комічного в гумористичному дискурсі; інноваційні лінгвістичні методи контекстуального та компонентного аналізу, які дали змогу опрацювати конотативні макрокомпоненти семантичної структури експресивів, з’ясувати прийоми модифікації мовних одиниць у гумористичних текстах. Метод кількісних підрахунків використано для визначення показників частоти вживання аналізованих мовних явищ.
Джерельна база дослідження. Матеріалом для аналізу слугували міні-тексти сучасного українського гумористичного контенту (ХХ – початку ХХІ ст.), що
здебільшого не були об’єктом лінгвостилістичних досліджень. Для розв’язання поставлених завдань було піддано суцільній вибірці понад три тисячі анонімних, народних та авторських текстів зазначеного періоду. Опрацьовано тексти малих форм 52 сучасних авторів, представлені такими жанрами, як гуморески, анекдоти, епіграми, афоризми, байки, гумористичні/сатиричні розповіді, фейлетони, пустомовки, частівки, дитячі жартівливі вірші, іронізми, неохронізми, епітафії, усмішки, нецензурована народна творчість у літературній обробці, фрашки, діалоги тощо. На основі вивченого матеріалу укладено картотеку з 1008 одиниць, які було піддано всебічному лінгвостилістичному аналізові.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає в дослідженні стилістичного потенціалу одиниць різних мовних рівнів, що мають експресивно-оцінну семантику і слугують для створення комічного ефекту в гумористичному дискурсі.
За результатами дослідження уперше:
– запропоновано дефініцію гумористичного дискурсу з погляду синергетичного підходу;
– з’ясовано причини актуалізації малих форм дискурсу в сучасному гумористичному контенті;
– сукупно досліджено експресивні засоби різних мовних рівнів, що використали сучасні автори в гумористичних текстах малих форм для створення комічної модальності.
Удосконалено класифікацію трансформацій фразеологізмів з огляду на їх функціювання в гумористичному дискурсі, простежено роль мовних засобів різних рівнів у формуванні лексико-стилістичного наповнення текстів малих форм для породження сміхового ефекту.
З метою набуття подальшого розвитку:
– у плані дискурсивної теорії виокремлено типологійні ознаки гумористичного дискурсу;
– дефініцію поняття «українськість» доповнено твердженням про моделювання специфічних рис національної ментальності засобами всіх рівнів української мовної системи;
– доведено, що контраст як засіб стилістичного прийому не тільки створює семантичну і структурну впорядкованість тексту, але й наближається до системи засобів контекстуального вияву гумору.
Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні специфіки гумористичного дискурсу як лінгвістичного явища, у визначенні загальних закономірностей побудови комічного, що представлені в текстах малих форм.
Проведений комплексний аналіз дає змогу глибше пізнати своєрідність мови гумористичного дискурсу, з’ясувати особливості використання емоційно- експресивних засобів різних мовних рівнів, їхні потенційні можливості (функційні та стилістичні) у плані національної специфіки. Висновки й узагальнення збагачують теорію дискурсології, лінгвостилістики, комунікативної лінгвістики.
Практична цінність одержаних результатів. Матеріали дослідження можна використати при системному вивченні лексикології, фразеології, стилістики, проведенні лінгвостилістичного аналізу гумористичних текстів у межах
опанування мовними дисциплінами у вищих навчальних закладах на гуманітарних спеціальностях. Оскільки міні-тексти гумористичного дискурсу, опрацьовані в дослідженні, продемонстрували окремі переваги порівняно з іншими текстовими формами, їх мовна організація може бути врахована при створенні гумористичного контенту в галузі журналістики та реклами. Результати роботи можна застосувати в науково-дослідній сфері: у подальших теоретичних розробках питання видів та особливостей побудови гумористичних міні-текстів, дослідженні поняття
«інтелектуальний гумор».
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення й практичні результати дослідження викладено на трьох міжнародних і семи всеукраїнських науково-практичних конференціях: ХІ Міжнародній науковій конференції
«Журналістська освіта на Сумщині: світові професійні стандарти» (13 – 14 травня 2015 року, Суми, Україна); Міжнародній науковій конференції «Українська наука в європейському контексті. Німецько-українські зв’язки» (8 – 10 квітня 2016 року, Мюнхен, Німеччина); ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції
«Журналістська освіта в Україні: світові професійні стандарти» (9 – 10 червня 2016 року, Суми, Україна); Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів та викладачів «Соціально-гуманітарні аспекти розвитку сучасного суспільства» (21 – 22 квітня 2014 року, Суми); Всеукраїнській науковій конференції «Творча постать Ліни Костенко: сучасне прочитання», присвяченій 85-річчю від дня народження письменниці (12 березня 2015 року, Херсон); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Прикладні та фундаментальні аспекти досліджень в соціальних комунікаціях» (19 – 20 травня 2015 року, Івано-Франківськ); Всеукраїнській науковій конференції «Міфосвіт української поезії: генеза прочитання» (17 грудня 2015 року, Херсон); Міжвузівській науковій конференції молодих учених і студентів «Художній світ Емми Андієвської» (21 березня 2016 року, Херсон);
Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих учених
«Антропоцентрична скерованість сучасної наукової лінгвістичної парадигми» (25 березня 2016 року, Миколаїв); Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Актуальні проблеми сучасного мас-медійного простору» (12 – 13 вересня 2016 року, Херсон). Основні результати дослідження пройшли апробацію шляхом виголошення доповідей і повідомлень, виступів на засіданнях кафедри журналістики та філології, вченої ради факультету іноземної філології та соціальних комунікацій СумДУ впродовж 2014 – 2016 років, а також у ході проведення семінарів, лекційних і практичних занять зі студентами, які навчаються за спеціальностями «Журналістика», «Реклама та зв’язки з громадськістю».
Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено у 8 наукових публікаціях, з них 5 статей у фахових виданнях України, 1 стаття у міжнародному виданні.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (252 позиції), додатків. Повний обсяг роботи – 229 с., обсяг основного тексту – 191 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційної праці, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, з’ясовано наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення роботи, її зв’язок із науковими темами, подано відомості про апробацію основних положень дисертації, опубліковані статті, її обсяг та структуру.
Перший розділ – «Теоретичні засади дослідження емоційно-експресивних засобів у гумористичному дискурсі» – присвячено осмисленню теоретичних основ таких лінгвістичних конотативних категорій, як експресія, експресивність, оцінність, емоційність, модальність; дослідженню гумористичного дискурсу та з’ясуванню характерних особливостей текстів малих форм.
Явище експресії як прагмариторична категорія, що передбачає актуалізацію якості мовного вияву завдяки конотативним можливостям мовних ресурсів, корелюється з експресивністю, хоч, незважаючи на вдавану тотожність, їхні завдання в мовленні різні.
У науковій літературі питання експресивності висвітлено в рамках поєднання її з емоційністю, оцінністю, емотивністю та інтенсивністю. Хоч ці категорії не ототожнюють, водночас наголошують, що вони є конотативними складниками експресивності.
Модальність як функційно-семантичну мовну категорію, співвідносну з експресивно-емоційною або раціонально-виваженою оцінкою висловлювання, деякі мовознавці (Н. Арутюнова, О. Вольф, В. Кухаренко, М. Петров, Г. Солганик та ін.) також розглядають у конотативному аспекті, оскільки конотація, яка в широкому розумінні означає «співзначення», не позбавлена суб’єктивного ставлення, що виражається оцінним судженням, емоційною реакцією, інтонацією, спеціальною конструкцією тощо.
Мовні засоби, для яких характерна модальна, експресивно-оцінна, емоційна конотація, можуть бути реалізовані в будь-якому висловлюванні, вони слугують для створення більшої виразності, образності, впливу на чуттєву сферу адресата.
Така транспозиція експресивно-оцінного мовного арсеналу на гумористичний дискурс викликала необхідність з’ясування сутності категорії комічного з огляду на різні світоглядні підходи до розуміння сутності явища.
Комічне – це категорія естетична, яку складно дефініціювати. Усі відомі концепції комічного, які були досліджені у працях Ю. Борева, Б. Дземидока, А. Зися, Т. Любимової, В. Проппа, Т. Рюміної та ін., підтверджують, що це явище є відхиленням від норми, тобто порушенням загальноприйнятого, обов’язкового порядку, притаманного суспільним, соціальним, моральним правилам.
В основу організації комічного на лінгвістичному рівні покладено експресивізацію, інтенсифікацію висловлювання, породжену мовними засобами, вжитими в гумористичному тексті часто з порушенням загальноприйнятих лінгвістичних норм. Розуміння комічного як невідповідності усталеним правилам допомагає з’ясувати зміст поняття гумористичний дискурс.
Гумористичний дискурс виконує певне завдання: з одного боку, вплинути на людину – сприймача інформації, не залишити її емоційно нейтральною, а з іншого – продемонструвати кмітливість, креативність, неординарність мислення автора. І завдяки такому тандему народжується гумор у фразеології, афористиці, у фольклорі, анекдотах – взагалі, в українській культурі, про що писали зарубіжні (А. Вежбицька, Л. Гришаєва, В. Дружинін, В. Карасик, Г. Слишкін, О. Чиркова, О. Шмельова, Т. Шмельова, Ю. Щуріна) й українські дослідники (С. Бибик, І. Кобякова, А. Мартинюк, А. Приходько, В. Самохіна, С. Швачко, І. Шевченко).
Гумористичному дискурсу як окремому типу, що будується на основі відхилення від стандартів, притаманні такі риси, як динамічність, відкритість, спонтанність, широка тематична і жанрова різноманітність; він виконує емоційно- експресивну, модально-оцінну функцію, реалізується на загальнокультурному тлі, орієнтований на конкретного адресата, має широкий спектр власне мовних ознак і створює комічний ефект.
Як і будь-який мовленнєвий акт, що передбачає інтенцію автора, гумористичний дискурс є одиницею соціолінгвальною, інтерактивною, тому для організації такого тексту потрібне чітке ранжування з використанням специфічних мовних засобів, які будуть достатніми для гумористичної інтерпретації дійсності.
Гумористичний компонент може бути частиною будь-якого типу тексту.
Гумор, що за своєю природою зумовлений національним характером, психологією народу і його ментальними рисами, зазвичай реалізується у специфічних текстах малих форм, що дає змогу у спресованому вигляді за допомогою певних мовностилістичних засобів створити колоритний дискурс, розрахований на сміхову реакцію.
У другому розділі – «Мовна природа створення комічного в гумористичному дискурсі» – визначено методологію та обґрунтовано методику дослідження структурно-семантичного й функційно-стилістичного аспектів експресивності в гумористичному дискурсі, описано критерії відбору ілюстративного матеріалу; розглянуто гумористичний дискурс в аспекті його зв’язку із ментально-ціннісною ідентичністю українського народу; з’ясовано роль мовного контрасту у створенні експресії гумору.
Основу сміхової культури створює національна специфіка ментальності, яка базується на духовності, віруваннях, народних символах, що втілюються в національній мові та невербальній поведінці.
Ментальні ознаки, притаманні українському народові, знайшли своє відображення в сучасному українському гумористичному дискурсі, який висміює надмірну емоційність, нерозважливість, хабарництво, здирництво, порушення сімейних моральних цінностей, норм суспільної моралі тощо. Водночас українці піддають глузуванню речі, що лежать у площині особистісних ціннісних орієнтацій.
Усе вищезазначене формує поняття «українськість», яке, хоч і не термінологічне, бо містить частку суб’єктивної модальності, варто сприймати як характеристику всього народу, який у довготривалій боротьбі за національну ідентичність розвинув критичне світосприйняття, систему моральних норм і
цінностей, що виражаються в різних формах людських взаємин, у ставленні людини до природи, у національному темпераменті та характері, у його мові.
Гумористичний дискурс насамперед спрямований на вираження ментальних рис, що реалізуються в певному наборі ідеальних текстів малих форм, у яких чітко простежуємо соціокультурні, національні стереотипи, відкрите ставлення автора до інформаційного наповнення з метою комунікативного впливу на адресата. Він, як і все комічне, будується на контрасті, протиставленні, протиріччі, розбіжності, полярності, при цьому обов’язково враховуються національні особливості й ментальні стандарти.
Для текстів гумористичного характеру найбільш характерним є використання нерівноправних різностильових зіткнень, які створюють особливо потужну експресію (Перш ніж канути в Лету, Що ж натворили вони? Хотіли накласти вето, А наклали в штани (П. Осадчук); контрастних мовних елементів, які логічно та семантично є далекими і незалежними (Без причини й болячка не сяде (Остап Вишня); антонімічних (Молоді нового хочуть, а старі – старого, А є такі, що не хочуть нікого й нічого (М. Савчук); синонімічних контрастів, функція яких полягає в підсиленні стилістичної виразності тексту (Гарцював, брикався, весело крутився, доки у глибокій ямі опинився (П. Глазовий); ідеографічних синонімів, які різняться тонкими смисловими відтінками і становлять один із найважливіших семантико-стилістичних засобів мови автора (Так напхався, натоптався, Що вже ледве дише (П. Глазовий); стилістичних синонімів, які різні за значеннєвими відтінками та емоційно-експресивним забарвленням (Ти ото сидиш, уха розвісши, рота роззявивши… (Остап Вишня). Створенню емоційно-експресивного ефекту сприяє градація семантично односпрямованих одиниць, що різняться ступенем вияву ознаки (Все це таке незрозуміле, таке «потойбічне», таке дивовижне…
(Остап Вишня). Використання словотвірних несуфіксовано-суфіксованих контрастів (Як чортам чортів давати І дурити чортенят (П. Глазовий), префіксації (Дівка красна-розпрекрасна в клубі загулялась (П. Глазовий) додає інтенсивної виразності вислову. Різний ступінь співзвучності зіставлюваних чи протиставлюваних омонімічних, паронімічних чи парономастичних слів породжує експресію, яка демонструє авторську дотепність та винахідливість (Лише тоді я второпав, що таке астрономи і гастрономи (Остап Вишня).
Відмінні за своєю лінгвостилістичною метою контрасти породжують різний рівень експресії (незначну чи потужну), що використовують автори гумористичних творів для створення дотепності, словесної гри, посилення іронії чи сарказму, тобто їх уживання регламентовано стилістичною метою. Оскільки в основі комічного завжди лежить протиріччя, у гумористичному дискурсі комічний ефект досягається за допомогою стилістичних фігур, які можуть реалізувати ці протиріччя. Отже, найголовнішою естетичною функцією контрасту є гумористична.
Третій розділ – «Експресивно-оцінний потенціал семантики мовних одиниць у сучасних гумористичних міні-текстах» – присвячений системному опису способів відбору та комбінування мовних одиниць лексичного, фразеологічного, граматичного рівнів в аспекті дослідження їх експресивно- оцінного використання в гумористичних текстах малих форм.
До опрацювання прийомів і засобів творення гумористичного контенту долучалися відомі вчені (Л. Булаховський, В. Виноградов, О. Земська, Г. Удовиченко). Основний масив напрацювань у цій галузі, безперечно, пов’язаний із лексикою (Н. Бойко, Б. Пришва, О. Тараненко, В. Чабаненко), фразеологією (М. Алефіренко, Н. Зубець, В. Мокієнко, В. Ужченко), менше – зі словотвором (К. Городенська, Н. Клименко), морфологією (К. Городенська, А. Марчишина) і синтаксисом (Н. Гуйванюк, А. Загнітко).
Дослідження явища полісемії дозволяє виокремити в багатозначних словах як первинні значення, для яких характерні більш частотне вживання й мінімальна залежність від контексту, проте вони найчастіше позбавлені додаткового конотативного забарвлення, так і вторинні значення, які завжди зумовлені обставинами мовлення і позначені експресивною конотацією.
Обігрування в гумористичному дискурсі лексичної полісемії, використаної в ситуації різного, індивідуалізованого модального світосприйняття героями одного й того самого поняття чи явища, сприяє інтенсифікації гумористичного ефекту.
Причому вибір героями лексико-семантичного варіанту лексеми є сам собою зрозумілий, підсилений ментальним сприйманням ситуації, напр.: – Пам’ятай, синку, ми на землі живемо, щоб працювати. – У такому разі я піду на флот; – Чи ви думали про свою стареньку матір, коли вчиняли крадіжку? – Думав, але нічого путнього для неї не знайшлося (нар). Розщеплення полісемії і виокремлення одного із лексико-семантичних варіантів, актуалізація в семантичній структурі слова переносного значення оцінного характеру, що набувають конотативного звучання й відображають стереотипні стійкі уявлення й асоціації, – досить поширені прийоми створення комічного в гумористичному дискурсі.
Метафоричне характеризувальне значення та метонімічне переосмислення виникають із потреби дати суб’єктивну оцінку певним явищам дійсності, зафіксувати особливості ціннісного відношення людини до певної ознаки, напр.:
–Яка в тебе дружина? – Ангел! – Тобі пощастило! А моя й досі жива! (нар). У гумористичному дискурсі метафора виконує номінативно-характеризувальну (експресивно-стилістичну, зокрема оцінну) функцію.
Джерелом яскравої емоційності є мовна гра, заснована на зіткненні різних значень полісемантичного слова в одному тексті, тобто гра зі смислами, напр.:
Зміна епох: черги за продуктами замінили автоматні (В. Губарев); Важко будувати державу, будуючи свій котедж (В. Прокопчук). Зближення в гумористичному творі лексико-семантичних варіантів системно нейтрального полісемантичного слова та спеціально організованого контексту посилює експресивно-оцінний характер висловлювання, напр.: Важко одержати ґрунтовні знання на нервовому ґрунті (Л. Забара).
Виражальні функції омонімів у гумористичному дискурсі полягають у створенні різних стилістичних конотацій і модальних оцінок. Широке вживання омоформ (З тих пір, як Сава сторожує став, Він джерелом його прибутків став (М. Савчук), лексико-синтаксичної омонімії (Владу впевнено тримав: В замах кумів аж три мав (М. Савчук) або їх поєднання (Салют вам, шановані виборці, – За
власну майбуть саме ви борці! Отож, як ідеш на вибори, То вже хоч що-небудь та вибори… (В. Шукайло) сприяють реалізації важливих функцій мовної гри.
Оказіональна омонімія з’являється не в результаті екстралінгвістичного взаємозв’язку звичного і нового об’єктів номінації, не через випадковий збіг зовнішньої форми лексичної одиниці, а на ґрунті контекстуальної актуалізації уявних морфем (квазікоренів, квазіоснов). У контекстах на зразок Людожер – чоловік Люди (на її думку), Партієць – школяр (нар.) наявне уявне зіткнення загальномовного (узуального) значення слова з індивідуальним, оказіональним.
Таке яскраве вживання омонімічних одиниць в умовах однієї комунікативно- прагматичної ситуації дає змогу авторові створити оказіональну експресію, викликати несподівані асоціації.
Будучи системним явищем у колі лексичних категорій, пароніми в гумористичних міні-текстах перебувають між собою в синонімічних, антонімічних і омонімічних відношеннях.
Пароніми нерідко використовують для створення фігури мовлення, яка полягає в їх зближенні для створення: а) звукової подібності без будь-якого асоціативного зв’язку: Дружина – не пружина, з літами не розслабляється (нар.);
б) звукової подібності, пов’язаної з інтертекстуальними спробами, або ідіомами:
Дали по папці, Де наше не попадало (нар.); в) звукової подібності, яка поєднується із семантичними асоціаціями: Писав з принципово касових позицій, Науковий півробітник, Кандидат – неук, Інспектор марного розшуку (нар.).
Гумористична експресія, спричинена паронімічним слововживанням, функціює в текстах малих форм як засіб індивідуалізації мовлення, пародіювання стилю, створення каламбурів, народної етимології. Прирощення смислів, контамінація, що виникають на тлі паронімії, а також парономазія, паронімічна атракція підсилюють експресивні можливості гумористичного дискурсу, передають іронічне світосприйняття.
Антоніми, природа яких пов’язана з контрастом, протилежністю понять на основі визначення якості, кількості та інших рис, якими наділений предмет чи предмети, утворюють мовний контекст, який супроводжує будь-який гумористичний дискурс.
Найчастіше фіксуємо діаметрально протилежні поняття, що передаються різнокореневими контрарними антонімами, які виражають якісне протиставлення й утворюють градуальні опозиції, напр.: Свою любов з першого погляду згадував останніми словами; Скажи мені, хто твій ворог, і я дізнаюсь, хто мій друг (нар).
Суміщення діаметрально протилежних різнокореневих градуальних антонімів допомагає створити дискурс, у якому засуджуються притаманні сучасному суспільству негативні якості – зажерливість, зловживання владою, лицемірство, пияцтво та ін.: Народжені плазувати злітають на дутих авторитетах (А. Крижанівський).
Яскравим засобом вираження експресії в гумористичних текстах є використання комплементарних антонімів, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять корелятивну протилежність, напр.: Сильніше за закони тільки беззаконня (нар.).
Рідше трапляються антоніми-конверсиви, що позначають протилежні, зустрічні відношення: Чим менше думаєш, тим більше однодумців (нар.).
Антонімічний контраст, побудований на основі поєднання контрарних загальномовних і виражених вільними словосполученнями контекстуальних антонімів, що утворюють антонімічні пари, підсилює афористичність вислову, напр.: Бідність впадає у вічі, багатство – відразу б’є в голову (М. Левицький).
Явище антонімії в гумористичному дискурсі широко застосовується не тільки при конверсії, але й у грі слів, каламбурах, при творенні антитези, напр.: Віддала ключ вона мені від свого серця. І тут же врізала новий замок (М. Савчук); І у степах України діє закон джунглів; Паралельні світи існують. Взяти хоча би народ і владу; Зробив велику кар’єру: був нічим, а став мером (нар.) та ін.. Парадокс, побудований на основі антитези, є засобом висміювання реалій сучасного життя: маємо людей – не маємо нації; маємо багатих – не маємо еліти; маємо бідних – не маємо месників; маємо політиків – не маємо перспективи (нар.) і под.
Контекстуальні антоніми в гумористичному дискурсі завжди помітні через те, що в їхніх значеннях наявні не лише семантичні компоненти, а й власне стилістичні та оцінні (прагматичні) семи, напр.: Ой, як хочеться бути класиком…
Не Тарасом – бодай Тарасиком! (М. Савчук).
Оригінальну форму суперечливої природи утворює навмисне поєднання слів із протилежними значеннями для вираження цілісної характеристики, як-от в іронізмах (Коли б дурневі дати розум генія, то він був би геніальним дурнем (нар.).
Оксиморон геніальний дурень як засіб комізму зреалізовано в межах атрибутивного словосполучення.
Антонімія є засобом творення енантіосемії в гумористичному дискурсі:
Знайомому жалівсь хабарник: – Я дав хабар – мені дали!.. – То добре ще. А твій напарник – Узяв хабар – його взяли (М. Савчук).
Фразеологізми утворюють особливий розряд мовних одиниць, що викликають образне уявлення про явища навколишньої дійсності і дають їм емоційно-експресивну характеристику. Тому природньо, що в гумористичному дискурсі найчастіше реалізуються номінативні можливості фразеологічних одиниць (ФО) на позначення конотативного денотата, напр.: …А нині діла зовсім вже нема – За крісло держиться руками обома (Ю. Кругляк).
Як правило, більшість фразеологізмів у гумористичних текстах містять негативну характеристику: осуджують зло (обома руками тримається за крісло), зраду (скакати в гречку), жадібність (гріти руки), неробство (бити байдики), пияцтво (лика не в’яже), роздратованість (терпець увірвався), некомпетентність (ні в тин ні в ворота), безпорадність (як з козла молока) тощо. Інколи вони синонімізуються, напр.: О! Йде як кіт по стерні, Ніби підлога пече його в п’яти.
Опускається, наче гуска на гніздо з гусенятами (Є. Дудар). Фразеологізми, введені в гумористичний дискурс без зміни семантики і структури, виконують зображувально-оцінну, емоційно-експресивну функції, їх вживають як засіб мовного викриття або надання явищам, подіям чи персонажам яскравої мовної характеристики.
Фразеологічні одиниці завдяки яскравій образності, стилістичній маркованості створюють передумови для їх використання в гумористичних творах передусім із метою експресивізації мовлення. Для досягнення різноманітних експресивних ефектів використовують різні види трансформації фразеологічних одиниць. Усі їхні видозміни свідчать про діалектичну єдність інваріантного (постійного) і варіантного (змінного) компонентного складу й структури фразеологізмів.
Трансформація фразеологізмів – явище закономірне і системне, оскільки спричинене насамперед екстралінгвальними чинниками і цілями відповідного контексту. Фразеологічні трансформації стали предметом лінгвістичних досліджень не тільки зарубіжних (А. Бугофер, Г. Бюргер, Д. Добровольський, А. Хеммі), але й вітчизняних мовознавців (В. Білоноженко, І. Гнатюк, Т. Цимбалюк).
У гумористичному дискурсі виокремлюємо семантичні, структурні, структурно-семантичні, індивідуально-авторські та синтаксичні трансформації.
Видозміни й перетворення фразеологізмів на семантичному рівні зумовлені оновленням чи актуалізацією їх семантики, при цьому гумористи вдаються до різних прийомів мовної інтерпретації. Серед трансформацій цього виду найбільш уживані в гумористичному дискурсі: а) зіткнення прямого і фразеологічного значень в одному тексті для подвійної актуалізації (Якщо не всі вдома, значить хтось пішов у депутати (нар.); б) інтенсифікація експліцитного прямого і фразеологічного значень за рахунок оцінної конотації з метою надання характеристики (Батьки носили сина на руках, Аж поки не отримав атестата.
Пора б на самостійний стати шлях, А він не вміє на ногах стояти (М. Савчук);
в) зіткнення експліцитного прямого значення з імпліцитним фразеологічним значенням (У кухаря не вдалася каша, тому під час обіду він пік раків (П. Гришко);
г) протиставлення прямого і фразеологічного значень (Навіть зовсім лисий начальник не любить, коли його гладять проти шерсті (нар.).
Найпродуктивнішими серед структурних змін є такі: а) поширення компонентного складу фразеологізмів шляхом розгортання (експлікації): Один у цех, а другий – хліб полоти, А третій їде штурмувати цілину, Лиш Едік наш тікає від роботи, Як чорт від ладану тікав у давнину (Ю. Кругляк); б) контамінація як засіб індивідуально-авторського перетворення фразеологізму: Щоб мати ахіллесову п’яту, Не конче Ахіллесом бути мусиш – Для цього досить в п’ятку ту Від переляку заховати душу (В. Василашко).
Структурно-семантичний аспект трансформації фразеологізмів представлений: а) їх структурно-семантичним розщепленням на основі встановлення антонімічних зв’язків (Скільки жебрацьких торб можна пошити з одного грошового мішка! (нар.); б) структурно-семантичними видозмінами ФО зі збереженням їх внутрішньої форми (…Обійматись, цілуватись Чорт мене потяг!;
І не думав я женитись, Та попутав біс… (С. Олійник); в)структурно- семантичними модифікаціями на основі зіткнення прямого і фразеологічного значень з одночасним скороченням (усіченням) та розгортанням (експлікацією) структури ФО (Баба діду із гостин Принесла цю звістку: – До Максима я, а він…
Їсть свою невістку… – Людоїд він? Чи здурів? Слід зв’язать Максима! – Я сказать забула: їв Він її… очима! (П. Ребро); г) структурно-семантичними модифікаціями на основі зміни граматичної будови компонента й експлікації з метою актуалізації форми ФО (– У тебе совість є? – А він сміється: – Якщо купуєте – знайдеться (М. Савчук); д) структурно-семантичними модифікаціями компонента ФО (субституцією) з одночасним послабленням або зміною семантики (Будучи на екскурсії в ковбасному цеху, Неминайленко спершу розгубився, а потім взяв-таки собі в руки (П. Гришко).
Модифікації ФО, що ґрунтуються на народній етимологізації (– Скажіть, куме, що, власне кажучи, означає вираз «сімейне вогнище»? – Це таке вогнище, на якому жінка все життя шкварить чоловіка (нар.); служать для утворення оказіональних фразеологізмів (… Я краще буду зі своїх очей Лити щирі сльози, Аніж, як купа мирних москвічєй, Плескати навозом (В. Пригорницький);
побудовані з використанням синонімічних фразеологізмів з парадоксальним слововживанням (Все через пень-колоду: Товкти у ступі воду, Насмажить в печі льоду, Питатись в дурня броду, Сушить зерно в негоду, Ждать від вола приплоду Й просити нагороду!..(М. Петренко) – це найпродуктивніші види трансформацій, що мають індивідуально-авторський характер.
Серед різноаспектних трансформацій, що створюють особливу синтаксичну структуру тексту, найбільш уживаними є використання: а) періоду як складної стилістичної синтаксичної структури (Баран узявся будувати хату – Простору, світлу, теплу і багату. Почав з воріт. Притяг колоди з лісу, Пригепав дошки, почепив завіси І кличе: «Новосілля, гей, звірота!» Для Барана – аби нові ворота!
(П. Ребро); б) видозмінених ФО як однорідних членів речення (Отож, як ідеш на вибори, То вже хоч що-небудь та вибори: Коня без вуздечки, Два кіла гречки, Кота в мішку, Рильце в пушку, Дулю в кишені, Синицю в жмені! (В. Шукайло);
в) цілісного значення ФО для побудови складних речень (Небито й довго жив би Ніс, Якби куди не слід не ліз (нар.); г) речень з прямою і непрямою мовою для розкриття значень ФО (Сірко добро громадське стереже, Гарчить на злодіїв: «Не лізьте – то чуже!..» Грицько, сусід мій, діє навпаки: Усе чуже хапа у дві руки!
Чому ж бо люди кажуть на Грицька, Що він позичив очі у Сірка?.. (А. Мандрик).
Фразеологізми утворюють особливий розряд мовних одиниць, які об’єднані загальною функцією і призначенням – викликати образне уявлення про явища навколишньої дійсності й дати їм емоційно-експресивну характеристику.
Незважаючи на цільнооформленість, відтворюваність, у гумористичному дискурсі актуалізація їхнього вживання дозволяє авторові «втрутитися» в семантику, структуру, тобто толерує індивідуально-авторське перетворення, що нерідко призводить до руйнування самої ФО.
Словотвірні засоби використовують у гумористичному дискурсі і як самостійний будівельний матеріал комічного, і як інтенсифікувальний чинник.
Афіксальне словотворення є найпродуктивнішим типом експресивізації висловлювання. Для цього гумористичний дискурс активно оперує лексемами із суфіксами суб’єктивної оцінки (красотульки Дуськи, Муськи, Люськи (П. Глазовий). Суфіксація оказіональних композитів та підсилення демінутивів
