Міністерство освіти і науки України Державний заклад
«ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені К.Д. УШИНСЬКОГО»
МЕЛЕНЧУК НАТАЛЯ ІВАНІВНА
УДК: 159.9+159.923.3
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО АВАНТЮРНОЇ ПОВЕДІНКИ
19.00.01 – загальна психологія, історія психології
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук
Одеса – 2016
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Державному закладі «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»
Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:
Офіційні опоненти:
кандидат психологічних наук, доцент Санніков Олександр Ілліч,
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського», доцент кафедри теорії та методики практичної психології.
доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України
Титаренко Тетяна Михайлівна,
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, завідувач лабораторії
соціальної психології особистості;
кандидат психологічних наук, доцент Бикова Світлана Валентинівна, Одеська державна академія будівництва та архітектури, доцент кафедри філософії, політології, психології та права.
Захист дисертації відбудеться «12» листопада 2016 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.053.03 у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, конференц–зала.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 36.
Автореферат розісланий «11» жовтня 2016 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.Г. Бабчук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність даної теми дослідження. Перетворення, що відбуваються в українському суспільстві сьогодні під впливом активних трансформаційних процесів, вимагають від особистості сміливого, швидкого, а інколи й ризикованого прийняття рішень в умовах високої невизначеності, що зумовлює виникнення непередбачуваних наслідків. Ці обставини не тільки збільшують ризики в життєдіяльності людини, а й впливають на ефективність її взаємодії з іншими людьми за жорсткої конкуренції на ринку праці. Рисою особистості, котра може сприяти або запобігати адаптаційним процесам у її повсякденні, є схильність особистості до авантюрної поведінки, яку слушно розглядати не лише як негативне явище стосовно оточення, а і як ресурс творчого прийняття нею персональних рішень.
Феномени «авантюрна поведінка», «авантюризм», «авантюрність»
розглядалися філософами (М. М. Бахтін, Є. П. Карнович, В. Є. Лебедько, С. Рот, О. К. Секацький, О. Ф. Строєв та ін.), соціологами, культурологами, філологами (Н. В. Веселовська, С. О. Міхієнко, І. Ю. Тимофеєва), широко презентовані в науково-популярній та художній літературі (С. О. Горяйнов, Д. Д. Казанова, А. В. Кас’янов, М. Г. Кузьмін, І. А. Муромов, М. Йокаї, С. Цвейг, С. М. Шубинський). В історії психології у зв’язку з досліджуваним феноменом відомі наукові праці Г. Геґеля, Г. Лебона, Ж. Г. де Тарда, З. Фройда, Г. Зіммеля, К. Абрахама, Н. Еліаса, Е. Фромма та ін. Вагоме значення стосовно розуміння піднятої проблеми мають наукові праці, котрі присвячені вивченню психології особистості, у яких безпосередньо обґрунтовуються чи опосередковано вказується на особливості авантюрності як риси особистості, її структурні компоненти, характеристики та прояви (Д. О. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Е. Л. Носенко, Ф. Ріман, О. П. Саннікова, Т. М. Титаренко, О. Я. Чебикін та ін.). Певна інформація про особливості авантюрності міститься у наукових дослідженнях, що розроблялися в рамках екзистенційної психології (С. Мадді, Є. М. Осін, В. Франкл, І. Ялом), у зв’язку з потребами практики, зокрема, у психотерапевтичному контексті (Л. Морріс, Дж. Олдхем, Ф. Ріман); у форматі пізнання рис особистості, які супроводжують прояви авантюрності (А. П. Альгін, Р. В. Бєлоусова, С. В. Бикова, О. В. Вдовіченко, В. Д. Від, Б. І. Додонов, Є. П. Ільїн, Н. В. Коврига, Ю. Козелецький, Т. В. Корнілова, А. Г. Ніазашвілі, Е. Л. Носенко, А. Ю. Ольшаннікова, В. А. Петровський, Н. М. Подоляк, В. Г. Ромек, О. І. Санніков, Г. Н. Солнцева, М. Холл, М. Цукерман та ін.).
Незважаючи на велику кількість праць, що стосувалися окресленої проблеми, на сьогодні практично не існує досліджень, спеціально спрямованих на вивчення авантюрності як властивості особистості (передовсім її схильності до авантюрної поведінки) та психологічних чинників цієї риси-властивості. Таким чином, актуальність предмета дослідження та недостатня розробка вказаного психологічного феномену зумовили вибір теми дисертаційної роботи «Психологічні чинники схильності особистості до авантюрної поведінки».
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконано в межах наукової програми кафедри теорії і методики практичної психології «Теоретичні та методологічні основи становлення особистості психолога у системі фахової підготовки» (номер держреєстрації
№ 0109U000192), що входить до тематичного плану науково-дослідної роботи Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Тему дослідження затверджено вченою радою Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (протокол № 8 від 27 березня 2014 року) та узгоджено в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 27 травня 2014 року).
Метою роботи є теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження психологічних чинників схильності особистості до авантюрної поведінки (авантюрності).
Задачі дослідження:
1. На основі теоретико-методологічного аналізу наукових джерел уточнити сутність феномену «схильність до авантюрної поведінки»
(«авантюрність»), дослідити його структуру, експлікувати та описати компонентний склад показників і визначити психологічні чинники.
2. Розробити психодіагностичний інструментарій, спрямований на діагностику схильності до авантюрної поведінки, та підібрати комплекс процедур і методик дослідження рис особистості, що супроводжують прояви авантюрності та постають як її психологічні чинники.
3. Емпірично визначити характер співвідношень показників авантюрності зі спектром властивостей особистості, що супроводжують та спричиняють її прояви.
4. Дослідити індивідуально–психологічні особливості осіб, схильних до авантюрної поведінки різного ступеня.
5. Емпірично виявити психологічні чинники та вивчити відповідну їм специфіку особистої авантюрності.
Об’єкт дослідження – психологічні особливості авантюрності як стійкої риси особистості.
Предмет дослідження – психологічні чинники схильності особистості до авантюрної поведінки (авантюрності).
Теоретико-методологічною основою дослідження стали: принципи системно-структурного підходу до розуміння особистості (Б. Г. Ананьєв, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, В. С. Мерлін, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, О. І. Санніков та ін.); принципи континуально-ієрархічного підходу до вивчення структури особистості (О. П. Саннікова); проблема детермінації в психології (Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов, О. М. Ткаченко та ін.);
положення про особистість як про активний суб’єкт діяльності (К. О. Абульханова-Славська, Д. Б. Богоявленська, А. В. Брушлинський, Г. С. Костюк, Б. Ф. Ломов, С. М. Симоненко, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Д. Й. Фельдштейн та ін.); методологія організації психологічного теоретико–
емпіричного дослідження (А. Анастазі, Л. Ф. Бурлачук, К. М. Гуревич, В. А. Роменець та ін.); наукові уявлення про авантюрність (М. М. Бахтін, Л. Морріс, В. Є. Лебедько, Д. О. Леонтьєв, С. Мадді, Дж. Олдхем, Є. М. Осін, Ф. Ріман, С. Рот, О. К. Секацький, О. Ф. Строєв, І. Ю. Тимофеєва, В. Франкл, І. Ялом); положення про асертивність і впевненість у собі (В. Каппоні, А. Лазарус, Н. М. Подоляк, В. Г. Ромек, О. П. Саннікова, О. І. Санніков, В. А. Шамієва); теоретичні уявлення про комунікативну сферу особистості (Р. В. Бєлоусова, А. О. Саннікова, А. В. Сергеєва); концепція ризику (С. В. Бикова, О. В. Вдовіченко, Є. П. Ільїн, Ю. Козелецький, Т. В. Корнілова, М. А. Котик, Ю. Б. Максименко, О. Г. Ніазашвілі, В. А. Петровський, О. І. Санніков, Г. Н. Солнцева, М. Цукерман); теорія емоційності (В.Д. Небиліцин, А. Ю. Ольшаннікова, І. В. Пацявічус, І. В. Переверзєва, В. А. Пинчук, О. П. Саннікова та ін.); положення про механізми емоційної регуляції діяльності (В. К. Вілюнас, Б. І. Додонов, О. Я. Чебикін); концепція емоційного інтелекту (О. М. Амплєєва, І. М. Андрєєва, І. Ф. Аршава, Г. Г. Гарскова, Н. В. Коврига, Е. Л. Носенко, М. Холл).
Методи дослідження: у дисертаційній роботі використовувались:
теоретичні (метод системного аналізу наукових підходів і концепцій, наявних у психології та суміжних наукових дисциплінах) та емпіричні методи (опитування, тестування, експертних оцінок). Математико-статистична обробка даних здійснювались за допомогою комп’ютерної програми SPSS 21.0 for Windows. Зокрема, застосовувались методи кількісного (кореляційний, факторний, регресійний аналізи, t-критерій Ст’юдента) та якісного аналізу даних (контент-аналіз, метод самозвітів, «асів», «профілів»).
Психодіагностичний комплекс методик складається із двох груп:
а) для дослідження феномену авантюрності використані: оригінальний
«Тест–опитувальник схильності до авантюрності» (АВАНТ-1) та універсальна процедура «Самооцінка компонентів авантюрності» (АВАНТ-2) (модифікація методики Т. Дембо та С. Рубінштейн), що розроблені у співавторстві відповідно до вимог психометрики; «Методика визначення
«типу особистості» та «імовірнісних розладів» даного типу» («Автопортрет особистості») Дж. Олдхема, Л. Морріса;
б) для вивчення чинників авантюрності та рис особистості, котрі розглядаються у співвідношенні із цією властивістю, застосовані: «Методика діагностики потреби в пошуках відчуттів» М. Цукермана; «Тест впевненості у собі» В. Г. Ромека; «Методика діагностики емоційного інтелекту»
М. Холла; «Тест оцінки нарцисизму» в адаптації В. Д. Віда, Н. М. Залуцької, А. Я. Вукс; методика «Шкала часової перспективи» Ф. Зімбардо;
«Чотирьохмодальнісний тест–опитувальник емоційності», «Тест- опитувальник формально-динамічних показників товариськості», що розроблені О. П. Санніковою, та методики, котрі розроблені під її керівництвом і за участю у співавторстві з її аспірантами та співробітниками (С. В. Биковою, Р. В. Бєлоусовою, Н. М. Подоляк, О. І. Санніковим): «Тест- опитувальник якісних показників схильності до ризику»; «Тест-опитувальник комунікативної креативності»; «Тест-опитувальник компонентів
асертивності». Крім означених методик, в роботі використані 16-PF особистісний опитувальник Р. Кеттелла та Фрайбургзький особистісний опитувальник – FPI.
Емпіричне дослідження проводилось протягом 2012–2016 років на базі Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського». В емпіричному досліджені брала участь 441 особа. Основну вибірку склали: 381 особа – студенти різних факультетів (у віці від 18 до 35 років); 45 студентів-психологів, котрі брали участь у написанні нестандартизованих звітів; 15 професійних психологів, котрі діяли як експерти. Окремо вибірка стандартизації оригінального україномовного тест-опитувальника охоплювала 245 осіб і проводилася на базі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Отже, загальна кількість обстежених складає 686 осіб.
Наукова новизна проведеного дослідження:
– вперше схильність до авантюрної поведінки (авантюрність) розглядається як складна багаторівнева властивість особистості в контексті континуально–ієрархічного підходу; експліковані та описані структурні компоненти авантюрності: формально-динамічні (потреба в авантюрних діях, стійкість, широта, легкість та ініціативність авантюрності, чутливість до авантюрних дій), якісні (емоційно-мотиваційний, когнітивний, конативний, контрольно-регулятивний компоненти) та змістові (установчий компонент);
визначені риси особистості, що супроводжують прояви авантюрності та вивчені індивідуально-психологічні особливості осіб, схильних до авантюрної поведінки різного ступеня; визначені провідні психологічні чинники, що впливають на прояви авантюрності: схильність до ризику, емоційний інтелект, емоційність;
– уточнено уявлення про психологічну сутність схильності до авантюрності, про індивідуально-психологічні особливості осіб з різними проявами авантюрності та її психологічні чинники;
– розширено та доповнено зміст зазначеного феномену в контексті його взаємозв’язків з широким спектром властивостей особистості;
– дістало подальшого розвитку знання про схильність до авантюрності як про властивість особистості, про її структуру та індивідуально–
психологічні прояви.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у виборі та обґрунтуванні системи методів і методик, що спрямовані на діагностику показників схильності до авантюрності та якостей особистості, взаємопов’язаних з ними. Створено (у співавторстві) оригінальні методики, що спрямовані на вивчення показників схильності до авантюрності (АВАНТ- 1, АВАНТ-2). Результати апробації цих методик засвідчують можливість їх використання не тільки в наукових, а й у практичних цілях.
Основні результати дослідження були впроваджені у навчальний процес Ізмаїльського державного гуманітарного університету (акт впровадження № 93 від 02.06.2016 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету (акт впровадження від 25.05.2016 р.),
Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (акт впровадження № 1265/02 від 29.06.2016 р.).
Особистий внесок автора в роботах, що виконані у співавторстві.
Автором узагальнено стан проблеми, систематизовано теоретичні дані, що пояснюють структуру схильності до авантюрності, експліковано та описано покомпонентний склад її показників; здійснено постановку проміжних завдань на різних етапах створення та апробації авторської методики; зібрано емпіричні дані, проведено математично-статистичну обробку, інтерпретацію та обговорення отриманих результатів.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблема особистості у сучасній психології: теорія, методологія, практика» (Одеса, 2014 р., 2015 р.); Міжнародній науково- практичній конференції «Modern problems of education and science – 2015»
(Будапешт, Відень, 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції
«Prawa dziecka: realizacya w rodzinie i spoleczenstwie» (Стальова Воля, Польща, 2015 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Психологія особистості: теорія, досвід, практика» (Одеса, 2013 р.);
Всеукраїнському психологічному конгресі з міжнародною участю
«Особистість у сучасному світі» (Київ, 2014 р.); науково-практичній конференції «Проблеми сучасної психології особистості» (Одеса, 2013 р., 2014 р., 2015 р.); на щорічних аспірантських семінарах Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (2013–2016 рр.), на засіданні наукового семінару Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (2016 р.).
Публікації. Основні результати дослідження відображено у 14 публікаціях, з них: 7 статей опубліковано у фахових наукових виданнях України, 1 стаття у зарубіжному науковому періодичному виданні, 1 авторське свідоцтво, 5 статей у збірниках матеріалів конференцій та інших виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел, що налічує 238 найменування, з яких 26 іноземною мовою. Загальний обсяг дисертації становить 267 сторінок, основний зміст викладено на 193 сторінках. Робота містить 16 рисунків, 59 таблиць та 10 додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, що вивчається, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методики дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; наведено відомості про апробацію результатів проведеного дослідження і публікації за темою дисертації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження психологічних чинників схильності особистості до авантюрної поведінки»
висвітлено основні напрямки вивчення проблеми авантюрності як
властивості особистості; здійснено аналіз підходів до розуміння авантюрності як в історичному, так і в сучасному контекстах; розглянуто поняття «авантюрність» у системі споріднених понять; розкрито структуру феномену авантюрності в рамках континуально-ієрархічного підходу;
експліковано та описано компонентний склад показників цього феномену;
здійснено теоретичний аналіз співвідношення схильності до авантюрної поведінки з властивостями особистості, що імовірно пов’язані з її показниками та слугують її чинниками; теоретично обґрунтовано вибір ризикованості, емоційного інтелекту та емоційності задля вивчення авантюрності в індивідуально-психологічному вимірі життєдіяльності.
Спираючись на роботи М. М. Бахтіна, С. В. Бикової, В. Є. Лебедька, Д. О. Леонтьєва, С. Мадді, Л. Морріса, Дж. Олдхема, Є. М. Осіна, Н. М. Подоляк, Ф. Рімана, С. Рот, О .І. Саннікова, О. П. Саннікової, О. Ф. Строєва, О. К. Секацького, І. Ю. Тимофеєвої, В. Франкла та інших науковців, які присвячені вивченню різноманітних аспектів авантюризму, феномен авантюрності (схильності до авантюрної поведінки) розглядається нами як властивість особистості.
Застосування сучасного континуально-ієрархічного підходу дозволило структурувати теоретично експліковані показники авантюрності у складну багаторівневу властивість, що охоплює формально-динамічний, змістово- особистісний і соціально-імперативний (нормативний) рівні. Ознаки авантюрності на формально-динамічному рівні виявляються в особливостях її виникнення та перебігу, відображують форму реалізації в різних ситуаціях.
У якісному узмістовленні схильність до авантюрної поведінки містить характеристики, що відображають психологічну сутність названого феномену. На змістовно-особистісному рівні авантюрність виявляється в характеристиках, що пов’язані із спрямованістю особистості, її потребо- мотиваційною сферою, цінностями, світоглядом, інтересами тощо. До змістовних характеристик авантюрності варто віднести силу і стійкість мотивації виявляти авантюрну поведінку; здатність до її свідомої та вольової регуляції; особистісну готовність до вказаної поведінки та ін. На рівні індивідуального досвіду авантюрність унаявлена досвідом власного авантюрного поводження. На цьому рівні як компоненти авантюрності виділяються самооцінка власної авантюрної поведінки, знання особистості про свої можливості, ставлення до себе як до авантюрної особистості. На соціально-імперативному рівні авантюрність відображає систему знань про культуру, релігію, соціальне середовище стосовно проявів авантюрної активності та поведінкових актів.
На рис. 1 надано структурну схему схильності особистості до авантюрної поведінки (авантюрності).
Рис. 1. Структурна схема схильності до авантюрної поведінки (авантюрності) особистості
ЗОНА ПЕРЕТИНУ: підструктура досвіду - опрацювання індивідуального досвіду
авантюрності;
- розвинута рефлексія власної авантюрної поведінки;
- компетенція особистості стосовно авантюрних можливостей;
- творче використання авантюрного ресурсу особистості
- клас характеристик авантюрності, спричинений задіянням особистості у суспільні, соціальні зв’язки;
- ступінь відповідності-невідповідності змісту, форм і проявів авантюрності вимогам культури, релігії, спільноти;
- система самоконтролю та саморегуляції з позицій певної культури, спільноти
- предметно-змістові та смислові характеристики авантюрності;
- система цінностей, ідеалів, вищих потреб, переконань, настанов, що підпорядковані авантюрності;
- система мотивів, що впливають на прояви авантюрності;
- система свідомого самоконтролю та саморегуляції
ЗОНА ПЕРЕТИНУ:
підструктура якісних характеристик - прояви авантюрності: емоційні переживання, форми мислення, що їх супроводжують;
- вектор спрямованості авантюрності на певну сферу життєдіяльності
- характеристики форми та динаміки реалізації авантюрної поведінки;
- стійкість переваг у виборі форм авантюрної поведінки;
- експресивні вияви авантюрності ІІІ
Соціально- імперативний
рівень
ІІ Змістово- особистісний
рівень
І
Формально- динамічний
рівень
На даному етапі досліджені формально-динамічні, якісні та змістові характеристики авантюрності, оскільки саме в них виявляється психологічна сутність цього феномена. На підґрунті теоретичного аналізу літератури та попередніх емпіричних розвідок (анкетування, контент-аналізу творів за заданою тематикою) визначені, експліковані та описані компоненти авантюрності, що утворюють її структуру на темпераментальному рівні.
Простір формально-динамічного рівня становлять: ергічний (енергетичний) показник авантюрності; чутливість до авантюрних дій; потреба здійснювати авантюрні дії; ініціативність у схильності до авантюрної поведінки; широта сфер авантюрної активності; легкість виникнення авантюрної поведінки;
стійкість схильності до такої поведінки. Якісний рівень схильності до авантюрної поведінки охоплює такі показники: емоційно-мотиваційний (емоції, що характеризують авантюрність), когнітивний (уявлення, думки, знання, що пов’язані з авантюрністю), конативний (зовнішні дійові прояви авантюрності), контрольно-регулятивний (здатність регулювати прояви авантюрності). Змістовий рівень презентований установчим компонентом авантюрної поведінки.
У результаті пошуку властивостей особистості, що супроводжують прояви авантюрності, теоретично встановлено, що ця властивість пов’язана з екстернальністю, відкритістю, незалежністю, домінантністю, безпечністю, самовпевненістю, сміливістю (Р. Кеттелл, В. М. Мельников, С. Рот, О. Ф. Строєв, І. Ю. Тимофеєва, Л. Т. Ямпольський); з комунікативними якостями особистості: асертивність, упевненість у собі, товариськість та комунікативна креативність (Р. В. Бєлоусова, В. Д. Від, Н. М. Подоляк, В. Г. Ромек, О. П. Саннікова, О. І. Санніков, А. В. Сергеєва, В. А. Шамієва), а також з тими характеристиками індивідуальності, що відносяться до темпераменту і до емоційної сфери: імпульсивність, виражена потреба в пошуку відчуттів, збудженість, задоволення, радість, невротичність, емоційна лабільність (Л. Морріс, Дж. Олдхем, Ф. Ріман). Дослідження, які спрямовані на пошук внутрішніх чинників авантюрності, котрі приймають участь у детермінації її індивідуально–психологічної специфіки, дають підґрунтя для вибору в ролі останніх схильність до ризику (С. В. Бикова, Є. П. Ільїн, Ю. Козелецький, Т. В. Корнілова, О. Г. Ніазашвілі, В. А. Петровський, О. І. Санніков, Г. Н. Солнцева, М. Цукерман), емоційний інтелект (О. М. Амплєєва, І. М. Андрєєва, І. Ф. Аршава, Г. Г. Гарскова, Н. В. Коврига, Е. Л. Носенко, М. Холл) та емоційність (А. Ю. Ольшаннікова, І. В. Пацявічус, І. В. Переверзєва, В. А. Пинчук, О. П. Саннікова та ін.).
Зазначене уможливлює розглядати авантюрну особу як особистість, котра наділена не лише розвиненою властивістю «авантюрність», а й комплексом тих рис, що супроводжують формовияви авантюрності, спонукають до авантюрних дій, тобто постають як її внутрішні чинники і детермінанти.
Саме ці риси провокують особистість на авантюрні наміри та дії, збільшують вірогідність, частіше за інших осіб, потрапити до авантюрних ситуацій.
У другому розділі «Програма емпіричного дослідження психологічних
чинників схильності особистості до авантюрної поведінки» висвітлено етапи емпіричного вивчення авантюрності та її психологічних чинників, визначено комплекс методів, методик та процедур, спрямованих на діагностику показників авантюрності, рис особистості, що супроводжують її прояви та діють як психологічні чинники. Обґрунтовано вибірку основного емпіричного дослідження (381 особи) та вибірку стандартизації (245 осіб).
Охарактеризовано етапи створення оригінального «Тест-опитувальника схильності до авантюрності» (АВАНТ-1), надані результати його апробації (перевірка на надійність та валідність); презентовано модифіковану процедуру «Самооцінка компонентів авантюрності» (АВАНТ-2).
Складність вивчення авантюрності спричинена також і слабким психодіагностичним інструментарієм, не розробленістю теоретико- методичних аспектів даної проблеми, і, як наслідок, недостатністю емпіричних процедур її осмислення. Важливість пізнання характеристик авантюрності, котрі відповідають теоретично обґрунтованій та емпірично виділеній нами системі показників формально–динамічного, якісного та змістовного рівнів, стала поштовхом до розробки діагностичного інструментарію. Саме тому, відповідно до вимог психометрики, було створено (у співавторстві) психометричну методику «Тест-опитувальник схильності до авантюрності» – (АВАНТ-1) та процедуру «Самооцінка компонентів авантюрності» (АВАНТ-2).
Методика «Тест-опитувальник схильності до авантюрності» – (АВАНТ-1) базується на теоретичному конструкті, що віддзеркалює загальні позиції розуміння схильності до авантюрної поведінки (авантюрності) і презентує покомпонентний склад її показників. На основі теоретичного аналізу проблеми авантюрності, уявлення про метахарактристики індивідуальності та даних власних попередніх емпіричних досліджень (анкетування, контент-аналізу нестандартизованих словесних звітів) уточнено набір і психологічний зміст концептуально експлікованих показників авантюрності кожного рівня. Кожний компонент виокремлених рівнів авантюрності виявляється як біполярний континуум, на одному полюсі якого містяться характеристики, що відображають яскравий вираз відповідного показника, на протилежному – слабкий його вираз або відсутність проявів.
Для перевірки теоретичного конструкту методики проведено факторний аналіз, котрий згрупував простір ознак (індикаторів) у шість факторів, що відповідають шкалам (показникам) опитувальника. Отже, результати факторного аналізу підтвердили зіставлення теоретичного конструкту тест-опитувальника та його емпіричного аналога. Результати апробації цього тест-опитувальника довели достатню його валідність і надійність, що здійснювалася за допомогою методу розподілу навпіл, тест- ретест надійності, застосування паралельних форм та контент-аналізу, що висвітлює перспективи його застосування не тільки у наукових, а й у практичних цілях.
У третьому розділі дисертації «Результати емпіричного дослідження
психологічних чинників схильності особистості до авантюрної поведінки»
наданий математико–статистичний аналіз емпіричних даних: викладено результати пошуку взаємозв’язків між показниками авантюрності та рисами особистості, що супроводжують її прояви та діють як її психологічні чинники (схильність до ризику, впевненість у собі, асертивність, товариськість, комунікативна креативність, нарцисизм, емоційний інтелект, емоційність тощо); оприявнено результати угрупування виявлених показників методом факторного аналізу; презентовано результати регресійного аналізу, що застосовано для пошуку чинників авантюрності; наведено результати диференціально–психологічного аналізу, що спрямований на пошук психологічних особливостей осіб, яким притаманна схильність до авантюрності.
Проведений кореляційний аналіз надав можливість встановити наявність чисельних та багатозначних зв’язків між показниками авантюрності й обраним спектром рис особистості, до яких увійшли:
впевненість у собі, асертивність, товариськість, комунікативна креативність, нарцисизм, схильність до ризику, емоційний інтелект та емоційність.
Виявлені додатні значущі зв’язки (переважно на рівні 1%) майже між усіма показниками авантюрності і шкалами за Фрайбургзьким особистісним опитувальником (FPI), від’ємні – між ергічним показником авантюрності (AvErg) і сором’язливістю (FVIIІ), між контрольно-регулятивним показником авантюрності (AvKr) і більшістю шкал FPI.
Аналіз взаємозв’язків між показниками авантюрності та спектром рис особистості, що відображені у факторній структурі за Р. Кеттеллом, показав неоднозначність зв’язків. Додатні зв’язки авантюрності встановлені з такими факторами особистості, як: афектотімія (A+), домінантність (E+), безпечність (F+), сміливість (H+), підозрілість (L+), мрійливість (M+), радикалізм (Q1+), напруженість (Q4+), екстраверсія (QI+), тривожність (QII+) та незалежність (QIV+). Характер цих зв’язків зумовлено психологічним змістом означених факторів.
При групуванні показників за допомогою факторного аналізу обрано модель, що містить шість біполярних факторів: «схильність до авантюрності – наявність страху», «тривожність, напруженість – сила «Я», «екстраверсія, товариськість – самодостатність, самостійність», «нарцисизм – асертивність», «емоційний інтелект – тривожність», «незалежність, домінантність – чутливість, м’якість».
Використання якісного аналізу (метод «асів» і «профілів») дозволив вивчити психологічні характеристики осіб, які схильні (40 осіб) і не схильні (30 осіб) до авантюрності (відповідно «авантюрних» та «неавантюрних»).
Встановлено, що авантюрні особистості характеризуються самовпевненістю, самоповагою, вірою в себе, асертивністю, впевненістю у собі, соціальною сміливістю, ініціативністю в соціальних контактах;
виявляють комунікативну креативність, незалежність, спонтанність та гнучкість у спілкуванні. Ці особи схильні до ризику, рішучі, імпульсивні, мають високу потребу в пошуку відчуттів, наполегливі у досягненні своєї
мети, керуються власними правилами поведінки, не визнають авторитетів, прагнуть до гедоністичного теперішнього й орієнтуються на позитивне майбутнє. Таким особам притаманна товариськість, відкритість, маскулінність, домінантність, безпечність, життєрадісність, енергійність, мрійливість, радикалізм, екстраверсія. Виявлено, що неавантюрним особистостям властива конформність, боязкість, сором’язливість, обережність, схильність до відчуття провини, чутливість до зауважень, очікування позитивного ставлення від інших, неприйняття себе, низька самооцінка і самомотивація, невпевненість, залежність від думки інших, ригідність, відсутність спонтанності, труднощі в міжособистісних стосунках, побоювання або неприйняття соціального оточення, безініціативність у спілкуванні, низький рівень комунікативної креативності, покірність, бажання всім догодити. Значимість відмінностей між психологічними характеристиками представників двох груп обстежених підтверджена статистично (t-критерій Ст’юдента).
На рис. 2 надано профілі показників особистісних факторів за методикою Р. Кеттелла авантюрних та неавантюрних осіб.
Рис. 2. Зведені профілі показників факторів особистості (за методикою Р. Кеттелла) у представників груп осіб з максимальним AvOb+ та мінімальним AvOb – значенням загального показника авантюрності.
На вісі абсцис розташовані показники факторів особистості, на вісі ординат – їх значення, що виражені у стенах. Середня лінія ряду проходить через точку 5,5 стенів. Ступінь виразу того чи іншого показника визначається за його відхиленням від середньої лінії ряду. Кожна точка на графіках є усередненою оцінкою кожного фактору всіх представників виділених груп.
Візуальний аналіз профілю свідчить про те, що авантюрним особам властиві сміливість (H+), безпечність (F+), проникливість (N+), екстраверсія (QI+) та самовпевненість (O–). Людям з високими оцінками за фактором соціальна сміливість (H+) притаманні спонтанність, активність, готовність до ризику та співпраці з незнайомими людьми в незнайомих обставинах, здатність приймати самостійні, неординарні рішення, схильність до авантюризму і прояву лідерських якостей. Високий вираз такого вторинного фактору як екстраверсія (QI+) характеризує людину як відкриту, яка легко пристосовується в будь-якій ситуації, часто і довірливо, нехтуючи обережністю, вплутується в незнайомі ситуації. Часто така особа спочатку діє, а потім роздумує про свій учинок. Також слід зазначити, що однією з характерних відмінностей авантюрних осіб є безпечність (F+), що дозволяє вважати їх життєрадісними, товариськими, імпульсивними, енергійними, захоплюючими, безтурботними, спритними та експресивними особистостями. Вони легко і безтурботно сприймають життя, вірять у вдачу і щасливу зірку, не турбуються про своє майбутнє. Авантюрні особи люблять яскраве життя, динамічне спілкування, часто є лідерами в групах. Високі оцінки за фактором проникливість (N+) вказують на те, що представникам цієї групи осіб властиві штучність, награність у поведінці, розважливість та проникливість відносно оточуючих. Задля досягнення власної мети вони хитро і вміло вибудовують свою поведінку, схильні до інтриг і витонченої підступності. Низькі оцінки за фактором самовпевненість (O–) свідчать про безтурботність, веселість, нечутливість до зауважень і докорів, безстрашність, енергійність та активність такого складу авантюрних особистостей. Такі люди «керують своїми невдачами», задоволені життям, упевнені у своїх успіхах і можливостях. Вони жваво відгукуються на всі події, що відбуваються, знаходять інтерес і новизну навіть у повсякденних дрібних справах.
Наразі особистостям з низьким рівнем авантюрності притаманні конформність (Е–), покірність (QIV–), високий самоконтроль (Q3+), сизотимія (А–) та інтроверсія (QI–). Такі особистості залежні від інших людей, скромні, м’які, покірні, не впевнені у собі, схильні орієнтуватися на групові норми, потребують підтримки та шукають її у своєму соціальному довкіллі. Вони не вірять у свої здібності, не вміють відстоювати свою точку зору, тому часто стають залежними (Е–). Такі особи почувають себе втомленими і нездатними подолати життєві труднощі, виявляють залежність від інших осіб, від ситуації (QIV–). Особи, які не схильні до авантюрності, характеризуються високим рівнем внутрішнього контролю за поведінкою, що свідчить про організованість і вміння справлятися зі своїми емоціями.
Вони соціально уважні і ретельні, виявляють самоповагу і турботу про свою суспільну репутацію. Цим особистостям властиві такі соціально схвалювані характеристики, як: самоконтроль, наполегливість, відповідальність, схильність до дотримання етикету тощо (Q3+). Представники цієї групи характеризуються відособленістю, відчуженістю, конфліктністю, ригідністю, скритністю, небалакучістю, стриманістю, обережністю, підозрілістю (А–).
Вони досить холодні, жорсткі і формальні в контактах, не цікавляться життям навколишніх, цураються людей та уникають колективних заходів (QI–).
Ступінь значущості розбіжностей між однойменними показниками профілів обох груп обстежених встановлено за допомогою t-критерія Ст'юдента. Розбіжності, що виявлені за цим критерієм, свідчать, що перша група (авантюрні особи) за факторами Е (домінантність), F (безпечність), G (сила «Понад-Я»), H (сміливість), L (підозрілість), M (мрійливість), N (проникливість), Q1 (радикалізм), Q2 (самодостатність), Q3 (високий самоконтроль), QI (екстраверсія), QIII (кортикальна жвавість) та QIV (незалежність) демонструють більш високі значення, ніж представники другої групи (неавантюрні особистості). Тобто їм більшою мірою властиві вказані якості порівняно з особами другої групи. Від’ємні коефіцієнти вказують на те, що друга група демонструє більш високий рівень за такими показниками, як: сила «Понад-Я», проникливість, самодостатність і високий самоконтроль.
Регресійний аналіз дозволив виявити, що провідними чинниками авантюрності є емоційність, схильність до ризику та емоційний інтелект.
Задля вивчення індивідуально-психологічних характеристик авантюрності в осіб, які розрізняються за емоційною диспозицією, за допомогою методу «асів» з основної вибірки обстежених було виділено чотири групи осіб із мономодальним типом емоційності: із домінуванням модальності радість (R), гнів (Gn), страх (St) або печаль (Sum). На рис. 3 презентовано профілі показників виділених груп. Ранжування значень показників за відхиленням від середньої лінії ряду дозволило описати індивідуально–психологічні характеристики представників обох груп.
Рис. 3 Профілі показників схильності до авантюрності в осіб з мономодальним типом емоційності.
Для представників групи R (домінування модальності «радість» – 31 особа), характерна наявність емоційного збудження, спонтанність виникнення емоційних реакцій, почуття задоволення, захоплення, що підтверджують авантюрну поведінку (AvEM+). Такі особи відмічають у себе високу енергійність, активність намірів, підвищену бадьорість, легкість у плануванні авантюрних дій, спонтанність (AvErg+).
Представникам групи Gn (домінування модальності «гнів» – 16 осіб) притаманна яскрава зовнішня виразність авантюрних поривань, що може виявлятися у виразних рухах, у міміці, жестах, поведінці, в імпульсивних діях, а також у такій поведінці, котра не завжди є виправданою, адекватною і конструктивною, але спрямованою на досягнення омріяної мети (AvKo+).
Водночас представники цієї групи демонструють чутливість до авантюрних дій (AvPo+) – вони відгукуються на усі запити друзів стосовно якоїсь ризикованої справи, їх легко умовити на вчинки, котрі не мають чітких намірів, планів реалізації, чіткої мети, однозначного результату тощо.
Що стосується групи St (домінування модальності «страх» – 17 осіб), то в них першочергово виявляється відсутність схильності до авантюрної поведінки (AvOb–). Такі особи навіть не допускають ніяких фантазій, що пов’язані з авантюрними діями; їм властиво наявність думок, міркувань, суджень, котрі блокують будь-які прояви авантюрності (AvKk–). Відсутність схильності до авантюрності і пояснює відсутність зовнішньої виразності авантюрних поривань у їх поведінці (AvKo–). Деякі представники цієї групи (2 особи із групи St) виявили протилежну поведінку задля демонстрації своєї
«сміливості», головно як виклик оточуючим і собі (AvErg–).
Окремо слід зупинитися на групі осіб, які схильні до емоцій паттерну Sum (печаль – 17 осіб). Не зважаючи на те, що представники цієї групи нагадують за своїми характеристиками «страхувальників», вони виявляють позитивне емоційне ставлення до авантюрних дій, прийняття авантюрної поведінки; їм властиві думки, що виступають передумовою авантюрної поведінки. Зазначене свідчить, що особам із домінуванням емоцій модальності «печаль» характерна висока вірогідність появи авантюрної поведінки в авантюрогенній (або нейтральній) ситуації (AvUst+). Як і особи групи St (домінування модальності «страх»), для них характерна відсутність зовнішньої виразності авантюрних бажань у поведінці (AvKo–); вони не виявляють чутливість до авантюрних ситуацій та дій, що пропонуються з боку інших (AvPo–).
Візуально встановлено, що профілі авантюрності представників групи R (домінування емоції «радість») і групи Gn (переважання емоції «гніву») розташовані в додатному полюсі даної системи координат, що свідчить про загальну тенденцію до авантюрності, на відміну від профілю представників групи St (розвій емоції «страху»), котрий розташований у від’ємному полюсі, що вказує на відсутність схильності до авантюрності. Що стосується профілю представників групи Sum (домінування емоції «печаль»), то він
