Організація туристичної діяльності: конспект лекцій.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

О.С. Андрущенко

ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Конспект лекцій

Одеса

Одеський державний екологічний університет 2022

2

УДК 338.48 А 66

Андрущенко О.С.

А 66 Організація туристичної діяльності: конспект лекцій. Одеса, Одеський державний екологічний університет, 2022, 144 с.

ISBN 978-966-186-198-4

Конспект лекцій містить основний понятійний апарат туризму, висвітлено важелі впливу на туристичну діяльність, особливості господарських відносин між учасниками туристичного бізнесу, наведено законодавчі акти і нормативні документи правового регулювання туристичної діяльності на державному та міжнародному рівнях, охарактеризовано умови створення та реалізації туристичного продукту, питання щодо регулювання туристичних формальностей.

Рекомендовано для студентів спеціальності 242 «Туризм» та 101 «Екологія» ОПП «Організація еколого-туристичної діяльності»

першого (бакалаврського) рівня.

УДК 338.48

Рекомендовано методичною радою Одеського державного екологічного університету Міністерства освіти і науки України як

конспект лекцій (протокол №9 від 26.05. 2022р.)

ISBN 978-966-186-198-4

Андрущенко О.С., 2022р.

Одеський державний екологічний університет, 2022р.

3

ЗМІСТ

ВСТУП 5

ХАРАКТЕРИСТИКА СУТНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ

ТЕМА 1 Сутність поняття «організація», «туризм». Характеристика визначень туризму

7 1.1 Сутність поняття «організація». Мета, функції, основні

складові організації

7 1.2 Сучасні підходи до визначення туризму 9

1.3 Понятійний апарат туризму 11

1.4 Система класифікації туризму 14

ТЕМА 2 Туризм як соціально-економічна система 21 2.1 Історія та передумови розвитку туризму 21

2.2 Туристичний регіон (дестинація) 24

2.3 Функції туризму 27

2.4 Основні фактори, що впливають на розвиток туризму 32 ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

ТЕМА 3 Міжнародне регулювання туристичної діяльності 35 3.1 Концептуальні завдання регулювання туристичної діяльності

на міжнародному рівні

35 3.2 Міжнародні організації, що координують туристичну

діяльність

36 3.3 Інструменти регулювання міжнародної туристичної

діяльності

41 ТЕМА 4 Організація державного управління в Україні 44 4.1 Державні механізми регулювання туристичної діяльності 44 4.2 Стратегія розвитку туризму і курортів 47 4.3 Державне агентство розвитку туризму України 51 ТЕМА 5 Нормативно-правова база регулювання туристичної діяльності

53

5.1 Закон України «Про туризм» 53

5.2 Конституція України. Цивільний та Господарський кодекс України

56 5.3 Національні стандарти сфери туризму 59 ТЕМА 6 Основні важелі впливу держави на туристичну діяльність 61

6.1 Ліцензування 61

6.2 Стандартизація 65

6.3 Сертифікація 68

ТЕМА 7 Туристичні формальності 72

7.1 Види і сутність туристичних формальностей 72

7.2 Паспортно-візові формальності 75

7.3 Митні формальності та валютний контроль 79

7.4 Медико-санітарні формальності 83

7.5 Права та обовʼязки туристів і екскурсантів 84

4

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 8 Туристичне підприємство, як суб’єкт господарювання та його основні цілі

86 8.1 Поняття про туристичне підприємство 87 8.2 Види туристичних підприємств та їх особливості 90 8.3 Класифікація туристичних підприємств 93

8.4 Поняття про туристичні ресурси 96

ТЕМА 9 Організаційні засади створення туристичного підприємства

101 9.1 Етапи створення туристичного підприємства 101 9.2 Вибір організаційно-правової форми туристичного

підприємства

104 9.3 Випадки і порядок ліквідації туристичного підприємства 107 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ ТУРИСТИЧНОЇ ФІРМИ

ТЕМА 10 Технологічні аспекти формування туристичних послуг і доставки туристичного продукту до споживача

110 10.1 Учасники технологічних процесів у туристичній індустрії 110 10.2 Організація обслуговування клієнтів туристичної фірми 113 10.3 Особливості організації спеціалізованих видів туризму 117 ТЕМА 11 Сутність та складові туристичного продукту 120

11.1 Економічна сутність турпродукту 120

11.2 Турпакет: сутність, поняття, основні характеристики.

Складові турпакета

121

11.3 Види і класифікація турів 126

ТЕМА 12 Виробництво, просування та реалізація туристичних продуктів

132 12.1 Властивості турпрдукту та вимоги до організації турів 132 12.2 Особливості формування турпродукту 134 12.3 Просування та реалізація турпродукту до споживача 138

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 143

5

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Організація туристичної діяльності»

належить до циклу професійно-орієнтованої підготовки бакалаврів зі спеціальності 242 «Туризм та 101 «Екологія» ОПП «Організація еколого- туристичної діяльності». Загальний обсяг навчального часу, що випадає на вивчення дисципліни «Організація туристичної діяльності», визначається навчальним планом.

Метою викладання навчальної дисципліни «Організація туристичної діяльності» є формування теоретичних, професійних знань і практичних навичок щодо організації і технології туристичної діяльності в умовах конкуренції на ринку туристичних послуг, а також вирішення конкретних соціально-економічних завдань, що виникають у сфері туристичної індустрії в процесі заснування власного туристичного бізнесу і управління туристичними підприємствами.

Головними завданнями курсу «Організація туристичної діяльності» є теоретична та практична підготовка студентів з питань:

– розвитку системного мислення щодо організації туристичної індустрії;

– засвоєння нормативно-правової бази у сфері туризму та рекреації;

– оволодіння понятійно-термінологічним апаратом технології туристичної діяльності;

– вивчення особливостей організації туристичного бізнесу;

– ознайомлення з особливостями співпраці туроператора із постачальниками туристичних послуг та діловими партнерами;

– визначення потреб туристичного ринку та формування нового туристичного продукту на основі комплексу відповідних послуг, що користуються попитом туристів;

– формування вмінь щодо створення конкурентоспроможного і якісного турпродукту, відпрацювання схем його просування та реалізації на ринку туристичних послуг;

– засвоєння та дотримання вітчизняних і міжнародних стандартів туристичного обслуговування;

– гарантування та забезпечення безпеки туристів під час туристичних подорожей;

– використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій з метою планування, розробки, організації та просування турів.

6

У результаті вивчення дисципліни студент отримує наступні знання та вміння:

знання:

- основних термінів та понять, що формують понятійний апарат туризму;

- інфраструктури туризму;

- особливості правових і господарських відносин між учасниками туристичної діяльності;

- основні фактори, умови формування туристичного продукту.

- законодавчі акти і нормативні документи правового регулювання туристичної діяльності, питання щодо регулювання туристичних формальностей;

вміння:

- здійснювати пошук і використання інформації про стан, структуру, попит ринку туристичних послуг;

- користуватися законодавчими актами і нормативними документами щодо правового і господарського регулювання туристичної діяльності;

- використовувати потенціал туристичних регіонів при формуванні турпродуктів;

- консультувати туристів щодо питань користування банківськими, фінансовими послугами, сучасними інформаційними технологіями.

7

ХАРАКТЕРИСТИКА СУТНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ

ТЕМА 1 СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ОРГАНІЗАЦІЯ», «ТУРИЗМ».

ХАРАКТЕРИСТИКА ВИЗНАЧЕНЬ ТУРИЗМУ

1.1 Сутність поняття «організація». Мета, функції, основні складові організації.

1.2 Сучасні підходи до визначення туризму.

1.3 Понятійний апарат туризму.

1.4 Система класифікації туризму.

1.1 Сутність поняття «організація». Мета, функції, основні складові організації

Під терміном «організація» слід розуміти сукупність процесів або дій, які обумовлюють об’єднання елементів, частин в ціле, створення життєздатної стійкої системи. Організація передбачає внутрішню упорядкованість та взаємодію відносно незалежних частин одного цілого, що обумовлено його внутрішньою побудовою.

Необхідність організації визначається внутрішньою структурованістю елементів системи як цілого, наявністю в елементах таких властивостей, як адаптивність один до одного і здатність чинити опір при їх об’єднанні.

Існує два діалектично протилежних типи організації – упорядкована організація і стихійна організація.

У системах, які прагнуть до організації, існують частини, активність яких здатна здійснити керуючий вплив на ціле. Такі частини виконують функції організуючого центру. Організація, яка базується на діяльності організуючого центру, називається централізованою, протилежна – децентралізованою. Обидві організації реалізуються в їх об’єднанні.

Організація перетворює об’єкт вивчення на систему. Однак слід зазначити, що термін «організація» не підміняє поняття системи. Поняття системи включає структуру, тобто впорядковану сукупність елементів одного цілого, і механізм взаємодії цих елементів, внаслідок чого об’єкт, процес, явище перетворюється на систему.

Організація будь-якої системи потребує відповідного підбору і об’єднання елементів, які б забезпечували її гармонійне функціонування і

8

розвиток. Організація туризму є відносно новим соціально-економічним явищем.

Для успішного керування туристичною діяльністю необхідне ретельне вивчення суб’єктів господарювання, тобто підприємств та установ, які мають відношення до туристичної діяльності, а також механізмів їх взаємодії. Сутність управління розкривається через реалізацію наступних функцій.

Функція менеджменту – це відокремлені види діяльності з керування, використання яких дає можливість досягти певної мети.

Виділення окремих функцій є об’єктивним процесом, який обумовлений розподілом і спеціалізацією праці з керування різноманітними процесами. Тому еволюцію керування можна розглядати як процес його диференціації на окремі, відносно самостійні функції.

До загальних функцій менеджменту відносяться: планування, організація, регулювання, координування, стимулювання (мотивація), контроль.

Функція планування полягає в розробленні й реалізації планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхів і способів його досягнення та використання окремих видів ресурсів.

Головна мета функції організації – створення (формування) керуючих і керованих систем, субʼєкта і обʼєкта управління для забезпечення ефективного звʼязку й розвитку належних відносин між ними.

Регулююча функція управління забезпечує функціонування керованих процесів у межах заданих планом, програмою, регламентом параметрів. За допомогою регулювання досягається необхідний стан впорядкованої системи та її стійкість у разі відхилень від заданих параметрів.

Функція координування забезпечує розподіл управлінської праці, узгодженість роботи всіх ланок системи управління і окремих спеціалістів та функціональних виконавців для злагодженої роботи всього виробничого колективу.

Функція стимулювання – спонукання учасників виробництва до зацікавленості в результатах своєї праці. За допомогою стимулювання здійснюється управління розподілом матеріальних та інших цінностей залежно від кількості та якості затраченої праці. Такий розподіл неможливий без контролю за його здійсненням і регулювання.

9

Контроль – аналітична функція, яка охоплює спостереження за розвитком процесів в об'єкті управління, порівняння величини контрольованих критеріїв із величиною, заданою програмою, і виявлення відхилень від неї, а також причин, характеру, часу й місця їх виникнення.

Організація включає:

 визначення мети і завдань сумісної діяльності персоналу;

 визначення потреб у ресурсах та забезпеченості ними;

 встановлення послідовності дій виконавців;

 встановлення тривалості виконання цих дій;

 вибір засобів здійснення дій людей та їх взаємодії при досягненні встановленої мети.

Соціально-економічний розвиток суспільства залежить від організованої взаємодії людей, яка повинна бути гнучкою, оперативною, надійною, економічною і здатною до самоорганізації.

Ключовий момент такої організації – вибір засобів об’єднання людей в єдину систему, що можливо завдяки встановлення між ними залежності на основі єдності інтересів та результатів сумісної діяльності.

Ці відносини формуються на основі наділення одного суб’єкта владними повноваженнями відносно інших на підставі:

 єдності матеріальних і майнових інтересів та відповідальності за виконання договірних зобов’язань цих суб’єктів;

 створення єдиних соціально-психологічних, моральних, етичних настанов або цінностей;

 різної комбінації вказаних засобів.

Встановлені організаційно-економічні відносини між працівниками перетворюють їх з окремих виконавців у високопродуктивну групу, спроможну досягти встановленої мети послідовною реалізацією функцій менеджменту.

1.2 Сучасні підходи до визначення туризму

У сучасному світі туризм – це багатогранне явище, тісно повʼязане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно характеризувати його як обʼєкт власних досліджень, жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розвʼязати комплекс його проблем.

10

У даний час можна виділити десять підходів до визначення туризму:

1. Туризм як форма міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої.

2. Вчені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний як систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв.

3. Туризм розглядається і як форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через соціально-гуманітарні функції: виховну, освітню, оздоровчу, спортивну.

4. Туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними й культурно-розважальними цілями розширеного відтворення сил людини.

5. У більшості визначень знаходить місце соціокультурна функція туризму: туризм – це система й форма використання вільного часу і за допомогою сфери послуг у подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоровʼя людини, підвищенням її загальної культури і освіти і справляє на неї виховний вплив, ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня особистості.

6. Манільська декларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійснюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементами спорту.

7. Туризм розглядається як діяльність осіб, які подорожують і перебувають в місцях, що знаходяться поза межами їх звичайного середовища, протягом періоду не більше одного повного року, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями.

8. Організація Об’єднаних Націй визначає туризм як активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоровʼя, фізичний розвиток людини, повʼязаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання. Туризм висвітлюється і як вид подорожі, що здійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, любительських та спеціалізованих цілей.

9. Вчені-економісти розглядають туризм як галузь економіки нематеріальної сфери (індустрія туризму) з обслуговування людей, що

11

знаходяться поза місцем постійного проживання; як суспільно- організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання.

10. Найбільш універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується в його статистиці. Згідно з цим визначенням, туризмом вважається діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями. Це визначення, прийняте Всесвітньою туристською організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, в тому числі в Україні.

У Законі України «Про туризм» визначено: «Туризм – тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю».

Незважаючи на різноманіття підходів, існуючі визначення туризму можна об’єднати в три групи.

До першої групи входять визначення, що характеризують туризм як різновид рекреації (розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини), систему і форму проведення вільного часу у походах і поїздках, які поєднуються з активним відпочинком і зміцненням здоров’я людини, з підвищенням її загальної культури та освіти..

Друга група визначень туризму розглядає його як одну з форм міграції населення і пов’язує з актом пересування, подорожі, перетину простору і виступає як інструмент статистики туризму.

Третя група визначень характеризує туризм як складне соціально- економічне явище, розкриває його внутрішній зміст, який полягає у єдності різноманіття властивостей і відносин.

1.3 Понятійний апарат туризму

Туризм поширений у всіх країнах світу та характеризується різними видами та формами. У сучасному світі в широкому розмінні туризм можна визначити як екскурсійну прогулянку, поїздку, політ, мандрівку, подорож у вільний час. Часто говорять, що продаж туристичної путівки нагадує продаж мрії. В Україні понятійний апарат сфери туризму висвітлено та

12

роз’яснено в Законі України «Про туризм».

Суб’єктом туризму є турист, який задовольняє, подорожуючи, свої потреби (наприклад, відпочинок, участь у виставці, лікування і т. ін.).

Об’єктом туризму є індустрія туризму, яка включає як туристичні центри, так і підприємства сфери туристичних послуг.

Предметом туризму є туристичний продукт. Це спеціально організована туроператором програма або швидше пакет послуг, що реалізується на туристичному ринку як самостійна одиниця.

Розглянемо визначення основних понять, пов’язаних з туризмом і потрібних для подальшого викладення матеріалу.

Туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Екскурсант – тимчасовий (одноденний) відвідувач місцевості, населеного пункту або країни, незалежно від громадянства, статі, мови та релігії, який знаходиться в даній місцевості з туристською метою менш ніж 24 години.

Міжнародний (іноземний) турист визначається як особа, яка подорожує з метою туризму в іншу країну, що не є країною її постійного проживання, і знаходиться за межами звичного для неї середовища протягом не менше 24 годин без заняття оплачуваною діяльністю.

Туристичний продукт – попередньо розроблений комплекс туристських послуг, який поєднує не менш ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонуються для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристські послуги, не повʼязані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань обʼєктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Туристична індустрія — це сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

13

Туристичні ресурси України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристські пропозиції на основі та з використанням обʼєктів державної, комунальної чи приватної власності.

Характерні туристичні послуги й товари – послуги й товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

Супутні туристичні послуги й товари – послуги й товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам.

Просування туристичного продукту – комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо).

Місце продажу (реалізації) туристичних послуг – країна, в якій зареєстровано відповідний субʼєкт господарювання, що реалізує туристичний продукт.

Місце надання туристичних послуг – країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги;

Готель – підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов’язковим обслуговуванням. Порядок встановлення категорій готелям визначається Кабінетом Міністрів України;

Готельна послуга – дії (операції) підприємства з розміщення споживача шляхом надання номера (місця) для тимчасового проживання в готелі, а також інша діяльність, пов’язана з розміщенням та тимчасовим проживанням. Готельна послуга складається з основних та додаткових послуг, що надаються споживачу відповідно до категорії готелю;

Аналогічні засоби розміщення – підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності, що складаються з номерів і надають обмежені готельні послуги, включно з щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат тощо.

14

1.4 Система класифікації туризму

Туризм проявляється у різних явищах, зв’язках та відносинах, що обумовлює необхідність його класифікації. Класифікація туризму полягає у групуванні його за окремими однорідними ознаками, які залежать від певних практичних цілей. В практиці туристичних компаній існують різні системи класифікації туризму. Найбільш поширеною класифікацією туризму є його розподіл за типами, категоріями, видами й формами. Схема класифікації туризму наведена на рис. 1.1.

Тип туризму визначається національною приналежністю туриста.

Виділяються внутрішній, в’їзний і виїзний туризм.

До внутрішнього туризму відносяться подорожі мешканців якої- небудь країни по території цієї країни.

До в’їзного туризму відносяться подорожі по якій-небудь країні осіб, які не є її мешканцями.

До виїзного туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країни до іншої країни.

Комбінації вказаних типів туризму утворюють такі категорії туризму, як туризм в межах країни, національний туризм і міжнародний туризм.

Туризм у межах країни охоплює внутрішній і вʼїзний туризм і відповідає сукупному внутрішньому туристському споживанню, тобто сумарним витратам внутрішніх і іноземних туристів.

Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією національного виробництва (валового національного продукту).

У міжнародному туризмі виділяють дві складові – вʼїзний і виїзний, що розрізняються за напрямком туристичного потоку. Той самий турист може бути класифікований як такий, що вʼїжджає і виїжджає одночасно залежно від того, стосовно якої країни стосується його переміщення.

Розрізняють країну походження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. У першому випадку мова йде про виїзний, у другому – про вʼїзний туризм. Ці терміни використовують стосовно до закордонної подорожі на початку поїздки. На зворотному шляху турист просто повертається додому.

15

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристські подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, обʼєктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак виділяють різноманітні види туризму.

Рисунок 1.1 - Класифікація туризму

Розглянемо стислу характеристику окремих видів туризму.

Організований і неорганізований туризм. Туристи задовольняють свої потреби по-різному. Вони можуть отримати відповідний набір послуг за посередництвом туристичної фірми чи без її участі, оплатити поїздку з комплексним обслуговуванням чи завчасно кожну послугу окремо в міру користування нею на місці.

Організований туризм – строго регламентовані подорожі, пропоновані туристичними фірмами і реалізовані звичайно на умовах попередньої оплати, називаються. Організовані туристи отримують тур за заздалегідь погодженими маршрутами, термінами перебування, обсягом наданих послуг через спеціальний туристичний збутовий апарат.

Неорганізовані туристи не повʼязані ніякими взаємними зобовʼязаннями з різного роду посередниками, (насамперед туристичними фірмами), вони подорожують на принципах самодіяльності і самообслуговування. Типовий приклад неорганізованого туризму –

16

поїздки шляхом автостопа з використанням як засіб пересування побіжних автомобілів. Неорганізований відпочинок отримав велике поширення.

Індивідуальний і груповий туризм. Залежно від числа туристів туризм підрозділяється на індивідуальний (від одного до пʼяти чоловік) і груповий (шість–сім чоловік і більше). Групові подорожі, як правило, організуються на основі спільності інтересів їхніх учасників. Це можуть бути тури археологічної, мистецтвознавчої чи історичної тематики, колективні подорожі, що організуються аматорами лижних прогулянок чи сафарі, поїздки з виробничими цілями тощо.

Згідно Закону України Про внесення змін до Закону України «Про туризм» виділяють такі види туризму:

– дитячий;

– молодіжний;

– сімейний;

– для осіб похилого віку;

– для осіб з інвалідністю;

– культурно-пізнавальний;

– лікувально-оздоровчий;

– спортивний;

– релігійний;

– екологічний (зелений);

– сільський;

– підводний;

– гірський;

– пригодницький;

– мисливський;

– автомобільний;

– самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом. Для того, щоб надати повну класифікацію туризму, необхідно використовувати найбільш вагомі ознаки, що характеризують той чи інший вид туризму:

1. Залежно від національної ознаки:

– національний (внутрішній);

– міжнародний (зовнішній).

2. Залежно від потреб, що обумовлюють туристичну подорож:

– лікувально-оздоровчий,

17

– рекреаційний, – спортивний,

– культурно-пізнавальний, – діловий,

– освітній, – етнічний, – релігійний, – подієвий, – інші види.

3. Залежно від транспортних засобів, що використовуються на маршруті:

– транстури на власному транспорті, що належить туристичному підприємству,

– транстури на орендованому транспорті, – тури на власному транспорті туристів.

4. Залежно від способу пересування:

– автомобільний, – залізничний, – авіаційний, – водний, – автобусний, – велосипедний, – пішохідний, – комбінований.

5. Залежно від засобів розміщення:

– готелі, – мотелі, – пансіонати, – кемпінги, – намети.

6. Залежно від часу подорожі:

– сезонний, – позасезонний.

7. Залежно від тривалості подорожі:

– тривалий,

– короткотерміновий (до одного тижня).

18

8. Залежно від складу групи:

– масовий,

– індивідуальний, – сімейний.

9. Залежно від організаційних форм:

– організований, – неорганізований.

10. Залежно від принципу формування ціни:

– комерційний, – соціальний.

Інша класифікація туризму ґрунтується на цілях подорожі.

Розрізняють подорожі з метою розваг і відпочинку, з одного боку, і діловий туризм – з іншого, яким відповідають різні моделі поведінки відвідувачів.

Подорожі з метою розваги і відпочинку складають основу міжнародного туристичного обміну. На їхню частку приходиться близько 70% світового туризму. Вони поєднують оздоровчі, пізнавальні, аматорські спортивні поїздки, лікування і т. ін. Купально-пляжний відпочинок користуються підвищеним попитом у населення і вважається кращим способом зняття нервового і фізичного стомлення, регенерації сил і енергії.

Невідʼємною частиною будь-якого відпочинку є ознайомлення з історико-культурними визначними памʼятками, відвідування театрів, музеїв, розширення суспільного кругозору. Особливе тяжіння людина має до культури, історії, релігії, традицій і побуту народів. Більш повне уявлення про ці сторони людського життя формується в результаті безпосередніх контактів з місцевим населенням, що стають можливими завдяки туризму.

Діловий туризм охоплює подорожі з службовими цілями без отримання доходів за місцем відряджання. На відміну від поїздок на відпочинок рішення про відрядження, джерела і розміри його фінансування приймають, як правило, не самі туристи, а інші особи (начальник по службі, керівник фірми). До ділового туризму UNWTO відносить поїздки для участі в зʼїздах, загальних зборах якої-небудь організації дипломатичного чи іншого характеру (за винятком поїздок осіб, які займають посади у відвідуваній країні), наукових конгресах і конференціях, виробничих семінарах і нарадах, ярмарках, виставках і

19

міжнародних салонах та інші службові поїздки (установка і налагодження устаткування, укладання контрактів тощо). У число ділових туристів UNWTO включає водіїв вантажівок, комерційних агентів, стюардес, тургідів та ін., які постійно знаходяться в розʼїздах і виконують свої професійні обовʼязки за межами звичайного середовища.

Діловий туризм часто підрозділяється на: бізнес-поїздки, конгресно- виставковий і інсентів-туризм (від англ. incentive – спонукальний, що заохочує). Останній являє собою поїздки, якими фірма нагороджує своїх співробітників за високі показники в роботі. Звичайно, стимулювати продуктивну працю можна і за допомогою грошової премії. Але як показує практика, туристська поїздка несе в собі набагато сильніший мотивуючий фактор до кращої роботи. Результати опитування, проведеного серед комерційних фірм Великобританії, показали, що більше 90% їхнього числа визнають високу ефективність інсентиву і мають намір використовувати його і надалі.

На відміну від масових турів інсентів-програми розробляються під конкретного корпоративного замовника і, як правило, припускають висококласні розміщення й обслуговування на маршруті. Хоча в загальному туристичному потоці, наприклад у Іспанію чи Францію,

«премійовані» туристи складають всього 5-7%, частка інсентиву в доходах країн від туризму значно більше. Це обґрунтовується високою вартістю інсентів-програм у порівнянні зі звичайними турами.

Діловий туризм – перспективна і високорентабельна галузь туризму.

Його частка в міжнародному туристському обміні, за деякими оцінками, складає від 10 до 20% і має тенденцію до зростання. У нинішній час для позначення ділового туризму з’явився новий термін – MICE - туризм.

Це поняття складається з декількох слів, які утворюють відому англомовну абревіатуру «MICE» широко вживану західними фахівцями для позначення складових ділового туризму. Абревіатуру формують перші букви англійських слів: M – Meetings (Зустрічі), I – Incentives (Інсентів, заохочувальні поїздки) С – Congresses (Конгреси), E – Exhibitions (Виставки).

У літературі існують класифікації туризму, засновані на інших ознаках.

Комерційний і соціальний туризм. Спочатку вся туристична діяльність носила комерційний характер і здійснювалася з метою отримання прибутку. У сфері туризму, як і в іншому секторі економіки,

20

прибуток є головним джерелом засобів для розвитку і розширення виробництва, а також виплати дивідендів акціонерам. Він виступає одним з найважливіших результуючих показників роботи туристичного підприємства, на який орієнтується потенційний інвестор при оцінці можливостей фірми. Прагнучи максимізувати свій доход, туристичні компанії шукають оптимальне співвідношення між величиною витрат і ціною туристичного продукту. Пропоновані ними товари і послуги розраховані в основному на осіб з високим і середнім рівнем достатку, готових оплачувати туристичні витрати із сімейних бюджетів.

На противагу комерційному туризму виник соціальний туризм. Із законодавчим закріпленням права на оплачувану відпустку в 30-ті роки здавалося, що проблема відпочинку трудящих вирішена остаточно. Але в дійсності туристичні послуги залишалися недоступними для більшої частини населення. Коло споживачів особливо звужувалось в періоди економічних спадів, що супроводжувалися ростом числа безробітних і падінням реальних доходів. Виникла гостра необхідність у соціальному туризмі як гарантованому мінімумі у сфері відпочинку. Він одержав підтримку на національному й міжнародному рівнях.

Концепція соціального туризму побудована на трьох принципах:

забезпечення відпочинку всіх і кожного члена суспільства шляхом широкого залучення у сферу туризму людей з низьким рівнем доходів, субсидування туризму незаможних і активна участь центральних урядових, муніципальних, суспільних і комерційних структур в його розвитку. Ця концепція реалізована на практиці у Швейцарії і Франції завдяки системі відпускних чеків. Головним її елементом є чек – платіжно- розрахунковий засіб, що вводиться в обіг для надання адресної допомоги туристам і забезпечення доступності відпочинку всім верствам населення

Література [2,3,6]

Питання для самоконтролю:

1. Що означає «організація» як функція менеджменту?

2. Назвіть основні підходи до визначення туризму.

3.Дайте визначення туризму згідно із Законом України «Про туризм».

4. Яких осіб вважають міжнародними туристами?

5. Дайте визначення турист і екскурсант.

21

6. Що є суб’єктом та об’єктом туризму?

7.Дайте визначення туристичного продукту.

8. Що розуміють під туристичною індустрією?

9. Що відносять до туристичних ресурсів?

10. Наведіть класифікацію туризму за різними ознаками, дайте стислу характеристику класифікаційних груп.

ТЕМА 2 ТУРИЗМ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА 2.1 Історія та передумови розвитку туризму.

2.2 Туристичний регіон (дестинація).

2.3 Функції туризму.

2.4 Основні фактори, що впливають на розвиток туризму.

2.1 Історія та передумови розвитку туризму

Сучасна наука поділяє розвиток туризму на декілька етапів залежно від зміни наступних факторів: мотивації подорожей; способу подорожей і розвитку транспортних засобів; кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення.

За цими критеріями історичний шлях розвитку туризму можна поділити на чотири етапи:

 1-й етап (до 1841 р.) – початковий етап;

 2-й етап (1841–1914 pp.) – період елітарного туризму і становлення туризму як галузі;

 3-й етап (1914–1945 pp.) – період становлення масового туризму і формування індустрії туризму;

 4-й етап (з 1945 р. по теперішній час) – монополізація туристичної індустрії.

Розглянемо більш детально шлях розвитку туризму від найперших його проявів до сучасного рівня.

Один з експертів Всесвітньої туристичної організації Джафар Джафарі у своїй праці «Феноменологія туризму» зазначає, що люди подорожували завжди. Про це свідчать записи стародавніх народів, які населяли Середній і Далекий Схід та Середземноморʼя. Ці історичні нариси показують, що з розширенням торговельної діяльності і завоювань

22

в Греції, Римі й Китаї представники знаті все частіше відправлялись у поїздки для розваг, знайомства зі світом, із торговою чи дипломатичною метою.

Поділ суспільства на вільних і рабів, поява товарно-грошових відносин, розподіл праці і виділення частини людей, не зайнятих у суспільному виробництві й управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і культури – ось головні фактори, які вплинули на посилення необхідності в здійсненні поїздок і подорожей. Окрім пізнавальної мети та розваг, подорожі починають переслідувати ще інші цілі:

 розвиток культури привів до створення видатних творів скульптури, архітектури, живопису. Природно, що вони стають метою подорожі;

 пізнання людиною навколишнього середовища зумовило відкриття цілющих властивостей природних джерел, місць з унікальним кліматом та інших обʼєктів. Метою подорожей стають відпочинок, лікування;

 бурхливий розвиток різних релігій, паломництво, відвідування святих місць, храмів, виконання релігійних настанов та інше стають ще однією метою здійснення подорожей.

Незважаючи на розширення мети подорожування, розвиток напрямів і навіть будівництво спеціальних обʼєктів для відпочинку, лікування, розваг та паломництва, туризм як такий ще не мав комерційної спрямованості.

Наступний період суспільного життя серйозно позначився на становленні туризму. Розвиток і укрупнення міст, поглиблення процесів спеціалізації праці, розвиток торгових ярмарок, підвищення життєвого рівня спричинює до зростання кількості людей, які мають стимул і можливість подорожувати.

Велику роль у процесі подальшого розвитку туризму починають відігравати фактори, повʼязані з появою сфери послуг й невиробничої сфери, будівництвом інфраструктури. Так, у першій чверті XVIII ст. в Англії, зробили величезні капіталовкладення в розбудову судноплавної річкової мережі, розширивши її до 1160 миль, збільшивши частину країни доступною для водних перевезень.

У Франції в другій половині XVIII ст. відбувалося масове будівництво доріг і до початку XIX ст. тут налічувалось близько 40 тис. км сухопутних доріг, 8 тис. км судноплавних річок і 1000 км каналів.