1
Міністерство освіти і науки України
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ
МАТЕРІАЛИ 20-го ЮВІЛЕЙНОГО
МІЖНАРОДНОГО МОЛОДІЖНОГО ФОРУМУ
«РАДІОЕЛЕКТРОНІКА І МОЛОДЬ В ХХІ СТОЛІТТІ»
19 – 21 квітня 2016 р.
Том 11
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ
«УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ, МОВА,
КУЛЬТУРА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ»
Харків 2016
2
20-й Ювілейний Міжнародний молодіжний форум «Радіоелектроніка і молодь в ХХІ столітті». Зб. матеріалів форуму. Т. 11. – Харків : ХНУРЕ, 2016. – 120 с.
У збірник включені матеріали 20-го Ювілейного Міжнародного молодіжного форуму «Радіоелектроніка і молодь в ХХІ столітті».
Видання підготовлено кафедрою українознавства
Харківського національного університету радіоелектроніки (ХНУРЕ)
61166 Україна, Харків, просп. Науки, 14 тел.: (057) 7021397
E-mail: [email protected]
© Харківський
національний університет радіоелектроніки (ХНУРЕ), 2016
3
Програмний комітет конференції
Циганенко В.Л. доцент, в.о. завідувача кафедри українознавства ХНУРЕ.
Цапко Т.П. доцент, декан факультету навчання іноземних громадян ХНУРЕ.
Явтушенко В.М. доцент кафедри українознавства ХНУРЕ.
Коваленко Е.А. доцент кафедри українознавства ХНУРЕ.
Морозова Л.Ю. доцент, заступник декана ФНІГ ХНУРЕ.
Пахалкова-Соіч Т.В. доцент, заступник декана ФНІГ ХНУРЕ.
Сергієва А.В. старший викладач кафедри українознавства ХНУРЕ.
4
Секція 1
УКРАЇНСЬКА МОВА ВІД ДАВНИНИ ДО
СУЧАСНОСТІ
5
СЛОВА-СИМВОЛИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Базалій М.В., Козлова О.В.
Науковий керівник – ас. Кравченко Т.М.
Харківський національний університет радіоелектроніки (61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавства, тел.: (057) 702-14-98)
Today we cannot imagine a life without the Internet and social networks, it ensures that there is a new culture of communication that embodies the passing of information (emotion) because smilies.
У спілкуванні люди використовують, як вербальні, так і не вербальні засоби, зокрема міміка дозволяє виражати різні емоції. Ми у своєму житті вміємо виражати різні емоції, наша міміка дуже багата і різноманітна.
Загальновідомо, що 80% інформації наш співрозмовник отримує через невербальні канали сприйняття: міміку, жести. У зв'язку з цим, спілкуючись в Інтернеті, з часом емоції стали використовувати і в соціальних мережах, щоб влучно передавати почуття та економити час.
Завдяки Інтернету з’явилися нові канали комунікації, виникли нові форми спілкування. За три десятки років смайлики стали універсальною формою спілкування в інтернеті, зрозумілою на всіх мовах.
Метою роботи є розгляд символів, які найчастіше використовуються у соціальних мережах,їх назв, значень та історії.
Актуальність теми полягає у тому, що вони допомагають людям значно скоротити час та яскравіше передати емоції.
Смайлик (англ. smiley – «усміхнений») або щасливе обличчя (☺/☻) – стилізоване зображення усміхненого людського обличчя; традиційно зображується у вигляді жовтого кола з двома чорними крапками, що представляють очі, і чорної дугою, що символізує рот.
Перші смайлики з'явилися в Америці. В грудні 1963 року художник Харві Белл, з нагоди злиття двох страхових компаній в одну корпорацію State Mutual Life Assurance Cos. Of America намалював першу завзяту усміхнену пику, яку розмістили на значках співробітників компанії.
Автором, який придумав (а не запропонував) смайл, вважається американський письменник Амброзій Бірс, який у 1912 році вписував символ \___/!. На його думку, ця комбінація найбільше була схожа на людську усмішку. Але до цієї пропозиції ніхто не прислухався, а ідею незабаром забули.
Однак, першим запатентував смайлик, як торгову марку француз Франклін Лоуфрани в 1971 році. Згодом цей торговий знак почав використовуватися у 80 країнах. Корпорація Лоуфрани – SmileyLicensing – діяла по всьому світу, крім США, зрозуміло, і принесла своєму власникові великий прибуток.
6
Смайлики вважаються другосортними виразними прийомами. Коли вони складаються з розділових знаків – перед нами справжній, чистий, класичний друкарський прийом за всіма формальними ознаками.
Від звичайного слова смайлик відбивається пропуском. Якщо після смайлика йде розділовий знак, то після нього пропуск не ставиться.Смайлик може бути поєднаний із звичайною дужкою.
В Японії використовується зовсім інша форма смайликів, на відміну від звичної, які називаються Emoji. На вигляд вони дуже нагадують людські емоції в аніме. Наприклад, знаки ^_^ висловлюють радість.
Проаналізувавши смайли, їх можна поділити на 2 види:
– текстові, складені із знаків пунктуації, букв і цифр. Такі комбінації легко можна створити, використовуючи клавіши комп'ютера. Двокрапку представляють очі, права дужка – рот.
Представимо найпопулярніші:
1. :-)або =) або :) – посміхаюся (ваша основна усмішка.
Використовується для вираження сарказму або оцінки жартівливого твердження, оскільки ми не можемо чути інтонації голосу в Інтернеті) ;
2. :-( або =( або :( – мені сумно (похмура усмішка. Вам не сподобалося останнє твердження або ви засмучені чим-небудь);
3. ;-) або ;) – підморгую (підморгуюча посмішка. Заграє та/або саркастична посмішка. Швидше означає "Не бийте мене за те, що я тільки що сказав");
4. :-I – нейтральність ( незалежна посмішка. Краще ніж попередня, але не так хороша, як щаслива посмішка).
– графічні, у вигляді маленької картинки-ікони, правильніше було б їх називати емоціконками (або емотиконами – від англ. emoticon). Приклади цих смайликів є на будь-якому чаті, форумі.
Смайлики як частина сучасного спілкування в Інтернеті часто замінюють емоційну повноту комунікації між співрозмовниками, які не бачать один одного, а дивляться в монітор комп'ютера. Незважаючи на позитивне значення, яке несуть в собі смайлики, їх використання занадто спрощує спілкування, формалізує його і в деякому роді позбавляє глибини.
Позбутися використання смайликів при листуванні в Інтернеті вже не вийде, оскільки вони влучно характеризують не лише емоції співрозмовника, але й спрощують мовлення і стають такою мовою культурного Інтернет-середовища.
Література
1. Історія створення смайликів [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yoursmileys.ru/smilehistory.php
2. Смайлик– самий веселий символ Інтернета [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://moikompas.ru/compas/smile
7
ДО ПИТАННЯ ПРО СТИЛІСТИКУ НАУКОВОГО ТЕКСТУ Байдак В.Є., Попович І.Д.
Науковий керівник – к. філол. н., доц. Явтушенко В.М.
Харківський національний університет радіоелектроніки
(61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавства, тел.: (057) 702-14-98) E-mail: [email protected], [email protected]
Scientific and technical literature has become an important part of the information society, and information transfer scientific style has become a necessary condition for communication between researchers and the whole society. The main feature of the scientific style is using a special terminology in the text. Among other features of the scientific style can be distinguished the following characteristics: syntactical organization of a sentence; neologism formation; a system of the connecting link; abstraction; absence of imagery;
special morphology.
Основною передумовою переходу до постіндустріального суспільства є науково-технічний і технологічний прогрес, в основі якого лежить розвиток науки та розповсюдження наукової інформації. Наукова спеціалізація є ознакою сучасних високорозвинених країн. Наукова та технічна література стала невід’ємною частиною інформаційного суспільства, а науковий стиль передачі інформації необхідною умовою комунікації між дослідниками та всім суспільством в цілому.
Науковим стилем характеризуються тексти, призначені для передачі точної інформації з якої-небудь спеціалізованої галузі і для закріплення процесу пізнання, такі тексти називаються науковими. Науковий текст характеризується чіткою структурою, логічністю, послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, аргументацією й переконливістю тверджень, точністю, лаконічністю, відсутністю емоційного забарвлення, а також докладними висновками [3].
Головною ознакою наукового стилю є використання в тексті спеціальної термінології. Кожна галузь науки виробляє свою термінологію відповідно до предмету і методів вивчення.
Важливими характерними рисами стилю наукового тексту також є певна синтаксична організація речень і вибір лексики. Відбір лексики в науковому стилі підпорядковується головній меті: адекватно донести інформацію про явище, яке описується в різноманітті всіх його характеристик. Тому слова, які використовуються для вираження думки в науковому тексті, мають одне предметно-логічне значення. У цьому стилі слова не використовуються в переносних та інших контекстуальних значеннях [4].
Характерною рисою наукового стилю є утворення неологізмів. Нові поняття, які з'являються в результаті досліджень, вимагають нових слів для
8
їх позначення. Науковий стиль є невичерпним джерелом виникнення нових слів, словосполучень і нових відтінків значень вже існуючих слів.
Науковий стиль характеризується певною системою сполучного зв'язку, яка витікає з суворої логічно-послідовної системи викладу матеріалу. У науковому стилі знаходить своє найбільш яскраве вираження логічний синтаксис, на відміну від емоційного синтаксису художньої мови.
Для лексичного складу наукового тексту характерні такі риси: слова вживаються або в основних прямих, або в термінологічних значеннях, але не в експресивних. Лексика наукових творів – абстрактна. Саме завдання наукового стилю – узагальнення фактів дійсності – викликає необхідність у відповідних словах, що виражають найбільш загальні ознаки досліджуваних предметів і явищ дійсності [1].
Науковому стилю не властива образність. Тому в ньому рідко можна зустріти метафори, метонімії, гіперболи, порівняння та інші засоби створення образності. У науковому стилі образність – необов'язковий допоміжний засіб. Якщо образність має місце в науковому тексті – це засіб підсилити, відтінити вже аргументовану логічну думку.
Існують деякі типові риси наукових текстів, що стосуються їх морфології. Переважання в науковому стилі іменних, а не дієслівних конструкцій дає можливість більшого узагальнення, усуваючи необхідність вказувати час дії. З цієї ж причини в науковому стилі перевага віддається пасиву, де необов'язково вказується діяч, і неособистим формам дієслова. Поряд з дієсловами першої особи широко вживаються безособові форми і конструкції [2].
Таким чином, за допомогою наукового стилю досягається однозначність розуміння текстів. Науковий стиль текстів забезпечує найбільшу повноту інформації та ефективність її передавання.
Література
1. Арнольд И.В. Стилистика современного языка / И.В. Арнольд. – Л.: Академия, 2001. – 237 с.
2. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка / И.Р. Гальперин – М.: Наука, 2008. – 305 с.
3. Джунусалієва Г. Д. Науковий текст в аспекті культури мови [Електроний ресурс] / Г. Д. Джунусалієва, Н. А. Ковальська
Режим доступу:
http: // ukrsence.com.ua / zmist-zhurnalu / ukra%D1%97nskij-smisl- 1-2012 / naukovij-tekst-v-aspekti-kulturi-movi /
4. Реформацкий А.А. Введение в языковедение / А.А. Реформацкий – М.: Наука, 2006. – 504 с.
9
ДО ПИТАННЯ ПРО ТЕРМІНОЛОГІЮ ЯК ЛІНГВІСТИЧНУ НАУКУ ПРО ТЕРМІНИ
Валлас О.С., Батюченко В.А.
Науковий керівник – Кривушкіна І.В.
Харківський національний університет радіоелектроніки (61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавста, тел.: (057) 702-14-98)
E-mail: [email protected]
The 21st century is the start point in the information age. It is obviously that all information is associated with a large number of terms. Every day the Ukrainian language is actively evolving and filled with new words that meet the needs of people in many different domains. Communication in any direction without knowledge of terms is impossible, so it is important to study its history and usage in speech. It is the main function of the terminology science.
Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах.
Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин:
По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов; по-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою; по-третє, українська термінологія має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.
Термін це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.
Термінологія розділ мовознавства, що вивчає терміни або сукупність термінів певної мови або певної галузі.
Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами або термінологічними системами. Таким чином, термінологія це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.
При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:
1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення.
2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає.
10
3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.
4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.
Проте усе це вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами: вторинна номінація (гідрометричний равлик, споживчий кошик), словотвірний (надвиробництво, підгоральник, вакуум-помпа), синтаксичний (планування виробництва), запозичення (картридж, комп'ютер).
Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте, в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці професіоналізми та номенклатурні назви.
Стандартизація термінології це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї або групи країн.
Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу.
Таким чином, сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів.
Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.
Література
1. Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова / А.П. Грищенко. К.: Літера, 1997. – 102 с.
2. Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення / Г. Наконечна. Л.: Наука, 1999. – 247 с.
3. Панько Т.І., Українське термінознавство / Т.І. Панько, І.М. Кочан, П.Т. Мацюк Л.: Ранок, 1994. 503с.
4. Попович В.Є. Українська термінологія і сучасність: збірник наукових праць / В.Є. Попович, І.Д. Байдак Х.: Вишиванка, 2001. 70с.
11
УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД ЕГОЇЗМУ – ЗАВДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ
Водолажченко Н.А., Ковтун І.І.
КВНЗ Харківська академія неперервної освіти, кафедра методики викладання мов і літератури, 61057 Харків, вул. Пушкінська, 24.
Е-mail: [email protected])
Гімназія № 43 Міської ради Московського району м. Харкова, 61110 г. Харьков, ул. Салтовское шоссе 121/2, ( т.057)738-16-97),
Е-mail: [email protected])
In the article the problem of Ukrainian pedagogy based on humanization, consolidation of national values. Selfishness – a character trait, spiritual
"corruption." He, like all other qualities are not transmitted genetically from birth. The main treatment for selfishness – to teach children to control their desires.
Процес навчання та виховання в Україні має будуватися на засадах гуманізації, утвердженні національних цінностей, технологіях особистісно- орієнтованого та інклюзивного навчання. Українські науковці О. Бандура, Н. Волошина, В. Неділько, Є. Пасічник, Б. Степанишин дійшли висновків, що гуманізація навчання і морально-етичне та естетичне виховання учнів сприяють підвищенню якості освіти. Шляхи для їх успішного розв’язання можна знайти в науково-практичному доробку В. Сухомлинського. Він розглядає питання формування особистості, боротьби з егоїзмом у дітей [1, c. 56].
Егоїзм – це риса характеру, духовне «розтління». Він, як і всі інші якості людини, не передається на генетичному рівні, від народження. Але відомо що егоїзм проявляється навіть у немовлят і дітей до року, та набувається вже в ранньому дитинстві. Основне лікування від егоїзму – навчити дитину керувати своїми бажаннями та знати їх межі.
Виховна робота в цьому напрямку починається в сім'ї з того часу, як тільки дитина осмислить, що вона живе серед людей і що у кожної людини є бажання, які треба задовольнити. Ставлення особистості до самої себе включає три взаємопов'язані компоненти: пізнавальний – знання себе;
уявлення про свої якості; емоційний – самооцінка цих якостей і пов'язане з нею ставлення до себе (самоповага, самолюбство і тощо і поведінковий – практичне усвідомлення себе через свою поведінку. Кожен школяр повинен не просто знати про наявність власного "Я", відчувати його, а й вміти його оцінювати. Особистості притаманні підсвідомі прагнення (потреби) до створення позитивного Я-образу.
Традиційно в Україні вчили дорослих і дітей, щоб з дитинства поважали літніх людей. А також проявляли насамперед повагу до людських бажань, інтересів, прагнень. Коли дитина стає школярем, виховання поваги до людських бажань займає значне місце в пізнанні
12
навколишнього світу розумом і серцем. Немає і не може бути індивідуального бажання, яке б в тій чи іншій мірі не зачіпало духовного світу інших людей. Щоб життя було гармонійним, кожна людина повинна враховувати бажання і прагнення інших людей, що її оточують.
Все це В. Сухомлинський пояснював своїм учням на яскравих, зрозумілих і життєвих прикладах. Важливо використовувати різноманітні життєві ситуації для того, щоб людина вчилася орієнтуватися у світі бажань, в переплетеннях інтересів, прагнень. Наприклад, біля школи є осінній квітник – хризантем. Десятки разів кожен проходить повз цих квітів. Хочеться зірвати квітку, одну-єдину, щоб помилуватися і отримати насолоду. Але щоб було б, якби кожен робив так, як йому заманеться.
Замість квітів були б обідрані стебла. Гармонія життя перетворилася б на хаос різноманітних примх. Педагог-новатор В. Сухомлинський у наукових працях підкреслював значущість взаємодії між педагогом та учнем, що треба пам'ятати, що твоє бажання – це швидка пташка на ім'я «хочу», яка, літаючи в блакитному небі, неодмінно зустрінеться там з іншою – «не можна» [1]. Бажання дитини пов’язані з поняттями «хочу», «не можна»,
«можна», «треба». Орієнтуватися в цій складній системі – «хочу», «не можна», «можна», «треба» – це вміння вимагає від дитини великий серцевої чуйності до духовного світу інших людей, до гармонії узгодженого життя»[3, c. 87].
Дитина має бути в якійсь мірі творцем цієї гармонії, і здійснювати пізнання світу розумом і серцем. Гармонія узгодженого життя «звучить для людини красою мелодій завдяки тому, що люди, як робочі бджоли, несуть добро в загальний вулик складних людських взаємин. На каплині того добра, що приносить робоча бджілка-людина в загальну комору багатств і цінностей, тримається, по суті, людська мораль, норми людського суспільства. [2, c. 100–104].
У тісному зв'язку «з попередженням егоїзму знаходиться збереження дитячої душі від зла та байдужості. Байдужість спустошує душу, збіднює і без того убогий світ моральних цінностей егоїста. Вберегти від байдужості дитину в житті не можна без формування уявлень про добро і зло.
Справжнє завдання вчителя-вихователя, на думку В. Сухомлинського, полягає в тому, щоб дитина бачила світ не тільки оком а й серцем.
Література
1. Сухомлинский В.А. О воспитании. – 4-е изд. – М.: политиздат.
1982. – 270 с.
2. Сухомлинский В.А. Родительская педагогика, Новосибирск, 1985. – С. 100–104
3. Пархета Л.П. Слово як засіб інтелектуального розвитку й виховання особистості в творчому доробку В.О. Сухомлинського // Вісник Глухівського держ. педуніверситету. Серія: Педагогічні науки. – Вип. 3. – Глухів, 2003. – С. 87–90.
13
СТАН УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.
Войтенко О.О., Черкас Б.І.
Науковий керівник – к. філол. н., доц. Явтушенко В.М.
Харківський національний університет радіоелектроніки (61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавства, тел.:(057) 702-14-98)
E-mail: [email protected], [email protected]
The relevance of the topic is that in comparison with previous years decreased the part of Ukranian newspapers and magazines, Russian language continues dominating in national TV and radio, a little decreased position Ukranian language in education. Language situation in services sector strongly depends on the region - in the east and in the south of Ukraine Russian language dominate, but rights of Ukranian clients often disturb in Central Ukraine include with Kiev.
Незважаючи на Революцію гідності та патріотичний підйом, в Україні триває русифікація. Мета цієї роботи – поінформувати громадян України про сучасне становище української мови, стимулювати її розвиток.
Актуальність теми полягає в тому, що порівняно з минулими роками зменшилася частка україномовних газет і журналів, російська мова продовжує домінувати в національному теле- та радіоефірі. Трохи зміцнилися позиції української мови в освіті. Мовна ситуація у сфері послуг дуже залежить від регіону – на сході та півдні російська мова виразно домінує, але права україномовних клієнтів часто порушують і в Центральній Україні включно з Києвом.
Головним негативним чинником, який стимулює витіснення української мови з найважливіших суспільних сфер, є сумнозвісний мовний закон Ківалова-Колесніченка. Закон, «протягнутий» Януковичем у 2012 році, незважаючи на нищівну критику Ради Європи, ОБСЄ та українських експертів, продовжує діяти досі. Водночас на окупованих територіях Криму, Донеччини і Луганщини здійснюється стрімка примусова русифікація, українську мову витіснено майже з усіх сфер суспільного життя.
Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою у 2015–
2016 році сягнула 90,8%, зрісши за рік аж на 9%. Проте це зростання пов'язане перш за все з тим, що статистика більше не враховує школи на окупованих територіях. Реальне ж зростання числа учнів, що навчаються українською, становить десяті частки відсотка, а в деяких областях цей показник навіть знизився. Найменше школярів навчаються українською мовою на Донеччині (59%), найбільше – на Рівненщині (100%). У Києві навчаються українською 97% школярів, на Полтавщині – 98%, на Дніпропетровщині – 81%, на Харківщині – 74%, на Одещині – 70%.
У кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою, у 2014 році становила 65,5%, у 2015 (до початку
14
червня) – 83,8%. Решта фільмів, переважно з російським звуком, субтитровані українською. Різке зменшення частки таких фільмів у 2015 році безпосередньо пов'язане зі зменшенням у прокаті кількості фільмів російського виробництва.
Лише 55% книг надруковано в Україні у 2015 році державною мовою, причому більшість із них – навчальна література, а масовий імпорт книг з Росії у рази перевищує випуск книг в Україні. При цьому, якщо відсоток українських книг залишається незмінним, то в абсолютних цифрах відбувається зниження числа книг, виданих в Україні.
У прайм-тайм 8 найрейтинговіших телеканалів частка російської мови в ефірі становила 44%, а української – 30%. Окрім цього, зріс до 26% час
«двомовних» ефірів.
Частка пісень українською мовою в ефірі 5 нейрейтинговіших радіостанцій становить мізерні 5% від загальної кількості пісень.
Проведені у 2015 році соціологічні дослідження засвідчили, що абсолютна більшість мешканців обласних центрів у західній України і відносна більшість у центральній Україні спілкуються вдома виключно українською мовою. Цей показник становить у Львові 93%, у Вінниці – 70%, у Черкасах – 52%, у Полтаві – 47%, у Києві – 27%. Водночас російською спілкуються вдома у Харкові 84%, в Одесі – 78%, у Дніпропетровську – 58%, у Чернігові – 41%, у Києві – 32%, у Кіровограді – 26%. Значна частина городян спілкується вдома як українською, так і російською.
За підсумками моніторингу кафе і ресторанів у всіх обласних центрах (крім окупованих) та Кривому Розі лише 58% закладів харчування мають українську вивіску, лише у 63% надруковано меню українською і тільки у 53% закладів персонал обслуговує україномовних клієнтів українською.
При цьому ситуація дуже різниться залежно від регіону. У південних і східних містах україномовних клієнтів майже завжди обслуговують російською.
Таким чином, хочемо звернути увагу на доведений соціологічними даними прямий зв′язок між мовою респондентів і сприйняттям ними російської пропаганди. На нашу думку, для захисту власного майбутнього і безпеки громадян держави ми маємо вжити заходи для реального утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території країни, як це передбачено Конституцією. Перш за все – замінити мовний закон Ківалова-Колесніченка на новий закон, що відповідатиме Конституції і європейській практиці.
15
ВИНИКНЕННЯ ПИСЕМНОСТІ В СЛОВ’ЯН Гончаренко М.
Науковий керівник – доц. Кузьміна Л.В.
Харківський національний університет радіоелектроніки
(61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавства, тел.: (057) 702-14-98) E-mail: [email protected]
The report addresses the issue of appearance of writing among the Slavs.
The factors that contributed to the emergence of written language among the Slavic peoples.
Неможливо уявити, яким чином міг піти розвиток цивілізації, якби на певному етапі люди не навчилися фіксувати за допомогою символів потрібну їм інформацію і в такий спосіб передавати та зберігати її.
Дослідженням проблеми виникнення й розвитку писемності у слов’ян займалися М. Брайчевський, С. Висоцький, П. Лавров, В. Німчук, В. Петров та ін. Мета доповіді – з’ясувати, коли з’явилася писемність у слов’янських народів і які чинники стали причинами виникнення письма.
Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь- якого народу. Спочатку для висловлення простих образів і понять слов'яни використовували малюнковий лист – піктографію. Істотний недолік подібного способу передачі інформації полягає в його неточності: часом одні й ті ж знаки могли тлумачитися по-різному. З виникненням класового суспільства й держави такого роду писемності недостатньо. Виникає необхідність однозначної передачі змісту законів, указів і заповітів.
Прийнято вважати, що писемність виникає на останньому етапі існування первісного ладу, коли починається процес його розпаду.
У східних слов'ян цей процес починається з ІV ст. та завершився утворенням в ІХ ст. Давньоруської держави. Водночас з процесом класоутворення розпочинається соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Сприятливі умови для розвитку писемності обумовлені й утворенням давньоруської народності, що об'єднала всі східнослов'янські племена і характеризувалася наявністю єдиної етнічної території, спільної мови та культури.
Відомості про початок слов’янської писемності можна почерпнути з різних джерел: біографій братів Кирила й Мефодія, декількох похвальних слів і церковних служб на їхню честь, творів болгарського письменника Чорноризця Храмба. Створення слов’янської писемності пов’язано з діяльністю братів Костянтина (у чернецтві – Кирило) і Мефодія. На жаль, нам не відомо про жодний з літературних творів Костянтина і Мефодія, хоча вони обидва, особливо Костянтин, написали й переклали чимало наукових і літературних праць. Залишається також загадкою, яку саме абетку створив Костянтин – кирилицю чи глаголицю. Кирилиця відома за книжковими пам’ятками XI–XII ст. Її азбука складається з 43 літер, зокрема з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Кирилиця
16
вважається складним творчим переробленням грецького алфавіту.
Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності [2].
Глаголиця мала дуже складне накреслення літер, що дуже ускладнювало оволодіння цією системою слов’янського письма. Більшість учених уважає, що глаголицю винайшов Кирило для слов’ян Моравії, де разом з Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах.
Проте, виникнення письма у східних слов’ян припадає на більш ранній період – ІХ–Х ст. До наших часів дійшли пам’ятки давньоруської писемності – русько-візантійські угоди, укладені 860–863 рр. та 874 р., тобто ще за часів Аскольда. Але відомо про них стало лише з літопису
«Повість минулих літ» (ХІІ ст.). Хоча перші документи дійшли до нас в пізніших автографах, але можна стверджувати, що в IX–X ст. Русь мала розвинену ділову писемність – офіційні юридичні акти, дипломатичне листування, писані заповіти тощо. Отже, у цей період уже існувало добре усталене діловодство з досить високо розвиненою грамотністю.
Такий висновок підтверджують і іноземні джерела. На початку X ст.
болгарський письменник Чорноризець Храмб у своєму сказанні про письмена вперше відтворив шлях виникнення слов’янської писемності.
Храмб виділив три основні етапи розвитку писемності: поки слов’яни були язичниками, вони не мали книжок, а рахували та ворожили за допомогою
«черт і рез» – зарубок та позначок, ставши християнами, вони почали користуватися латинськими та грецькими літерами «без упорядкування», і так продовжувалося доти, поки Костянтин не винайшов абетки [1].
У питанні щодо походження слов’янської писемності важливе місце посідає теза про розвиток кирилиці завдяки практичним потребам слов’ян.
Насамперед вони пов’язані з необхідністю укладання різних документів:
заповітів батьків дітям про володіння землею та іншим майном; у державній сфері – це договори, дарчі, купчі та духовні грамоти на нерухоме майно, різні підрахунки, списки товарів тощо. Таким чином, хоча питання походження слов’янської писемності остаточно не з’ясоване, можна стверджувати, що писемність виникла задовго до IX ст. і на часи Кирила та Методія – появи першої слов’янської абетки – пройшла тривалий і складний шлях розвитку.
Література
1. Виникнення та походження слов’янської абетки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://global-istory.blogspot.com/2012/06/blog-post_13.html 2. Висоцький С. О. Писемність. Освіта. // Історія української культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/istkult/ikult04.html 3. Петрашенко В. О. Нові дані про давньоруську писемність / В. О. Петрашенко, В. К. Козюба // Археологія. – 2008. – № 4. – С. 90–95.
17
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ДІЛОВОДСТВА Гриньов Р.С.
Науковий керівник – ст. викладач Сергієва А.В.
Харківський національний університет радіоелектроніки
(61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавства, тел.:(057) 702-14-98) E-mail: [email protected]
In the modern life of mankind difficult to overestimate the document role.
In our work, business and everyday reality we confront with the need to create, to transfer and to save information. Clerical work regulates these problems.
Nowadays this sphere combines of knowledge in many areas: archive, history, management, law,computer science. Clerical work has changed a lot with the introduction of information technology. So, it’s an actual theme of management in modern society. This report analyzes the stages of clerical work development.
Практично щодня ми стикаємось з необхідністю створення, передачі та збереження інформації в будь-якій сфері нашої діяльності.
У приватному чи суспільному житті людство користується різного роду документами. Діяльність, що охоплює документування та організацію роботи з документами в процесі виконання управлінської діяльності на всіх його рівнях визначається як діловодство. Очевидно, що розгляд будь- якого питання, пов’язаного з цим процесом, є достатньо актуальним в сучасному суспільстві.
Мета даної роботи – визначити роль і значення діловодства в культурно-історичному просторі і сучасному суспільстві.
Необхідність у складанні документів виникла з появою писемності.
Поява перших засобів фіксації та збереження інформації була викликана нагальною потребою в укладанні угод з іншими особами. Слово документ походить від латинського documentum – те, що вчить, доказ, свідоцтво, зразок. Потреба диференціювати та систематизувати наявні документи з’являється з розвитком майнових відносин. Так виникає й розвивається система діловодства. Розвиток вітчизняного діловодства сягає у давнину.
Передумови його виникнення пов’язують зі створенням перших управлінських документів, що функціонували в Київській Русі: договорів Київських князів з Візантією, грамот, княжих уставів, уроків, церковних уставів а також зводу світських законів – «Руської правди» XI ст. [1, с. 99].
Основними етапами розвитку діловодства можна умовно вважати актове, приказне, колезьке, виконавче, радянське та сучасне [1, с. 101].
Етап актового діловодства пов’язують із поширенням у XІІІ ст.
актових книг, в яких фіксували результати судової діяльності. Актові книги поділялися на секретні, записні, поточні.
Приказне діловодство XV–ХVII століть утворилось на основі канцелярських традицій завдяки складанню наказів та документів [1, с. 102]. У цей період виробився сталий процес приказного діловодства,
18
затвердились формуляри складових частин документів, порядок їх оформлення та просування. Документи поділяли на законодавчі та розпорядчі.
Етап колезького діловодства XVIII–ХІХ ст. пов’язаний з Петровськими реформами. В цей час офіційно оформлено систему документування й діловодства колегії, упорядковано системи реєстрації, ведення журналів реєстрації документів, розроблено системи довідкового апарату, обов’язковими елементами документів стає дата й номер;
закладено основи обліку й зберігання документів [1, с. 104].
Протягом етапу виконавчого (міністерського) діловодства ХІХ ст. – 1918 р. розроблено систему ведення діловодства й звітності, регламентовано порядок проходження документів по інстанціях, поділено справи на категорії: невідкладні, термінові, поточні [1, с. 105].
Радянський етап розвитку діловодства 1918–1991 рр. визначається удосконаленням діловодства та обліку, впровадженням принципів наукової організації праці в систему діловодства, створенням систем стандартів з документації, єдиної державної системи документації (ЄДСД) та класифікаторів [1, с. 107].
Розбудова державності, власної нормативно-правової бази, нові економічні умови господарювання зумовили необхідність вирішення нових завдань та проблем щодо організації діловодства в незалежній Україні.
Сучасне діловодство – система життєвою важливих дій організацій, пов’язаних, в першу чергу, з діловою документацією [2, с. 35].
Таким чином, можна зробити висновок, що діловодство стало результатом розвитку і самовдосконалення в суспільстві складної комунікативної системи за певний історичний період. Сучасне діловодство – сукупність знань з багатьох напрямків: документознавства, архівознавства, історії, менеджменту, правознавства та інформатики.
Література
1. Загорецька О. М. До питання щодо періодизації історії діловодства в Україні / О. М. Загорецька. – Архівознавство. Археографія.
Джерелознавство : міжвід. зб. наук. праць / УНДІАСД. – К., 2006. – Вип. 8. – С. 97–118.
2. Палеха Ю. І. Діловодство як результат багатовікового історичного процесу / Ю. І. Палеха . – Документознавство. Бібліотекознавство.
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики : зб. матеріалів VIII Міжнар. наук. – практ. конф. (Київ, 17–19 трав. 2011 р.). Нац. акад.
кер. кадрів культури і мистец. – К., 2011. – С. 33–36.
19
КОМУНІКАТИВНІ ВМІННЯ І НАВИЧКИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ
Жаган Ю.А., Кононенко А.В., Сергієнко Д.Р.
Наук. керівник – доц. каф. українознавства, к.п.н., Бугаєвська Ю.В.
Харківський національний автомобільно-дорожній університет (61002, Харків, вул. Я. Мудрого (Петровського), 25, кафедра українознавства, тел.: (057)7073751), E-mail: [email protected]
Until now there is no technique for developing professional language skills of future specialists in the field of economy. Therefore there is a need in the systematic studying of the state of motives providing for a sufficient level of professional terminological competence. The aim of the article is to identify individual aspects and ways of forming linguistic and communicative competence of future specialists in the field of economy and scientific communication as a component of professional activity, improving their language skills of professional communication.
Для успішного формування професійної мовнокомунікативної компетентності студентів економічного профілю необхідне проектування їхньої діяльності, системна технологія навчання мови. Під час занять з
«Української мови (за професійним спрямуванням)» вони повинні навчитися добре орієнтуватися в термінології свого фаху, користуватися довідковою літературою та словниками, розрізняти риси та мовні засоби офіційно-ділового і наукового стилів. Комунікативні вміння і навички формуються завдяки самостійності у виконанні завдань, наближенню їх до реальних ситуацій професійної діяльності та спілкування.
Від сучасних фахівців економічної галузі вимагаються вміння вести ділову документацію, отримувати службову інформацію, читати фахову літературу з метою поповнення професійних знань, виступати на презентаціях чи конференціях, брати участь у дискусіях професійного спрямування, вести службові бесіди українською мовою, тобто висуваються вимоги високої фахової мовної компетентності як однієї зі складових культури особистості. Багатий термінологічний запас є підтвердженням сформованості фахової термінологічної компетенції [2; 3].
Основним способом утворення термінів у сфері термінології економіки є лексичний спосіб, що полягає у запозиченні іншомовних термінів, використанні інтернаціональних елементів і створенні кальок.
Іншомовні запозичення в галузі економічної термінології складають численну групу, що являє собою відкритий ряд, який поповнюється з різних мов, найчастіше – з англійської, авторитетного джерела оригінальної економічної термінології [1]. Перед тим, як починати аналізувати економічні терміни, слід звернути увагу на необхідність перекладати не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови
