Розділ 6.
ҐЕНДЕРНІ РОЛІ ТА СТЕРЕОТИПИ
Якими б не були людські суспільства, – примітивними чи розвинутими, осілими чи кочовими, класовими чи докласовими, войовничими чи миролюбними, багатими чи бідними, – усіх їх об’єднує незаперечний факт наявності в соціальній структурі двох найбільших категорій людей – чоловіків і жінок, а також те, що в культурі суспільства є сукупність ідей, ставлень, норм, мо- делей поведінки, традицій, які передаються від покоління до по- коління, ціннісних уявлень про те, якими повинні бути чоловіки та жінки, які соціальні статуси посідати, які соціальні ролі віді- гравати.
Соціальні статуси є складовими соціальної структури будь- якого суспільства. Це позиції, з яких відбувається взаємодія з іншими. Соціальні ролі визначаються як сукупність очікувань щодо поведінки індивіда, котрий займає певну позицію в процесі взаємодії. Ґендерні ролі зумовлені диференціацією всіх членів суспільства на дві категорії – чоловіків і жінок – та передбачають очікувану від них ціннісно й нормативно визначену поведінку.
Від народження кожна людина одержує приписаний статус від- повідно до статі, тобто статус дівчинки/жінки та хлопчика/чо- ловіка з відповідними очікуваннями щодо їхньої поведінки. Про- те ґендерні соціальні ролі не слід розуміти як поділ усіх соціаль- них статусів, а відповідно, й ролей, на такі, що їх можуть вико- нувати лише чоловіки або жінки. Біологічно зумовленими, а от- же, унеможливленими до виконання представником протилежної статі є лише кілька ролей: вагітної жінки, матері, годувальниці груддю, дочки, дружини, бабусі тощо – для жінок та генетичного батька, чоловіка, сина тощо – для чоловіків. Усі інші соціальні ролі, які мають ґендерне маркування, тобто очікування щодо ви- конання представниками однієї з двох статей, зумовлені соціаль- но-культурними, а не біологічними чинниками. Іншими словами, доглядати й навчати дітей, прати, прибирати, куховарити, виши- вати, ткати, виконувати секретарську роботу, забивати цвяхи,
ремонтувати, видобувати вугілля, пілотувати літаки, здійснюва- ти наукові відкриття, керувати, підіймати штангу може будь-хто, незалежно від біологічної статі.
Однак історично від чоловіків та жінок очікували виконання більшою чи меншою мірою різних соціальних ролей в усіх сус- пільствах відповідно до тих ціннісно-нормативних уявлень, які формувалися й відтворювалися в процесі соціально-історичного розвитку. Завжди існував якийсь розподіл праці між статями, специфічні для чоловіків і жінок види діяльності та соціальні функції, що виходили далеко за межі суто біологічних відмінно- стей між ними. Виконувані чоловіками й жінками соціальні ролі, безумовно, змінювалися, і в цьому легко переконатися, порівня- вши їхні заняття у мисливсько-збиральницькому, аграрному та індустріальному суспільствах. Проте основна суть ґендерного розподілу праці, який прийнято називати традиційним для патрі- архального суспільства, більшою чи меншою мірою зберігалася завжди. Досі продовжують відтворюватися ціннісно-нормативні очікування до жінок щодо виконання ними соціальних ролей ма- тері-виховательки, домогосподарки, доглядальниці, за новітньої доби припустимою стала й робота поза домом, бажано сумісна з внутрішньосімейними ролями, а від чоловіків – щодо виконання соціальних ролей батька-годувальника, захисника, здобувача за- собів для існування, працівника поза домом, лідера й керівника.
За такими стереотипними, міцно укоріненими уявленнями чоло- віків прийнято оцінювати за трудовими, професійними успіхами, а жінок – насамперед за наявністю сім’ї та дітей. Певні види хобі та занять у вільний час також набули чіткого ґендерного забарв- лення, як-от, наприклад, мисливство, рибальство, гра в шахи чи доміно – для чоловіків або вишивання, плетіння, квітникарство – для жінок.
Культура кожного суспільства, як і уява соціалізованого в ній індивіда, містить узагальнені уявлення про те, якими є чоловіки й жінки та чим вони повинні займатися. Такі узагальнені усталені уявлення стосовно спільнот чоловіків і жінок загалом називають ґендерними стереотипами. Зазвичай вони можуть бути далекими від реальності, неточними, стійкими відносно нової інформації та
вельми віддаленими від реальних рис і поведінки конкретного ін- дивіда. Це уявлення, що містять також приписи й заборони стосо- вно того, що чоловікам та жінкам належить відчувати, проявляти та робити. Дослідники відзначають як два безперечних факти іс- нування сильних ґендерних стереотипів та їх прийняття членами тієї групи, щодо якої вони діють. Сила цих стереотипів виявляєть- ся значно більшою, аніж расових [8, 291].
Ґендерні стереотипи, як узагальнені уявлення про чоловіків і жінок, виявляються насамперед як ґендерно-рольові стереотипи, що стосуються прийнятності різноманітних ролей і видів діяль- ності для чоловіків і жінок, а також як стереотипи ґендерних рис, тобто психологічних та поведінкових характеристик, прита- манних чоловікам і жінкам. Ці два компоненти ґендерних сте- реотипів тісно пов’язані між собою. Переважна прийнятність якої-небудь соціальної ролі для людини певної статі обґрунтову- ється мірою наявності в неї певних рис і характеристик. Зокрема, індивіди зазвичай вважають соціально-професійну роль льотчика прийнятнішою для чоловіків, оскільки ті витривалі, неемоційні, здатні зосередитися, краще обізнані з тонкощами техніки, а роль соціальної працівниці – для жінок, яким більшою мірою прита- манні такі риси, як чуйність, співчуття, вміння налагоджувати стосунки з оточенням. Отже, уявлення про психологічні та пове- дінкові відмінності статей є основою формування й відтворення ґендерно-рольових стереотипів. Тож нерідко доводиться чути, що жінки занадто емоційні й не здатні мислити раціонально, щоб бути лідерами та керівниками, а чоловіки – позбавлені чуттєвості й терпіння, щоб доглядати маленьких дітей. Характерною озна- кою таких стереотипних уявлень є неврахування наявних у кон- кретної особи психологічних і поведінкових рис. Судження бу- дується на тому, що ця людина є чоловіком/жінкою, яким прита- манні такі-то риси, які є прийнятими/неприйнятними для тієї чи тієї діяльності.
З іншого боку, дослідники стверджують, що самі ґендерно- рисові стереотипи виникають на ґрунті різних статусів і ролей, що їх чоловіки й жінки набувають і відіграють у суспільстві [1, 243]. Розподіл статей за різними соціальними ролями, що має
тривалу історію й еволюцію, дістає ціннісно-нормативне обґрун- тування, зокрема й у вигляді ґендерних стереотипів. Усталені стереотипи набувають якості норм для чоловіків і жінок, стають моделями для ґендерно-рольової соціалізації дітей.
Навряд чи доцільно говорити про єдину ґендерну (статеву) чоловічу чи жіночу роль як таку. Більшість соціальних ролей у суспільстві містить ґендерний складник у вигляді стереотипних уявлень та очікувань щодо статі виконавця певної ролі, яку, по суті, за набором вербальних і невербальних операцій може вико- нувати людина будь-якої статі. Немає й не може бути однієї раз і назавжди визначеної ролі, характерної для окремої статі, тобто
“маскулінної” чи “фемінної”. Існують лише очікування, які скла- лися історично і що мають почасти біологічне, але значною мі- рою соціально-культурне, підґрунтя щодо відповідності між со- ціальною роллю та статтю людини. Тому, коли ми говоримо про ґендерні ролі, то маємо на увазі не одну, а численні соціальні ро- лі, поведінку в межах сім’ї та в громадському житті, властиві переважно або тільки людині чоловічої чи жіночої біологічної статі. Навіть якщо соціальна роль вважається однаково прийнят- ною для людини будь-якої статі, у ній завжди міститься ґендерна варіація щодо припустимих відмінностей виконання цієї ролі чоловіком чи жінкою. Такий підхід дає змогу порушити питання про причини й наслідки наявного розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками, про ґендерні ролі, сформовані не лише за принципом взаємодоповнюваності, а й унаслідок влад- них відносин і домінування в суспільстві.
Як зауважив відомий фахівець у галузі ґендерних дослі- джень Роберт Коннел, стосовно статевих ролей засадна біологіч- на дихотомія переконала багатьох теоретиків у тому, що владних стосунків тут немає взагалі. “Чоловіча” та “жіноча” ролі мовчаз- но визначені рівними, хоча й різними за змістом, але взаємо- залежними та взаємодоповнюваними. Проте ми не говоримо про
“расові” чи “класові ролі”, оскільки прояв влади в цих сферах соціального життя є набагато очевиднішим [5, 262]. У разі стате- вої/ґендерної ролі владні відносини легко вдається маскувати за біологічними відмінностями.
Ґендерний розподіл праці, тобто соціальних ролей, слід ро- зуміти не просто як диференціацію тих чи тих соціальних функ- цій між чоловіками й жінками, а їх ієрархічне впорядкування, тобто стратифікацію різних видів діяльності та категорій людей, які їх виконують. Види діяльності, що їх суспільство приписує чи очікує від представників різної статі, суттєво різняться за пре- стижністю, рівнем оплати, обсягом виконання керівних і владних повноважень. Не важко здогадатися, що чоловіки, як соціальна категорія, за вказаними й іншими стратифікаційними ознаками посідають вищі позиції в системі соціальної ієрархії суспільства.
Дослідники переконані, що визнання жінок другою, себто соціа- льно нижчою, категорією людей постає лише з виникненням приватної власності, патрилінійної системи наслідування майна, ставши невіддільною ознакою патріархального соціального уст- рою.
Вважається також, що, окрім соціально-структурних чинни- ків, важливу роль відіграють і культурно-символічні. Йдеться про притаманне всім суспільствам значно вище поціновування того, що контролює, а тим паче створює людина, на противагу створеному природою і непідвладному втручанню людини. Пе- рше, умовно кажучи, культурне начало, вважається більшою мі- рою притаманним чоловікам, а друге – природне – жінкам, які сприймаються значно ближчими до природи, аніж до культури, тому й цінуються нижче.
Здебільшого ґендерні стереотипи є суттєвим перебільшен- ням відмінностей між чоловіками та жінками, в чому неоднора- зово переконувалися дослідники, опитуючи респондентів щодо оцінки притаманних особисто їм різноманітних психологічних характеристик та поширеності цих якостей серед жінок і чолові- ків загалом. Виявилося, що оцінки одних і тих же характеристик, притаманних опитаним чоловікам і жінкам, різняться несуттєво, але приписувані спільнотам чоловіків і жінок загалом – істотно [8, 293].
Більшість пересічних людей вважають, що ґендерні відмін- ності в поведінці, соціальних ролях та особистісних характерис- тиках спричинені біологічними відмінностями статей. Для пере-
січної людини ґендерні відмінності є наслідком того, що закла- дено природою, а не створено культурою й вихованням. Подібні переконання притаманні й дослідникам – прихильникам біологі- чного детермінізму, які вважають, що поведінкові відмінності чоловіків і жінок виникли природно, тобто такі відмінності сприяли виживанню і внаслідок природного відбору дедалі час- тіше траплялися й відтворювалися серед представників певної популяції. Вочевидь у ранні періоди людської історії розподіл деяких видів праці за статтю був необхідним і дійсно біологічно зумовленим задля виживання спільноти. Наприклад, через обтя- женість дітьми жінки були менш мобільними й придатними для участі в полюванні, а також фізично слабшими для розчищення нових ділянок землі. Проте антропологи засвідчують, що в тих примітивних суспільствах, де полювання було можливим побли- зу житла, жінки ставали мисливицями нарівні з чоловіками [4, 174]. Тим паче біологічними відмінностями важко пояснити ґен- дерний розподіл соціальних ролей у теперішньому суспільстві, де вже давно ніхто не полює на мамонтів, а землю розорюють за допомогою сучасної техніки.
У західній соціальній думці середини ХХ ст. в роботах вида- тного американського соціолога, представника структурно- функціонального аналізу Т.Парсонса та його колег обґрунтову- ється диференціація статевих ролей (на той час поняття ґендеру ще не вживали в науці), зважаючи на потреби самого суспільства в успішному функціонуванні й стабільному відтворенні. Цей підхід кілька десятиліть поспіль панував у західній суспільній думці й дістав назву статево-рольового. Т.Парсонс з колегами стверджували, що оскільки суспільство потребує виконання двох типів функцій – продуктивних і репродуктивних, здійснюваних у межах різних інституційних систем – професійної й родинної, то цілком логічним є розподіл соціальних ролей. Виконання ін- струментальних ролей вимагає від особи наявності таких рис, як самостійність, раціональність, змагальність, витривалість тощо, і передбачає діяльність, пов’язану з професійною зайнятістю поза домом, матеріальним забезпеченням сім’ї, підтриманням зв’язку між сім’єю та зовнішнім соціальним середовищем. Натомість
виконання експресивних ролей вимагає від особи терпіння, чут- ливості до потреб інших, комунікативних і виховних здібностей, уміння налагоджувати контакт з іншими, регулювати взаємини всередині сім’ї, емоційно підтримувати її членів, доглядати за дітьми та представниками старших поколінь.
Як відбувається розподіл? Визначається біологією. Здатність жінки до дітонародження та догляду за дітьми автоматично ви- значає її експресивну роль. Чоловік, який не може виконувати цих біологічних функцій, змушений брати на себе інструмента- льну роль. Такий розподіл ролей є універсальним, функціональ- ним, якнайбільше задовольняє потреби суспільства, сприяє його стабільності, оскільки оснований на природній взаємодоповню- ваності статей. Порушення такого розподілу ролей, зміна їх мо- же призвести до появи багатьох соціально непристосованих ін- дивідів. Звідси – настанови щодо соціалізації нових поколінь.
Функціональний підхід переважав до середини 60-х рр., об- ґрунтовуючи неминучість саме такого розподілу ґендерних ро- лей у суспільстві, оскільки вони визначаються природою, а це змінити неможливо. Як би не залучали жінок до праці поза ме- жами сім’ї, ролі не змінюються. Культура тільки наслідує або виконує вимоги природи.
Певною мірою підтверджували функціональну теорію взає- модоповнюваності ґендерних ролей численні соціологічні й ан- тропологічні дослідження. Проаналізувавши з боку інструмента- льної та експресивної функцій етнографічні описи 56 суспільств, один з дослідників дійшов висновку, що жіноча роль є експреси- вною в 48, інструментальною – в 3 і змішаною – в 5. Чоловіча роль виявилася інструментальною в 35, експресивною – в 1 і змішаною – в 19 [4, 171]. Проте, якби соціальні ролі між чолові- ками й жінками дійсно визначалися лише природними, біологіч- ними ознаками, котрих загалом ніяк не змінити, то жодні міжку- льтурні відмінності взагалі були б неможливими.
Саме антропологічні дослідження першої половини ХХ ст.
поставили під сумнів біологічну детермінованість розподілу ґен- дерних ролей. Порівняння очікуваних від чоловіків і жінок ролей
у різних суспільствах відкрило велике розмаїття моделей дифе- ренціації ґендерних ролей навіть у межах одного типу суспільст- ва. Доречно згадати хоча б визначну дослідницю-антрополога Маргарет Мід, яка в першій половині ХХ ст. суттєво похитнула засади біологічного детермінізму, опублікувавши за результата- ми своїх досліджень на островах Нової Ґвінеї монографію “Стать і темперамент” (1935). Вона продемонструвала на прикладі кількох досліджених племен (арапеші, мундугумори, тчамбулі), що перебували на однаковому рівні суспільного розвитку, існування відмінних форм ґендерного розподілу соціальних ро- лей, навіть цілком протилежних до так званої традиційної мо- делі. Суттєві відмінності у визначенні соціально прийнятної по- ведінки чоловіків і жінок виявив інший відомий антрополог Джордж Мердок, який здійснив порівняльний аналіз 224 суспільств. Тим самим дослідники довели, що немає загально- прийнятих понять фемінності та маскулінності, по суті, єдиної біологічно зумовленої моделі ґендерного розподілу соціальних ролей. Чоловічих і жіночих ролей навчаються в процесі со- ціалізації, і ці ролі суттєво різняться в різних культурах та істо- ричних періодах. Якби соціальні відмінності між статями були наслідком лише біологічної диференціації чоловіків і жінок, кро- скультурних відмінностей, описаних антропологами, не існувало б взагалі.
Чи не найповнішим сучасним кроскультурним аналізом уяв- лень про притаманні чоловікам і жінкам психологічні та поведі- нкові риси вважається монографічне дослідження Джона Вілья- мса та Дебори Бест “Вимірювання пов’язаних зі статтю стерео- типів. Міжнаціональне дослідження” [10]. Дослідників цікавили саме поширеність стереотипів щодо психологічних та поведінко- вих характеристик чоловіків і жінок та наскільки стереотипні уявлення є подібними чи відмінними в різних країнах. Щоб до- слідити, які саме риси вважаються притаманними радше чолові- кам, аніж жінкам, і навпаки, Вільямс і Бест опитали студентів обох статей з 25 країн, попросивши вказати, наскільки кожна з трьох сотень характеристик асоціюється з чоловіками й жінками в їхній культурі. Обраними для кроскультурного порівняння бу-
ли такі країни: Австралія, Англія, Болівія, Бразилія, Венесуела, Ізраїль, Індія, Ірландія, Італія, Канада, Малайзія, Нігерія, Нідер- ланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Перу, Пі- вденно-Африканська Республіка, Сполучені Штати Америки, Тринідад, Фінляндія, Франція, Шотландія, Японія.
Таблиця 1 містить перелік ста характеристик, 50 з яких пере- важно асоціюються з чоловіками, а 50, відповідно, з жінками в усіх 25 країнах. “Переважно” означає, що не менш як дві третини (67%) респондентів вважають певну рису чоловічою або жіночою.
Суть і відмінності в стереотипному сприйнятті чоловіків і жінок очевидні. Попри кардинальні соціально-політичні зміни й здобутки жіночого руху протягом останніх півтора століть, жі- нок і чоловіків досі сприймають як осіб з протилежними якостя- ми, скажімо, незалежний – залежна, агресивний – м’яка, брута- льний – ніжна, раціональний – емоційна, серйозний – легковаж- на, врівноважений – схвильована, сильний – слабка, жорстокий – добра, ініціативний – несмілива. Дослідники стверджують пан- культурні подібності ґендерних стереотипів. Серед усіх асоційо- ваних з жінками рис три вважалися тільки жіночими (тобто вза- галі не приписувалися чоловікам) в усіх досліджуваних країнах:
сентиментальність, покірність і забобонність. Натомість лише чоловічими всюди вважали схильність до ризику, владність, си- ла, незалежність.
Таблиця 1.
Риси, що асоціюються з чоловіками та жінками Риси, що асоціюються з
чоловіками
Риси, що асоціюються з жінками
Агресивний Самовпевне- ний
Нещира Співчутлива Активний Нестерпний Ніжна Скромна Брутальний Суворий Вразлива Дратівлива Відважний Нестримний Забобонна Терпляча Владний Прагне
задоволення Обережна Приємна Зарозумілий Педантичний Непостійна Манірна Здібний Прогресивний Чарівна Жалібна до себе Безпринципний Швидкий Плаксива Вразлива Дотепний Раціональний Хитра Сентиментальна Авантюристичний Реалістичний Збентежена Сексуальна Врівноважений Нерозважли-
вий Допитлива Сором’язлива
Впертий Спритний Залежна Чуйна
Цинічний Непохитний Мрійлива Витончена Витривалий Сильний Емоційна Покірна Гамірливий Серйозний Збудлива Схильна до
навіювання Підприємливий Тямущий Прискіплива Балакуча Енергійний Хвалькуватий Боязка Несмілива Жорстокий Самовдоволе-
ний Ненадійна Образлива
Жартівливий Рішучий Нерозумна Нечестолюбна Незалежний Скупий Поблажлива Нерозсудлива Індивідуалістич-
ний
Незворушний Легковажна Непостійна Ініціативний Непокірний Метушлива М’якосерда З широкими
інтересами
Неприязний М’яка Слабка Винахідливий Схильний до
ризику
З розвиненою уявою
Схвильована
Лінивий Схильний
командувати Добра Розуміюча Окрім подібностей, дослідники говорять про певні відмінно- сті щодо приписування чоловікам і жінкам психологічних рис у різних країнах. Оцінка наведених у таблиці 1 ознак у різних кра- їнах коливалася від 67% до майже 100%. Інші з трьохсот дослі- джуваних рис не мали такої однозначної оцінки як переважно жіночі чи чоловічі, думки представників різних країн суттєво різнилися, підтверджуючи вплив конкретної культури на процес ґендерної стереотипізації.
На думку дослідників, разюча кроскультурна подібність ґен- дерних стереотипів свідчить не про біологічну детермінованість відмінностей між чоловіками й жінками, а радше є наслідком подібності соціального розподілу праці між статями, який виник у давні часи, урізноманітнювався в ході історичного розвитку, але більшою чи меншою мірою завжди зберігав за жінками від- повідальність за виконання внутрішньосімейних видів праці, а за чоловіками – позасімейні види діяльності. Оскільки й нині поді- бний розподіл праці, хоча й суттєво модифікований у деяких розвинутих країнах, продовжує зберігатися, то й дотепер відтво- рюються ґендерно-рольові стереотипи.
Разючу стійкість ґендерних стереотипів соціальні психологи пояснюють не лише тісним зв’язком між соціальними ролями чоловіків і жінок та відповідно приписуваними їм рисами, а й особливостями процесу опрацювання інформації, притаманному людській свідомості. Ґендерні стереотипи діють як когнітивні ґендерні схеми, які управляють процесами опрацювання надава- ної інформації таким чином, що людина сприймає, запам’ятовує й інтерпретує її відповідно до сформованих у неї уявлень про маскулінне та фемінне [1, 209]. Когнітивна категоризація ґенде- ру, як і будь-яка інша, є невіддільним складником процесу когні- тивного розвитку людини, особливо в дитячому віці. Ґендер стає важливим критерієм категоризації ще й тому, що в суспільстві постійно наголошується на значущості статевих відмінностей.
Засоби масової інформації, дитяча, художня й навчальна літера- тура подають образи чоловіків і жінок переважно як зовсім різ- них за рисами характеру та соціальними ролями осіб. На подіб-
них відмінностях наголошують батьки, вчителі й однолітки. То- му когнітивні ґендерні схеми постійно активізуються в процесі пізнання, а дослідники говорять про перебільшене сприйняття ґендерних відмінностей, аніж вони є насправді, оскільки насам- перед помічається й легше кодується в пам’яті та інформація, що відповідає, а не суперечить, ґендерним схемам. Навіть якщо лю- дина помічатиме й запам’ятовуватиме суперечливу інформацію, то усталені ґендерні стереотипи можуть бути незмінними досить довго, оскільки є стійкими відносно доказів-спростовань.
Суттєвій модифікації змісту стереотипних уявлень про при- таманні чоловікам і жінкам риси та поведінкові особливості сприяють численні дослідження ґендерних відмінностей та поді- бностей, які в соціології й соціальній психології тривають вже не одне десятиліття. Попри усталеність та постійну відтворюваність уявлень про чоловіків і жінок як про істоти, яким притаманні відмінні, часом протилежні, риси й характеристики, результати досліджень таку думку не підтверджують. Впевнено про це заго- ворили ще в 70-х рр. ХХ століття, особливо після публікації сла- внозвісної роботи американських науковиць-психологів Елеонор Маккобі та Керол Джаклін “Психологія статевих відмінностей”, які проаналізували близько півтори тисячі опублікованих дослі- джень щодо ґендерних відмінностей та подібностей людських рис і поведінки та дійшли однозначного висновку, що численних фундаментальних психологічних відмінностей між чоловіками та жінками немає. Навіть якщо такі відмінності виявляються, вони становлять не більш як 10%, тобто на 90% розподіл якоїсь харак- теристики між чоловічими та жіночими вибірками збігається, є однаковим [1, 85]. Це також засвідчує, що внутрішньогрупові відмінності щодо певної риси між представниками однієї статі значно перевищують міжгрупові відмінності.
Е.Маккобі та К.Джаклін виокремили лише чотири характе- ристики, що їх можна вважати найбільшими, з урахуванням ви- щенаведеного висновку, ґендерними відмінностями, а саме:
• у дівчат кращі вербальні (мовні) здібності й навички;
• у хлопців ліпші візуально-просторові здібності та навички;
• хлопці вправніші від дівчат щодо математичних здібностей;
• хлопці/чоловіки агресивніші за дівчат/жінок.
У ході подальших досліджень та аналізу результатів уже здійснених отримано неоднозначні висновки, які часом підтвер- джували, а то й спростовували існування навіть зазначених чо- тирьох ґендерних відмінностей. Здійснений Джанет Хайд мета- аналіз (статистична процедура, що уможливлює об’єднання ре- зультатів численних досліджень задля визначення загальної ве- личини відмінностей між групами) попередніх досліджень при- вів до висновку про несуттєвість ґендерних відмінностей, зокре- ма й чотирьох вказаних, на які припадає не більш ніж 1-5% серед населення загалом [9, 67]. З’ясувалося також, що на ґендерні відмінності стосовно математичних здібностей суттєво вплива- ють соціальні чинники, особливості соціалізації дівчат і хлопців.
Рівень емоційності й емпатії також виявився практично однако- вим у чоловіків та жінок, хоча виражають вони свої емоції з не- однаковою інтенсивністю, що пояснюється відмінностями соціа- льних норм щодо очікуваної поведінки. Виявилося, що навіть агресивність, яку вважали найдостовірнішою ґендерно відмін- ною рисою, лише в 2-5% випадків може пояснюватися статтю особи, а переконливих доказів про зв’язок між рівнем тестосте- рону й рівнем агресії в людини поки що немає [1, 109].
Отже, наявність численних ґендерних відмінностей та їхня біологічна зумовленість загалом науковими експериментами не підтверджено.
Сучасні дослідження ґендерних ролей і стереотипів перева- жно ґрунтуються на ідеях соціально-конструктивістської паради- гми, в межах якої ґендер, зокрема, розглядається як соціально сконструйовані відносини за ознакою статі, насамперед відноси- ни нерівності. Соціально-конструктивістський підхід до аналізу ґендерно-рольових стереотипів оснований на переконанні, що в соціальному розумінні жінки та чоловіки створюються самим суспільством, а не народжуються, не існує “жіночого” та “чоло- вічого” як природного та незмінного, ґендерні ролі формуються внаслідок тривалої, постійно відтворюваної взаємодії між людь- ми. Статусно-рольові характеристики жінки й чоловіка, а також відмінності між тим, що в суспільстві вважаються маскулінним і
фемінним, не мають біологічного походження, а є способом ін- терпретації біологічного, легітимним у певному суспільстві.
Анатомічні відмінності не є й не мають бути соціальною долею ні для жінки, ні для чоловіка.
З погляду соціального конструктивізму не існує універсаль- ної чоловічої чи жіночої ролі. Ґендерні ролі, виконання яких очі- кується від жінок чи чоловіків, суттєво диференціюються класо- вою, расово-етнічною, віковою, регіональною належністю люди- ни. Ґендерні відносини, статусно-рольова взаємодія між індиві- дами має об’єктивно-суб’єктивний характер. Кожна людина на- роджується й соціалізується в суспільстві, де вже до неї і без неї сформувалися соціальні цінності й норми, що містять приписи та заборони щодо ґендерно-диференційованої поведінки, визнача- ють зміст ґендерних ролей і стереотипів. Тому характер ґендер- но-рольових відносин сприймається як об’єктивна зовнішня да- ність. Проте ці відносини не мають іншої реальності існування, окрім як повсякчасно відтворюватися, створюватися і конструю- ватися в процесі безпосередньої взаємодії між індивідами як на- діленими свідомістю суб’єктами такої взаємодії, здатними не лише механічно відтворювати до них створені цінності та норми, а й свідомо змінювати ціннісно-нормативний характер взаємо- відносин, зміст соціальних очікувань і стереотипів.
Якщо ґендерні відмінності конструюються, створюються в процесі постійної взаємодії чоловіків і жінок, постійно відтво- рюються в структурах свідомості та структурах дії, то цілком можливим є процес деконструкції, зміни суті й механізмів від- творення соціально сконструйованих рис, ролей і стосунків. До- свід країн, що значно просунулися на шляху до ґендерного пари- тету в суспільстві, як то Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ні- дерланди, свідчить про можливість суттєвих зрушень у характері ґендерних відносин у суспільстві, а отже, в суті ґендерних сте- реотипів та очікуваних від чоловіків і жінок соціальних ролей.
Фахівці вважають, що є два основних способи руйнування традиційних уявлень про фемінне та маскулінне в суспільстві.
Перший – це просвітництво, поширення науково обґрунтованих знань, щоби привернути увагу людей до неусвідомлюваних ни-
ми, нерідко упереджених та хибних стереотипних уявлень та їх- нього впливу на ставлення до себе та інших. Друковані й візуа- льні засоби масової інформації могли б зробити на цьому шляху чимало. На жаль, поки що в Україні ЗМІ залишаються чи не най- потужнішими трансляторами традиційних ґендерно-рольових стереотипів. Інший, значно ефективніший, спосіб руйнування традиційних уявлень полягає в забезпеченні й заохочуванні в громадській сфері суспільства багатьох прикладів успішного ви- конання ґендерно нетрадиційних ролей. Це, безумовно, потребує певних зусиль владних органів, політичних партій і лідерів, гро- мадських організацій, проте ще в жодній країні не вдалося побу- дувати демократію без її ґендерного складника.
Отже, основою формування ґендерних ролей виступав розпо- діл праці за статевою ознакою, критерієм якого історично була й досі великою мірою залишається біологічна здатність жінок до дітонародження, хоча в сучасних суспільствах давно відпала по- треба розподіляти працю на такій підставі. Багато жінок не мають дітей, інші мають, але водночас працюють поза домом, чоловіки давно вже не мисливці й воїни, як і не єдині годувальники в сім’ї.
Але традиційна ґендерна ідеологія та ролі й надалі відтворюються, що має низку негативних наслідків та обмежень на індивідуально- му, міжособистісному та загальносуспільному рівнях.
На індивідуальному рівні традиційні ґендерно-рольові стерео- типи обмежують розвиток особистості, можливості самореалізації, вибору моделей та манер поведінки, видів професійної діяльності, кар’єрного просування; безпідставно, якщо не вважати підставою стать, звужують або розширюють економічні, політичні та соціа- льні можливості людини. У крайніх випадках невідповідність лю- дини очікуванням щодо неї як представника конкретної статі може позначитися на її психічному та фізичному станах, суттєво впли- нути на самопочуття, спричинити розгубленість, пригніченість, навіть призвести до самогубства. Стрес, дискомфорт, депресія, занижена самооцінка, відчуття провини, рольовий конфлікт мо- жуть супроводжувати людину, що через певні причини не відпові- дає стереотипним ґендерно-рольовим очікуванням.
На рівні міжособистісних відносин стереотипні уявлення об- межують прояви тих соціально-психологічних рис, що їх вважа- ють непритаманними цій статі. Внаслідок чого, наприклад, чо- ловіки мають набагато менш близькі й емоційні зв’язки з дітьми, батьками, друзями, адже діє традиційне ґендерне табу на чоловічу емоційність. Натомість жінку, котра стосовно інших проявляє принциповість, твердість, непохитність, незворушність тощо, сприймають як відхилення від норми, як жінку, що втрачає жіноч- ність. Обмеженість доступу до ресурсів, що забезпечують норма- тивно очікуване виконання ґендерних ролей, чи неможливість їм слідувати можуть компенсуватися емоційною та фізичною жорс- токістю щодо інших, насамперед близьких людей, насиллям та ризикованою або навіть девіантною поведінкою.
На суспільному рівні декларовані права та можливості осо- бистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, упере- джене ставлення й ґендерна дискримінація продовжують відтво- рюватися, жінки та чоловіки як соціальні спільноти загалом ма- ють неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, приві- леїв, престижу, влади. Суспільство втрачає значний потенціал для власного розвитку, обмежуючи можливості для самореаліза- ції людей за статевою ознакою та їхню участь у прийнятті суспі- льно важливих рішень.
У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття були періодом суттєвих зрушень у вирівнюванні прав і можли- востей чоловіків та жінок, особливо стосовно доступу до еконо- мічних, політичних та освітніх ресурсів, а також суттєвих зру- шень у подоланні традиційних уявлень про соціальні ролі й осо- бистісні характеристики жінок і чоловіків. Оцінка суспільств з позицій ґендерного паритету та запровадження засобів, що сприяють дотриманню неупередженого ставлення до особи, не- залежно від статі, нині вважаються невіддільними складниками демократичного розвитку. Тож якщо Україна таки йде чи піде шляхом демократії, ідеї ґендерної рівності раніше чи пізніше бу- дуть осмисленими й практично втіленими. Одначе сучасне ста- новище чоловіків і жінок у суспільстві, зміст і суть ґендерно- рольових стереотипів, поширених серед населення й відповідно
вживаних у процесі соціалізації юних поколінь, офіційний дис- курс жіночого й чоловічого, підтримуваний владою та полі- тичними партіями, дають підстави вважати, що станеться це не скоро. Підґрунтям для такого висновку є стан ґендерних від- носин в економічній, соціальній, правовій та політичній сферах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених ґен- дерних стереотипів.
Ґендерні дослідження в Україні – поки що рідкість у со- ціально-гуманітарних науках. Про порівняльні з західними ек- спериментальні дослідження наразі годі й мріяти. Тому мусимо послуговуватися переважно результатами локальних і загально- національних опитувань громадської думки, аналіз яких свідчить про панування в масовій свідомості українських громадян низки усталених ґендерних стереотипів, що відповідають патріар- хальній ідеології та практиці повсякденного життя. Це сто- сується уявлень про ролі та призначення чоловіків і жінок у сус- пільстві, можливості одержання роботи та здійснення кар’єри, участі в політичній діяльності тощо.
Суть ґендерного порядку в суспільстві, серед іншого, прояв- ляється через уявлення населення тієї чи тієї країни про права, ролі, можливості чоловіків і жінок. Такі ціннісно-нормативні уявлення про призначення, соціальні можливості представників обох статей відбиваються в результатах опитувань громадської думки населення. Ґендерні уявлення та стереотипи, поширені серед українських громадян, вже стали предметом аналізу й ін- терпретації вітчизняними фахівцями. [6] Проте емпіричні дані щодо України будуть малоінформативними, допоки не матимемо нагоди порівнювати їх з даними щодо інших країн і регіонів сві- ту. На зламі тисячоліть відома дослідницька організація “Gallup International” провела опитування громадської думки (Millennium Survey) в 60-ти країнах світу, зокрема й Україні, елементом яко- го була низка запитань щодо політичних, економічних прав і со- ціальних ролей жінок. Дані досліджень у 60-ти країнах згрупова- но за такими регіонами: Західна Африка, Азія, Східна Європа,
куди віднесли й Україну, Західна Європа, Латинська та Північна Америки.
Як відомо, Україна прагне стати повноправною частиною європейської спільноти, наблизившись до останньої за основни- ми соціально-економічними показниками та стандартами життя.
Але демократичний розвиток європейських країн другої полови- ни ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у ґендер- ній свідомості та ґендерних відносинах їхніх громадян. Проте нині за ціннісно-нормативними уявленнями населення України, в числі інших східноєвропейських країн, більшою мірою наближе- не до Азії і Африки, аніж до Західної Європи.
Один з двох дорослих у світі загалом вважає, що жінки не мають рівних прав з чоловіками, хоча ще 20 років тому близько 130 країн світу схвалили Конвенцію про усунення всіх форм дискримінації щодо жінок. Думка дорослих громадян України подібна: лише 55% опитаних вважають, що жінки й чоловіки в Україні мають рівні права. До того ж чоловіки переконані в цьо- му значно частіше (65%), аніж жінки (47%).
Як уже зазначалося, невіддільним складником демократич- ного світогляду вважається ґендерна культура, дотримання принципу рівної та рівноцінної громадянської гідності кожної людини, незалежно від статі, забезпечення й дотримання умов вільного вибору діяльності, соціальних статусів і ролей, взаємо- поваги, взаємопідтримки, розвитку особистості та самореалізації як чоловіків, так і жінок. Проте в межах андроцентричної та пат- ріархальної культури такі принципи не діють. Насамперед це стосується сфери професійної зайнятості, можливостей самореа- лізуватися різними шляхами, серед яких чільне місце посідає кар’єрне просування сходинками бюрократичного, фахового чи підприємницького успіху. Традиційним, глибоко вкоріненим за- лишається ґендерний стереотип, за яким навіть працююча осві- чена, але заміжня жінка є передусім дружиною й матір’ю, що повинна допомагати чоловікові, нерідко зневажаючи власні пра- гнення до самореалізації та професійного успіху, відмовляючись від реальних кар’єрних можливостей. Такі уявлення великою мі- рою притаманні й чоловікам, і жінкам, що засвідчує готовність
жінки беззаперечно поступатися і місцем на ринку праці, і міс- цем на кар’єрному щаблі. Підтвердження цього знаходимо в ре- зультатах опитувань.
Загалом не можна сказати, що робота жінок поза домом не схвалюється. Навпаки, мало хто заперечує проти участі жінок у забезпеченні сімейного добробуту. Переважна більшість опита- них українських громадян (75%) згодні з тим, що обоє – і чоло- вік, і дружина – повинні робити внесок до сімейного доходу, тобто посідати соціальні статуси та відігравати відповідні ролі у виробничій сфері суспільства.
Очікування від дружин щодо її внеску до сімейного доходу в українському суспільстві не є найбільшим у світі. Як не дивно, але всупереч стереотипному, запозиченому з “мильних опер”, уявленню про латиноамериканських жінок, саме від них найбі- льшою мірою очікується виконання ролі співгодувальниці сім’ї.
Так вважають 92% опитаних латиноамериканців. Мало поступа- ються їм мешканці Африки та Східної Європи – 85%. Най- меншою мірою участь у позасімейній трудовій діяльності очіку- ється від жінок Азії.
Проте ставлення до жінок як до рівних за правами й можли- востями учасниць на ринку праці є далеко неоднозначним. Ґен- дерна дискримінація дуже швидко проявляється в ситуації еко- номічної кризи та безробіття, коли її виправдовують і підтриму- ють громадяни. Отож на запитання “Чи згодні Ви з тим, якщо бракує робочих місць, чоловіки повинні мати більше прав на одержання роботи, ніж жінки?” загалом 35% українців дали по- зитивну відповідь. Як і слід було очікувати, чоловіки значно рі- дше заперечують проти того, щоб мати більше прав на одержан- ня роботи. Серед них 44% згодні з перевагами щодо працевлаш- тування. І їхні очікування не даремні, адже майже третина украї- нських жінок (28%) також згодні визнавати за чоловіками пер- шочергові права на одержання роботи. Таку відверту підтримку власної дискримінації можна зрозуміти, лише зваживши на по- ширений у суспільстві патріархальний стереотип про справжньо- го чоловіка-годувальника та врахувавши постійно відтворювану різницю середньої заробітної плати чоловіків і жінок, що нині
