Безпека життєдіяльності та охорона праці : підручник

(1)

Харківський національний університет внутрішніх справ

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ОХОРОНА ПРАЦІ

Підручник

За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України

В. В. Сокуренка

Харків – 2021

(2)

УДК 316.46:373.2.034 Б40

ISBN 978-966-610-248-8 © Сокуренко В. В., загальне редагування, 2021

В.В.Сокуренко,доктор юридичних наук, професор–передмова,післямова;

О.М.Бандурка,доктор юридичних наук, професор–ч.2, т.3 (§ 3);

С. М.Бортник,докторюридичнихнаук, доцент–ч.1, т.1 (§ 3);

О.В. Брусакова,доктор юридичних наук, професор–ч.1, т. 1 (§ 2);

О.П.Гетманець,доктор юридичних наук, професор–ч.1,т. 4;

Є.А.Ананьєва,кандидат юридичних наук, доцент–ч.1,т. 1(§ 1);

І.В.Власенко,кандидат технічних наук, доцент–ч.2, т.4 (§ 4);

Н.В.Внукова,доктор технічних наук, професор–ч.1, т 5 (у співавт. з О.М. Шумілом);

А.І.Денисов,кандидат юридичних наук, доцент–ч.1,т.3 (§ 3, 4);

А.В.Добровінський,кандидат юридичних наук,ст.викладач–ч.2,т.4(§1,2);

І.В.Кирєєва,кандидат юридичних наук, доцент–ч.2, т.5;

Ю.М.Кириченко,доктор юридичних наук, професор–ч.1, т.3 (§ 2);

Д.В.Коробцова,кандидат юридичних наук, доцент–ч.2, т. 1 (§1,2);

С.П.Матвеєв,кандидат економічних наук,ст.викладач–ч.1, т. 6(§ 1–4);

Л.В.Могілевський,доктор юридичних наук, професор–ч.2, т.1 (§ 4);

О.А.Моргунов,доктор юридичних наук, доцент–ч.2, т.4 (§3);

А.Ю.Подорожній,кандидат юридичних наук, доцент–ч.2, т.2 (§ 1);

М.А.Садиков,доктор економічних наук, професор–ч.2, т.3 (§ 1);

І. О.Сєвідова,доктор економічних наук, професор–ч.2, т.2 (§ 3);

О.Ю.Синявська,доктор юридичних наук, професор–ч.1, т. 2 (§ 1);

І.І.Сядриста,кандидат юридичних наук, доцент–ч.2, т. 3 (§ 2);

Г.Ф.Фомін,кандидат економічних наук, доцент–ч.1, т. 2 (§ 2);

В.А.Фурса,кандидат економічних наук, доцент–ч.2, т.1 (§ 2);

О. М. Шуміло, кандидат юридичних наук, доцент – ч.1, т. 2 (§ 3), т.5(у співавт. зН.В.Внуковою),т. 6 (§ 5);

О.В.Чорноус,кандидат юридичних наук, доцент–ч.1, т.3 (§ 1),ч.2, т. 2 (§ 2).

Рецензенти:

Сопільник Любомир Іванович–професор, доктор юридичних наук,док- тор технічних наук, Національний університет «Львівськаполітехніка»; Прилипко Сергій Миколайович–професор,докторюридичних наук,

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого;

Безусий Вадим Вікторович–доцент,доктор юридичних наук, Харківський національнийуніверситет внутрішніх справ.

Рекомендовано до друку Вченою радою

Харківського національногоуніверситету внутрішніх справ

(протокол№6від30червня2021р.)

(3)

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА ... 7

ЧАСТИНА 1 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТЕМА № 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльностІ ... 9

§ 1. Предмет, метод, принципи та завдання безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни ... 9

§ 2. Поняття та ознаки безпеки життєдіяльності... 17

§ 3. Поняття небезпеки та її характеристика. Класифікація надзвичайних ситуацій. Джерела небезпеки та шкідливі фактори ... 20

Питання для самоконтролю ... 31

Рекомендовані джерела ... 31

ТЕМА № 2. Нормативно-правове регулювання безпеки життєдіяльності ... 32

§ 1. Конституційні засади безпеки життєдіяльності ... 32

§ 2. Система національного законодавства з безпеки життєдіяльності ... 38

§ 3. Міжнародне законодавство в галузі безпеки життєдіяльності ... 48

ТЕМА № 3. Основні види національної безпеки життєдіяльності ... 64

§ 1. Громадська безпека ... 64

§ 2. Соціальна та демографічна безпека ... 73

§ 3. Інформаційна безпека ... 87

§ 4. Кібербезпека ... 91

(4)

ТЕМА № 4. Економічна безпека ... 98

§ 1. Сутність економічної безпеки ... 98

§ 2. Система економічної безпеки ... 100

§ 3. Загрози економічній безпеці та засоби їх подолання .... 106

Питання для самоконтролю ... 110

ТЕМА № 5. Екологічна безпека ... 112

§ 1. Екологічна безпека як об’єкт правового регулювання ... 112

§ 2. Характеристика техногенно-екологічної безпеки ... 118

§ 3. Охорона навколишнього природного середовища ... 121

§ 4. Основні засади охорони довкілля від забруднення відходами ... 131

ТЕМА № 6. Воєнна безпека ... 137

§ 1. Ознаки та сучасні фактори воєнної небезпеки для України ... 137

§ 2. Сучасні військові засоби масового ураження та наслідки їх застосування ... 138

§ 3. Безпека населення на території збройного протистояння ... 145

4. Попередження про небезпечні знахідки в зоні бойових дій ... 150

§ 5. Вимоги екологічної безпеки щодо військових та оборонних об’єктів і військової діяльності ... 152

Рекомендовані джерела ... 158

ЧАСТИНА 2 ОХОРОНА ПРАЦІ ТЕМА № 1. Правові та організаційні основи охорони праці ... 159

§ 1. Предмет, об’єкт і методи охорони праці як навчальної дисципліни ... 159

§ 2. Нормативно-правова основа охорони праці ... 166

(5)

§ 3. Основні принципи державної політики України

в галузі охорони праці ... 178

§ 4. Державне управління охороною праці ... 180

ТЕМА № 2. Гарантії прав на охорону праці ... 187

§ 1. Права на охорону праці під час укладання трудового договору ... 187

§ 2. Особливості охорони праці жінок, неповнолітніх, осіб з інвалідністю та людей похилого віку ... 191

§ 3. Соціальні гарантії охорони праці ... 207

ТЕМА № 3. Організація охорони праці суб’єктів господарювання ... 219

§1. Управління охороною праці суб’єктів господарювання ... 219

§ 2. Служба охорони праці суб’єктів господарювання ... 226

§ 3. Засоби захисту працівників на виробництві ... 230

ТЕМА № 4. Профілактика виробничого травматизму ... 239

§ 1. Основні групи причин виробничого травматизму і професійної захворюваності ... 239

§2. Організаційні і технічні заходи профілактики виробничого травматизму ... 242

§ 3. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві ... 244

§ 4. Специфіка травматизму працівників правоохоронних органів ... 254

(6)

ТЕМА № 5. Основи цивільного захисту в Україні ... 258

§ 1. Державна система цивільного захисту ... 258

§ 2. Суб’єкти цивільного захисту та їх повноваження ... 267

§ 3. Захист населення від надзвичайних ситуацій та ліквідація наслідків ... 278

§ 4. Організація цивільного захисту об’єктів господарювання ... 285

ПІСЛЯМОВА ... 293

ГЛОСАРІЙ ... 294

ЛІТЕРАТУРА ... 299

Нормативно-правові акти ... 299

Навчально-методична та наукова література, інші джерела ... 305

(7)

ПЕРЕДМОВА

У сучасному індустріальному світі проблеми безпечного існу- вання й успішного розвитку людства набувають особливої актуаль- ності. Практично щодня людина знаходиться під загрозою великої кількості небезпек, пов’язаних із вирішенням важливих завдань:

забезпечення прийнятного природного та суспільного середовища, достойного житла, збереження здоров’я та життєздатності, отри- мання необхідної освіти і гідної роботи, досягнення успіху в обраній сфері діяльності, підтримання нормальних відносин з оточуючими людьми, захист інтересів своєї сім’ї тощо. Ускладнюють ситуацію й глобальні проблеми, серед яких війни та регіональні конфлікти, екологічні лиха й природні катастрофи, політичні та економічні кризи, екстремізм і тероризм. Проте захист і створення сприятли- вих умов для життєдіяльності в навколишньому природному та суспільному середовищі залежать, насамперед, від людини й потре- бують від неї відповідних знань і поведінки.

Навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності та охорона праці» покликана сформувати у студентів і курсантів знання, умін- ня та навички щодо поведінки в сучасному навколишньому приро- дному та виробничому середовищі, а також підготувати компетен- тних фахівців із забезпечення безпеки в повсякденному житті, в екстремальних і надзвичайних ситуаціях. Знання основ безпеки життєдіяльності та організації умов праці потрібно для виховання в кожної людини свідомого й відповідального ставлення до питань як особистої, так і колективної безпеки через отримання знань і вмінь, що дозволять не лише розпізнати й оцінити небезпечність ситуацій у житті, але й успішно їм протистояти. Вивчення факторів ризику, що оточують людську діяльність та довкілля, дозволяє ви- значати способи захисту від них. Зокрема, передбачити та уникнути можливих негативних наслідків небезпечних ситуацій.

Пропонований підручник створено на базі узагальнених вимог до навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності та охорона праці», яка є обов’язковою для вивчення в закладах вищої освіти, зокрема зі специфічними умовами навчання. У ньому розглянуто актуальні питання безпечної взаємодії людини із середовищем проживання (виробничим, соціальним, природним тощо), а також типи засобів захисту від негативних і небезпечних природних та соціальних факторів, моделі поведінки в надзвичайних ситуаціях

(8)

природного, техногенного та соціального характеру. Визначено основи та методи цивільного захисту особи і суспільства.

У підручнику детально розглянуто теорію безпеки життєдіяль- ності та її конституційні засади в Україні, а також чинне національ- не та міжнародне законодавство. Курс містить теми, які охоплюють новітні правові питання організації різних видів національної без- пеки: громадської, соціально-демографічної, інформаційної, еконо- мічної, екологічної, військової, кібербезпеки.

Розглянуто основи теорії охорони праці та наведено сучасні державні гарантії забезпечення безпеки праці, проаналізовано умо- ви праці, чинники, що впливають на скорочення кількості нещасних випадків і захворювань на виробництві. Наведено нормативно- правові основи організації праці та фактори, що впливають на умо- ви й безпеку трудової діяльності суб’єктів господарювання.

Кожна тема курсу супроводжується контрольними питаннями, які можуть бути використані студентами та курсантами для переві- рки засвоєння матеріалу. Надано перелік нормативно-правових актів і літератури для поглибленого вивчення вказаних питань.

Курс викладено з урахуванням сучасного категоріального апарату та чинного законодавства, що регулює відносини із забезпечення безпеки життєдіяльності.

Ректор Харківського національного університету внутрішніх справ член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор,

генерал поліції третього рангу Валерій Сокуренко

(9)

ЧАСТИНА 1

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ТЕМА № 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Предмет, метод, принципи та завдання безпеки життє- діяльності як навчальної дисципліни.

§ 2. Поняття та ознаки безпеки життєдіяльності.

§ 3. Поняття небезпеки та її характеристика. Класифікація надзвичайних ситуацій. Джерела небезпеки та шкідливі фактори.

▬▬§1.ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ ТА ЗАВДАННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЯК НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Безпека життєдіяльності – навчальна дисципліна, завданням якої є набуття знань про діяльність людини в усіх сферах суспільст- ва як особистості, без чого не має мети суспільний розвиток. Люди- на є головною цінністю світу, а її безпека – завданням суспільства.

Цілком слушним є вислів давньогрецького філософа Протагора:

«Людина – мірило всіх речей». Людина має цінність не лише як фак- тор виробництва або робоча сила, яку слід охороняти в процесі тру- дової діяльності (чим і займається охорона праці), а і як неповтор- ний індивідуум, який зберігає свою цінність незалежно від місце- знаходження і виконуваних функцій, визнаних суспільством необ- хідними і корисними (праця, політика, спорт, побут тощо).

Людська діяльність має різноманітний характер, охоплює ду- ховні та практичні процеси, вона притаманна як молодим людям, так і людям похилого віку, реалізується в різних формах, проте спі- льним для людської діяльності є її усвідомлена активність, що від- різняє людину від тварини і характеризує форму її існування. Дія- льність людини або практика, як називали її німецькі філософи, лежить у підґрунті мислення людини та пізнання світу, і сутність людини визначається сукупністю всіх її суспільних відносин.

(10)

Безпека життєдіяльності (БЖД) як навчальна дисципліна являє собою сферу наукових знань, яка охоплює теорію та практику захисту людини від небезпечних і шкідливих факторів у всіх сферах людської діяльності, збереження безпеки та здоров’я людини в середовищі проживання.

Важливими причинами виникнення вченняпро безпеку життє- діяльності є такі:

‒ висока смертність населення від зовнішніх причин, зокрема висока смертність населення репродуктивного віку;

‒ низькі показники середньої тривалості життя, передусім характерні для чоловічого населення;

‒ значне зниження загальної кількості населення в поточний період та в майбутньому тощо.

Головна мета вченняпробезпеку життєдіяльності – фор- мування знань, спрямованих на зниження рівня смертності та втра- ти людьми здоров’я через зовнішні причини.

Важливо розуміти, що значення знань про безпеку життєдіяль- ності не обмежується безпосередніми діями у напрямі зниження рівня смертності людей, а є набагато ширшим, оскільки зниження рівня смертності різних груп населення, імовірно, супроводжувати- меться позитивним впливом на показники народжуваності та сере- дньої тривалості життя населення.

Завдання безпеки життєдіяльності – надання теоретичних знань та практичних навичок для:

‒ виявлення в середовищі проживання негативних впливів природного, антропогенного і техногенного походження;

‒ прогнозування процесів розвитку цих негативних впливів та оцінювання наслідків їх дії;

‒ проєктування та експлуатація техніки, технологічних проце- сів та об’єктів економіки відповідно до вимог безпеки й екологічності;

‒ розроблення і реалізація заходів захисту людини у сфері проживання від негативних впливів;

‒ забезпечення стійкості функціонування об’єктів і технічних систем у штатних та в надзвичайно небезпечних ситуаціях;

‒ ухвалення рішень щодо захисту персоналу та населення від можливих наслідків аварій, катастроф і стихійних лих та застосу- вання сучасних засобів ураження, а також ужиття заходів щодо лік- відації їх наслідків.

Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є середовище перебування людини. Це середовище можна класифікувати, поділи- вши за походженням на природне та виробниче.

(11)

Природне середовище – це атмосферне середовище, географо- ландшафтні, природні та кліматичні елементи, стихійні лиха, серед іншого пожежі від природних джерел, природні процесі у вигляді газовиділень тощо.

Виробниче середовище характеризується основним елементом, це праця, яка складається із взаємопов’язаних та взаємодіючих еле- ментів, що утворюють структуру праці: суб’єкти, способи та засоби праці та процеси праці. Процес праці складається з дій як суб’єктів, так і машин, продуктів праці, як корисних так і побічних, зокрема у вигляді шкідливих і небезпечних викидів у середовище, а також з виробничих відносин (організаційних, економічних, соціально- психологічних, правових, трудових, і відносин, пов’язаних із культу- рою праці та професійною культурою).

Предметом безпеки життєдіяльностіє природні, техногенні та антропогенні небезпеки, які діють у техносфері, та засоби захис- ту людини від них.

Мета безпеки життєдіяльності як науки – збереження здо- ров’я та життя людини в техносфері, захист від небезпек техноген- ного, антропогенного і природного походження та створення ком- фортних умов життєдіяльності.

Дослідження предмета й об’єкта безпеки життєдіяльності для досягнення її кінцевої мети здійснюється з використанням не лише власних знань, але й знань, отриманих іншими галузями науки, такими як економіка, основи управління, індустріально-педагогічна психологія, культура виробництва, інженерна психологія, право, технічна естетика, ергономіка, виробнича санітарія, техніка безпе- ки, техніка пожежної безпеки, цивільний захист, охорона довкілля тощо.

На всіх етапах свого розвитку людина взаємодіє та впливає на середовище, в результаті чого у ХХ столітті виникли зони підвище- ного антропогенного і техногенного впливу на довкілля, що приз- вело до часткової або повної регіональної його деградації. Безсум- нівно, цим змінам багато в чому сприяли високий темп зростання чисельності населення на планеті та його урбанізація, зростання потреб в енергетичних ресурсах, інтенсивний розвиток промисло- вості та сільськогосподарського виробництва, масове використання транспорту та низка інших технічних і технологічних процесів.

У результаті активної техногенної діяльності людини був ство- рений новий тип середовища перебування – техносфера. Створюю- чи техносферу, людина мала на меті поліпшення свого середовища проживання, забезпечення захисту від природних негативних

(12)

впливів. Однак створена руками й розумом людини техносфера бага- то в чому не виправдала очікувань, тому що те середовище, яке з’я- вилось, стало небезпечним для існування людства. Саме тому остан- німи десятиріччями активно розвивається вчення про безпеку жит- тєдіяльності саме в техносфері, головною метою якого є захист лю- дини в техносфері від негативних впливів антропогенного і природ- ного походження, забезпечення комфортних умов життєдіяльності.

Наука безпека життєдіяльності дає відповіді на питання про те, як захистити себе, суспільство та довкілля від природних катак- лізмів, аварій та катастроф, а також від надзвичайних ситуацій соці- ального характеру.

Формування знань, умінь та навичок у сфері захисту людини почалось у давні часи і триває дотепер. Проте пошуки рішень здійс- нювались насамперед у практичній площині та виражались у формі ухвалення законів, підзаконних актів та різних рекомендацій із захисту від небезпек. Останніми роками вченим стало очевидно, що для людини захисну діяльність необхідно здійснювати не лише практично, але й в науковій площині, створивши насамперед теоре- тичні передумови формування нової галузі знань, яку сьогодні ви- значають як «безпека життєдіяльності людини».

Для опрацюваннябудь-якої нової галузі знань головним є фор- мування принципів, понять і термінів, які описують відповідну сфе- ру знань.

Принцип – ідея, думка, основне положення. Виділяють безліч принципів забезпечення безпеки життєдіяльності. Відповідно до сучасних уявлень наукові знання щодо безпеки життєдіяльності спираються на такі загальні принципи.

1. Принцип антропоцентризму, який проголошує, що людина є найвищою цінністю, і збереження та продовження її життя є метою її існування. Реалізація цього принципу безпеки життєдіяльності означає пріоритетну діяльність, спрямовану на збереження здо- ров’я і життя людини в разі впливу на неї зовнішніх причин. До такої діяльності належать такі напрямки досліджень, як ідентифі- кація небезпек і зон їх дії, розроблення та застосування людиною захисних засобів, контроль їх стану тощо. Водночас такі важливі напрямки дослідження і практичні розробки, як засоби та методи захисту навколишнього середовища, досягнення високої надійності технічних систем тощо порівняно з наукою БЖД мають прикладне значення. Вони використовуються лише під час установлення для технічних об’єктів таких показників, як допустимі відходи, допус- тимий техногенний ризик, норми навантаження тощо.

(13)

2. Принцип зовнішніх впливів на людину, що означає таке:

людський організм завжди може піддаватись зовнішньому впливу з боку якогось негативного фактора. На людину постійно впливають зовнішні, різні за рівнем фактори: речовини, енергії та інформації.

Цілком імовірно, що деякі потоки будуть спроможні спричиняти загрозу здоров’ю людини або навіть смерть.

3. Принцип безпечного середовища проживання, який про- голошує, що створити комфортне та травмобезпечне для людини середовище проживання принципово можливо у разі дотримання в ньому гранично допустимих рівнів впливу на людину. Цей принцип указує на можливість досягнення якісного середовища проживання людини в техносфері та виявляє шлях його досягнення, що ґрунту- ється на дотриманні нормативних вимог до допустимого зовніш- нього впливу на людину.

4. Принцип вибору шляхів реалізації безпечної взаємодії людини та середовища проживання, який наголошує, що безпеч- на взаємодія людини із середовищем проживання досягається його адаптацією до небезпек, зниженням їх значущості та використан- ням людиною заходів захисту. Зміст цього принципу є очевидним, усі вказані заходи з досягнення безпечної взаємодії людини із сере- довищем проживання можуть бути використані одночасно або в якомусь поєднанні. Наприклад, практично завжди для досягнення мети використовуються рішення, спрямовані як на вдосконалення джерела небезпеки з метою зменшення його негативного впливу, так і на застосування комплексу заходів захисту в зоні перебування людини.

5. Принцип заперечення абсолютної безпеки, відповідно до якого абсолютна безпека людини в середовищі проживання є не- можливою. Цей принцип проголошує справедливість у сфері забез- печені безпеки життєдіяльності, оскільки, по-перше, навколо лю- дини завжди існують природні небезпеки; по-друге, неминуче ви- никають антропогенні небезпеки; по-третє, практично неможливо усунути технічні небезпеки. Так, наприкінці ХХ сторіччя серед знач- ної кількості вчених і практиків у сфері безпечної праці почав по- ширюватися такий лозунг: «Від техніки безпеки до безпечної техні- ки», суть якого зводить рішення всіх проблем безпеки праці до створення абсолютно надійної техніки і технологій. Неправомір- ність такого підходу є очевидною, оскільки:

‒ абсолютно безпечної техніки не існує. Будь-яка технічна си- стема має певну надійність, а її безпека оцінюється показниками технічного ризику;

(14)

‒ в операціях більшої кількості технічних систем бере участь оператор, який може ухвалювати іноді помилкові рішення;

‒ на будь-якому технічному об’єкті завжди є зовнішній вплив, який у деяких випадках порушує його функціонування.

Отже, техногенний ризик повністю виключити не можна, його можна лише мінімізувати, зокрема й антропогенні небезпеки також можна лише мінімізувати.

6. Принцип науковості, який ґрунтується на принципі, визна- ченому французьким хіміком Ле-Шательє: «Еволюція будь-якої системи іде в напрямі зниження потенціальної небезпеки», а «роз- виток знань людини, розвиток техніки і технологій, застосування захисту, послаблення соціальної напруги в майбутньому призве- дуть до кращої захищеності людини від небезпек». Цей принцип указує на позитивний вектор розвитку суспільства до вирішення проблем задоволення потреб людини в безпеці. Цей шлях є варіати- вним та ґрунтується насамперед на зростанні рівня культури суспі- льства в питаннях безпеки життєдіяльності людини.

Спеціальні принципи забезпечення безпеки життєдіяльності за ознакою реалізації поділяють на чотири групи: методологічні, медико-гігієнічні, організаційні, технічні.

Методологічні принципи визначають напрямок пошуку рі- шень для забезпечення безпеки. До них належать принципи: систе- мності (будь-яке явище або об’єкт розглядається як елемент систе- ми), інформації (навчання, інструктаж, знаки безпеки), сигналізації та оповіщення (звукова або світлова сигналізація), класифікації (об’єкти залежно від ступеня небезпечності поділяються на класи та групи).

Медико-гігієнічні принципи: контроль стану здоров’я людини, профілактика захворювань, установлення нормативних показників для шкідливих факторів, методи лікування. Установлюються норми мікроклімату, гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, допустимі рівні шуму та вібрації, граничні значення пока- зників електромагнітного поля, допустимі величини освітлення тощо.

Організаційні принципи: нагляд за виконанням вимог і нор- мативів щодо безпеки та забезпечення життєдіяльності, захист людини «часом», що передбачає скорочення часу перебування лю- дини на шкідливих виробництвах.

Технічні принципи: ізоляції (теплоізолюючі, звукоізолюючі кон- струкції, електроізоляція), екранування (екрани від звукових хвиль, електромагнітних випромінювань), поглинання (звукопоглинальні

(15)

та вібропоглинальні матеріали), фільтрації (фільтри, що затриму- ють шкідливі речовини), розведення (зменшення концентрації шкідливих речовин до нормативних показників) тощо.

Спеціальні принципибезпеки життєдіяльності відповідно до ознаки реалізації поділяються на такі: орієнтуючі, технічні, орга- нізаційні, управлінські.

Орієнтуючі принципи являють собою основоположні ідеї, які визначають напрямок пошуку безпечних рішень і слугують мето- дологічною та інформаційною базою. Ці принципи передбачають усунення небезпечних і шкідливих факторів завдяки зміні техноло- гій, заміні небезпечних речовин на безпечні, застосуванню більш безпечного устаткування, вдосконаленню наукової організації праці.

Технічні принципи спрямовано на запобігання дії факторів не- безпеки. Вони ґрунтуються на використанні фізичних, хімічних та інших технічних нормативів, як-то:

– принцип захисту людини відстанню полягає у встановленні такої відстані між людиною та джерелом небезпеки, за якої забез- печується належний рівень безпеки;

– принцип екранування полягає в тому, що між джерелом небе- зпеки та людиною встановлюється перешкода, яка гарантує захист від небезпеки;

– принцип герметизації передбачає забезпечення такого ущі- льнення, яке перешкоджає потраплянню із замкненої системи в навколишнє середовище небезпечних і шкідливих агентів.

Організаційні принципи реалізуються з метою забезпечення безпеки наукової організації діяльності.

Серед організаційних принципів виокремлюють такі:

– захист часом – передбачає скорочення до безпечних показни- ків тривалості перебування людей в умовах впливу небезпек (три- валість робочого дня та відпустки, часу роботи з джерелом небез- пеки);

– компенсації – передбачає надання пільг для відновлення здо- ров’я та запобігання захворюванням.

Управлінські принципи визначають взаємозв’язок окремих стадій та етапів процесу забезпечення безпеки:

– принцип відбору кадрів – передбачає вибір спеціалістів, які мають професійні знання, майстерність і досвід, що надають мож- ливість професійно і безпечно виконувати свої функції в конкрет- них умовах;

– принцип стимулювання – передбачає матеріальне та мораль- не заохочення за якісні та кількісні показники діяльності.

(16)

Для вивчення будь-якої науки важливе значення мають методи її пізнання та методологія. У структурі загальної теорії безпеки методи відіграють евристичну та методологічну ролі.

Метод – це шлях, спосіб досягнення мети, який випливає із знання певних закономірностей. Методи забезпечення БЖД поля- гають в адаптації людини до навколишнього середовища та реалі- зують можливості професійного відбору і психологічного впливу.

Застосовуються засоби дистанційного управління, автоматизації, роботизації, усунення небезпек.

Засоби забезпечення безпеки життєдіяльності – конкрет- на реалізація принципів та методів. До заходів безпеки життєді- яльності належать такі:

‒ засоби виробничої безпеки;

‒ засоби індивідуального захисту;

‒ засоби колективного захисту;

‒ соціально-педагогічні засоби.

Засоби виробничої безпеки (ЗВБ) – прибори, апарати і пристрої, призначені для сповіщення або захисту людини від впливу небез- пек виробничих і зовнішніх факторів:

‒ огороджувальні пристрої;

‒ блокуючі пристрої;

‒ обмежувальна техніка;

‒ запобіжні пристрої;

‒ засоби сигналізації;

‒ захисні пристрої.

Засоби індивідуального захисту(ЗІЗ) забезпечують захист лю- дини від дії небезпечних і шкідливих факторів:

‒ спеціальний одяг (костюми, комплекти) та взуття;

‒ засоби захисту очей та обличчя (окуляри, шоломи);

‒ засоби захисту органів дихання (респіратори, протигази, ватно-марлева пов’язка);

‒ захисні дерматологічні засоби (мазі, пасти);

‒ медичні засоби індивідуального захисту;

‒ санітарна обробка.

Засоби колективного захисту (ЗКЗ) – засоби для захисту насе- лення від усіх уражальних факторів надзвичайних ситуацій. До ЗКЗ належать:

‒ захисні споруди (укриття, шахти, метрополітен, траншеї);

‒ розосередження та евакуація населення.

(17)

▬▬§2.ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ Визначення терміна «безпека» міститься в усіх тлумачних словниках, де його розглядають його передусім як складне багатос- тороннє явище. Так, В. І. Даль вважає, що «безпека – це відсутність небезпеки, збереженість та надійність». С. І. Ожегов визначає безпеку як «стан, за якого не загрожує небезпека кому-небудь або чому- небудь». В енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Ефрона безпека (особиста або майнова) розглядається як головний аспект людського розвитку, причина виникнення та сенс існування держави.

«Безпека створюється для попередження небезпек, які можуть за- грожувати як окремим громадянам, так і суспільству та державі в цілому. Забезпечується безпека шляхом ужиття цілої низки заходів».

Енциклопедія «Британіка» пропонує розглядати безпеку як си- стему способів та засобів, призначених для захисту людей і майна від різноманітних небезпек. Безпека – це стан або умова спокою, надійності, міцності, а також свобода від небезпек або ризику.

Оксфордський словник (Дж. Сімпсон та Е. Уейнєр) та словник англійської мови «Новий стандарт» (Фанк та Уегноллс) виокрем- люють низку значень поняття «безпека». Згідно з першим із них під безпекою розуміють умови спокою, стійкості та надійності. Ідеться про умови захищеності від небезпеки, а також про захист ресурсів держави, організації чи особи від загроз та вжиття відповідних за- ходів: свободу від сумнівів, довіру, впевненість. Згідно з іншим зна- ченням безпекою вважається власне розуміння того, що забезпечує захищеність. Французький «Словник міжнародних відносин» (під кер. П. Шагню, 1988) визначає безпеку як стан захищеності. Підкре- слюється, що це багатоаспектне явище, що передбачає перманент- ність дій відповідних закладів і захист населення.

Безпека – це стан захищеності особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Варто зазначити, що не існує сформованого єдиного, всіма ви- знаного підходу до поняття загрози. У зв’язку з цим дуже часто по- няття «загроза» та «небезпека» використовуються як синоніми в офіційних документах та публіцистиці. Окрім того, іноді небезпека визначається через поняття загрози. «Небезпека у надзвичайній ситуації – стан, за якого створилась або може з’явитися загроза ви- никнення уражальних факторів та впив джерела надзвичайних ситуацій на населення, об’єкти та навколишнє природне середови- ще в зоні надзвичайної ситуації».

(18)

Загроза визначається як «сукупність умов та факторів, створе- них небезпекою життєво важливим інтересам особи, суспільства та держави».

Під факторами в цьому визначенні розуміються різноманітні дії конкретних суспільних сил. З юридичного погляду, це протипра- вні дії в найширшому розумінні – з позицій як міжнародного права, внутрішнього законодавства, так і традиційних норм.

Під умовами в цьому визначенні слід розуміти дії (чи бездія- льність) або прояви навколишнього середовища (соціального, техногенного, природного), які сприяють виникненню шкідливих впливів.

Зміст загрози визначається:

– національними інтересами держави, які зачіпаються, що відо- бражає її значущість;

– обставинами, які визначають потенційні збитки в разі реалі- зації загрози;

– місцем і часом прояви негативних факторів та умов;

– можливостями, намірами та волею суб’єкта загрози (потен- ційного противника або конкурента).

Останні два пункти визначають імовірність реалізації загрози.

Природа загрози визначається природою інтересу, задоволен- ню якого ця загроза протидіє. Тому розрізняють загрози економіч- ного, воєнного, інформаційного, екологічного, природного та іншо- го походження.

За характером розрізняють:

– пряму загрозу, що створюється умисною діяльність суб’єкта, який розглядається як конкурент, противник, ворог;

– непряму загрозу, спричинену деструктивними змінами рин- кової кон’юнктури або непередбаченими політичними подіями, які руйнують сталі системи економічної та політичної взаємодії.

Залежно від того, звідки походить загроза, тобто де по відно- шенню до держаних кордонів перебуває джерело, розрізняють та- кож зовнішні, внутрішні та транснаціональні загрози.

Внутрішні загрози обумовлюються станом економіки, науки, освіти, культури, соціальної сфери, екологічної ситуації, рівнем на- ціональних прагнень тощо.

Зовнішні загрози визначаються прагненням деяких держав, те- риторіальними або іншими претензіями держав, рівнем працездат- ності та спроможності механізмів забезпечення міжнародної безпе- ки, наявністю воєнно-політичних блоків та союзів, що розділяють світове суспільство, розширенням сфери міжнародного тероризму.

(19)

Джерелами транснаціональних загроз виступають як організа- ції, так і процеси, які не контролюються державами, діяльність або розвиток яких не вкладається в ті або інші державні кордони. Тран- снаціональні загрози є пов’язаними з діяльністю міжнародних зло- чинних і терористичних організацій, наркоторгівлею, процесами розповсюдження зброї масового ураження та способів їх доставки, міграційними проблеми тощо. Безпека досягається шляхом устано- влення балансу між наявною загрозою та здатністю їй протидіяти.

Вона розглядається як динамічний процес, у підґрунті якого лежить рівновага системи.

Сьогодні розрізняють три рівня безпеки: глобальний, регіона- льний та рівень безпеки окремих країн (яка, у свою чергу, охоплює державну безпеку, суспільну безпеку, безпеку в побуті та на вироб- ництві).

Кожному з цих рівнів відповідають певні форми забезпечення безпеки: колективна, національна, корпоративна або особиста.

Залежно від функціональних сфер суспільного життя узвичаєно розрізняти політичну, воєнну, економічну, соціальну, інформаційну й екологічну безпеку.

Окрім того, безпека містить у собі зовнішні та внутрішні аспекти.

Завдання безпеки виконуються шляхом створення систем безпеки.

У сучасній науці про БЖД використовується низка усталених визначень, передусім поняття системи «людина – середовище проживання», яке є основою наукового знання. У БЖД воно також широко використовується для опису процесів негативної взаємодії людини (колективу людей, населення міста, регіону, країни) з на- вколишнім середовищем. «Взаємодія людини із середовищем прожи- вання є безперервною в часі та ґрунтується на існуванні потоків речовин, енергії та інформації між елементами системи. Діючі по- токи по відношенню до кожного елемента системи є зовнішніми та можуть сприйматись як комфортні, допустимі, небезпечні та над- звичайно небезпечні».

Комфортні та допустимі потоки не чинять негативного впливу на здоров’я людини, а небезпечні та надзвичайно небезпечні загро- жують людині втратою здоров’я або смертю.

У сучасному світі для людини є характерними два види середо- вища проживання – природне (біосфера) і техносфера (виробнича та побутова). Для опису БЖД людини в техносфері є характерним другий вид середовища проживання.

Відмітною особливістю розгляду системи «людина – середо- вище проживання» є реалізація першого принципу БЖД – принципу антропоцентризму.