(1)Лекція № 13 (2)1

Лекція № 13

1. Мова як система.

2. Фонетична система мови.

3. Лексико-семантичний рівень мови.

4. Морфологічний рівень мови.

5. Синтаксичний рівень мови.

6. Проміжні мовні рівні:

 морфонологічний проміжний рівень;

 словотвірний проміжний рівень;

 фразеологічний проміжний

рівень.

Система мови – це система можливостей, вона охоплює

ідеальні форми реалізації певної мови, тобто техніку й еталони для

відповідної мовної діяльності» (Є. Косеріу).

«Все справді індивідуальне, що не випливає з мовної системи, не закладене в ній потенційно, не знаходячи собі відгуку і навіть розуміння, безповоротно гине»(Л. В.Щерба).

 Ф. де Соссюр: Мова «являє собою цілісність «у собі» та становить початкову основу класифікації»; мова є

«системою диференційованих знаків, які відповідають диференційованим поняттям»;

«Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо.

Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем».

В.Гумбольдт: «В мові немає нічого одиничного, кожен окремий її елемент виявляє

себе лише як частина цілого».

Оскільки мова є відкритою і динамічною системою, то цілком природнім є те, що вона містить і несистемні явища. Так, мовна система постійно прагне до рівноваги, але ніколи цього не досягає повністю.

 «Будь-яка природна мова, зберігаючи свій системний характер, за своєю природою не зводиться і не може зводитися до суми різних схем, які ніби визначають 'її суть і особливості її функціонування [...]. Одиниці мови всіх її рівнів не вкладаються в систему, причому за межами системи нерідко опиняються якраз найважливіші мовні властивості та явища»

 (О. Будагов «Система й антисистема в науці про мову»)

Класифікації систем В.М.

Солнцева

системи

ідеальні матеріаль

ні

первинні вторинні

природні штучні

органічні неорганіч

ні несаморег

улювальні саморегул ювальні

Статичні динамічні

Властивості мовної системи:

Динамічність

Гетерогенність

Парадигматичні й синтагматичні відношення (Ф. де Соссюр, М.В. Крушевський…)

Ієрархічна організація (теорія Е.Бенвеніста) Ізоморфізм (автор теорії Є. Курилович)

Системоутворювані властивості мовних одиниць Системно набуті

За О.С. Мельничуком, система – сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, а структура - це склад і внутрішня організація єдиного цілого [Мельничук 1970:27].

РІВНІ:



Синтаксичний

Фразеологічний



Лексичний

Словотвірний



Морфологічний

Морфонологічний



Фонетичний

Одиниці мовних рівнів

 Синтаксичний:

Словосполучення, речення

 Лексичний:

Лексема

 Морфологічний:

Морфема

 Фонологічний:

Фонема



Рівень мови характеризується сукупністю однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їхнє використання та групування у різні класи та підкласи. Рівнєтвірними властивостями володіють тільки ті одиниці мови, які підпорядковуються правилам рівневої сполучуваності, тобто мають здібності вступати у парадигматичні і синтагматичні відношення лише з одиницями того самого рівня.

Парадигматика

Синтагматика



З одиницями інших рівнів одиниці визначеного рівня можуть вступати лише в ієрархічні

відношення. Так, морфеми на рівні синтагматики і парадигматики вступають у відношення лише з

морфемами, проте, з одного боку, вони входять до складу іншої мовної одиниці – слова, а з іншого – складаються з фонем

Море Мор- -е

<м> <о> <р> <е>

Деякі вчені (А. Мартине та ін.) виділяють експресивну функцію фонем: тоне-е-нький, довжеле-е-зний, ду-у-рень-ду-у-рнем…

Можна також говорити про стилістичну функцію фонем, зокрема про асонанс ( Хай стрінуть, як росу в маю, всю душу сонячну твою (П. Тичина), алітерацію ( Рожеве проміння на краплях роси Брильянтами грає (М. Вороний).

Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти

(М.Вінграновський)



Фонетичний рівень мовної системи



Фонема (давн.-грецьк. φώνημα — «звук») — одностороння лінійно неподільна одиниця, яка використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення значущих одиниць мови – слів і морфем. У зв’язку з цим вона виконує три основні функції:



1) конститутивну (будівельну),



2) ідентифікаційну (пізнавальну, сигніфікативну);



3) перцептивну (розрізнювальну).

 Кожна фонема має властивий їй набір диференційних ознак, за якими фонеми протиставляються одна одній, утворюючи різні типи опозицій:

 привативні, або кореляції (вони включають по дві фонеми, які протиставляються ознакою, яка є в одній фонемі, а в іншій немає), наприклад, розрізнення за дзвінкістю\глухістю: у дзвінкого є вібрація голосових зв’язок, у глухого приголосного - немає;

 градуальні опозиції розрізняються ступенем вияву ознаки, наприклад, протиставлення за піднесенням голосних;

 еквіполентні – рівносильні опозиції, наприклад, протиставлення різних локальних рядів: нім. b – губна, d – передньоязикова, g – задньоязикова.

 Лексико-семантичний рівень утворює система слів з їхніми значеннями, але мовна семантика може виражатися сполученнями таких одиниць, про що свідчить, наприклад, використання однокомпонентних і складених термінів. Так, у другому розділі вступної частини Словника української мови, наприклад, зазначається: «У структурі словникових статей СУМ-20 виділяється зона усталених словосполучень, що наводиться після характеристик лексичних значень слова» [22; 24].

 З-поміж чотирьох видів усталених словосполучень виділено й так звані еквіваленти слова, які, як і слова, характеризуються належністю до лексико-граматичних класів з притаманними для них граматичними категоріями або відношеннями та синтаксичними зв’язками.

• Внаслідок чого виділяються:

• – прислівникові еквіваленти: до впаду, без перепочинку, з цікавістю, без тями, на льоту;

• – займенникові: один одного, де без кого, де з чим;

– прийменникові: назустріч з; разом з; услід за;

• – сполучникові: тому що; не тільки, але й; тоді як;

• – еквіваленти слова, що виконують функцію частки:

мало що; ось (он, от) як;

– вигукові еквіваленти слова: ой як; чи бач; от тобі й на;

• – еквіваленти слова, що виконують функції вставних слів: на щастя, до речі.

Зусиллями М. М. Покровського та багатьох інших лексикологів і семасіологів було доведено, що лексика – це не механічне накопичення слів, а чітко організована система, ознаками якої є:

1)семантична вивідність одних слів від інших: спортсмен – той, хто займається спортом;

2)можливість описати семантику слів за допомогою обмеженої кількості елементарних знаків (компонентний аналіз);

3)системна упорядкованість об’єктивного світу відбивається в системності та впорядкованості лексики: лексико-семантичні поля – лексико- семантичні групи – синоніми – антоніми – конверсиви – гіпероніми – гіпоніми.



Пригадаймо: Лексико-семантичне поле – об’єднання мовних одиниць за якимось спільним (інтегральним) компонентом.



Лексико-семантична група – сукупність слів, що

належать одній частині мови, об’єднаних

внутрішньомовними зв’язками на підставі

взаємозумовлених і взаємопов’язаних елементів

значення: планета, земна куля, світ.

а) радіальна полісемія:

Гострий

“звужується”

кут

Сильно діє на органи чуття (соус)

Дотепний

(розум) Рішучий (випад

“бурхливо розвивається”

(хвороба)

б) ланцюжкова полісемія:

Дозрілий 1) достиглий; 2) який досягнув повного розвитку; 3) абстр. «який повністю сформувався»

(любов)

1

2

3

в) радіально-ланцюжкова (змішана) полісемія: зерно (5 значень)

1

2 3 4

5



Розглянуті семантичні відношення слова належать до парадигматичних, тобто об’єднаних на основі спільності або протилежності значень (по вертикалі).



Їм протиставляються синтагматичні відношення слова, тобто лінійні, контекстні зв’язки, сполучуваність, валентність з іншими словами. Семантична сполучуваність слова – це його лексичний, синтаксичний і ситуативний контекст.



Крім того, виділяють ще епідигматичні відношення, тобто асоціативно-дериваційні зв’язки між словами за формою та за змістом. Наприклад, асоціативне використання на позначення почуттів слів, які означають температуру:

гарячий прийом, палкі оплески, холодні стосунки, жаркі

дебати, полум’яний привіт…

• Морфологічний рівень – ^це

організація значущих елементів слова

(морфем), яка забезпечує побудову

словоформ та розуміння їхніх

граматичних значень. Основною

одиницею морфологічної системи є

морфема.

Пригадаймо:

 Морфема – мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною структурою закріплене певне значення – речове, дериваційне або реляційне. Морфема як мовна одиниця являє собою абстрактний інваріант, реалізується у мовленні у вигляді варіантів, які прийнято називати морфами (аломорфами):

кожух, кожусі, кожушок.

 При розподілі слів за частинами мови ми виходимо з усвідомлення того, що в цьому аналізі треба враховувати, принаймні, 3 критерії:

 1.Загальне значення групи слів – предметність (іменник), ознаку предмета (прикметник), кількість (числівник), дію як процес (дієслово).

 2.Морфологічні ознаки: граматично незалежні категорії відмінка, роду і числа (іменник), граматично залежні категорії відмінка, роду і числа (прикметник), категорії часу, виду і тощо(дієслово).

 3.Синтаксичні функції: підмет і додаток – переважно функції іменника, окремих розрядів займенників; означення – переважно функції прикметника і окремих розрядів займенників.

 Синтаксичний рівень – це організована сукупність засобів зв’язку і взаєморозташування словоформ, які використовуються у спілкуванні для передачі семантики повідомлення (думки).

Об’єктом синтаксису як науки є дослідження структури й функції висловлювання, інтерпретованих у комунікативному аспекті.

Виділяють синтаксис частин мови (членів речення, що об’єднуються у словосполучення) та синтаксис речення. Отже, одиницями синтаксичного рівня є словосполучення і речення.

 У синтаксисі вирішуються наступні питання:

1) зв’язок слів у словосполученнях і реченнях;

2) розгляд видів синтаксичних зв’язків;

3) визначення типів словосполучень і речень;

4) визначення значень словосполучень і речень і под.

Особливість проміжних рівнів у тому, що вони не мають власної одиниці. Їхні одиниці виникають на одному рівні, а функціонують як одиниці іншого

рівня.

Морфонологічний рівень займає проміжне місце між

фонетичним і морфологічним.

Морфонологія

фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей із морфологічною метою.

Засновником морфонології справедливо вважається М.

Трубецькой, у працях якого

була обґрунтована мета та

завдання морфонології,

запропоновані описи

морфонологічних систем

полабської та російської

мов. М. Трубецькому

належить і сам термін

морфонологія .



Морфонологічні явища у морфології виникають при словозміні та формотворенні.



У процесах словотворення морфонологічні явища сприяють взаємопристосуванню морфем при

переході від твірного слова до похідного.



Тут фіксуються такі морфонологічні явища:

чергування, усічення,

нарощення, накладання,

переміщення наголосу .

• Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні тощо); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в середині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є — історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними.

• У сучасних мовах морфонологічні явища виявляються при зіставленні форм одного парадигматичного або словотвірного ряду: укр. сіль, солі, солі, сіль, сіллю, солі;

водити, воджу, водиш.

 Словотвірний рівень – міститься між морфологічним і лексико-семантичним рівнями.



Словотвірний проміжний рівень

це сфера особливих відношень між морфемами і лексемами.

 Термін словотвір вживається у двох значеннях:

1) утворення слів, що називаються похідними і складними, на базі однокореневих слів, якими вони мотивовані, тобто виводяться з них за значенням і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з однієї частини мови в іншу) та інших формальних засобів; 2) розділ мовознавства, який вивчає способи творення нових слів.

Морфологічний рівень

Словотвірний проміжний рівень

Лексико-семантичний рівень

 Розрізняють діахронічний і синхронічний словотвір.

Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

 Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему

словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, що визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

• Фразеологічний проміжний рівень мови міститься між лексико-семантичним і синтаксичним рівнями.

Фразеологізми виникають у синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени [Семчинський 1996: 193].

•

•

Структура фразеологізму збігається зі структурою словосполучень або речень, а значення

лексичних одиниць.

•

Хоча передумови фразеології було закладено ще в

ст. О. О. Потебнею, як окрема лінгвістична дисципліна фразеологія виникла в 40-х роках

пов’язане з ідеями французького мовознавця Ш. Баллі, а також із дослідженнями Є. Д. Поливанова, Л. А.

Булаховського і В. В. Виноградова.

Лексико-синтаксичний рівень

Фразеологічний проміжний рівень Синтаксичний рівень

Фразеологізм

“крокодилячі сльози”

 Від рівневих одиниць — фонем, морфем, слів — фразеологізми різняться тим, що вони: 1) різнорідні за своєю структурою; 2) не перекодовуються в одиниці вищого порядку; 3) не сполучаються з такими самими одиницями (пор.: фонеми поєднуються з фонемами, морфеми з морфемами, слова зі словами); 4) виникають зі словосполучень або речень, але не внаслідок регулярної взаємодії слів, а всупереч їй; 5) у функційному плані не мають тієї універсальності, яку повинні мати одиниці самостійного рівня мови [Баран 1997: 156].