МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БРИЖАК Н.Ю.
МЕТОДИКА ГУРТКОВОЇ ТА КЛУБНОЇ РОБОТИ В
ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ТА ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Навчальний посібник
Київ – Логос – 2017
УДК 373/374.091.322(07) Б87
Рецензенти:
Романишина Л. М. – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії
Поліщук В. А. – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
Рекомендовано до друку Вченою радою Мукачівського державного університету (Протокол № 4 від 17. 11. 2017 року)
Б87
Брижак Н.Ю.
Методика гурткової та клубної роботи в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах : навчальний посібник / Н. Ю. Брижак. – Київ: Логос, 2017. – 126 с.
ISBN 978-617-7442-90-4.
Потенціал дозвілля має великі можливості у соціалізації дітей та підлітків.
Актуальність дозвіллєвої діяльності обумовлена потребою впровадження інноваційних методів в її організацію. Позакласна робота володіє найбільшим потенціалом для цілеспрямованої дозвіллєвої діяльності. У свою чергу позакласна діяльність охоплює всю навчально-виховну роботу в позаурочний час і спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самостійній діяльності за інтересами, стимулювання її творчого самовдосконалення та задоволення потреб дітей і молоді в особистісному та професійному самовизначенні відповідно до їх задатків і здібностей.
У посібнику розкрито теоретичні та методичні засади дозвіллєвої діяльності, нормативно-законодавчі документи, що регулюють гурткову роботу в школі та позашкільних закладах, організацію й планування гурткової та клубної роботи, подані орієнтовні робочі програми гуртків (конспекти занять та ін.). Посібник буде корисним для студентів педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів, керівників гуртків та клубів загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, заступників директорів з виховної роботи, класоводів, учителів-предметників та учнів.
УДК 373/374.091.322(07)
ISBN 978-617-7442-90-4 © Брижак Н.Ю., 2017
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОЗВІЛЛЯ ТА ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
7 1.1. Поняття «дозвілля»: історико-педагогічний підхід 9 1.2. Принципи та функції організації дозвілля школярів 15 1.3. Особливості змісту, методів та форм культурно-
дозвіллєвої діяльності школярів
19
Список рекомендованих джерел 26
Запитання та завдання для самоконтролю 27 РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ГУРТКОВОЇ
РОБОТИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ТА ПОЗАШКІЛЬНИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ 29
2.1. Поняття позакласної та позашкільної роботи в освітньому процесі
29 2.2. Гурткова робота як одна з форм позакласної та
позашкільної роботи 32
2.3. Мета, завдання та функції гурткової роботи 35 2.4. Принципи і методи організації та проведення гурткової
роботи
36 2.5. Форми організації гурткових занять 43 2.6. Особливості професійної діяльності керівника гуртка 47 2.7. Характеристика системи гурткової роботи 52
Список рекомендованих джерел 56
Запитання та завдання для самоконтролю 56 РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ
КЛУБНОЇ РОБОТИ
58 3.1. Сутність, основні принципи діяльності та завдання
клубів як самодіяльних об’єднань
58 3.2. Типи шкільних клубів. Клубна година 66
Список рекомендованих джерел 75
Запитання та завдання для самоконтролю 75
ПІСЛЯМОВА 77
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 79
ГЛОСАРІЙ 83
ДОДАТКИ 85
Додаток А Посадова інструкція керівника гуртка 85 Додаток Б Основні вимоги до авторських і адаптованих
програм 88
Додаток В Зразок оформлення календарно-тематичного плану 93 Додаток Г Журнал планування та обліку роботи гуртка 96 Додаток Д Портфоліо практичних та методичних матеріалів для
організації дозвілля у загальноосвітніх та
позашкільних закладах 98
Додаток Е Соціальний паспорт гуртка 111
Додаток Ж Схема звіту керівника про роботу гуртка 112 Додаток З Журнал інструктажу з техніки безпеки, пожежної
безпеки, правил вуличного руху 113
Додаток И Положення, програми, плани роботи клубів 115 Додаток К Приклади клубних годин для учнів початкової школи 123
ПЕРЕДМОВА
Орієнтація України на інтеграцію в європейський освітній простір актуалізувала сучасні міжнародні тенденції у сфері освіти та поставила на перший план формування належної загальної культури і духовності особистості. Сьогодні теоретичні та практичні аспекти організації дозвілля дітей та підлітків не втратили своєї актуальності, а навпаки підсилилися тими протиріччями, які виникають через відсутність системної діяльності в цій сфері в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах. Потенціал дозвілля, насамперед, окреслює великі можливості для розвитку моральних та духовних якостей школярів, дозволяє дітям заповнити певний дефіцит позитивних моральних орієнтирів, яких їм не вистачає.
Вагому роль в організації дозвіллєвої діяльності відіграє позакласна робота та позашкільна освіта, які, здебільшого, передбачають гурткову та клубну роботу.
У відповідності до Закону України «Про освіту» (Ст. 38, П. 1), позашкільна освіта і виховання становлять невід’ємну частину структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей талантiв дiтей, учнiвської та студентської молодi, задоволення їх iнтересiв, духовних запитiв i потреб у професiйному визначеннi. У процесі свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і на сьогодні сформувались як невід’ємна частина цілісної системи освіти в Україні.
Позакласна робота, в значній мірі, бере свій початок на уроці та є її логічним продовженням. Позакласна діяльність займає значне місце в житті учня, тому необхідно допомогти правильно організувати її, щоб час був розумно використаний для відпочинку, заняття улюбленою справою. Чим досконаліші методи діяльності педагогів у гуртках, шкільних клубах, клубах за інтересами, аматорських об’єднаннях, громадських організаціях, наукових товариствах, тим легше діти можуть набути корисних для подальшого умінь, навичок та суттєво розшити свій кругозір.
Необхідними умовами системної організації вільного часу школярів виступають виважені підходи до організації системи виховної діяльності в позашкільному середовищі, за місцем проживання. Педагоги повинні використовувати різноманітні методи і форми виховної роботи, активно та системно вивчати інтереси, здібності, задатки, потреби і запити дітей. Гурткова та клубна робота повинна носити практичну спрямованість та бути зосереджена на задоволення інтересів дітей. Позашкільні навчальні заклади за місцем проживання повинні формувати у дітей та підлітків уміння і навички самостійної організації свого дозвілля.
Для того, щоб забезпечити всебічний розвиток здібностей і талантів дітей, учнівської молоді, здійснити максимально повне задоволення їх інтересів і духовних запитів, майбутнім педагогам під час навчання у ВНЗ необхідно оволодіти методикою колективного творчого виховання, в основі якої лежать педагогічні ідеї А. Макаренка, С. Шацького, В. Сухомлинського. «У кожного учня, – підкреслив В.Сухомлинський, – є задатки якихось здібностей. Ці
задатки як порох, і щоб їх запалити, потрібна іскра». Науковці констатували вплив на процес соціалізації особистості всіх суспільних відносин (виробничих, ідеологічних, правових, моральних, сімейних тощо), однак, вагома роль все ж була віддана системі освіти. Зокрема, було доведено, що можливості для всебічного розвитку школярів у позакласний час дуже широкі, а здібності й нахили – багатогранні. Виходячи з цього, педагоги, які працюють з дітьми, повинні уміти відкривати й розвивати здібності своїх вихованців.
Відтак, в освітньому процесі ВНЗ особливого значення набуває професійна підготовка, яка здатна дати майбутнім учителям можливість зрозуміти складність і багаторівневість дозвілля, забезпечити цілісність і системність роботи в гуртках та клубах у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах.
Сучасний педагог має поєднувати глибокі фундаментальні теоретичні знання й мати практичні уміння для організації змістовної та цікавої діяльності гуртків та клубів. Актуальність гурткової та клубної роботи в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах обумовлюється самою сутністю обраної професії вчителя, в якій дуже яскраво проявляється гуманістична спрямованість, що передбачає наявність у професіоналів таких якостей, як добросердечне ставлення до учнів, розуміння особливостей організації дозвіллєвої діяльності.
Навчальний посібник підготовлено відповідно до програми навчальної дисципліни «Методика гурткової та клубної роботи», яка розроблена відповідно до Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI століття), Закону України «Про позашкільну освіту».
Предметом вивчення навчальної дисципліни є гурткова та клубна робота.
Метою курсу «Методика гурткової та клубної роботи» є формування у студентів знань та методичних навичок з організації та проведення гурткової та клубної роботи у загальноосвітніх та в позашкільних навчальних закладах.
Завданням курсу є:
- формування сучасних теоретичних та методичних знань з організації гурткової та клубної роботи у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах;
- формування цілісного уявлення про організаційні аспекти гурткової та клубної діяльності;
- ознайомлення студентів з особливостями функціонування гуртків та клубів різної спрямованості;
- забезпечення умов для усвідомлення студентами методики організації змістовного дозвілля учнів;
- ознайомлення студентів з перевагами гурткової та клубної роботи у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах.
У результаті вивчення курсу студенти повинні знати:
- основні завдання та принципи організації клубної та гурткової діяльності;
- профільне спрямування та види гуртків у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах;
- специфіку змісту, форм і методів роботи керівника гуртка, клубу;
- методичні аспекти керування клубною та гуртковою діяльністю у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах.
вміти:
- змістовно організовувати дозвілля дітей та підлітків;
- планувати роботу гуртка та клубу в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах;
- творчо користуватися методами та формами організації гурткової та клубної роботи;
- організувати учнів для проведення колективно-творчої роботи на заняттях гуртка чи клубу;
- творчо використовувати отриманні знання при розв’язуванні ситуаційних завдань;
- використовувати науково-методичні дані з методики організації клубної та гурткової роботи;
- організувати позакласну роботу дітей різного віку, підготувати проект клубу чи гуртка,
- активізувати навчально-творчу діяльність дітей та підлітків.
Отже, запропонований навчальний посібник спрямований на допомогу студентам в опануванні теоретичними знаннями та формуванні практичних умінь і навичок при вивченні навчальної дисципліни «Методика гурткової та клубної роботи», яка у стуктурно-логічній схемі професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи вивчається після таких навчальних дисциплін, як «Педагогіка» ( Дидактика», «Теорія і методика виховання»),
«Психологія загальна та вікова», «Основи краєзнавства», «Педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми», «Педагогічні основи роботи з дитячими колективами», «Організація та проведення позакласних заходів у початковій школі», «Теорія та методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями», методик навчання освітніх галузей початкової школи та педагогічної практики (позакласні виховні заходи), а також створює теоретико- методичну базу для вивчення дисципліні «Соціальна педагогіка».
Беручи до уваги наведені аргументи, матеріал у посібнику викладено так, щоб він був зрозумілим та ефективнішим для сприйняття студентами. Для цього використано окремі методичні прийоми: найважливіші визначення в тексті виділено іншим шрифтом, ключові поняття і терміни винесено в глосарій.
У виданні описано теоретичні та практичні основи формування теоретичних знань та практичних умінь і навичок організації дозвілля засобами гурткової та клубної роботи в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, які будуть корисні студентам для удосконалення їх загальної готовності до професії вчителя. Особлива увага приділяється вивченню організації змістовного дозвілля учнів, розглядаються методичні аспекти гурткової роботи в загальноосвітній та позашкільних навчальних закладах. Навчальний посібник містить список літератури, який відображає основні публікації науковців і практиків у зазначеному аспекті, глосарій та додатки.
Усвідомлюючи складність порушеного питання, автор не претендує на повноту його висвітлення. Певні позиції, які представлені у навчальному посібнику, носять дискусійний характер, тому автор прийме поради і критичні зауваження читачів та внесе необхідні корективи у наступному виданні.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОЗВІЛЛЯ ТА ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1.1. Поняття «дозвілля»: історико-педагогічний підхід
Дозвілля дає можливість особистості розвивати чимало сторін своєї постаті у творчому контексті. У сьогоднішній динамічний час можливості заповнення вільного часу для дітей та підлітків є практично невичерпні. Однак, з практичної сторони, дитині доволі важко знайти таку діяльність, яка б на дозвіллі приносила не лише задоволення, а й сприяла б удосконаленню і максимальній самореалізації. Нині теоретико-практичні аспекти дозвілля та його організації потребують виважених психолого-педагогічних підходів з боку педагогічних кадрів. У цьому контексті перед ВНЗ постало завдання професійної підготовки нової плеяди педагогів, здатних сприяти духовному, культурному та моральному розвитку підростаючого покоління, а також забезпечувати організацію його соціально позитивного дозвілля у позакласній та позашкільній роботі. Майбутні учителі за час навчання повинні опанувати загальні теоретичні та практичні змістові підходи до компетентної освітньо- дозвіллєвої діяльності.
Для того, щоб майбутній фахівець умів свідомо та цілеспрямовано використовувати отримані теоретичні знання та практичні уміння і навички при організації дозвілля, насамперед, необхідно визначитися із змістом основних наукових дефініцій. Виходячи з того, що наукова категорія «дозвілля» є вихідною та посідає профілюючу роль у характеристиці дозвіллєвого простору дітей та підлітків, доцільно детально розглянути сутність і визначити основні підходи науковців до змісту дозвілля.
Вихідним вважаємо подане тлумачення у педагогічному словнику С. Гончаренка [13]. «Дозвілля – вільний від обов’язкової діяльності час.
Використовуючи години дозвілля для ігор, читання, праці, занять спортом, мистецтвом, технікою, дитина розвивається морально, розумово й фізично.
Активне, розумне дозвілля – важливий засіб збереження та підвищення працездатності. Організація дозвіллєвої діяльності – одне з найважливіших завдань школи, позашкільних установ, громадських організацій, сім’ї».
[13, с. 100].
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови [8]
зазначено, що дозвілля можна розглядати як частину неробочого часу, що залишається у людини за вирахуванням непорушних, необхідних витрат.
У підручнику «Дозвіллєзнавство» за авторством В. Бочелюк [7] наведено таке визначення: «дозвілля являє собою сукупність різних видів діяльності, якими індивід займається за власною волею: відпочинок, розваги, підвищення майстерності, світа, участь у житті суспільства тощо» [7, с. 3].
Автори навчального підручника «Педагогіка дозвілля» А. Воловик та В. Воловик зазначають, що «дозвілля – це час, що залишається у людини після реалізації усіх видів діяльності, продиктованих зовнішньою доцільністю»
[11, c. 34]. Інтерпретуючи це визначення, розглядаємо дозвілля у якості того
часового періоду, який є вільним від обов’язкових справ та відведений для відпочинку.
Проведений аналіз наукової психолого-педагогічної, спеціальної та довідково-енциклопедичної літератури дозволяє констатувати, що поняття
«дозвілля» у найбільш загальному сенсі фіксує реальність особливої сфери життєдіяльності людини. Було встановлено і той факт, що дозвілля має доволі тривалу історію свого походження. Для повноти висвітлення терміну
«дозвілля» як наукової категорії, доцільно розглянути основні історичні аспекти становлення дозвілля та проаналізувати підходи до його організації в конкретний історичний період.
Період неоліту (VІ – ІІІ тис. до н.е.) був тим найпершим періодом, коли з’явилися згадки про феномен «вільного часу», форми його організації у вигляді свята. Такий підхід дозволив внести у соціальне життя елементи часової упорядкованості, а також подарував культурні форми спілкування у вільний від роботи час.
У стародавньому світі, а також у період античності наукова категорія
«дозвілля» вживалася для означення та характеристики специфіки невиробничої сфери життєдіяльності людини. У цьому розумінні термін
«дозвілля» першим використав Конфуцій. Давньокитайський філософ вважав за доцільне структурувати час у двохфазному вимірі. Причому, перша фаза – це фаза праці, а друга фаза була часом відпочинку.
Всебічне теоретичне обґрунтування сутності та змісту дозвілля, з соціальної точки зору, вперше було представлено у праці Платона під назвою
«Закони» [38, с. 125]. Зокрема, як довів Платон, вільні громадяни його держави мають право проводити своє життя відпочиваючи. Головним чином це повинні бути певні святкові дійства та спортивні змагання. Високо цінувалися у той час хороводи та пісні. Свято, на думку Платона, розглядається як доволі важливий засіб, що використовується з метою належного виховання підростаючого покоління. Через традиції свят молоді люди можуть легко засвоїти основні вимоги поведінки, вивчити закони держави. Платон розглядав у якості найбільш ефективних чинників свят та відпочинку пісні та забави, ігри і танці.
Вагомий внесок у визначення сутності та дослідження змісту «дозвілля»
вніс Аристотель, який активно пропагував теорію вільного часу. У баченні філософа, дозвілля повинно посісти вагому роль у розкритті творчого потенціалу особистості. Дозвілля, на його думку базується на задоволенні, воно опирається на досягненні блаженства та щастя.
Досить цікавим та неординарним вважаємо підхід до сутності дозвілля, який запропонував Цицерон. Зокрема, у тлумаченні філософа, дозвілля є важливим чинником формування людської особистості у будь-якому віці. Саме Цицерон дослідив, що характер і зміст дозвілля неоднаковий і несхожий у людей різного віку. Філософ акцентував увагу на тому, що для кожного вікового періоду даний свій термін, тому, не треба гаяти час.
Епоха Відродження була найяскравішим періодом людської історії. Тоді
дозвіллєвої діяльності у період вільного часу. Науковцями того періоду час бачився як дорогоцінна річ, володіти якою означає «окультурюватися» та пізнавати нове, розширюючи свій власний кругозір. Саме в епоху Відродження суттєво змінюється розуміння цінності часу, виникає усвідомлення потреби у прогнозуванні власної діяльності, власної долі. Людина намагається самостійно організувати власний відпочинок. Отже, напрацювання філософів епохи Відродження розглядаємо як один із перших наукових елементів розгляду дозвілля, однак чіткої системи щодо організації дозвілля дітей на той час ще не було створено.
Доволі неординарні погляди щодо розгляду теоретичних та практичних питань раціонального проведення вільного часу висвітлював у «Повчанні дітям» видатний діяч Київської Русі Володимир Мономах. Зокрема, він наполегливо радив дітям не лінуватись, а трудитись, добро творити, старших поважати, рано вставати, Бога та Сонце прославляти, в полудень відпочивати [39; с.30-31].
Характерно й те, що у філософських працях, опублікованих в Україні у XVI-XVIII століттях також відображено креативні та неординарні ідеї, які безпосередньо пов’язані із розумінням сутності вільного часу та дозвілля, а також присвячені характеристиці ролі феномену «дозвілля» для становлення особистості. Зокрема, Г. Сковорода доводить, що дозвілля перебуває у безпосередньому взаємозв’язку із відпочинком, а тому його можна розглядати як антитезу до трудової діяльності людини [47, с. 173]. Подібну позицію задекларував і М. Грушевський. Саме з аналізу його праць стає очевидним той факт, що в Україні сутність наукової дефініції «дозвілля» виходила далеко за межі його визначення як «вільного часу». М. Грушевський переконливо доводить, що, оскільки дозвіллю надавалося ще й просторове значення, воно обумовлює різні сфери людської діяльності.
Лише починаючи з XIX ст., у наукових дослідженнях проблем життєдіяльності суспільства з’являються системні та цілісні роботи філософів, у яких із різних методологічних позицій обґрунтовується теорія вільного часу та вивчається активна діяльність щодо проведення дозвілля. Так К. Маркс вільний час і дозвілля називав суспільним багатством, що дає людині можливість максимально повно розкрити себе, проявивши при цьому усі здібності та таланти. Зокрема, у баченні К. Маркса, під час педагогічно виваженого підходу до організації культурно-дозвіллєвої діяльності необхідно здійснювати постійний та цілеспрямований позитивний вплив на становлення особистості, а також створювати необхідні умови для розвитку задатків, смаків, інтересів та уподобань [62]. Нам імпонує позиція Р. Шопенгауера [62], який називав дозвілля «віденцем людського існування». Згідно з його позицією,
«тільки дозвілля робить людину повним володарем свого «Я»».
В умовах сьогодення в багатьох країнах світу поняття «дозвілля»
визначається, передусім, як та «частина позаробочого часу, що залишається у людини після виконання непорушних позавиробничих зобов’язань (прихід на роботу, з роботи, сон, приймання їжі та інші види побутового обслуговування)»
або як «вільний від роботи час» [12, с. 14]. Сучасні дослідники доволі часто наукову категорію «дозвілля» ототожнюють з терміном «вільний час», який розглядається як «частина позаробочого часу, що залишається після необхідних витрат часу на задоволення потреб людини» [12, с. 36].
Зупинимося на висвітленні наукових позицій фахівців, які внесли вагомий вклад у дослідження різноманітних аспектів проблеми дозвілля.
Зокрема вивчення напрацювань з історії педагогіки переконливо засвідчує, що дитяче дозвілля було в центрі уваги педагогів-класиків ще в ХІХ столітті. У цей період фахівці з’ясували провідну роль раціонального організованого дозвілля у підвищенні ефективності навчально-пізнавальної діяльності дітей шкільного віку. Було також доведено виховне значення вільного часу й відпочинку у всій освітній системі. Зокрема, досить високо цінував відпочинок дітей К. Ушинський. Науковець був переконаний у тому, що відпочинок повинен бути змістово-діяльним. К. Ушинський наголошував на тому, що «...коли людина залишається без роботи в руках і без думки в голові, то саме в ці хвилини псується і голова, і серце, і моральність» [57, с. 143]. Одним із найбільш ефективних засобів, що доцільно використовувати під час організації дитячого відпочинку педагог вважав фольклорну спадщину ігор та казки.
Вагома роль для розвитку особистості дитини, у баченні С. Русової, належала організації дозвілля й ефективності використання вільного часу дітей.
Авторка була переконана у тому, що для школярів особливо корисними є ігри- забавки. «Коли дитина грається, - писала вона, – то уся захоплюється своєю забавкою, живе нею, віддає їй творчу енергію» [45, с. 28]. У своїх працях С. Русова сформулювала методичні рекомендації педагогам, які працюють із дітьми під час їх дозвілля. Ці методичні розробки не втратили своєї цінності й у наші дні. Так, найбільш важливими серед порад С. Русової [45, с. 56–69] є те, що, по-перше, ігрова діяльність повинна проводитись з ініціативи дітей; по- друге, необхідно постійно збагачувати знання дітей ігровим матеріалом; по- третє, гра повинна бути добре пояснена педагогом, мати чіткі та зрозумілі правила; по-четверте, найкориснішими для здоров’я дітей є ігри, які проводяться на свіжому повітрі; по-п’яте, в систему ігрових занять дитину необхідно вводити послідовно, починаючи від простих, і лише згодом ускладнювати; по-шосте, у дитячих ігрових забавах повинні бути подані різні за характером ігри. Окрім ігрової діяльності у публікаціях С. Русової особливу увагу приділено організації та проведенню народних свят. Так, у зимовий період педагог радила влаштовувати вечори колядок, організовувати вертепи, весною доцільно провести день посадки дерев, а для дітей - свято першої сіянки, започаткувати вечорниці, де звучатимуть веснянки. Саме таким чином діти будуть знати традиції та звичаї своїх батьків. З цього приводу С. Русова наголошувала на тому, що «в кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне із загальнокультурним і давати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе» [45, с. 73].
Отже, впродовж ХХ століття наукова категорія «дозвілля» була предметом не тільки філософського аналізу, а й низки цікавих соціологічних,
досліджень. Доволі ґрунтовно проблематика змістової наповненості та педагогічної організації дитячого дозвілля була розроблена у публікаціях С. Шацького. Зокрема, науковець бачив дозвілля красивим та яскравим, що мало образне забарвлення, тоді як сірість та буденність життя для дитячого віку є «справжньою отрутою». «Дітям дуже важко стримувати тиск безрадісних умов, які їх оточують, для них майже неможливо нормально поводитися. Діти відчувають щось на зразок хвороби, якщо в їх житті нема гри, швидких рухів, калейдоскопу справ і можливостей прикласти свої сили» [64, с. 281]. Труднощі, які відчувають діти у задоволенні своїх бажань та неможливість максимально повно реалізувати інстинкти творчості С. Шацький назвав «дитячим безробіттям» [64, с. 284].
Необхідність впровадження педагогічно виважених підходів до організації позакласної виховної роботи дітей шкільного віку перебували у центрі уваги А. Макаренка [30]. У його працях було започатковано «теорію раціональної організації вільного часу та дозвілля дітей і учнівської молоді».
Зокрема, відомий педагог переконливо доводив, що в роботі зі школярами необхідно «гармонійно поєднувати навчання, працю, активний відпочинок, розваги та інші види діяльності під час дозвілля» [30, с. 373].
Нові соціальні запити тогочасного радянського суспільства вимагали розробки інноваційної на той час моделі позашкільної виховної роботи. З цією метою й було створено системний підхід В. Сухомлинського [51] до організації дозвілля. Науковець вважав за доцільне перед загальноосвітньою школою поставити два основних завдання: 1) давати учням глибокі знання; 2) постійно піклуватися про здоров’я учнів. Причому виконання другого завдання видатний педагог вважав найважливішим у діяльності педагога. Звідси на перший план виступає потреба в організації дозвілля у вигляді активного відпочинку дітей.
Педагогом охарактеризовано основні форми організації дозвілля. До найбільш перспективних було віднесено шкільні свята, ігри, заняття спортом і художньою творчістю. Науковець довів, що великий потенціал мають туристичні походи, екскурсії, виставки квітів. Дітей необхідно залучати до активної роботи на пришкільній ділянці, озеленення та облаштування зимового саду. Усі ці форми дозвіллєвої діяльності, на думку В. Сухомлинського, не лише заповнюють вільний час школярів, але й розглядаються як доволі ефективний засіб виховання доброти, краси почуттів, людяності, естетичних смаків [51].
Особливо плідними у вирішенні проблем організації дозвілля дітей шкільного віку науковці вважають 80-ті роки ХХ ст. Саме в цей період вийшли у світ наукові публікації, які безпосередньо стосуються аспектів цілісного та комплексного підходу до активізації як шкільної, так і позашкільної виховної роботи. Науковці вивчали потенціал організації дозвіллєвої роботи для розвитку психолого-педагогічних характеристик вікових періодів дітей та потенціал дозвілля у задоволенні потреб дітей та підлітків. Почалася плідна праця педагогів над розробкою ефективних моделей соціальних інститутів, які доцільно впроваджувати у дитяче дозвілля. Як наслідок такого стану речей, ще на початку 90-х років ХХ ст. в Україні система навчально-виховного процесу
стала будуватися на основі інноваційних засад особистісно - орієнтованого підходу. Основний акцент під час організації дозвілля школярів було зроблено на використання спадщини українського народу, використанні українських традиції та звичаїв. До уваги також були взяті принципи полікультурного виховання та кращі світові традиції з організації дозвілля.
У публікаціях Ф. Махова, Н. Сердюкова акцентовано увагу на тому, що дозвілля є категорією часу і його структура складається із інтегральних видів діяльності. Серед найбільш вагомих науковці виокремлюють наступні:
- інформаційно-комунікативну діяльність (перегляд телепередач, слухання радіо, читання);
- задоволення культурних потреб та запитів;
- активні форми відпочинку та дозвілля;
- пасивні форми проведення відпочинку;
- різні форми розваг та витрати часу на пересування [54, с. 22-23].
У середині ХХ ст. прослідковується чіткий зв’язок між описом його структури і обсягів та наповнення вільного часу. Зокрема, Г. Карпов [22]
вважав, що дозвілля завжди повинно бути чітко організованим. Воно має стимулювати учасників клубної роботи до змістовних, високо культурних занять, повинно розвивати їх власну активність. Тобто, організація дозвілля на основі широкої народної самодіяльності має складати основу природної культурно-дозвіллєвої діяльності населення.
Розглядаючи феномен дозвілля у широкому соціокультурному та соціально-історичному контексті, відомий український соціолог дозвілля Н. М.
Цимбалюк визначає, що «дозвілля виступає соціокультурним резонатором змін загальної соціальної системи і всіх підсистем суспільства і є певним відображенням можливостей його розвитку, виявленням його життєздатності.
Воно доповнює уявлення про соціальний образ суспільства, допомагає зрозуміти міру його духовності і перспективності» [63, с.6].
Так, наприклад, відомий дозвіллєзнавець В. Піча визначає: «Під дозвіллям розуміємо сукупність занять, за допомогою яких відбувається відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини. Але час дозвілля — це і час розвитку особистості. До нього можна віднести: 1) індивідуальне споживання культури (читання книг, журналів, газет, прослуховування радіо, перегляд телепередач тощо); 2) публічно-видовищне споживання культури (відвідування театрів, кіно, концертів, музеїв, спортивних видовищ та ін.); 3) спілкування (із членами сім’ї, родичами, сусідами, друзями тощо); 4) фізичні заняття (ранкова та вечірня гімнастика, водні процедури тощо); 5) розваги та ігри, які сприяють зняттю розумового й фізичного напруження, створенню доброго настрою; 6) пасивний відпочинок (прогулянки без певної мети, спокій, зміна напруженості врівноваженістю та ін.); 7) заняття, які можна вважати явищами антикультури (зловживання алкоголем, хуліганство, злочинність, наркоманія, азартні ігри, безцільне «вбивання» часу — як розбещений спосіб відпочинку)»[37].
Отже, в узагальненому баченні дозвіллям вважаємо час, який вільний від
функцій у межах домашнього господарства і соціальних відносин. У цьому контексті дозвілля спрямоване на активізацію людської діяльності та охоплює сферу відтворення людських продуктивних сил, сприяє розвитку творчих здібностей людей, допомагає утвердженню здорового способу життя.
У педагогічному розумінні дозвілля розглядаємо у якості важливого засобу збереження та підвищення працездатності, що являє собою сукупність різних видів діяльності, якими особа має можливість займатися за власною волею (відпочинок, розваги, тощо). Дозвілля характеризується добровільністю вибору різних форм, демократичністю, емоційною насиченістю, передбачає можливість поєднання фізичної, інтелектуальної, творчої, виробничої, ігрової та інших видів діяльності. Саме дозвілля здатне об’єднати в єдине ціле відпочинок і працю.
1.2. Принципи та функції організації дозвілля школярів
У процесі узагальнення напрацювань сучасних науковців, присвячених дослідженню проблем виховання та формування культури дозвілля дітей, встановлено, що автори розкрили лише окремі аспекти, які стосуються визначення сутності й специфіки феномена дитячого дозвілля. Фахівці досліджували найбільш ефективні форми і методи його організації в нових соціокультурних умовах розвитку нашого суспільства. Нині виникла необхідність розглянути ґрунтовніше проблему зайнятості дітей у позаурочний час, вихідні та святкові дні та на канікулах як єдину поліфункціональну систему, що охоплює простір організації їхнього вільного часу та дозвілля.
На основі семантичного аналізу наукових публікацій А. Воловик [11], Г. Олійник [34], В. Пічи [37] можна зробити висновок, що дозвілля школярів будемо розглядати як вільний від обов’язкових навчальних занять час, який використовується ними для ігор, занять мистецтвом, технікою, прогулянок і спорту, читання та іншими видами діяльності на власний розсуд. Дозвілля школярів – це сфера, в якій вони мають змогу виступити в нових для себе ролях, які кардинально відмінні від сімейних та шкільних. На основі дозвілля школярі можуть цілеспрямовано розкрити свої природні потреби в свободі та незалежності та через активну діяльність та максимально повно самовиразитися.
У трактуванні феномена «організація дозвіллєвої діяльності дітей», хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління вільним часом школярів шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним інтересам і потребам; надання можливості кожній особистості активно проявити себе, виявити ініціативу, що особливо сприяє формуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, а також розвитку творчих здібностей.
Організовуючи дозвілля, педагог має дотримуватися певних принципів.
Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяльність, а саме:
– природодоцільності;
– самодіяльності та ініціативи;
– індивідуалізації дозвіллєвої діяльності;
– врахування реального оточуючого світу, включення в нього дітей;
– виявлення і розвиток інтересів, потреб дітей у різних видах діяльності (трудовій, спортивній, художній, екологічній, самообслуговуванні).
І. Петрова [36], на основі дослідження дозвілля у зарубіжних країнах виділяє ще такі принципи, як:
– системність як цілеспрямована організація дозвіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи дитини, відволікання її від асоціальної поведінки;
– добровільність як відсутність регламентації з боку дорослих, вільний вибір особою дозвіллєвих занять;
– диференціація як врахування особливостей дітей, їх інтересів, статевих ознак, рівня духовного розвитку;
– доступність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;
– відповідність дозвіллєвих послуг соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним умовам.
Перераховані принципи спрямовані на розв’язання відразу декількох завдань: з однієї сторони – їх застосування забезпечить довіру та відкритість, з іншої – продемонструє етичні і культурні цінності, які необхідно реалізовувати під час дозвілля.
Нині науковцями [7; 12; 37] визначено чотири основні ознаки, які притаманні дозвіллю школярів, а саме:
1) у виборі дозвілля особа володіє свободою вибору дозвіллєвої діяльності;
2) школярі беруть добровільну участь у дозвіллєвій діяльності;
3) дозвілля спрямоване на задоволення бажання отримати втіху та радість від участі у дозвіллєвій діяльності;
4) дозвіллєвої діяльності притаманна компенсацінність, самодостатність і самоцінність.
На основі проведеного аналізу напрацювань науковців [1; 14, 37; 66] було виокремлено види діяльності школярів під час дозвілля. До них віднесено:
– індивідуальне використання (читання художньої літератури, преси, прослуховування радіо, перегляд телепередач);
– публічно-видовищне використання (концертних залів, відвідування театрів, спортивних видовищ);
– спілкування (з членами сім’ї, родичами і товаришами);
– заняття фізичними вправами (активні спортивні ігри, забави ранкова зарядка);
– пасивний відпочинок (перегляд телепередач, комп’ютерні ігри);
– антикультурні явища (вживання алкоголю, наркотиків, хуліганство);
– суспільно-політична і громадська діяльність;
– аматорська і творча діяльність.
Очевидно, що у наведеному вище списку тих видів діяльності, якими займаються школярі на дозвіллі, є як позитивні, так і негативні. З метою суттєвого зменшення кількості негативних видів діяльності, педагогам варто виважено підходити до організації дозвілля дітей, адже безконтрольне проведення вільного часу не завжди матиме позитивні наслідки.
Зважаючи на вагомість наукової дефініції дозвілля, необхідним є зупинитися на аналізі теоретико-практичних питань, які стосуються висвітлення функцій, що виконує дозвілля. У науковій літературі з питань дозвілля [23; 36, 37], проблема його функцій набула належне філософське, педагогічне, культурологічне розкриття. Встановлено той факт, що на кожному етапі історичного розвитку дозвілля виконувало різні функції. Великий спектр функцій зумовлений тим, що дозвілля повинно було чітко відповідати конкретному замовленню суспільства, бажанням, потребам та інтересам окремої особистості. Відзначимо, що при формулюванні функцій дозвілля необхідно враховувати потреби суспільного розвитку, специфічні риси, які виконує, а також практико-орієнтований характер дозвілля.
Отже, на основі аналізу напрацювань В. Белоконь [2], головними функціями дозвілля виступають: пізнавальна; соціальна, виховна, ціннісно- орієнтаційна, творча, комунікативна, рекреаційна (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Взаємозв’язок основних функцій дозвілля
Рекреаційна
Функції дозвілля
