ВІДДІЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна
Інститут професійно-технічної освіти Товариство «Знання» України
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ:
СВІТОВИЙ ДОСВІД, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ
Збірник наукових статей
Київ – 2018
УДК 374.7:[(15):17.024.4]: [-043.86:477]
К 65
Рекомендовано до друку рішенням Відділенням професійної освіти і освіти дорослих НАПН України
(протокол № 10 від 16 жовтня 2018 р.)
Рецензенти:
Зіньковський Ю.Ф. – доктор технічних наук, професор, дійсний член (академік) НАПН України, завідувач кафедри НТУ України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
Матвієнко О.В. – доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, проректор з наукової роботи Київського національного лінгвістичного університету.
К 65 Концептуальні засади розвитку освіти дорослих: світовий досвід, українські реалії і перспективи: збірник наукових статей / [колектив авторів]; за ред. Кременя В.Г., Ничкало Н.Г.; укл. Аніщенко О.В., Лук’янова Л.Б. – К.: Знання України, 2018. – 616 с.
Збірник наукових статей (за матеріалами методологічного семінару «Концептуальні засади розвитку освіти дорослих: світовий досвід, українські реалії і перспективи» Національної академії педагогічних наук України), присвячено висвітленню результатів наукових досліджень і практичного досвіду щодо розвитку освіти різних категорій дорослих. Розглянуто проблеми філософії неперервної освіти – освіти впродовж життя. Викладено особливості освіти дорослих як чинника розвитку людського капіталу в умовах глобалізаційних та євроінтеграційних процесів, а також освітні потреби сучасної дорослої людини. Проаналізовано специфіку професійної підготовки педагогічного персоналу до роботи з різними категоріями дорослого населення. Приділено увагу висвітленню питань професійного навчання і перенавчання незайнятого населення в умовах ринкової економіки, консультування дорослих з розвитку професійної кар’єри. Оґрунтовано положення щодо ролі післядипломної освіти у професійному розвитку фахівців. Охарактеризовано психологічний супровід освіти різних категорій дорослого населення. Розкрито сутність просвітницької діяльності громадських організацій як важливої складової освіти дорослих. Висвітлено окремі аспекти розвитку зарубіжних систем освіти дорослих.
Для науковців, педагогічних працівників закладів формальної і неформальної освіти, громадських організацій, фахівців закладів культури, менеджерів освіти, аспірантів і докторантів, інших читачів, яких цікавлять питання освіти дорослих.
УДК 374.7:[(15):17.024.4]: [-043.86:477]
ISBN 978-966-316-438-0
© Національна академія педагогічних наук України, 2018
© Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, 2018
ЗМІСТ Кремень В. Г.
Освіта дорослих у вимірах людиноцентризму (передмова)…………. 9 Розділ І
ОСВІТА ДОРОСЛИХ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
Луговий В. І., Таланова Ж. В.
Засади системної організації простору освіти дорослих……….... 12 Лук’янова Л. Б.
Розвиток освіти дорослих: сучасні реалії, тенденції і перспективи…. 21 Бех І. Д.
Розвиток особистості зрілого віку в реаліях сьогодення…………...…. 31 Авшенюк Н. М.
Стратегічна роль ЮНЕСКО у розвитку освіти дорослих на початку ХХІ століття……….... 35 Ващенко К. О.
Тенденції розвитку професійної компетентності державних службовців……… 41 Саух П. Ю.
Освіта впродовж життя у контексті тектонічних зрушень у бізнес- середовищі та нових моделей економічної діяльності………... 48 Сисоєва С. О.
Інтерактивне навчання дорослих: теоретико-методичний аспект….. 52 Szlosek F.
Edukacja dorosłych w Polsce……….. 59 Sikora J.
Ekonomiczne aspekty kształcenia przez całe życie………. 63 Іонова О. М.
Антропософські ідеї оновлення освіти дорослих………. 68 Вознюк О. В.
Аксіоматичні основи освіти дорослих……….………. 76 Огієнко О. І.
Неформальна освіта дорослих в умовах глобалізації та інтеграції:
виклики та можливості………... 80 Кочубейник О. М.
Інформаційне суспільство як простір освіти дорослих………. 87 Розділ II
ОСВІТНІ ПОТРЕБИ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ
Засенко В. В., Прохоренко Л. І.
Бар’єри та стратегія підвищення освітнього рівня дорослих з особливими потребами………... 93 Тименко В. П.
Розвиток практичного інтелекту як освітня потреба сучасної дорослої людини………. 98
Самодумська О. Л.
Особливості систематизації різних категорій дорослого населення як цільової аудиторії неформальної освіти……… 104 Вовк М. П.
Технологічні засади підготовки майбутніх докторів філософії за освітньою програмою «Педагогічна освіта і освіта дорослих в Україні і зарубіжжі»……… 112 Філіпчук Н. О.
Музейна педагогіка: потенціал для професійного розвитку дорослих………. 120 Беззуб Ю. В., Дудар О. В., Матвійчук О. Є.
Професійний розвиток освітян засобами музейної педагогіки……... 126 Роїк Ю. В.
Навчальні програми з етнодизайну кераміки у неформальній освіті дорослих………. 131 Щербина Д. В.
Освіта і просвіта батьків, членів родин як проблема педагогічної науки і практики………. 138 Попова А. С.
Професійне становлення соціального працівника у контексті освіти впродовж життя……….….. 141 Терещенко А. О.
Освіта дорослих і розвиток організаційної культури майбутнього вчителя початкових класів ………... 145 Леончук І. Д.
Освітні потреби безробітних громадян у контексті підготовки до
підприємницької діяльності……….……….. 150 Розділ ІІI
ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ДЛЯ ЗАКЛАДІВ ФОРМАЛЬНОЇ І НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ Solak A.
Edukacja ustawiczna i jej rola w pracy współczesnego pedagoga……… 156 Аніщенко О. В.
Професійна підготовка та сертифікація андрагогів: досвід і перспективи………. 165 Дубасенюк О. А.
Сучасні моделі професійної підготовки педагогів-андрагогів………… 174 Пєхота О. М.
Підготовка тренера-андрагога у неформальній освіті дорослих…….. 180 Franc M., Jakubiak-Zapalska Е.
Dyletantyzm dydaktyczny nauczycieli akademickich……… 185 Скрипник М. І.
Практичні аспекти підготовки андрагога……….…… 192 Сорочан Т. М.
Професійний розвиток педагогів у післядипломній освіті………….... 198 Гомеля Н. С.
Андрагогічна компетентність викладача в умовах формальної освіти……… 206
Janicka-Panek T.
Kompetencje nauczyciela w kontekście wielokulturowości w edukacji wczesnoszkolnej………. 212 Jadczak K.
Kompetencje informatyczne nauczyciela a kompetencje młodszego ucznia……….. 221 Сотська Г. І., Тринус О. В.
Професійне становлення молодого вчителя………... 231 Султанова Л. Ю.
Етапи розвитку полікультурної компетентності майбутнього викладача закладу вищої педагогічної освіти……….. 238 Піддячий В. М.
Ціннісні засади формування громадянської компетентності майбутнього педагога………. 246 Кадемія М. Ю., Кобися В. М.
Підготовка майбутніх педагогів до впровадження технологій STEM-
освіти………... 251 Кулалаєва Н. В., Романова Г. М.
Веб-квести у підвищенні кваліфікації педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти………..…… 256 Сиско Н. М.
Інноваційні форми підвищення кваліфікації педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти………. 264 Кулинич О. А.
Розвиток інформаційної компетентності педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти ………. 269 Герасимова І. Г.
Андрагогічні засади професійної підготовки майбутніх магістрів – керівників закладів освіти ……….. 275
Розділ IV
ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ДОРОСЛИХ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ Радкевич В. О.
Професійна освіта і навчання: потенціал для розвитку людського капіталу……… 283 Сушенцева Л. Л.
Професійна мобільність – сучасна потреба дорослої людини………. 289 Креденець Н. Д.
Проблеми неперервної професійної освіти фахівців в умовах ринкової економіки……….. 298 Грищенко І. М., Щербак В. Г.
Основні тенденції та завдання імплементації інтегративно-
диференційованого підходу у підготовці майбутніх фахівців……….. 305 Короткова Л. І.
Інноваційні підходи до професійної підготовки дорослого населення в умовах освітньо-виробничого кластеру регіону……… 316 Тимків Н. М.
Професійний розвиток персоналу нафтогазового комплексу України………. 323
Базиль Л. О., Орлов В. Ф.
Методологія формування кар’єрних орієнтацій і досягнення професійного успіху……… 330 Закатнов Д. О.
Взаємозв’язок професійного самовизначення та професійної кар’єри………. 337 Давидюк М. О.
Практика використання сторітеллінгу в професійному консультуванні дорослих……….. 342 Супрун В. В.
Проблеми реалізації державної політики щодо зайнятості населення в умовах ринкової економіки………. 349
Розділ V
ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ОСВІТИ ДОРОСЛИХ
Філіпчук Г. Г.
Українське просвітництво у викликах часу……… 358 Кушерець В. І.
Сучасне просвітництво – важлива складова освіти дорослих…….… 367 Прийма С. М., Іванова Н. А.
Освіта дорослих і розвиток громадянського суспільства (на прикладі діяльності Громадської організації «Українська асоціація міст, що навчаються»)……… 373 Дзвінчук П. В., Петренко В. П.
Просвітництво і децентралізація………..……… 379 Неволов В. В.
Нове просвітництво: «перезавантаження» культурою.……….. 384 Рибалка В. В.
Демократична парадигма в освіті дорослих і розвиток освітянського осередку громадянського суспільства………. 390 Жадан І. В.
Трансформування комунікативних практик громадянської та національної самоідентифікації: потенціал освіти дорослих…….. 400 Мосьондз С. О.
Громадськість у системі просвітництва в Україні………...…….... 407 Ведєрніков Ю. А.
Правова просвіта в правовій системі суспільства………..… 411 Міщенко В. І.
Сучасні вимоги до економічного просвітництва в Україні………..…… 418 Алтухов В. М.
Просвітництво у прифронтовому Покровську………... 425 Болотюк О. Л., Дериведмідь В. Д.
Просвітництво в умовах війни………. 430 Ростока М. Л., Ростока А. І.
Інформатизація просвітницької діяльності (на прикладі наукової школи адаптивного управління соціально-педагогічними системами)... 436
Розділ VI
ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСВІТИ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ Гуревич Р. С., Опушко Н. Р., Бойчук В. М.
Значення психологічних знань у професійній підготовці педагогів у післядипломній освіті………..…… 441 Дергач М. А.
Соціально-психологічні особливості людей похилого віку………….. 449 Осадько О. Ю.
Комунікативні технології активізації суб’єктної позиції особистості в освітній взаємодії………...……… 454 Подорожний В. Г.
Психологічний супровід освіти людей похилого віку……… 461 Ігнатович О.М.
Технології кар’єрного консультування викладачів і студентів професійно-педагогічного коледжу………. 467 Горностай П. П.
Фахова підготовка і професійний розвиток психологів-
консультантів………. 473 Завгородня О. В.
Психологічна підтримка вчителя як суб’єкта педагогічного впливу…. 479 Кравчук С. Л.
Розвиток життєстійкості особистості в умовах неперервної
освіти………..… 488 Розділ VІІ
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМАЛЬНОЇ І НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ Бабушко С. Р.
Європейський досвід підтвердження результатів неформальної освіти……… 495 Пазюра Н. В.
Заохочення виробничої еліти підприємств до педагогічної діяльності в системі внутрішньофірмової підготовки персоналу в Японії і Південній Кореї………. 502 Баніт О. В.
Професійне навчання персоналу в умовах корпоративних навчальних центрів……….…. 508 Самойленко О. А.
Неперервна професійна освіта: досвід Словаччини………... 515 Годлевська К.В.
Функціонування регіональних центрів освіти дорослих в Угорщині…
Марусинець М. М. 522
Функціонування центрів освіти дорослих у Республіці Австрія…….. 527 Креденець Н. Я.
Соціальне партнерство у ступеневій професійній підготовці фахівців сфери послуг в Австрії та Німеччині……….... 532
Дяченко Л. М.
Компетентнісний підхід як концептуальна основа професійного розвитку вчителів у ФРН……… 540 Андрощук І. М.
Стратегічне управління професійним розвитком викладачів університетів Республіки Польща………..……… 550 Постригач Н. О.
Провайдери освіти дорослих у Грецькій Республіці…..…….……….. 558 Жижко О А., Флорес-Гарсія Л. Г., Мурійо-Гайегос В. К.
Історичні передумови становлення освіти дорослих у Мексиці (XVII – XІХ ст.)………. 566 Теренко О. О.
Філософсько-педагогічні аспекти розвитку освіти дорослиху США і Канаді……….. 572 Головченко Г. О.
Громадські організації дорослих у розвитку та становленні медіа освіти у Канаді………. 579 Пилинський Я. М.
Розвиток дорадчої освіти у США……….. 587 Іщенко Т. Д., Жуковська С. А., Чайковська А. Б.
Післядипломна освіта фахівців аграрного профілю порівняльний аналіз…….………. 595 Ничкало Н. Г.
Перспективи розвитку освіти дорослих в Україні (післямова)……… 602 ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРІВ………... 607
ОСВІТА ДОРОСЛИХ У ВИМІРАХ ЛЮДИНОЦЕНТРИЗМУ (ПЕРЕДМОВА)
Кремень В.Г.
Національна академія педагогічних наук України
У сучасну епоху динамічних змін, інноваційного типу прогресу і тотальної інформатизації освіта дорослих є важливою складовою освіти впродовж життя. Освіта дорослих є одним з важливих чинників впливу на життєдіяльність соціуму, засобом регулювання соціальної поведінки і соціального контролю, інструментом стабілізації соціокультурної ситуації. Без перебільшення можна стверджувати, що освіта дорослих стала нагальною потребою сучасності, а привернення уваги до проблеми освіти впродовж життя, чітка національна позиція в цій сфері сприятимуть перетворенню України на сучасну цивілізовану демократичну державу, в якій інтереси і потреби кожного громадянина є предметом турботи держави і суспільства, де створено найкращі умови для саморозвитку і самореалізації кожної людини.
Докорінні трансформаційні процеси в галузі освіти в наш час відбуваються в усіх країнах. У Паризькому комюніке Конференції міністрів освіти європейських країн – членів Болонського процесу, ухваленому 25 травня 2018 р., наголошено, що впродовж останніх 20 років підвищення якості освіти та рівня її відповідності суспільним потребам було основою як Болонського процесу, так й інших структурних реформ у цій галузі. У цьому важливому документі особливу увагу приділено питанням співробітництва в упровадженні інноваційних практик викладання й навчання, їх підтримки, стимулювання та поширення, цифрового та змішаного навчання, а також діджіталізації освітнього процесу.
Принцип людиноцентризму, на якому ґрунтується сучасна філософія освіти, в освіті дорослих передбачає сприяння розвитку особистості, самореалізації людини в особистому та професійному житті, підвищенню її компетентності й конкурентоспроможності. Саме розвиток людини є потужним чинником розвитку суспільства й економіки, тому принцип людиноцентризму має стати базовим у змісті формальної і неформальної освіти. Дотримання цього принципу забезпечує максимальне наближення освіти дорослих до освітньо-культурних потреб і здібностей, життєвих планів особистості.
В умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів відбуваються перманентні зміни у розвитку освіти: як на мікрорівні, коли формується певний тип свідомості, світорозуміння, закладаються етичні принципи, уявлення про сенс життя та його пріоритети, так і на макрорівні, коли отримані компетентності дозволяють людині успішно адаптуватися у професійному середовищі, до розвитку техніки і технологій. Освіта дорослих як феномен сучасності забезпечує особистості можливість самореалізації та успіху незалежно від віку та базової освіти.
Упродовж останніх років в Україні відбуваються позитивні зміни, спрямовані на інституалізацію неперервної освіти. Водночас зазначимо, що необхідно ще багато працювати для формування в суспільній свідомості адекватної оцінки і ставлення до формалізованої освіти дорослих. У
переважній більшості в свідомості нашого сучасника освіта традиційно
«прив’язана» переважно до молодого віку людини, важливими етапами якої є навчання у загальноосвітніх і закладах вищої освіти. Функціонування закладів вищої освіти теж орієнтовано на потреби молодіжної аудиторії і в них далеко не завжди враховано перспективи роботи з дорослим населенням.
Різноманітні курси підвищення кваліфікації та тренінги значна частина населення все ще сприймає як щось неважливе у порівнянні з отриманням атестата про середню освіту або диплома про вищу.
З огляду на зазначене спостерігаємо своєрідний «ментальний спротив»
як в усвідомленні навчання впродовж життя на індивідуальному, так й упровадженні на інституційному рівні. Найближчим часом вкрай важливо подолати цей спротив, щоб підвищити конкурентоспроможність нашого суспільства на європейському та світовому рівнях.
Водночас у короткостроковій перспективі нас очікує активний розвиток нових форм змішаного навчання (blended learning), що поєднує прогресивні риси як очного, так і дистанційного підходу, що вже довело свою ефективність.
Особливої уваги заслуговує змішане навчання, яке засновано на принципі самостійного вивчення і тьюторства. При цьому докорінним чином змінюється розподіл часу на навчання, набуття знань, і корекція певних умінь відбувається онлайн, у зручний час для тих, хто навчається.
Іншим трендом, який визначає розвиток технологій в освіті дорослих у короткостроковій перспективі, є розвиток спільного навчання (collaborative learning), що базується на чотирьох принципах: 1) особистісна орієнтованість;
2) активна взаємодія викладача і тих, хто навчається; 3) груповий характер навчання; 4) розв’язання реальних проблем сьогодення.
Середньострокова перспектива передбачає більший акцент на оцінюванні якості навчання, результатів навчальної діяльності, які, ґрунтуючись на освітніх потребах дорослих, дозволять адекватно оцінити процес опанування ними нових знань, умінь і компетентностей. У формальній і неформальній освіті особливої актуальності набуватиме активна взаємодія тих, хто навчається, як з викладачами, так і представниками професійного середовища. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології дозволяють зробити це якісно, ефективно і відносно дешево.
У довгостроковій перспективі очікуваним є формування розвинутої інноваційної культури навчання впродовж життя, коли заклади формальної і неформальної освіти стануть розробниками та поширювачами освітніх інновацій на основі органічної імплементації в освітнє середовище прогресивних ідей національного й зарубіжного досвіду. Ймовірним є поглиблення освітніх стратегій на основі посилення орієнтації на розв’язання реальних проблем, групову та проектну роботу, запровадження індивідуальної навчальної траєкторії кожного дорослого, який навчається.
Підкреслимо, що у суспільстві знань освіта дорослих як складник неперервної освіти впродовж життя входитиме до життєвої парадигми особистості, забезпечуватиме підготовку особистості до успішної життєдіяльності в особистому й професійному аспектах в умовах трансформаційних змін. Аби не відстати від прогресивних змін, людина має формуватися як така, для якої знання є основою життя й діяльності, методологією пошуку й ухвалення рішень. Мало побороти відстань між
засвоєними знаннями й діяльністю людини, треба зробити знання основою всієї її поведінки і життя у будь-якій сфері, її сутнісною основою. Для такої людини навчання, отримання нової інформації має стати сутнісною рисою способу життя. Людина розумна у ХХІ ст. – це людина, яка постійно навчається.
Насамкінець зазначимо, що освіта – консервативна галузь. У цьому її плюси і мінуси. Плюс у тому, що вона чинить спротив непродуманому реформуванню, а мінус – що й доцільні зміни здійснити важко. Для досягнення успіху в галузі освіти дорослих потрібні скоординовані зусилля й послідовні дії всього суспільства упродовж тривалого часу.
І саме активна взаємодія, діалог освітянської і наукової спільнот, представників державних і недержавних організацій – це запорука успішного розвитку освіти дорослих і суспільства в цілому. За таких умов талановита й по-сучасному освічена нація зможе забезпечити достойний розвиток своєї держави, гідне життя її громадян.
ЗАСАДИ СИСТЕМНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ Луговий В.І. ORCID ID: 0000-0003-1650-066X
Національна академія педагогічних наук України Таланова Ж.В. ORCID ID: 0000-0003-4007-2677
Інститут вищої освіти НАПН України, Національний Еразмус+ офіс в Україні
Людство прискорено розвивається, істотно змінюючи умови своєї діяльності навіть за одне покоління. Разом з тим подовження людського життя підвищує частку старшого населення і збільшує різницю між наявним середовищем при народженні та при завершенні життєвого шляху. Навчитися
«назавжди» стає принципово неможливим, відтак потрібно систематично довчатися, особливо у старшому віці. Про це, зокрема, свідчать дані, викладені у Human Development Indices and Indicators: 2018 [14].
За оцінками ООН у 2017 р. середня очікувана тривалість життя людини у світі зросла до 72,2 року, а її навчання у закладах освіти – до 12,7 року (за 8,4 року досягнутого навчання на цей час). Водночас темпи річного приросту планетарного валового внутрішнього продукту (ВВП), що характеризують збільшення обсягу і складності виробленої продукції та акумульованої в ній інформації, у 2016 і 2017 рр. приблизно становили по 4,8 % [13; 14]. Навіть за істотно заниженими темпами розширення щорічно продукованого культурного середовища, приміром, на 2 % (або 3 %) у рік, за 35 років життя людини доданий контекст її мешкання, як показують розрахунки, зміниться відповідно у два (або майже у три) рази, а за 70 років – у чотири (або близько восьми) разів. Такі інноваційні зміни кожна особа дедалі сильніше відчуває із-за глобалізації, інтенсифікації доступності до всього виробленого людством через зрослі комунікацію, зв’язок, мобільність. Зрозуміло, що за цих умов опановані у молоді роки компетентності щодо вживання, використання, застосування створеного і створення нових культурних надбань швидко і значно знецінюються й потребують безперервної модернізації [3]. Адже глобалізація – не лише кооперація, а й конкуренція, а крім того, частка молоді у світі дедалі зменшується: нині молодих людей віком 0-24 роки менше половини населення планети (не так давно було більше половини). Це актуалізує освіту дорослих [2]. Водночас результативність довчання залежить не лише від намірів особи, а й від наявності ефективної, доцільно організованої освіти дорослого населення.
З цих причин новий Закон України «Про освіту» 2017 р. [2] унормовує освіту дорослих (стаття 18), зокрема визначає її як складову освіти впродовж
Розділ І
ОСВІТА ДОРОСЛИХ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
життя, що спрямована на реалізацію права кожної повнолітньої особи на безперервне навчання з урахуванням особистісних потреб, пріоритетів суспільного розвитку та потреб економіки. За цим законом органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. Також у прикінцевих та перехідних положеннях закону Кабінету Міністрів України доручається підготувати пропозиції щодо приведення інших законів у відповідність із цим законом, розробити проекти законів про фахову передвищу освіту та про національну систему кваліфікацій. Відповідно Урядом передбачено розроблення проекту закону про освіту дорослих і наказом МОН України від 12 сіячня 2018 р. № 30 для цього утворена робоча група.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що з 2018 р. об’єднує 36 країн й у складі якої з 1968 р. функціонує Центр освітніх досліджень і інновацій (у цьому році відзначає 50-річчя), у статистичному освітньому щорічнику за 2018 р. спеціальну увагу приділяє освіті дорослих [10]. За глосарієм ОЕСР дорослими вважаються особи віком 25-64 років (переважно з огляду на типовий вік придатності для ринку праці), їх навчання в основному здійснюється за формальною та неформальною освітою у різноманітних формах [10, с. 141]. У середньому у межах цієї організацї 21,6 % дорослих мають освіту, нижчу за повну середню, 43,2 % – повну середню освіту, 35,7 % – вищу освіту. Тобто роль формальної освіти для підвищення освітнього рівня дорослих далеко не вичерпана, але актуальна вона для відносно молодого віку (до 40 років). Про це свідчить табл. 1, в якій показано розподіл залучення населення, включаючи доросле, до різних рівнів освіти у 2016 р. згідно з віком [10, с. 159].
Таблиця 1 Залучення до формальної освіти різних вікових груп
у країнах ОЕСР у 2016 р.
№ Групи
країн
Вікові групи (роки), частки залучених до освіти (%)
5-14 15-19 20-24 25-29 30-39 40 і більше
1 2 3 4 5 6 7 8
1 35 країн ОЕСР,
середнє 98 85 42 16 7 1
2 22 країни ЄС – члени
ОЕСР, середнє 98 87 43 15 6 1
З табл. 1 видно, що у зазначених групах країн ОЕСР у формальній освіті бере участь лише 1 % осіб вікової групи «40 і більше років». Тобто 40 років можна вважати пограничним віком, понад який формальна освіта перестає бути провідною для дорослих. Крім того, можна бачити, що охоплення населення формальною освітою в різних групах країн приблизно однакове (див. табл. 1) і порівняно з 2005 і 2010 рр. поступово еволюціонує у бік збільшення, зберігаючи подібність вікового розподілу (див. табл. 2) [10, с. 159].
Таблиця 2 Порівняння динаміки вікового розподілу залучення до
формальної освіти у країнах ОЕСР у 2005, 2010 і 2016 рр.
№ Роки
Групи країн, вікові групи (роки), частки залучених до освіти (%) 35 країн ОЕСР,
середнє
22 країни ЄС – члени ОЕСР, середнє
20-24 25-29 30-39 20-24 25-29 30-39
1 2 3 4 5 6 7 8
1 2005 37 14 6 37 13 5
2 2010 39 14 6 40 14 5
3 2016 42 16 7 43 15 6
Це опосередковано вказує на міжнаціональну узгодженість систем формальної освіти, схожу їх загальну організацію, віковий діапазон актуальності. Це дало змогу запровадити для формальної освіти її міжнародну стандартну класифікацію – МСКО рівнево-орієнтаційної (2011 р.) [15] та галузевої (2013 р.) [16] версій, а також ввести поняття структурованого освітнього простору. Нині в Європі для формальної освіти створено Європейський простір вищої освіти (у межах Болонського процесу, започаткованого у 1999 р.) [7; 17] та Європейський простір професійної освіти і підготовки (за Копенгагенським процесом, розпочатого у 2002 р.) [9, с. 1].
У Паризькому комюніке (2018 р.) болонської зустрічі міністрів зазначено:
«Ми пишаємось тим, чого досягнув Болонський процес. Ми побудували дещо унікальне: Європейський простір вищої освіти, ЄПВО (European Higher Education Area, EHEA), в якому цілі та політики узгоджуються на європейському рівні, а потім запроваджуються в національних освітніх системах і закладах вищої освіти. Це простір, де уряди, заклади вищої освіти і стейкхолдери разом формують ландшафт вищої освіти; що демонструє, чого можуть досягти спільні зусилля й постійний діалог між урядами та сферою вищої освіти. Через ЄПВО ми проторували шлях для широкомасштабної студентської мобільності та покращили не лише порівнюваність і прозорість наших систем вищої освіти, а й підвищили їх якість і привабливість. ЄПВО сприяє взаєморозумінню й довірі та посилює співпрацю між нашими системами вищої освіти» [17, с. 1].
В основі створення і розвитку ЄПВО – механізми стандартизації, визначення основних вимірів й узгодження різних фрагментів цього простору:
1) європейська і національні рамки кваліфікацій, що сумісні між собою; 2) узгоджені національні системи забезпечення і вдосконалення якості, що відповідають Європейським стандартам і рекомендаціям; 3) додаток до диплому; 4) Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система (ЄКТС); рівневий, орієнтаційний і галузевий виміри [7].
Формування Європейського простору професійної освіти і підготовки, ЄППОП (European vocational education and training area, EVETA), про що заявлено на конференції Європейського центру з розвитку професійної освіти (CEDEFOP) у Салоніках (Греція) у 2007 р., також спирається на узгодженні в результаті кооперації положення Копенгагенської декларації (2002 р.) та Маастрихтського (2004 р.) і Хельсінкського (2006 р.) комюніке. З-поміж положень такі: 1) Європейська рамка кваліфікацій; 2) Загальні принципи
забезпечення якості (CQAR); 3) Європас (Europass); 4) Європейська кредитна система для професійної освіти і підготовки (ECVET); 5) Загальні принципи з керівництва впродовж життя; 6) Загальні принципи валідації інформального та неформального навчання. Крім того, важливим інструментом створення ЄППОП є статистика стосовно професійної освіти і підготовки [9, с. 1, 2].
Маючи багато спільних механізмів системної організації, ЄППОП, на відміну від ЄПВО, виходить за межі формальної освіти, яка більш чітко формалізована, й поширюється на неформальну й інформальну освіту, що менш організаційно оформлена й загалом ускладнює побудову цього простору.
Також в Європі спочатку в межах Лісабонської стратегії (2000-2010 рр.), а з 2010 р. – Стратегії «Європа 2020» (Стратегія інтелектуального, стійкого та інклюзивного зростання) функціонує і розвивається Європейський дослідницький простір, ЄДП (European Research Area, ERA), що взаємодіє з ЄПВО. Цей простір сприяє співпраці дослідників країн ЄС з метою створення умов для реалізації спільної і прозорої політики у сфері досліджень, збільшення інвестицій в дослідження і розробки, удосконалення систем підготовки дослідників, додаткової підготовки дослідницького персоналу та розвитку конкурентоздатної економіки, що ґрунтується на знаннях. Важливо, що формуванню ЄДП сприяло утвердження стандартизації досліджень і розробок на основі Керівництва Фраскаті [7; 11; 12].
Що стосується неформальної освіти, то ставлення країн ОЕСР до її підтримки, зокрема, програм підготовки, на відміну від формальної освіти, різне. Наприклад, державні (публічні) видатки на програми підготовки в межах активних програм ринку праці значно варіюються. Так, у 2015 р. в Австрії, Данії і Фінляндії ці видатки були найбільшими і перевищували 0,40 % ВВП, натомість в Австралії, Мексиці, Польщі, Словаччині, Сполученому Королівстві, Японії – найменшими (менше 0,02 % ВВП) за середнього показника по ОЕСР близько 0,13 % [10, с. 139] та видатків на всі активні програми ринку праці загалом у цій організації – понад 0,5 % ВВП [10, с. 140].
МСКО 2011 р., яка піддає освітні програми та відповідні кваліфікації формальної освіти чіткій глобально стандартизованій класифікації, відтак концептуально визначає світовий освітній простір, разом з тим «не надає конкретних рекомендацій для розроблення класифікації неформальних програм або відповідних кваліфікацій неформальної освіти» [15, с. 77], вважаючи це наступною проблемою для розгляду.
Отже, постає проблема розроблення концепуальних засад простору освіти дорослих (ПОД) в єдності його формальної, неформальної та інформальної складових (освіти, підготовки), а також, крім аналогічного формального, неформального та інформального навчання, ще спонтанного (випадкового) навчання (див. табл. 3, 4).
У табл. 3 наведено співвідношення базових стандартизованих понять
«освіта», «підготовка», «навчання», «освітня діяльність», «навчальна діяльність», «навчальні результати», важливих для створення ПОД [3; 5; 6;
15].
Таблиця 3 Стандарт ключових понять та їх термінів за глосарієм МСКО
№ Поняття / термін
(англійською мовою) Що означає
1 2 3
1 Освіта (Education)
Процеси, за якими суспільства цілеспрямовано передають крізь покоління накопичені інформацію, знання, розуміння, погляди, цінності, уміння, компетентності та зразки поведінки. Включає комунікацію, призначену для здійснення навчання.
2 Навчання (Learning)
Індивідуальне опанування або вдосконалення інформації, знань, розумінь, поглядів, цінностей, умінь, компетентностей та зразків поведінки через досвід, практику, вивчення або викладання.
3 Підготовка (Training)
Освіта, що призначена для досягнення окремих навчальних цілей, особливо у професійній освіті. Визначення освіти в МСКО включає підготовку.
4 Освітня діяльність (Educational activity)
Цілеспрямована діяльність, що включає певну комунікацію і призначена для здійснення навчання.
5 Навчальна діяльність (Learning activity)
Цілеспрямована діяльність, у якій особа бере участь з метою навчання.
6 Навчальні результати (Learning outcomes)
Сукупність інформації, знань, розумінь, поглядів, цінностей, умінь, компетентностей та зразків поведінки, які особа набуде після успішного завершення освітньої програми.
У табл. 4 систематизовано ключові ознаки різних видів освіти та
«результуючого» навчання [там само].
Таблиця 4 Стандарт формалізації освіти (та відповідного навчання)
за глосаріями МСКО та ОЕСР, що актуальний для освіти дорослих
№
Вид освіти (навчання) за
ознакою формалізації
Ключові ознаки (слова) Сутнісний функціонал
1 2 3 4
1 Формальна (формальне навчання – результат формальної освіти)
Інституціолізована, здійснюється за участю державних та визнаних приватних організацій, а їхні освітні програми і відповідні освітні кваліфікації визнані національними та/або субнаціональними органами освіти, первинна, ієрархічна.
Основна, інституціо- лізована
2 Неформальна (неформальне навчання – результат неформальної освіти)
Інституціолізована, здійснюється освітнім провайдером, додаткова (до формальної освіти), доступна для всіх, не потребує застосування безперервної структурованої освітньої траєкторії, здебільшого призводить до кваліфікацій, що не визнаються як формальні національними або субнаціональними органами освіти, або взагалі не завершується присудженням кваліфікацій, має освітні програми (як правило короткотермінові), що спрямовані на професійне, соціальне, культурне й інше вдосконалення, зокрема програми позашкільної освіти.
Додаткова, інститу- ціолізована
3 Інформальна (інформальне навчання – результат інформальної освіти)
Неінституціолізована (самоорганізована), менш структурована, ніж формальна і неформальна освіта, відбувається в повсякденному житті, її спрямованість визначається самостійно.
Самоосвіта, неінституціо- лізована
Примітка: На відміну від освіти, яка завжди організована (самоорганізована), навчання може бути як організованим (самоорганізованим), так і випадковим, стохастичним, несистемним.
Якщо знехтувати випадковим навчанням як неефективним, то без нього формальний, неформальний та інформальний види освіти здатні в сукупності забезпечити життєво необхідне навчання людини впродовж життя, однак їхня роль, як і затребуваність, для різних вікових груп населення відмінні.
Як випливає з МСКО (2011 і 2013 рр.) [15; 16] та Закону України «Про освіту» (2017 р.) [2], формальна освіта становить тривимірний (рівні, спрямування, галузі), образно кажучи, каркас цілісного освітнього простору.
Формальна освіта є базисною, стратегічною, вона масова (значною мірою обов’язкова), відтак «масивна» й інерційна. В Україні до неї залучено 7 млн здобувачів освіти. Ця базисна для простору освіти складова через необхідно великі обсяги навчального навантаження для отримання відповідних компетентностей та кваліфікацій характеризується великою дискретністю (роздільністю, розмежованістю). Адже для опанування одного з 11 рівнів освіти будь-якого спрямування (академічного, професійного, невизначеного) за однією з 29 галузей знань чи 121 спеціальностей (або з багатократно більшого числа спеціалізацій) здебільшого потрібно від 1 до 5 років в еквіваленті денної форми навчання. Формальна освіта в основному розрахована на молодих людей типового віку 0-24 роки, коли навчальна діяльність є домінуючою. Цей вид освіти зберігає свою значущість також для віку від 25 до 40 років (див. табл. 1). Формальна освіта чітко змодельована МСКО й унормована в Україні законом про освіту, а можливі у ній освітні траєкторії через тривимірну кодифікацію освітніх програм і навчальних досягнень (кваліфікацій) легко визначаються, інтерпретуються і обліковуються [1; 2; 15; 16].
Неформальна освіта із значно меншою дискретністю (так само тривимірною), з істотно меншою навчальною трудомісткістю освітніх програм (часто окремих курсів, занять) і відповідних кваліфікацій (компетентностей) заповнює «міжкаркасні» освітні зони формальної освіти. Така додаткова (до формальної) тактична освіта реалізується в її позашкільній та для дорослих складових [2]. Через короткостроковість, ситуаційність, частковість відповідних освітніх програм їх множина, як і наданих кваліфікацій, значно більша, ніж у формальній освіті. Хоча МСКО, як зазначалося, не здійснює глобальної стандартної класифікації освітніх програм і кваліфікацій неформальної освіти, разом з тим у багатьох країнах, наприклад, у США та Сполученому Королівстві, накопичено досвід структуризації, систематизації й обліку програм (курсів) і кваліфікацій неформальної освіти [3-5; 7].
