Міністерство освіти і науки України
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Навчально-науковий інститут економіки та бізнес-освіти
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
МАТЕРІАЛИ
IV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції
1 грудня 2016 року, м. Умань
Том 2
Умань
ФОП Жовтий О. О.
2016
2
УДК 330(477)(063) ББК 65.9(4Укр)я43 А 43
Рекомендовано до друку Вченою радою навчально-наукового інституту економіки та бізнес-освіти
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 4 від 22 грудня 2016 року)
А 43 Актуальні проблеми розвитку національної економіки : матер. ІV Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 1 грудня 2016 р., м. Умань : [зб. наук. тез : в 3 т.] / за ред. д. е. н., проф. О. Г. Чирви. – Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. – Т. 2. – 146 с.
Збірник містить наукові тези ІV Всеукраїнської інтернет- конференції «Актуальні проблеми розвитку національної економіки», яка відбулася 1 грудня 2016 р. на базі Навчально-наукового інституту економіки та бізнес-освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Матеріали відображають результати досліджень учених, викладачів, аспірантів та студентів з актуальних проблем розвитку національної економіки.
Матеріали подано в авторській редакції.
ISBN 978-617-525-190-4
© Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, 2016
© Автори тез, 2016
3
ЗМІСТ
СЕКЦІЯ 3. ФІНАНСОВЕ ТА АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ………..7 Бержанір І.А., Гвоздєй Н.І.
ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ НА ПРИНЦИПАХ БЮДЖЕТУВАННЯ ………7 Білошкурський М.В.
ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ………...11 Бондаренко А.О., Григоренко М.С.
ОБЛІК ЗАПАСІВ В РЕСТОРАННОМУ БІЗНЕСІ ………13 Браславська Л.В.
ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНИХ ТУРИСТИЧНИХ
КОМПЛЕКСІВ ………..17 Бузань Л.О., Прокопенко І.С.
ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ ………..20 Гвоздєй Н.І., Бержанір І.А.
УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ……….22 Гордєєв М.В.
ОСОБЛИВОСТІ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА РЕАЛІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ………25 Григоренко В.О.
СТРАТЕГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА ………..27 Грубий Є.Г.
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ НЕОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ………...30 Дем’янишина О.А.
ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ В ФЕРМЕРСЬКИХ
ГОСПОДАРСТВАХ ……….32 Дем’янишина О.А., Моспан В.В.
РОЛЬ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ ……….37 Діденко Т.О.
КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ОСНОВА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ……….39 Єременко А.О.
ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА ………41 Жовтюк Б.Л.
ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ …42
4
Занібор Я.В.
ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ОСНОВА ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ……….44 Кістол А.А., Яцула Я.С.
ТІНЬОВА СКЛАДОВА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ………...46 Кобзін Б.Г., Чолієв С.Ч.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ………….49 Ковальова А.В., Паланиця А.М.
ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ: НЕДОЛІКИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ ………51 Корнієнко Т.О., Решетнік А.В.
ПРИЧИНИ БАНКРУТСТВА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ……….53 Корнієнко Т.О., Саєнко Т.В.
ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ: РОЛЬ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ ………56 Кравченко Ю.М.
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ОБЛІКУ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ ……….58 Літвінова Н.В., Шпильова К.В.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БЮДЖЕТНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ………60 Лукіянчук О.О.
УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА ...62 Люльченко В.В.
ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ………..65 Мазур Н.О., Нарлиєв Д.
ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ………..67 Малюгіна В.О.
СТАНДАРТИЗАЦІЯ ОБЛІКУ КАПІТАЛУ В КОНТЕКСТІ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗМІН ………69 Мельничук Я.В.
СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА КРИТЕРІЇ ЙОГО ОЦІНКИ ……….72 Мельничук Я.В., Стойка С.О.
ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ ……….75 Мельничук Я.В., Кравченко Ю.М., Станіславчук Н.О.
ПРОБЛЕМАТИКА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В УКРАЇНІ ………77 Мица І.Г.
ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ, ЇХ ЗАЛУЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ ………80
5
Моісєєва Ю.Д.
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ………...82 Мороз Р.А., Голик Л.C.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РИНКУ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ………84 Мостова К.О., Кістол А.А.
МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА ………87 Олійник В.О.
ОЦІНКА ОСНОВНИХ СТРАТЕГІЙ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА ………89 Омельчук В.С.
МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ………91 Пащенюк І.В.
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ ………94 Решетнік А.В.
ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ …………...96 Рибчак А.Л.
СУТНІСТЬ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ………..98 Савченко В.А.
СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА ………100 Саєнко Т.В.
ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ……….102 Саргсян М.А., Слатвінський М.А.
ПЕРЕСТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ ПРИ СТРАХУВАННІ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВ ……….104 Саруханян А.А., Слатвінський М.А.
ВПЛИВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ ………106 Саруханян Г.А., Слатвінський М.А.
РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТРАХУВАННЯ
ВКЛАДІВ ………108 Семченко А.А.
ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ………..109 Слатвінський М.А.
ПРИНЦИПИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ЧИННИКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ ………..112
6
Сліпчук В.О.
РОЛЬ КОНКУРЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В ДЕРЖАВІ ………114 Сорочан В.М., Занібор Я.І.
ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПРОЦЕСОМ ………116 Станіславчук Н.О.
РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН …………..118 Стойка С.О., Саєнко Т.В.
МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ………..120 Стойка С.О., Чава В.О.
ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ...122 Cторчак А.А., Білозір Ю.О.
БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ УКРАЇНИ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ………124 Суханова А.С., Шевченко Д.О.
ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ ОБЛІКУ ДЛЯ ГОТЕЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ ………...127 Тищенко Р.О., Слатвінський М.А.
РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ ВЗАЄМОДІЇ БАНКУ ТА СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ ………129 Ткачук Н.С.
МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ ………..131 Ткачук Н.С., Сорочан В.М.
ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ …………133 Чава В.О.
АНАЛІЗ ДОХОДІВ І ВИТРАТ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ………..135 Чава В.О., Корнієнко Т.О.
ПЛАНУВАННЯ ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА ……….137 Чвертко Л.А., Цибровська Н.С.
ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ВІТЧИЗНЯНОГО СТРАХОВОГО РИНКУ ……….139 Шаповал Ю.В.
ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ …..143 Шпак С.В.
ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В
НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ……….145
7
СЕКЦІЯ 3
ФІНАНСОВЕ ТА АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Бержанір І. А., к. е. н., старший викладач Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Гвоздєй Н. І., к. е. н., старший викладач Уманський національний університет садівництва ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ НА
ПРИНЦИПАХ БЮДЖЕТУВАННЯ
Економічні реалії діяльності вітчизняних підприємств досить жорсткі, і не сприймати їх означає залишитися в недалекому майбутньому на узбіччі ділового життя. Сучасне підприємство зіткнулося з великою кількістю проблем виробничого, фінансово-економічного, ринково- збутового характеру. Непередбачуване ринкове середовище, посилення конкуренції, глобалізаційні процеси вимагають роботи щодо забезпечення життєдіяльності підприємства. При цьому особливого значення набуває бюджетування. Оскільки комплексне фінансове планування дозволяє підприємствам «вижити» у сучасних жорстких умовах ринкових відносин.
За сучасних умов процес бюджетування на підприємствах у розвинених країнах з ринковою економікою являє собою цілісну, чітко функціонуючу систему безперервного планування, що починається з визначення цілей бюджетування і закінчується контролем його виконання на всіх стадіях.
При цьому в західній практиці з метою більш швидкого збору й обробки необхідної інформації й економії часу менеджерів, залучених у процес бюджетування, широко використовуються спеціальні програмні продукти [1].
Ситуація на наших підприємствах така, що бюджетування застосовується лише для того, щоб контролювати окремі показники, наприклад, розміри дебіторської чи кредиторської заборгованості, або для того, щоб установити рівні витрат в окремих структурних підрозділах.
І зовсім не для того, щоб управляти активами підприємства, домагатися зростання капіталізації чи надійно визначати інвестиційну привабливість
8
окремих напрямків господарської діяльності. Інакше кажучи, призначення бюджетування в наших компаніях невиправдано звужується. Динамічний розвиток ринкових відносин в Україні, прагнення побудови відкритої економічної моделі національної економіки, інтеграція у світові процеси глобалізації висувають нові вимоги і формують відмінні від існуючих стандарти діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання. За умов ринкової економіки, якій притаманні самостійність суб’єктів господарювання, власна відповідальність за результати фінансово- господарської діяльності, виникає об’єктивна потреба постійного контролю, аналізу, коригування й прогнозування змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє, що реалізується з допомогою інструментів фінансового менеджменту й, зокрема, бюджетування [2].
Найбільш об’єктивну оцінку підприємницької діяльності, можливість своєчасного виявлення «слабких місць», забезпечення адаптації підприємства до зовнішніх змін, нівелювання несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища, а також здатність гнучко реагувати на ці зміни дає бюджетування. Бюджетування є робочим інструментом, що включає в себе всі сторони діяльності підприємства: його виробничі, техніко-технологічні, маркетингові, фінансові, інноваційні, інвестиційні ті інші аспекти. Разом з тим, процес бюджетування базується на загальній концепції розвитку підприємства, більш детально розробляє економічний і фінансовий аспект стратегії і являє собою єдину систему взаємопов’язаних технічних, організаційних і економічних змін на визначений період часу.
На жаль, для керівників вітчизняних підприємств процес бюджетування на рівні підприємства залишається не зовсім зрозумілим. Спостерігається повна відсутність взаємозв’язку цілей довгострокового, середньострокового і короткострокового періодів або часткове їх відображення у деяких бізнес-планах.
За відсутності налагоджених процедур і визначеної послідовності операцій планування, планово-економічні служби часто займаються лише збором інформації про величину витрат або доходів по продукції, або підрозділах підприємства, після чого обробляють її і консолідують у загальний бюджет доходів і витрат (результат фінансової діяльності). При цьому складається ситуація, за якої внаслідок розрізнених, нескоординованих дій підрозділів підприємства при плануванні своєї діяльності з’являється так званий «бюджетний зазор»; не забезпечується
9
достовірність та оперативність подачі інформації керівництву, своєчасне складання зведеного бюджету по підрозділах та видах діяльності, центрах відповідальності. Виходячи з цього, набуває значущості проблема бюджетного планування підприємств. Бюджетування – це процес колективний, який дає змогу погодити діяльність підрозділів усередині підприємства і підпорядкувати її загальній стратегічній меті. Завдання бюджетного планування полягає в обґрунтуванні та розширенні річного плану господарської діяльності підприємства з метою усунення непередбачуваних змін, які виникають в процесі його діяльності, визначенні координації дій між окремими його ланками для уникнення прийняття неузгоджених рішень, підвищенні ефективності управлінського контролю щодо виключення неефективних чинників, а також, оцінки вкладеної праці, дій та прийнятих рішень керівництвом підприємства [3].
Підприємство самостійно обирає форму бюджету, але формується він на основі певної процедури, яка визначає процес бюджетування.
Бюджетне планування на підприємстві складається з трьох етапів:
підготовка до планування;
планування – розроблення бюджетів;
контроль за виконанням бюджетів.
О. О. Терещенко пропонує наступні принципи побудови та функціонування бюджетування: повноти; координації; централізації;
спеціалізації; періодичності; прозорості; точності; економічності [4].
Принцип повноти: всі операції підприємства, що приводять до надходжень чи виплат коштів, а також впливають на його фінансові результати, повинні бути відображені в бюджеті.
Принцип координації: означає, що бюджети окремих центрів прибутковості, затрат, структурних підрозділів тощо повинні складатися з урахуванням можливості їх зведення в єдиний консолідований бюджет;
окрім цього, слід узгоджувати стратегічні цілі з показниками довгострокового та оперативного планування.
Принцип централізації: передбачає, що бюджетування є важливим інструментом фінансового управління підприємством, яке повинно здійснюватися із єдиного центру, а отже, всі грошові надходження повинні служити для покриття всіх вихідних грошових потоків.
Принцип спеціалізації бюджетів: потребує, щоб грошові надходження й виплати відображалися відповідно до їхніх видів і джерел виникнення,
10
завдяки чому можна проконтролювати рух коштів у розрізі окремих центрів прибутковості й відповідальності.
Принцип періодичності бюджетування: означає, що бюджети повинні складатися на певні періоди, термін яких залежить від специфіки організації фінансової діяльності підприємства.
Принцип прозорості: передбачає, що бюджети повинні складатися так, щоб усі задіяні у їхньому виконанні особи чітко уявляли завдання, які перед ними ставляться, й мали стимули до їх виконання.
Принцип точності: всі операції та грошові надходження і виплати в результаті їх проведення мають базуватися на реальних прогнозах.
Принцип економічності: дотримання всіх вищезазначених принципів має сенс, якщо аналіз вигід і витрат свідчить про перевищення перших над останніми.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що динамічно змінні зовнішні умови зумовлюють необхідність постійного перегляду тактичних і частково стратегічних цілей, балансування між стабільністю та змінністю кінцевих результатів діяльності підприємства. Застосування в практичній діяльності підприємств перелічених вище принципів бюджетування дозволить формувати таку систему бюджетування, яка буде сприяти удосконаленню управління підприємством і поліпшить якісні параметри його діяльності. Впровадження принципів бюджетування на підприємстві означає побудову системи бюджетного управління, до числа переваг якої фахівці відносять:
узгодження різних напрямків діяльності, підрозділів і проектів підприємства на основі єдиного скоординованого бюджету;
розмежування відповідальності між керівниками різних рівнів за результатами діяльності;
оперативне прогнозування забезпеченості підприємства коштами, поліпшення ліквідності;
оперативне управління ресурсами підприємства, оборотними коштами, запасами, підвищення ефективності їхнього використання.
Використання бюджетування на промисловому підприємстві приносить ефект, якщо воно буде ґрунтуватися на науково обґрунтованих принципах бюджетування. Останні дозволяють обґрунтувати необхідність прийнятих управлінських рішень і спрогнозувати ймовірність одержання очікуваних результатів діяльності підприємства. Правильне їхнє
11
дотримання створює передумови для ефективної й раціональної роботи підприємства.
Список використаних джерел:
1. Бень Т.Г. Бюджетування як інструмент удосконалення системи фінансового менеджменту підприємств / Т.Г. Бень, С.Б. Довбня // Фінанси України. – 2015. –
№ 7. – С.48-55.
2. Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические основы построения контроллинга в организациях / А.М. Карминский, Н.И. Оленев, А.Г. Примак, С.Г. Фалько. – 2-е изд. – М. : Финансы и статистика, 2008. – 256 с.
3. Сапожников Е. Особенности бюджетирования в российских организациях / Е. Сапожников // Финансовый менеджмент. – 2009. – № 6. – С. 42-51.
4. Терещенко О.О. Теоретичні засади бюджетування на підприємстві / О.О. Терещенко // Фінанси України. – 2004. – № 11. – С. 17-23.
Білошкурський М.В., к. е. н., доцент Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНОЇ
ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Головною метою розвитку фінансових відносин між державою та іншими суб’єктами аграрної сфери є розподіл та перерозподіл бюджетних коштів для фінансової підтримки аграрного сектору, тому державне фінансування є важливою складовою системи регулювання сільського господарства. У зв’язку з цим бюджетне фінансування можна вважати сукупністю нормативних, фінансових та організаційних заходів держави для стимулювання його розвитку.
Проте воно перебуває у стані постійного реформування, оскільки не вироблено адекватної політики державного регулювання, а відсутність чітких цілей не сприяє ефективності розроблюваних заходів. Діюча вітчизняна фінансово-правова база бюджетної підтримки та державного фінансування розвитку аграрного сектору недостатньо стимулює активізацію аграрної політики держави та позбавлена ефективних засобів щодо контролю за її ефективністю. Державне фінансування має на меті вирішення основних проблем розвитку аграрного сектору економіки. До таких проблем можна віднести наступні:
12
- нерівномірність розвитку різних форм господарювання у агропромисловому секторі;
- відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських товаровиробників;
- низький рівень конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції внаслідок невідповідності європейським вимогам щодо якості та безпечності харчових продуктів;
- низький рівень розвитку інфраструктури аграрного ринку;
- інноваційна відсталість вітчизняного сільськогосподарського виробництва та значна зношеність основних засобів;
- низький рівень розвитку аграрного консалтингу;
- обмежена ємність внутрішнього аграрного ринку;
- низький рівень протекціонізму вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника;
- незавершеність земельної реформи тощо [1].
Вказані проблеми у всіх країнах частково вирішуються шляхом субсидування аграрного сектора економіки. Так, для розвинених країн існує стандарт – обсяг субсидій, що визначається кліматичними умовами (середньорічною температурою повітря), при цьому південні країни субсидують у середньому 10 дол. / га, а, наприклад, Норвегія – 3,5 тис.
дол. / га [2, с. 228]. Для України, за оцінками експертів, зокрема [3], обсяг субсидій може скласти близько 500 дол. / га.
Дані проблеми є комплексними, багатовимірними, а тому їх вирішення залежить не стільки від суб’єктів господарювання, домогосподарств і сільських територіальних громад, скільки від ефективної аграрної політики та достатнього обсягу державного фінансування. В кінцевому рахунку головною метою державного фінансування аграрного сектору економіки буде забезпечення зростаючої динаміки рівня продовольчої безпеки держави.
Отже, державне фінансування аграрного сектору національної економіки реалізується шляхом передачі бюджетних коштів на безповоротній і безоплатній основі для покриття програмно-цільових видатків з метою його фінансової підтримки державою. При цьому об’єктивними умовами реалізації процесу державного фінансування є дефіцит публічних фінансових ресурсів і необмеженість комплексних фундаментальних проблем в аграрному секторі, вирішення яких без участі держави є неефективним або неможливим.
13
Список використаних джерел:
1. Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року [Електронний ресурс] / Схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від
17 жовтня 2013 р. № 806-р. – Режим доступу :
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-р.
2. Цвырко А.А. Финансовое обеспечение аграрного сектора экономики / А.А. Цвырко // Известия Тульского государственного университета. Экономические и юридические науки. – 2011. – № 1-2/2011. – С. 228–234.
3. Гордеев А. Реализация Госпрограммы развития сельского хозяйства – залог продовольственной стабильности страны / А. Гордеев // АПК: экономика, управление. – 2008. – № 7. – С. 5–9.
Бондаренко А.О., Григоренко М.С.
Науковий керівник: Дем’янишина О.А., к. е. н., доцент Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
ОБЛІК ЗАПАСІВ В РЕСТОРАННОМУ БІЗНЕСІ
Згідно Класифікатору видів економічної діяльності (найновіший КВЕД ДК 009:2010 затверджено наказом Держкомстату від 23.12.2011 р.
№396) (код 56.1), діяльність ресторанів включає «діяльність з обслуговування їжею та напоями за умови, що їжу та напої споживають на місці у традиційних ресторанах, ресторанах самообслуговування або швидкого обслуговування, які працюють як постійно, так і тимчасово, з наданням місць для сидіння або без їх надання». Таким чином, виходить, що ресторан – це місце, де відвідувачі можуть (їм дозволено) не лише купити їжу та напої, а й також спожити їх [1].
Якщо подивитися неупереджено, ресторанний бізнес одночасно включає:
а) чисту роздрібну торгівлю купованими товарами;
б) роздрібний продаж кухонної продукції для споживання її у ресторані.
При цьому дуже важливо, що завжди має місце роздрібна ціна, структура якої містить два елементи: собівартість купованого товару (або продовольчої сировини) і торгову націнку ресторану. Таким чином, відмінність ресторану від магазину, по суті, полягає тільки у наявності кухні (і то лишень у магазині з повним самообслуговуванням). А так усе у них спільне. Тим паче що у великих супермаркетах також продають страви власного приготування, але без можливості її споживання «біля прилавка».
14
Таким чином, ресторанний бізнес за своєю специфікою (враховуючи, зокрема, спосіб і мету калькулювання) – це роздрібна торгівля (продаж) продуктами харчування, як купованими, так і стравами власного приготування (кухонною продукцією) з наданням клієнтові можливості споживання на місці продажу. А самостійною галуззю вважати діяльність ресторанів можна лише умовно [2].
Згідно з п. 5 ст. 8 Закону про бухгалтерський облік, підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухобліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації у них з дотриманням єдиних принципів, установлених цим Законом, та з урахуванням особливостей власної діяльності і технології обробки облікових даних [3]. Одним із основних принципів, на яких ґрунтуються бухгалтерський облік та фінансова звітність, є принцип превалювання суті над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їхньої суті, а не лише виходячи з юридичної форми (ст. 4 Закону про бухоблік). Це означає, що бухгалтерські проведення треба складати насамперед виходячи з економічної суті операцій, а не лише з норм договору чи інструкції. Тож на випадок відсутності необхідного проведення у переліку типових проведень в абз. 4 розділу I Інструкції № 291 сказано (причому цілком чітко), що порядок ведення кореспонденції рахунків, яку не наведено в Інструкції, встановлюється підприємством виходячи з норм цієї Інструкції, П(С)БО, інших нормативно-правових актів з бухобліку й управлінських потреб.
Облік запасів у ресторанах (не зважатимемо лише на тару, облік якої загалом подано нижче на числовому прикладі), зауважимо, що, згідно з п. 4 П(С)БО 9, до запасів належать такі види активів, як:
1) активи, що утримуються для подальшого продажу (товари; готова, у т. ч. і кухонна, продукція);
2) активи, що перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва (незавершене виробництво);
3) активи, що утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством (сировина, матеріали, тара тощо).
Для ведення відповідного обліку Інструкцією № 291 передбачено рахунки класу 2 «Запаси».
З огляду на те, що ресторани діють у сфері роздрібної торгівлі, треба буде так чи інакше використовувати рахунок 28 «Товари». Згідно з
15
Інструкцією № 291, на рахунку 28 «Товари» ведеться облік руху товарно- матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу.
Цей рахунок використовують, зокрема, торговельні підприємства й організації, а також підприємства громадського харчування. Зауважимо, що слова «з метою продажу» вживаються в Інструкції у загальному сенсі, зокрема щодо всієї сфери роздрібної торгівлі, а отже, і ресторанного бізнесу. Тому для обліку сировини у коморах ресторанів залишається використовувати лише субрахунок 281. Таким чином, закуплена продовольча сировина, як і куповані товари, обліковуються у коморах ресторанів на субрахунку 281 «Товари на складах» [4].
Під час надходження всіх продуктів (тобто купованих товарів і сировини) до комори ресторану вони оцінюються за собівартістю. Це випливає з п. 8 П(С)БО 9, згідно з яким придбані (отримані) запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (зазначено
«зараховуються на баланс», а не «відображаються у балансі», оскільки мається на увазі первісне відображення запасів в обліку). А первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів, що складається з таких фактичних витрат, як сума, що сплачується постачальникові (за мінусом непрямих податків); транспортно-заготівельні витрати тощо (п. 9 П(С)БО 9).
Під час передавання продовольчої сировини з комори ресторану на кухню сировина оцінюється за собівартістю. Згідно з п. 16 П(С)БО 9, під час відпуску запасів у виробництво здійснюється їх оцінка за одним із таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФIФО); нормативних витрат; ціни продажу. При цьому для всіх одиниць бухобліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. Це означає, що застосовується не будь-який метод за вибором підприємства, а саме той один із зазначених методів, який підходить для ситуації, відповідає її умовам. З огляду на широкий асортимент сировини у коморі та нерідку зміну цін постачальників на сировину кожного виду доцільним буде облік за середньозваженою собівартістю.
Таким чином, надходження від постачальників запасів до комори відображається проведенням Д-т 281 К-т 631 (за мінусом ПДВ) за собівартістю придбання. Передача запасів із комори на кухню обліковується проведенням Д-т 23 К-т 281, а до торгового залу – Д-т 282
16
К-т 281 за середньозваженою собівартістю.
Кінцева мета складського обліку – оптимізація витрат і роботи закладу в цілому. При цьому ефективно управляти рестораном без аналітики неможливо. Для того щоб приймати оперативні рішення і контролювати роботу підрозділів, потрібні точні дані про обіг продукції, кількості витрачених і списаних товарів, динаміці вартості закупівель тощо.
Ручні розрахунки – процес трудомісткий. Варто враховувати, що деякі товари продаються: 1) без обробки, з певних виробляють;
2) напівфабрикати, а згодом; 3) готові страви. В ході інвентаризації враховуються всі 3 категорії продукції. Крім того, продукти закріплюються за кухнею, баром, складом, кондитерським цехом, суші-баром і іншими підрозділами з різними відповідальними особами. Це також фіксується в процесі ведення складського обліку.
Щоденна і щомісячна калькуляція забирає багато часу, тому на те, щоб вести повноцінну аналітику, часто не вистачає ресурсів. А результат ручних розрахунків – округлений, з високою похибкою. «Спочатку ми вели складський облік вручну, – розповідає Аліна Вишнякова, керуюча дитячим кафе «Мумі-кафе», м. Київ, – а коли у нас з’явилася електронна версія, всі співробітники були в захваті. Вона на порядок полегшує і прискорює роботу».
При використанні автоматизованої системи складського обліку в програму вводяться всі дані про страви в меню: інгредієнти, їх кількість, спосіб обробки і т.д. Потім списання товарів зі складу відбувається автоматично – в момент оформлення замовлення. При правильно введених даних похибка в розрахунках мінімальна.
Перед прийняттям рішення про автоматизацію закладу ресторатор повинен розібратися, для чого вона йому потрібна. Ігор Петров, керівник компанії POS Sector, зазначає: «Багато різних закладів, процесів і завдань.
Трапляються загальні труднощі, наприклад, проблема крадіжок. Але критерії вибору у кожного закладу будуть свої. Це можуть бути простота навчання роботі в програмі, простота установки станцій і залученість в цей працівників, можливість отримання звітів в реальному часі і т.д.» [5].
Кожна система автоматизації складського обліку має свої функціональні особливості.
Всі вони розроблені для того, щоб: контролювати рух товарів;
створювати калькуляції страв з автоматичним розрахунком їх собівартості;
17
автоматизувати списання продуктів зі складу на підставі реалізації страв;
проводити інвентаризацію; отримувати звіти для аналізу та оптимізації роботи ресторану.
Отже автоматизована система складського обліку дозволяє мінімізувати вплив «людського фактор» – похибок в розрахунках, некоректні розрахунки необхідної кількості товарів і злодійства. Завдяки цьому витрати ресторану скорочуються.
Список використаних джерел:
1. Класифікатору видів економічної діяльності ДК 009:2010 2010 затверджено наказом Держкомстату від 23.12.2011 р. № 396) (код 56.1) «діяльність з обслуговування їжею та напоями за умови, що їжу та напої споживають на місці у традиційних ресторанах, ресторанах самообслуговування або швидкого обслуговування, які працюють як постійно, так і тимчасово, з наданням місць для сидіння або без їх надання» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://evrovektor.com/kved/2010/406/Dijalnist-restoraniv-nadannja-poslug-mobilnogo- kharchuvannja.
2. Короп О. Ресторанний бізнес: специфіка обліку за П(С)БО // Журнал Дебет- Кредит «ДК» №29/2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://online.dtkt.ua/Book/%C2%AB%D0%94%D0%9A%C2%BB%20%E2%84%9629.
epub/navPoint-7
3. Конституція України. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» Стаття 8. «Організація бухгалтерського обліку на підприємстві» № 996- XIV вiд 16.07.1999. : прийнята м. Київ, 16 липня 1999 року. – Київ : Велес 1999 р. – (Серія видань «Офіційний документ»).
4. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій/
Документ z0893-99/, поточна редакція – Редакція від 24.07.2015, підстава z0789-15 ; Міністерство фінансів України; Інструкція від 30.11.1999 № 291 Київ : Велес 2015 р., (Серія видань «Офіційний документ»).
5. Годунова А. Складський облік в ресторанні : Автоматизація процесу журнал
«Академия гостеприимства» №1 Лютий 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://hotel-rest.com.ua/article/skladskoy-uchet-v-restorane-avtomatizaciya- processa.
Браславська Л.В.
Науковий керівник: Дем’янишина О.А., к. е. н., доцент Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНИХ ТУРИСТИЧНИХ
КОМПЛЕКСІВ
Кожен регіон України володіє багатим рекреаційно-туристичним потенціалом, який при ефективному використанні здатний не лише
18
привести до відродження рекреаційно-туристичних комплексів, а й дати поштовх для розвитку економіки. На розвиток регіонального туризму впливає, в першу чергу, ефективне державне управління туризму, яке в змозі фінансувати усі витрати. Незважаючи на те, що туризм є одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури, державна і регіональна політика формування механізму стратегічного управління туристичною сферою залишається, на жаль, недостатньо послідовною та обґрунтованою.
Туризм відіграє вирішальну роль у соціально-економічному розвитку країни, що впливає на стан світової економіки. Над тенденціями та перспективами розвитку туризму працювали вчені різних країн, серед них є українські вчені: М. Бондаренко, Н. Гостєва, М. Смаль, І. Смаль, В. Суходуб. Основні проблеми, умови та чинники розвитку туризму розглядаються у працях вітчизняного науковця А. О. Мельник [2, с. 78].
Дослідження проводилися в різний період часу. Однак, ще багато питань стосовно розвитку туризму потребують додаткового вивчення та дослідження, особливо з питань аналізу впливу туристичної сфери на інші галузі економіки України. Питання механізму визначення та оцінки вкладу туризму в національну економіку України й досі не достатньо глибоко досліджені й залишаються актуальними для подальшого вивчення.
Важливою умовою розвитку регіонального туризму в Україні є формування дієвого управлінського механізму, який у своїй роботі міг поєднати державне регулювання та контроль над ринком туристичних послуг. Функціонування туризму в сучасних умовах має цілий ряд вагомих факторів, які впливають на розвиток туристичної галузі, і можуть, як сприяти її розвитку, так і гальмувати цей процес. Головне значення серед механізмів впливу на розвиток туризму має: недосконалість нормативно- правової бази, відсутність дієвої державної програми регулювання туризму, не вистачає чітко розроблених методик реалізації туристичної сфери обслуговування.
Державне регулювання туристичної сфери включає в себе сукупність методів впливу, нормативно-правової бази, законів, актів, що мають перелік завдань, які повинні виконуватися своєчасно та контролюватися відповідними органами. Головна мета державного регулювання туризму вважається створення сучасного конкурентоспроможного і високоефективного туристичного комплексу, який зможе забезпечити, з однієї сторони, сприятливі можливості для задоволення потреб
19
українських і зарубіжних громадян в туристичних послугах, а з другої сторони, – це вагомий внесок у розвиток економіки, що відбудеться за рахунок збільшення кількості робочих місць, надходження податкових виплат до місцевого бюджету, надходження іноземної валюти, раціонального використання культурної спадщини.
Основними важелями державного втручання в туристичну сферу є такі: розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств; розробка антикризових програм, які дають змогу пом’якшити несприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів; вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки; координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей; регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту та розширення пропозиції в області туристичних послуг [3].
Організаційно-управлінський механізм галузі туризму формують державні та недержавні організаційні структури, які утворені на різних рівнях механізму та реалізують свої рішення через важелі впливу, що належать до їх повноважень, а саме через нормативно-правове регулювання, податкову політику, бюджетно-фінансову політику, інформаційне забезпечення [1, c. 54].
Отже, для вирішення проблем розвитку регіонального туризму потрібні нові методологічні підходи до формування регіональної туристичної політики, розробка комплексу макроекономічних показників стану туристичної сфери та інші. Актуальність та невідкладність вирішення проблем, пов’язаних з активізацією державної туристичної політики, необхідність удосконалення системи стратегічного управління регіональним рекреаційно-туристичним комплексом.
Список використаних джерел:
1. Бондаренко М.П. Туристичний сектор економіки України: реалії та перспективи / М.П. Бондаренко // Економіка і прогнозування : [Науково-аналітичний журнал]. – 2011. – № 1. – С. 104-119.
2. Мельник Ю.М. Стратегічне управління туристичним підприємством на міжнародному ринку/ Ю.М. Мельник // Психологія і суспільство. – 2012. – № 2. – Львів : Цетнар. – С. 58-63.
20
3. Бондаренко М.В. Стабілізація та підтримка розвитку індустрії туризму в умовах економічної турбулентності [Електронний ресурс] / М.В. Бондаренко ; БГЭУ. – Режим доступу : htt://www.nbuv.gov.ua.
Бузань Л.О., Прокопенко І.С.
Науковий керівник: Кістол А.А., викладач Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ
Невід’ємною частиною системи бюджетного управління є бюджетний процес, який включає наступні етапи: бюджетного прогнозування (прогноз економічного розвитку держави); планування бюджету (складання і затвердження бюджету); виконання бюджету (забезпечення наповнення і витрат бюджету); контроль бюджету (фінансовий аудит і аудит ефективності управління бюджетом); аналіз бюджету (порівняння бюджетного плану зі звітом про виконання бюджету, аналіз результатів) [1].
Головним елементом бюджетного управління є бюджетне планування, його теоретичні основи і практика функціонування визначають якість та ефективність бюджетної політики держави та її регіонів.
Аналізуючи процес здійснення бюджетного планування, варто, дати визначення поняття «бюджетне планування».
На думку науковців, бюджетне планування варто розглядати як процес розроблення планів формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування, з метою достовірного й достатнього визначення обсягу та джерел формування бюджетних доходів, оптимального розподілу видатків і збалансування бюджету на відповідний період [2].
Бюджетне планування повинне забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави, виявити реальні джерела надходжень за всіма напрямками та платниками податків і зборів по всіх бюджетних рівнях, ефективно розподілити за напрямками та між регіонами бюджетні видатки, сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства, забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб, утворити необхідні
